Система адміністративного процесуального права: поняття, складові частини та їх характеристика

ЛЕКЦІЙНЕ ЗАНЯТТЯ № 1

Тема: Поняття адміністративного процесуального права та його місце у правовій системі України

(2 години)

План лекції:

1. Адміністративне процесуальне право як самостійна галузь права. Предмет та методи адміністративного процесуального права.

2. Співвідношення адміністративного процесуального права з іншими галузями права.

3. Система адміністративного процесуального права: поняття, складові частини та їх характеристика.

4. Поняття науки адміністративного процесуального права та характеристика її об’єкта. Методологія науки адміністративного процесуального права: поняття та характеристика методів.

5. Адміністративне процесуальне право як навчальна дисципліна: поняття та характеристика.

6. Функції адміністративного процесуального права: поняття та види. Адміністративно-процесуальні функції: поняття, види, відмінність від функцій адміністративного процесуального права. (самостійна робота студентів)

 

Ключові слова:адміністративний процес, адміністративне процесуальне право, предмет правового регулювання, предмет правового регулювання адміністративного процесуального права, метод правового регулювання, метод правового регулювання адміністративного процесуального права, система права, інститут права, підгалузь права, галузь права, юридична наука, функції права, функції адміністративного процесуального права, адміністративно-процесуальні функції.

Перелік рекомендованих джерел

Основна література:

1. Конституція України від 28 червня 1996 року // ВВВ України. – 1996. – № 30. – Ст. 141 (з наступними змінами).

2. Кодекс адміністративного судочинства України від 06 липня 2005 року.

3. Адміністративне судочинство України : підручник / О. М. Пасенюк, О. Н. Панченко, В. Б. Авер’янов та ін. ; за заг. ред. О. М. Пасенюка. – К. : Юрінком Інтер, 2009. – 672 с.

4. Демський Е. Ф. Адміністративне процесуальне право України : навч. посіб. / Е. Ф. Демський. – К. : Юрінком Інтер, 2008. – 496 с.

5. Матвійчук В. К. Науково-практичний коментар до Кодексу адміністративного судочинства України. В 2-х тт. / В. К. Матвійчук, І. О. Хар; за заг. ред. В. К. Матвійчука. – К. : Алерта, КНТ, 2008. – 787 с.

6. Комзюк А. Т. Адміністративний процес України : навч. посіб. / А. Т. Комзюк, В. М. Бевзенко, Р. С. Мельник. – К. : Прецедент, 2007. – 531 с.

7. Кузьменко О. В. Адміністративно-процесуальне право України : підручник / О. В. Кузьменко, Т. О. Гуржій ; за ред. О. В. Кузьменко. – К. : Атіка, 2007. – 416 с.

8. Кузьменко О. В. Курс адміністративного процесу : навчальний посібник / О. В. Кузьменко. – К. : Юрінком Інтер, 2012. – 208 с.

9. Перепелюк В. Г. Адміністративне судочинство : проблеми практики / В. Г. Перепелюк. – К. : Конус –Ю, 2007. – 272 с.

10. Скакун О. Ф. Теорія держави і права : підручник / О. Ф. Скакун. – К. : Алерта ; КНТ ; ЦУЛ, 2009. – 520 с.

Додаткова література:

1. Бевзенко В. М. Новітнє адміністративне процесуальне право України: об’єктивна закономірність чи надумана вигадка? / В. М. Бевзенко // Форум права. – 2011. – № 1. – С. 68–73.

2. Педько Ю. С. До питання про сутність адміністративного процесуального права України / Ю. С. Педько // Науковий вісник Національного університету біоресурсів і природокористування України. – 2011. – Випуск 157. – Частина 1.

3. Школик А. Становлення адміністративного процесуального права / А. Школик. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: www.lawyer.org.ua/?w=p&i=&d=584.

