Класифікація партій і партійних систем.
Політолог = „політика” – це державні або суспільні справи, державне управління + логос – вчення, наука. Політолог (з етимології)–вчення про держ або сусп справи. Цей термін запропонував Гарольд Лассвел у 1951 р. Тома Аквінський вперше вживає термін у 15 ст. Об’єкт – це суб’єктивні або об’єктивні реальності, які досліджує П– СОЦІУМ, конкретніше – політ система, підсистеми (економ, гуманіт, політ). підходи до осмислення політ науки: Широке визначення: - Політологія – політ життя сусп у всіх можливих життєвих проявах; - Політологія – наука про політику, її зв'язки з людиною і суспільством; Вузька проблема тлумачення політології: - політ система сусп; - Політична культура - Демократія Предмет 2 групи: 1. Як предмет беруть одну доволі вузьку проблему. Напр, вивчення політ сист сусп ( дослідж сутності політ форм, розв політ. культури) Цей підхід є більш правильним. 2. Тлумачать предмет ширше. Напр, : закономірності розвитку політ життя сусп в усіх його можливих проявах. Вада підходу - ототожнен об’єкту і предмета в праці політологів пострад країн – Соловйов, Пугачов. За їхніми словами, політолог - наука про політ, про її зв’язок з людиною і сусп,а політ може існувати поза люд і сусп,що є неможл Два підходи, чим повинна займатися політ наука: 1.Аристотелівський – Предмет пол. науки – вивчення держави( походження, структура, призначення, функції). Трактат – „Політика”. )наука про управління державою). Притаманно науковим школам Європи (Фр, Нім)
|
|
|
Підхід Макіавеллі.
Політологія – це наука про владу в державі.
2.Макс Вебер.
Політика–участь у здійсненні держ влади.Предмет–влада в держ(політ влада) підтрим більшість укр. політологів.
3. Жан Будон: другий підхід включає в себе перший, тому він є більш змістовним.
4.Платонівський–наука про держ, управління держ
Політологія – це наука про сутність, структуру (устрій) і здійснення влади в державі, що реалізується через взаємодію основних учасників політичного процесу. – предмет політології.
Політика - відносно самостійна царина суспільного життя. – об’єкт політології.
За Соломіним – Політологія–наука про закономірності становлення, функціонування і розвитку політичної (державної) влади.
Головна проблема політичної науки – проблема державної влади (кому належить, як здійснюється, мета)
3 групи політичних законів:
- Закономірності, що характеризують зв’язок між політ та інш царинами сусп життя (економ,право);
- Закони, що характериз взаємозв’язки між власне політ явищами (прийняття закону і вибори – вплив на форм партійної системи)
- Закон, що характеризує особливості функціонув і розв окремих політ явищ;
|
|
|
- Закон олігархії (Міхельс):в масових партіях є тенденція
бюрократизму, влада переходить від парті маси до парт номенклатури.
Протилежна думка (Соловйов): - заперечує існування одвічних істин і незмінних законів в політ.
Соломін: закон універсальний незалежно від доби, але закони є різного масштабу.
Структура політ.науки
- Загальна фундаментальна політологія;
- Теорія середн рівня (різні теорії демокр, теорія еліт)
- Прикладні теорії політ, які форм, щоб вирішити типові практичні пробл; прийняття пол рішень, врегулюв конфл, переговорного проц, парт керівництва.
Політологія теоретична:
- Політична філософія
- Соціологія
- Психологія
- Історія політичних вчень
- Історія політики Європи
Прикладна політологія:
· Політтехнології
· Менеджмент
· Маркетинг
Дисциплінарний підхід – політологія – це сукупність великої кількості політологічних дисциплін (субдисциплін), які досліджують різні аспекти політики та зв’язки з суспільними явищами.
Даг Стрпіч:Політолог- 13 основн дисц, 97 субдисц
Політолог – одна з багатьох наук про політ.
Політологія – включає знання, отрим за доп точн методів.
Політологія – єдина, але внутрішньо диф наука. Мета–дослідж владн віднос
|
|
|
У 20 столітті нові:
-Політична культура
-Політична кібернетика
Сутність політики.
POLITIKE перекладається: (введено Аристотелем)
-Держ суспільні справи
-Державна діяльність
-Мистецтво упр державою
Широке – розуміння політики на побутовому рівні ---Політика – діяльність політичного суб’єкта, спрямована на здійснення мети.
