МОНГОЛО-ТАТАРСЬКА НАВАЛА ТА ЇЇ НАСЛІДКИ
Тема 2. ГАЛИЦЬКО-ВОЛИНСЬКЕ КНЯЗІВСТВО — ПРОДОВЖЕННЯ ТРАДИЦІЇ РУСЬКО-УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВНОСТІ (перша пол. XIII — друга пол. XIV ст.)
Питання:
Загальний історичний огляд .
Державний лад та правова система Галицько – Волинського князівства.
ЗАГАЛЬНИЙ ІСТОРИЧНИЙ ОГЛЯД
Розпад Київської Русі був закономірним результатом її економічного і політичного розвитку. Його причини корінилися у тогочасних виробничих та суспільних відносинах, які розвивалися на базі піднесення продуктивних сил у сільському господарстві й ремеслі. Замкнутий характер натурального господарства вів до зміцнення самостійності окремих князівств, а звідси і до зміни їхньої політичної орієнтації на відокремлення.
У середині XII ст. Київська Русь розпалася на князівства: Київське, Галицьке, Волинське, Смоленське, Переяславське, Володимиро-Суздальське тощо. Ці князівства-землі в свою чергу поділялися на менші князівства або волості. На удільні князівства була перенесена система сюзеренітету-васалітету.
Кожне князівство (земля) мало свої особливості політичного розвитку. У Новгороді та Пскові утворилися феодальні республіки, у Володимиро-Суздальській землі утвердилась одноосібна влада князя, в Галицько-Волинській землі великий вплив на владні відносини мала боярська аристократія.
Галицька земля відокремилася від Києва в 1097 р. Тут утворилася династія правнуків Ярослава Мудрого, князів Ростиславичів. Волинська та Галицька землі мали величезне значення для розвитку економіки Київської Русі. Після того, як кочові племена перекрили шлях до Криму, Прикарпаття стало єдиним джерелом постачання солі. Крім цього, через Волинську та Галицьку землі пролягали головні торговельні шляхи на захід, що робило їх однією з головних ланок європейської торгівлі.
|
|
|
Ярослав мав союзницькі договори з Угорщиною, Польщею та Німеччиною. З метою зміцнення союзу з Юрієм Довгоруким він одружився з його дочкою Ольгою.
Його наступник — Володимирко II вступив у протистояння з боярами і звернувся за допомогою до угорського короля Бели III. У 1188 р. Бела проголосив себе королемГаличини, а Володимирка II ув’язнив. Це була перша іноземна окупація Галичини, яка стала прецедентом на багато років.
З часом Володимирку II з допомогою німців та поляків вдалося повернути владу. Але після його смерті в 1199 р. Галицьке князівство було приєднане до Волині і втратило свою незалежність.
Вершини могутності Галицько-Волинське князівство досягло під час князювання Романа Мстиславича (1170— 1205 рр.). В своїй діяльності він опирався на середнє і дрібне боярство та міське населення. Йому вдалося приборкати боярську верхівку, провести ряд заходів по піднесенню міжнародного авторитету держави. Роман здійснив декілька вдалих походів на Литву, в 1196 р. приєднав до свого князівства землі литовського племені ятвягів.
|
|
|
Після смерті Романа боярство Галицько-Волинської землі, скориставшись із малолітства його синів Данила і Василька, намагається зміцнити свою владу. Боярська верхівка, яка зосередила в своїх руках величезні земельні багатства, намагалася встановити необмежену владу аристократії. Середньозаможні і дрібні бояри та міське населення були прихильниками об'єднання земель під владою великого князя, виступали за зміцнення цієї влади. Розпочалися усобиці, в яких приймали участь чернігово-сіверські князі. В ці усобиці втручались Польща та Угорщина.
У 1214 р. Угорщина та Польща домовилися про розчленування Галицько-Волинського князівства: Угорщина загарбала Галичину, а Перемишль було передано краківському князеві Лешку. Останній підтримав синів Романа, і в 215р. за згодою Лешка Данило й Василько одержали батьківську вотчину — Володимир.
