Розрядка міжнародної напруженості і закінчення «холодної війни».

К. С. Колесніков          КОНСПЕКТИ ЛЕКЦІЙ З ДИСЦИПЛІНИ  

ЛЮДИНА І СВІТ».

                                     

                                              

Походження і сутність людини..

Людина розумна (Homo Sapiens) – вид живих організмів, що перебуває на найвищому щаблі розвитку живої природи планети Земля. Щодо антропогенезу, тобто походження і виникнення людини,  існують альтернативні гіпотези:

- еволюція людини від мавпоподібних предків;

- створення людини Богом;

- причетність до створення людини інопланетного розуму.  

Сутність людини є багатоплановою. Зокрема:

- Сутність людини визначає фізичне тіло з його біологічними особливостями (стать, вік, здоров’я) та базовими природними потребами (їжа, сон, безпека). Тіло людини має ознаки біологічної спорідненості з іншими живими організмами. У зв’язку з цим людину можна вважати частинкою живої природи і високоорганізованою твариною.  

- Сутність людини складає соціальність - тобто належність до суспільства.  Вона виникла завдяки здатності  її  далеких предків спілкуватися,  гуртуватися і збагачувати  колективний досвід. Соціальність допомогла предкам сучасної людини вижити в дикій природі і в різних частинах світу. Виходячи з цього людину можна розглядати як суспільну істоту .

- Сутність людини визначає свідомість, як найбільш досконала форма відображення реальності. Свідомість дозволила предкам людини пізнавати навколишній світ, пристосовуватися до нього і перетворювати його. На планеті Земля  людина залишається єдиною свідомою істотою.   

-  Сутністю людини вищого порядку є духовність, яку люди спромоглися сформувати завдяки соціальності й свідомості.

Таким чином можна зробити висновок, що людина - це  біосоціальна розумна духовна істота.

2.1 Поняття «індивід», «індивідуальність», «особистість», «громадянин». Поняття людина вживається в загальному розумінні. Коли виникає необхідність більш якісної, точної характеристики вживаються інші терміни.

Індивід – одиничний представник людського роду, одиничний представник суспільства або соціальної групи.

Індивідуальність – неповторність, несхожість індивіда на собі подібних. Притаманна кожній людині. Відображає унікальний набір індивідуальних рис. Може бути яскраво вираженою або прихованою.

Особистість – конкретний індивід зі сформованою індивідуальністю та певним життєвим досвідом. В більш широкому розумінні поняття особистості охоплює все соціальне в людині.

Громадянин – індивід, який має правову і політичну належність до певної держави. Поняття громадянин фіксує зв'язок людини і держави, шляхом встановлення певних прав та обов’язків.

3.1 Духовний світ  людини. Духовний світ людини включає в себе емоції , почуття ,бажання, знання, інтереси, переконання, цінності.  Він є закономірним продуктом процесів виховання, освіти, самопізнання.  В результаті духовного осягнення світу виникає світогляд, як логічно впорядкована система сприйняття і розуміння навколишньої реальності. Основні типи світогляду:

- Буденний – відображає світ у стихійно систематизованих знаннях.

- Міфологічний – відображає світ у фантастичній формі.

- Релігійний – опирається на віру в Бога-творця.

- Науковий – опирається на наукове пізнання навколишнього світу.

Духовний світ і світогляд становлять основу з якої проростає духовність. Духовність - це  внутрішня спрямованість на благо людей і суспільства.  Її прийнято вимірювати категоріями Добра і Зла – тобто здатністю людини творити благо або завдавати шкоду. Складові духовності :

- Мораль, як система загальноприйнятих норм і правил, що підтримуються силою традицій,звичаїв і громадської думки.

-   Совість,як внутрішній регулятор, що визначає індивідуальні межі допустимого і  недопустимого.

Духовна людина опирається на поняття добра, істини, справедливості. В кінцевому підсумку   духовність складає сутність людини вищого порядку.  Бездуховна людина стає егоїстичною і небезпечною, оскільки заради задоволення власних потреб може чинити зло і шкоду.

                                                                                       

 4.2 Соціалізація особистості.  Належність до суспільства не дається від народження, а є продуктом соціалізації - тобто процесу засвоєння і відтворення індивідом колективного досвіду. Соціалізація починається відразу після народження, триває все життя і забезпечує :

- підпорядкування індивіда загальноприйнятим нормам;

- сприйняття індивідом суспільних цінностей;

- формування зрілої особистості;

- збереження суспільства як такого.

Найважливішими сховищами соціального досвіду виступає сім’я, навчально-виховні заклади, трудові колективи. Саме при їх участі здобувається більша частина необхідних для життя знань, навиків, зв’язків. Основні механізми соціалізації – відображення, примус, наслідування, свідомий вибір. Завдяки соціалізації людина з біологічної істоти стає соціальною. Кінцевим продуктом соціалізації, як уже згадувалося, стає зріла особистість. Її ознаки:

- здатність діяти самостійно;

- здатність відповідати за себе;

- здатність контролювати себе.

 Неповна соціалізація часто викликає девіації - тобто відхилення від загальноприйнятих норм поведінки. Вони можуть виявлятися через схильність до насильства, крадіжок, наркоманії, алкоголізму, суїциду, тощо.

5.2 Сім’я.    Сім’я – це мала соціальна група, що будується на стосунках кровної спорідненості, шлюбу та батьківства. Вирізняється спільністю побуту, взаємною моральною відповідальністю, турботою про несамостійних членів сім’ї. Функції сім’ї:

- репродуктивна;

- виховна;

- господарсько-економічна;

- емоційна;

- відновлювальна;

- соціалізації особистості.

У зв’язку з цим сім’я залишається найважливішим соціальним інститутом, від якого значною мірою залежить відтворення населення, фізичне і моральне здоров’я молодого покоління, стабільність суспільства в цілому. Основні системи шлюбно-сімейних стосунків:

- Груповий шлюб – сімейний союз декількох чоловіків і жінок (існував в далекому історичному минулому).

-  Полігінія – сімейний союз одного чоловіка і декількох жінок.

- Поліандрія – сімейний союз одної жінки і декількох чоловік.

- Моногамія – сімейний союз одного чоловіка і однієї жінки.

Для сучасної України характерною є моногамна нуклеарна сім’я – тобто така, що складається з пари подружжя та їх дітей. Останнім часом виникла тенденція до серійної моногамії, коли одна частина життя проводиться з одним партнером, інша – з наступним і так далі.

Актуальні проблеми сучасності пов’язані зі зростанням кількості конфліктних сімей, розлучень, неповних сімей. Ці обставини заважають сім’ям справлятися зі своїми функціями. Слід пам’ятати, що причинами конфліктних стосунків і розлучень найчастіше стають такі фактори, як психологічна незрілість партнерів, низька культура особистісних стосунків, проблеми економічного і фінансового характеру, п’янство, наркоманія.

6.2 Індивідуальне становлення людини. Індивідуальне становлення людини прийнято позначати терміном онтогенез. Вирішальний вплив у цьому процесі справляють спадковість, соціальне середовище, природне середовище, самовдосконалення. У доіндустріальному суспільстві вирізнялися лише три етапи життя: дитинство, зрілість, старість. Причому дитинство закінчувалося вже у 13-15 років. В сучасному суспільстві онтогенез охоплює  наступні етапи:

- Дитинство (до 10 років) - період статевого дозрівання, самопізнання, здобуття початкової освіти, першого самоствердження.

- Юність (15-25років) –  розквіт фізичних та інтелектуальних сил, здобуття середньої або вищої освіти,професійне самовизначення, остаточне визрівання особистості,перехід до соціальної зрілості.

- Зрілість (до 60 років ) – розквіт моральних і творчих сил, самореалізація, накопичення життєвого досвіду.

- Старість (більше 60 років) - період поступової втрати життєвих сил і здоров’я.

Тривалість життя суттєво залежить від спадковості, навколишнього середовища, якості і рівня життя, а також від самої людини. Слід пам’ятати, що життя скорочують згубні звички, нездоровий спосіб життя, негативні емоції,  відчуття непотрібності.

7.3  Стереотипи та упередження.  Людській свідомості властиві стереотипи – тобто неправомочні  узагальнення щодо малознайомих об’єктів або явищ. Вони виникають внаслідок спрощених уявлень про навколишній світ. Розростаючись стереотипи стають соціальними міфами  – тобто перебільшеними або спотвореними уявленнями про реальність. Зловживання подібними стереотипами і міфами,як правило, пов’язане з неосвіченістю і обмеженістю світогляду.

Стереотипні уявлення можуть мати позитивне або нейтральне забарвлення, але найчастіше провокують негативне ставлення (упередження) до незнайомих людей або явищ.. Упередження найчастіше пов’язуються зі:

-  статтю людини;

-  віком;

-  релігією;

-  національністю;

-  рівнем доходів;

-  сексуальною орієнтацією.

У крайніх випадках упередження породжують ксенофобію -  тобто ненависть до  елементів чужоземного,  нетрадиційного походження та їх носіїв. Практичним втіленням упереджень стає дискримінація, котра передбачає обмеження чи порушення прав та інтересів певних категорій людей. Однією з розповсюджених форм ксенофобії є расизм. В минулому расизм існував, як політика, як ідеологія, як світогляд, як псевдонаукова теорія. Слід розуміти, що підйом ксенофобських настроїв неминуче веде до насильства і конфліктів.

Пряму альтернативу ксенофобії складає толерантність - тобто терпимість до елементів чужоземного або нетрадиційного походження. Основний принцип толерантності сформулював французький філософ 18 століття Вольтер,якому належить вислів: «Я не згоден з тим, що ви говорите, але віддам своє життя,захищаючи ваше право висловити свою думку».

8.3 Виникнення і типи конфліктів. Конфлікти - це зіткнення між носіями протилежних інтересів. Їх причини: неспівпадіння інтересів, несумісність світоглядів і характерів, обмеженість соціальних благ й ресурсів. Конфлікти поділяються на міжособистісні, особистісно-групові та міжгрупові (трудові, міжнаціональні, релігійні, тощо).

Конфлікти мають властивість дестабілізувати і дезорганізовувати звичний порядок життя. Разом з тим вони виконують важливі позитивні функції. Зокрема:

      - виявляють соціальні недоліки;

       - згуртовують людей зі спільними інтересами;

    - сприяють оновленню соціальних норм, цінностей, відносин;

    - розряджають психологічну напругу й негативні емоції.

Можливих підсумків конфлікту насправді небагато, це: задоволення інтересів сильнішого за рахунок слабшого; взаємні поступки і часткове задоволення інтересів обох сторін ; відмова від подальшої боротьби (вимушена або добровільна); взаємне узгодження інтересів (консенсус).

Слід пам’ятати, що конфлікти є  неминучим і  необхідним елементом соціальної взаємодії. А їх проблемність завжди залежить від внутрішньої культури, грамотності конфліктуючих сторін та їх бажання розв’язати суперечності мирним шляхом.

9.4 Виникнення і сутність суспільства.