 

1. Адміністративне процесуальне право як самостійна галузь права. Предмет та методи адміністративного процесуального права

 

 

Зіставлення ключових детермінант адміністративно-процесуаль­ного права з ознаками трьох названих категорій дає змогу визна­чити його як самостійну галузь права:

- адміністративно-процесуальне право має складну структуру, воно складається з цілого комплексу різноспрямованих юридич­них інститутів: провадження у справах про адміністративні про­ступки, провадження з розгляду звернень громадян, адміністратив­не судочинство, нормотворче, контрольне, реєстраційне, дозвільне провадження тощо;

- адміністративно-процесуальне право характеризується наяв­ністю чітко визначеного, відносно відокремленого, цілісного та водночас різнорідного предмета регламентації;

- воно володіє специфічним методом регулювання, відмінним від методів адміністративного, кримінального, цивільного права;

- адміністративно-процесуальне право вступає у системну взаємодію практично з усіма іншими юридичними галузями: конституційним, кримінальним, цивільним, адміністративним, кри­мінально-процесуальним, цивільно-процесуальним, бюджетним, господарським, земельним, трудовим правом та іншими;

- функціонування й розвиток комплексу адміністративно-проце­суальних норм здійснюється на основі визначених правових прин­ципів. Частина з цих принципів має виражений індивідуальний характер - їх вплив поширюється тільки на адміністративно-процесуальне право і лише на нього. А, як відомо, наявність влас­ного набору принципів є невід'ємною рисою більшості юридичних галузей;

- адміністративно-процесуальне право має розгалужену ієрар­хію джерел. Його норми містяться в Конституції України, міжна­родних деклараціях, конвенціях та угодах, законах України, а також у величезній кількості підзаконних нормативних актів. Особливу увагу привертає належність до джерел адміністративно-процесуального права двох кодексів: Кодексу України про адміністративні проступки (далі - КУпАП) та Кодексу адміністративного судочинства України. Проект ще одного кодифікованого акта - Адміністративно-процедурного кодексу України - нині перебуває на роз­гляді у Верховній Раді України:

- ствердження будь-якої галузевої концепції неможливе без її загального визнання в теорії права. Грань між уявленням про юридичну підгалузь та галузь є доволі розпливчастою. Тому остаточне віднесення певного нормативного комплексу до однієї з названих категорій - це завжди результат наукової згоди більшості провід­них правознавців. Не є винятком з даного правила й адміністратив­но-процесуальне право. І хоча ідея про його галузеву природу є порівняно «молодою» (приміром, історія розвитку кримінально-процесуальної та цивільно-процесуальної галузей права нараховує понад сто років), але сьогодні саме вона домінує на сторінках праць таких авторитетних вчених, як І. П. Голосніченко, В. К. Колпаков, М. М. Тищенко та ін.

Детальніше об'єктивні критерії та фактори впливу на форму­вання галузевої парадигми адміністративно-процесуального права будуть проаналізовані у наступному розділі нашого підручника. Проте, навіть їх попередній аналіз дає змогу констатувати таке: адміністративно-процесуальне право на сучасному етапі свого розвитку є повноправною юридичною галуззю. У системі вітчиз­няного права воно посідає одне з чільних місць, поряд з такими профілюючими галузями, як конституційне, кримінальне, цивіль­не, адміністративне право та іншими.

До ключових ознак предмета адміністративно-процесуаль­ного права слід віднести такі:

- відповідні суспільні відносини завжди мають публічно-управлінський характер;

- однією зі сторін цих відносин виступають уповноважені ор­гани публічної влади (органи виконавчої влади, місцевого само­врядування, суди);

- вони спрямовані на забезпечення реалізації відношень іншого порядку - суспільних відносин, які регулюються нормами «ма­теріальних» галузей права (адміністративного, цивільного, тру­дового, митного, господарського);

- щодо останніх адміністративно-процесуальні правовідносини виконують організаційну, а точніше - організуючу функцію;

- вони складаються з приводу реалізації встановленого по­рядку розгляду та вирішення адміністративних справ (адмініст­ративна справа - це питання реалізації матеріальних правовід­носин публічно-управлінської сфери, яке вирішується в порядку, встановленому адміністративно-процесуальним законодавством, і яке має обов'язкові юридичні наслідки).

Таким чином, предмет адміністративно-процесуального пра­ва можна визначити як: публічно-управлінські, організуючі суспі­льні відносини, які складаються з приводу реалізації уповноваже­ними органами публічної влади (їх посадовими особами) встанов­леного адміністративно-процесуальним законодавством порядку вирішення адміністративних справ.

