Гарантування конституційного ладу безпосередньо Конституцією

Гарантування конституційного ладу безпосередньо Конституцією полягає у встановленні нею свого влас­ного статусу — статусу Конституції і відповідних статусів тих інститутів, які вона закріплює, у забезпеченні нею власної стабільності — обмеженні можливостей внесен­ня до неї змін і доповнень, — а також у регулюванні нею порядку визначення, функціонування, охорони й зміни конституційного ладу.

Зокрема, в Конституції зазначаєть­ся, що правовий порядок в Україні грунтується на заса­дах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством (ст. 19).

Одночасно в Конституції зазначається, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише в межах повно­важень та у спосіб, що передбачені Конституцією й законами України.

Особливо жорсткі умови порядку внесення змін до тих частин і положень Конституції, які стосуються основ конституційного ладу. Зокрема, згідно із ст. 156 Конс­титуції, законопроект про внесення змін до розділу І "Загальні засади" чи розділу ІІІ "Вибори. Референдум" і розділу ХШ "Внесення змін до Конституції України" подається до Верховної Ради Президентом або не менш як двома третинами від конституційного складу Вер­ховної Ради і за умови його прийняття не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради затверджується всеукраїнським референдумом, який призначається Президентом (ст. 156), При цьому повторне подання законопроекту про внесення змін до розділів І, Ш і ХШ цієї Конституції з одного і того самого питання можливе лише до Верховної Ради на­ступного скликання.

Деякі положення Конституції взагалі не можуть бути змінені. Відповідно до ст. 157 Констатація не може бути змінена, якщо зміни передбачають скасування чи обме­ження прав і свобод людини і громадянина або вони спрямовані на ліквідацію незалежності чи на порушення територіальної цілісності України. Також Конституція не може бути змінена в умовах воєнного чи надзвичай­ного стану (ст. 157).

Важлива роль у гарантуванні конституційного ладу належить, поряд з Конституцією, конституційному зако­нодавству (законам про вибори, референдуми, політичні парта та інші об'єднання, про органи державної впади, про територіальний устрій тощо), а також іншим галу­зям законодавства, зокрема адміністративному, кримінальному, інформаційному, митному, військовому, а також іншим нормативно-правовим актам.

В умовах правової держави, яка ґрунтується на принципі верхо­венства права, конституційне законодавство є надійним гарантом конституційного ладу.

Основним гарантом конституційного ладу є, звичайно, держава — як в цілому, безпосередньо, так і в особі її відповідних інс­титутів: внутрішніх справ, закордонних справ, Збройних Сил України тощо.

Відповідно до чинної Конституції (ст. 17), захист су­веренітету і територіальної цілісності України, забезпе­чення її економічної та інформаційної безпеки покла­дається насамперед на державу. Ці напрями діяльності держави є найважливішими її функціями (ст. 17).

Оборона України, захист її суверенітету, територі­альної цілісності і недоторканності безпосередньо по­кладаються на Збройні Сили, Забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування та правоохо­ронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом (ст. 17). При цьому зазна­чається, що Збройні Сили України та інші військові формування не можуть бути використані для обмеження прав і свобод громадян або з метою повалення консти­туційного ладу, усунення органів влади чи перешкод­жання їх діяльності (ст. 17).

Значна роль в гарантуванні конституційного ладу відводиться Основним Законом органам державної вла­ди. Пріоритетна роль серед них належить парламенту — Верховній Раді.

За чинною Конституцією, Верховна Ра­да вносить зміни до Конституції;

призначає всеукраїн­ський референдум з питання про зміну території Украї­ни;

приймає закони;

визначає засади внутрішньої і зов­нішньої політики;

затверджує загальнодержавні прог­рами економічного, науково-технічного, соціального, національно-культурного розвитку, охорони навколиш­нього середовища;

призначає вибори Президента;

заслу­ховує щорічні та позачергові постання Президента про внутрішнє і зовнішнє становище України;

оголошує за поданням Президента стан війни й укладання миру, схвалює рішення Президента про використання Зброй­них Сил та інших військових формувань в разі збройної агресії проти України;

затверджує загальну структуру, чисельність, визначає функції Збройних Сил, Служби безпеки України, інших створених за законом .військо­вих формувань, а також Міністерства внутрішніх справ;

надає у встановлений законом строк згоду на обов’язковість міжнародних договорів України та денонсує міжнародні договори України (ст. 85) тощо.

