ТЕМА 6. Політична система суспільства

Поняття політичної системи виражає єдність двох сторін політики: організації й діяльності, дії й структури.

2. Структура й функції політичної системи.Політична система будь-якого суспільства характеризується наявністю певних механізмів, що характеризують його стійкість і життєздатність. Сама політична система складається з підсистем, які взаємозалежні один з одним і забезпечують функціонування політичної влади. За функціональною ознакою можна виділити певні підсистеми.

Інституціональна підсистема містить у собі державу, політичні партії, соціально-економічні й громадські організації й відносини між ними, які у сукупності утворюють політичну організацію суспільства.

Вся сукупність норм, що регулюють політичні відносини, створює нормативну підсистему.

Функціональна підсистема – це методи політичної діяльності, способи здійснення влади.

Комунікативна підсистема містить у собі всі форми політичної взаємодії як усередині системи, так і з політичними системами інших держав.

До числа елементів політичної системи суспільства відносяться також політична свідомістьі політична культура.

Кожний інститут політичної системи виконує свої специфічні функції й відображає (захищає) інтереси певних політичних сил, соціальних прошарків, груп або суспільства в цілому. Ці інтереси, як правило, у чомусь суперечать один одному або не збігаються принципово.

Основною функцією політичної системи є керування всіма суспільними відносинами, всіма системами конкретного суспільства.

3. Типи політичних систем.Вітчизняні й закордонні політологи як критерії типологізації сучасних політичних систем найчастіше приймають наступні: характер суспільного ладу, політичний режим, форму держави, що панує в суспільстві ідеологію й ін.

В основу класифікації політичних систем може бути покладений класовий принцип(інтереси якого класу виражає політична система). За цим принципом будує типологію марксизм і відповідно виділяє рабовласницькі, феодальні, буржуазну й соціалістичну системи.

Алмонд виділяє 4 типи політичних систем – англо-американську, європейсько-континентальну, доіндустріальну й частково індустріальну, тоталітарну.

Для англо-американської політичної системи (США, Великобританія) характерний високий ступінь поділу ролей і функцій між учасниками політичного процесу – державою, партіями й т.д.

Європейсько-континентальна система (країни Західної Європи) відрізняється розколом політичної культури, наявністю усередині національних культур протилежних орієнтацій, ідеалів, цінностей, властивому якомусь класу, етносу, групі, партії.

Доіндустріальні й частково індустріальні політичні системимають змішану політичну культуру. Вона складається з місцевих політичних субкультур, в основі яких лежать цінності клану, роду, громади, племені.

У тоталітарних політичних системахвлада сконцентрована в руках монопольно правлячої партії або групи осіб, які контролюють всі сторони життєдіяльності суспільства й індивіда.

Досить розповсюдженою є класифікація політичних систем заполітичним режимом,тобто за характером й способом взаємодії влади, особистості й суспільства. За цим критерієм виділяються тоталітарні, авторитарні й демократичні політичні системи.

За ступенем відкритості до зовнішнього середовища й здатності до сприйняття інновацій ззовні політичні системи підрозділяються на закриті й відкриті.

Залежно від типу пануючої в суспільстві ідеології виділяють комуністичні, фашистські, ліберальні, ісламській інші політичні системи. 

ТЕМА 7. Держава

1. Поняття держави. Теорії виникнення держави.

2. Ознаки, атрибути й функції держави.

3. Форми правління й форми територіального устрою.

4. Правова й соціальна держава.

1. Поняття держави. Теорії виникнення держави. В політичній науці держава визначається як основний інститут політичної системи суспільства, що здійснює керування суспільством. Держава – це найважливіший соціально-політичний інститут суспільства, основа його політичної системи, що здійснює політичну владу в процесі регулювання поведінки людей, їхніх груп і об'єднань й проведення своєї внутрішньої і зовнішньої політики.

Питання про походження держави протягом багатьох сторіч був предметом довгих дискусій. Висувалися різні гіпотези й теорії.

Теократичні концепції пов'язують появу держави з божою волею. Договірна концепція, що розвивалася Т. Гоббсом, Дж. Локком і Ж. Руссо, виводила державу з угоди між правителями й підданими з метою забезпечення порядку й організації громадського життя. Соціально-економічна концепція походження держави зводиться до Платона, який бачив джерела держави в поділі праці, у відокремленні діяльності щодо керівництва суспільством.

Залежно від раціональності пристрою й забезпечення прав людини в розвитку держави виділяють два основних глобальних етапи – традиційний і конституційний.

2. Ознаки, атрибути й функції держави. Держави різних історичних епох і народів мало схожі між собою. І все-таки вони мають деякі риси, які в більшій або меншій мірі властиві кожному з них. Загальними для держави є наступні ознаки:

1. Публічна влада.    

2. Наявність системи органів і установ.

3. Суверенітет.

4. Монополія на легальне застосування сили.

5. Право на стягнення податків і зборів з населення.

6. Обов'язковість членства в державі.

7. Представництво суспільства як цілого.

