ТЕМА 12. АВІАЦІЙНЕ СТРАХУВАННЯ

ТЕМА 1. СТРАХОВІ ПОСЛУГИ ТА ОСОБЛИВОСТІ ЇХ РЕАЛІЗАЦІЇ.

 

1. Поняття страхової послуги, її необхідність і сутність.

2. Класифікація страхових послуг.

3. Маркетинг у страхуванні та його завдання.

4. Характеристика інструментів маркетингу.

5. Організація реалізації страхових послуг.

6. Роль реклами в реалізації страхових послуг.

7. Страхові посередники та їх роль в реалізації страхових послуг.

8. Контроль за реалізацією страхових послуг.

 

1. Страхові послуги - це специфічний товар, що пропонується на страховому ринку.

Страхова послуга – це трудова, цілеспрямована діяльність апарату страхової компанії та страхових посередників, результатом яких є задоволення страхових інтересів клієнтів (страхувальників).

Страхова послуга – це комплекс цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством. 

Страховій послузі притаманні такі ознаки:

· єдність та залежність інтересів договірних сторін “страховик – страхувальник”;

· фактор імовірності настання страхового випадку;

· ширина меж у географічному просторі та часі (морське страхування чи страхування життя);

· попередня невизначеність страхового відшкодування у розмірі та часі, або взагалі щодо факту настання;

· специфіка взаємовідносин сторін ( фінансових, правових, морально-етичних, нормою яких є принцип повної добропорядності.

Страхова послуга не є матеріальним об’єктом. Вона є фінансовим продуктом, якому властиві певні якості та складові елементи.

Структура страхової послуги включає в себе характеристики місця надання послуги, якість фірми, якість послуги та способи її надання.

 

2. Класифікація страхових послуг здійснюється в залежності від таких факторів:

а). від способу споживання: розрізняють страхові послуги, які споживаються індивідуально та колективно; Наприклад, індивідуальне страхування від нещасних випадків; колективне страхування від нещасних випадків;

б) від критерія клієнтів розрізняють страхові послуги, які направлені на страхування фізичних осіб ( наприклад, страхування домашніх тварин, будівель, автотранспорту) та юридичних осіб ( страхування майна, вантажів, фінансово-кредитних ризиків, транспортних засобів);

в) від способу реалізації страхових послуг їх розрізняють на такі, які доводяться до клієнта безпосередньо працівниками страхової компанії або через страхових посередників;

г) від форми реалізації страхові послуги поділяють на такі, що здійснюються в обов’язиковій та добровільній формі. 

3.Слово “маркетинг” походить від англійського market – ринок, а marketing означає продавати. Тобто щодо страхової компанії – реалізовувати послуги.

Маркетинг у страхуванні – це комплекс заходів, що мають на меті формування й постійне вдосконалення діяльності страховика завдяки розробці конкурентноспроможних страхових послуг для конкретних категорій споживачів (страхувальників), а також впровадженню раціональних форм реалізації цих продуктів, збору та аналізу інформації щодо ефективності діяльності страховика.

Залежно від розмірів кадрового апарату страховика функції служби маркетингу можуть покладатися на окремий підрозділ з кількох співробітників або на одного фахівця. Вказана служба в межах своїх функцій та завдань повинна мати можливість доступу до необхідної інформації та опитування відповідних фахівців з інших підрозділів.

Службу маркетингу очолює директор з питань маркетингу.

Працівники служби маркетингу страхової компанії виконують такі функції:

· вивчення ринку страхових послуг;

· планування асортименту страхових послуг;

· сервісне обслуговування;

· організація реклами;

· стимулювання та організація збуту страхових послуг.

Служба маркетингу страхової компанії організовує свою роботу відповідно до Положення про відділ маркетингу. В ньому відображаються основні завдання служби маркетингу, а також фінансування її діяльності.

План роботи відділу маркетингу підпорядкований головній меті -                                                                           – збільшенню обсягу продажу страхових послуг та отримання максимального прибутку.   

 

4. Найважливішим елементом системи маркетингу є його інструменти. Вони поділяються на такі групи:

· продукт;

· ціна;

· сервіс;

· методи розподілу;

· комплекс стимулювання.

Продуктом в галузі страхування є страхова послуга.

Страхова послуга є платною. Це виражається у страховому тарифі.

Страховий тариф – це ставка страхового внеску з одиниці страхової суми за певний період страхування. Страховий тариф, як правило, встановлюється у відсотках до страхової суми. Для правильного обчислення страхового тарифу існує спеціальна професія – актуарій. Актуарії обчислюють тарифи математично, тобто на підставі відповідних статистичних даних про кількість настання страхових випадків.

При доступних страхових тарифах досягається найбільший ефект страхування. Завищення тарифних ставок стримує широкий розвиток страхування.

При встановленні ціни на страхові послуги необхідно правильно обчислювати величину страхового тарифу. Ціна страхової послуги залежить від величини та структури страхового портфеля (кількість застрахованих об’єктів або договорів страхування);розміру управлінських витрат; суми прибутку страхової компанії.

Під сервісом слід розуміти якість обслуговування клієнтів. Страховий сервіс залежить від швидкості та рівня обслуговування страхувальників.

Страховий сервіс поділяється на передпродажний та після продажний.

До передпродажного сервісу відносять: консультації та ознайомлення з відповідними умовами страхування. Після продажний сервіс – це вчасне обслуговування клієнтів та ввічливе ставлення до них; об’єктивна оцінка збитків; проведення правильних виплат страхового відшкодування.

Страхові компанії повинні створювати власні методи (канали) розподілу, які відповідають особливостям страхових послуг.

Рівень каналу розподілу – це будь-який посередник, що виконує певну роботу, спрямовану на надходження товару до споживача.

На страховому ринку цими посередниками є агенти та брокери. Страхові агенти продають поліси від імені або за дорученням страхової компанії, а брокер діє за дорученням клієнтів (страхувальників).

Крім реалізації страхових послуг через посередників може бути і прямий продаж страхових послуг, тобто самими страховими компаніями.

Кожна страхова компанія розробляє стратегію стимулювання. Комплекс стимулювання включає такі елементи:

· особистий продаж;

· стимулювання збуту;

· пропаганда;

· реклама.

Під особистим продажем розуміють представлення послуги страхової компанією метою здійснення угоди, яка укладається засобами особистого контакту представника страхової компанії з клієнтами.

Основними етапами стимулювання збуту є розробка програми та тестування міроприємств по стимулюванню; здійснення програми стимулювання збуту та аналіз її результатів.

Етапами підготовки та проведення пропаганди страхової компанії є такі: встановлення мети пропаганди; підготовка звертань до клієнтів; вибір засобу розповсюдження звертань; аналіз результатів пропаганди.

Реклама – це інструмент неособистого представлення страхової послуги і стимулювання попиту на неї.

 

5. Процес реалізації страхових послуг включає такі етапи заходів:

· аквізиція;

· супровід договору;

· дії при настанні страхового випадку та страхове відшкодування.

Аквізиція – це діяльність страховика чи страхових посередників із залучення клієнтів до укладання нових договорів страхування.

Головними виконавцями аквізиції можуть бути:

· фахівці, які працюють у центральному офісі страховика або в регіональних філіях і представництвах;

· працівники підприємства (юридичної особи), яке є страховим агентом;

· страхові агенти та страхові брокери.

Дедалі частіше застосовують таку форму аквізиції, як спілкування з клієнтом по телефону, надання йому полісів поштою та безготівкове отримання платежів.

Супровід договору страхування як етап реалізації страхових послуг передбачає вжиття таких заходів з контролю за об’єктом страхування:

· виконанням клієнтом своїх зобов’язань з дотримання норм безпеки;

· своєчасним виявленням і усуненням передумов до страхового випадку;

· своєчасним виявленням можливих тенденцій у характері ризику;

· систематичним отриманням інформації щодо причин затримки застрахованого вантажоперевезення;

· відстежування стану та якості послу, що надаються клієнту третьою стороною за дорученням страховика (асистанс чи служба технічної допомоги на автошляхах).

Крім цього, на даному етапі реалізації страхових послуг страховик постійно дбає про здійснення запобіжних заходів, внесення змін до договору страхування.

Третім етапом заходів з реалізації страхових послуг є дії при настання страхового випадку та страхове відшкодування.

Діяльність страховика при настання страхового випадку є об’єктивним показником його надійності, компетенції та кваліфікації фахівців, а також найбільш вагомим критерієм у прийнятті рішення клієнтом щодо вибору страховика.

Цей етап реалізації страхових послуг вимагає узгодженості рішень і ретельності при розробці правил страхування, визначення умов договору .Першочергові обов’язки клієнта при настанні страхового випадку мають бути сформульовані просто, коротко, точно, легко сприйматись і запам’ятовуватись.

Особливої уваги потребує організація аварійного комісаріату страховика, в тому числі його представництв у регіонах.

Аварійний комісар – це повноважний експерт страховика, який проводить розслідування причин та обставин події, котра заявлена клієнтом як страховий випадок, оцінює та узгоджує з клієнтом розміри збитку, оформлює та подає відповідний висновок (аварійний сертифікат).   

    

 6. Реклама – це платне, спрямоване на певну категорію потенційних споживачів повідомлення, що здійснюється через засоби масової інформації чи будь-яким іншим способомпублічного звертання і агітує на користь певного товару, марки, фірми.

Основними принципами рекламної діяльності є такі: законність: точність;

достовірність; використання державної та інших мов; використання державної та інших мов; використання форм та засобів, що не спричиняють споживачу реклами ні морального, ні фізичного, ні психологічного збитку.

Основними засобами поширення реклами є такі:

· реклама в пресі (газети, журнали );

· друкована реклама (проспекти, каталоги, довідники, інформаційні листи);

· реклама засобами мовленні (радіо, телебачення);

· поштова реклама (пряме поштове розсилання друкованих рекламних матеріалів, відеокасет, відео дисків);

· зовнішня реклама ( щити, вивіски різної форми та розмірів);

· кіно (відео ) реклама ( кіно (відео) фільми, слайд - фільми);

· реклама на транспорті (написи і наклейки на зовнішніх поверхнях транспорту, плакати і наклейки, розміщені в салонах);

· інші види реклами (зустрічі, семінари, виступи).

Метою реклами страхових послуг є сприяння укладанню нових та відновленню раніше діючих договорів страхування.

Головним критерієм ефективності реклами є успішність реалізації страхових послуг.

 

7. Згідно Закону України “Про страхування” страховими посередниками в Україні є:

· страхові агенти;

· страхові брокери;

· пере страхові брокери.

Страхові агенти – це громадяни або юридичні особи, які діють від імені та за дорученням страховика і виконують частину його страхової діяльності, а саме: укладають договори страхування, одержують страхові платежі, виконують роботи, пов’язані із здійсненням страхових виплат та страхових відшкодувань Страхові агенти є представниками страховика і діють в його інтересах за винагороду на підставі договору із страховиком.

Страхові брокери – це громадяни або юридичні особи , які здійснюють посередницьку діяльність у страхуванні від свого імені на підставі брокерської угоди з особою, яка має потребу у страхуванні як страхувальник.

Перестрахові брокери – це юридичні особи, які здійснюють за винагороду посередницьку діяльність у перестрахуванні від свого імені на підставі брокерської угоди із страховиком, який має потребу у перестрахуванні як перестрахувальник.

Посередницька діяльність на території України з укладання договорів страхування з іноземними страховиками не допускається, крім договорів перестрахування.

Найбільш поширеним типом страхових агентів у нашій країні є тип страхових агентів- фізичних осіб, які працюють в певній страховій компанії. Крім цього, роль страхових агентів виконують транспортні підприємства при здійсненні обов’язкового особистого страхування від нещасних випадків на транспорті. Вони збирають страхові внески під час продажу пасажирських квитків і перераховують їх до страхових компаній.

Альтернативну мережу продажу страхових продуктів становить сукупність юридичних осіб, які відіграють роль страхових агентів. Ними є банки, нотаріальні контори, туристичні агенства, відділення зв’язку, які пропонують клієнтам укласти договори страхування.

Страхові брокери поділяються на кілька типів. Брокерами можуть бути як фізичні, так і юридичні особи у вигляді брокерської контори з найманим персоналом.

Страховий брокер має певну кількість клієнтів, яких він представляє на ринку. Брокер постійно вивчає ситуацію на ринку і витрачає великі кошти на дослідження та прогнози.

З розвитком страхового ринку України роль страхових посередників зростатиме, що піде на користь як страховикам, так і страхувальникам.

На теперішній час договори страхування в Україні укладаються, як правило, страховими агентами.

8.Існують такі види фінансового контролю за реалізацією страхових послуг як:

· відомчий;

· позавідомчий.

Відомчий контроль – це контроль, що здійснюється вищестоящими органами управління за діяльністю підвідомчих організацій. Зокрема, Правління НАСК “Оранта” проводить контроль за діяльністю обласних дирекцій. Обласні дирекції, в свою чергу, здійснюють контроль за діяльністю міських та районних відділень НАСК “Оранта”.

Позавідомчий контроль – це контроль, що здійснюється органами загальної та спеціальної компетенції (органами нагляду за страховою діяльністю, фінансовими та кредитними закладами, правоохоронними органами).

Контроль за діяльністю страхових компаній здійснює уповноважений орган – Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України.

У складі цієї Комісії є департамент та його підрозділи, які займаються здійсненням контролю за діяльністю страховиків.

В ході безпосередніх перевірок страхових компаній розглядаються такі питання:

· перевірка укладених договорів страхування та надходженням страхових платежів;

· наявність у страховика документів і розрахунків, які регулюють процес організації страхової діяльності;

· наявність у страховика коштів, які б забезпечували виконання прийнятих страхових зобові’Рязань;

· дотримання умов страхових договорів та повнота виплат страхових сум та страхових відшкодувань;

· дотримання страховиком встановлених форм звітності та її достовірності.

ТЕМА 2. ПОРЯДОК УКЛАДЕННЯ ТА ВЕДЕННЯ СТРАХОВОЇ УГОДИ.

 

1. Страхова угода та її основні етапи.

2. Андеррайтинг та його завдання.

3. Договір страхування та його зміст.

4. Права та обов’язки сторін щодо укладеного договору страхування.

5. Припинення дії договору страхування.

6.Порядок та умови здійснення страхових виплат та страхового відшкодування.

 

1. Під стаховою угодою слід розуміти сукупність взаємовідносин між страховиком та страхувальником від моменту укладення договору страхування до закінчення строку його дії.

Основними етапами страхової угоди є такі:

І етап – подання страхувальником заяви про прийняття даного об’єкта на страхування;

ІІ етап – вирішення страховиком питання щодо прийняття даного об’єкта на страхування;

ІІІ етап - укладення договору страхування;

ІУ етап – відшкодування збитків за договорами страхування.

Взаємовідносини між страховиком і страхувальником базуються на фундаментальних принципах страхування: наявності майнового інтересу; дотриманні найвищої сумлінності; відшкодування збитків в межах дійсних витрат; принцип сутрогації, тощо.

На стадії подання заяви страхувальником починається реалізація принципів наявності страхового інтересу та найвищої сумлінності.

У заяві, яка подається за розробленою страховиком формою, страхувальник повинен довести свій інтерес в об’єкті страхування , інакше договір не буде укладений.

Заява містить перелік питань, що стосуються об’єкта страхування. Страхувальник повинен відповісти на поставлені питання абсолютно чесно і якомога точніше. Заява містить також декларацію страхувальника, у якій він заявляє, що подана ним інформація є правдивою, а також застереження, в якому страховик попереджає страхувальника про відповідальність за неправдиві відповіді на запитання стосовно об’єкта, що має бути прийнятий на страхування.

Для надання юридичної ваги заяв разом з декларацією і застереженням страховик розглядає її як невід’ємну частину договору страхування.

 

2. Отримавши заяву, страховик га її основі вирішує, чи приймати йому пропозицію страхувальника.

Процес прийняття ризику на страхування називається андеррайтингом.

Андеррайтинг спрямований на вирішення таких завдань:

1) оцінка запропонованого ризику з точки зору характеристики об’єкта страхування, міри ризику та розміру максимально можливого збитку;

2) на основі оцінки ризику вирішення питання щодо його прийняття на страхування або відхилення поданої заяви;

3) у разі згоди щодо страхування даного об’єкта – визначення строків страхування та розмірів страхового забезпечення;

4) обчислення розміру страхової премії за договором страхування з урахування істотних характеристик даного об’єкта.

Андеррайтинг завершується або відмовою страхувати певний об’єкт, або підписанням договору ( видачею страхового полісу).

 

3. Визначення договору страхування дається у ст.16 Закону України “Про страхування”.

Договір страхування – це письмова угода між страховиком і страхувальником, згідно з якою страховик бере на себе зобов’язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування, а страхувальник зобов’язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Договори страхування укладаються відповідно до правил страхування.