Звичайно, пріоритетна роль Верховної Ради у гаран­туванні конституційного ладу випливає насамперед з її головної функції, а саме — законодавчої функції.

Адже, за Конституцією, лише законами України визначаються:

організація і проведення виборів та референдумів;

заса­ди утворення й діяльності політичних партій, інших об'єднань громадян, засобів масової інформації;

засади зовнішніх зносин, зовнішньополітичної діяльності, мит­ної справи; основи національної безпеки, організації Збройних Сил і забезпечення громадського порядку;

територіальний устрій України; правовий режим держав­ного кордону;

статус столиці України;

спеціальний ста­тус інших міст;

правовий режим воєнного і надзвичай­ного стану, зон надзвичайної ситуації, а також статус органів державної влади й місцевого самоврядування.

Зокрема, виключно законами України визначаються ор­ганізація і порядок діяльності Верховної Ради, статус на­родного депутата;

організація і діяльність органів ви­конавчої влади, основи державної служби, організація державної статистики й інформатики;

судоустрій, су­дочинство, організація і діяльність прокуратури, органів дізнання й слідства, а також діяння, які є злочинами, адміністративними й іншими правопорушеннями, та від­повідальність за них і засади цивільно-правової відпові­дальності.

Поряд з парламентом, самостійними, хоча і не ос­новними, гарантами конституційного ладу є парламен­тарії — народні депутати. Про це свідчить, зокрема, присяга, яку приносять перед вступом на посаду народні депутати. Вона має такий зміст: "Присягаю на вірність Україні. Зобов'язуюсь усіма своїми діями боронити суве­ренітет і незалежність України, дбати про благо Вітчиз­ни і добробут Українського народу. Присягаю додержу­ватися Конституції та законів України, виконувати свої обов'язки в інтересах усіх співвітчизників. Тобто, на­родний депутат сприяє здійсненню Верховною Радою функцій гаранта конституційного ладу, а також сам їх здійснює

Головна роль серед органів державної влади у гаран­туванні конституційного ладу належить Президенту. За своїм статусом, визначеним Конституцією, Президент є гарантом державного суверенітету, територіальної ціліс­ності України, додержання Конституції, прав та свобод людини і громадянина (ст. 102). Він забезпечує державну незалежність, національну безпеку і правонаступництво держави;

представляє державу у міжнародних відноси­нах, здійснює керівництво зовнішньополітичною діяль­ністю держави, веде переговори та укладає міжнародні договори України, призначає всеукраїнський референ­дум щодо змін Конституції, проголошує всеукраїнський референдум за народною ініціативою;

призначає позачергові вибори до Верховної Ради у строки, встановлені Конституцією, припиняє повноваження Верховної Ради, якщо протягом тридцяти днів однієї чергової сесії пле­нарні засідання не можуть розпочатися;

призначає за згодою Верховної Ради та припиняє повноваження Прем'єр-міністра України і приймає рішення про його відставку;

є Вер­ховним Головнокомандувачем Збройних Сил України;

призначає на посади та звільняє з посад вище коман­дування Збройних Сил, інших військових формувань;

здійснює керівництво у сферах національної безпеки та оборони країни;

очолює Раду національної безпеки і оборони;

приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях в разі загрози нападу, небезпеки державної незалежності Укра­їни (ст. 106).

Ці повноваження Президента мають вирі­шальне значення у гарантуванні конституційного ладу.

Важлива роль як гаранта державного і суспільного ладу належить Кабінету Міністрів, міністерствам та ін­шим центральним органам державної виконавчої влади.

