Судово-медична експертиза трупів при смерті від дії технічного електричного струму та ураження блискавкою. Лабораторні методи дослідження електромітки.

Електротравмою називають пошкодження, які вини­кають внаслідок дії на організм людини електричного струму.

Дія електричного струму на організм залежить від бага­тьох фізичних і біологічних чинників. Насамперед, тяжкість ураження залежить від сили струму, яка, в свою чергу, зумовлюється такими параметрами як його напруга, опір ділянки тіла, термін взаємодії, рід струму (змінний або постійний), шлях проходження через тіло та локалізація контактів із провідником. Так, струм, силою 15 мА. спричиняє тетанічні скоро­чення м'язів рук і дихальних м'язів, 50 мА — є небезпеч­ним для життя, а понад 80-100 мА — спричиняє смерть внаслідок фібриляції серцевого м'яза і гальмування ди­хального центру або паралічу центральної нервової систе­ми. У разі тривалої дії електричного струму настають тяжчі пошкодження ніж при його миттєвій дії. Має значення також площа контакту з тілом. Наприклад, внаслідок судо­ми людина затискає провід у руці і контакт є довшим і щільнішим, що зумовлює більш тяжке ураження. Проходження електричного струму різними шляхами — петлями є умовним, тому що це відбувається у тканинах, які мають найбільшу електропровідність і найменший опір. Це вказує на те що шлях електричного струму в організмі не завжди є найкоротшим.

Електрична енергія легко перетворюється в інші види енергії і може спричиняти механічні, хімічні і термічні пошкодження. Електричний струм пошкоджує тканини не тільки в місці контакту, а й на шляху проходження крізь тіло.

Електричний струм справляє на організм специфічну і неспецифічну дію.

Специфічна дія складається з електрохімічного, теп­лового, механічного і біологічного ефектів. Електрохімічний ефект проявляється у вигляді елек­тролізу, який зумовлює пошкодження усіх електролітних систем організму. Тепловий ефект полягає у виникненні опіків шкіри з можливістю загибелі тканин майже до їх обвуглювання і розплавлення кісткової речовини з виділенням кальцію фосфату, внаслідок чого в клітках виникають утворення, які нагадують намисто з перлів. Від цієї дії у місці контакту з металевим дротом утворюється електромітка. Механічний (динамічний) ефект струму великої сили має вибухо-подібний характер і характеризується розша­руванням тканин і можливим відриванням частин тіла. Біологічний ефект характеризується збудженням м'я­зів, залозистої тканини і нервових рецепторів. При цьому виникають тонічні судоми скелетних м'язів, які можуть призвести до припинення дихання і вивиху кісток. Тонічне скорочення непосмугованих (гладких) м'язів супровод­жується підвищенням кров'яного тиску, сечовиділенням, дефекацією. Дія на нервову систему і залози внутрішньої секреції призводить до вироблення біологічно активних речовин, які впливають на функції організму.

Неспецифічна дія електричного струму виявляється тоді, коли він поза організмом перетворюється в інші види енергії. Наприклад, від вольтової дуги і розпечених про­водів можуть виникати термічні опіки рогівки, якщо люди­на тільки дивиться на них і безпосереднього контакту немає. Електричний струм може відкидати людину від джерела струму, що може викликати різні ушкодження.

Смерть від дії електричного струму може настати мит­тєво (моментальна смерть) і мати асфіктичний характер. Реанімаційні заходи приводять до відновлення дихання і оживлення. Проте можлива сповільнена смерть, коли ура­жена людина спочатку хоче звільнитися від струмонесучо­го дроту, кличе по допомогу, а потім непритомніє і вмирає. У разі перерваної смерті людина втрачає свідомість і тільки після цього настає її смерть. Пізня смерть від ураження технічним струмом настає від змін, спричинених струмом в організмі.

Оглядаючи місце події і труп, особливо важливо впев­нитися в тому, що джерело технічної електрики виключене і немає небезпеки враження. Без такої впевненості небез­печним для життя є намагання близько підійти до ураже­ного електрикою, надати йому допомогу, якщо він живий, або провести огляд трупа. Тільки після того, як джерело технічної електрики буде вимкнено і зв'язок між ним та ураженою людиною перервано, можна починати огляд місця події.

Під час огляду потрібно ретельно оглянути як джерело технічної електрики, так і труп. Оглядаючи джерело техніч­ної електрики, можна виявити частинки епідермісу, кров, волосся, які вилучають для лабораторного дослідження.