Згідно ст. 17 Закону України “Про страхування” правила страхування розробляються страховиком для кожного виду страхування окремо і підлягають реєстрації в Уповноваженому органі при видачі ліцензії на право здійснення відповідного виду страхування. Правила страхування повинні містити: перелік об’єктів страхування; порядок визначення розмірів страхових сум; страхові ризики; порядок укладення договору страхування; порядок і умови здійснення страхових виплат; страхові тарифи; умови припинення договору страхування.

Договір страхування набирає чинності з моменту внесення першого страхового платежу.

Договір страхування повинен містити: назву документа; назву та адресу страховика; прізвище, ім’я та по-батькові, дату народження страхувальника; об’єкт страхування; розмір страхової суми за договором страхування; перелік страхових випадків; розміром страхових внесків і строки їх сплати; страховий тариф; строк дії договору; умови здійснення страхової виплати; права та обов’язки сторін щодо укладеного договору страхування та їх підписи.

Для укладання договору страхування страхувальник подає страховику письмову заяву за формою, встановленою страховиком.

Факт укладання договору страхування може посвідчуватися страховим свідоцтвом (полісом, сертифікатом), що є формою договору страхування.

 

4. Згідно укладеного договору страхування визначаються права та обов’язки сторін щодо такого договору , тобто страховиків та страхувальників.

Так, ст. 20 Закону України “Про страхування” визначає такі обов’язки страховика:

1) ознайомити страхувальника з умовами та правилами страхування;

2) на протязі 2-х робочих днів як стане відомо про страховий випадок, вжити заходів щодо оформлення всіх необхідних документів для своєчасної виплати страхової суми або страхового відшкодування страхувальнику;

3) при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату в передбачений договором строк;

4) відшкодовувати витрати, понесені страхувальником при настанні страхового випадку, щодо запобігання або зменшення збитків, якщо це передбачено умовами договору.

5) тримати у таємниці відомості про страхувальника та його майновий стан;

6) за заявою страхувальника у разі здійснення ним заходів, що зменшили страховий ризик, переукласти з ним договір страхування.

 

Основними правами страховика є такі:

1) самостійно вибирати вид діяльності та види страхування;

2) самостійно розробляти правила страхування;

3) припинити дію договору страхування у випадку несплати страхових платежів страхувальником;

4) самостійно встановлювати причини та обставини страхового випадку;

5) відмовити страхувальникам у виплаті страхового відшкодування та страхових сум у випадках:

· навмисних дій страхувальника, спрямованих на настання страхового випадку;

· представлення страхувальником свідомо неправдивих відомостей про об’єкт страхування;

· несвоєчасного повідомлення страхувальником про настання страхового випадку без поважних причин.

Статтею 21 Закону України “Про страхування” визначені такі обов’язки страхувальника:

1) своєчасно вносити страхові платежі;

2) при укладанні договору страхування надати інформацію страховику про всі відомі йому обставини, що мають істотне значення для оцінки страхового ризику;

3) повідомити страховика про інші діючі договори страхування щодо цього об’єкта страхування;

4) вживати заходів щодо запобігання та зменшення збитків, завданих внаслідок настання страхового випадку;

5) повідомити страховика про настання страхового випадку в строк, передбачений умовами страхування.

  Основними правами страхувальника є такі:

1) самостійно обирати страховика;

2) самостійно обирати вид майнового чи особистого страхування та укладати договори страхування;

3) безумовного виконання обов’язку страховика по укладенню договору страхування;

4) здійснювати дострокове розірвання договору страхування;

5) укладати договори про страхування третіх осіб;

6) при укладанні договорів страхування призначати громадян або юридичних осіб для отримання страхових сум.

 

. Дія договору страхування припиняється та втрачає чинність за згодою сторін, а також у разі:

1) закінчення строку дії договору;

2) виконання страховиком зобов’язань перед страхувальником у повному обсязі;

3) несплати страхувальником страхових платежів у встановлені договором строки;

4) ліквідації страхувальника-юридичної особи або смерті страхувальника-громадянина чи втрати ним дієздатності;

5) ліквідації страховика у порядку, встановленому законодавством України;

6) прийняття судового рішення при визнання договору страхування недійсним;

7) в інших випадках, передбачених законодавством України.

Про намір достроково припинити дію договору страхування будь-яка сторона повинна повідомити іншу не пізніше як за 30 календарних днів до дати припинення дії договору страхування.

У разі дострокового припинення дії договору страхування за вимогою страховика страхувальнику повертаються повністю сплачені ним страхові платежі.

У разі дострокового припинення дії договору страхування життя страховик виплачує страхувальнику викупну суму, яка є майновим правом страхувальника за договором страхування життя.

    

6. Згідно ст.25 Закону України “Про страхування” здійснення страхових виплат проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника та страхового акта (аварійного сертифіката) , який складається страховиком або аварійним комісаром.

Аварійні комісари – це особи, які займаються визначенням причин настання страхового випадку та розміру збитків.

У разі необхідності страховик може робити запити про страховий випадок до правоохоронних органів, банків, медичних закладів.

Якщо страховик сплатив відшкодування в розмірі повної страхової суми, то його зобов’язання перед страхувальником вважаються вичерпаними, а договір втрачає чинність. В інших випадках договір вважається чинним в обсягах різниці між встановленою страховою сумою і сумою сплаченого відшкодування.

Юридичні особи мають право отримати страхову виплату тільки безготівковим шляхом, а громадяни – як безготівковим шляхом, так і готівкою. Забороняється сплата відшкодування готівкою, якщо страхові внески було зроблено готівково.

Підставою для відмови страховика у здійсненні страхових виплат є:

1) навмисні дії страхувальника, спрямовані на настання страхового випадку;

2) вчинення страхувальником-громадянином умисного злочину, що призвів до страхового випадку;

3) подання страхувальником свідомо неправдивих відомостей про об’єкт страхування чи про факт настання страхового випадку;

4) несвоєчасне повідомлення страхувальником про настання страхового випадку без поважних на це причин;

Рішення про відмову у страховій виплаті приймається страховиком та повідомляється страхувальнику в письмовій формі з обґрунтуванням причин відмови.

Відмову страховика у страховій виплаті може бути оскаржено страхувальником у судовому порядку.

 

 

ТЕМА 3. СТРАХУВАННЯ ЖИТТЯ І ПЕНСІЙ.

1. Особисте страхування та його місце в системі страхового захисту громадян.

2. Основи визначення тарифів за договорами страхування життя.

3. Таблиця смертності та її значення.

4. Змішане страхування життя та його розвиток.

5. Страхування дітей.

6. Страхування до вступу в шлюб (весільне).

7.Страхування пенсій.

8. Довічне страхування.

 

1. Особисте страхування є однією з галузей страхування, яке здійснюється з метою надання певних послуг як фізичним особам (окремим громадянам, членам їх сімей), так і юридичним особам (страхування працівників підприємств від нещасних випадків ).Ці послуги передбачають страховий захист страхувальників у разі настання несприятливих подій для їхнього життя і здоров’я.

До підгалузей особистого страхування належать :

· страхування життя;

· страхування від нещасних випадків;

· медичне страхування.

Поділ особистого страхування на вказані підгалузі зумовлюється сукупністю ризиків, які вони об’єднують, тривалістю дії договорів страхування, а також накопиченням страхових сум.

Саме страхування життя характеризується ознакою накопичення страхових сум під час дії договору страхування. Це пов’язане з тим, що сукупність ризиків, які беруть на себе страхові компанії при проведенні

 страхування життя, за будь-яких умов передбачають необхідність здійснення 

виплати страхувальнику.

На відміну від страхування життя страхування від нещасних випадків та медичне страхування не передбачають поступового накопичення страхової суми під час дїї договору страхування і тому вони називаються ризиковими видами особистого страхування. 

На відміну від страхування майна особисте страхування не забезпечує відшкодування матеріальних збитків, а дозволяє одержати грошову допомогу застрахованим громадянам або їхнім сім’ям.

 Держава не бере на себе повністю задоволення відповідних соціальних потреб людей лише за рахунок суспільних фондів споживання. Тому необхідне доповнення суспільного страхового захисту певною часткою грошових доходів самих трудящих за допомогою особистого страхування як колективної форми страхового захисту. Інакше кажучи, особисте страхування спрямоване на доповнення соціального страхування.

Особисте страхування пов’язане з перерозподілом індивідуальних грошових доходів і здійснюється державними та недержавними страховими організаціями.

У розвинених країнах світу на страхування життя припадає від 48 – 60 % загального обсягу страхових премій. В Україні ця частка складає 0,5 %.

 

2. У зв’язку із специфічністю страхових випадків у страхуванні життя розрахунок страхових тарифів спирається на інші принципи, ніж у майновому страхуванні. Найважливіші з них такі:

· широке використання методів демографічної статистики та теорії імовірності;

· застосування довгострокових фінансових обчислень.

Необхідність розрахунку тарифних ставок та резерву внесків зі страхування життя на основі зазначених принципів зумовили виникнення особливої наукової галузі – теорії актуарних розрахунків. Змістом її ї система математичних та статистичних методів, які дозволяють встановити фінансові права та обов’язки сторін у довгостроковому страхування життя.

Структурно повна тарифна ставка складається з двох основних елементів:

· нетто-ставки, що є джерелом забезпечення виплат страхових сум;

· навантаження, якого має вистачити для компенсації витрат на проведення страхових операцій.

Тарифні ставки встановлюються одноразові і річні. Використання перших означає сплату внеску на початку дії договору страхування. Страхові відносини в цьому випадку спираються на так званий принцип нуля, відповідно до якого передбачається рівність фінансових зобов’язань страховика та страхувальника один перед одним.

Нетто-ставка змішаного страхування життя складається з трьох частин: на дожиття, на випадок смерті, на випадок втрати здоров’я.

За своєю природою нетто-ставки на дожиття і до певного строку є основою формування резерву внесків, призначення якого полягає в забезпечення фінансової стійкості страховиків.

Страхові суми на дожиття виплачуються із накопичених резервних страхових внесків. Якщо договір страхування достроково припиняється, страхувальнику повертаються резервні кошти у формі викупної суми.

 

3. Таблиця смертності – це статистична таблиця, в якій містяться розрахункові показники, що характеризують смертність населення в різному віці і дожиття при переході від однієї вікової групи до іншої.

Таблиця смертності складається в цілому за населенням і щодо чоловічої та жіночої статі.

Таблиця смертності містить систему вікових показників, які вимірюють частоту смертних випадків в різні періоди життя; частки тих людей, які доживають до кожного віку; тривалість життя.

Таблиця смертності використовується при проведенні актуарних розрахунків. Вона є основою для розрахунку тарифних ставок за договорами довгострокового страхування життя.

Таблиця смертності дає можливість встановити мінімальні тарифні ставки, які є доступними для широкого кола страхувальників. Це дає можливість забезпечити досить значний обсяг страхової відповідальності. Саме за рахунок доступних тарифних ставок створюються умови для найменшого вилучення доходів застрахованого у вигляді страхових внесків і забезпечується оптимальний розмір страхового фонду для виплати відшкодування.

    

4. Змішане страхування життя дає можливість поєднувати в одному договорі декілька видів страхової відповідальності на випадок настання таких страхових подій:

· дожиття застрахованого до закінчення строку страхування;

· втрати страхувальником здоров’я від нещасного випадку;

· смерті застрахованого.

Договори змішаного страхування життя є довгостроковими і можуть укладатися на різні за тривалістю строки:3, 5, 10, 15, 20 років.

На страхування приймаються особи від 16 років до того віку, який вважається середньою тривалістю життя.

Для укладання договору страхування важливе значення має і стан здоров’я страхувальника. Не укладаються договори з непрацюючими інвалідами І групи.

Для укладання договору страхування особа, яка має намір застрахуватися, подає в страхову компанію заяву встановленої форми. Страхувальнику надається право визначити особу, яка має право одержати страхову суму, якщо застрахований помер.

За угодою сторін договори по змішаному страхуванню життя можуть укладатися на будь-яку суму, яка залежить від матеріальних можливостей застрахованого.

Дія договору страхування починається з того дня, коли страхувальник сплатив перший страховий внесок готівкою або з дня його надходження на поточний рахунок страхової компанії.

При дожитті застрахованого до закінчення дії договору страхування страхова компанія виплачує йому обумовлену в договорі страхову суму.

При втраті страхувальником здоров’я виплата страхової суми залежить від міри його втрати. Відсоток втрати здоров’я визначається за спеціальною таблицею, яка розробляється страховою компанією. Повна страхова сума виплачується за 100-відсоткової втрати загальної працездатності від нещасних випадків.

У випадку смерті застрахованого страхова компанія не несе відповідальності в тих випадках, якщо смерть застрахованої особи є наслідком:

· скоєння зумисного злочину;

· керування автотранспортом у стані алкогольного, наркотичного та токсичного сп’яніння;

· самогубства.

Крім того, страхова компанія не несе відповідальності з виплати страхової суми, якщо смерть застрахованої особи сталася протягом перших шести місяців дії договору страхування від злоякісних пухлин або серцево-судинного захворювання

Для одержання страхової суми страхувальник повинен подати для страхової компанії заяву, страховий поліс та квитанцію про сплату останнього внеску. У разі настання смерті страхувальника спадкоємець подає до страхової компанії копію свідоцтва про смерть страхувальник, посвідчення своєї особи або свідоцтво про спадщину.

Змішане страхування життя мало значний розвиток в період діяльності Держстраху СРСР.

 

5. Страхування дітей – це один з різновидів страхування життя. Страхувальниками по цьому виду страхування є батьки та родичі дитини, які укладають договір страхування і сплачують страхові внески. Вік та стан здоров’я страхувальника не мають значення.

  На страхування приймаються діти віком від дня народження до 15 років. Стан здоров’я дитини при укладенні договору страхування не має значення.

Договором страхування передбачається виплата страхових сум у таких випадках:

· дожиття до закінчення строку дії договору страхування;

· смерть застрахованої дитини;

· втрата здоров’я від нещасних випадків.

Розмір страхової суми встановлюється за домовленістю сторін.

Розмір страхового внеску залежить від страхової суми та тарифної ставки. Страховий внесок може бути сплачений за один раз, або щомісячно, щоквартально, щорічно готівкою або безготівково.

Максимальний строк страхування дорівнює 18 рокам, якщо вік дитини на момент укладення договору становив до 6 місяців. Мінімальний строк страхування – 3 роки.

Застрахована дитина або страхувальник мають право на одержання страхової суми після закінчення строку дії договору або протягом 3 років після його закінчення.

Розмір суми, яку страхова компанія виплачує за наслідки нещасного випадку, визначається з урахуванням міри розладу здоров’я.

Відмова у виплаті страхової суми страховою компанією передбачена у таких випадках:

· при отриманні травми або смерті застрахованого віком більше 14 років;

· в разі смерті застрахованого віком більше 14 років у зв’язку із скоєнням ним зумисного злочину;

· у випадку загибелі при керуванні транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного та токсичного сп’яніння.

 

6. Договір страхування до вступу в шлюб може бути укладений з батьками або іншими родичами дитини, а також з опікунами (фізичними особами). Крім цього, договір може бути укладений з підприємствами, організаціями, установами.

Договори можуть укладатися щодо дітей віком від дня народження до 15 років на випадок дожиття застрахованого до закінчення строку страхування і вступу в шлюб або досягнення 21 року. Крім цього, договір передбачає відповідальність страховика у випадках настання смерті застрахованого або втрати здоров’я у зв’язку з нещасним випадком.

Страхова сума встановлюється за бажанням страхувальника. Вона виплачується за винятком таких випадків:

· смерть застрахованого до закінчення 6 місяців з дня набуття чинного договору;

· природжене або важке хронічне захворювання;

· вчинення зумисного злочину;

· смерть застрахованого під час керування автотранспортним засобом у стані алкогольного сп’яніння.

Особливістю цього виду страхування є те, що в разі смерті страхувальника дія договору не припиняється, а він продовжує діяти без подальшої сплати внесків до кінця строку страхування і дає право застрахованому одержати страхову суму на підставі дожиття.

 7. Страхування пенсій – це вид особистого страхування і водночас різновид страхування ренти, при якому страховик бере на себе зобов’язання періодично виплачувати застрахованому пенсію протягом життя або обумовленого строку, а страхувальник –сплачувати страхові внески.

Страхування ренти – це вид особистого страхування за кордоном, за яким страхова компанія зобов’язується сплачувати застрахованій особі у встановлені строки регулярний дохід. Серед багатьох різновидів страхування рент переважає страхування пенсій.

Система страхування додаткової пенсії ґрунтується на таких засадах. Термін страхування визначається як різниця між пенсійним віком та віком страхувальника на момент укладення договору. Для страхувальників, які досягли 60 років (жінки) та 65 років (чоловіки), встановлюється термін страхування 5 років.

Після закінчення терміну договору страхування пенсія виплачується довічно, якщо договір повністю оплачено страховими внесками.

Страхова сума обумовлюється при укладенні договору страхування.

Страхувальник має право сплатити страхові платежі за один раз або періодичними внесками. Розмір страхових платежів залежить від страхової суми, віку та статі страхувальника

Додаткова пенсія може бути виплачена страховиком протягом життя застрахованого або упродовж визначеного періоду, що залежить від змісту договору страхування.