Зокрема, Кабінет Міністрів забезпечує державний суве­ренітет і економічну самостійність України, здійснення внутрішньої та зовнішньої політики держави, виконання Конституції і законів України, актів Президента; роз­робляє й здійснює загальнодержавні програми економіч­ного, науково-технічного, соціального і культурного роз­витку України; здійснює заходи щодо забезпечення обо­роноздатності і національної безпеки України, громадського порядку, боротьбі зі злочинністю; організовує й забезпечує здійснення зовнішньоекономічної діяльності України, митної справи (ст. 116).

Слід зазначити, що відповідно до Закону України “ПРО ДЕРЖАВНУ СЛУЖБУ” (введено в дію Постановою Верховної Ради України від 16 грудня 1993 р. N 3724-XII), державні службовці є самостійними гарантами конс­титуційного ладу, оскільки вони, зокрема, складають від­повідну присягу і самостійно відповідають за здійснення своїх функцій та повноважень, поряд з органами дер­жавної влади та в межах цих повноважень беруть участь у здійсненні функцій гарантування конституційного ла­ду, властивих відповідним органам державної влади.

Виключно важливими у справі гарантування консти­туційного ладу є функції і повноваження Конституцій­ного Суду. Він, за Конституцією (ст. 147), вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції і дає офіційне тлумачення Конституції, за­конів та інших правових актів Верховної Ради в частині, що стосується конституційного ладу України.

Значна роль у гарантуванні конституційного ладу на­лежить органам правосуддя при розгляді кримінальних справ про злочини проти конституційного ладу, а також прокуратурі і адвокатурі.

Але не тільки державні інс­титути є гарантами конституційного ладу. Надзвичайно важлива роль у здійсненні відповідних функцій нале­жить політичним партіям, засобам масової інформації, політичній, економічній, соціальній і культурній систе­мам нашого суспільства.

Так, відповідно до Конституції та Закону України (від 5 квітня 2001 р. N 2365-III) “Про політичні партії в Україні”, політичні партії в Україні сприяють формуванню і вираженню політичної волі громадян, беруть участь у виборах. В силу важливої політичної ролі партій членами політичних партій мо­жуть бути лише громадяни України, які відповідно до Конституції України мають право голосу на виборах (ст. 36).

Разом з тим утворення і діяльність політичних партій та громадських організацій, програмні цілі або дії яких спрямовані на ліквідацію незалежності України, зміну конституційного ладу насильницьким шляхом, порушення суверенітету і територіальної цілісності держави, підрив її безпеки, не­законне захоплення державної влади, пропаганда війни, насильства та розпалювання міжетнічної, расової, релі­гійної ворожнечі, посягання на права і свободи людини, здоров'я населення забороняється (ст 37).

Політичні партії та громадські організації не можуть мати воєнізо­ваних формувань (ст. 37).

Отже, Конституція опосередковано визнає суб'єктами га­рантування конституційного ладу також засоби масової інформації та інші мережі, системи і засоби інформації.

Зокрема, гарантується право на інформацію, тобто право кожного вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб — на свій вибір. Конституція містить положення, за якими здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіаль­ної цілісності або громадського порядку з метою запобі­гання заворушенням або злочинам, для охорони здо­ров'я населення, захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одер­жаної конфіденційно або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя (ст. 34).

Певну роль у гарантуванні конституційного ладу Ук­раїни, зокрема державного ладу, можуть відігравати за її згодою міжнародні організації (наприклад, ООН) та інші держави.

 

 

Демократичні гарантії

 

У буквальному розумінні демократія (гр. demokratia, від demos — народ і kratos — влада) означає «народовладдя». Поняття демократії в суспільних науках визначається по-різному. У науці конституційного права в основі визначень демократії лежить ідея народного суверенітету. Відповідно до неї демократія може бути визначена як спосіб організації державної влади, що ґрунтується на визнанні народу єдиним джерелом влади та його реальній участі у її здійсненні. Для демократії недостатньо конституційного проголошення народу єдиним джерелом влади в державі, необхідні такі конституційно-правові механізми, які б забезпечували його реальну участь у її здійсненні. У створенні таких механізмів важливу роль відіграє конституційне закріплення принципів демократичної держави (демократії).