Основним критерієм галузевого поділу вітчизняної системи права є предмет регулю­вання. Але цього критерію не завжди достатньо для повного та чіт­кого розмежування усіх існуючих галузей. З цією метою в юри­дичній теорії часто використовується додаткова підстава - метод правового регулювання. Метод правового регулювання - це си­стема закріплених юридичними нормами прийомів правового регу­лювання (дозвіл, припис та заборона), яка має на меті встанов­лення бажаного для держави вольового стану суб'єктів соціальних відносин у стосунках між собою та щодо до результатів їх пове­дінки.

«Тріаду» прийомів, з яких складається загальний метод право­вого регулювання, становлять: дозвіл, заборона та припис.

- дозвіл - прийом правового регулювання, яким визначаються межі можливої поведінки суб'єктів юридичних відносин. У фор­малізованому вигляді зміст цього прийому може бути виражений таким чином: «можеш обрати запропонований законодавцем варіант поведінки, якщо бажаєш».

- заборона («не вчиняй так») - спосіб впливу на поведінку суб'єктів правовідносин шляхом категоричної вимоги утриматися від здійснення певних дій або ж актів бездіяльності;

- припис («дій так, як це зазначено в законі - іншого не дано») –закріплення необхідної поведінки суб'єктів, встановлення єдиного або кількох варіантів, що є обов'язковими для виконання у разі настання обставин, передбачених нормою права.

Цільове призначення дозволу, заборони та припису полягає у специфічному впливі на поведінку суб'єктів правових відносин. Означений вплив полягає у зверненні з боку держави до волі суб'єктів і має на меті спрямування цієї волі у необхідному для неї (держави) руслі.

У методі будь-якої окремої галузі права завжди наявні усі зазна­чені прийоми. Жодна галузь не може складатися виключно з норм заборонного, уповноважувального або зобов'язального характеру. Саме тому диференціація галузей права відбувається за принципом домінування того чи іншого прийому в методі їх регламентації.

Переходячи від загальних положень до розгляду ролі предмета регулювання в галузевій детермінації адміністративно-проце­суального права, слід відмітити таке. У даному випадку метод правового регулювання відіграє суто допоміжну роль.

Суворо кажучи, за ознакою метода можуть бути розмежовані лише адміністративне, кримінальне та цивільне право, а також на­ближені до них галузі.

Так, наприклад, цілком очевидно, що серед кримінально-пра­вових норм переважну більшість становлять норми заборонного характеру. Відповідно метод цієї галузі характеризується прева­люванням такого прийому правової регламентації, як заборона. Від нього суттєво відрізняється метод цивільного права, у якому чільне місце посідає дозвіл. Держава надає суб'єктам цивільних правовідносин самим вирішувати питання про форму їх реалізації. Метод цієї галузі називається договірним, або диспозитивним. Ос­нову ж адміністративно-правового метода регулювання становить припис, за що він і отримав назву імперативного.

Проте, якщо даний критерій досить добре спрацьовує на рівні трьох зазначених галузевих груп, то всередині них спостерігається зовсім інша картина. Оскільки специфіка методу конкретної галузі полягає у питомій вазі певного прийому, то практично неможливо розрізнити за цією ознакою ті галузі, у регулюванні яких превалює однаковий прийом. Те саме стосується порівняння галузей, де усі прийоми займають приблизно однакове місце в методі правової регламентації.

Приміром, порівнюючи галузі трудового та земельного права не важко помітити, що у використовуваних ними методах чільне ста­новище займає такий прийом, як припис. Відтак, перед дослідни­ком постають два шляхи: або визнати, що названі галузі викорис­товують адміністративно-правовий метод регламентації - тобто метод, котрий належить зовсім іншій галузі права; або спробувати обґрунтувати відмінність пропорційного співвідношення прийомів у методах трудового та земельного права, що об'єктивно не­можливо.

Загальний аналіз нормативного масиву адміністративно-проце­суальної галузі зображує таку картину. Переважна більшість галу­зевих норм втілює такі прийоми правової регламентації, як припис та дозвіл. Ця обставина є цілком очевидною. Адже, в адміністрати­вно-процесуальному праві уповноважувальних та зобов'язувальних норм значно більше від тих, які несуть у собі заборону.

