Тема 1: Загальні положення спортивної медицини
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ЗАПОРІЗЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
В.В. ДОРОШЕНКО
СПОРТИВНА МЕДИЦИНА
Навчально-методичний посібник до лабораторних занять
Для здобувачів ступеня вищої освіти бакалавра
Спеціальності «Фізична культура і спорт» освітньо-професійної програми
«Фізичне виховання»
Затверджено
Bченою радою ЗНУ
Протокол № від
Запоріжжя
2018
УДК: 796:616-001.6:613.71/.73(075.8)
Д 696
Дорошенко В.В. Спортивна медицина: Навчально-методичний посібник до практичних занять для здобувачів ступеня вищої освіти бакалавра спеціальності «Фізична культура і спорт» освітньо-професійної програми «Фізичне виховання» / В.В. Дорошенко. – Запоріжжя : ЗНУ, 2018. – 104 с.
Навчально-методичний посібникмістить плани лабораторних занять, основні теоретичні відомості, завдання, вправи, ситуаційні задачі, що сприяютимуть засвоєнню теоретичних положень, основних понять та актуальних проблем курсу «Спортивна медицина».
Призначений для здобувачів ступеня вищої освіти бакалавра напрямів підготовки «Фізичне виховання» та «Спорт».
|
|
|
Рецензент М. В. Маліков, доктор біологічних наук, професор
Відповідальний за випуск А.О. Кузнєцов, кандидат біологічних наук, доцент, завідувач кафедри медико-біологічних основ фізичного виховання та спорту
ЗМІСТ
| Передмова .................................................................................................. | 4 |
| 1. Загальні положення спортивної медицини............................ 2. Комплексне лікарське обстеження осіб, що займаються фізкультурою і спортом. Дослідження і оцінка фізичного розвитку ………………………………..……………………. 3. Лікарська оцінка функціонального стану та фізичної працездатності організму спортсменів………………….……….. 4. Основи загальної та спортивної патології……………………… 5. Передпатологічні та гострі патологічні стани в спорті ……………………………………………………..……………. 6. Захворювання і травми у спортсменів. Раптова смерть в спорті ………………………………………….…...............………….. 7. Захворювання і травми у спортсменів. Причини спортивного травматизму ………………………….......................................... 8. Медико-біологічні засоби відновлення та підвищення працездатності спортсменів…......................................................... Література................................................................................................... | 5 14 20 25 50 54 59 63 |
ПЕРЕДМОВА
|
|
|
Спортивна медицина є відносно молодою галуззю медичної науки, яка виникла завдяки бурхливим темпам розвитку фізичної культури і спорту, безперервному підвищенню спортивних досягнень, а, головне, розумінню, що на сучасному етапі, в епоху глобальної гіподинамії, значно зросла роль рухової активності в зміцненні здоров'я, профілактиці та лікуванні хвороб.
Проте, сучасний спорт характеризується різким зростанням обсягів та інтенсивності тренувальних навантажень, високою психоемоційною напруженістю, все це висуває до організму спортсмена високі вимоги, а отже, збільшується потенціальний ризик отримання ним травми та захворювань.
Як галузь медичних знань, спортивна медицина вивчає особливості стану здоров'я людини під час занять фізичними вправами.
У результаті вивчення навчальної дисципліни студент повинен:
Знати:
- завдання, зміст і організацію системи спортивної медицини;
- основи загальної патології, поняття про етіологію, патогенез, типові патологічні процеси;
|
|
|
- методи дослідження і оцінки фізичного розвитку, функціонального стану основних фізіологічних систем, фізичної працездатності фізкультурників і спортсменів;
- визначення показань і протипоказань до занять різними видами спорту; вирішення питань спортивного добору й орієнтації;
- передпатологічні і патологічні стани, що пов’язані з нераціональними тренувальними навантаженнями;
- причини й клінічну картину захворювань, що найбільш часто зустрічаються у практиці спортивної медицини;
- складові лікарсько-педагогічного контролю за різними категоріями населення;
- принципи використання засобів і методів, що оптимізують процеси постнавантажувального відновлення;
- медичне забезпечення тренувального процесу, спортивних змагань та оздоровчої фізичної культури.