Вихідним конституційним принципом демократії є принцип народного суверенітету, який означає визнання народу єдиним джерелом і верховним носієм влади в державі.

Народ як верховний носій влади в державі реалізує владу як безпосередньо - через референдум, вибори та інші форми прямої демократії, так і через своїх представників в органах влади. Тому наступними конституційними принципами демократії є принцип безпосереднього народовладдя (безпосередньої демократії) і принцип народного представництва (представницької демократії), який означає, що народ делегує владні повноваження своїм представникам в органах влади. Відповідно, принцип виборності є ще одним принципом демократії. Ці принципи безпосередньо закріплено в тексті Конституції України: «Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування» (ч. 2 ст. 5); «Народне волевиявлення здійснюється через вибори, референдум та інші форми безпосередньої демократії» (ст. 69).

Одним з найважливіших конституційних принципів демократії є принцип поділу державної влади. Поділ влади — це система організації і функціонування державної влади, в якій функції законодавчої, виконавчої і судової влади здійснюються різнили державними органами. Ідея поділу вла­ди як самостійне вчення була обґрунтована в середині XVIII ст. Ш.-Л- Монтеск'є. Основна мета поділу влади полягає в тому, щоб уникнути зосередження влади в одних руках і зловживання владою. Необхідно, щоб органи законодавчої, виконавчої і судової гілок влади могли взаємно стримувати один одного. Жодна гілка влади не може мати ні формального, ні фактичного верховенства над іншими.

Основне призначення законодавчої влади - "виявити право і сформулювати його у вигляді законів, які б були загальнообов'язковими. Виконавча влада у вільній державі призначена для виконання законів, що встановлюються законодавчою владою. Задача суддів в тому, щоб рішення і вироки завжди були лише точним застосуванням закону ”[1].

Принцип поділу влади закріплено в статті 6 Конституції України. У функціонуванні державної влади на основі принципу поділу влади важливе значення має збалансованість повноважень органів. Система стримувань і противаг — це інтегрована сукупність повноважень гілок державної влади в системі поділу влади, яка дозволяє їм урівноважувати і обмежувати одна одну. Така система тією чи тією мірою притаманна всім формам державного правління, де є поділ влади, але найповніше вона виявляється за умов жорсткого поділу влади в президентській республіці.

Упроваджений 1996року Конституцією України президентсько-парламентарний різновид змішаної республіканської форми державного правління характеризувався, швидше, жорстким, аніж гнучким, поділом влади зі зміщенням повноважень в системі поділу влади на користь Президента України, применшенням ролі Верховної Ради України і особливо Кабінету Міністрів України. Останній формувався Президентом України безвідносно до співвідношення партійно-політичних сил у Верховній Раді України, був підконтрольний і підзвітний Верховній Раді, але не міг впливати на неї через парламентську більшість, що значно послаблювало його становище. Перехід до парламентарно-президентського різновиду змішаної форми правління відповідно довнесених до Конституції України у грудні 2004 року змін, за якого Кабінет Міністрів України формується Верховною Радою України, спирається на парламентську більшість, тісно співпрацює з нею означає перехід до гнучкого поділу державної влади.

Поділ влади термінологічно і змістовно слід відрізняти від розподілу влади, який означає розосередження владних повноважень у межах окремих гілок влади між різними їх органами або повноважень одного виду між органами різних гілок влади. Так, повноваження зі здійснення виконавчої влади розподіляються між главою держави, урядом і місцевими органами виконавчої влади. Повноваження зі здійснення законодавчої влади розподіляються між парламентом, урядом і главою держави (останні наділяються правом законодавчої ініціативи, а глава держави — також повноваженням щодо підписання і оприлюднення законів). Судова влада покладається на всю сукупність судових органів від найнижчих до верховних.