Становлення суспільства почалося в далекому доісторичному минулому, коли предки людей об’єднувалися в групи і налагоджували між собою необхідні для виживання стосунки. Виникнення людини і суспільства відбувалося одночасно й позначається терміном антропосоціогенез.  За мільйони років антропосоціогенезу розвинулися:

- самоорганізовані спільноти людей;

- матеріальні і нематеріальні відносини між   людьми;

- різноманітні форми їх спільної діяльності.

Сукупність зазначених елементів і складає суспільство. Історично воно пройшло декілька етапів розвитку. еАграрне або традиційне суспільство вирізняється тим, що більшість працездатного населення зайняте в сільському господарстві, а поведінка людей суворо регламентується традиціями і звичаями. Індустріальне суспільство вирізняється тим, що більшість працездатного населення працює на промислових об’єктах і мешкає в містах, традиційна регламентація життя слабшає. Постіндустріальне суспільство вирізняється тим, що більшість працездатного населення зайняте в сфері обслуговування (в торгівлі, фінансах, медицині,освіті), а також значним зростанням значення знань та інформаційних технологій.

10.4  Поняття “суспільне”  і  “соціальне”, «соціум».  Поняття “суспільне’’ і “соціальне” є близькими, але відмінними одне від одного за своїм значенням. Слід розуміти що:

- суспільне - це реальність відносин, які створені людьми;  суспільне виникає природно, об’єктивно, незалежно від волі окремих індивідів;

- соціальне - це реальність відносин, які створені особистостями;  воно створюється свідомо, шляхом внесення особистісних коректив у натуральний процес відносин.

 Перетворення суспільного в соціальне надає суспільству живу конкретно-історичну форму, яку прийнято позначати терміном  “соціум”.   

Соціальне життя означає спільну діяльність людей, спрямовану на найповніше задоволення власних потреб і інтересів. Соціальний лад – це впорядкований, стабільний, стійкий стан суспільства. Оскільки соціальне життя ніколи не зупиняється, в нього вносяться зміни. Соціальні зміни бувають двох типів: еволюційні (поступові) та революційні (різкі). Якщо зміни мають системний характер, то на зміну старому соціальному ладу приходить новий. Якщо зміни неефективні або несвоєчасні суспільство може пережити стан аномії, коли зрозумілого усталеного ладу не існує.. Соціальний лад залишається життєздатним, допоки забезпечує відтворення суспільства.

 

11.5 Соціальна стратифікація. В процесі історичного розвитку суспільство втратило первісну однорідність й поділилося на різноманітні соціальні спільноти і групи. Виникла соціальна нерівність – тобто нерівний доступ людей до соціальних благ, таких як власність, гроші, влада, освіта. Ієрархія різних соціальних груп та система їх взаємовідносин позначається терміном «соціальна стратифікація» . Основні історичні системи стратифікації:

- Рабство – передбачало поділ суспільства на вільних і рабів.

- Кастова система – передбачає поділ суспільства на закриті, ранжовані за соціальним престижем касти (варни).

- Становий лад – передбачав поділ суспільства на два привілейовані і третій непривілейований стан..    

- Класова теорія Карла Маркса. Згідно неї суспільство поділяється на класи, що різняться своїм місцем в системі суспільного виробництва, відношенням до власності, способом одержання і розмірами доходів. Основні суспільні класи: буржуазія, як власники засобів виробництва, і клас найманих робітників, як основна продуктивна сила.

- Європейські стратифікаційні теорії: суспільство поділяється на класи і страти,що різняться  своїми доходами, статусом, освітою. Основні класи: вищий, середній і нижчий. Окремо виділяють еліту, яка управляє соціумом, а також андерклас – соціальне дно, яке складають непрацюючі наркомани, п’яниці, бомжі.

12.5 Соціальна мобільність.   Соціальна мобільність – це переміщення в соціальній структурі. Якщо соціальний простір уявити у вигляді декількох багатоповерхових будинків, то соціальна мобільність буде виглядати як переміщення людей з одного поверху на інший або з одного будинку в інший. В історичному минулому мобільність населення обмежувалася традиціями, звичаями, державою. Нині подібних обмежень майже не залишилося. Основні види соціальної мобільності:

- Вертикальна мобільність – це переміщення людей з  однієї страти в іншу. Забезпечується так званими «соціальними ліфтами» у різних сферах життя: економічним, політичним, науковим, армійським, церковним,  шлюбним. Найчастіше вертикальна мобільність стає результатом затрачених зусиль та індивідуальних здобутків .

- Горизонтальна мобільність пов’язана  зі зміною місця проживання або професії.

- Організована мобільність – це переміщення людей, що ініціюються і керуються державою.

- Структурна мобільність – це переміщення, що відбуваються незалежно від волі людей, внаслідок певних соціальних змін.

В постіндустріальному суспільстві соціальна мобільність стала невід’ємним правом людини і звичайним явищем. Вона допомагає розв’язувати  проблеми нестачі робочої сили, безробіття, перенаселення, освоєння нових територій, тощо.

13.6  Поняття про права людини. Права людини – це гарантії, які держава зобов’язалася надати особі і суспільству в цілому. Ідея прав людини бере витоки з найдавніших часів. Перші спроби їх реалізації на законодавчому рівні відбулися при проголошенні Декларації незалежності США (1776 р.) та Декларації прав людини і громадянина у Франції (1798 р.). 10 грудня 1948 р. Генеральна Асамблея ООН прийняла Загальну декларацію прав людини. Її основні положення:

- Всі люди народжуються вільними і рівними.

- Кожна людина має право на життя, свободу і особисту недоторканість.

- Кожна людина має право володіти майном.

- Кожна людина має право на свободу думки, совісті і релігії.

- Кожна людина має право на працю.

- Кожна людина має право на відпочинок.

- Кожна людина має право на освіту.

- Кожна людина має право приймати участь в управлінні своєю країною.

Права людини є універсальними – тобто належать усім людям у всіх ситуаціях. Права людини є природними – тобто належать всім людям від народження. Нарешті права людини є невідчужуваними. Після ІІ світової війни в більшості розвинутих країн права людини були визнані, включені в законодавство, стали невід’ємним елементом політичної і правової культури.

14.6 Громадянські права і обов’язки. Громадянство  - це правова і політична належність особи до певної держави. Взаємовідносини держави і її громадян  регулюються на законодавчому рівні, шляхом проголошення громадянських прав і  обов’язків. Громадянські права захищають особу від несправедливих дій і посягань та відкривають їй можливість для участі в суспільному і політичному житті.

Конституцією України проголошуються особисті, політичні, соціально-економічні прав. В тому числі:

- рівноправність; свобода думки і слова; свобода мирних зборів і демонстрацій; право об’єднання в політичні партії і громадські організації; право на участь в управлінні державними справами;

-  право на життя; свобода особи і її недоторканість; свобода світогляду і віросповідання; свобода пересування; недоторканість житла;

- право на працю; право на відпочинок; право на освіту; право на охорону здоров’я; непорушність приватної власності.

Юридичні обов’язки – це закріплені у правових нормах вимоги держави до громадянина. Конституція України передбачає наступні обов’язки:

- дотримуватися Конституції та законів, поважати права і свободи, честь і гідність інших людей;

- захищати незалежність та територіальну цілісність України, поважати її державні символи;

- сплачувати податки;

- не заподіювати шкоди природі і культурній спадщині;

- батькам утримувати дітей до повноліття; дітям піклуватися про своїх непрацездатних батьків.

На сучасному етапі розвитку Конституція України значною мірою залишається фіктивною, оскільки її положення порушуються або виконуються неналежним чином. Тому спільною метою громадян України повинно стати створення правової держави, у якій демократичні положення Конституції будуть реалізовані повною мірою.

 15.7  Громадянське суспільство.   Громадянське суспільство – це спільнота вільних людей, яка не залежить від держави, але взаємодіє з нею заради спільного блага. Вирізняється тим, що кожна людина має можливість обстоювати свою громадянську позицію, брати участь у вирішенні суспільних справ. Виникає при наявності приватної власності, вільної ринкової економіки і політичної демократії. Основні елементи громадянського суспільства:

- Спільноти людей, клас дрібних і середніх власників зокрема.

- Громадські союзи і об’єднання, створені для захисту людьми своїх законних спільних інтересів.

- Церква та інші релігійні організації, створені людьми для задоволення своїх релігійних потреб.

- Засоби масової інформації, що відіграють важливу роль у висвітленні суспільних проблем, у боротьбі з суспільними вадами, у формуванні громадської думки.

Функції громадянського суспільства:

-  Контроль за владою.

- Залучення людей до суспільно корисних справ.

-  Демократизація усіх сфер життя.

- Підвищення політичної культури.

Становлення громадянського суспільства в Україні почалося після проголошення незалежності. На сучасному етапі його стримує низка негативних факторів, в тому числі: низький рівень політичної культури населення, слабкість класу дрібних та середніх власників, корупція в різних сферах життя.  

16.7  Механізм обмеження влади громадянським суспільством.  Концентрація влади в руках однієї особи або групи осіб несе загрозу демократії, правам і свободам людини. Щоб не допустити узурпації влади, необхідно обмежувати можливості правлячої еліти тими повноваженнями, що дозволяють їй працювати лише на спільне благо і добробут. Вирішальне значення в цьому питанні має концепція розподілу влади. Вперше вона була розроблена французьким мислителем 18 століття Шарлем Монтеск’є, в наш час передбачає розподіл влади на три гілки: законодавчу; виконавчу; судову. Сутність розподілу влади між гілками полягає в тому, щоб вони взаємно стримували одна одну.

Не менш важливим є принцип суспільного контролю над владою. Основними інструментами такого контролю є:

- свобода об’єднання у політичні й громадські організації;

- свобода слова і думки;

- незалежні ЗМІ;

-    виборче право.

Розподіл влади та суспільний контроль над владою гарантують легітимне управління країною, зводять до мінімуму зловживання і корупцію, унеможливлюють авторитарні форми правління.    

17.8 Політика,  її сутність і функції. Політика - це діяльність, спрямована на захоплення, утримання і використання державної влади. Її зародження пов’язане з виникненням власності  і суспільного розшарування. Політичне життя почалося, коли різні соціальні групи змогли  усвідомлювати та захищати власні інтереси. Суб’єктами політики є всі, хто так чи інакше виявляє політичну активність: громадяни, партії, соціальні групи, держави. Політично активні люди як правило складають не більше 10-20% населення. Функції політики:

- загальна організація cуспільного життя;

- загальна організація економічного життя;

- управління й контроль за суспільними відносинами;

- представництво і узгодження інтересів різних соціальних груп;

- визначення пріоритетів і перспектив  розвитку.

Сукупність причетних до політичного життя інститутів, суб’єктів і відносин творять політичну систему. Центральне місце у політичній системі займає держава. Вона має повний арсенал засобів для здійснення своєї політичної волі. Політичні системи поділяються на демократичні, авторитарні й тоталітарні.