Основними атрибутами (мінімальними ознаками держави з погляду міжнародного права) є територія, населення й публічна влада.

Територія – це фізична, матеріальна основа держави, простір, на який поширюється його юрисдикція. Населення – це сукупність людей, що проживають на території даної держави і підкоряються її владі. Нарешті, публічна влада – це органи, що виконують функцію керування.

У більшості сучасних держав виділяють два види державних функцій відповідно до місця їхнього здійснення – внутрішні й зовнішні.

До внутрішнього відносяться функції: 1) захисту існуючого політичного ладу, економічної й соціальної системи, прав людини; 2) господарсько-організаторська, регулювання економіки; 3) культурно-виховна й ін.

Зовнішні функції: 1) захист суспільства від зовнішніх ворогів; 2) розвиток цивілізованих відносин з іншими країнами, захист інтересів країни на міжнародній арені; участь у міжнародному подолу праці.

3. Форми правління й форми територіального устрою. Під формою правління розуміється організація верховної державної влади, система взаємин її органів один з одним і населенням.

Монархія (з грец. monarchia – єдиновладдя) – форма правління, при якій верховна влада повністю або частково належить одноособовому голові держави – монарху (королю, царю, султану й т.д.).

Найпоширеніша в сучасному світі форма правління – республіка.Республіка (з лат. res – справа, publikus – суспільний, всенародний) – форма держави й правління, при якій джерелом влади вважається народна більшість, а основні органи державної влади обираються громадянами.

Залежно від обсягу й структури владних повноважень парламенту й президента розрізняють дві основні форми республіки: парламентську й президентську

У президентській республіці всенародно обраний президент є й головою держави й головою виконавчої влади. У парламентській республіці президент обирається парламентом (або особою колегією, складеною на основі парламенту) і часто є номінальним головою держави, фактично виконуючи лише представницькі, церемоніальні функції). Напівпрезидентська (президентсько-парламентська) республіка сполучає в собі ознаки президентської й парламентської республік.

Форма державного устрою відбиває територіальну структуру держави, співвідношення між державою і її складовими територіальними одиницями. За формою територіального устрою держави діляться на унітарні, федеративні й конфедеративні.

Унітарна (єдина) держава – це єдина, політично-однорідна організація, що складається з адміністративно-територіальних одиниць, що не володіють власною державністю.

Федерація – стійкий союз державних утворень (земель, штатів, республік, країв), самостійних у межах розподілених між ними й центром компетенцій, що мають власні законодавчі, виконавчі й судові органи і, як правило, конституцію, подвійне громадянство й ін.

Конфедерація – це нестійка форма організації суверенних держав. Мета даного об'єднання – проведення єдиної політики, вирішення спільних завдань у галузі економіки, оборони, транспорту, зв'язку й т.п.

Форму держави можна також охарактеризувати залежно від набору методів і засобів державного володарювання, тобто політичного (державного) режиму. Щодо цього розрізняють два полярних режими – демократичний і недемократичний.

Недемократичний режим – фашистський, тоталітарний, авторитарний і т.п. – персоніфікує здійснення державної влади всупереч демократичним механізмам, нормам й інститутам. Права й волі людини й громадянина тут практично незахищені, у суспільстві панує беззаконня.

Демократичний режим припускає визнання за громадянами широких прав і свобод, виборність і змінюваність органів державної влади, їхня підзвітність виборцям, гласність.

4. Правова й соціальна держава. Правова держава – реальне втілення ідей і принципів конституціоналізму. Розшифровуючи це положення, назвемо наступні основні принципи правової держави:верховенство і все загальність закону у суспільстві; правовий характер самих законів; пріоритет прав і свобод людини; взаємовідповідальність держави у суспільстві; легітимність влади в суспільстві; розділення влади.

Соціальна держава– це держава, що прагне забезпечити гідні умови існування кожному громадянинові, соціальної захищеності, співучасті в керуванні виробництвом, а в ідеалі приблизно однакових життєвих шансів, можливостей для самореалізації особистості в суспільстві.

ТЕМА 8. Політичні режими

1. Форми правління й режими правління  

2. Тоталітарний режим 

3. Авторитарний режим  

4. Демократичний режим

1. Форми правління й режими правління. Способи формування вищої державної влади, принципи організації її інститутів і їхні взаємини із громадянами виражаються поняттям «форма правління». Звичайно виділяють монархічну й республіканську форми правління.

Політичний режим – одна з форм держави (поряд з формою правління й формою територіальної організації), що характеризує шляхи, форми, засоби й методи реалізації політичної влади.

На характер політичного режиму значний вплив роблять рівень розвитку й інтенсивність суспільно-політичних процесів, історичні традиції народу й рівень політичної культури суспільства, тип ментальності що домінує в суспільстві. На тип політичного режиму може зробити вплив і міжнародна обстановка.

Різновидів політичних режимів незліченна безліч. Залежно від ступеня соціальної свободи індивіда й характеру взаємин держави й суспільства розрізняють тоталітарний, авторитарний і демократичний режими.