З поділом і розподілом державної влади пов'язана її децентралізація. Ступінь децентралізації державної влади залежить передусім від форми державного устрою — у федеративних державах він зазвичай вищий, аніж в унітарних. Децентралізація влади в суб'єктах федерації та унітарних державах визначається наявністю місцевого самоврядування на різних рівнях адміністративно-територіального поділу. Принцип децентралізації державної влади в конституціях зазвичай закріплюється як принцип визнання і гарантування місцевого самоврядування. Місцеве самоврядування гарантується статтею 7 Конституції України. Докладно інститут місцевого самоврядування визначається в розділі XI «Місцеве самоврядування» Конституції.

Важливими конституційними принципами демократії є принципи рівності і свободи. В конституційному праві принцип рівності означає визнання того, що всі люди є рівними у правах від природи, а громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Конституція України проголошує: «Усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах» (ч. 1 ст. 21) і закріплює: «Громадяни мають рівні права і свободи та є рівними перед законом» (ч. 1 ст. 24).

Конституційний принцип свободи торкається свободи особи. У широкому значенні свобода особи — це можливість діяти на власний розсуд. У конституційно-правовому значенні свобода особи — це суб'єктивна можливість людини і громадянина здійснювати чи не здійснювати конкретні дії, що ґрунтується на їх конституційних правах і свободах. Вона не може бути абсолютною, а обмежується свободою інших людей. Держава встановлює певні вимоги, яким повинна відповідати діяльність кожної особи. В Конституції України крім проголошення усіх людей вільними цей принцип закріплено формулюванням: «Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством» (ч. 1 ст. 19).

У конституційній теорії принцип свободи розглядається як загальний принцип конституційного статусу особи і деталізується в конституційно закріплених правах і свободах людини і громадянина, до найважливіших з яких належать політичні свободи — свобода об'єднань, свобода слова, свобода зборів, мітингів, походів і демонстрацій тощо.

Ще одним конституційним принципом демократії є принцип політичної багатоманітності, або політичного плюралізму (від лат. pluralis — множинний), який означає багатоманітність політичних сил у суспільстві. Принцип політичного плюралізму визначається також як принцип багатопартійності. Політичні партії, громадські організації, політичні рухи, відображаючи ті чи ті соціальні інтереси і сповідуючи певну ідеологію, відповідно до неї розробляють свої програми, стратегію і тактику політичних дій. У Конституції України принцип політичного плюралізму закріплено у загальній формі: «Суспільне життя в Україні ґрунтується на засадах політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності» (ч. 1 ст. 15), через гарантування державою свободи політичної діяльності: «Держава гарантує свободу політичної діяльності, не забороненої Конституцією і законами України» (ч. 4 ст. 15), проголошення права громадян на свободу об'єднання: «Громадяни України мають право на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів» (ч. 1 ст. 36).

Конституційний принцип мажоритаризму (від фр. таjorite— більшість) означає правління за демократії більшості і передбачає, що політичні рішення, особливо ті, що мають суспільне значення, приймаються більшістю або з її згоди. Конституції і закони чітко визначають, яка саме більшість — проста, абсолютна чи кваліфікована необхідна для обрання на виборах або прийняття представницьким органом тих чи тих рішень. Безпосередньо в тексті Конституції України встановлено тільки вимоги щодо більшості у Верховній Раді України, необхідної для прийняття нею рішень.

Правління більшості передбачає ще один принцип демократії — принцип права меншості, який означає дотримання та охорону інтересів меншості, що відокремилася в результаті виборів, референдуму чи в представницькому органі. Парламентська опозиція є одним із найважливіших інститутів демократії. Вона сприяє забезпеченню балансу сил у парламенті, системі державної влади, суспільстві в цілому. Взаємна конкуренція правлячої більшості та парламентської опозиції зменшує зростання небезпечної поляризації сил, що є в суспільстві і в парламенті. У Конституції України немає положень ні про право меншості, ні про парламентську опозицію. У зв'язку з переходом до парламентарно-президентської форми правління, формування Кабінету Міністрів України Верховною Радою України зростає роль парламентської опозиції та потреба у законодавчому врегулюванні її організації та діяльності.

 

 

---

Дата добавления: 2018-05-12; просмотров: 232; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

---

---

Мы поможем в написании ваших работ!