Якщо застрахований не дожив до моменту виплати пенсій, страхова компанія відповідно до умов страхування або виплачує спадкоємцям певну кількість пенсій, або різницю між обумовленою кількістю пенсій і сумою, яка була вже сплачена застрахованому за його життя..

8.Договори довічного страхування укладаються з особами у певних вікових

межах: від 20 до 70 років. Не укладаються договори з особами, які є інвалідами І групи.

Страхова сума встановлюється за домовленістю сторін. Розмір місячного страхового внеску залежить від віку страхувальника, страхової суми. Страховий внесок встановлюється окремо для чоловіків і жінок за таблицею, котра додається до правил страхування.

У разі припинення сплати внесків договір діє довічно, якщо страхувальник сплатив усі внески, або якщо внески сплачені за два і більше років. 

              

У випадку настання смерті страхувальника страхова сума, вказана в договорі, виплачується визначеній ним особі. Не виплачується страхова сума у випадках, якщо страхувальник помер:

· перш, ніж минуло два роки від початку вступу договору в силу;

· від злоякісного утворення або захворювання серцево-судинної системи;

· внаслідок самогубства або в результаті умисного злочину.

 

ТЕМА 4. СТРАХУВАННЯ ВІД НЕЩАСНИХ ВИПАДКІВ.

 1.Обов’язкове особисте страхування від нещасних випадків.

 2. Добровільні види індивідуального страхування від нещасних випадків.

 3. Колективна форма добровільного страхування від нещасних випадків1. Згідно ст.7 Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про страхування” визначені такі види обов’язкового страхування від нещасних випадків.

· медичних та фармацевтичних працівників на випадок інфікування вірусом СНІД під час виконання ними службових обов’язків;

· спеціалістів ветеринарної медицини;

· спортсменів вищих категорій;

· на транспорті;

· працівників, які беруть участь у наданні психіатричної допомоги, в тому числі здійснюють догляд за особами, які страждають на психічні розлади (крім тих, які працюють в установах та організаціях, що фінансуються з Державного бюджету України);

· медичних та інших працівників державних і комунальних закладів охорони здоров’я та державних наукових установ на випадок захворювання на інфекційні хвороби, пов’язаного з виконанням ними професійних обов’язків в умовах підвищеного ризику зараження збудниками інфекційних хвороб (крім тих, які працюють в установах та організаціях, що фінансуються з Державного бюджету України);

· медичне страхування;

· працівників відомчої та сільської пожежної охорони і членів добровільних пожежних дружин;

· персоналу ядерних установок, джерел іонізуючого випромінювання, а також державних інспекторів з нагляду за ядерною та радіаційною безпекою від ризику негативного впливу іонізуючого випромінювання на їхнє здоров’я;

· тимчасового адміністратора та ліквідатора фінансової установи;

· членів екіпажу та авіаційного персоналу.

При здійсненні страхування медичних та фармацевтичних працівників

на випадок інфікування вірусом СНІД, а також спортсменів вищих категорій діючим законодавством передбачено здійснення компенсаційних виплат з Державного бюджету України головними розпорядниками бюджетних коштів за цільовими платежами за місцем роботи потерпілого.

Для інших видів обов’язкового особистого страхування від нещасних випадків джерелом сплати страхових платежів є кошти юридичних та фізичних осіб.

Страховими ризиками обов’язкового особистого страхування від нещасних випадків є:

  1) смерть (загибель) застрахованого під час виконання службових обов’язків;

2) втрата працездатності внаслідок травми, поранення;

3) встановлення інвалідності, отриманої внаслідок виконання службових

 обов’язків.

Страхова сума у випадку смерті, як правило, виплачується у розмірі десятирічного грошового утримання за останньою посадою, а в разі травми, поранення, каліцтва чи інвалідності – в розмірі від шестимісячного до п’ятирічного грошового утримання в залежності від міри втрати працездатності.

Термін виплати страхових сум з обов’язкового особистого страхування від нещасних випадків – 7 днів з дня одержання страховою компанією всіх необхідних документів.

 

2. До добровільних видів страхування від нещасних випадків належать:

· індивідуальне страхування громадян;                                                             страхування дітей;

· страхування школярів;

· страхування туристів;

· страхування спортсменів.

НАСК “Оранта” здійснює ці види страхування понад 75 років. Тому ми розглянемо основи їх проведення на основі діяльності цієї страхової компанії.

Згідно діючих правил страхування страховими випадками при індивідуальному страхуванні від нещасних випадків є:

· смерть застрахованого внаслідок нещасного випадку;

· встановлення застрахованому первинної інвалідності внаслідок

нещасного випадку;

· тимчасова втрата працездатності внаслідок нещасного випадку.

Під нещасним випадком слід розуміти раптову, непередбачену і незалежну від волі застрахованого подію, внаслідок якої настав розлад здоров’я або смерть застрахованого (травма, утоплення, опіки, обмороження, випадкове гостре отруєння хімічними речовинами, ліками).

До числа страхувальників відносяться особи з віковими межами від 16 до 69 років. Стан здоров’я страхувальника при цьому до уваги не приймається.

Не можуть бути застрахованими:

· особи, які є інвалідами І та ІІ групи;

· особи, які визнані у встановленому порядку недієздатними;

· особи хворі на важкі нервові та психічні захворювання та СНІД.

Не відносяться до страхових такі випадки:

· травмування застрахованого у зв’язку з керуванням ним транспортного засобу у стані алкогольного, наркотичного та токсичного сп’яніння;

· травмуванням застрахованого у зв’язку з вчиненням дій з ознаками умисного злочину.

Тарифи встановлюються в залежності від групи ризику, до якої належить застрахований:

І група ризику – це службовці, інженерно-технічні службовці, умови праці яких не пов’язані з підвищеним ризиком щодо одержання травми (працівники побутового та комунального господарства, викладачі та студенти вузів, медичні працівники, працівники торгівлі, пошти, телеграфу, бібліотек, преси і т.д.);

ІІ група ризику – решта працівників, зайнятих у сфері виробництва (працівники сільського господарства, інкасатори, касири, газозварники, слюсарі, робітники обробної та харчової промисловості, пожежної охорони, працівників органів внутрішніх справ, робітники транспорту, електростанцій і т.д.);

ІІІ група ризику – це особи, праця яких пов’язана з особливим ризиком (працівники карного розшуку, ДАІ, цивільної авіації, випробувачі автомашин та літаків, водії транспортних засобів, працівники гірничодобувної промисловості, монтажники).

При укладанні договору страхування строком до 1 місяця застосовують такі тарифи: І група ризику – 0,1 % , ІІ група ризику – 0,2 %, ІІІ група ризику – 0,3 % від страхової суми.

При укладанні договору страхування на 1 рік застосовують такі тарифи:

І група ризику – 1,0 %, ІІ група ризику – 1,2 %, ІІІ група ризику – 1,5 % від страхової суми.

Укладання договору страхування посвідчується страховим свідоцтвом. Воно видається після сплати страхувальнику першого страхового платежу страховому агенту або до каси страхової компанії, або через бухгалтерію підприємства.

При настанні страхового випадку для одержання страхової виплати до страхової компанії подаються такі документи:

· заява встановленої форми;

· страхове свідоцтво;

· свідоцтво про смерть застрахованого;

· довідка медико-соціальної експертної комісії про встановлення групи інвалідності або листок непрацездатності;

· акт про нещасний випадок;

· паспорт отримувача страхової виплати.

Страхова виплата у випадку смерті застрахованого здійснюється у розмірі 100 % страхової суми.

При встановленні інвалідності страхова виплата проводиться у відсотковому відношенні до страхової суми залежно від групи інвалідності:

І група – 90 %, ІІ група –75%, ІІІ група – 50 %.

 

3. Колективне добровільне страхування від нещасних випадків – це страхування групи людей або працівників згідно одного договору з єдиною страховою сумою та однаковим розміром страхового внеску.

При здійсненні колективного страхування від нещасних випадків сплата страхових платежі проводиться за рахунок організацій, з якими застраховані перебувають у трудових або інших відносинах, передбачених законом.

Об’єктом колективного добровільного страхування від нещасних випадків є життя і здоров’я громадян, на яких можуть відобразитися наслідки нещасних випадків.

Договори групового страхування від нещасних випадків укладаються юридичною особою і оформлюються у двох примірниках. До кожного примірника договору додається список застрахованих з зазначенням розміру страхової суми за підписом керівника і засвідчений печаткою.

Кожному застрахованому видається страховий поліс.

При груповому страхуванні від нещасних випадків надається знижка з обчисленого страхового платежу залежно від кількості застрахованих працівників. Якщо кількість застрахованих осіб складає від 10 до 20 , то знижки встановлюються в розмірі 10%, від 21 до 50 осіб – 15%, понад 50 осіб – 20%.

Колективному страхуванню від нещасних випадків підлягають і діти. Тобто укладаються договори колективного страхування учнів загальноосвітніх шкіл, ліцеїв, гімназій, професійно-технічних училищ, середніх спеціальних навчальних закладів, а також дітей у дошкільних дитячих закладах та оздоровчих таборах.

Розмір тарифних ставок залежить від віку дитини строку страхування. Передбачена також знижка розміру страхового тарифу залежно від кількості дітей, які приймаються на страхування.

Колективному страхуванню від нещасних випадків підлягають і туристи. Тарифні ставки для страхування прирівнюються до ІІ групи страхування громадян від нещасних випадків. Надається знижка залежно від кількості застрахованих у групі.

Згідно до Доповнення до правил страхування від нещасних випадків “Здоров’я” за одним договором страхування має бути не менше як 10 застрахованих (діти віком віл 6 до 16 років, , а також працюючі особи від 16 до 69 років).

Розмір тарифної ставки визначається залежно від групи страхування (віку страхувальника, характеру роботи, стану здоров’я), і строку страхування.

Страховим випадком є втрата працездатності на термін не менш, ніж 10 днів не лише від нещасного випадку, а й внаслідок будь-якого захворювання, яке розвинулося в період дії договору страхування.      

 

 

ТЕМА 5. МЕДИЧНЕ СТРАХУВАННЯ.

1.Економічна необхідність і значення медичного страхування.

2.Обов’язкова форма медичного страхування та її сутність.

3.Добровільна форма медичного страхування та її особливості.

4.Медичне страхування громадян, які від’їжджають за кордон (асістанс).

 

1. Організація охорони здоров’я, яка забезпечує права кожного громадянина на одержання медичної допомоги, може бути забезпечена системою страхової медицини.

Страхова медицина охоплює фінансування наукових досліджень, підготовку медичних кадрів, витрати на розвиток матеріально-технічної бази лікувальних закладів, надання медичної допомоги населенню.

Важливим елементом системи страхової медицини є медичне страхування.

Медичне страхування передбачає страхування на випадок втрати здоров’я з будь-якої причини. Воно має переваги перед приватними системами та відомчою медициною, а саме:

· забезпечує більшу доступність, якісність і повноту щодо задоволення різноманітних потреб населення в наданні медичних послуг;

· забезпечує компенсацію витрат громадян, які обумовлені одержанням медичної допомоги, а також інших витрат, спрямованих на підтримку здоров’я.

Фінансування медичних витрат включає витрати на оплату медичного обслуговування (вартість ліків, медикаментів, апаратури), а також виплату грошової допомоги у зв’язку із непрацездатністю.

Об’єктом медичного страхування є життя і здоров’я громадян.

Медичні послуги можуть надаватися у двох формах: обов’язковій та добровільній.

Обов’язкове медичне страхування використовується, як правило, в країнах, де переважає суспільна охорона здоров’я, а добровільне медичне страхування – у тих країнах, де поширені приватні страхові програми.

Згідно Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про страхування” в нашій країні передбачено здійснення медичного страхування як в обов’язковій, так і в добровільній формах. Однак обов’язкове медичне страхування до цього часу не запроваджене, а добровільне медичне страхування здійснюється страховими компаніями в незначних розмірах. Це обумовлено низьким рівнем матеріального добробуту населення.

.

2. Обов’язкове медичне страхування базується на таких принципах:

· загальності, який полягає в тому, що всі громадяни, незалежно від статі, віку, стану здоров’я, місця проживання, рівня особистого доходу мають право на одержання медичних послуг;

· державності, який полягає в тому, що кошти обов’язкового медичного страхування є державною власністю і держава забезпечує сталість цього страхування як безпосередній страхувальник для непрацюючої частини населення;

· некомерційності, який полягає в тому, що прибуток від здійснення обов’язкового медичного страхування є джерелом поповнення фінансових резервів цього страхування.

В основу здійснення обов’язкового медичного страхування закладається програма такого страхування. Вона визначає обсяги і умови надання медичної та лікувальної допомоги. Як правило, програма охоплює мінімально необхідний перелік медичних послуг, гарантованих кожному громадянину (швидка медична допомога, діагностика, лікування в амбулаторних умовах).

Суб’єктами обов’язкового медичного страхування є страхувальники, застраховані страховими, лікувально-профілактичними установами.

Страхувальниками у галузі обов’язкового медичного страхування є:

· юридичні особи (підприємства, організації, установи) –для працюючого населення;

· держава –для непрацюючого населення.

Застраховані – це фізичні особи, на користь яких укладають договори .

страхування.

Страховики - це незалежні страхові компанії, які мають статус юридичної особи та ліцензію держави на право здійснювати медичне страхування.

Страхова медична компанія може бути створена у будь-якій організаційно-правовій формі, наприклад, акціонерній.

Страхові медичні компанії здійснюють свою діяльність на основі договорів про співробітництво із медичними організаціями. Головне призначення страхової медичної компанії – контролювати якість наданих медичних послуг і їх відповідність медико-економічним стандартам.

  Суб’єктом обов’язкового медичного страхування може бути і фонд охорони здоров’я, який створюється державою.

Кошти обов’язкового медичного страхування формуються за рахунок відрахувань підприємств, організацій та установ, тобто роботодавців. Ці кошти формують страховий фонд, яким керує держава.

Страхувальники повинні укладати договори зі страховиками Про укладанні договору страховик видає страхувальнику страховий договір, а застрахованому – страховий поліс. У договорі обумовлюються розмір, строки, порядок внесення страхових платежів, строк дії договорів, порядок вирішення спорів.

Тарифи на медичні послуги в системі обов’язкового медичного страхування розробляє Міністерство охорони здоров’я і затверджує Кабінет Міністрів України.

 

3. Обов’язкове медичне страхування дає змогу всім громадянам одержати медичну допомогу відповідної якості, але в певних необхідних для підтримання життєдіяльності межах. Саме з цієї причини виникає необхідність у забезпеченні незадоволених потреб через систему добровільного медичного страхування.

Добровільне медичне страхування передбачає оплату медичних послуг понад програму обов’язкового медичного страхування.

Добровільне медичне страхування передбачає застосування таких видів страхування, в яких відповідальність страховика виникає за фактом захворювання або лікування.

Об’єктом добровільного медичного страхування є майнові інтереси страхувальника, які пов’язані з витратами на одержання медичної допомоги.

Суб’єктами добровільного медичного страхування є страховики, страхувальники, застраховані та лікувально-профілактичні установи.

Страховиками у сфері добровільного медичного страхування є незалежні страхові компанії, які мають статус юридичної особи , ліцензію на право здійснення цього страхування.

   Страхувальниками у системі добровільного медичного страхування є дієздатні фізичні та юридичні особи.

Основними страхувальниками з добровільного медичного страхування є підприємства, які укладають договори колективного страхування на користь усіх своїх працівників. Підприємства сплачують страхові внески із одержаного прибутку.

Застраховані – це фізичні особи, на користь яких укладаються договори страхування. Якщо фізична особа укладає договір страхування відносно себе самої, то страхувальник і застрахований є однією особою.

Лікувально-профілактичні установи – це медичні установи, які мають ліцензію на право надання медичної допомоги і послуг в системі добровільного медичного страхування.

Страхові компанії укладають з лікувально-профілактичними установами договори про надання медичної допомоги і лікування за умовами договорів добровільного медичного страхування.

За строками укладання договори добровільного медичного страхування можуть бути коротко та довгостроковими.

Добровільне медичне страхування передбачає надання страхувальнику широкого права вибору лікарів-спеціалістів, а також установ для отримання необхідної допомоги.

Обсяг зобов’язань страховика за договором добровільного медичного страхування визначається переліком страхових випадків, у разі настання яких у страховика виникає обов’язок провести страхову виплату.

При укладанні договору страхувальником обирається програма добровільного медичного страхування.

Страховою сумою в добровільному медичному страхуванні є граничний рівень страхового забезпечення, який визначається згідно з переліком і вартістю медичних послуг, передбачених договором страхування.

Страхові внески залежать від обраної програми страхування, рівня страхового забезпечення, строку страхування, тарифної ставки.

Страхові внески за договором страхування можуть бути сплачені страхувальником одноразово за весь строк страхування або сплачуватися

періодично протягом строку страхування готівкою, або бути перераховані на поточний рахунок страховика безготівково.

