Знаки повторення частин твору.
Додаток №3
Музична мова – сукупність виражальних засобів музики. Специфіка мистецтва (на відміну від точних наук чи філософії) – наявність музичного образу, що містить узагальнення відображення дійсності через суб’єктивне сприйняття.
Виражальними засобами музики називаються засоби, якими користується композитор для втілення власного задуму, і, створення певного образу.
Мелодія – одноголосна думка, або виражена музична ідея. (буває радісною, скорботною, веселою, ліричною…)
Ритм – організоване чергування звуків різної тривалості, або пульс музики (буває гострий, чіткий, маршовий, невиразний…)
Темп – швидкість виконання музичного твору.
Гармонія – акорди та їж послідовне звучання. (з грец. – злагодженість, лад, порядок, відповідність)
Лад – певна організація звуків відносно тоніки.
Тембр – окраска чи забарвлення голосу, або музичного звуку (буває густий, світлий, матовий, холодний….)
Регістр - певна частина звукоряду.
Динаміка – сила звучання звуку чи голосу.
Відчуття ритму досить важко піддається розвитку.
Визначення:
Ритм - це пульс музики.
Доля — це одиниця ритму.
Сильна доля – це наголошена доля.
Метр - рівномірне чергування сильних та слабких долей.
Такт – це відстань від однієї сильної долі до наступної сильної долі.
Затакт – це неповний такт.
Формування відчуття ритму вимагає активного засвоєння музично-ритмічних співвідношень.
|
|
|
Цьому сприяють - музично-ритмічні рухи, гра на простих ритмічних інструментах, використання складових позначень нотної тривалості (та, ті, біг, крок).
Педагогічний досвід - музикування активізує ритмічне відчуття учнів. Розвивають під час гри знайомих пісень, виконанні ритмічних аккомпонементів до вокально-хорового репертуару і творів для слухання.
Не бажано використовувати тільки вправи без "живої" музики.
Гра на ударних дитячих музичних інструментах сприяє формуванню:
· музично-слухових уявлень;
· розкриттю емоційної суті ритму.
Для активізації і послідовності формування відчуття ритму, ритмічних навиків використовують — не великі і не складні твори, (з співу або на слух музики).
Розвивають паралельно з відчуттям ритму.
1. розуміння співвідношення різних тривалостей;
2. забезпечує засвоєння різних ритмічних фігур;
3. закріплюються уявлення про сильні і слабкі долі;
4. формується уявлення про емоційну суть ритму.
Активізація музично-ритмічного відчуття — в ігрових ситуаціях, уявленнями з життя.
Починати розвиток ритму з:
· Передачі рівномірної пульсації метричних долей;
|
|
|
· Розпізнавання чергування сильних і слабих долей. Знайомство з метром, тактовою рискою і розміром.
· Засвоєння ритмічних фігур, побудованих на чергуванні двох різних тривалостей.
Нотний запис, та знаки скорочення.
З давніх давен, з часів античності, була відома буквена нотація. Грецька буквена нотація була поширена в Європі до кінця І тисячоліття до н.е. Ноти широко були поширені - але вперше застосував табулатуру німецький теоретик Гукбальд (ІХ ст.) в виді 6 лінійок, над якими розміщались тексти пісень.
Вперше нотна лінійка з’явилась в Х ст. і реформу нотного стану створив Гвидо Аретинський, який поклав початок нотоносцю.
В Україні, Росії перейшли від кроків до лінійної квадратної нотації в ХУІ – ХУІІ ст., а після до сучасного нотного письма.
Нотний стан уявляє собою 5 горизонтальних паралельних лінійок. Рахунок лінійок нотного стану ведеться знизу вверх.
Для виявлення точної висоти застосовуються спеціальні знаки, які називаються ключами. Ключем називається знак, закріплений за кожною лінійкою нотного стану точну висоту яку набувають і ноти, написані на цих лінійках.
Нотна грамота («нотація») – система графічних знаків, які використовуються для запису музики. З часів античності була відома буквенна грамота. Грецька буквенна грамота була поширена в Європі до кінця І тисячоліття нашої ери, коли звуки діатонічної гами почали позначати латинськими буквами. В середні віки широко використовувалась нівменна грамота.