Вузьке – розуміння політики в науковому світлі. Політика –керівництво політ
організ, передовсім держ.
Рінат Мухаєв – причини і закони форм політики:
Західні цивілізації:
- Соц розшарування сусп
- Зростання потреб – поділ праці, що сформ потребу у постійно діючих інститутах держвлади, що узгодж би інт сусп груп.
Схід:
- Політика сформ для того, щоб вирішувати життєво важливі завдання.
- Захід + Схід – цілісність країн, захист від зовн вторгнень.
Зовнішні і внутрішні чинники появи політики:
-Внутр–соц розшар первісн спільн, поява держ;
-Зовні– боротьба за матеріальні ресурси, відбиття зовн агресії,
Найбільш поширені підходи до визначення сутності політики:
- Економічні концепції політики. Марксистське тлумачення характеризує її як надбудову над економічним базисом
|
|
|
суспільства. Усі найважливіші явища -наслідком процесів в економіці. ігнорували вплив інших сфер сусп життя на економіку, перебільш знач економіки. - Стратифікаційний підхід як боротьбу різних соціальних груп за
реалізацію своїх значущих соц. інтересів і потреб.
Гізе, Міньє (фр. історики періоду Реставрації) : політика – боротьба антагонічних класів і націй (попередники марксизму)
- Субстанціальний. Спрямований на з’яс
функціональних засад політики. Політика – боротьба різних соц груп за владу в державі, щоб викор її в своїх інтересах.
Макіавелі Вебер
-Конфліктно-консенсусний підхід. У 20
ст. розробляв Моріс Дюверже Політика – діяльність по мирному або насильницькому розв’яз соц. конф. Суперечність у суспільстві є рушійною силою політики. Політика
неможлива без консенсусу. - Інституційний.
- Діяльнісний.
- Системний.
Політика –відносно самостійна царина сусп життя, де відбувається узгодження і зіткнення суперечливих інтересів різних соц груп, а також виробляються обов’язкові для усіх державні рішення.
Політика– сфера боротьби за владу в державі, за допомогою якої певні спільноти прагнуть пріоритетно задовольнити свої соціально значущі потреби та інтереси, а також реалізувати власні уявлення про справедлив сусп порядок.
Внутрішньо-суперечливий характер політики:
Політика – елемент боротьби, змагальності.
Політика – інтегративна складова, створена, щоб примирити суспільство.
Універс закон політики-боротьба за політичне панування, за владу в держ, регіоні і світі, завдяки якому реаліз інтереси певних соц груп.
- Тоталітарна концепція. Держава повинна втруч у сусп (індивід) життя.
- Анархістська. Держ пригнічує особистість, ідеал – бездерж сусп. Добровільне зібрання людей і їх самоврядування
- Ліберальна. Розділяють соціум на державу і громадянське сусп, коли держ безпосеред не втруч
- Джон Кейнс – критика лібералізму 1936р. обґрунтував необхідн держ втруч в сусп життя. Межа – невід’ємні права людини.
Функції політики:
1.Задоволення владно значущих інтересів усіх груп і верств суспільства.
2.Раціоналізація конфліктів і протиріч, спрямування їх у русло цивілізованого діалогу громадян, держави.
3. Примус в інтересах окремих верст населення або всього сусп в цілому.
4.Інтеграція різних верств населення за рахунок підпорядкув їхніх інтересів інтересам усього сусп.
5.Соціалізація особистості – включення її у світ сусп відносин.
6.Забезпечення послідовності та інноваційності соціального розвитку суспільства в цілому, так і самої людини.
Сутність і структура влади.
Влада – фундаментальна засада сусп життя, тобто атрибут сусп життя.
Концепції влади:
- Біхевіористська. влада як особливий тип поведінки, коли одні люди командують, а інші підкоряються. Влада може стати і самостійною цінністю.
- Структурно-функціональна. Влада як засіб самореалізації будь-якої людської спільноти, що заснований на доцільному розподілі функцій управління і виконання. формулювання санкцій і заохочень відповідно за невиконаня або виконанням функцій.
- Реляційна. Владні відносини –відносини між людьми, коли одні люди мають визначальн вплив на інших і за доп певних засобів контролюють їх поведінку.
- Системна – засіб соці спілкування, комунікації, влада врегульовує конфлікти, забезпечує існування суспільства.