Політичні цінності і методи досягнення мети формують політичну культуру. Висока політична культура пов’язана зі здатністю усвідомлювати власні інтереси, прагненням до загального блага, запереченням насильницьких або шахрайських методів боротьби.

                                                                           

 18.8 Політичні партії. Найбільш активними агентами політичного життя, як правило, виступають політичні партії. Вони є організованими виразниками певних політичних інтересів та ідеалів. Політичні партії ведуть боротьбу за владу, тобто за можливість реалізувати свої політичні інтереси та ідеали. Класифікація політичних партій :

- Консервативні – виступають за збереження (або відродження) традиційної моралі і порядків.

- Ліберальні – виступають за найповніше забезпечення прав і свобод людини.

- Комуністичні – виступають за обмеження приватної власності, ринкових стосунків, за розширення державної власності, соціальний захист населення.

- Соціал-демократичні – виступають за забезпечення соціальної справедливості, прав і свобод людини шляхом реформування існуючих порядків.

- Націоналістичні – виступають за найповнішу реалізацію прав своєї нації, за створення і зміцнення національної держави.

Весь спектр політичних партій і рухів виглядає таким чином, що його праве крило займають консерватори і націоналісти, ліве крило – комуністи і соціалісти, а центр – ліберали та соціал-демократи. Сукупність політичних партій та відносин між ними складає партійну систему. Залежно від кількості партій, що мають реальний політичний вплив, вона може бути одно-, дво- або багатопартійною. В Україні існує багатопартійна система. Спектр найвпливовіших політичних сил України:

- Праві: Партія регіонів, Свобода.

- Ліві: Комуністична партія України, Соціалістична партія України.

- Центристські: Удар, Батьківщина.

За методами політичної боротьби політичні партії поділяються на радикальні (схильні до рішучих дій) і реформістські (помірковані).

  

19.9  Влада. Політична влада – це здатність суб’єкта політичного життя реалізувати свою волю або суттєво впливати на поведінку інших суб’єктів з метою задоволення власних політичних інтересів. Джерелом політичної влади є авторитет, насильство, право. В умовах демократії основним джерелом влади стає воля народу . Існує політична влада у вигляді державної та опозиційної влади. Методи здійснення політичної влади: примус, сила, переконання, пропаганда, фальсифікації.

Державна влада має повний арсенал засобів для здійснення політичної волі .  Поєднує в собі законодавчу, виконавчу і судову гілку влади. Державна влада  повинна виборюватися виключно легітимними (тобто законними) методами, інакше  починає сприйматися як нелегітимна .

Опозиційну владу формують політичні сили, які  не змогли вибороти державну владу , але виявляють незгоду з існуючими порядками. Її завдання – контроль і критика державної влади. Опозиційна влада може опиратися лише на силу власного авторитету і права. Опозиція може бути поміркованою, радикальною, конструктивною або деструктивною.

 Влада належить невеликій соціальній групі, яку називають політичною елітою. Необхідно розуміти, що саме ці люди приймають рішення, втілюють їх в життя і несуть за них відповідальність.

Окрім політичної влади  в суспільстві має місце також економічна влада, інформаційна влада, військова влада,адміністративна  влада.

20.10  Демократія. Демократія – це політичний устрій, при якому джерелом влади визнається воля народу.  ЇЇ ознаки:

- виборність влади;

- рівноправність громадян;

- верховенство закону;

- непорушність прав і свободи людини;

- розподіл влади на законодавчу, виконавчу і судову гілки.

Демократія має дві загальновизнані форми: пряму та представницьку. Пряма демократія передбачає безпосередню участь громадян у вирішенні державних справ. Представницька демократія передбачає участь громадян у державних справах шляхом обрання повноважних представників (депутатів). Розвинуте демократичне суспільство живе за правилом: дозволено все, що не заборонено законом. В таких умовах панує толерантність (терпимість до елементів чужоземного або нетрадиційного походження) та плюралізм (мирне співіснування різних світоглядів). Завдяки демократії воля більшості стає законом, а права меншості охороняються законом.

Демократія не позбавлена недоліків і ризиків. Найочевидніші з них:

- лобізм – відстоювання й задоволення інтересів одних людей за рахунок інших;

- бюрократизм – надмірне ускладнення управлінських правил і процедур.

- прихід до влади некомпетентних людей;

-  диктатура більшості над меншістю.

Найчастіше недоліками демократії хворіють нерозвинуті демократії (в їх числі і Україна). Прикладом розвинутої демократії можуть бути США, Велика Британія, Франція, Німеччина.

21.10 Тоталітаризм. Альтернативу демократичному устрою складає тоталітаризм і авторитаризм.

Тоталітаризм – це політичний устрій, що забезпечує всеохоплюючу владу держави над суспільством. Його ознаки:

    -      монополія на владу;

    - монополія на ідеологію ;

    -  культ вождя;

    -  організоване на державному рівні насильство.

В  умовах тоталітаризму порушується принцип розподілу влади на три гілки, державна влада стає безконтрольною, опозиція знищується, права і свободи людини зневажаються, зростає роль армії, поліції та інших силових органів.  Прикладом тоталітаризму може бути гітлерівська диктатура в Німеччині й сталінський режим в СРСР.  Авторитаризм – це політичний режим, що забезпечує одноосібні (диктаторські) повноваження правителю або правлячому угрупуванню. За своїми ознаками близький до тоталітаризму.

 

Тоталітаризм і авторитаризм  можуть прискорювати економічний і соціальний розвиток. Однак слід пам’ятати, що вони нерозривно поєднані з насильством, а значить несуть загрозу правам, свободам, і життю людини.

                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                              

22.11. Вибори. Види виборчих систем.  В демократичній політичній системі народовладдя реалізується при допомозі виборів. Вибори – це передбачена законом процедура народного волевиявлення, за підсумками якого формуються представницькі органи влади. За порядком визначення результатів виборів розрізняють три типи виборчих систем:

- При пропорційній системі виборці голосують за одну з політичних партій. Чим більше виборців проголосує за певну політичну силу, тим більше її представників проходить до органу влади, що обирається.

- При мажоритарній системі територія виборці голосують за окремого кандидата. Перемагає кандидат, який набере встановлену законом більшість голосів.

- При змішаній системі одна частина депутатів обирається за пропорційною системою, друга частина – за мажоритарною системою.

В Україні населенням обираються такі органи влади та посадові особи: Президент; Верховна Рада; місцеві ради; міські, селищні та сільські голови. Президент обирається за принципом більшості голосів у два тури (в першому турі виборів необхідна абсолютна більшість голосів тих, хто голосував; у другому турі достатньо простої більшості). Верховна Рада України обирається за змішаною системою з прохідним бар’єром у 5 %. Міські, селищні, сільські голови обираються за принципом відносної більшості, повторне голосування передбачається лише на випадок однакового числа голосів, поданих за кількох кандидатів.

23.12 Засоби масової інформації.  Засоби масової інформації (ЗМІ) – це носії публічної відкритої інформації. За способом передачі інформації ЗМІ діляться на друковані (газети, журнали) й  електронні (телебачення, радіо, інтернет). За функціональним призначенням ЗМІ діляться на громадсько-політичні, розважальні, спортивні, спеціалізовані, рекламно-довідкові. За установчими документами і редакційною політикою ЗМІ діляться на незалежні або підпорядковані засновникам і видавцям. Можливості сучасних ЗМІ дуже широкі і дозволяють їм:

- бути легкодоступними для більшої частини населення;

- впливати на свідомість людей;

- впливати на формування громадської думки;

- впливати на поведінку людей;

- бути інструментом політичної та ідеологічної боротьби.

 В демократичних країнах ЗМІ стають рупором свободи слова і піднімаються до рівня так званої «четвертої влади», котра виступає проти соціальної несправедливості, різного роду зловживань. Тоталітарні і авторитарні режими, оскільки свобода слова їм не потрібна, придушують незалежність ЗМІ, встановлюють цензуру, карають непокірних журналістів. У таких  країнах ЗМІ використовуються переважно, як засіб пропаганди та ідеологічної війни.

 

24.13 Етнос і нація.  З найдавніших часів важливу роль в суспільному житті відіграв етнічний фактор. Етноси – це спільноти людей, що вирізнялися спільністю походження, мови, культури і самосвідомості. Відтворювалися шляхом внутрішніх шлюбів і функціонували як цілісні соціальні організми. На етнічній основі виникали племена, народності й нації.

Нації – це великі, історично сформовані спільноти, що вирізняються спільністю мови, культури, національної свідомості. Перетворення етносу в націю відбувалося, коли виникала потреба тіснішої консолідації народу: для розвитку  економіки, для захисту власної території, для збереження культури, тощо. Здобутки нації відображає національна культура. Кожна нація зберігає власну історичну пам’ять і має національну гідність.

Сукупність життєво необхідних потреб і прагнень народу називається національними інтересами. Фундаментальні інтереси української нації сьогодні:

- зміцнення державності і демократії;

- розвиток національної економіки;

- розвиток української мови і культури.

Політична нація – це сукупність громадян різного етнічного походження, які спільно творять єдину державу. Формування української політичної нації на даний час ще не завершилося.  

 

24.13 Нація і націоналізм. Націоналізм народився як захисна реакція пригнобленої нації, сформувався в полум’ї визвольної боротьби проти поневолювачів та колонізаторів. Існує у формі особливого світогляду, політичної теорії, реальної політики.  Його ознаки:

- проповідує верховенство прав і свобод нації над правами і свободами людини;

- обстоює право нації на самовизначення і державність;

- пов'язаний з ідеєю патріотизму;

- схильний до радикальних та силових методів політичної боротьби.

Від націоналізму слід відрізняти шовінізм - ідеологію національної зверхності та експансіонізм – ідею загарбання чужих територій. Сполучення націоналізму з шовінізмом та експансіонізмом є небезпечним, оскільки веде до згортання демократії, міжнаціональних конфліктів, загарбницьких війн. При таких обставинах націоналізм втрачає свій прогресивний зміст. Український націоналістичний рух в минулому носив національно-визвольний збройний характер, жорстоко переслідувався польською і радянською владою. На сучасному етапі має мирний характер, виступає за найповніше задоволення національних інтересів.  

ВАРІАНТ 1

 

1 Походження і сутність людини.

2 Поняття про права людини.

 

 

ВАРІАНТ 2

 

1 Поняття індивід, індивідуальність, особистість, громадянин.

2 Громадянське суспільство.

 

ВАРІАНТ 3

 

1 Духовний світ і духовність людини.

2 Політика, її сутність і функції.

           

ВАРІАНТ 4

 

1 Соціалізація особистості.

2 Політичні партії.

ВАРІАНТ 5

 

1 Соціальні стереотипи та упередження.

2 Влада..

 

ВАРІАНТ 6

 

1  Виникнення і типи конфліктів.

2  Демократія.

ВАРІАНТ 7

 

1     Виникнення і сутність суспільства.

2 Засоби масової інформації.

ВАРІАНТ 8

 

1    Поняття «суспільне» , «соціальне», «соціум»..

2 Вибори. Види виборчих систем

ВАРІАНТ 9

 

1 Соціальна стратифікація.   