Що ж стосується співвідношення самих припису й дозволу, то практично неможливо з точністю встановити, котрий з цих прийо­мів насправді переважає в методі адміністративно-процесуального права. Дана галузь охоплює своїм регуляторним впливом настіль­ки широке коло суспільних відносин, що неможливо бодай при­близно вирахувати, яка частина її норм носить уповноважувальний, а яка - зобов'язувальний характер.

З цього приводу в літературних джерелах висуваються абсо­лютно протилежні думки. Порівняймо лише слова російського правника С. М. Махіної: «Незважаючи на достатньо значущу роль імперативних приписів, у адміністративно-процесуальному праві превалює дозвіл»] та цитату з офіційного сайту Одеської націона­льної юридичної академії: «Адміністративно-процесуальне право використовує імперативній) метод регулювання суспільних відно­син. Найбільш вираженим елементом цього методу є припис...»'. Але слід мати на увазі, що будь-яке твердження такого роду – це не більше, ніж гіпотеза, яка сьогодні не має емпіричного підтвер­дження.

За відсутності повної визначеності у цьому питанні, єдиним прийнятним варіантом є погодитись з тим, що прийоми припису і дозволу займають приблизно однакове положення в методі адмініст­ративно-процесуального права. По-перше, таке їх співвідношення достатньо точно відображає об'єктивний стан речей. А по-друге, саме відносний паритет названих прийомів та їх обопільне доміну­вання над прийомом заборони і є тією специфічною рисою, котра дає змогу чітко відрізнити метод адміністративно-процесуального права від багатьох інших галузевих методів - кримінального, адмі­ністративного, цивільного, трудового, митного права тощо.

Отже, адміністративно-процесуальній галузі властивий ім­перативно-диспозитивний метод правового регулювання. Го­ловна його особливість - превалювання припису й дозволу над прийомом заборони - допомагає виокремити адміністративно-процесуальне право з ряду інших галузевих утворень. Та все-таки (і це необхідно визнати) це правило діє не завжди.

Імперативно-диспозитивний метод регламентації, справді, є до­сить вдалим критерієм для розмежування адміністративно-проце­суального права з багатьма галузями, але галузями матеріальними. Що ж стосується процесуальної частини вітчизняної системи пра­ва, то тут справа стоїть дещо інакше.

Дві інші фундаментальні галузі процесуального права (кримі­нально-процесуальне і цивільно-процесуальне право) використо­вують у своїх методах приблизно ту саму комбінацію прийомів правової регламентації. Адже ядро кримінально-процесуальної та цивільно-процесуальної галузей також складають уповноважувальні та зобов'язувальні норми. Відтак, диференціація процесу­альних галузей за ознакою метода їх регулювання навряд чи можлива.

У даному випадку, очевидно, постає така проблема, як від­сутність додаткового критерію диференціації процесуальних га­лузей.

З цього приводу зауважимо, що будь-яка процесуальна галузь «обслуговує» певну систему матеріальних норм. У цьому полягає її сервісна функція та похідна роль щодо матеріального права. Так, основним завданням кримінально-процесуальної галузі є реаліза­ція кримінально-правових відносин; цивільно-процесуальне право «опікується» цивільно-правовими відношеннями; адміністратив­но-процесуальне право визначає порядок реалізації норм одразу кількох матеріальних галузей права - адміністративного, земель­ного, митного, трудового та інших.

Як уже зазначалось, кожна з перелічених матеріальних галузей (галузевих груп) має власний метод правового регулювання. Це відповідно: заборонний, диспозитивний та імперативний методи. З нашої точки зору, названі методи допомагають не лише розріз­нити три великі групи матеріальних галузей права (кримінально-, цивільно- та адміністративно-правову), а й розмежувати проце­суальні галузі, які ці групи обслуговують.

Таким чином, допоміжним критерієм диференціації проце­суальних галузей є метод відповідної матеріальної галузі (га­лузей) права. Звідси випливає таке положення: однією з додатко­вих детермінант галузі адміністративно-процесуального права є імперативний метод регулювання, властивий матеріальним галузям, які нею обслуговуються.

2. Співвідношення адміністративного процесуального права з іншими галузями права

Загалом можна виділити три основні типи взаємодії адміні­стративно-процесуального права з іншими юридичними галу­зями: концептуально-детермінаційний, функціональний та диференційний.

1. Концептуально-детермінуючий тип наявний за взаємодії адміністративно-процесуального права з провідною юридичною і алуззю - конституційним правом.