Послуги з добровільного медичного страхування поділяють на такі види, які:

· передбачають виплати, не пов’язані з вартістю лікування (страхування на випадок установлення діагнозу захворювання; страхування на випадок захворювання у зв’язку з травмою; страхування добових виплат);

· забезпечують компенсацію витрат на лікування (страхування витратна перебування в лікарні; страхування хірургічних витрат; страхування витрат на післяопераційний догляд).

У разі втрати здоров’я застрахованим у зв’язку із захворюванням або нещасним випадком страхова компанія оплачує рахунки лікувального закладу, виходячи з фактичної кількості днів лікування застрахованого за встановленими в договорі щоденними нормативами вартості лікування.

Страхові компанії можуть пропонувати страхувальникам універсальні та спеціалізовані страхові поліси.

Універсальний страховий поліс розглядає в якості страхових ті випадки, медична допомога при яких не потребує спеціального лікування лікарями вузьких спеціальностей (виклик дільничного лікаря додому, звернення до сімейного лікаря).

Спеціалізовані страхові поліси – це такі, які дають змогу скористатися медичними послугами лікарів вузьких спеціальностей, або брати під страховий захист певний стан здоров’я (вагітність, пологи, інфікування вірусом СНІД).

Універсальні страхові поліси зорієнтовані на приватних осіб, а спеціалізовані страхові поліси використовуються при колективних договорах страхування ( наприклад, якщо фірми страхують своїх працівників від найбільш можливих професійних ризиків).

 

4. Для громадян, які від’їжджають за кордон, страхові компанії пропонують укласти договір страхування на випадок раптового захворювання, тілесних пошкоджень, пов’язаних з нещасним випадком, а також на випадок смерті.

Такий договір страхування називається “ассістанс”. Тобто медичний “ассістанс” – це комплексний вид страхування, який передбачає не тільки медичні, але й транспортні, організаційні, юридичні та інші послуги.

Дослівно “ассістанс” – це перелік послуг, які надаються в даний момент в межах договору страхування через медичну, технічну та фінансову співпрацю.

Система медичних послуг “ассістанс” представлена при допомозі діяльності розгалуженої системи спеціалізованих медичних закладів в багатьох країнах світу ( їх налічується понад 50). Серед них відома швейцарська компанія “ELVIA”, всесвітній сервісний холдінг “CORIS” (Франція), міжнародна сітка надання допомоги мандрівникам “ASSIST CARD” (США).

Головна мета “ассістансу” – негайне реагування в надзвичайних обставинах, надання клієнтові моральної, медичної та технічної допомоги.

Як правило, договори страхування “ассістанс” є добровільними. Але в країнах, де медичне страхування є лише обов’язковим, віза не може бути відкритою без наявності договору медичного “ассістансу”.

Договір страхування передбачає відповідальність страховика при настанні таких страхових випадків:

· транспортування хворого до найближчої або спеціалізованої лікарні;

· транспортування в країну проживання з медичним супроводом;

· дострокове повернення в країну проживання;

· репатріація тіла у випадку смерті;

· термінова стоматологічна допомога.

Поліс страхування “ассістанс” не передбачає відшкодування вартості медичних послуг з:

· цілеспрямованого лікування за кордоном;

· лікування від хвороб, які були відомі страхувальнику на момент укладання договору страхування;

· медичного обслуговування або лікування, що є невідкладним.

Правила страхування “ассістанс” не передбачають відшкодування витрат у разі лікування хронічних захворювань, стоматологічного протезування.

Відповідальність за полісами “ассістанс” відбувається лише за межами країни.

Мінімальна страхова сума складає 5000 доларів США. Найбільш поширеною є страхова сума в розмірі від 30 до 100 тис.доларів.

На зразок системи “ASSISTANS” в Україні створена сітка закладів з організації надання медичної допомоги “ Ассістанс –Україна”. Головне її завдання – забезпечення страхового обслуговування іноземних громадян в частині відшкодування їм витрат на медичну допомогу за зразком зарубіжних країн. 

 

 

ТЕМА 6.СТРАХУВАННЯ ПІДПРИЄМНИЦЬКИХ РИЗИКІВ.

1.Основи побудови тарифів майнового страхування.

2. Страхування майна підприємств від вогню та інших небезпек.

3.Страхування підприємств від перерв у виробництві внаслідок знищення

або пошкодження застрахованого майна.

4. Страхування відповідальності товаровиробника за якість продукції.

5. Страхування інших видів відповідальності підприємства (відповідальності роботодавця, відповідальності за екологічне забруднення).

 

 1.Страховий тариф – це процентна ставка від сукупної страхової суми на певну дату або грошова плата із 100 грошових одиниць страхової суми на рік.

Договори майнового страхування характеризуються відносно коротким терміном дії: від кількох місяців до 1 року. Це визначає характерні особливості розрахунку страхових тарифів за такими договорами:

· обчислюється величина лише разової страхової премії;

· не враховується можливий інвестиційний прибуток від розміщення

тимчасово вільних коштів страхових резервів із цих видів страхування.

До складу страхового тарифу (брутто-ставки) входять два елементи:

· нетто-ставка;

· навантаження до нетто-ставки.

За рахунок коштів нетто-ставки утворюється страховий фонд. За рахунок навантаження фінансуються витрати на здійснення страхових операцій. У складі навантаження також передбачаються накопичення страховика, тобто його прибуток. Питома вага навантаження у брутто-ставці зі страхування майна не може перевищувати 20 % . Для забезпечення такої вимоги до навантаження необхідна постійна робота з встановлення, уточнення та коригування страхових тарифів, а це передбачає виконання деяких умов. Однією з них є підтримання еквівалентності інтересів страхових партнерів. Це означає, що нетто-ставки мають якомога повніше відповідати ймовірності збитку, бо лише в такому разі кошти страхового фонду, одержані від страхувальників за тарифний період, будуть достатніми для страхового відшкодування.

Розміри страхових ставок визначаються здебільшого в регіональних межах ( Полісся, Лісостепова зона, Степова зона і т.д.) в середньому на 5 або 10 років.

Важливо забезпечити доступність страхових тарифів для якомога ширшої сукупності страхувальників. Доступність страхових тарифів визначається числом страхувальників, а також кількістю застрахованих об’єктів. Незмінність тарифних ставок на протязі багатьох років посилює у страхувальників упевненість щодо фінансової стійкості страхової компанії.

Для приведення до відповідності страхових тарифів з обсягом збитковості страхової суми використовується принцип диференціації тарифних ставок. Наприклад, у страхуванні майна сільськогосподарських підприємств, фермерів, орендарів тарифні ставки диференціюються за територіями ( Полісся, Лісостепова зона, Карпати), групами сільськогосподарських культур (зернові, соєві), видами тварин (велика рогата худоба, свині, вівці), групами основних і оборотних фондів (будівлі, устаткування, сировина, готова продукція).

                                                                                            

2. Страхування майна підприємств від вогню та інших небезпек є найпоширенішим видом страхування.

Сутність страхування майна підприємств від вогню полягає у відшкодуванні збитку від раптових випадків пожежі або вибуху, а також інших випадкових і непередбачених подій.

За основним договором страхуванню підлягає все майно, що належить підприємству (основні та оборотні фонди).

Об’єктами страхування основних фондів є: будівлі, споруди, передавальні пристрої, силові, робочі та інші машини, обладнання, транспортні засоби, риболовецькі судна, знаряддя лову, об’єкти незавершеного будівництва, інвентар.

Об’єктами страхування оборотних фондів є: сировина, матеріали, паливо, незавершене виробництво, готова продукція, грошові кошти.

За додатковими договорами може бути застраховане:

· майно, одержане підприємством згідно з договором майнового найму;

· майно на час проведення експериментальних або дослідницьких робіт, експонування на виставках;

В залежності від страхових випадків вирізняють такі типи договорів страхування майна:

· від вогню, удару блискавки, вибуху;

· комплексне або розширене страхування від вогню та інших випадків, яке включає крім ризиків пожежі та вибуху додатково такі страхові події: землетрус, зсув, обвал, буря, град, ураган, повінь, злива, затоплення, шторм, туман, пошкодження майна водою з водопровідних, каналізаційних та опалювальних систем.   

Перед підписанням страхового полісу страхова компанія повинна оцінити реальну вартість основних та оборотних фондів.

Страхова оцінка майна підприємства дає можливість визначити страхову суму, розмір страхових платежів та страхового відшкодування.

Для оцінки основних фондів застосовується їх повна (балансова) вартість, зменшена на величину зносу.

Товарно-матеріальні цінності оцінюються в розмірі фактичної собівартості або в цінах, що діяли на день укладення договору з врахуванням зносу.

Об’єкти у стадії незавершеного будівництва оцінюються у розмірі матеріальних і трудових витрат, фактично здійснених на час страхового випадку.

Продукція у процесі виробництва або обробки оцінюється у розмірі вартості витрачених на момент страхового випадку сировини, матеріалів і вкладеної праці.

Договір страхування майна може бути укладеним на:

· балансову вартість;

· договірну вартість;

· певну частку (відсоток) вартості.

Страхова сума за кожним застрахованим об’єктом має відповідати його дійсній вартості.

Договір страхування майна підприємств укладається від 1 місяця до 1 року.

Договір страхування, укладений на рік, набуває чинності наступного дня після надходження на поточний рахунок не менш як 59% річної суми платежів. Договір страхування, укладений на строк менший від одного року, набуває чинності наступного дня після того, як внесено всю суму нарахованих платежів.

Страхові платежі визначають шляхом множення страхової суми на страховий тариф.

Методика визначення збитку та страхового відшкодування залежить від об’єкта страхування та виду стихійного лиха. Зокрема, розмір збитку в разі зруйнування будівель, споруд визначається на підставі повної балансової або договірної вартості, за якою вони застраховані, а в разі пошкодження будівель – на основі вартості відновлення (в межах страхової суми).

У разі пошкодження майна страхове відшкодування визначається в такому відсотку від суми збитку, в якому майно було застраховане. При цьому розмір страхового відшкодування не повинен перевищувати розміру страхової суми.

 

3. Страхування від перерв у виробництві внаслідок знищення або пошкодження застрахованого майна є доповненням до вогневого страхування.

Ризики за цими двома договорами одні і ті ж самі.

Об’єктом страхування в даному випадку є фінансові втрати від перерв у виробництві внаслідок матеріальних збитків від страхової події із застрахованим майном страхувальника. Вказані фінансові втрати включають:

1) поточні витрати страхувальника по продовженню господарської діяльності в період вимушеної перерви у виробництві;

2) втрати прибутку від вимушеної перерви у виробництві.

Обсяг не одержаного за період зупинки виробничого процесу прибутку визначають шляхом множення величини продукції, не виробленої внаслідок простою, на норму прибутку, розраховану на одиницю продукції.

До страхової відповідальності в разі непередбаченої зупинки виробництва можуть включатись: ітрати від простою, зумовленого перервами в електро- і газопостачанні, відсутністю подачі води, стисненого повітря, в результаті чого виникають аварії у постачальників.

Розмір збитку при цьому в значній мірі залежить від тривалості вимушених зупинок виробництва.

Для визначення обсягу страхового відшкодування необхідно встановити тривалість відповідальності страхової компанії, тобто період часу, на протязі якого діють її зобов’язання щодо відшкодування збитків від простою. Найбільш поширеним є встановлення такої відповідальності на період тривалістю до одного року.

У договорах страхування збитків від простою здебільшого передбачається встановлення межі, перевищення якої зумовлює виникнення відповідальності страховика. Такою межею може бути використана франшиза в грошовому виразі, яка застосовується в практиці майнового страхування, або період простою, при перевищенні якого страхувальник одержує право на відшкодування.

До збитку, що підлягає відшкодуванню від простою, входять такі елементи:

· витрати, здійснені за час зупинки виробництва;

· не одержаний прибуток внаслідок зупинки виробництва;

· додаткові витрати щодо ліквідації наслідків страхового випадку.

Розмір страхового відшкодування визначається на основі суми поточних витрат щодо здійснення застрахованої діяльності і прибутку, отриманого страхувальником від цієї діяльності, який дорівнює 12 місяцям до дати настання матеріального збитку.

 

4. Метою страхування відповідальності товаровиробника за якість продукції є:

· захист підприємства від фінансових втрат, пов’язаних з компенсацією шкоди, заподіяної споживачам його продукції в разі висування останніми претензій;

· захист майнових інтересів постраждалих осіб, пов’язаних із шкодою через вживання ними неякісних товарів.

Об’єктом страхування є відповідальність товаровиробника перед третьою особою (споживачем його продукції) за ушкодження, пов’язані з:

· заподіянням шкоди її життю і здоров’ю;

· пошкодженням її майна через товари, роботи, послуги, надані товаровиробником.

При укладанні договору страхування у ньому зазначаються ті види продукції, які можуть бути причиною заподіяння шкоди, а також тара, у якій зберігаються товари, маркування та упаковка, оскільки і вони можуть бути причиною ушкоджень. Для визначення міри ризику усі товари поділяються на кілька груп (за мірою зростання небезпеки).

Страхова сума визначається у вигляді ліміту відповідальності.

Страхові тарифи встановлюються залежно від розміру товарообігу і коливаються від 0,1 – 0,6 % від річного грошового обороту страхувальника на основі даних попередніх періодів підприємства-страхувальника (у вартісному або натуральному виразі).

Договори страхування укладаються, як правило, на строк, що відповідає гарантійному строку на продукцію даного страховика.

Міжнародними промисловими і торгівельними контрактами наявність полісу страхування відповідальності товаровиробника розглядається як обов’язкова умова допуску даного товару на ринок більшості розвинутих країн світу.

5. Роботодавець несе відповідальність перед службовцями в разі:

· особистої необережності роботодавця;

· відсутності забезпечення роботодавцем обладнання безпечних робочих

місць;

· порушення законодавчих актів, які можуть призвести до відповідальності роботодавця;

· необережності одного із службовців, що призвела до травми іншого службовця.

Страховий захист надається тільки стосовно відповідальності роботодавця за тілесні пошкодження, смерть, професійні захворювання службовців. Майнова шкода, якої завдано службовцям, покривається полісом цивільної відповідальності   

При укладанні договору страхування обов’язково обумовлюється вид робіт, що їх можуть виконувати ті чи інші групи працівників.

В полісі обумовлюються територіальні межі страхування, тобто конкретна країна, або територія заводу, будівельного майданчика.

Донедавна страховики не обмежували суми відшкодування за угодами страхування відповідальності роботодавців. Однак у зв’язку з непоодинокими катастрофічними збитками страхові компанії почали вводити ліміти відповідальності. Нині вони становлять від 10 до 25 млн. євро за кожним страховим випадком.

Сума страхової премії залежить від річної суми заробітної плати страхувальника.

Договір страхування, як правило, укладається на 1 рік, але може бути і безперервного характеру.

В Україні страхування відповідальності роботодавця практично не проводиться. Заміною йому є обов’язкове страхування робітників ризикових професій народного господарства за рахунок коштів підприємств.

В зарубіжних країнах страхування відповідальності роботодавців є обов’язковим і доповнює державну систему соціального страхування.

Одним з інших видів відповідальності підприємства є страхування відповідальності за екологічне забруднення.

Відмінності в об’єктах екологічного страхування є основою його поділу на такі види:

· страхування відповідальності на випадок аварійного забруднення довкілля;

· майнове страхування фінансових збитків, які викликані аварійним забрудненням довкілля;

· особисте страхування життя, здоров’я, працездатності та пенсійного забезпечення громадян на випадок настання аварійного забруднення довкілля.

Метою екологічного страхування є утворення страхових фондів для попередження екологічних аварій та катастроф, а також відшкодування збитків, які спричинені третім особам.

Об’єктами екологічного страхування є будь-які екологічні ризики забруднення довкілля та потенційного економічного збитку, спричиненого забрудненням виробничими, побутовими та іншими відходами, а також транспортними засобами.

Суб’єктами екологічного страхування можуть бути як юридичні, так і фізичні особи.

Складність у визначенні умов страхування та ризиків полягає в тому, що ризики, які призводять до забруднення навколишнього середовища, нині ніхто не в змозі оцінити .

Страхування відповідальності за шкоду, що заподіюється навколишньому середовищу, базується на таких принципах:

· компенсувати страхувальнику усі суми, присуджені за законом постраждалим третім особам у зв’язку з настанням страхового випадку;

· покривати страхуванням лише випадкові забруднення, а навмисні дії, які можуть збільшити ймовірність шкоди третім особам, виключати зі страхування;

· не включати суми штрафів у страхове відшкодування.

Договір страхування відповідальності за екологічне забруднення укладається на 1 рік. Однак через високі страхові премії, великі адміністративні витрати при розробці умов страхування як страховику, так і страхувальнику вигідним є партнерство від 5 до 10 років.

 

 

ТЕМА 7. СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКЕ СТРАХУВАННЯ.