Вміти:
- визначати й оцінювати поточний функціональний стан організму спортсменів, діагностувати фізичний розвиток і стан ОРА;
- визначати й оцінювати рівень функціональної підготовленості та загальної тренованості спортсменів і фізкультурників;
- обґрунтувати раціональні режими занять і тренувань для різних контингентів людей, які займаються фізичною культурою і спортом;
|
|
|
- раціонально використовувати засоби підвищення і відновлення спортивної працездатності;
- визначати основні передпатологічні і патологічні стани, що виникають при нераціональних заняттях фізичною культурою і спортом, методи їх діагностики, профілактики і реабілітації.
Тема 1: Загальні положення спортивної медицини
Мета заняття: закріплення теоретичних знань про предмет і завдання спортивної медицини, роль спортивної медицини в комплексі медико-біологічних дисциплін, що викладаються в інститутах фізичної культури і на факультетах фізичного виховання та зв'язок спортивної медицини з іншими науками.
План
1. Основні завдання спортивної медицини.
2. Оптимізація рухової активності людини на сучасному етапі.
3. Комплексне медичне обстеження осіб, що займаються фізичними вправами.
¨теоретичні відомості
Спортивна медицина (СМ) – це клінічна дисципліна, яка вивчає позитивний та негативний вплив фізичних навантажень різної інтенсивності (від гіпо- до гіпердинамії) на організм здорової та хворої людини.
Основна мета спортивної медицини – сприяння раціональному використанню засобів фізичної культури і спорту для збереження, зміцнення та відновлення здоров'я.
Основні завдання спортивної медицини:
1. Розробка та удосконалення методів дослідження і оцінки стану здоров'я, фізичного розвитку й функціональних можливостей осіб, що замаються фізичними вправами.
2. Забезпечення допуску до занять фізичною культурою і спортом у відповідності до існуючих медичних показань та протипоказань, розробка медичних критеріїв спортивної орієнтації та відбору.
3. Організація систематичного динамічного спостереження за станом здоров’я та рівнем функціональних можливостей тих, хто займається фізичними вправами.
4. Обґрунтування раціональних рухових режимів для різних контингентів осіб, участь у плануванні, корекції та оптимізації навчально-тренувального процесу під час оздоровчих та спортивних тренувань.
5. Аналіз передпатологічних та патологічних станів, захворювань, травм, ушкоджень, а також випадків раптової смерті, які виникають під час нераціональних занять фізичними вправами, розробка методів їх своєчасної діагностики, лікування і профілактики.
6. Організація лікарсько-педагогічного контролю в процесі занять фізичними вправами.
7. Організація медичного та санітарно-гігієнічного забезпечення навчально-тренувальних зборів, спортивних змагань та спортивно-масових заходів.
8. Розробка та впровадження ефективних засобів відновлення фізичної працездатності після інтенсивних тренувань та змагань (В. В. Абрамов, В. В. Клапчук, О. Б. Неханевич та ін., 2014).
| Завдання 1 Дайте визначення основним дисциплінам медико-біологічного забезпечення підготовки спортсменів, заповнивши таблицю. |
Основні дисципліни медико-біологічного забезпечення підготовки спортсменів
| Дисципліна | Визначення |
| Фізіологія спорту | |
| Гігієна фізвиховання та спорту | |
| Спортивна медицина |
Створена в Україні система організації медичного забезпечення осіб, що займаються фізичними вправами, передбачає проведення обов’язкового медичного (лікарського) контролю при наступних видах фізичної діяльності:
- заняттях оздоровчими формами фізичної культури (включаючи заняття ЛФК);
- заняттях самодіяльним масовим спортом («спорт для всіх»);
- спортивних тренуваннях (професійний спорт та спорт вищих досягнень).