2 Етнос і нація.

 

 

ВАРІАНТ 10

1    Соціальна мобільність.

2 Нація і націоналізм.

                                           К. С. Колесніков

         КОНСПЕКТИ ЛЕКЦІЙ З ІСТОРІЇ УКРАЇНИ.

                                     

                                             

                                       

1 Українські землі на початку ХХ століття. На початку ХХ століття українські землі входили до складу Російської та Австро-Угорської імперії. В Росії життя українського народу визначають наступні обставини:

                                                                                                       

- Україна як окрема адміністративна одиниця не існує;

- основою економіки залишається сільське господарство, земля належить поміщикам, селянські господарства - малоземельні і бідняцькі;

- у промисловості переважає вуглевидобувна, залізорудна, металургійна і цукроварна галузі;

- українська мова й культура забороняються, більшість населення малограмотна або неграмотна.                                                                                                                                                                                                                                      

Під владою Австро-Угорщини життя українського населення визначали такі обставини:

 

- Галичина, Буковина і Закарпаття входять до різних адміністративних одиниць;

-   основою економіки залишається сільське господарство, кращі землі належать польським панам, селянські господарства -малоземельні і бідняцькі;

- промисловість залишається дрібною і нерозвиненою;

 - українська мова не забороняється, але сфера її використання обмежується.

Таким чином українські землі у складі обох імперій залишалися колоніальними окраїнами, а українці складали найбільш пригноблену та злиденну частину населення.

2. Українські землі в роки І російської революції. У 1905 р. в Росії почалася буржуазно-демократична революція. Її основні причини: самодержавна форма правління, антагонізм між поміщиками і селянами, тяжке становище промислових робітників. Учасники революції вимагають виборності влади, конституції, політичних свобод, перерозподілу поміщицьких земель, обмеження робочого дня. В Україні революція позначається:

- селянськими погромами поміщицьких маєтків;

- антиурядовими виступами на Чорноморському флоті            ( червень 1905 р. - на броненосці «Потьомкін», листопад 1905 р. – у Севастополі під командуванням лейтенанта Шмідта);

- грудневим збройним повстання робітників Горлівки, Катеринослава, Миколаєва, Харкова.

Противники революції виступають на захист самодержавства і поміщицького землеволодіння, об’єднуються у «чорносотенні» організації, що вирізняються особливою ненавистю до євреїв і українців. Революційні події 1905 р. підривають царське самодержавство. 17жовтня 1905 р. цар Микола ІІ підписує Маніфест про дарування політичних свобод і скликання Державної Думи, як представницького органу влади. Революційні здобутки українців : випуск українських газет; діяльність культурно-освітніх організацій «Просвіти»; створення у Державній Думі української громади, депутати якої озвучують вимоги автономії України та перерозподілу поміщицької землі між селянами. У 1907 р монархісти збираються із силами і придушують революцію . Настає період політичної реакції, коли відновлюються самодержавні порядки, а учасники революції зазнають репресій.

Таким чином революція не досягла своєї мети, проблеми, що спричинили революцію, залишилися нерозв’язаними.

3.  Столипінська аграрна реформа. У 1906 р. прем’єр-міністр Росії Петро Столипін розпочинає здійснення аграрної реформи. Столипін особливо не співчуває бідним селянам, але має на меті запобігти новим селянським заворушенням і зміцнити самодержавство. Тому основні напрямки столипінської аграрної реформи передбачають наступне:

- недоторканість поміщицького землеволодіння;

- викуп общинної землі селянами у приватну власність;

- створення хутірських селянських господарств;

- переселення безземельних селян у малозаселені райони Сибіру, Далекого Сходу і Середньої Азії.

Багатьом селянам справді вдається викупити землю і створити заможні хутірські господарства. Однак хід реформи визначає провал переселенської програми уряду. В Сибіру переселенці залишаються без урядової підтримки. Частина їх вимирає від голоду, холоду і хвороб, інша частина повертається додому, поповнюючи маси безземельного, бідного і озлобленого селянства. Зі смертю Столипіна у 1911 р. аграрна реформа припиняється. Її позитивний підсумок - зростання виробництва продовольства, негативний - поглиблення соціальних суперечностей на селі.

                           

4.    Початок І світової війни і Україна. І світова війна являла собою збройне зіткнення наймогутніших військово-політичних угрупувань тогочасного світу – Антанти і Четверного союзу. Її причини пов’язані з боротьбою великих держав за територіальний перерозподіл Європи та заморських колоній. Супротивники залишаються байдужими до інтересів українського народу, але розробляють далекосяжні загарбницькі плани щодо українських земель. Зокрема:

 

- Росія збирається розширити свої володіння за рахунок Галичини, Буковини, Закарпаття;                                                                                                                          -  Австро-Угорщина готується відібрати в царя Поділля і Волинь;

-  Німеччина планує підпорядкувати собі Донбас, Приазов’я і Крим.

Вже в серпні-вересні1914р. відбувається величезна Галицька битва, у якій приймають участь близько півтора мільйона російських і австрійських військовослужбовців. Перемогу в ній здобувають російські війська, відтак Галичина і Буковина переходять під їх контроль.

5. Національний рух під час І світової війни. З початком І світової війни український народ втягується у боротьбу за чужі інтереси й використовується в якості «гарматного м’яса» для російської та австрійської армій. Такі обставини вимагають визначення національних пріоритетів. В перший же день війни найвпливовіші політичні сили Галичини утворюють Головну Українську Раду (ГУР). Головним ворогом українців ГУР визнає Росію і закликає підтримувати Австрію. Майже водночас у Львові виникає “Союз визволення України” на чолі з Дмитром Донцовим. СВУ ставить собі за мету створення самостійної України на руїнах імперської Росії, при цьому орієнтується на Німеччину. Політичні сили Наддніпрянської України заявляють про підтримку Росії. Проте одностайності їм не вистачає. Зокрема, один з лідерів Української Соціал-Демократичної Робітничої Партії (УСДРП) Симон Петлюра закликає українців «виконати свій обов’язок перед Росією», а інший лідер цієї партії Володимир Винниченко засуджує війну і вважає необхідним боротися за автономію.

Таким чином національний рух зазнав розколу. Ця обставина спровокувала проти українців репресії російської та австрійської влади..      

 

6. Бойові дії на українських землях у 1915 – 17 роках.

1915 р.на Cхідному фронті почався з того, що російській армії вдається захопити австрійську фортецю Перемишль. У відповідь німецько-австрійські війська підтягують резерви і здійснюють Горлицький прорив. Їм вистачає сил, щоб захопити Галичину, Буковину й частину Волині.

В травні-червні 1916 р. вже російська армія під командуванням генерала Олексія Брусилова прориває австрійську оборону. Росіянам вдається завдати австрійцям катастрофічних втрат (1,5 млн. вбитими, пораненими, полоненими), повернути собі Буковину і Галичину (без Львова).

Влітку 1917 р. російська армія робить піднімається в наступ на львівському напрямку. Наступ провалюється, після чого російські війська втрачають свою боєздатність і залишають супротивнику висхідні позиції.

Бойові дії на фронтах І світової війни носили затяжний і впертий характер. Ця обставина принесла Росії і Австро-Угорщині важкі людські та матеріальні втрати, поставила їх перед загрозою революції і розпаду.

7. Бойовий шлях Українських Січових Стрільців. Під час І світової війни російське командування мобілізує на фронт до 3,5 мільйонів українців, але ідею створення українізованих військових частин не розглядає. Австрійське командування мобілізує близько 300 тисяч чоловік. У складі австрійської армії формується український підрозділ – Легіон Українських Січових Стрільців. Його чисельність спочатку обмежується 2,5 тисячами бійців, тому при відборі перевага надається вихованцям молодіжних воєнно-спортивних товариств “Сокіл”, “Січ”, “Пласт”. Першим командиром Легіону УСС стає Михайло Галущинський. Бійці Легіону складають присягу на вірність українському народу, чим викликають недовіру австрійського командування. Бойове хрещення стрільці приймають у вересні 1914 р. при обороні Ужоцького перевалу в Карпатах. Згодом виявляють свою мужність у важких боях на горі Маківка (квітень-травень 1915р.), на горі Лисоня (серпень-вересень 1916р.). Німецьке командування відзначає УСС як найкращий підрозділ австро-угорської армії.

Створення Легіону УСС стає першим кроком до відродження української армії.

      

                                                     

8. Утворення УЦР і початок української революції. Тяготи затяжної війни привели Росію до Лютневої революції. Її наслідки - повалення самодержавства, зречення царя і утворення Тимчасового уряду. В Україні ці події викликають початок національної революції. 4 березня 1917р. лідери українських політичних партій утворюють Українську Центральну Раду. Головою УЦР обирають відомого вченого і політичного діяча Михайла Грушевського. У квітні 1917 р., в Києві збирається Український Національний Конгрес, він визнає УЦР законним виразником всенародної волі і доручає їй домагатися автономії у складі Росії.

Російський Тимчасовий уряд відмовляється надати Україні автономію. Проте на підйомі масового революційного руху УЦР діє самочинно. 10 червня1917 р. вона приймає документ, що отримує назву І Універсалу. Його основні положення:

- автономія України у складі демократичної Росії ;

-  вибори до всеукраїнських установчих зборів (сейму);

- збір податку “на рідну справу” і створення української скарбниці.

15 червня1917 р. УЦР формує Генеральний секретаріат (уряд) на чолі з Володимиром Винниченком. І Універсал загострює суперечності між УЦР і Тимчасовим урядом. Щоб залагодити їх поновлюються переговори. В підсумку 3 липня1917 р. УЦР приймає ІІ Універсал, де зобов’язується відмовитися від самочинного запровадження автономії та створення українізованих військових частин.

 

Таким чином І Універсал прокладав шлях до виходу із колоніального минулого. ІІ Універсал став кроком назад, поступкою Тимчасовому уряду. Проголосивши його УЦР самоусунулася від розв’язання невідкладних проблем і втратила час.

9. Боротьба УЦР з більшовиками. У вересні 1917 р. з ініціативи УЦР у Києві збирається з’їзд народів Росії. Його рішення вимагають федеративної перебудови держави. Після з’їзду народів УЦР розпочинає підготовку до скликання Українських Установчих Зборів. Однак 25 жовтня1917 р. у Петрограді відбувається більшовицький переворот: більшовики скидають Тимчасовий уряд, проголошують радянську владу і формують власний уряд - Раднарком. Після цього намагаються захопити владу в Києві і на Україні.

          

Придушивши більшовицькі виступи, УЦР 7 листопада 1917 р. ухвалює свій ІІІ Універсал. Його основні положення :

- утворення Української Народної Республіки (УНР) у складі федеративної Росії;

- визначення території УНР тими землями, де українці складають більшість населення;

- скасування приватної власності на землю;

- введення восьмигодинного робочого дня.

Таким чином ІІІ Універсал передбачав створення Української держави, а також позначав шляхи демократичної перебудови суспільства. В цьому полягає його історичне значення.