1.Страхування врожаю сільськогосподарських культур та багаторічних насаджень

2. Страхування сільськогосподарських тварин.

3. Страхування будівель та іншого майна сільськогосподарських підприємств.

 

1.Страхування врожаю сільськогосподарських культур та багаторічних насаджень для державних підприємств здійснюється в обов’язковій формі, а для колективних і фермерських господарств – на добровільних засадах. Крім цього, в обов’язковій формі здійснюється страхування врожаю зернових культур і цукрових буряків сільськогосподарськими підприємствами всіх форм власності.

Розглянемо основні умови добровільного страхування врожаю та багаторічних насаджень, які діють в НАСК “Оранта”.

Страхування врожаю сільськогосподарських культур здійснюється на випадок їх пошкодження або загибелі з таких причин6 посуха, вимерзання, злива, повінь, град, буря, сель, пожежа, вимокання та випрівання, спричинені стихійними лихами.

Сільськогосподарські культури, на продукцію яких встановлено ціни за сортами (льон, хміль, тютюн), можуть бути застраховані на випадок зниження якості продукції, якщо це є наслідком страхового випадку. Вартість втрат врожаю визначають виходячи із середньої ціни реалізації цієї продукції за останні 5 років.

Вартість врожаю сільськогосподарської продукції для цілей страхування можна визначити множенням планової площі посіву певної культури на середньорічну врожайність (у розрахунку на 1 га) за останні 5 років і на погоджену зі страховиком ціну за одиницю продукції.

Страхова сума не повинна бути вищою за 70% вартості врожаю. Решта вартості продукції у разі її знищення при страховому випадку повинна відшкодовуватися за рахунок ресурсів господарства.

Ставки страхових платежів диференційовані за областями України за певними групами рослин і встановлюються у відсотках до страхової оцінки врожаю.

Страхувальники, які протягом двох років безперервно страхували врожай сільськогосподарських культур у повній розрахунковій страховій сумі, не отримуючи при цьому страхового відшкодування, мають право на знижку суми обчислених страхових платежів у розмірі до 20%, при страхуванні протягом трьох років – 30%, протягом чотирьох і більше років – 40%.

Страхові платежі мають бути сплачені в повному обсязі або в розмірі не менш як 25% річної суми зі страхування врожаю сільськогосподарських культур до вступу договору страхування в дію, але не пізніше 30 днів з дня його підписання, а решта платежів сплачується у два строки за згодою сторів, але не пізніше 30 серпня.

Договір страхування укладається не пізніше визначеного агрономічними службами оптимального строку посіву для даного регіону.

При пошкодженні або загибелі врожаю сільськогосподарських культур розмір збитку визначається виходячи з вартості кількісних втрат врожаю основної продукції застрахованої культури. Розмір збитку визначається, виходячи із затрат, фактично понесених страхувальником на момент настання страхової події у середньому на 1 га, який вираховується шляхом ділення загальної суми витрат на площу культури, що фактично загинула.

Якщо на всій площі, де загинула (пошкоджена) культура, або на частині такої площі здійснено пересів (підсів), збиток визначається з урахуванням вартості фактично одержаного валового врожаю основної культури (за цінами, про які досягнуто домовленості при укладанні договору страхування) і фактичної вартості врожаю на площі пересіву (підсіву) за цінами реалізації цієї культури.

Обов’язкове страхування врожаю сільськогосподарських культур здійснюється на випадок таких страхових ризиків: град, пожежа, вимерзання, ураган, буря, злива, зсув, повінь, сель, посуха, повне раптове знищення посівів карантинними шкідниками.

Страхова сума визначається в розмірі вартості врожаю, яка обчислюється шляхом множення середньої врожайності з 1 га за останні 5 років на ціну 1 ц продукції, що склалася за минулий рік, та на фактичну площу, з якої збиратиметься врожай. Страхова сума не повинна бути вищою за 50% вартості врожаю.

Максимальні розміри страхових тарифів встановлюються диференційовано по областях по окремих культурах (у відсотках до страхової суми). Наприклад, по Тернопільській області по:

· озимих культурах – 7,5;

· ярих зернових, зернобобових – 9;

· цукрових буряках- 9;

· картоплі – 9;

· технічних культурах – 8,5;

· овочах у відкритому грунті – 8,5.

У разі безперервного страхування врожаю сільськогосподарських культур та багаторічних насаджень та невиплаті страхового відшкодування протягом двох років страхувальник має право на зниження розміру страхового тарифу до 10%.

Загальним збитком є втрата застрахованого врожаю сільськогосподарських культур і багаторічних насаджень, що виникли внаслідок настання страхового випадку.

З обов’язкового страхування врожаю сільськогосподарських культур враховуються тільки кількісні втрати врожаю

Загальний збиток обчислюється шляхом множення різниці між врожайністю з 1 га в середньому за останні 5 років та фактичною врожайністю з 1 га в поточному році на площу посіву та ціну, визначену в договорі страхування, але не вищу, ніж на момент виплати страхового відшкодування.

 

2. Страхування сільськогосподарських тварин здійснюється при досягненні ними певного віку, за винятком молодняка великої рогатої худоби, коней, свиней, овець, кіз, хутрових звірів, кролів, домашньої птиці, які страхуються незалежно від віку на випадок знищення або вимушеного забою внаслідок стихійного лиха, пожежі, дії електричного струму.

Страхування дорослого поголів’я тварин здійснюється при досягненні ними певного віку:

· великої рогатої худоби, овець, кіз – 6 місяців;

· свиней, хутрових звірів і кролів – 4 місяців;

· домашньої птиці яйценосних порід – 5 місяців;

· коней, оленів, віслюків – після одного року.

Страховими ризиками зі страхування тварин є інфекційні хвороби,, пожежі, аварії, вибухи, стихійні лиха, нещасні випадки, попадання під рухомий транспорт або під дію електричного струму та вимушений забій.

Тварини страхуються на договірну суму, але не вищу за їх балансову вартість.

Тварини можуть бути прийняті на страхування і в сумі, меншій за їх балансову вартість. У цьому випадку вони вважаються застрахованими в тому відсотку їх балансової вартості, в якому їх узято на страхування в цілому.

Розмір збитку в результаті загибелі тварин визначається як добуток середньої страхової суми за одну голову тварини на кількість загиблих голів. При вимушеному забої тварин, крім цього, враховують вартість реалізованого м’яса, придатного для їжі, та шкірок хутрових звірів.

Страхове відшкодування виплачується в розмірі 70% від суми збитку, виходячи з балансової вартості тварин на день їх загибелі за вирахуванням амортизації.

Страхувальники, які протягом 2 років безперервно страхували тварин, не отримуючи при цьому страхового відшкодування, мають право на знижку суми обчислених страхових платежів у розмірі до 20%, при страхуванні протягом 3 років – 30%, протягом 4 і більше років – 40%.

 

3.Сільськогосподарські підприємства страхують будівлі та інше майно, до якого відносять: споруди, сільськогосподарську техніку, об’єкти незавершеного будівництва, передавальні пристрої, силові, робочі та інші машини, транспортні засоби, сировину, матеріали, продукцію, риболовецькі судна та засоби лову.

Не підлягають страхуванню тимчасові, дуже старі та непридатні для користування будівлі, а також споруди, що перебувають у зоні зсуву, обвалу, повені чи іншого стихійного лиха.

Страхування будівель та іншого майна здійснюється на випадок: знищення або пошкодження через пожежу, вибух, удар блискавки, повінь, землетрус, бурю, ураган, зливу, град, зсув, снігопади, сель, припинення постачання електроенергії. Крім цього, обладнання та інше майно можуть бути застраховані на випадок крадіжки та неправомірних дій третіх осіб.

Будівлі, обладнання, матеріали, насіння приймаються на страхування в договірній сумі, але не вищій за балансову вартість.

Будівлі і обладнання можуть бути прийняті на страхування і в сумі, меншій за їх балансову вартість. В такому випадку всі об’єкти відповідного виду майна вважаються застрахованими в тому відсотку їх балансової вартості, в якому їх узято на страхування.

При знищенні майна, яке входить до складу основних засобів, розмір збитку визначають з огляду на повну балансову вартість ( з урахуванням зносу) і витрат на рятування та упорядкування майна після страхового випадку за мінусом вартості залишків.

При пошкодженні майна збиток визначають, виходячи з вартості відновлення за цінами, що існували на момент укладення договору страхування.

Збиток при пошкодженні кормів, насіння, готової продукції та інших товарно-матеріальних цінностей визначається на основі облікових даних про рух цих цінностей.

Для страхування будівель та іншого майна характерна все об’ємна відповідальність за його загибель та пошкодження, тобто рівень страхового відшкодування складає 100% збитку, але не вище страхової суми, зазначеної договором страхування.

ТЕМА 8. СТРАХУВАННЯ ТЕХНІЧНИХ РИЗИКІВ.

1.Страхування будівельно-монтажних ризиків.

2.Страхування машин від поломок.

3.Страхування електронної техніки.

 

1.Під будівельними роботами слід розуміти будівництво житлових і службових приміщень, лікарень, заводів, електростанцій і т.д.

Монтажні роботи – це монтаж технологічного обладнання в житлових та не житлових будинках.

Найбільш поширеним видом страхування технічних ризик еівтє страхування будівельного підприємця від усіх видів ризиків, тобто страхування будівельних ризиків.

В якості об’єктів страхування будівельних ризиків можуть бути будь-які об’єкти будівництва (житлові будинки, лікарні, школи, театри, промислові споруди, електростанції, аеропорти, мости, тунелі, дамби).

Страхові випадки – це всі види аварійних подій: пожежа, вибух, удар блискавки, повінь, затоплення, землетрус, буря, обвали, крадіжки, злом.

Не відносяться до страхових випадків ті, що як винятки вказані в полісі:

· пошкодження внаслідок воєнних дій;

· пошкодження внаслідок страйків, заколотів;

· пошкодження, спричинені впливом ядерної енергії;

· пошкодження внаслідок навмисних дій страхувальника.

Страхувальниками виступають забудовники, будівельні підприємці, включаючи всіх підрядників.

Страховою сумою є договірна вартість будівництва, включаючи вартість наданих забудовником будівельних матеріалів або виконаних ним робіт.

Страхові тарифи характерні тим, що відсутні загальноприйняті тарифи твердих ставок премій, так як кожен об’єкт оцінюється з врахуванням технічних та місцевих умов. Тарифні ставки визначаються по кожному ризику, а загальний розмір тарифної ставки визначається шляхом підсумування окремих ставок.

Страховий захист починається в момент початку будівельних робіт і закінчується пуском в експлуатацію даного об’єкта.

Об’єктами страхування монтажних ризиків є монтаж та пробний пуск усіх видів машин, механізмів та конструкцій:

· турбін, генераторів, електродвигунів, трансформаторів;

· верстатів, насосів, кранів, транспортерів;

· талевих мостів, трубопроводів.

Страхувальниками є всі сторони, для яких монтаж об’єкта пов’язаний з ризиком:

· виробник чи постачальник монтажного об’єкта;

· фірми, яким доручено виконати монтаж;

· покупець монтажного об’єкта;

· кредитор.

Страховими випадками є: пожежа; вибух; удар блискавки; падіння літальних апаратів; збитки в результаті дії води; бурі; землетруси; помилки під час монтажу; коротке замикання або надмірна напруга; злом та крадіжка; халатність; необачність.

Термін дії страхування всіх монтажних ризиків починається після вивантаження матеріалу на монтажному майданчику та закінчується в момент завершення всіх робіт з монтажу об’єкта та його пробного пуску.

Страховою сумою є вартість установок згідно з договором про постачання, включаючи витрати з перевезення, митний збір та інші витрати з монтажу.

Страхові тарифи обчислюють з кожного конкретного ризику окремо з врахуванням особливих умов відповідного страхового випадку

 

2. Страхування машин від поломок необхідне для ефективного захисту дорогих машин, механічного обладнання та установок..

Страхувальниками є малі, середні та великі підприємства, на яких працюють машини та автоматичні установки.

Об’єктами страхування є всі машини, апарати, механічне обладнання та установки (турбіни, генератори, трансформатори, високовольтні установки, верстати, трубопроводи, компресори).

Не підлягають страхуванню предмети, термін служби яких невеликий, порівняно з терміном служби всього об’єкта:

· усі види змінного інструменту;

· троси, ланцюги, ремені, стрічки;

· вироби зі скла, кераміки, деревини;

· матеріали виробничого призначення всіх видів (паливо, газ, засоби охолодження, каталізатори, рідини, мастила).

Страховими випадками є:

· помилки під час монтажу, дефекти матеріалів;

· помилки в обслуговуванні, недбалість, необережність,

· коротке замикання та інші електричні ризики;

· нестача води в парогенераторах;

· фізичний вибух;

· буря, мороз, льодохід.

Страховою сумою є вартість машин, які підлягають страхуванню.

Страховим відшкодуванням є вартість відновлення машин (відновлювальна вартість, митний збір, витрати на транспортування та монтаж) у межах страхової суми чи ліміту відповідальності за кожним об’єктом.

Ставки страхових платежів у страхуванні машин визначаються окремо за кожним типом машин.

 

3. Страхувальниками електронних пристроїв можуть бути власники або наймачі електронних систем.

Об’єктами страхування є всі електронні системи:

· електронні обчислювальні машини для обробки даних;

· електронні та ядерні медичні апарати (рентгенівські та інші апарати, що використовуються в лікарнях та медичних лабораторіях);

· пристрої передавання інформації ( телетайпи, центральні телефонні станції та засоби зв’язку);

· диктофони, множильна техніка.

Страховими випадками є такі:

· пожежа, вибух, удар блискавки,

· коротке замикання та інші аварійні ситуації, пов’язанітз дією електроенергії;

· помилки в конструкціях;

· помилки в обслуговуванні, недбалість, необережність;

· злий намір;

· град, мороз, буря;

· опускання ґрунту, зсув, обвал, лавини.

Страховою сумою є вартість електронних пристроїв, які підлягають страхуванню.

Страхове відшкодування – це вартість відновлення пристроїв в межах страхової суми чи ліміту відшкодування за кожним об’єктом.

При встановленні страхових тарифів користуються нормативами, якими враховуються звичайні ризики. Спеціальні пристрої або ті, що вперше з’являються на ринку, тарифікують з урахуванням специфічних особливостей ризику.

В Україні страхування електронних пристроїв не проводиться окремо, а вони страхуються на умовах страхування майна.

 

 

ТЕМА 9. СТРАХУВАННЯ КРЕДИТНИХ І ФІНАНСОВИХ РИЗИКІВ.

1.Сутність та економічний зміст страхування фінансово-кредитних ризиків.

2.Основні форми страхування кредитів.

3.Страхування депозитів.

4.Страхування від втрат прибутку.

 

 1.В економічній літературі страхування фінансових ризиків розглядається, як правило, у вузькому та широкому розумінні. У вузькому розумінні це страхування тлумачиться як страхування лише кредитних ризиків. В широкому розумінні до фінансових ризиків відносять ті, які виявляються в будь-якій сфері визначених фінансових відносин. Зокрема, до фінансових ризиків відносять: кредитний ризик, валютний ризик, інвестиційний ризик, ризик втрати прибутку.

Особливістю страхування кредитних ризиків є те, що у стосунках між кредитором та його боржником предмет їхнього спільного інтересу (кредит) ставить дані сторони в діаметрально протилежні економіко-правові умови.

Боржник зобов’язаний повернути одержану позику, а кредитор має право вимагати повернення наданої позики за попередньо узгодженими умовами.

Основний ризик кредитної операції з матеріальної точки зору проявляється в неповерненні заборгованості, а з юридичної – у невиконанні зобов’язань.

У сфері кредитних відносин існують різні форми забезпечення кредитів: матеріальна та кредитна.

Матеріальне забезпечення кредиту полягає в безпосередній передачі кредитору замість отриманого кредиту еквівалента його вартості в грошах чи інших майнових цінностях.

Матеріальне забезпечення кредиту може набирати різних форм:

· застави валютних засобів;

· застави коштовностей та інших цінностей;

· блокади коштів на рахунках;

· блокади депозитів;

· передачі рухомого майна на час до повернення кредиту.

Правове забезпечення кредиту може набирати різних форм, а саме:

· поруки третьої особи;

· гарантія;

· передача кредиторської заборгованості боржника;

· застава рухомого та нерухомого майна.

Разом з тим, застосування вказаних вище форм забезпечення кредитів часто буває незручним та невигідним для учасників кредитних відносин. Тому найбільш доступною формою фінансового інтересів кредиторів виступає страхування.

 

2. Страхування кредитів – це господарський механізм, метою якого є покриття випадкових, оцінюваних, майнових потреб, що виникають з ризику забезпечення кредиту.

Основними формами страхування кредитів є такі:

· делькредерне страхування;

· страхування застав (гарантійне) страхування;

· страхування кредиту довіри.

Принципова відмінність між названими формами страхування кредитів полягає в тому, хто виконує роль страхувальника та хто виступає ініціатором укладення договору страхування.