Ключова роль останнього полягає у тому, що воно встановлює вихідні принципи системи права та її окремих галузевих структур як матеріальних, так і процесуальних'. Не є винятком з цього пра­вила й адміністративно-процесуальне право. Концептуальні засади функціонування цієї галузі знаходять своє відображення в Консти­туції України та конституційних законах (під конституційним за­коном прийнято розуміти закони, що вносять зміни і доповнення до Конституції, приймаються в особливому, ускладненому поряд­ку і мають таку саму юридичну силу, що й сама Конституція)2

Адміністративно-процесуальне право базується на ряді осно­воположних конституційних принципів: відповідальності держа­ви перед громадянином (ст. 3), поділу державної влади (ст. 6), верховенства права і закону (ст. 8); рівності громадян перед зако­ном (ст. 24); здійснення правосуддя судами (ст. 124 Конституції) тощо.

Конституція України закладає підвалини правового статусу та­ких суб'єктів адміністративно-процесуального права як: Прези­дент України, Кабінет Міністрів України та інші органи виконав­чої влади, органи місцевого самоврядування, суди, об'єднання громадян, громадяни України, іноземці, особи без громадянства.

Одразу у двох напрямах відбувається міжгалузева взаємодія з приводу забезпечення прав і свобод людини й громадянина. З од­ного боку, значна частина таких прав і свобод реалізується за допомогою адміністративно-процесуальних норм. Це і право на громадянство, і право на притулок в Україні, і право на свободу пересування, і право на звернення до органів влади, виборче пра­во, право на працю та ін. З іншого - їх урахування є обов'язковим як при формуванні адміністративно-процесуального законодав­ства, так і безпосередньо у процесі застосування адміністративно-процесуальних норм.

В окремих випадках Конституція визначає форму нормативної регламентації адміністративно-процесуальних відносин. Зокрема, відповідно до її положень, тільки законами України можуть регла­ментуватись порядок набуття права власності на землю (ст. 14), порядок надання притулку іноземцям та особам без громадянства (ст. 25), строки розгляду звернень громадян органами державної влади та місцевого самоврядування (ст. 40), порядок конфіскації майна (ст. 41), порядок застосування мов (ст. 92), порядок здійс­нення місцевого самоврядування (ст. 140) тощо.

Основний Закон України окреслює рамки функціонування правовідносин (у тому числі адміністративно-процесуальних) у конкретних сферах суспільного, політичного, економічного та культурного життя: трудовій (статті 41-45), соціальній (статті 17, 46-50), майновій (статті 54, 56), службовій (ст. 60), виборчій (статті 69-74), приватній (статті 29-32), інформаційній (статті 17, 50) тощо.

Крім цього, ним встановлюються основи процесуального по­рядку вирішення адміністративно-правових спорів. Кожен має право на судове оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Конституція гарантує людині право звертатися за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини (ст. 50), органів виконавчої влади та місцевого само­врядування, їх посадових осіб (ст. 40).

II. Функціональний тип взаємозв'язку адміністративно-проце­суального права з іншими юридичними галузями зумовлюється його цільовим призначенням. Як неодноразово відмічалось на сто­рінках цього підручника, головною функцією адміністративно-процесуальної галузі є забезпечення реалізації кореспондуючих норм матеріального права. Саме на цьому ґрунті виникає представле­ний вид міжгалузевих взаємин.

Адміністративно-процесуальне право втілює особливий поря­док, у суворих рамках якого (і лише у них) здатні ефективно функ­ціонувати відповідні матеріальні галузі або їх окремі інститути. Водночас матеріальні галузі детермінують адміністративно-проце­суальну форму своєї реалізації. Вони «викликають до життя» ад­міністративно-процесуальне право, визначають межі його існу­вання, скеровують його розвиток.

Природно, що найяскравіший тип міжгалузевого взаємозв'яз­ку представлений у відносинах адміністративно-процесуального права з однойменною матеріальною галуззю - адміністративним правом.

Регламентуючий вплив адміністративно-процесуальних норм повністю охоплює сферу адміністративно-правових відносин (в ін­ших випадках адміністративно-процесуальне право обслуговує лише певні сектори галузевих відносин: див. нижче). Ним забезпе­чується функціонування усіх, без винятку, інститутів адміністра­тивного права (адміністративної відповідальності, адміністратив­ної юстиції, виконавчої влади, місцевого самоврядування, нормо-творення, звернень громадян та ін.).