                                                          

10.  Більшовицько-українська війна. ІV Універсал УЦР.  4 грудня 1917р. більшовицький Раднарком надсилає ультиматум, в якому відмовляється визнавати УЦР виразником волі трудящих і вимагає сприяння своїм військовим формуванням на території України. Перший всеукраїнський з’їзд Рад, що збирається у Києві, домагання Раднаркому відхиляє. Тоді українські більшовики скликають у Харкові альтернативний з’їзд Рад і проголошують там радянську владу. Скориставшись з цих подій, російські більшовицькі війська розгортають наступ на Лівобережну Україну. Армія УНР через брак сил спинити більшовиків не може. 9 січня 1918 р, коли більшовики вже наближаються до Києва, УЦР ухвалює ІV Універсал. Його положення:

- проголошення незалежності;

- початок мирних переговорів з країнами Четверного союзу;

- передача землі селянам без викупу.

16 січня 1918 р. поблизу залізничної станції Крути 500 студентів – добровольців роблять героїчну, але безнадійну спробу зірвати більшовицький наступ на Київ. Вдершись в Київ, більшовики відзначаються масовими розправами і грабунками.

Таким чином більшовицько–українська війна завершилася перемогою більшовиків, а УЦР почала боротьбу за незалежність.

11. Брестський мирний договір. УЦР, зазнавши поразки у збройному зіткненні з більшовиками, спробувала взяти реванш на дипломатичному фронті. 27січня 1918р. її делегація підписала Брестський договір з країнами Четверного союзу. Його умови:

- примирення УНР і Четверного союзу;

- допомога Четверного союзу у збройній боротьбі з більшовиками;

- постачання українського продовольства країнам Четверного союзу.

Виконуючи свої зобов’язання, німецько-австрійські війська швидко витісняють більшовиків з території України. УЦР повертається до Києва, проте сформувати дієздатну владу та забезпечити поставки продовольства в Німеччину не може. В таких умовах німецьке військове командування втрачає до неї довіру, починає діяти на українських землях як окупаційна влада.

                                                                       

12.  Гетьманат Павла Скоропадського. 29 квітня 1918 р. німецьке командування розігнало УЦР, а Всеукраїнський З’їзд хліборобів (землевласників) за погодженням з німцями обрав колишнього генерала царської армії Павла Скоропадського гетьманом. Отримавши владу Скоропадський скасовує законодавчі акти УЦР і проголошує самостійну Українську державу. Основні напрямки його політики:

- створення сильної дієздатної влади;

- придушення опозиції і антиурядових виступів;

-   відновлення приватної власності (в тому числі – поміщицької);

- формування вільного козацтва і регулярної армії;

- розбудова освіти і науки зокрема: відкриття українських університетів і гімназій, Української Академії Наук, Національного історичного музею;

- союзницькі стосунки з Німеччиною.

Проблема гетьманського режиму полягає в тому, що відновлення поміщицького землеволодіння і вилучення продовольства на користь німців викликають вороже ставлення більшості населення. Тому поразка Німеччини у І світовій війні провокує збройне антигетьманське повстання на чолі з Директорією. На бік Директорії переходить навіть частина гетьманських військ. Як наслідок Скоропадський зрікається влади. Його спроба створення незалежної держави зазнала невдачі.

 

 

13.   Директорія УНР. Директорія утворювалася як керівний орган антигетьманського повстання. Її головою стає Володимир Винниченко, військовим отаманом – Симон Петлюра. Після повалення гетьманату Директорія оголошує про відновлення незалежної Української Народної Республіки і бере на себе роль вищого тимчасового органу влади.  Державного апарату та місцеві органи влади утворити не встигає, тому реальна влада на місцях отримують команди військових частин і з’єднань. Основні напрямки політики Директорії:

- скликання нового законодавчого органу влади - Трудового конгресу;

- узгодження Акту Злуки УНР і ЗУНР;

- прийняття земельного закону, яким передбачається скасування приватної власності на землю, але відкладається на майбутнє перерозподіл поміщицьких земель.

 

Рішення про відмову від негайного перерозподілу поміщицької землі відіграє вирішальне значення. Воно розчарувало селян, похитнуло підтримку Директорії серед селянства.

                                     

14.  Боротьба Директорії, більшовиків і денікінців за Україну.  Після відступу німців з України більшовики розпочали другу війну проти УНР. Їх союзником стає селянська повстанська армія отамана Нестора Махна. Махновці виступають під прапорами анархо–комунізму, борються за те, щоб земля належала тим, хто на ній працює. Взимку 1919 р. війська Директорії зазнають поразок на Лівобережжі, весною – на Правобережжі. Під своїм контролем вони зберігають невелику територію поблизу Кам’янця-Подільського. Радянська влада повертається, однак головні події лише наближаються. Влітку 1919 р. на Україну розгортає наступ білогвардійська армія генерала Антона Денікіна, що веде боротьбу «за єдину, неподільну Росію». На захоплених територіях денікінці відновлюють поміщицьке землеволодіння й розгортають «білий терор» - масові розправи проти своїх політичних супротивників. Така політика викликає підйом повстанського і махновського руху. Безперервними боями на фронті і в тилу сили білогвардійців виснажуються. Восени 1919 р. більшовики і радянська влада повертаються на українські землі втретє.Таким чином 1919 р. став кульмінацією громадянської війни, анархії і руїни.

 

                                                            

15.  Утворення ЗУНР. Наприкінці І світової війни народи Австро-Угорської імперії почали виявляти своє прагнення до самовизначення. Західні українці 18 жовтня1918 р. скликають власний представницький орган – Українську Національну Раду. Своєю метою вона проголошує створення незалежної Української держави на землях Галичини, Буковини, Закарпаття. Водночас польські політики готують рішення про приєднання Галичини до складу Польщі. Зважаючи на цю обставину, 1 листопада 1918 р. українські січові стрільці піднімають повстання у Львові. 13 листопада 1918 р. проголошується Західно–Українська Народна Республіка. Її президентом стає Євген Петрушевич. Дії українців негайно викликають збройний опір польської сторони. Польсько–українське протистояння переростає на повномасштабну війну.

Боротьба із зовнішніми ворогами підштовхує ЗУНР і Директорію до ідеї створення соборної (єдиної) Української держави. 22 січня 1919 р. у Києві їх делегації урочисто проголошують акт Злуки УНР і ЗУНР. Акт Злуки ясно засвідчує волю українського народу, але не знаходить дипломатичного визнання з боку країн Антанти і не допомагає змінити несприятливий перебіг подій.

                                                          

16. Польсько-українська війна. Миротворча місія Антанти запропонувала уряду ЗУНР залишити Львів і Дрогобич в руках поляків. Такі умови - неприйнятні і означають продовження польсько-української війни. Вирішальні події розпочинаються, коли збройні сили Польщі поповнює армія, споряджена за кошти французького уряду. Польські війська захоплюють більшу частину території ЗУНР. Зібравши останні сили Українська Галицька Армія у червні 1919 р. проводить Чортківську офензиву (наступальну операцію). Вона змушує відступати набагато сильнішого супротивника, однак вичерпує необхідні для продовження боротьби матеріальні і людські ресурси. Зрештою УГА змушена відступити за прикордонну ріку Збруч, де об’єднується з військами Директорії..

 

Таким чином ЗУНР зазнала поразки. Галицькі землі всупереч волі українського населення перейшли під владу Польської держави.

17 Утворення УСРР. 6 січня 1919 р., коли Червона Армія розгортала наступ проти військ Директорії, більшовики проголошують Українську Соціалістичну Радянську Республіку (УСРР) зі столицею у Харкові. У березні 1919 р. приймається перша Конституція Радянської України, розроблена на основі Конституції Радянської Росії. Її положення передбачають ліквідацію приватної власності і «диктатуру пролетаріату» як форму державного правління. Уряд за російський взірцем перейменовується на Раду Народних Комісарів. Очолює український Раднарком болгарський революціонер Християн Раковський. Більшовики нахабно вилучають врожай у селян, чим здіймають нову хвилю повстанського руху. Проти них виступає навіть недавній союзник Махно. Радянська влада утримується на багнетах Червоної Армії і наганах ЧК.

Таким чином УСРР була створена як політична декорація, щоб приховати окупаційний характер більшовицької влади. За іронією долі саме їй судилося зберегти революційні здобутки українського народу у вигляді територіальної цілісності та власного державного апарату.

18.  Поразка національної революції.   Головний отаман Симон Петлюра не змирився з поразкою у другій більшовицько-українській війні. Щоб продовжувати боротьбу, він у квітні 1920 р. підписує Варшавську угоду з Польщею. Її умови:

- польський уряд визнає Директорію верховною владою в Україні і зобов’язується надати їй військову допомогу для боротьби з більшовиками;

- Директорія визнає Польщу в кордонах 1772 р., зокрема належність до неї Галичини і Волині.

Після цього польські війська при підтримці петлюрівців починають наступ. Їм вдається захопити значну частину Правобережжя і оволодіти Києвом. На цих територіях поляки встановлюють окупаційний режим і відновлюють поміщицьке землеволодіння, чим викликають невдоволення місцевого населення. Тож сподівання Симона Петлюри на початок великого антибільшовицького повстання не справджуються. Ця обставина дозволяє більшовикам зібрати сили й перейти в потужний контрнаступ. Ціною величезних зусиль польсько-українським військам вдається зупинити їх на підступах до Варшави і Львова. За це поляки «віддячують» українцям  тим, що за спиною Петлюри йдуть на переговори з більшовиками. У березні 1921 р. вони підписують Ризький договір. Його умови :

- більшовики визнають належність Галичини і Волині до Польщі;

- Польща визнає факт існування УСРР.

Водночас у 1921 р. більшовикам вдається придушити махновський рух.

Такий розвиток подій означав, що національна революція закінчилася поразкою. Головним здобутком революції залишилася територіально-адміністративна цілісність Радянської України. Її значення полягало в тому, що вона зберегла в народній пам’яті ідею незалежності.

      

19.   Політика «воєнного комунізму» і «червоний терор».  У 1919–21 рр. більшовики втілювали в життя так званий «воєнний комунізм». Ця політика руйнує звичні способи господарювання, але допомагає мобілізувати матеріальні та людські ресурси в умовах громадянської війни. Головні елементи «воєнного комунізму»:

- націоналізація землі, промисловості, фінансів, транспорту;

- продовольча розверстка – тобто насильницьке вилучення врожаю у селян;

- заборона вільної торгівлі;

- загальна трудова повинність;

 

Заходи «воєнного комунізму» доповнює «червоний терор». Він зводиться до масових репресій проти противників радянської влади. Органи ЧК, революційні трибунали та інші каральні органи практикують арешти, захоплення заручників, розстріли без суду і слідства. Від докорів сумління більшовиків звільняє так звана класова свідомість

В 1921-23 рр. грабіжницька продрозверстка, посуха та неврожай спричиняють голод. Кількість голодуючих перевищує 5 мільйонів чоловік, померлих - 1 мільйон. Державна допомога голодуючим не надається.