У 1219 р. галичани виступили проти угорської окупації. Боярство запросило на галицький стіл Мстислава Удатного — новгородського князя, який князював у Галичі до 1228 р.
|
|
|
Тим часом Данило і Василько об'єднали всі землі Волинського князівства. З 1230 р. починається боротьба Данила за Галичину.
У цих війнах брали участь також Литва, Польща, Австрія, Пруський орден хрестоносців. Результат боротьби залежав від позиції самих галичан і, перш за все, міського населення. Нарешті, в 1238 р. "мужі градські", всупереч волі боярства, відкрили браму Галича перед Данилом. Але його домагання на цьому не закінчилися. В 1239 р. Данило заволодів Києвом. Після цього ще п'ять років минуло в боротьбі Данила з Угорщиною за Галичину. І лише перемога Данила влітку 1245 р. під Ярославом, де було розбито війська угорців та прихильних до них галицьких бояр, поклала кінець 40-літній війні за звільнення Волині та Галичини від іноземної окупації. Єдність Галицько-Волинського князівства було відновлено.
МОНГОЛО-ТАТАРСЬКА НАВАЛА ТА ЇЇ НАСЛІДКИ
Наприкінці XII ст. у степах Центральної Азії утворилася могутня монголо-татарська держава. Боротьба за владу між племінними ватажками принесла перемогу Темучину, який під іменем Чінгісхана в 1206 р. був проголошений всемонгольським ханом.
У результаті багаторічних воєн та походів Чінгісхана в Китай, Середню Азію, на Кавказ була створена величезна імперія, завойовницька політика якої принесла незліченні страждання багатьом народам та країнам.
|
|
|
Монголо-татарська навала завдала величезної шкоди Південно-Західній Русі. Внаслідок ординського панування уповільнився процес розвитку державності України-Русі. Посилився економічний та політичний занепад Києва та всього Придніпров'я. Втрачає значення політичного центру землі Чернігів, припинило існування як окрема земля Переяславське князівство.
Російські історики XIX ст. (С. М. Соловйов та ін.) твердили, що Придніпров'я з Києвом після монголо-татарської навали опинилось в стані повного запустіння. Насправді ж навіть на Переяславщині життя не припинилося, а ряд міст, зокрема Київ, і надалі зберегли своє значення економічних і культурних центрів.
В 1245 р. до Данила прибули посли від хана, і в 1246 р. він був змушений виїхати до Орди. Данило дістав від татар підтвердження прав на все князівство, але мав визнати себе васалом хана.
Данило та його оточення розглядали залежність від Орди як вимушений крок. Князь галицький почав послідовну й обачливу політику, спрямовану на визволення України-Русі від іга ординців. Перш за все він взявся за економічне відродження Галицько-Волинської землі. Були засновані нові міста: Данилів, Львів, Холм.
Цікавими є зв'язки Данила Галицького з римським папою Інокентієм IV. Папа намагався організувати оборону християнства від татарської небезпеки і звертався з листами не лише до Данила, але й до Олександра Невського, якого закликав до об'єднання.
Римська курія переслідувала інші цілі - намагалася поширити католицизм на Галицько-Волинську землю. Коли Данило переконався, що представники папи приїхали "для викорінення грецьких звичаїв та обрядів", у 1248 р. він припиняє зв'язки з Римом.
З цим фактом зв'язаний такий момент: у листуванні папи з Данилом і Васильком папа називав їх обох "гех", а державу з 1246 р. — королівством.
У 1252 р. переговори Данила з папою відновилися. До цього його спричинило виникнення нової загрози на східних кордонах: татари готували похід на Галицько-Волинське князівство. Розраховуючи на допомогу папи римського, Данило дав згоду на унію і прийняв від папи королівську корону. Тоді ж Інокентій IV оголосив хрестовий похід проти татар. Проте організувати його не вдалося, Данило не отримав обіцяної допомоги і розірвав угоду про унію.