При судово-медичній експертизі трупів осіб, померлих від дії електричного струму поряд з ознаками смерті, яка настала швидко (інтенсивні трупні плями синьо-фіолето­вого кольору, дрібнокрапкові крововиливи на поверхні легень і серця, повнокрів'я внутрішніх органів, рідкакров), виявляють таку найхарактернішу ознаку дії електрично­го струму як електромітка.

При зовнішньому огляді електромітка є щільним на дотик утворенням світло-жовтого або сіро-жовтого кольо­ру, овальної або круглястої форми. Вона має дно, яке западає, та валикоподібні, трохи підвищені краї. Електро­мітка може бути схожою на подряпину, невелику різану рану, мозолю, дрібнокрапкове татуювання. Найчастіше вона має вигляд сухого (без рідини) пухиря. У деяких випадках м ісце входу струму може мати вигляд епідермісу, який підвищується над поверхнею шкіри. Шкіра навколо електромітки не змінена, волосся не спалене. Іноді форма електромітки відбиває особливості дроту.

За механізмом утворення, електромітка є наслідком опіку шкіри ІІ-ПІ ступеня і виявляється на місці входу і виходу струму з тіла.

При мікроскопічному дослідженні електромітки спо­стерігається характерна картина. В роговому і блискучому шарах епідермісу, які цілком відокремлені від зернистого шару, виявляють численні порожнечі, різні за розміром, формою та угрупуванням, що надає епідермісу чарунковий (сотовий) вигляд. В проміжках між порожнечами роговий шар втрачає свій малюнок, стає гомогенним або волокни­стим. В зернистому і шипуватому шарах також можуть виявлятися порожнечі, які нагадують щілини і відокрем­люють поверхневі шари клітин від глибоких. Часом такий епідерміс може зовсім відшаровуватись від власне шкіри і підвищуватись над нею у вигляді пухиря.

Дія електричного струму на шкіру у місці контакту спричиняє її металізацію, тобто відкладення металу із струмонесучого дроту. Якщо між тілом і дротом є одяг, то металізація виявляється на одязі. Найчастіше в електромітках виявляють залізо, мідь, цинк, алюміній, хром і нікель. Електронно-мікроскопічні дослідження свідчать, що частинки металу проникають у товщу епідермісу.

Електромітки підлягають обоє 'язковому досліджен­ню на наявність металу, який виявляють за допомогою методів кольорових відбитків, емісійно-спектрального або найбільш сучасних — атомно-абсорбційно-спектрофото-метричного і рентгенфлюоресцентного. Результати дослід­ження електромітки дозволяють визначити джерело елек­тричного струму, від контакту з яким настала смерть люди­ни. В деяких випадках, коли електромітка невеликого розміру, металізацію можна виявити безпосередньо на гістологічних зрізах за допомогою кольорових макро-хімічних реакцій на метали. Таким чином, електромітка має бути підтверджена на­явністю гістологічних змін і відкладень металу із струмо­несучого дроту. На відміну від місця входу струму в тіло, електроміт­ка на місці його виходу не має ознак металізації.

Крім електромітки, при електротравмі внаслідок тепло­вого ефекту електричного струму можливі опіки шкіри різного ступеня і відриви частин тіла, переломи кісток, вивихи, зумовлені динамічною дією струму. При дослідженні трупа часто виявляється анізокорія: з боку входу струму в тіло зіниця значно вужча. У випадку ураження електричним струмом голови зіниця на боці пошкодження розширена. При внутрішньому дослідженні можна виявити пошкод­ження внутрішніх органів у вигляді вогнищевого некрозу в шлунку, кишках, печінці, жовчному міхурі. В окремих випадках спостерігається самоперетравлення підшлунко­вої залози.

Блискавка — це великий електричний розряд в атмос­фері, який має напругу у мільйони вольт, а силу струму — у сотні тисяч ампер. Розряд блискавки є миттєвим. Ура­ження людини блискавкою спостерігається відносно рідко. У більшості випадків блискавка вражає людей, які працю­ють під час грозового дощу просто неба, стоять під окреми­ми високими деревами або спорудами. Причиною пошкод­жень є висока температура і електромеханічні сили. Зовнішній вигляд і розмір пошкоджень залежать від сили струму, тривалості контакту, опору тіла і зв'язку людини з електричним полем розряду.