При делькредерному страхуванні страхувальником виступає кредитор і тому виникає власне страхування фінансового ризику. При цій формі страхування кредитів страхувальник (банк) є одночасно і застрахованим, який захищає свій інтерес з допомогою механізму страхування.

При заставній формі страхування кредитів страхувальник-боржник захищає право свого фінансиста чи кредитора, котрі стають застрахованими сторонами. При заставному страхуванні, коли боржник виступає у ролі страхувальника, то застрахованим, як правило, виступає кредитор.

Кожна з наведених форм страхування кредитів представлена конкретними його видами.

Делькредерне страхування складається з таких груп:

· страхування товарних кредитів;

· страхування фінансових кредитів.

До страхування фінансових кредитів відносяться такі види:

· страхування споживчих кредитів;

· страхування кредитів під інвестиційні засоби.

Страхування застав (гарантійне страхування) складається з таких груп:

· класичне страхування фінансових застав;

· страхування фінансових гарантій.

Основними видами класичного страхування фінансових застав є такі як: страхування будівель, мита, податків, фрахту, авансових платежів та забезпечення.

Найбільш поширеними видами страхування кредитів є такі:

· страхування товарних кредитів;

· страхування кредитів під інвестиційні засоби;

· страхування споживчих кредитів;

· страхування кредитів довір’я;

· страхування кредитів, виданих під заставу.

Найбільш об’ємним є страхування товарних кредитів. Предметом цієї галузі є відшкодування результатів короткотермінових кредитних вимог з товарного постачання і надання послуг. Страхування товарних кредитів застосовується у тих галузях, де мають місце кредитні відносини між постачальниками та покупцями.

При страхуванні товарних кредитів тарифи попередньо не встановлюються

Це пояснюється складністю ризику. Страхові тарифи визначаються індивідуально в залежності від галузі, до якої належить підприємець, виду та способу розрахунків, характеру договору, обсягу відповідальності та збитковості в минулому.  

Страхування кредитів під інвестиційні засоби застосовується в ході їх придбання за рахунок наданих кредитів постачальниками або при їх покупці за рахунок кредитів, які видаються кредиторами. Тобто кредити під інвестиційні засоби можуть мати товарну або фінансову форми. З метою забезпечення їх повернення практикується відповідна форма страхування, яку використовують виробники інвестиційних засобів, а також кредитні установи, що надають середньо термінові кредити. Таке страхування здебільшого забезпечує інвесторів та продавців від ризику неплатоспроможності їх клієнтів.

Страхування споживчих кредитів здійснюється страховими компаніями на випадок неплатоспроможності по виданих кредитах на споживчі цілі фізичним особам, тобто для невиробничого споживання. 

Причиною виникнення неплатоспроможності по кредитах споживчого характеру може бути повна або часткова непрацездатність чи смерть позичальника і в результаті цього позбавлення його джерела доходу та можливості вчасної сплати кредиту.

Оскільки основними ризиками неплатоспроможності є ризики фізичного, біологічного та соціального функціонування особи, то страхування споживчих кредитів базується на принципах організації особистого страхування.

У разі настання страхового випадку обов’язок повернення кредиту лягає на страховика. В умовах продажу товарів “на виплату” споживчі кредити можуть мати “амортизаційний” характер, який передбачає по частинну сплату отриманого кредиту. Страхування такого кредиту (його залишкової частини) набуває вигляду “термінового” страхування зі змінною (спадною) страховою сумою.

Страхування кредиту довір’я пропонує підприємцям захист від незадовільних фінансових наслідків, збитків, завданих їм власним персоналом, якому треба довіряти на базі виконання ним службових обов’язків. В даному випадку страховик відшкодовує страхувальнику майнові збитки, котрі завдані йому довіреними особами, шляхом вчинення ними недозволених дій. Тобто, це страхування є специфічним видом страхування відповідальності роботодавця.

Страхування кредитів, виданих під заставу, застосовується у випадках, коли позичальник забезпечує повернення кредиту належним йому рухомим та нерухомим майном, котре передане у заставу.

Майно, що передається у заставу, піддається ризику знищення або пошкодження. Тому воно повинно бути застрахованим. Страхування повинне здійснюватися за рахунок

 коштів заставодавця (страхувальника) у повній вартості заставленого майна. Ця вартість є гарантом платоспроможності позичальника і виконання ним зобов’язань перед своїм кредитором від усіх ризиків.

 

3.Банківські операції із залучення на заощадження грошових коштів, що належать власникам, для відповідального зберігання на визначених умовах,

називаються депозитами.

Інакше кажучи, заощадження клієнтів є різними формами депозитів.

Кошти, отримані у формі депозитів, комерційні банки активно використовують у своїй кредитній діяльності, яка пов’язана з ризиками неповернення коштів, наданих банкам у кредит. Тому за умови, що банк не подолає ризику неповернення йому кредиту, цей ризик передається клієнтам банку – власникам депозитів.

Основними принципами депозитного страхування є такі:

· інституційний характер організації депозитного страхування, тобто вона має базуватися на створенні самостійного міжбанківського страхового фонду;

· фонд страхування депозитів має формуватися суворо на страховій основі, що передбачає вирівнювання ризиків окремих банків;

· обов’язкова участь у депозитному страхуванні усіх банків та інших фінансових установ, які приймають депозити;

· змішаний характер організації систем депозитного страхування, який передбачає організаційну та фінансову співучасть як недержавних, так і державних структур;

· обмеженість страхової відповідальності банків встановленою квотою відшкодування депозитів;

· власна участь застрахованих у покритті ризиків неповернення депозитів;

· диференціація страхових тарифів у межах банків-страхувальників згідно зі ступенем їх загальної ризикогенності, яка постійно і детально вивчається фондом депозитного страхування;

· окремі підходи до страхування заощаджень фізичних та юридичних осіб;

· здійснення страхового відшкодування на кожного вкладника, а не на один вклад.

 

4. Страхування від втрат прибутку – один із найпоширеніших видів страхування фінансових ризиків.

Об’єктом страхування є втрата очікуваного прибутку господарського суб’єкта.

Причинам, які визначають втрату прибутку, є такі:

· порушення процесів виробництва при настанні аварій, стихійних лих;

· зміна ринкової кон’юнктури, порушення контрактів з боку постачальників або споживачів продукції;

Загальний обсяг страхової відповідальності страховика при страхуванні від втрат прибутку визначається величиною страхової суми.

Страхова сума для потреб цього страхування обчислюється на базі передбачуваного обсягу прибутку та обсягу постійних витрат, які можуть скластися у господарському році.

Особливістю страхування від втрат прибутку є те, що обсяг збитку залежить від терміну перерви у виробничій діяльності.

Страхове відшкодування передбачає виплату, що замінює для страхувальника регулярне надходження грошових коштів, необхідних для фінансування господарського процесу.

У зв’язку з тим, що ризик втрати прибутку є вторинним від ризику настання майнових збитків, страховий тариф повинен враховувати імовірність настання ризиків, тобто пошкодження (знищення) майна і зупинка виробничого процесу. На величину тарифної ставки також впливають: галузь, до якої належить підприємство; знос основних фондів; місце розташування виробництва; рівень франшизи; конкуренція в даній галузі.

Страхування від втрат прибутку є комплексним. Найпоширенішим видом страхування, до якого приєднують це страхування, є страхування від ризику .

вогню.

 

 

ТЕМА 10.АВТОТРАНСПОРТНЕ СТРАХУВАННЯ.

1.Страхування автотранспортних засобів.

2.Страхування цивільної відповідальності власників автотранспортних засобів.

3. Міжнародна система “Зелена картка”.

4. Моторне (транспортне) страхове бюро України.

5. Страхування вантажів, що перевозяться автотранспортом.

 

1.Страхування транспортних засобів здійснюється на випадок їх знищення або пошкодження внаслідок:

· дорожньо-транспортних пригод;

· вогневих ризиків та ризиків стихійних явищ;

· дій третіх осіб.

Об’єктами страхування можуть бути майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов’язані з втратою товарної вартості транспортних засобів, крім випадків, якщо:

1) термін експлуатації легкових транспортних засобів виробництва країн   СНД перевищує 5 років, а транспортних засобів інших іноземних країн – 7 років;

2) термін експлуатації вантажних транспортних засобів та автобусів перевищує три роки;

3) транспортний засіб має сліди минулих аварій або корозійне руйнування;

4)  транспортний засіб був раніше перефарбований;

5) транспортний засіб було надано страхувальнику безкоштовно через органи соціального захисту населення.

Страхувальниками визначаються дієздатні громадяни, які уклали зі

страховиками договори страхування і:

1) є власниками транспортних засобів на правах приватної власності;

2) використовують транспортні засоби на підставі виданої їм власниками цих транспортних засобів письмової довіреності, оформленої з дотриманням вимог чинного законодавства;

3) користуються транспортними засобами на підставі договору оренди, прокату і ці права визначені відповідним договором або іншим документом.

Страхувальниками можуть бути юридичні особи, які:

1) є власниками транспортних засобів на правах державної, колективної чи приватної власності;

2) користуються транспортними засобами на підставі договору оренди, лізингу або іншого документа, що визначає права та умови його використання;.

Особа, яка має намір укласти договір страхування, подає страховику письмову заяву встановленої форми.

У заяві мають бути зазначені дані про особу, об’єкти страхування та особливості їх експлуатації і зберігання, варіанти страхування.

Крім заяви, страховику надаються документи про реєстрацію транспортних засобів, а також документи, що підтверджують право особи використовувати транспорті засоби: довіреність, договір (оренди, прокату), які оформлені згідно з вимогами чинного законодавства.

Зазначені в заяві дані перевіряються на їх відповідність пред’явленим документам, а також шляхом обов’язкового огляду транспортного засобу. При огляді перевіряються реєстраційні номери кузова, двигуна, інших агрегатів і складових частин транспортного засобу та додаткового обладнання.

При огляді і перевірці даних з’ясовується також наявність гарантій виробника або торгівельної організації.

Договір страхування за правилами страхування може бути укладено на термін від однієї доби до одного року включно.

Страхова сума не повинна перевищувати дійсної вартості транспортного засобу на день укладання договору страхування.

Страхові платежі розраховуються на підставі встановлених страхових тарифів, які залежать від варіанту страхування, типу транспортного засобу, строку його експлуатації та терміну страхування.
Існують такі варіанти страхування транспортних засобів:

І варіант – на випадок пошкодження або втрати транспортного засобу внаслідок дорожньо-транспортної пригоди;

ІІ варіант – на випадок пошкодження або втрати транспортного засобу, його складових частин, деталей, обладнання при викраденні, пошкодженні внаслідок навмисних дій третіх осіб;

ІІІ варіант – на випадок пошкодження або втрати транспортного засобу внаслідок стихійного лиха, нападу тварин, пожежі або вибуху в транспортному засобі, самовільного падіння предметів на транспортний засіб.

Основним критерієм для визначення розміру страхового платежу згідно І варіанта є водійський стаж та робочий об’єм двигуна (до 1800 см куб. і понад 1800 см куб.) для легкових автомобілів. Наприклад, для легкових автомобілів з робочим об’ємом двигуна до 1800 см куб. включно розміри страхових платежів при водійському стажі становлять у відсотках до страхової суми::

· при стажі до 2 років – 3,0% ;

· при стажі від 2 до 5 років – 2,5%;

· при стажі від 5 до 10 років – 2,0%.

Для ІІ варіанту страхування основним критерієм є строк експлуатації транспортного засобу в роках. Зокрема, якщо легковий автомобіль вітчизняного виробництва експлуатується до 3 років, то страховий платіж становить 3,0% , від 3 до 7 років включно – 2,5%, понад 7 років – 2,0% від страхової суми.

Розмір страхового платежу за ІІІ варіантом визначається за тарифом, який становить 1% від страхової суми.

Розмір збитків, заподіяних транспортному засобу, визначається за розцінками на ремонтні роботи на день страхового випадку.

У разі повної втрати транспортного засобу страхове відшкодування виплачується у розмірі страхової суми за договором страхування.

 

3. Страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів регулюється Законом України “Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” від 07. 2004 р.

Метою здійснення обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності є забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров’ю та майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортних пригод та захисту майнових інтересів страхувальників.

Суб’єктами обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності є страхувальники, страховики, Моторне (транспортне) страхове бюро України та потерпілі внаслідок дорожньо-транспортних пригод.

Об’єктом обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов’язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров’ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.

Страховим випадком є подія, внаслідок якої заподіяна шкода третім особам під час дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася за участю забезпеченого транспортного засобу і внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована за договором.

Згідно діючого законодавства укладаються такі види договорів обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності:

· внутрішній договір, який укладається з власником транспортного засобу, зареєстрованого в Україні;

· договір міжнародного обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності, який діє на території держав, зазначених у страховому полісі, і на умовах, встановлених у цих державах, згідно з угодами, укладеними з МТСБУ.

При укладанні договору обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності страхувальнику присвоюється клас залежно від частоти страхових випадків, які виникли з вини особи, відповідальність якої застрахована.

При укладанні договору цивільно-правової відповідальності вперше страхувальнику присвоюється клас 3.

Залежно від кількості страхових випадків, які виникли у період дії попередніх договорів, при укладанні такого договору на новий строк застосовується підвищуючий коефіцієнт страхового тарифу з присвоєнням більш низького класу до найнижчого – М чи з урахуванням безаварійної експлуатації транспортного засобу та при відсутності страхових випадків, які виникли з вини страхувальника, – понижуючий коефіцієнт з присвоєнням більш високого класу. 

Розміри індивідуальних страхових платежів встановлюються страховиками самостійно шляхом добутку базового платежу та відповідних коригуючих коефіцієнтів. Базовий платіж та коригуючі коефіцієнти розраховуються МТСБУ актуарним методом на основі статистичних даних та рівня збитковості даного виду страхування в цілому по галузі за останній розрахунковий період, який становить не менш як один рі

Для забезпечення безаварійної роботи транспортних засобів, при укладанні договорів обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності більше ніж на півроку, страховики мають право застосовувати коефіцієнт страхових тарифів залежно від наявності чи відсутності страхових випадків з вини осіб, відповідальність яких застрахована, в період дії попередніх договорів (бонус-малус). 

Обов’язковий ліміт відповідальності страховика – це грошова сума, в межах якої страховик зобов’язаний провести виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування.

Обов’язковий ліміт відповідальності страховика становить:

· 25500 грн. – за шкоду, заподіяну майну потерпілих;

· 51000 грн. – за шкоду, заподіяну життю і здоров’ю потерпілих.

Зазначені страхові відшкодування виплачуються по кожному страховому випадку, що настав протягом періоду дії відповідного договору обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

Розміри лімітів відповідальності страховика мають переглядатися Уповноваженим органом відповідно до рівня інфляції та індексу споживчих цін.

Розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від ліміту відповідальності страховика, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих.

Страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами,, вказаними вище. Франшиза при відшкодуванні шкоди, заподіяної життю і здоров’ю потерпілих, не застосовується.

Учасники бойових дій, що визначені Законом, інваліди І групи, які особисто керують транспортними засобами, звільняються від обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності на території України.

При настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності відшкодовує шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров’ю, майну третьої особи.

Шкодою, заподіяною життю і здоров’ю потерпілого у результаті дорожньо-транспортної пригоди є шкода, пов’язана:

· з лікуванням потерпілого;

· з тимчасовою втратою працездатності потерпілим;

· із стійкою втратою працездатності потерпілим;

· із смертю потерпілого.

У зв’язку з лікуванням потерпілого відшкодовуються обґрунтовані витрати, які пов’язані з доставкою, розміщенням, утриманням, діагностикою, лікуванням та реабілітацією потерпілого у відповідному закладі охорони здоров’я, медичним піклуванням, лікуванням у домашніх умовах та купівлею лікарських препаратів.

Зазначені витрати мають бути підтверджені документально відповідним медичним закладом.

У зв’язку з тимчасовою втратою працездатності відшкодовуються не отримані доходи за підтверджений відповідним закладом охорони здоров’я час втрати працездатності. Доходи потерпілого оцінюються в таких розмірах:

· для працюючої особи – не отримана середня заробітна плата, обчислена відповідно до норм законодавства України про працю;

· для особи, яка забезпечує себе роботою самостійно, - не отримані доходи, які обчислюються як різниця між доходом за попередній календарний рік та доходом, отриманим у тому календарному році, коли особа була тимчасово непрацездатною;

· для непрацюючої повнолітньої особи – допомога у розмірі, не меншому мінімальної заробітної плати, встановленої чинним законодавством.

У зв’язку із стійкою втратою працездатності (інвалідності) потерпілим відшкодовуються доходи, не отримані ним в результаті цього.

Страхове відшкодування за шкоду, пов’язану із стійкою втратою працездатності, виплачується не рідше одного разу на місяць до відновлення працездатності потерпілого. 