Контингент, що підлягає медичному контролю:
- особи, що займаються фізичною культурою чи фізичним вихованням за державними програмами в навчальних закладах;
- спортсмени: члени спортивних колективів (спортивних секцій, збірних команд і т.п.); особи, що навчаються в дитячих юнацько-спортивних школах (ДЮСШ), школах вищої спортивної майстерності, училищах олімпійського резерву та фізичної культури; спортсмени-першорозрядники, кандидати в майстри спорту, майстри спорту, провідні спортсмени, ветерани спорту;
- особи, що займаються оздоровчою фізичною культурою в групах здоров'я (у т.ч. особи середнього і похилого віку);
- особи, що займаються лікувальною фізичною культурою;
- інваліди (включаючи дітей з фізичними і розумовими вадами), що займаються фізичною культурою і спортом, які є складовою частиною їх дозвілля, фізичної реабілітації та соціально-трудової адаптації.
Медичне забезпечення в оздоровчій фізичній культурі, масовому спорті та при фізичній реабілітації здійснюють переважно лікувально-профілактичні установи за місцем проживання, праці чи навчання.
Медичне забезпечення кваліфікованих спортсменів (включаючи спортсменів-інвалідів), їх реабілітацію й оздоровлення здійснюють спеціалізовані лікувально-профілактичні заклади – лікарсько-фізкультурні диспансери, центри ЛФК і спортивної медицини та під їх організаційно-методичним керівництвом – деякі лікувально-профілактичні заклади охорони здоров'я.
Незважаючи на значні успіхи сучасної медицини, здоров’я населення планети продовжує неухильно погіршуватися. З точки зору багатьох дослідників, це зумовлено, перш за все, глобальним обмеженням рухової активності людини. Дефіцит рухів (гіподинамія) та фізичних зусиль (гіпокінезія) призводять до конфлікту людини з власною біологічною природою, адже генетично її організм запрограмований на виконання досить інтенсивних фізичних навантажень. Для підтримки оптимальної життєдіяльності необхідно забезпечення клітин організму енергією, живильними речовинами поряд із своєчасним видаленням продуктів метаболізму, що може бути досягнуто лише адекватним рухом крові при оптимальному рівні фізичної активності.
В залежності від ступеня впливу на організм розрізняють 4 види рухової активності людини (рис. 1.1).
Рис. 1.1. Види рухової активності людини (за Л. Віру, 1999)
Дозування фізичної активності під час оздоровчих, спортивних або відновних тренувань вважається вкрай важливим і відповідальним завданням (А.Г. Дембо, Е.В. Земцовський; М.М. Амосов, Я.А. Бендет та ін.). Позитивний ефект при цьому в значній мірі залежить від ступеня відповідності фізичних навантажень індивідуальним особливостям організму.
Оптимізацію рухової активності людини на сучасному етапі слід вважати одним з найважливіших соціальних завдань і обов'язків медиків, працівників сфери фізичної культури, громадських діячів. При цьому необхідно мати на увазі, що так звана побутова рухова активність вкрай недостатня для формування повноцінного функціонального стану і нормальної життєдіяльності людини.
Ліквідувати дефіцит рухів можна тільки за допомогою цілеспрямованих занять фізичною культурою і спортом. Проте, слід відзначити, що оздоровчий вплив цих занять не досягається автоматично – він потребує певної системи знань і суворого контролю за формуванням змін, що відбуваються в організмі.
Систематичні заняття фізичними вправами в оптимальному режимі забезпечують покращення стану здоров’я людини, підвищення її загальної працездатності і витривалості, удосконалення функціонального стану.
В основі впливу регулярної рухової активності на організм людини – загально біологічний процес адаптації, що проходить як у межах даної функціональної системи (П.К. Анохін, К.В. Судаків й ін.), так і на всіх рівнях діяльності організму: у центральній нервовій системі, вегетативній і метаболічній сферах, генетичному метахондріальному апараті клітин.
Взагалі, немає жодної функції організму, яка б залишалась незадіяною в умовах виконання фізичних навантажень. Найбільших змін в умовах м’язової діяльності зазнають ті функції, які безпосередньо забезпечують її виконання, перш за все, кровообігу і дихання. Саме ці функції своїми реакціями підтримують необхідний рівень кисню у діючих тканинах, а також забезпечення необхідних для роботи енергетичних ресурсів і видалення із тканин надлишку вуглекислоти та продуктів обміну речовин («шлаків»), які накопичуються під час м’язової роботи.