Специфічними для дії атмосферної електрики є так звані знаки блискавки на шкірі та опіки. Знаки блискавки мають химерну форму і значне поши­рення, частіше вони деревоподібні і гілчасті. Така їх форма зумовлена різним ступенем опору ділянок тіла на шляху проходження струму і є наслідком місцевого паралічу су­дин і невеликих крововиливів. Знаки блискавки через деякий час можуть зникати. При судово-медичному досліджені трупа людини, яка загинула від ураження блискавкою, поряд з ознаками швидкої смерті виявляют ь знаки блискавки та опіки шкіри. На одязі можна виявити ділянки пошкоджень та спалень. Металеві предмети, які були на одязі або в кишенях, розп­лавлені. Якщо будь-яких наслідків дії блискавки при дослід­женні трупа не спостерігається, потрібно оглянути місце події. На відкритих місцевостях можна побачити пошкод­жене дерево — обвуглене і розщеплене. На будівлях та окремих спорудах можуть бути оплавлені металеві конст­рукції. Поруч з ними — шматки одягу. Все це вказує на можливий розряд блискавки та ураження нею людини, яка була поруч. За родом смерті ураження блискавкою — це нещасний випадок.

 

62. Судово-медична експертиза трупів при смерті від різькозміненого атмосферного тиску на органом. Розлад здоров'я та смерть при змінах парціального тиску газів.

Підвищення атмосферного тиску, яке може виклика­ти різні прояви баротравми, найчастіше має місце при зануренні на значні глибини.

Баротравма легень виникає при різкому підвищенні (на 10,7 — 16 кПа, чи 80 — 120 мм рт. ст. і вище) тиску в легенях. Такий перепад тиску спричиняє розрив легеневої тканини. При цьому повітря або газ потрапляє в кров'яне русло і може призвести до артеріальної повітряної (газової) емболії, що є особливо небезпечним при проникненні повітря в судини головного мозку. В таких випадках у трахеї і бронхах виявляють кров. Об'єм легень збільше­ний, в їхній тканині є великі вогнищеві темно-червоні крововиливи. Під час гістологічного дослідження виявля­ють розриви стінок дрібних бронхів і міжальвеолярних перетинок із крововиливами в просвіт дихальних шляхів і перибронхіальну тканину. В гострому періоді смерть настає від повітряної емболії артерій головного мозку, іноді від двостороннього внутрішнього пневмотораксу, а в відда­лений період — частіше від пневмонії.

Баротравма органа слуху полягає у розривах барабан­ної перетинки з крововиливом у зовнішній слуховий хід і середнє вухо (барабанну порожнину), в ураженнях струк­тур середнього вуха і перетинчастого лабіринту.

Баротравма приносових пазух призводить до крово­виливів в ці порожнини, носової і, рідше, ротової крово­течі.

Баротравма органа слуху і приносових пазух самостійно­го значення в генезі смерті не має. Вона частіше супровод­жує баротравму легень і свідчить про факт загального різкого підвищення атмосферного тиску.

Занурення людини під воду на велику глибину у водо­лазному спорядженні на стиснутому повітрі супровод­жується також і підвищенням парціального тиску азоту. Наслідком цього є перенасичення азотом тканин і крові, що призводить до розвитку синдрому специфічних пору­шень у осіб, які працюють в умовах підвищеного атмо­сферного тиску.

Під час проведення водолазних робіт можливе отруєн­ня вуглекислим газом (діоксидом вуглецю). Основна при­чина такого отруєння — підвищення парціального тиску СО, в повітрі або газовій суміші, яку людина вдихає.

Ком­плекс проявів, пов 'язаних із зникненням атмосферного тиску, дістав назву синдрому декомпресії. При зниженні атмосферного тиску гази, що містяться в організмі, роз­ширюються, знижується їх розчинність у рідкому середо­вищі. Точка кипіння крові та інших рідин настільки зни­жується, що вони можуть "закипіти" при температурі тіла. Характер цих явищ залежить від швидкості декомпресії та її ступеня.

В разі швидкого перепаду атмосферного тиску розви­вається синдром вибухової декомпресії. В його розвитку відіграє важливу роль баротравма легень, серця і великих судин внаслідок різкого підвищення внутрішньолегеневого тиску. Розрив альвеол і судин легень призводить до проникнення газових пухирців у кровоносну систему (га­зова емболія).

У разі поступового переходу людини в умови знижено­го барометричного тиску розвивається гірська, або ви­сотна, хвороба.

Морфологічна картина при дослідженні трупа неспеци­фічна. Тому діагностика смерті від кисневого голодування грунтується на ретельному аналізі всіх медичних даних, критичній оцінці обставин загибелі людини, даних спеці­альних технічних експертиз — інженерно-авіаційної, інже­нерно-водолазної, спортивно-технічної, та обов'язковому виключенні пошкоджень, хвороб і отруєнь, що можуть самостійно спричинити смерть.

 

---

Дата добавления: 2018-05-12; просмотров: 543; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

---

---

Мы поможем в написании ваших работ!