В 1264 р. князь Данило Романович помер у Холмі. З історичної сцени зійшов один із найвидатніших державних діячів України. Він зібрав усі землі, що ними володів його батько, створив із них разом з братом Васильком могутню державу, з якою рахувались всі європейські держави та католицький Рим. Своїм коронуванням папа римський затвердив її становище як королівства, гідної спадкоємиці традицій Київської Русі. Незважаючи на тісні зв'язки з Західною Європою, культура, право, релігія Галицько-Волинського князівства залишилися українськими.
Після смерті Данила Галицько-Волинське князівство перейшло до рук Василька.
У 1270 р. Василько помер, передавши перед смертю Волинь своєму синові Володимирові, який залишив по собі пам'ять як покровитель освіти та культури.
У 1301 р. Галицька та Волинська землі знову були об'єднані, на цей раз в руках Юрія Львовича, який титулувався "королем Русі".
Після смерті Юрія Галицько-Волинське князівство перейшло до його синів Андрія і Лева. В одному з військових походів проти ординців 1323 р. брати загинули. Династія Даниловичів припинилася.
Після недовгого правління боярської верхівки середнє та дрібне боярство на галицько-волинський стіл запросило в 1323 р. мазовецького князя Болеслава, який прийняв православ'я та ім'я Юрія і почав титулуватися "князем землі Руської, Галицької і Володимирської", Юрій-Болеслав не став маріонеткою в руках бояр і проводив самостійну внутрішню та зовнішню політику. Звичайно, це не влаштовувало боярство, і 7 квітня 1340 р. князь був отруєний.
Після смерті Юрія-Болеслава боярство покликало на князівський стіл Любарта — сина литовського князя Гедиміна. Але спроба Любарта утвердитися в Галичині викликала невдоволення Казимира Великого — короля Польщі. Почалася боротьба за галицько-волинські землі між їхніми сусідами. При допомозі татар боярам на деякий час вдалося зберегти державність. Правити став боярин Дмитро Дедько, як "староста та управитель Руської землі".
У 1351—1352 рр. галицько-волинські землі стали причиною війни між Польщею та Литвою. За перемир'ям 1352 р. Галичина залишилася під владою Польщі, Волинь і Берестейська земля — під владою Литовської держави.
Після смерті Казимира в 1370 р. Галичина відійшла до Угорщини. В 1372 р. Людвик — король Угорщини — передав Галичину намісникові, своєму родичу князю Владиславу Опольському.
В 1387 р., за короля Ягайла, Галичина остаточно була приєднана до Польщі.
СУСПІЛЬНИЙ ЛАД
Як і в Київській Русі, все населення Галицько-Волинської землі поділялося на вільних, напіввільних і невільних.
Вільні. До них належала пануюча соціальна група: боярство, духовенство, частина селянства, більша частина міського населення. Найбільш важливу роль у суспільному житті князівства грало боярство. Особливістю Галицько-Волинської землі було те, що з давніх часів тут сформувалася велика група боярської аристократії. Вона володіла значними земельними багатствами, селами та містами і мала величезний вплив на внутрішню і зовнішню політику держави.
Боярствоне було однорідним. Воно поділялося на велике, середнє та дрібне. Середнє та дрібне боярство перебувало на службі у князя, часто отримувало від нього землі, якими володіло умовно, себто доки служило князю. Великі князі роздавали землі боярам за їхню військову службу - "до волі господарської" (до волі великого князя), "до живота" (до смерті власника), "в отчину" (з правом передачі землі в спадщину).
До пануючої групи примикала верхівка духовенства, яка також володіла землями та селянами. Духовенство було звільнене від сплати податі і не несло ніяких обов'язків перед державою.
Селянство становило основну масу населення Галицько-Волинської землі. Як і в Київській Русі, селяни називалися смердами. Більшість з них були вільними, мали своє господарство і в складі общини сплачували оброк державі в особі князя. На користь великого князя селяни сплачували "татарщину" (раніше її збирали баскаки), "серебщину", відбували різні повинності, а на користь місцевих панів сплачували оброк (дякло) натурою: хутром, воском, зерном.
До вільних належала також більша частина міського населення. Соціальний склад жителів міст ставав неоднорідним: диференціація тут також була значною. Верхівку міст складали "мужі градські" і "містичі". Міська верхівка була опорою князя, виявляла пряму зацікавленість у зміцненні його влади, бо вбачала в цьому гарантії збереження своїх привілеїв.