 

20. Утворення СРСР. Радянську Росію і Радянську Україну після громадянської війни об’єднувало спільне керівництво у вигляді Центрального Комітету більшовицької партії. Вождь більшовиків Володимир Ленін визнає такий рівень стосунків недостатнім й пропонує утворити єдину державу. За його планом всі радянські республіки об’єднуються як рівноправні політичні суб’єкти і зберігають можливість вільного виходу із майбутнього союзу. Відтак 30 грудня 1922 р. проголошується Декларація про утворення Союзу Радянських Соціалістичних Республік. До складу СРСР входять:

- Російська федерація;

- Закавказька федерація;

- Радянська Україна;

- Радянська Білорусія;

Конституція СРСР приймається в 1924 р. Вона передбачає, що промисловість, транспорт, зв’язок, зовнішня політика, армія і флот підпорядковуються союзним (московським) органам влади.

Таким чином запропонований Леніним принцип рівноправності республік підміняється принципом жорсткого підпорядкування центру.

21. Нова економічна політика.  «Воєнний комунізм» допоміг більшовикам здолати своїх супротивників під час громадянської війни, але привів країну до голоду. Враховуючи це з 1921 р. вони запроваджують нову економічну політику (НЕП). Її основні елементи :

- заміна продрозверстки фіксованим продподатком (тобто у селян більше не відбирають надлишки продовольства, а встановлюють їм певні норми здачі продовольства);

- відновлення вільної торгівлі і товарно-грошових стосунків;

- денаціоналізація дрібної та середньої промисловості;

- переведення державних підприємств на господарський розрахунок (їм, як і приватникам, тепер належить працювати заради прибутку).

Тим самим НЕП передбачає часткове відновлення приватної власності і ринкових стосунків. Підсумки нової економічної політики за 1922-28 рр.: швидке зростання сільськогосподарського виробництва; відбудова промисловості; подолання післявоєнної руїни; підйом добробуту населення.

Незважаючи на очевидні здобутки, ринковий характер такої політики, викликав вороже ставлення сталінського керівництва СРСР. Тому з 1929 р. НЕП по всіх його напрямках було згорнуто.

22 . Політика коренізації.       З 1923 р. більшовики проводили політику коренізації – тобто сприяння народам СРСР у розвитку їх національних культур. Мета - залучення народів СРСР до ідеології і практики більшовизму. В Україні коренізація набуває характеру українізації. Її очолюють народні комісари освіти Олександр Шумський та Микола Скрипник. Головні напрямки коренізації:

- залучення українців в партію і державний апарат;

- українізація освіти, науки і засобів масової інформації;

- підтримка української культури;

- підтримка культур національних меншин;

- ліквідація неписьменності серед дорослих.

Наслідком такої політики є українське відродження, яке позначається бурхливим розвитком літератури, театру, музики. Однак на початку 1930-х років, коли новим керівником СРСР стає Йосип Сталін, політика українізації визнається небезпечною і згортається. ЇЇ прихильників і провідників звинувачують у буржуазному націоналізмі, визнають ворогами народу, репресують. Репресованих діячів мистецтва так багато, що вони стали «розстріляним відродженням» української культури.

23. Особливості радянської індустріалізації України. Керівництво СРСР ставило собі за мету подолання економічної відсталості СРСР і будівництво комунізму. На думку Сталіна НЕП для вирішення таких завдань не годиться, тому починається «соціалістична модернізація». Як основний елемент такої модернізації розглядається індустріалізація – тобто прискорений розвиток машинного виробництва і великої промисловості.

 

Особливістю радянської індустріалізації стають п’ятирічні плани розвитку господарства, форсовані темпи економічного зростання, а також пріоритет важкої і оборонної промисловості над іншими галузями. Відповідно:

- В роки першої п’ятирічки ( 1928-32) на Україні зводяться 400 нових підприємств, в тому числі такі величезні, як ДніпроГЕС, ХТЗ, Криворіжсталь, Запоріжсталь.

- В роки другої п’ятирічки ( 1933-37) будуються близько 1000 промислових об’єктів; шахтар Олексій Стаханов започатковує рух передовиків (соціалістичне змагання).

- В третій п’ятирічці вводиться семиденний робочий тиждень, кримінальна відповідальність за порушення трудової дисципліни, заборона на звільнення за власним бажанням.

24. Наслідки радянської індустріалізації України. Соціалістична індустріалізація принесла глибокі соціально-економічні зміни. Зокрема:

- важка і оборонна промисловість стають базовими галузями господарства;

- металургія, вуглевидобуток, машинобудування піднімаються до показників світового рівня;

-  міське населення й чисельність робітничого класу швидко зростає.

 

Однак здобутки форсованої індустріалізації нерозривно пов’язані з її темними сторонами. Їх багато:

- непропорційний розвиток різних галузей;

- ліквідація приватного сектору й формування адміністративно-командної економіки;

- штурмовщина;

- зубожіння населення;

- руйнування сільського господарства.

Таким чином форсована індустріалізація забезпечила зростання економічної і військової могутності СРСР. Однак досягалося воно за рахунок жорстокої експлуатації і крайніх злиднів народу.

25 Колективізації сільського господарства 1927-33 рр. Форсована індустріалізація потребувала величезної кількості робочої сили і продовольства. Їх постачальником могло бути лише село. Тому з 1927 р. сталінське керівництво бере курс на колективізаціюсільського господарства. Задум полягає у тому, щоб об’єднати селян в колективних господарствах (колгоспах), оснастити колгоспне виробництво технікою і забезпечити країну дешевим продовольством. Створення колгоспів починається з вилучення у селян землі, сільськогосподарського інвентаря і худоби. Реалізувати ці задуми виявляється важко, оскільки добровільно відмовлятися від звичного життя селяни не хочуть. У 1929 р., коли більшовики переходять до суцільної, насильницької колективізації, селяни чинять опір: шкодять колгоспне майно, вбивають більшовицьких активістів, подекуди піднімають повстання. Влада відповідає розкуркуленням – тобто політикою ліквідації заможного селянства. Всі, хто відмовляється вступати у колгоспи, оголошуються куркулями. Їх очікує експропріація власності і житла, виселення із села або депортація в Сибір. Кількість розкуркулених наближається до 1,4 мільйона чоловік.

Таким чином більшовики домоглися ліквідації індивідуальних селянських господарств і створення колгоспної системи. Загрозливим наслідком насильницької колективізації стало скорочення виробництва продовольства та його хронічна нестача.

26 Голодомор 1932-33 рр.. Колгоспи створювалися як виробники і постачальники дешевого продовольства державі. Вони зобов’язуються виконувати державні хлібозаготівельні плани. Решта їх врожаю складає посівний фонд та нараховується колгоспникам на трудодні. В 1932 р. ситуація складається так, що новоутворені колгоспи не можуть виконати високі хлібозаготівельні плани. На вимогу вищого керівництва місцева влада вилучає посівні фонди і проводить реквізиції продовольства у сім’ях колгоспників. Із серпня 1932 р. починає діяти «закон про 5 колосків», що передбачає розстріл або 10-річне позбавлення волі за крадіжку колгоспного майна. Після цього зупинити великий голод стає неможливо. Голодуючі опухають, помирають сім’ями, вулицями і цілими селами. Трапляються випадки людоїдства. Живі не встигають ховати померлих.

 

Таким чином в 1932-33 роках голодною смертю померли від 3 до 10 мільйонів чоловік. Головним організатором голодомору був перший секретар ЦК Компартії України Станіслав Косіор, а також голова надзвичайної хлібозаготівельної комісії В’ячеслав Молотов. Трупний сморід їх не турбував.

      

27. Політика масових репресій в 1920 - 30 - х роках. З кінця 20-х років сталінський режим розгорнув політику масових репресій проти власного народу. Її передумови: прагнення Сталіна до одноосібної влади і давня звичка більшовиків до політичного насильства. Офіційно необхідність репресій Сталін пояснює «загостренням класової боротьби в ході будівництва соціалізму». Після цього каральні органи ГПУ-НКВДрозширюють пошуки «ворогів народу». Оскільки організована антибільшовицька опозиція давно ліквідована, політичні звинувачення висуваються невинним або просто випадковим людям. Найчастіше такими звинуваченнями є «шкідництво», «шпигунство», «антирадянська агітація», «троцькізм». Необхідні зізнання слідчі НКВД вибивають погрозами, шантажем або тортурами. Судові процеси фальсифікуються. Першим з них - «Шахтинський процес» 1928 р. над інженерами Донбасу. Втім часто покарання призначаються в позасудовому порядку. Репресованих, яких не засудили до смертної кари, очікують табори ГУЛАГ. Там вони використовуються в якості рабської робочої сили. Основні напрямки політичних репресій в Україні:

- проти селянства;

- проти технічної інтелігенції і діячів культури;

- проти церкви і віруючих;

- проти старих більшовицьких кадрів і командного складу Червоної Армії.

Таким чином репресії в добу «Сталінщини» охоплюють мільйони людей. Сталін використав їх, щоб зміцнити свою владу та розправитися над політичними конкурентами.

28.   Репресії проти релігії та церкви.     Більшовики вважали релігію пережитком темного минулого і сповідували войовничий атеїзм. Виходячи з цього протягом 1920 – 30– х років вони:

- закривають й руйнують храми;

- переслідують священників і віруючих людей;

- викорінюють пов’язані з релігією традиції та звичаї.

Право на існування сталінське керівництво залишає Російською Православною Церквою (РЦП). Інші конфесії ліквідовуються. Так у 1930 р. ГПУ-НКВД здійснює погром Української Автокефальної Православної Церкви (УАПЦ). Більшість її священників і майже всі єпископи репресуються. Не менш жорстоко переслідуються протестантські конфесії: баптисти, п’ятидесятники, свідки Ієгови.

Таким чином в 20-30-х роках церква і віруючі люди переживають найважчі часи.

29  Західноукраїнські землі під владою Польщі. Після поразки національної революції Галичина і Волинь опинилися у складі Польщі. Оскільки сталося це всупереч волі українського населення, польська влада відмовляється від надання українським землям автономії, проводить політику дискримінації українців і полонізації краю. Зокрема:

- українці не допускаються до керівних посад на державній службі;

- українцям обмежується доступ до освіти рідною мовою і вищої освіти;

- гальмується розвиток промисловості на українських землях;

- польським переселенцям-осадникам передаються кращі землі.

 

У 1930 р., розгорається протистояння між селянами і польськими осадниками. Уряд відповідає акцією «пацифікації» (втихомирення) українських селян, яка зводиться до їх приниження, залякування, побоїв.