Загалом, функціональна взаємодія двох зазначених галузей є настільки масштабною і багатоаспектною, що немає особливої по­треби в наведенні конкретних прикладів. Адже їх повний перелік може зайняти не один десяток сторінок цього підручника.

Окрім однойменної матеріальної галузі, обслуговуюча функція адміністративно-процесуального права поширюється на:

1.Земельне право. Адміністративно-процесуальні норми упоряд­ковують реалізацію широкого кола земельних правовідносин. Зок­рема, ними регулюються:

- порядок розподілу земель за цільовим призначенням;

- порядок створення земельних фондів;

- порядок створення охоронних зон;

- порядок припинення права користування земельними ділян­ками;

- порядок вилучення земельних ділянок;

- порядок вирішення земельних спорів;

- порядок стандартизації і нормування в галузі охорони земель;

- порядок консервації земель;

- планування використання земель;

- порядок здійснення землеустрою;

- контроль за використанням та охороною земель;

- встановлення та зміна меж адміністративно-територіальних утворень;

- моніторинг земель, їх оцінювання, реєстрація ділянок тощо.

2. Трудове право. Нормами адміністративно-процесуального

права закріплюються організація і порядок:

- державної реєстрації підприємств, установ, організацій;

- реєстрації колективних та трудових договорів;

- прийняття, перегляду й скасування державних міжгалузевих та галузевих нормативних актів про охорону праці (стандартів, норм, положень, інструкцій тощо), а також здійснення контролю за їх додержанням;

- виготовлення і передачі у виробництво зразків нових машин, механізмів, устаткування та впровадження нових технологій;

- створення профспілок;

- вирішення трудових спорів;

- здійснення нагляду і контролю за додержанням законодавства про працю;

- прийняття на державну службу, її проходження та звільнен­ня з неї;

- притягнення до відповідальності за порушення законодавства про державну службу та ін.

3. Сімейне право. Попри те, що більшість шлюбних і сімейних правовідносин упорядковується нормами цивільно-процесуального права, значна їх частина передбачає адміністративно-процесуальний порядок реалізації. Саме адміністративно-процесуальні норми встановлюють:

- порядок захисту деяких особистих прав, що виникають із шлюбних та сімейних відносин;

- порядок державної реєстрації актів громадянського стану та внесення до них змін;

- порядок ведення централізованих обліків (дітей-сиріт, дітей, які залишились без опіки батьків, дітей, які можуть бути усиновлені, осіб, які бажають усиновити дитину та ін.);

- порядок передачі дітей на усиновлення, а також здійснення Контролю за умовами їх проживання і виховання в сім'ях усиновителів.

- організація і порядок функціонування державних органів опіки і піклування тощо.

4. Господарське право. Норми адміністративно-процесуальної і і іу п регулюють широкий спектр організаційних відносин у сфері державного управління господарською діяльністю. Зокрема, вони визначають:

- порядок і організацію прогнозування та планування у сфері економічного і соціального розвитку України;

- порядок оформлення державних замовлень та завдань; правила ліцензування, патентування і квотування; правила сертифікації та стандартизації; порядок застосування нормативів та лімітів; організація й порядок державного регулювання цін і та­рифів;

- порядок надання інвестиційних, податкових та інших пільг;

- порядок надання дотацій, компенсацій, цільових інновацій та субсидій;

- правила здійснення державного контролю за господарською діяльністю;

- порядок захисту прав суб'єктів господарювання та споживачів;

- організація і порядок здійснення державного управління гос­подарською діяльністю у державному та комунальному секторах економіки.

5. Митне право. В адміністративно-процесуальному порядку здійснюється регулювання питань:

- митного контролю за переміщенням товарів через кордон України;

- митного оформлення товарів і транспортних засобів, що пе­реміщуються через кордон України;

- набрання чинності нормативно-правових актів з питань мит­ної справи;

- контролю за додержанням законодавства з питань митної справи;

- ведення митної статистики;

- ведення української класифікації товарів зовнішньоекономіч­ної діяльності;

- верифікації (встановлення вірогідності) сертифікатів похо­дження товарів з України.