2. Тоталітарний режим. Термін «тоталітаризм» походить від латинського слова totalis (весь, цілий, повний). Він був уведений у політичний обіг ідеологом італійського фашизму Дж. Джентиле (1875 –19??) на початку ХХ століття. Одне з перших визначень тоталітаризму було дано лідером італійських фашистів, засновником першого тоталітарного режиму Б. Муссоліні (1883–1945). Він визначив його суть короткою формулою: «Усе для держави, нічого крім держави, нічого проти держави!».

Тоталітаризм – політичний режим, при якому держава повністю підкоряє собі всі сфери життя суспільства й окремої людини.

Важливою суб'єктивною передумовою тоталітаризму є психологічна незадоволеність людини, руйнування традиційних колективістських общинних і релігійних зв'язків і цінностей, наростання соціального відчуження. У такому стані маси стають легким «здобутком» різного роду політичних авантюристів (вождів, фюрерів, харизматичних лідерів), які, спираючись на фанатизм своїх однодумців, нав'язують населенню свою ідеологію, свої плани вирішення виниклих проблем.

Привабливість тоталітаризму різко зростає в період гострих соціально-економічних криз, які прискорюють дозрівання соціальних передумов – появи значних за чисельністю й впливом соціальних прошарків. У кризові часи різко підсилюється маргіналізація й люмпенізація суспільства. Саме ці проміжні шари – маргінальні групи – виступають найбільш рішучими прихильниками тоталітаризму.

Тоталітаризм висуває й реалізує стосовно особистості принцип безкомпромісності: хто не з нами, той проти нас. Режим «вникає» буквально в кожний дріб'язок, жадає від особистості тотального підпорядкування, підпорядкування в думці й у дії. Так і повинно бути – за визначенням, яке дав Муссоліні: «Держава є внутрішньою формою й нормою, що дисциплінує особистість і охоплює як волю її, так і розум».

Залежно від ідеологічних течій, тоталітаризм прийнятий розрізняти на «лівий» і «правий». «Правий» тоталітаризм у фашистській Німеччині ґрунтувався на націонал-соціалізмі, а в Італії – на ідеях італійського фашизму. «Лівий» тоталітаризм, заснований на ідеях марксизму-ленінізму, виник у комуністичних країнах: СРСР, країнах Східної Європи й на Кубі.

Основою німецького націонал-соціалізму є расизм і шовінізм. Його метою було забезпечення панування арійської раси. Специфіку італійського фашизму характеризує прагнення до відродження Римської імперії, а влада партії була обмежена владою короля, аристократії й церкві.

Тоталітаризм не зводиться лише до диктаторських політичних систем, що протистоять ідеалізованим західним демократіям. Тоталітарні тенденції, що проявляються в прагненні обмежити особисту волю й цілком підкорити індивіда державному й іншому соціальному контролю, мають місце й у країнах Заходу.

3. Авторитарний режим. Авторитаризм (з лат. autoritas – влада, вплив, вага) – політичний режим, що характеризується зосередженням всієї повноти влади в однієї особи (монарха, диктатора) або правлячої групи.При авторитаризмі влада здійснюється централізовано й однолінійно зверху. Можливо формальне існування контрольованих владою парламенту, партій, профспілок, поділ влади й інших атрибутів демократії, тому що цивільне суспільство не поглинається цілком. Керівництво різними сферами життя суспільства не настільки тотальне, немає строго організованого контролю за виробництвом, профспілками, навчальними закладами, масовими організаціями, засобами масової інформації.

Авторитарному режиму властива необмеженість влади. Цей режим спирається на силу, хоча може й не прибігати до масових репресій і терору. Терор виборчий і спрямований на усунення або залякування лідерів опозиції й видних суспільних діячів, що відкидають проведену режимом політикові.

Авторитарний режим виникає в країнах, де відбувається зміна суспільного ладу, що супроводжується різкою поляризацією політичних сил; у країнах, де спостерігаються тривалі політичні кризи, подолання яких демократичними засобами стає неможливим.

4. Демократичний режим. Демократичний політичний режим – це спосіб функціонування політичної системи суспільства, заснований на визнанні народу як головне джерело влади, на його праві брати участь у рішенні державних і суспільних справ і наділенні громадян широким колом прав і воль. Демократія (з грец. demos – народ і kratos – влада) – означає влада народу або народовладдя (див. докладніше в темі «Політична демократія).

При демократії люди зовсім вільні в ухваленні рішення про те, що для них добре, а що погано. Погано, якщо подібне право узурпує політична партія або уряд, що вирішують, який економічний, політичний устрій, який розпорядок життя найкраще пасують народу, таке суспільство не можна назвати демократичним.

У світовій історії можна виділити два-три яскравих типу демократії. Першим історичним типом демократії є первісна. Другим історичним типом демократії була антична, насамперед давньогрецька. Третім історичним типом демократії є американська – сама розвинена із всіх коли-небудь, що існували.

Демократичний політичний режим опирається на державу у формі республіки, хоча в сучасному суспільстві спостерігається існування республіки й конституційної монархії

Мы поможем в написании ваших работ!