- Психологічна
- Теологічна
Влада–здатність і можлив одних людей впливати на інших, спонук до певн дій з доп різних чинників. (сили, закону, авторитету)
Влада –відносини залежності між людьми, за яких одні можуть підпорядковувати собі інших, примушуючи їх до певних дій за допомогою інших засобів. – За Соломіним
структуру:
- Агенти влади – ті соц групи, держ, між якими виник владні відносини. Суб’єкт – активно спрямовуюча людина (батько, лідер пол. партії), інститути (злоч. угрупування). Суб’єкт видає розпорядження об’єкту, система заохочень і покарань,Об’єкт влади виконує настанови суб’єкта, підпорядков йому. Владні відносини – не тільки підпорядкування, а взаємозалежність об’єкта і суб’єкта.
Легітимність – визнання права на керування збоку об’єкта влади, позитивна оцінка об’єктом суб’єкта.
Мотивація підкорення. Чинники:
- Страх покарання;
- Звичка підкорятися
- Зацікавленість
- Переконання
- Авторитет керівництва.
- Ототожнення влади з її суб’єктом
- Ресурси влади.
Ресурси влади – ті засоби, використання яких може забезпечити вплив суб’єкта на об’єкт. Класифікація ресурсів влади (За сферами людської діяльності):
- Економічні (матеріальні) – засоби виробництва, гроші, якими володіє або розпоряджається суб’єкт влади. Об’єктивною основою влади, причиною підкорення є дефіцит мат ресурсів, нерівномірний розподіл ресурсів.
- Соціальні – суб’єкт влади може підвищити або знизити соц статус об’єкта.
- Силовий – (військо, поліція, спецслужби, техн. засоби), які можуть використовуватись суб’єктом для підкорення об’єкта.
- Культурно-інформаційний–соц знання і соц інститути, які дозволяють збирати, поширювати соціальну значущу інформацію.
- Адміністр ресурс.
Концепція А. Тоффлера про „зміщення влади”:
-Демографічний – люди – головний ресурс влади, вони можуть розповсюдж знання,виробл мат ресурси - Владні взаємини – взаємини, в які люди вступають незалежно від їхнього бажання.
- Владні інститути – держава, церква, полпартії.
- Процес владарювання.
Види влади:
За типом ресурсів:
-Економічна
-Соціальна
-Примусова
-Культурно-інформаційна
За сферами здійснення:
-Державна.
Характеристики: суверенітет, монопольне право на легальний примус, універсальність ресурсів.
-Партійна
-Церковна
-Сімейна
-ЗМІ
-кримінальна
Два основні розуміння держави:
1.Спочатку: особлива людська спільнота, що виникає і існує заради загального блага. Започ. Аристотель. Держава – надсімейна, надродова структура. Ф. Аквінський, Е. Кант – „широке” розуміння держави.
2.– сукупність інститутів політичної влади, посадових осіб, які займаються управління суспільними справами. Започ Макіавелі.
17-18 ст. – контрактні теорії походження держави. Розмежовують державу і соціум.
-Державу ототожнюють з суспільством. У широкому сенсі піддержавою розуміють людську спільноту, що мешкає на певній тер і підпорядков вищим органам влади. Держава – політично організоване сусп (Аристотелівське розуміння)
-У вузькому сенсі держава – особлив сусп інституція, що має специф природу, певну структуру, виконує певні сусп функції.
Концепції походження держави:
1. Об’єктивні чинники:
Теологічні – міфолого релігійний (Фома Аквінський);
Натуралістичні:
-Географічний детермінізм (Ганнінгтон) – природні фактори – клімат, ресурси.
-Демографічний детермінізм (Томас Мальтус) – збільшення народонаселення (патріархальна).
-Концепція насилля – 19 ст. Формується в межах соціал-дарвінізму. Людина – приречена істота, жорстока боротьба однин з одним. Держава – завоювання одних народів іншими. (Гумплович, Людвіг).
-Соціологічні (Маркс + Енгельс) Поява держави зумовлена дією об’єктивних соціальних економ закономірностей. Розвиток матеріального виробництва, створення класів, що тримали в покорі експлуатовану більшість, щоб зберегти своє привілейоване становище.
2. Суб’єктивні чинники:
-16-17ст – Договірна (контрактна) Гоббс, Локк, Руссо, Дідро. Для того, щоб внаслідок боротьби за існування не виникла війна всіх проти всіх, люди домовились про обмеж деяких своїм можливостей, для забезп невід’ємних природних прав людини створили інституцію – державу.
Держава – історичний феномен, що виник на певному етапі розвитку внаслідок комплексу чинників: об’єктивних (прир і соц) і є результатом свідомої чи менш свідомої діяльності людей.