Виділяють 2 основних фізіологічних механізми, які забезпечують злагоджену діяльність організму під час фізичних навантажень:
1. Рефлекторний: представляє собою складний взаємозв’язок умовно-рефлекторних, моторно-вісцеральних та інших рефлексів, завдяки яким стимулюється реакція організму у відповідь на фізичне навантаження (М. Р. Могендович). Потік нервових імпульсів від пропріорецепторів опорно-рухового апарату, поступає в ЦНС, змінює її функціональний стан, посилюючи координаційну й регулюючу функції, та через вегетативні центри забезпечує термінову реакцію з боку внутрішніх органів.
2. Нейрогуморальний:здійснюється завдякивиділенню під час м’язової діяльності біологічно активних речовин, які впливають на нервову і ендокринну системи, а також діють місцево, розширюючи кровоносні судини і посилюючи кровопостачання м'язів.
Адаптаційні зміни морфо-функціонального стану організму розрізняють на такі, що виникають безпосередньо в умовах фізичного навантаження і тривають лише короткий час після його припинення – короткотермінова адаптація, і такі зміни, котрі формуються внаслідок тривалих систематичних занять фізичними вправами і зберігаються в організмі протягом тривалого часу (місяцями, роками, десятками років) – довгострокова (віддалена) адаптація. Особливо важливими в аспекті пристосування організму до умов фізичного навантаження є довгострокові адаптаційні процеси, котрі забезпечують можливість більш ефективного наступного здійснення м'язової діяльності. До таких процесів належить формування економізації діяльності органів кровообігу і дихання як результату зниження запиту до них з боку нервово-м'язового апарату, який швидко відновлює свою працездатність. Саме такі пристосувальні процеси можна спостерігати у тренованих осіб після виконання фізичних вправ.
| Завдання 2 Перерахуйте основі морфо-функціональні зміни в системах організму людини під впливом систематичних фізичних тренувань, вписавши їх в приведену нижче таблицю. |
Основні морфо-функціональні зміни в системах організму
під впливом систематичних фізичних тренувань
| Зміни в серцево-судинній системі | |
| Зміни функції дихання | |
| Зміни в системі крові | |
| Зміни в системі виділення | |
| Зміни в системі травлення | |
| Зміни стану опорно-рухового апарату | |
| Зміни стану нервової системи та органів чуття | |
| Зміни в ендокринній системі | |
| Зміни імунобіологічної реактивності |
Для досягнення мети і вирішення основних завдань медичного контролю проводиться комплексне медичне (лікарське) обстеженнятих, хто займається чи починає займатися різними видами фізичних вправ.
Комплексні медичні обстеження за своїми завданнями поділяють на первинні, повторні та додаткові.
Комплексне медичне обстеження включає наступні розділи:
1. Збір анамнезу (загального і спортивного).
2. Загальний лікарський огляд органів і систем.
3. Лабораторні (аналізи крові та сечі), інструментальні (ЕКГ, флюорографія) та інші додаткові (за необхідності) методи обстеження, огляд вузьких спеціалістів.
4. Визначення та оцінка фізичного розвитку, функціональних здібностей організму та стану здоров’я.
5. Висновок за результатами комплексного лікарського обстеження.
6. Вирішення питань щодо допуску до занять тим чи іншим видом фізичних вправ.
7. Рекомендації щодо режиму рухової активності, дози фізичних навантажень та інших оздоровчо-профілактичних або реабілітаційних заходів.
Дані комплексного медичного обстеження осіб, що займаються фізичною культурою та спортом, заносяться у відповідний документ – лікарсько-контрольну карту фізкультурника або спортсмена (ф. 061-о або ф. 062-о). По закінченні обстеження видається висновок про фізичний розвиток, функціональний стан і стан здоров'я з рекомендаціями щодо режиму тренувань.
Таблиця 1.1
Програма медичного обстеження
| КОРОТКА | ПОГЛИБЛЕНА
 Мы поможем в написании ваших работ! | ||||||||