 

 

30   Суспільно-політичний рух під владою Польщі. Польські закони дозволяли багатопартійність. Найбільші легальні партії Західної України - Українське Національно-Демократичне Об’єднання (УНДО), Радикальна партія. Політичний вплив має також Українська Греко-Католицька Церква (УГКЦ). Митрополит УГКЦ Андрей Шептицький виявляє себе противником насильства і несправедливості, прихильником нормалізації польсько-українських стосунків. Проте непоступливість польської влади штовхає українців на підтримку нелегальної опозиції. Зокрема - Організації Українських Націоналістів (ОУН). Керівництво ОУН на чолі з її першим провідником Євгеном Коновальцем обирає шлях збройної боротьби за незалежну соборну Україну. В 1934 р. оунівці вбивають міністра внутрішніх справ Польщі Броніслава Перацького, помстившись йому за організацію сумнозвісної «пацифікації».

Наслідки польської політики були несприятливими, як для західних українців, так і для самої Польщі: економічна відсталість українських земель, злиденність і безправність українського населення. Багато українців емігрували в Канаду, США та інші країни. Ще більше їх ставало внутрішніми ворогами Польської держави.

31.  Проголошення Карпатської України. Після І світової війни Закарпатська Україна зі згоди країн Антанти увійшла до складу Чехо-Словаччини. Закарпаття отримує статус окремого краю і назву Підкарпатська Русь. Чеський уряд проводить для селян земельну реформу, фінансує будівництво нових доріг і мостів, але відкладає у довгий ящик надання автономії. Уряд надає автономію лише у 1938 р., коли саму Чехо-Словаччину готується поглинути Гітлер. Ледве українці на чолі з Августином Волошиним починають розбудову власної держави, як про свої права на Закарпаття заявляє Угорщина. Користуючись підтримкою Гітлера, вона захоплює Ужгород. Всупереч несприятливим обставинам українці 15 березня 1939 р. проголошують незалежність держави «Карпатська Україна». Її президентом обирають Августина Волошина. Карпатська Україна падає у нерівному протистоянні з угорськими військами.

Проголошення Карпатської України черговий раз засвідчило волю українського народу до створення незалежної держави. В цьому полягає її історичне значення.

32. Воз’єднання  Західної  України з Радянською Україною. Польський бліцкриг Гітлера не став несподіванкою для Сталіна: 17вересня1939 р. Червона Армія перейшла польський кордон і розпочала «визвольний похід» на Західну Україну. Її підрозділи рухаються вглиб Галичини та Волині, беруть в полон польських солдат і зрештою зустрічаються з передовими частинами вермахту. 28 вересня 1939 р., Німеччина та СРСР підписують «Договір про дружбу і кордон», чим завершують ліквідацію Польської держави. В червні 1940 р. настає черга Румунії, якій СРСР висуває ультиматум про передачу Буковини і Бессарабії. Румунія намагається заручитися підтримкою Гітлера. Не знайшовши такої підтримки, задовольняє  вимогу СРСР.

Отже у 1939-40 рр. відбулося воз’єднання західноукраїнських земель і Бессарабії з Радянською Україною. Історичне значення цих подій полягало в тому, що вперше за багато століть українці стали жити у кордонах однієї держави. Воз’єднані землі очікувала насильницька радянізація - перебудова усіх сфер життя за радянським зразком.

           

33. Початок Великої Вітчизняної війни. 22 червня 1941р. збройні сили Німеччини та її сателітів, що налічували близько 5 мільйонів солдат і офіцерів, розпочали вторгнення в СРСР. Німецький план бойових дій “Барбароса” базувався на стратегії бліцкригу. У відповідності з ним на Україну розгортає наступ група німецьких армій «Південь» та румунські війська. Радянське командування не має генерального плану оборони і спрямовує Червону Армію в зустрічні контратаки. Початок бойових дій показує, що удари Червоної Армії є надто хаотичними та розрізненими аби зупинити супротивника, а наступ вермахту - надто повільним аби здійснити бліцкриг. Найважливіші події перших місяців війни на українському напрямку :

- Танкова битва в районі Луцьк – Рівне – Броди (23 – 29 червня) ;

- Оборона Києва (липень – вересень) ;

- Оборона Одеси (серпень – жовтень) ;

- Оборона Севастополя (жовтень 1941 – липень 1942 рр.) ;

Підсумком бойових дій 1941 р. стало те, що Червона Армія зазнала жорстоких поразок, понесла катастрофічні матеріальні і людські втрати, відкотилася далеко вглиб своєї території. Зірвати гітлерівський бліцкриг їй вдалося під Москвою. Українські землі тим часом залишилися в окупації.

34.  Нацистський окупаційний режим на Україні. Нацисти виходили з того, що населення України є расово неповноцінним. Їх окупаційний план «Ост» передбачав скорочення українського населення і розширення німецького «життєвого простору» за рахунок українських земель. Тому на окупованих територіях силами СС і гестапо встановлюється так званий «новий порядок». Він зводиться до терору, пограбування і примусової праці. Основні заходи окупаційної влади:

-  придушення руху Опору;

-  знищення єврейського населення (голокост);

-  вивезення молоді на примусові роботи в Німеччину.

Життєзабезпеченням місцевого населення окупанти не займаються.

Таким чином «новий порядок» виявився жорстоким і злочинним. Символом цієї жорстокості став Бабин Яр під Києвом, де проводилися масові розстріли. За підрахунками істориків в окупації втратили життя близько 4 мільйонів мирних жителів України.

 

35. Антифашистський Рух Опору. В ході війни на українських землях піднімався антифашистський рух Опору. Перемога СРСР і допомога Червоній Армії була метою радянських партизан й підпільників. Для цього вони:

- збирають розвідувальну інформацію;

- знищують живу силу і бойову техніку супротивника;

- руйнують комунікації і лінії зв’язку супротивника.

Їх зусилля координуються з Москви Українським штабом партизанського руху на чолі з генералом Тимофієм Строкачем. Найбільші партизанські з’єднання формуються на Сумщині й Чернігівщині, командують ними Сидір Ковпак і Олексій Федоров. За завданням командування Ковпак і Федоров проводять рейди по глибоким тилам ворога.

               

Підпільні організації виникають в містах і селах, діють у безпосередній близькості від ворога. В їх числі: «Молода гвардія» з Краснодону, «Патріот Батьківщини» з Херсона, «Партизанська іскра» із села Кримки на Миколаївщині (командир Парфентій Гречаний).

Таким чином Рух Опору став невід’ємною складовою війни. На боротьбу з ним німецьке змушене було відволікти до 10 % сил вермахту на Східному фронті.

36.   Національно - визвольний  Рух Опору.     В умовах ІІ світової війни зміцнилися політичні сили, що ставили за мету відновлення самостійної Української держави. Найвпливовіша серед них - Організація Українських Націоналістів (ОУН), яка внутрішньо поділяється на фракції Степана Бандери і Андрія Мельника. Заради визволення України з-під влади Польщі і СРСР оунівці співпрацюють з Німеччиною. 30 червня 1941р. у Львові бандерівці проголошують Акт відновлення Української держави. Окупаційна влада цей документ не визнає. Степан Бандера, а разом з ним всі причетні до його проголошення арештовуються. Після цього бандерівці відмовляються від співпраці з німцями і створюють власні партизанські загони. На їх основі у жовтні 1942 р. формується Українська Повстанська Армія (УПА). Її командувачем стає Роман Шухевич. Ідея незалежності забезпечує УПА підтримку місцевого населення, але змушує боротися проти всіх противників незалежної України: німців, радянських і польських партизан. Нестачу сил повстанці компенсують героїзмом і жорстокістю. Найбільш активно УПА діє в Галичині, на Волині і Поліссі.

37. Визволення Лівобережної України. Перемога під Курськом у липні 1943 р. дозволила Червоній Армії перейти в наступ і розпочати визволення Лівобережної України. Долаючи впертий опір супротивника, вона визволяє Харків, Донбас й проривається до Дніпра. На його високому правому березі вермахт створює укріплену лінію оборони. Гітлер вимагає, щоб вона стала «Східним валом» - непереборною перешкодою на шляху Червоної Армії. Зі свого боку Сталін вимагає якнайшвидше форсувати Дніпро. Так розгорається запекла битва за Дніпро. Протягом вересня-листопада 1943 р. Червона Армія форсує широку течію ріки і захоплює плацдарми на правому березі. 6 листопада1943 р. після кровопролитних боїв на Букринському і Лютізькому плацдармах звільнено Київ.

Таким чином Лівобережна Україна була визволена, «Східний вал» не встояв.

 

38.  Визволення Правобережної України. Внесок українського народу у спільну перемогу. З початком боїв на Правобережній Україні Червона Армія мала незаперечну перевагу у живій силі і бойовій техніці. Користуючись цією обставиною вона у 1944 р. шматує оборону супротивника великомасштабними наступальними операціями. Вирішальне значення мають:

- взимку - Корсунь-Шевченківська, Криворізько-Нікопольська операції;

- навесні - Одеська і Кримська операції;

- влітку - Львівсько-Сандомирська і Ясько-Кишинівська операції.    

Вермахт використовує тактику «випаленої землі», залишаючи після себе суцільні руїни та згарища. Але спинити Червону Армію він не може і 28 жовтня 1944 р. визволення України завершується.

Розгром нацистської Німеччини стає спільною перемогою країн Антифашистської коаліції. Вагомий внесок у спільну перемогу зробили і 6 мільйонів вихідців з України, які воювали на різних фронтах, в арміях різних країн. Більше 2000 з них отримали найвищу бойову відзнаку СРСР – зірку і звання Героя Радянського Союзу. В їх числі: льотчики Іван Кожедуб, Георгій Береговий, партизанські командири Сидір Ковпак, Олексій Федоров, підпільники Парфентій Гречаний, Ілля Кулик. Загальні людські втрати України під час війни склали близько 8 мільйонів чоловік.

            

39. Післявоєнна відбудова України. В ході жорстоких, затяжних боїв українські міста і села разом з їх підприємствами, навчальними і медичними установами перетворилися на суцільні руїни та згарища. Все це після війни належить відбудувати. Плани четвертої «відбудовчої» п’ятирічки (1946–50рр.) передбачають:

- пріоритетне фінансування і відбудову важкої та оборонної промисловості;

- залишковий принцип фінансування колективного сільського господарства.

У відбудовчий період влада домагається максимальної мобілізації робочої сили і повного напруження сил на виробництві. Для цього, застосовується кримінальна відповідальність за порушення трудової дисципліни, працівників добровільно-примусово залучають до соціалістичного змагання. Здобутком четвертої п’ятирічки стало перевищення довоєнного рівня промислового виробництва. Темні сторони четвертої п’ятирічки - виснаження сільського господарства, бідність і злидні народу.

40. Відбудова сільського господарства. Голод 1946-47 рр. Стан сільського господарства в четвертій п’ятирічці залишався стабільно важким. Причини цього пов’язані з післявоєнною руїною, нестачею робочих рук, а також залишковим принципом державного фінансування. З метою швидкого відновлення колгоспного виробництва передбачається:

- кримінальна відповідальність за невиконання мінімуму трудоднів;

- невидача колгоспникам паспортів;

- оподаткування селянських домашніх господарств (з фруктовими деревами включно).