Сутність держави
-Держава захищає інтереси всього суспільства – широкий підхід (Аристотель, Фома Аквінський)
-Вузький підхід: захист групових інтересів – держава має класову сутність, машина для підтримання панування одного класу над іншим. (Ленін, Енгельс), держава – змова багатих проти бідних ( Томас Мор).
Загальні ознаки держави:
-Публічна влада
-Територія
-Суверенітет
-Монополія та примус
-Збір податків
-Обов’язкове членство (громадянство, підданство)
Держава – сформований домінуючими соц. групами і відокремлений від народу апарат управління сусп процесами, який має монопольне право запроваджувати закони і добиватися їх виконання членами даного суспільства.
Функції держави
Ø Внутрішні
Ø Зовнішні
Мухаєв:
-Економічна
-Соціальна
-Організаційна
-Правова
-Політична
-Освітня
-Культурно-виховна
Рябов:
-Законодавча
-Організаційна
-Політична
-Економічна
-Соціальна
-Культурно-виховна
Соломін:
-Організаційна -
-Законодавча -
-Політична – властиві всім Д в різні періоди.
-Економічна
-Фіскальна
-Соціальна
-Культурно-освітня.
Зовнішні функції:
-Співробітництво в різних царинах суспільного життя;
-Захист від зовнішньої агресії
Концепція правової соціальної держави.
Суверенність – держ влада є верховною на тер держ
Дослідження прав держ
-Гроцій – теорія природних прав
-Спіноза
-Джон Локк – вперше розроби ідею розподілу державної влади
-Монтеск’є – ідея розподілу влади
-Руссо – суверенітет націй
-Фіхте, Кант, Джеферсон.
Остаточна теорія правової держави утвердилась в країнах Зх. Європи і Пн. Америки наприкінці 18 поч 19 стол. Остаточно ввів викладач Роберт фон Моль.Правова держава – політ і ідеолог надбудова над демократичними сусп індустр (пост) доби, тому в доіндустр держ держава не може бути правовою.
Характерист прав держ
Верховенство права:
-Конституційна юрисдикція – закони не суперечать конституції
-Правовий характер законів – за своїм змістом закони не повинні виходити за межі права
-Державна влада та її посадові особи діють в межах правових законів – „дозволено тільки те, що дозволено”
-Щодо громадян – „дозволено те, що не заборонено законом”
-Пріоритет міжнародного права над національним.
-Правова рівність усіх громадян (нез від раси, статі)
-Пріоритет невід'ємних прав людини над правами будь-якої спільноти ( конфесія, клас, нація) – право народу перед правами держави. Ми головні, бо посадовці живуть за рахунок податків, які сплачуємо ми.
-Правова рівність громадян і держави (взаємна відповідальність)
-Непорушність прав і свобод людини і громадянина, які є ядром усієї правової системи держави. Закони повинні узгоджуватись з правами людини.
-Принцип розподілу державної влади на 3 гілки, які є відносно самостійними за функціональними призначенням, щоб державна влада не була узурпована.
-Презумпція невинності: кожна людина, яка обвинувачується у вчиненні злочину, має права вважатися невинною доти, доки її винуватість не буде встановлено в законному порядку шляхом судового розгляду.
-Омбудсман – уповноважений з прав людини.
Міжнародні стандарти в царині прав і свобод людини:
-„Загальна декларація прав людини” – прийнята ООН 10 грудня 1948 року.
-„Пакт про економічні, соціальні і культурні права”
-Пакт про громадянське право”
Правова держава –це держава, діяльність якої ґрунтується на принципах верховенства права (і міжн), дотримання чинного законодавства (і самою державою), захисту і реалізації невід’ємних прав людини.
Соціальна держава (1850 р. Лоренс фон Штайн) – держава, діяльність якої ґрунтується на пріоритеті соціальних цінностей, насамперед право людини на гідне життя.
Правова соціальна держава – Герман Генлер – 1930. Соціально-правова держава.
Теоретики соціальної держави – Ріттер, Бонетті, Хессе, Браун, Мейер, Боббіо.
Суспільні засади соціальної держави:
-Економічні
-Соціальні
-Правові
-Моральні
Моделі соціальної держави:
-Скандинавська
-Німецька
-британська
-американська
Основні типи:
-ліберальна
-консервативна
-соціал –демократична
Права першого покоління - політичні і громадянські
Права другого покоління – економічні, соціальні, культурні.