Існували купецькі об'єднання — гречники, чудинці та ін. Ремісники також об'єднувались у "вулиці", "ряди", "сотні", "братчини". Ці корпоративні об'єднання мали своїх старост і свою казну. Всі вони знаходилися в руках ремісницької і купецької верхівки, якій підкорялися міські низи — підмайстри, робітні люди та інші "люди менші".
Напіввільні. До них належала та частина селянства, яка втратила господарську самостійність і змушена була за отримане в борг зерно, інвентар і гроші працювати на землі власника.
Із зростанням великого боярського землеволодіння скорочувалась кількість вільних селян, збільшувалось число залежних, яких можна на той час віднести до напіввільних.
Залежні. Як і в Київській Русі, в Галицько-Волинському князівстві існувало холопство. Але великого поширення тут воно не отримало. Більшість холопів було посаджено на землю, і вони злилися з селянством.
ДЕРЖАВНИЙ ЛАД
Влада в Галицько-Волинському князівстві належала князю, боярській раді і віче, але їх роль в житті держави була іншою, ніж в Київській Русі.
Князю, який стояв на чолі держави, належала верховна влада. Він мав право приймати законодавчі акти, мав право вищого суду, здійснював центральне управління державою. Князь очолював військову організацію, через уповноважених ним осіб збиралися податки, чеканилась монета, здійснювалося керівництво зовнішньо-політичними відносинами з іншими країнами.
Галицько-Волинській землі відома і така форма управління як дуумвірат. Так, з 1245 р. і до смерті Данила Галицького він правив разом з братом Васильком, який володів більшою частиною Волині.
Сини князя Юрія — Андрій та Лев спільно виступали в зовнішньополітичних питаннях. У грамоті 1316 р. вони називають себе "князі всієї Русі, Галичини і Володимира". Авторитет великих князів підтримували королівські титули, якими їх іменували папа римський та правителі європейських держав.
Проте зосередити всю державну владу в своїх руках великим князям так і не вдалося. В цьому їм чинило перепони боярство, особливо галицьке. І хоча великий князь в окремі періоди був необмеженим правителем, фактично він залежав від боярської аристократії, яка всіляко намагалась обмежити його владу.
Боярська рада як постійний державний інститут діяла в Галицько-Волинському князівстві вже в першій половині XIV ст. До її складу входили заможні бояри-землевласники, головним чином, представники боярської аристократії, галицький єпископ, суддя князівського двору, деякі воєводи та намісники. Боярська рада збиралася з ініціативи самого боярства, але іноді і за вимогою князя. Але князь не мав права скликати Боярську раду проти волі бояр. Раду очолювали найбільш впливові бояри, які намагались регулювати діяльність великого князя. А в період князівства Юрія-Болеслава боярська олігархія настільки посилилась, що найважливіші державні документи підписувались великим князем тільки спільно з боярами. В окремі періоди вся повнота влади в князівстві належала боярам. Так, в Галичині під час князювання малого Данила Галицького "вокняжився" боярин Володислав Кормильчич. А з 1340 р. по 1349 р. державою правив Дмитро Детько, також представник боярської аристократії.
Віче. Як і в інших землях Русі, в Галицько-Волинському князівстві діяло віче, але воно не отримало тут великого впливу на політичне життя, не мало чітко визначеної компетенції та регламенту роботи. Частіше віче збирав князь. Так, Данило Галицький під час боротьби за Галичину скликав віче в Галичі й запитав, чи може розраховувати на допомогу населення. Іноді віче збиралося стихійно. Це було в тих випадках, коли Галицько-Волинській землі загрожувала небезпека з боку зовнішніх ворогів.
Розвинене центральне та місцеве управління в Галицько-Волинській землі склалося раніше, ніж в інших землях Русі. Це була система двірцево-вотчинного управління. Тут швидше проходить процес формування двірцевих чинів. Літописи зберегли відомості про чини двірського канцлера і стольника.