- інформування й консультування з питань митної справи і т. д.

6. Житлове право. У відповідній сфері норми адміністративно-процесуального права регламентують:

- порядок формування та розподілу державного житлового фонду;

- порядок нормування витрат фінансових і матеріальних ресурсів на експлуатацію та ремонт житлового фонду

- правила державного обліку житлового фонду;

- правила обліку громадян, які потребують поліпшення жит­лових умов, надання житлових приміщень і користування ними;

- правила організації та діяльності житлово-будівельних коо­перативів;

- організацію державного контролю за використанням і схо­ронністю житлового фонду тощо.

7. Кримінально-виконавче право. Кримінально-виконавчий ко­декс України (розділ 25), а також Закон України «Про адміністра­тивний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі» передбачають адміністративно-процесуальний порядок встановлення, здійснення та припинення адміністративного нагляду за особами, звільненими від відбування покарання.

Крім того, функціональний тип взаємозв'язку спостерігається у відносинах адміністративно-процесуального права з такими юридичними галузями, як: міжнародне право, цивільне право, фінансове право, екологічне право, аграрне право.

 

III. Диференційний взаємозв'язок. Адміністративно-процесуальна галузь є органічним елементом вітчизняної системи права.

З одного боку, це означає наявність функціональної взаємодії еле­ментів даної системи - юридичних галузей. З іншого - вимагає їх чіткого розмежування. Адже внутрішня структурованість є обов'язковим атрибутом будь-якої організованої системи. І для того, щоб певне утворення вважалось системою, потрібна чітка диференціа­ція його складових.

Як відомо з попередніх параграфів, одним з критеріїв галузевої диференціації є предмет регулювання. Деякі галузі у своїх нормах просто окреслюють коло регламентованих ними суспільних відносин. Приміром, у ст. 2 Земельного кодексу України надається визначення земельних відносин як: «суспільних відносин щодо во­лодіння, користування і розпорядження землею».

Але окремі галузі будують нормативне визначення власного предмета в інший спосіб. У відповідних нормах вказуються не лише суспільні відносини, що належать до галузевого предмета, а й відносини, які не можуть до нього належати. Тим самим опосередковано підтверджується їхня належність до предметів інших галузей. Визначення (нехай і часткове) предмета однієї галузі за допомогою норм іншої породжує між ними особливий, диференційний тип взаємозв'язку.

Такий зв'язок існує між адміністративно-процесуальним правом та:

– конституційними правом. Так, наприклад, у п. 1 ч. 2 ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України відзначається, що компетенція адміністративних судів не поширюється на публічно-правові справи, віднесені до юрисдикції Конституційного суду України;

- кримінально-процесуальним правом. Згідно з п. 2 ч. 2 цієї самої статті КАСУ, компетенція адміністративних судів також не поширюється на публічно-правові справи, що вирішуються в по­рядку кримінального судочинства;

- господарським правом. За ст. 4 (абз. 5) Господарського ко­дексу України, до предмета регулювання цієї галузі не належать «адміністративні та інші відносини управління за участі суб'єктів господарювання, в яких орган публічної влади не є суб'єктом, на­діленим господарською компетенцією, і безпосередньо не здійс­нює організаційно-господарських повноважень щодо суб'єкта».

- цивільним правом. Частина 1 ст. 2 Цивільного кодексу Украї­ни проголошує: «До майнових відносин, заснованих на адмініст­ративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин циві­льне законодавство не застосовується...».

- цивільно-процесуальним правом. Відповідно до ст. 15 КАСУ, у порядку цивільного судочинства розглядаються справи, що ви­никають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Система адміністративного процесуального права: поняття, складові частини та їх характеристика

Як і будь-яка інша юридична галузь, адміністративно-проце­суальне право являє собою цілісну систему взаємопов'язаних норм та інститутів. В основу внутрішньої організації даної системи по­кладено кілька критеріїв, головним з яких є масштабність дії адмі­ністративно-процесуальних норм.

За масштабом регуляторного впливу на суспільні відноси­ни виділяють дві групи норм адміністративно-процесуального права:

- до першої групи належать норми загального характеру, їх дія поширюється будь-які аспекти (прояви, напрями) адміністративно-процесуальної діяльності;

- друга група складається з норм, що регулюють суспільні відносини в окремих секторах адміністративно-процесуальної сфери.