Соціальна держава –держава, діяльність якої ґрунтується на пріоритетах соціальних цінностей, насамперед права людини на гідне життя.
-Рабовласницькі держави – політичні угрупування, які представляють інтереси певних верств.
-5 ст. до н.е. – гетерії – спілки олігархів, які боролися проти демократичної влади полісів; - Греція
-2-1 ст. до н.е. – оптимати – інтереси знаті, популяри – інтереси плебсу, за скасування лихварства, владу народним зборам) – Ст. Рим.
-12-15 ст. Італія – гвельори і гібеліни – прибічники влади Папи Римського і прибічник влади світських монархів.
Це протопартії. Клієнтели – тимчасові угрупування людей, які об’єднувались навколо знатних осіб або сім’ї і є провідником цієї особи або сім’ї.
Кавалери (сильна королівська влада) і „Круглоголові” (захисники інтелігентної буржуазії в парламенті) в Англії 17 ст.
Якобінці (радикальні, пр. інтереси буржуазії) і жирондисти (помірковані).
Сучасні партії почали з’являтись в 17 ст. в Англії. Вони є продуктом буржуазної доби.
Вебер: сучасні політичні партії проходять 3 стадії:
-аристократичний гурток
-політичний клуб
-масова партія.
Ці стадії пройшли лише віги (ліберали) і торі (консерватори).
Процес формування суч політичних партій почався у другій пол. 17 ст. у розвинених країнах і у 2 пол. 19 ст.
Перша власна політ партія – „Русько-українська радикальна партія” (РУР) Іван Франко і прихильники, науковий соцреалізм, необхідність формування свідомої української нації. (Львів, 1890р.)
Республіканська партія – перша із новітніх партій України, зареєстрована Мін’юстом УРСР (Лук’яненко, Київ, 1990)
Партогенез - процес формування партій. Дюверже: Є 2 закони у партогенезі:
-Спочатку – об’єднання однодумців у парламенті
-Американські партії – як комітети виборців – партії електорального походження.
-Партії зовнішнього походження – внаслідок появи загального виборчого права.
Висновок.
Політична партія– це відносно усталена група однодумців, яка вирішує інтереси певної частини населення і прагне їх задовольнити шляхом здобуття державної влади або участі в її розподілі та здійсненні.
Політична партія – це організована група однодумців, яка виборює владу в державі для задоволення інтересів певної частини населення.
-„об’єднання однодумців” відрізняє партію від суспільно-політичного руху – прихильники єдиної ідеології.
-„усталена орг. група” відрізняє від клієнтел
-„задоволення інтересів певної частини населення” представляє основне призначення партії, наголошує на зв’язку політичної партії з певними верствами. Ця риса відрізняє від пол. гуртка, клубу.
-„Завоювання, утримання, використання влади в державі” – відрізняє від інших гром-пол інституцій, які не беруть безпосередню участь у боротьбі за владу.
Ознаки Політичної партії:
-наявність організаційної структури
-наявність спільної ідеології
-представлення інтересів частини населення
-боротьба за владу в державі.
Політична партія є внутрішньо суперечливим явищем. Роберт Міхельс сформулював „Закон олігархічних тенденцій в демократії”. Потреба у професійному керівництві державою і партійними структурами призводить до концентрації влади в руках бюрократії. Будучи створеною для задоволення і реалізації інтересів певної частини населення, вона може перерости в структуру, яка буде служити інтересам вузької групи осіб, корпоративним інтересам. Історичний досвід – за відсутності демократичних засад у сусп і державі, особливо у тоталітарних сусп, закон спрацьовує.
Правова інституалізація політичних партій:
„широке розуміння” – визначення політично-правового статусу партій
„вузьке” розуміння – процедура реєстр партій.
Політичні партії суч типу є продуктом буржуазн доби і остаточно сформ у 2 пол 19 ст, але в 2 пол. 20 ст у структурі партій виникли значні зміни.
Структура політ партій.
Чинниками
-характер політ режиму;
-форма держ устрою
-чинне законодавство
-тип партії
Принципи побудови політичних партій:
-виробничо-територіальний – за недемократичного режиму;
-територіальний – за умов демократії.
Організаційно КПРС формувалась за виробничо-територіальним принципом.Політ партія – політ ідеологія + організаційна будова + соці база і електорат + засоби, методи і стиль політичної діяльності.