Центральною фігурою серед цих чинів був двірський. Він управляв князівським двором і стояв на чолі апарату управління, перш за все, господарством князівського домену. Від імені князя двірський часто здійснював судочинство, був "суддею князівського двору" і в цій якості входив до Боярської ради. В його обов'язки входило також супроводжувати князя під час його поїздок за межі князівства.
Серед інших чинів в літописах згадується канцлер (печатник). Він відповідав за князівську печатку, складав тексти грамот або керував роботами за їхнім складанням, засвідчував князівські документи. Він також зберігав князівські грамоти й інші державні документи великого значення, відповідав за їхню доставку на місця. Деякі джерела свідчать, що канцлер керував князівською канцелярією.
Серед чинів Галицько-Волинського князівства літописи називають стольника, який відповідав за своєчасне надходження доходів з князівських земельних володінь. Літописи згадують також оружника, який відповідав за князівське військо, отроків, які супроводжували князя в військових походах, та деякі інші чини.
У Галицько-Волинській землі існувала досить розвинена система місцевого управління. Містами управляли тисяцькі і посадники, яких призначав князь. В їхніх руках зосереджувалася адміністративна, військова та судова влада. Вони мали право збирати з населення данину та різні податки, що складали важливу частину князівських доходів.
Територія Галицько-Волинського князівства поділялась на воєводства з воєводами на чолі, а ті, в свою чергу, — на волості, управління якими здійснювали волостелі. І воєвод, і волостелей призначав князь. В межах своєї компетенції вони володіли адміністративними, військовими та судовими повноваженнями.
Тисяцькі, посадники, воєводи та волостелімали в своєму розпорядженні допоміжний адміністративний персонал, на який вони спирались при виконанні обов'язків з управління підвладною територією. Місцеве управління будувалося за системою "кормління". В сільських общинах управління здійснювали виборні старости, які повністю підкорялися місцевій князівській адміністрації.
Отже, в Галицько-Волинському князівстві існувала розвинена система центрального та місцевого управління, яка надійно виконувала свої функції.
Суд та процес. Судові функції в Галицько-Волинській землі не були відмежовані від адміністративних. Вищими судовими інстанціями були князь та Боярська рада. На місцях судові функції виконували воєводи, волостелі, намісники. Право суду мали також чини центрального та місцевого управління. Поступово право суду над залежними селянами набувають великі землевласники. Існував і церковний суд. Сфера юрисдикції цього суду визначалась церковними уставами Ярослава та Володимира Мономаха. Церковному суду були підсудні шлюбно-сімейні та деякі майнові справи.
Процес носив змагальний характер і мав ті ж елементи, що і в Київській Русі.
Важливою частиною державної системи Галицько-Волинського князівства було військо. Перш за все, воно використовувалося для боротьби з зовнішніми агресорами. Протягом всього часу існування українська держава була змушена вести постійні війни з близькими сусідами: Польщею, Угорщиною, Литвою. Іноді військо використовувалося для придушення внутрішніх виступів невдоволеної частини населення. Ця функція князівської влади здійснювалася при допомозі дружини і боярських загонів. На заклик князя бояри повинні були з'являтись на чолі своїх загонів. Деякі з князів користувалися послугами загонів іноземних найманців.
Під час війни з зовнішнім ворогом широко використовувалося народне ополчення. Намагаючись послабити залежність від боярства при формуванні війська, Данило Галицький в середині 40-х років XIII ст. створив регулярну піхоту ("пішці") та переозброїв кінноту. До складу регулярної піхоти, а, мабуть, і кінноти Галицько-Волинського князівства входили середні та дрібні бояри, які мали умовні земельні володіння, та селяни, що сиділи на цих землях.
До складу "пішців" могли входити і міщани. Як правило, військо очолював сам князь, а також воєвода, який призначався князем і був йому підлеглий. Під час військових дій князь міг збирати військову раду. Важко навіть приблизно встановити кількість князівських воїнів. Так, печатник Курило привів Данилові в 1241 р. 3000 чол. піхоти та 300 одиниць кінноти.
Дата добавления: 2018-05-12; просмотров: 159; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!