Цей поділ ґрунтується на структуризації системи адміністра­тивно-процесуального права на дві генеральні частини: Загальну (перша група) та Особливу (друга група).

Кожна із зазначених частин також має власну структурну будову. Так, відповідно до характеру закріплюваних ними загальних поло­жень, норми Загальної частини адміністративно-процесуального права поділяються на: норми, що містять визначення категорій і понять адміністративно-процесуального права; норми, котрі вира­жають основні принципи адміністративного процесу; норми, які встановлюють загальну мету й завдання адміністративно-процесу­альної діяльності органів публічної влади; норми, що закріплюють основи процесуально-правового статусу суб'єктів адміністратив­но-процесуального права, та інші.

Що ж стосується Особливої частини адміністративно-про­цесуального права, то підставою для групового поділу її норм Є предметна специфіка окремих категорій адміністративних справ. За цим критерієм у структурі Особливої частини виділя­ють інститути адміністративно-процесуальних норм, кожен з яких регламентує конкретне адміністративне провадження: ви­конавче, атестаційне, дисциплінарне, реєстраційне, контрольне тощо.

Тут варто зауважити, що у науковій та навчальній літературі діяльність органів публічної влади з розгляду певної катего­рії адміністративних справ (вид адміністративного процесу) і а систему адміністративно-процесуальних норм, якими регла­ментується ця діяльність (інститут адміністративно-процесу-і 11.ного права), зазвичай іменують адміністративним провад­женням.

Ці два випадки використання терміну «адміністративне провадження» обов'язково слід розрізняти, оскільки ним позначаються принципово відмінні явища правової дійсності - система юридич­них норм та діяльність з їх реалізації. Загалом, зазначена розбіж­ність цілком відповідає різниці між поняттями адміністративний процес і адміністративно-процесуальне право.

Адміністративні провадження (інститути), які належать до Особ­ливої частини адміністративно-процесуального права, поділяються на дві групи.

Перша група формується з інститутів, що регламентують про­цесуальний порядок розгляду, так званих «конфліктних» адмініс­тративних справ (тобто справ, в основі яких лежить правовий спір між учасниками публічних правовідносин). До таких нале­жать дисциплінарне, виконавче, адміністративно-позовне провад­ження тощо.

Другу групу утворюють інститути, спрямовані на вирішення адміністративних справ, що носять управлінський, неконфліктний характер: провадження з розгляду заяв і пропозицій грома­дян, нормотворче, дозвільне, атестаційне провадження і т. п.

Класифікація адміністративних проваджень за наявності в їх ос­нові правового конфлікту є підставою для виділення у структурі Особливої частини адміністративно-процесуального права двох під­розділів: конфліктні провадження та неконфліктні провадження.

Виходячи з викладеного, структуру адміністративно-процесу­ального права можна відобразити таким чином:

Загальна частина:

- норми, що містять визначення основних категорій і понять адміністративно-процесуального права;

- норми, якими закріплюються основоположні принципи адмі­ністративного процесу;

- норми, які встановлюють загальну мету й завдання адміні­стративно-процесуальної діяльності органів публічної влади:

- норми, що визначають основи процесуально-правового ста­тусу суб єктів адміністративно-процесуального права;

- норми, які окреслюють коло джерел адміністративно-про­цесуального права;

- норми, котрі встановлюють загальні правила організації й здійснення процесуальної діяльності суб'єктів адміністративної юрисдикції і т. п.

Особлива частина:

І. Конфліктні провадження:

- провадження з розгляду скарг громадян;

- адміністративно-позовне провадження (провадження з роз­гляду справ у адміністративних судах);

- дисциплінарне провадження;

- виконавче провадження;

- провадження з розгляду справ про адміністративні проступ­ки тощо.

II. Неконфліктні провадження:

- нормотворче провадження;

- контрольне провадження;

- дозвільне провадження;

- реєстраційне провадження

- провадження із розгляду заяв та пропозицій громадян;

- провадження із застосування заходів заохочення тощо.

---

Дата добавления: 2018-05-12; просмотров: 517; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

---

123Следующая ⇒

---

Мы поможем в написании ваших работ!