У зв’язку із смертю годувальника в результаті дорожньо-транспортної пригоди право на страхове відшкодування мають:

· діти – до досягнення ними повноліття;

· непрацездатна вдова (вдівець), непрацездатні батьки – до відновлення ними працездатності;

· працездатна вдова ( вдівець), якщо у сім’ї є діти віком до восьми років;

· інші члени сім’ї, які знаходилися на утриманні потерпілого.

У зв’язку із смертю годувальника в результаті дорожньо-транспортної пригоди відшкодовується частина не отриманих доходів потерпілого, яка кожному утриманцю належала б при його житті, за вирахуванням пенсій, наданих утриманцям внаслідок втрати годувальника. А порядок вирахування відшкодування утриманцям назначає Кабінет Міністрів України.

Витрати на поховання годувальника мають бути обґрунтовані та відшкодовуються при наданні страховику оригіналу свідоцтва про смерть та документів, які підтверджують такі витрати.

Шкода, заподіяна в результаті дорожньо-транспортної пригоди майну потерпілого, пов’язана:

· з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу;

· з пошкодженням чи фізичним знищенням доріг, дорожніх споруд, технічних засобів регулювання руху;

· з пошкодженням чи фізичним знищенням майна потерпілого;

· з проведенням робіт, які необхідні для врятування потерпілих у результаті дорожньо-транспортної пригоди;

· з пошкодженням транспортного засобу, використаного для доставки потерпілого до відповідного закладу охорони здоров’я, чи забрудненням салону цього транспортного засобу;

· з евакуацією транспортних засобів з місця дорожньо-транспортної

пригоди.

У зв’язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов’язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому Уповноваженим органом.

Транспортний засіб вважається фізично знищеним, якщо його ремонт є технічно неможливим чи економічно необґрунтованим та власник транспортного засобу згоден з визнанням його фізично знищеним.

Якщо транспортний засіб визнано фізично знищеним, відшкодування шкоди виплачується в розмірі, який відповідає вартості транспортного засобу до дорожньо-транспортної пригоди та витратам по його евакуації з місця дорожньо-транспортної пригоди.

Страховик не відшкодовує шкоду, заподіяну:

· при експлуатації забезпеченого транспортного засобу, але за спричинення якої не виникає цивільно-правової відповідальності відповідно до закону;

· забезпеченому транспортному засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду;

· життю і здоров’ю пасажирів, які знаходилися у забезпеченому транспортному засобі, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, та які є застрахованими;

· майну, яке знаходилось у забезпеченому транспортному засобі, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду;

· при використанні забезпеченого транспортного засобу під час тренувальної поїздки чи участі в офіційних змаганнях;

· пошкодженням або знищенням внаслідок дорожньо-транспортної пригоди антикварних речей, виробів з коштовних металів, коштовного каміння, біжутерії, предметів релігійного культу, картин, рукописів, грошових знаків, цінних паперів, документів;

· в результаті дорожньо-транспортної пригоди, якщо вона відбулася внаслідок масових порушень громадського порядку, військових конфліктів, терористичних актів, стихійного лиха, вибуху боєприпасів.

Учасники дорожньо-транспортної пригоди зобов’язані:

· терміново повідомити про дорожньо-транспортну пригоду відповідні органи Міністерства внутрішніх справ;

· вжити заходів для невідкладного, але не пізніше трьох робочих днів, повідомлення страховика, з яким було укладено договір обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності;

· вжити всіх можливих заходів з метою запобігання чи зменшення подальшої шкоди;

· зберегти транспортний засіб чи пошкоджене майно в такому стані, в якому воно знаходилося після дорожньо-транспортної пригоди, до тих пір, доки їх не огляне призначений страховиком експерт.

Після отримання повідомлення про страховий випадок страховик терміново, але не пізніше трьох робочих днів зобов’язаний направити експерта на місце настання страхового випадку або до місцезнаходження пошкодженого майна для його огляду.

Для отримання страхового відшкодування особа, яка має право на відшкодування, подає страховику відповідну заяву, до якої додаються: довідки про дорожньо-транспортну пригоду, довідки відповідних закладів охорони здоров’я щодо тимчасової втрати працездатності або довідки спеціалізованих установ про встановлення стійкої втрати працездатності (інвалідності).

Після розгляду страховиком наданих йому документів про дорожньо-транспортну пригоду він приймає рішення про виплату страхового відшкодування або відмову у виплаті.

Протягом трьох робочих днів з дня прийняття відповідного рішення страховик зобов’язаний направити заявнику письмове повідомлення щодо прийнятого рішення.

Виплата страхового відшкодування здійснюється протягом одного місяця з дня отримання страховиком необхідних документів або у строки та в обсягах, визначених рішенням суду.

 

3. Основним завданнями міжнародної системи “Зелена картка” є створення ефективного захисту потерпілих у дорожньо-транспортних пригодах за участю автовласників-нерезидентів країни, в якій трапилась така пригода.

Одним із принципів системи “Зелена картка” є вимога про те, що в кожній країні-члені цієї системи повинно бути в обов’язковому порядку запроваджене обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів.

В систему “Зелена картка” в 1953 році ввійшли 10 країн-членів ЄС (Бельгія, Великобританія, Греція, Данія, Ірландія, Італія, Люксембург, Нідерланди, ФРН, Франція).

У кожній країні-члені системи “Зелена картка” повинна бути єдина організація, що здійснює врегулювання збитків, заподіяних автовласникам цієї країни на території інших держав, а також єдина організація, що врегульовує збитки автовласників-нерезидентів на території свого перебування.

Держава-член системи “Зелена карта” не повинна здійснювати перешкод при трансфері вільно конвертованої валюти, що спрямовується на страхові виплати.

Збитки в країнах-членах системи “Зелена картка” врегульовуються, як правило, через уповноважену національну організацію (Моторне страхове бюро), яке переадресовує матеріальні претензії, висунуті до автовласника-нерезидента іншої країни, на відповідне Моторне страхове бюро цієї країни. В цьому випадку перше Моторне страхове бюро розглядається як бюро-регулювальник збитків, а друге – як бюро-платник.

Взаємовідносини між моторними страховими бюро країн-членів системи “Зелена картка” регулюються двосторонніми угодами, що укладаються за уніфікованою формою.

Завдяки запровадженню обов’язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів Україна 18 грудня 1997 року стала 40 членом міжнародної системи “Зелена картка”.

Починаючи з червня 1998 року, в Україні розпочата реалізація власної “Зеленої картки”, зразки якої розробляються Моторним (транспортним) страховим бюро України.  

 

 4.Моторне (транспортне) страхове бюро України є єдиним об’єднанням страховиків, які здійснюють обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів за шкоду, заподіяну третім особам. Участь страховиків у МТСБУ є умовою щодо здійснення діяльності щодо цього виду страхування.

МТСБУ є непідприємницькою (неприбутковою) організацією і здійснює свою діяльність відповідно до діючого страхового законодавства та свого статуту.

МТСБУ не може виступати засновником чи співзасновником юридичних осіб, що займаються підприємницькою діяльністю та мають на меті одержання прибутку.

Органами управління та контролю МТСБУ є:

· загальні збори членів МТСБУ;

· Координаційна рада МТСБУ;

· президія;

· дирекція;

· інші визначені Статутом МТСБУ органи.

Структура, функції, компетенція, порядок формування та роботи органів управління та контролю МТСБУ визначаються Статутом МТСБУ.

Основними завданнями МТСБУ є:

· здійснення виплат із централізованих страхових резервних фондів компенсацій та відшкодувань на умовах, передбачених діючим законодавством;

· управління централізованими страховими резервними фондами, що створюються при МТСБУ для забезпечення виконання покладених на нього функцій;

· забезпечення членства України в міжнародній системі автомобільного страхування “Зелена картка” та виконання загальновизнаних зобов’язань перед уповноваженими організаціями інших країн-членів цієї системи;

· збирання необхідної інформації про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності для узагальнення та внесення пропозицій щодо удосконалення механізму його здійснення;

· співробітництво з уповноваженими організаціями інших країн у галузі страхування цивільно-правової відповідальності;

· співробітництво з органами Міністерства внутрішніх справ України та іншими органами державної влади з питань обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності;

· розробка зразків страхових полісів і договорів обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності, що затверджуються Уповноваженим органом;

· надання страховикам інформації щодо страхових випадків стосовно конкретних страхувальників.

МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених законом, у разі її заподіяння:

· транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-

      правову відповідальність;

· невстановленим транспортним засобом, крім шкоди, яка заподіяна майну та навколишньому природному середовищу;

· транспортним засобом, який вийшов з володіння власника не з його вини, а в результаті протиправних дій третіх осіб;

· у разі недостатності коштів та майна страховика-учасника МТСБУ, що визнаний банкрутом або ліквідований, для виконання його зобов’язань за договором обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

Фінансування статутної діяльності МТСБУ здійснюється за рахунок внесків страховиків-членів МТСБУ, а також за рахунок пасивних доходів від тимчасового розміщення коштів цього фонду та інших джерел, не заборонених законодавством, у порядку, визначеному статутом МТСБУ, та в обсягах, передбачених кошторисом.

Для забезпечення виконання зобов’язань членів МТСБУ перед страхувальниками і потерпілими створюються такі централізовані страхові резервні фонди:

· фонд страхових гарантій, призначений для забезпечення платоспроможності МТСБУ під час взаєморозрахунків з уповноваженими організаціям інших країн у галузі страхування цивільно-правової відповідальності , з якими МТСБУ уклало угоду про взаємне визнання договорів такого страхування та взаємне врегулювання питань стосовно відшкодування шкоди.;

· фонд захисту потерпілих у дорожньо-транспортних пригодах.

Джерелами формування централізованих страхових резервних фондів є:

· разові гарантійні внески страховиків у розмірах, визначених законом;

· відрахування страховиків з премій обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності у розмірі, визначеному Координаційною радою МТСБУ;

· повернені МТСБУ в регресному порядку кошти за заподіяну у результаті дорожньо-транспортної пригоди шкоду;

· добровільні внески та пожертвування.

Кошти централізованих страхових резервних фондів, створених при МТСБУ, розміщуються з урахуванням безпечності, прибутковості та ліквідності і мають бути представлені активами таких категорій: грошові кошти на банківських рахунках, банківські депозити (вклади), цінні папери, що емітуються державою.

Рішення про використання коштів централізованих страхових резервних фондів відповідно до встановленої мети приймає дирекція МТСБУ.

За рахунок членських внесків страховиків-членів МТСБУ створюється цільовій фонд, призначений для фінансування діяльності МТСБУ, в тому числі для створення, підтримки та обслуговування єдиної централізованої бази даних щодо обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

Використання коштів з фонду фінансування діяльності МТСБУ здійснюється дирекцією МТСБУ відповідно до кошторису, що затверджується президією МТСБУ.

Нагляд за використанням коштів централізованих страхових резервних фондів та цільового фонду фінансування діяльності МТСБУ здійснює Координаційна рада МТСБУ.

 

5. Об’єктами страхування вантажів, що перевозяться автотранспортом, є вантажі будь-якого виду: промислові, продовольчі, твори мистецтва, вироби з дорогоцінних металів та каменів, антикварні речі, грошові знаки, цінні папери.

Не підлягає страхуванню вантаж, що легко псується, а також такий, до складу якого входять радіоактивні та вибухонебезпечні хімічні речовини.

Страхування вантажів здійснюється на випадок їхнього знищення , пошкодження або втрати внаслідок настання таких страхових випадків:

· стихійних лих, вогню або вибуху;

· падіння вантажу під час навантажування та розвантажування;

· аварії чи катастрофи, яка сталася з автотранспортом;

· крадіжки автотранспортного засобу або його зникнення без вісті;

· протиправних дій третіх осіб.

Страхувальниками можуть бути дієздатні фізичні та юридичні особи, вантажі яких підлягають перевезенню.

Розмір ставок страхових платежів залежить від класу вантажу, виду транспорту, віддалі та тривалості транспортування. Як правило, страхові тарифи становлять від 0,1 до 2 % від вартості вантажу.

Договори укладаються терміном від 1 до 30 днів.

Страхова сума встановлюється за згодою сторін на основі вартості вантажу, транспортних та інших витрат.

Страховому відшкодуванню підлягають витрати по рятуванню вантажу; встановленню розмірів збитків; проведенню експертизи; тимчасовому зберіганню та перевантажуванню вантажу.

Страхове відшкодування виплачується протягом 15 діб від дня складання акту про загибель застрахованого вантажу. Розмір страхового відшкодування не може перевищувати страхової суми.

 

 

ТЕМА 11. МОРСЬКЕ СТРАХУВАННЯ

 

1.Особливості організації та види морського страхування

2. Страхування морських суден.

3. Страхування вантажів, котрі перевозяться морським транспортом.

4. Страхування відповідальності судновласників.

 

1 Наявність в Україні морських портів в акваторіях Чорного та Азовського морів з виходом в Атлантичний океан створюють широкі можливості для здійснення зовнішньо-економічних операцій з використанням водних, і перш за все, морських шляхів та відповідних їм транспортних засобів. Їх експлуатація є дуже небезпечною. Тому це обумовило виникнення та розвиток морського страхування.

Головним законодавчим актом, який визначає умови морського страхування в Україні, є Кодекс торгового мореплавства, який був прийнятий Верховною Радою 8 грудня 1994 року. Кодекс має спеціальний розділ УІІІ “Морське страхування”.

Стаття 242 Кодексу визначає, що предметом морського страхування може бути будь-який інтерес, пов’язаний з мореплаванням, зокрема:

· судно, в тому числі і таке, що будується;

· вантаж;

· фрахт;

· плата за проїзд;

· орендна плата

· очікуваний від вантажу прибуток;

· заробітна плата та інші винагороди капітана, інших осіб або судового екіпажу;

· цивільна відповідальність судновласника і перевізника, а також ризик, взятий на себе страховиком.

До ризиків, пов’язаних з експлуатацією суден, відносяться:

· знищення, пошкодження корпусу, машин, обладнання суден (каско);

· витрати, пов’язані з настанням відповідальності перед потерпілими особами;

· витрати судновласника, призначені на зменшення збитків;

Основні принципи взаємовідносин сторін договору морського страхування були викладені в законі Великобританії про морське страхування в 1906 р. (страхового ризику, страхового інтересу, найвищої взаємної довіри, виплати страхового відшкодування в межах фактичних збитків).

Основними видами морського страхування є:

· страхування морських суден;

· страхування вантажів, які перевозяться морським транспортом;

· страхування відповідальності судновласника.

 Головні особливості морського страхування:

1. В морському страхуванні йдеться про великі і найбільші ризики. Тому воно, як правило, здійснюється не окремими страховиками, а об’єднаннями страховиків, які беруть на себе морські ризики на принципах співстрахування та перестрахування.

2. Морські перевезення передбачають широкі міжнародні контакти. Тому у цій сфері існує ряд міжнародних угоді правил, на основі котрих проводиться страхування і яких повинні дотримуватися національні страховики.

3. Більшість договорів морського страхування укладається на основі Морського страхового полісу Ллойда та Застережень Інституту лондонських страховиків.

4. Невід’ємним і дуже важливим елементом ринку морського страхування є Клуби взаємного страхування судновласників, які здебільшого забезпечують страхування відповідальності.

5. Договори морського страхування у зв’язку з їхньою складністю переважно укладаються за посередництвом страхових брокерів, кваліфікацію яких дозволяє забезпечити найбільш прийнятне для страхувальника страхове покриття.

Нині в Україні у сфері морського страхування працюють страхові компанії, які переважно зосереджені у портових містах (Одесі, Миколаєві, Севастополі, Маріуполі, Іллічівську).

Згідно з Постановою Кабінету Міністрів України створене Морське страхове бюро України. Членство в бюро є обов’язковою умовою для отримання ліцензії на страхування морських ризиків.

 

2.У складі морського страхування найдавнішим видом є страхування морських суден (каско).

На страхування приймають:

· корпус судна з машинами, обладнанням (устаткуванням), такелажем;

· фрахт, тобто плата за перевезення судном вантажу і пасажирів;

· витрати на спорядження судна та інші витрати, пов’язані з його експлуатацією;

· корпус судна , що будується.

Обсяг відповідальності (перелік ризиків, що покриваються полісом) у страхуванні суден охоплює збитки внаслідок випадковостей і небезпек плавання, а також внаслідок інших причин раптового не передбачуваного характеру.

Обсяг страхового відшкодування встановлюється на основі однієї з таких умов:

· з відповідальністю за повну загибель і пошкодження;

· з відповідальністю за повну загибель;

· з відповідальністю за пошкодження.

За договором страхування, який укладений на умові “з відповідальністю за повну загибель та пошкодження”, відшкодовуються:

а) збитки внаслідок повної загибелі судна або видатки з усунення пошкоджень його корпусу, механізмів, машин, обладнання з будь-яких причин, окрім тих, що зазначені в цих умовах;

б) збитки, видатки та внески, пов’язані із загальною аварією у частині судна;

в) збитки в результаті пропажі судна безвісти;

г) необхідні та доцільно здійснені видатки щодо рятування суден;

д) необхідні і доцільно здійснені видатки із запобігання, зменшення і встановлення розміру збитку, якщо збиток відшкодовується за умовами страхування.