Головні функції ПП:
Внутрішні:
-розробка партійної ідеології, програми діяльності партії,
-залучення нових членів,
-координація діяльності партійних органів і партійних осередків
-інтеграція партійних лав
-розвиток співробітництва зі спорідненими партіями
Зовнішні:
-Політична – завоювання, утримання держ влади.
-Представницька – усвідомлення, вираження інтересів певних груп населення.
-Комунікативна – забезпечити зв’язок верств сусп з держ структурами: громадянське суспільство + держава, зв’язок між різними частинами населення.
-Інституціоналізація політ участі громадян в умовах партійної системи.
-Формув владної еліти.
-Політична соціалізація громадян.
Класифікація партій і партійних систем.
Класиф ПП за структурно-функціональним підходом:
За ідеологією:
§ Ліберальні
§ Консервативні
§ Комуністичні
§ Соціалістичні
§ Фашистські
§ Соціал-демокр
За рівнем політ темпераменту:
§ Лівого спрямування
§ Правого
§ Центристські
Комбінована класифікація:
-Ультраліві - троцькістські
-Ліві – комуністи
-Лівий центр – соціалісти, соціал-демократи
-Центристи – ліберали
-Правий центр – релігійні, націоналістичного спрямування.
-Праві – неофашисти застосовують як і легальні, так і нелегальні методи)
-Ультраправі (нелегальні, збройні методи)
Організаційна будова.
За Морісом Дюверже:
Ø Кадрові
Ø Масові
Кадрові – партії внутрішнього походження, відносно невеликі, складаються з проф політв. Організаційно неоформл, членство вільне.
Масові – партій зовнішнього походження, як правило лівого спрямування, керівництво
Шарго і Сарторі:
-Масові
-Кадрові
-Партії виборців – поєднують риси масових ( партійна ієрархізована структура) і кадрових (виборчий прагматизм).
За соціальною базою і електоратом:
-Буржуазні
-Дрібнобуржуазні
-Робітничі
-Селянські
-Клерикальні
-Молодіжні
-Жіночі
-Пенсіонерів
Феномен „народної партії” - прагне представляти інтереси мирних верств
За мет і зас діяльності:
-Парламентського – легальні методи, згідно з законом, у правовому полі своєї держави.
-Авангардного типу – як легальні, так і нелегальні.
За стилем:
-Прагматичні – постійний пошук можливостей для забезпечення мети, ідуть на компроміси.
-Ідеологізовані – ґрунтують діяльність на захисті ідеології, орієнтуються на реалізацію парті програми, не йдуть на компроміс.
Поза структурно-функціональним підходом:
За відносинами з існуючим ладом:
-Системні (правлячі, опозиційні)- визн режим
-Антизасистемні (легальні, нелегальні) – намагаються повалити режим.
За ставленням до уряду, чинної влади:
-Правлячі (опозиційні)
-Опозиційні
Партії влади – різновид партій у пострад країнах.
Кількісний критерій:
-Кількість членів (масова)
-Чисельність електорату :
-Великі 40% підтримки виборців
-Середні – більше 20%
-промІжні – 15%
-малі – 10%
Типи партійних систем
ПС–сукупн всіх існуючих політ партій, зв’язаних між собою з іншими елементами політ системи даної країни. ПС-сукупність правлячих і опозиц (системн, антисис) партій, які виборюють владу в державі.
Типологія загальна:
-партійна система
-апартійна система – нема політичних партій (мусульманські країни, абс. монархія, тот країни)
Типологізація ПС:
За Дюверже – кількісний критерій:
-Однопартійна
-Двопартійна
-Багатопартійна
За Блонделем:
-Двопартійна
-Двох з половиною партій
-Багатопартійна з домінуючою партією
-безпартійна
Сарторі- за кількісно-якісним критерієм (враховує роль, силу партії в системі):
-Однопартійна – недем режим, в умовах кризи система дозволяє швидко мобілізувати ресурси, -Багатопартійна з 1 партією-гегемоном – недем режим, Польща, НДР, Чехо-Словаччина,
-Багатопартійна з домінуючою. За умов демократії, формує уряд 1945-1995 – Японія;
-Двопартійна. Демократія, не обов’язково лише 2 партії – Великобританія, США.
-Багатопартійна система радикального плюралізму – багато партій, найпотужніші партії протилежних спрямувань.
-Багатопартійна система обмеженого плюралізму – переваж центристск партії.
-Атомізована – багато малочисельних і невпливових партій.
Дата добавления: 2018-05-09; просмотров: 397; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!