|
|
|
Нівми ( з грець. – пелта – кивок, жест, знак) являли собою графічні знаки (комбінації з похилої лінії, крапка і знак), які давали чітке уявлення про направлення «контур» інтонації, кількість і «группировке» звуків, які беруться одним диханням і однак, не дозволяли точно встановлювати висоту звуків. Нівми як би фіксували жести рук при управлінні хором. Для деякого уточнення нівм, стали їх комбінувати з буквенною нотацією. Музичний теоретик Гукбальд (ІХ ст.) вперше використав табулятуру, програвши 6 струн кіфари у вигляді 6 лінійок, над якими розмістив склади тексту. В табулятурі лютні, поширеній пізніше (ХУ-ХУІІ ст.), над 6 струнами-лінійками розміщувались в різних комбінаціях цифри-лади, ритмічні знаки і букви. Цифрований бас зберігся до ХУІІІ ст., а цифрова система нотації використовується і до цього часу в музичній літературі для народних інструментів (для балалайок, домбри та ін.). Всім різновидам нотної грамоти не вистачало нотних лінійок в сучасному їх розумінні – як позначення міри відліку висоти. Вперше нотна лінійка була використана в Х столітті і позначала в різних випадках звуки ре, фа, соль або ля. Рішучу форму нотації здійснив Гвідо Аретинський (біля 995 – 1050р.р.), який ввів 4 лінії з «терцовим» співвідношенням між ними, ключний знак, який спочатку позначався літерами C, F, G, із яких пізніше склалися графічні позначення ключів. Реформа Гвідо, яка надала нотації наглядну графічну форму, яка відповідала візуальним асоціаціям, які виникали при сприйманні і інтонуванні звуковисотних відношень, слугувала показником високого рівня європейського музичного мистецтва і дала новий напрям його розвитку. В ХІІ ст. введена мензура – система знаків ритмічних відносин. Основні знаки мензуральної нотації 6 максіма, лонга, бревіс, семибревіс. До ХІУ ст. до них прибавили менші тривалості: мініма, семимініма. В цей же час до 4 лінійок Гвідо добавили 5 (знизу чи зверху). До ХУ ст. значення семибревіс відповідає сучасній цілій ноті, мі німа – половинній. Для них вводяться «білі» знаки, для інших (менших тривалостей) зберігаються чорні. Поступово ноти стають круглими. Ноти позначають одночасно висоту звуку (в залежності від розміщення на лінійній стрічці) і її відносну протяжність; абсолютна тривалість залежить від темпу, встановленого метрономом.
|
|
|
Знаки скорочення
Знаками скорочення нотного письма (абревіатурами) називаються знаки, які зменшують кількість основних нотних знаків.
- до допоміжних знаків відносяться і знаки скорочення: вольта – квадратна скобка над заключними тактами: .
- знаки точного повторення всього твору, або його частини
- знаки переносу на октаву
- позначення мелізматики
- генерал – бас із взаємодією нот в першій, другій, великій та малій октавах, на нотному стані, а також знаки скорочення.
Знаки повторення частин твору.
1. Segno ( сеньо італ. Знак) використовується , якщо повторення не з першого такту. Позначається буквою похожу на латинську S. - 
2. При повторенні одного такту в оркестрових тактах – ставиться знак %.
При повторенні двох тактів - 
3. При багаторазовому повторі мелодично – ритмічної фігури використовується такий же прийом, тобто замість повторного запису нот ставиться знак //
- записується
- виконується
4. Вольта – ( італ. Раз) в тих випадках коли закінчення при повторі різне, виписуються ці закінчення та позначаються квадратними дужками.
Для повторення частини твору (або цілого твору) з іншим закінченням після першого закінчення ставиться вказаний вище знак повторення. Над тактами першого закінчення пишуться квадратні дужки і напис 1та volta (пріма вольта, тобто перший раз) або 1.
Над тактами другого закінчення ставиться квадратна дужка і знак 2ла volta (секунда вольта, тобто другий раз) або просто 2: 
5. Реприза – (повторення), використовується в тих випадках, коли той чи інший відрізок музичного твору повторюється без змін. Знак репризи – одноразове повторення.
6. Con oktava - при октавному удвоєні.
7. Simile – ( також. італ.) при використанні одного і того прийому виконання .
8. Arpedggio – коли звуки акорду повинні братися не одночасно, а поступово.
9. Glisando -прийом при використанні гам, при якому всі проміжні звуки беруться підряд одним швидким рухом.
В основному цей прийом застосовується при грі на ксилофонах, та шумових інструментах під час акомпанементу.
10. Якщо твір складається з 3 частин, причому 3-тя являє собою точний повтор першої, то замість виписування 3-ї частини над кінцем 2-ї частини пишуть: Da Capo al Fire (да капо аль фіне, тобто з початку до кінця) або скорочено D.C.al F, або ще коротше D.C. В тому місці, де повторення має закінчитись, пишуть слово Fine.
Якщо повторення робиться неповним, то пишуть над місцем першої частини, з якого потрібно почати повторення, знак S або F, а над кінцем 2-ї частини – Dal segno ( даль сенье, тобто від знака) або D. S.
11. Знаки рівномірного повторення одного звуку чи співзвуччя і tremolando.
Для того, щоб позначити рівномірне повторення одного звуку чи акорду, використовуються похилі лінії. Їх кількість відповідає тривалостям, в яких потрібно повторювати звук. Похилі лінії до цілої ноти добавляються над або під нею, а до менших тривалостей – поперек штиля (паралельно ребрам тривалостей, якщо вони є ). Загальна тривалість повторення позначається звичайною нотною тривалістю.
Якщо незалежно від темпу, повторення звуку чи акорду викликає відчуття дуже частої вібрації, то його називають tremolo або tremolondo.
Tremolo або tremolondo називається також швидке чергування двох звуків або співзвуччя.
Джерела: http://5fan.info/jgernamerqasqasaty.html
Дата добавления: 2018-05-09; просмотров: 1658; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!