За договором страхування, який укладений на умові “з відповідальністю за пошкодження”, відшкодовуються:

а) видатки з усунення пошкоджень судна, його механізмів, машин або обладнання з будь-яких причин, окрім тих, що зазначені в цих умовах;

б) необхідні і доцільно здійснені видатки із запобігання, зменшення і встановлення розміру збитку, якщо збитки відшкодовуються за умовами страхування.

За договором страхування, який укладений на умові “з відповідальністю за повну загибель”, відшкодовуються:

а) збитки внаслідок повної загибелі судна з будь-яких причин, окрім тих, що визначені в цих умовах;

б) збитки внаслідок знищення судна безвісти;

в) збитки, видатки та внески, пов’язані із загальною аварією у частині судна;

г) необхідні і доцільно здійснені видатки з рятування суден;

д) необхідні і доцільно здійснені видатки з метою запобігання збитку, зменшення його і встановлення розміру , якщо збиток відшкодовується за умовами страхування.

Не відшкодовуються збитки, завдані з таких причин:

· навмисні дії і груба необережність страхувальника;

· відомого страхувальнику не мореплавного стану судна;

· зносу, корозії судна, його частин, машин та обладнання;

· експлуатації судна в умовах, не передбачених його льодовим класом.

Розмір страхового відшкодування визначається множенням добової суми фрахту на кількість днів аварійного простою, зменшену на 3 неповні доби. При цьому відшкодування виплачується не більше як за 180 днів аварійного простою.

Період аварійного простою визначається з моменту настання страхового

 випадку і містить в собі час рятувальних операцій та ремонту з усунення пошкоджень, що виникли в результаті страхового випадку.

Збитки від втрати фрахту внаслідок простою судна під час ремонту з усунення пошкоджень відшкодовуються за умови, що такий ремонт був здійснений протягом 24 місяців з моменту закінчення строку страхування.

Не відшкодовуються збитки від втрати фрахту в разі повної загибелі судна.

Визначення збитків і виплата страхового відшкодування проводиться з допомогою диспашера, тобто фахівця в галузі морського права, який здійснює розрахунки з розподілу витрат за загальною аварією між судном, вантажем і фрахтом.

Страхові тарифи встановлюються у розмірі від 3 – 7 %. Страхова сума встановлюється в розмірі дійсної ринкової вартості за мінусом франшизи ( 5 –10 %).

 

3. Важливим видом морського страхування є страхування вантажів (карго).

У страхуванні вантажів застосовуються три варіанти стандартних умов страхового покриття:

· з відповідальністю за всі ризики;

· з відповідальністю за часткову аварію;

· без відповідальності за пошкодження, крім випадків крушіння.

Договір страхування вантажів може бути укладений на окремий рейс і на певний строк.

Страхування на строк відбувається за Генеральним полісом, який забезпечує страховий захист всіх вантажів, отриманих або відправлених страхувальником протягом цього строку (як правило 1 рік).

Зручність полягає в тому, що за багаторазових поставок відпадає потреба оформляти поліс страхування за кожною окремою партією вантажу. Страховик несе відповідальність за всі вантажі, що підпадають під страхування в разі, коли страхувальник заповнив заяву на страхування вантажу і страхові премії перераховані вчасно.

  Окрім строку дії у Генеральному полісі зазначаються обсяг та межа відповідальності страховика, інші спеціальні умови.

Вантаж приймається на страхування в сумі, заявленій страхувальником.

Страхова сума має відповідати дійсній страховій вартості вантажу.

Страхова вартість вантажу згідно зі статтею 16 Кодексу торгового мореплавства визначається як первісна вартість вантажу за ціною, яку заплатив страхувальник на момент навантаження плюс вартість навантаження плюс власне страхова премія.

Тарифи премій зі страхування вантажів, як правило, розраховуються страховиками самостійно.

При морських перевезеннях ризик крадіжки, пошкодження чи втрати вантажу є найістотнішим під час навантажувально-розвантажувальних робіт та перебування вантажу на складі.

Найбільша кількість аварій відбувається з морськими суднами віком понад 15 років.

 

 4.Страхування відповідальності судновласника за збитки, завдані внаслідок експлуатації суден, що їм належать, виникло у Великій Британії в другій половині ХІХ століття як доповнення до страхування суден (каско). Це було обумовлено тим, що комерційні страхові компанії під час страхування суден обмежували свою відповідальність за збитки, заподіяні при зіткненні суден, часткою ¾ від шкоди, що її повинен був компенсувати винуватець.

Поступово перелік ризиків, що покривались страхуванням відповідальності судновласників, ставав все ширшим. В сучасних умовах, крім ¼ відповідальності за зіткнення з іншими суднами це страхування покриває до 26 типів ризиків, пов’язаних із страхуванням відповідальності.

Українські страхові компанії пропонують судновласникам дещо вужчий обсяг страхового покриття, ніж Клуби взаємного страхування, але і він є досить вагомим.

Об’єктом страхування є відповідальність перевізника вантажів за втрату, загибель або пошкодження вантажу, прийнятого ним до перевезення. За додаткову страхову премію може бути включений ризик настання відповідальності перевізника за шкоду, заподіяну вантажу в результаті затримки у доставці.

Відповідальність страхової компанії стосовно вантажоперевізників починається з моменту прийняття перевізником вантажу для транспортування та закінчується одночасно з відповідальністю перевізника після видачі вантажу отримувачу.

Ліміт відповідальності (страхова сума) встановлюється за згодою сторін. Він може встановлюватися та визначатися за обсягами перевезень та цінністю вантажів.

Договір страхування укладається на рік щодо всіх перевезень транспортом страхувальника.

Для внутрішніх морських перевезень відповідальність перевізника визначається на підставі реальної суми шкоди. Вартість вантажу, на основі якої має визначатися розмір претензії в разі шкоди, встановлюється на момент, коли її було завдано.

Усі стосунки сторін регулюють такими нормами права, як Законом України “Про транспорт”, Кодексом торгового мореплавства України.

При міжнародних морських перевезеннях судновласник несе відповідальність за вантаж на борту судна, а також за вантаж, що завантажується (розвантажується) або готується до навантаження.

    

 

ТЕМА 12. АВІАЦІЙНЕ СТРАХУВАННЯ

1. Характеристика ризиків та види авіаційного страхування

2. Страхування повітряних суден.

3. Страхування відповідальності власників повітряних суден.

4. Страховий захист громадян від нещасних випадків.

 

1.Ризики авіаційного страхування підрозділяються на певні види в залежності від суб’єктів страхування.

Ризиками при страхуванні авіаційних суден є:

· повна загибель повітряного судна в результаті авіаційного випадку;

· пошкодження авіаційного судна, тобто раптове і не передбачуване

· для страхувальника порушення цілісності конструкції або деформація елементів повітряного судна будь-якими предметами, в результаті чого воно втратило властивість виконувати польоти.

При особовому страхуванні членів екіпажу та авіаційного персоналу ризиками є:

· пригоди, які відбулися під час експлуатації авіаційного судна, в результаті чого мали місце:

- загибель застрахованого судна;

- одержання тілесних ушкоджень за смертельним наслідком у випадку авіаційної події;

- отримання застрахованою особою травм, які призвели до інвалідності;

- отримання травм, які призвели до тимчасової втрати працездатності та обумовили госпіталізацію на строк більше 48 годин, на протязі 7 діб від моменту авіаційної події.

Основними видами авіаційного страхування є:

· страхування корпусів повітряних суден (авіа-каско);

· страхування запчастин та двигунів;

· страхування членів екіпажу, авіадиспетчерів та інших спеціалістів;

· страхування пасажирів від нещасних випадків;

· страхування відповідальності аеропортів та власників (операторів) ангарів;

· страхування відповідальності повітряного перевізника і виконува-

· них авіаційних робіт;

· страхування працівників повітряних робіт щодо відшкодування збитків пасажирам, пошті, вантажам іншим користувачам та третім особам.

З метою координації діяльності національних страховиків в галузі авіаційного страхування в Україні створене Авіаційне страхове бюро.

Основними особливостями авіаційного страхування є

· тотальні збитки, тобто при падінні авіасуден відбувається його повне знищення;

· застосування обов’язкової форми страхування по всіх видах авіаційного страхування;

· високі страхові тарифи, особливо за корпус авіа судна.

 

 2. Об’єктом страхування по цьому виду авіаційного страхування є авіаційне судно, а також запасні частини з усіма видами спеціального обладнання, яке знаходиться на борту, але при умові, що обладнання, запчастини пов’язані із забезпеченням польоту.

Найбільш поширеними страховими випадками при страхуванні повітряних суден є:

· повна загибель повітряного судна в результаті авіаційної катастрофи;

· зникнення повітряного судна безвісти, тобто про нього нічого не відомо протягом 60 діб з моменту вильоту;

· пошкодження повітряного судна в результаті падіння космічних об’єктів, метеоритів і т. Ін.

Ризики, які підлягають страхуванню, охоплюють період польоту, вирулювання, буксування та стоянки літака. Такий розподіл пов’язаний з різними рівнями франшиз, які використовуються по кожному з цих етапів.

Мінімальна страхова сума встановлюється в розмірі залишкової балансової вартості повітряного судна або в розмірі вартості реновації, тобто суми, за яку можна купити таке саме нове повітряне судно.

Договір укладається терміном на 1 рік або на сезон виконання певних робіт або на окремий рейс або на окремий проміжок часу (10 діб).

Страхові тарифи встановлюються в розмірі від 6 до 10 % вартості повітряного судна.

При повітряних катастрофах виплачується страхове відшкодування в розмірі повної страхової суми. При наземних аваріях розмір збитку та страхового відшкодування визначається в сумі вартості ремонту повітряного судна.

 

 3. Об’єктом страхування відповідальності повітряного перевізника є майнові інтереси страхувальника, які виникають внаслідок зобов’язання останнього в порядку, встановленому цивільним законодавством, тобто відшкодувати третім особам (пасажирам та вантажовласникам) збитки, пов’язані з експлуатацією повітряного судна.

Страховими випадками є такі:

· авіаційна пригода за участю повітряного судна страхувальника, внаслідок якої настає його цивільна відповідальність за заподіяну шкоду (життю і здоров’ю пасажирів, їхньому майну і багажу);

· факт пошкодження, псування або заподіяння іншої шкоди багажу, пошті, вантажу, за які повітряний перевізник несе відповідальність за контрактом на перевезення;

  Відповідальність за майнові збитки вважається застрахованою на час офіційного перебування вантажу та багажу на повітряному судні чи під час завантаження (розвантаження)на повітряному судні.

Страхувальником по цьому виду страхування є авіаційний перевізник, що має право здійснювати пасажирські та вантажні перевезення.

Страхувальники по вказаному виду страхування повинні страхувати цивільну відповідальність:

а) перед власниками багажу з розрахунку максимальної вантажопідйомності;

б) перед пасажирами з розрахунку кількості всіх пасажирських крісел, передбачених сертифікатом цього повітряного судна.

Договори страхування укладаються на певні періоди: на 1 літо, 1 рік, один рейс і т.д.

В Україні страхові суми за шкоду, заподіяну вантажу, залежать від злітної ваги судна:

· від 2 – 6 т – до 500 тис.грн.

· більше 6 т до 25 т – 1 млн. грн..

· від 25 до 50 т – 5 млн.грн..

· понад 100 т – 20 млн.грн..

Страхові тарифи становлять від 0,5 – 1 % страхової суми.

Страхові суми, за шкоду заподіяну життю і здоров’ю пасажирів, встановлюються:

· при виконанні польотів в межах України з розрахунку 20000 дол. США за кожне пасажирське крісло (згідно з Варшавською конвенцією);

· при виконанні міжнародних польотів у межах та на умовах, передбачених міжнародними угодами або законодавством країни, на території якої виконуються пасажирські перевезення.

Для отримання страхового відшкодування страхувальник повинен надати страховику копію письмової претензії від пасажирів або власників вантажу та всі документи, що стосуються настання страхового випадку, причин, розміру збитку.

Виплата страхового відшкодування здійснюється страховикаом на рідставі заяви страхувальник, страхового акта, а також оригіналів або нотаріально завірених копій таких документів:

· корінців авіаквитків та багажних квитанцій пасажирів повітряних суден;

· документів на перевезення вантажів та пошти;

· документів реєстрації події з повітряним судном;

· письмової претензії до страхувальника від вантажовідправників, пасажирів або їх правонаступників.

4.Основними видами обов’язкового страхування громадян від нещасних випадків на повітряному транспорті є такі:

· страхування членів екіпажу та авіаційного персоналу;

· страхування працівників замовника авіаційних робіт, а також осіб, пов’язаних із забезпеченням технологічного процесу при виконанні авіаційних робіт та пасажирів, які перевозяться за його заявкою без придбання квитків.

Відповідно до вищезазначених видів страхування застрахованими вважаються члени екіпажу, водії, службові пасажири. Зазначені особи вважаються застрахованими з моменту вступу на борт повітряного судна з метою виконання польоту до моменту залишення повітряного судна.

Об’єктами страхування є життя та здоров’я осіб, які вказані вище.

Страховими випадками доцільно вважати пригоду, яка пов’язана з експлуатацією повітряного судна і через яку сталися:

· загибель застрахованої особи чи отримання нею тілесного пошкодження із смертельним наслідком у разі авіаційної події;

· отримання застрахованою особою травм, які призвели до інвалідності;

· отримання застрахованою особою травм, які призвели до тимчасової втрати нею працездатності і зумовили госпіталізацію на строк понад 48 годин протягом 7 діб з моменту авіаційної чи наземної події.

Договір укладається, як правило, на 1 рік і діє на території всіх країн, де виконуються повітряні роботи.

Договори страхування для екіпажу і авіаційного персоналу укладаються підприємством. Пасажири страхуються при купівлі квитка.

Страхові тарифи становлять не більше 2% страхової суми. Страхова сума становить для:

· авіаційного персоналу – 50 тис. грн.;

· пасажирів – 17 тис.грн..

 

ТЕМА 13. СТРАХУВАННЯ МАЙНА І ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ГРОМАДЯН.

1. Страхування будівель громадян.

2. Страхування домашнього майна громадян.

3. Страхування домашніх тварин, котрі належать громадянам.

4. Страхування квартир.

5. Страхування відповідальності громадян.

 

1.До переліку об’єктів страхування будівель громадян належать:

· житлові, садові та дачні будинки;

· господарські будівлі (сараї, погреби, гаражі);

· зовнішні будівлі (тротуари, тераси, огорожі, ворота);

· додаткове обладнання до будівель(газопровід, водяні та газові лічильники, грати на вікнах).

Не можуть бути застраховані:

1) аварійні будівлі;

2) будівлі, що підлягають знесенню;

3) будівлі, що знаходяться в зоні, якій загрожують обвали та зсуви.

Страхування будівель здійснюється на випадок їх знищення та пошкодження внаслідок: пожежі, стихійних лих, аварії опалювальної системи, водопровідної та каналізаційної мережі, навмисних дій третіх осіб.

Договір страхування будівель укладається на декілька місяців або на 1 рік.

Страхування будівель не передбачає відшкодування збитків, що виникли через:

· гниття, знос, ураження домовим грибком;

· конструктивні недоліки будівель, які були відомі страхувальнику до настання страхового випадку;

· навмисні дії страхувальника;

· ведення військових дій;

· виникнення громадянських заворушень;

· конфіскація майна;

· екологічні катастрофи.

Страхова сума встановлюється за бажанням страхувальника, але не повинна перевищувати вартості будівлі за ринковими цінами.

При укладанні договору страхування необхідно визначити вартість будівель, тобто дати їх страхову оцінку. Для страховики користуються послугами експертів або відповідними документами бюро технічної інвентаризації.

При визначенні вартості будівель використовують оцінні норми, тобто вартість у грошовому виразі певної одиниці вимірювання нової будівлі ( кв. м, куб. м, погонного м).

В оцінних документах вказується первісна та дійсна вартість будівель. Первісна вартість – це вартість нової будівлі, обчислена згідно з існуючими в даному регіоні оцінними нормами. Дійсна вартість будівлі – це первісна її вартість за вирахуванням зносу.

Страхові платежі на будівлі в сільській місцевості встановлені в розмірі від 0,2 до 0, 45%, а в міській місцевості - від 0, 18 до 0, 4% від страхової суми.

Сума збитку від пошкодження будівель визначається за формулою:

           З = В – І + Р – Б, де

В – первісна вартість будівлі;

І – сума зносу;

Р – витрати з рятування будівлі;

Б – вартість залишків, придатних для будівництва.

Розмір збитку є вихідним показником для розрахунку суми страхового відшкодування. Воно визначається за формулою:

            В = З х С : О, де

З – сума збитку;

С – страхова сума;

О – страхова оцінка будівлі.

---

Дата добавления: 2018-05-09; просмотров: 90; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

---

---

Мы поможем в написании ваших работ!