У 1946 р. відновлюються державні хлібозаготівлі. Напівзруйнований жалюгідний стан колгоспів і можливість посухи хлібозаготівельні плани не враховують. Такі хлібозаготівлі виявляються непосильними і спричиняють голод. Хоча про випадки людоїдства знає навіть перший секретар ЦК КПУ Микита Хрущов, хліб постачається на експорт. Як наслідок у 1946-47 рр. голодною смертю померло близько мільйона людей, ще більше перехворіло на дистрофію. Припинився голод завдяки щедрому врожаю 1947 р..

41.  Радянізація Західної України. Західну Україну після війни очікувала радянізація – тобто перебудова усіх сфер життя за радянським зразком. Починалася вона із встановлення військово-компартійної диктатури і репресій. Продовження радянізації передбачає:

- націоналізацію приватної власності;

- колективізацію сільського господарства ;

- ліквідацію греко-католицької церкви

- репресії проти противників радянської влади.

Політика радянізації викликає широкий опір місцевого населення. Ударною силою антирадянського опору стає Українська Повстанська Армія на чолі з Романом Шухевичем. Повстанці убивають радянських активістів, влаштовують збройні вилазки, поміж акціями переховуються у добре замаскованих лісових схованках. Придушенням повстанського руху займаються сили НКВД. Вони проводять військові операції, влаштовують криваві провокації з перевдяганням у повстанців, депортують тих, хто надає допомогу повстанцям. Протистояння НКВД і ОУН-УПА відзначається непримиренністю і взаємною жорстокістю. Повстанський рух поступово згас після загибелі Романа Шухевича.

 

42. Доба «Відлиги». 1953-64 роки, коли на чолі держави і партії стояв Микита Хрущов, прийнято називати «Відлигою». З його подачі компартію України очолює Олексій Кириченко – перший українець на цій посаді. Під час роботи ХХ з’їзду КПРС в лютому 1956 р. Хрущов озвучує доповідь, в якій наводить приклади злочинних дій Сталіна і викриває культ особи колишнього вождя. Після цього розгортає політику десталінізації,. ЇЇ головні напрямки:

- припинення масових репресій;

- звільнення і реабілітація незаконно репресованих;

- реформування системи каральних органів;

- публічна критика Сталіна, ліквідація його пам’ятників і топонімів.

ХХІІ з’їзд КПРС, скликаний у жовтні 1961 р., підтверджує необхідність десталінізації, а також проголошує курс на побудову комунізму протягом найближчих 20 років.

Таким чином доба «Відлиги» позначилося лібералізацією політичного життя. Обіцянка побудувати комунізм за 20 років була нездійсненою, майже божевільною. Втім Хрущов та його оточення, засліплені більшовицькою ідеологією, цього не помічали.

43.  Економічні реформи Хрущова. Намагаючись подолати недоліки сталінської адміністративно-командної економіки, Хрущов проводив економічні реформи і експерименти. Зокрема:

- З метою вирішення продовольчої проблеми освоювалися цілинні землі Казахстану.

- З метою поліпшення справ у сільському господарстві підвищувалися закупівельні ціни на колгоспну продукцію, розгорталося масове вирощування кукурудзи, прискореними темпами розвивалась м'ясна і молочна галузі.

- Для покращення керівництва народним господарством створювалися територіальні органи управління – раднаргоспи.

- Для підвищення рівня життя підвищувались зарплати і пенсії, проводилася паспортизація сільського населення, розширювалося будівництво державного житла.

Досягнення радянської науки і техніки в добу «Відлиги» дозволили розпочати освоєння космосу. 12 квітня 1961 р. відбувся перший космічний політ Юрія Гагаріна.

 

Таким чином економічні реформи Хрущова створили сприятливі умови для зростання сільського господарства і добробуту населення. Їх недоліки були пов’язані з тим, що вони виявилися економічно необґрунтованими, втілювалися в життя безграмотно і хаотично.

 

44.  Консервативний поворот доби «Застою».  Доба «Відлиги» перервалася, коли Хрущова власні соратники звинуватили у волюнтаризмі (безграмотному керівництві). Його відстороняють від влади і відправляють на пенсію. Новим лідером партії і держави стає Леонід Брежнєв. Посаду Першого секретаря Центрального Комітету КПУ займає спочатку Петро Шелест, згодом його змінює Володимир Щербицький. Слідуючи за розробленою в Москві генеральною лінією партії, Шелест і Щербицький проводять консервативний поворот у всіх сферах життя. Його ознаки:

- згортання десталінізації;

- поновлення політичних репресій;

- зміцнення цензури та ідеологічного диктату;

- розширення державно-партійного апарату;

-  уповільнення ротацій на всіх щаблях влади;

- русифікація усіх сфер життя.

Консервативний поворот 1964 – 85 рр. забезпечив очікувану стабільність, але закрив шлях для оновлення радянської політичної і економічної системи. Саме тому ці роки увійшли в історію СРСР як доба «Застою».

45.  Дисидентський рух. Існування легальної опозиції в період «Відлиги» і «Застою» залишалося неможливим. Її місце зайняли дисиденти (інакомислячі). Їх інакомислення виражається публічною незгодою з політикою партії, громадянська активність має мирний характер. Дисиденти:

- розповсюджують вільний від цензури «самвидав»,;

- влаштовують небагатолюдні акції протесту;

- надсилають відкриті листи на адресу вищого керівництва держави або міжнародних організацій.

Одним з прикладів дисидентського вільнодумства є стаття Івана Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація?».

Однією з перших дисидентських організацій стає Українська Робітничо–Селянська Спілка, заснована в 1958 р. Левком Лук’яненком. У 1976 р. виникає Українська Гельсінська Група. . Її головою стає поет Микола Руденко, учасниками - Левко Лук’яненко, В’ячеслав Чорновіл, Василь Стус, загалом – 37 чоловік. Вони намагаються зробити неможливе: відкрито, легально моніторити за дотриманням прав і свобод людини в Радянській Україні. Незважаючи на мирний характер руху, дисидентів очікують репресії у вигляді звільнень з роботи, арештів, позбавлення волі, примусового лікування у психіатричних лікарнях.

Дисидентський рух не став масовим явищем, однак мужність його учасників похитнула монополію комуністів на ідеологію.

46.  Розвиток економіки в роки «Застою». Восьма п’ятирічка (1966 – 70 рр.) вирізнялася тим, що уряд СРСР на чолі з Олексієм Косигіним проводив економічну реформу. Основні напрямки реформи:

- розширення самостійності державних підприємств;

-     оцінка їх роботи за показниками прибутковості;

- створення системи матеріального стимулювання працівників.

По своїй сутності реформа означає впровадження ринкових елементів в адміністративно-командну економіку. Позитивний вплив косигінської реформи є очевидним: Україна за підсумками восьмої п’ятирічки нарощує обсяги промислового виробництва на 50%. Однак ідея впровадження ринкових елементів не знаходить підтримки вищого партійного керівництва. У зв’язку з цим в наступні роки реформування економіки припиняється. Економічні труднощі допомагає компенсувати видобуток нафти- і газу. Тому територією України будуються великі експортні нафто- і газопроводи.

В підсумку відмова брежнєвського керівництва від реформ привела до того, що економічний розвиток уповільнився, відставання від розвинутих країн світу поглибилося, сприятливі умови для модернізації економіки було втрачено.

47.   Сільське господарство в роки «Застою». Хрущову вдалося оздоровити стан справ на селі. Тим не менше після його відставки сільське господарство потребувало модернізації. З цією метою держава збільшує капіталовкладення в аграрний сектор, які йдуть на масштабні програми електрифікації, механізації, хімізації, меліорації. Завдяки цьому збільшується виробництво достатньо якісного і дешевого продовольства. Водночас організація колгоспного виробництва змінюється мало. Через те не вдається подолати старі недоліки колгоспної системи, зокрема: технології з великими затратами ручної праці; відсталу інфраструктуру переробки і збереження продукції, безгосподарність.

Таким чином в добу «Застою» колективне сільське господарство піднялося на якісно новий рівень. Проблемою залишилося те, що не вдалося повністю задовольнити попит населення на продовольство і зупинити відтік сільського населення в міста.

48. Політика «Перебудови». Політика «Перебудови» була проголошена квітневим 1985 р. пленумом ЦК КПРС з ініціативи нового лідера партії Михайла Горбачова. Її головні напрямки:

- економічне прискорення і економічні реформи;

- розвиток демократії і гласності ;

- «нове мислення» у зовнішніх відносинах.

Горбачов і його соратники розуміють необхідність реформування економіки, але не знають як подолати труднощі і досягти прискорення. Через те напрямки і зміст економічних реформ неодноразово змінюються. В сукупності вони ведуть до:

- розширення самостійності державних підприємств, переведення їх на господарський розрахунок і самоокупність;

-  легалізації приватного підприємництва і приватної власності;

- відновлення ринкових стосунків.

В цілому економічні реформи «Перебудови» – непослідовні і суперечливі. Вони роблять реальністю найстрашніший сценарій, коли стара радянська економіка безнадійно падає, а нова ринкова – не може піднятися вище кустарного виробництва і спекулятивної торгівлі. Таким чином замість обіцяного прискорення настала криза.

49. Політичне життя в роки «Перебудови». Політичне життя в роки «Перебудови» позначилося тим, що вище партійне керівництво заговорило про необхідність розширення демократії, припинилися політичні репресії, з’явилася гласність. ХІХ партійна конференція у червні 1988 р. проголошує політичну реформу, після чого скасовується 6-та стаття Конституції СРСР про керівну роль Компартії, приймаються закони про вибори депутатів на альтернативній основі. Найважливіші політичні події в Україні:

-  шахтарський страйк у липні 1989 р. - свідчить про відродження страйкового руху;

- утворення Народного Руху України у вересні 1989 р. – свідчить про народження легальної опозиції;

- вибори до Верховної Ради України та місцевих рад у березні 1990 р. – дозволяють демократичним і антикомуністичним силам пройти у парламент й сформувати там фракцію у складі 125 депутатів.

- прийняття Декларації про державний суверенітет України 16 липня 1990 р. – її положення проголошують право української нації на самовизначення й верховенство законів республіки над законодавчими актами СРСР.

                                                                           

Таким чином монополія комуністів на владу відійшла в минуле. Їй на зміну прийшов політичний плюралізм та відкрита політична боротьба.

50. Проголошення незалежності. Демократичні реформи «Перебудови» порушили монополію Компартії на владу і дозволили союзним республікам розширити власний суверенітет. Оскільки подальше існування СРСР у старому вигляді стає неможливим, Михайло Горбачов ініціює так званий “новоогарьовський процес” – тобто розробку нового Союзного договору. Такий розвиток подій викликає невдоволення консерваторів з оточення Горбачова і провокує їх на рішучі дії. 19-21 серпня1991 р. вони роблять спробу державного перевороту. Змовники оголошують, що Горбачов за станом здоров’я не може виконувати обов’язки президента, утворюють «Государственный комитет по чрезвычайному положению» і вводять танкові підрозділи в Москву. Голова Верховної Ради Леонід Кравчук заявляє про відсутність підстав для запровадження надзвичайного стану в Україні. У відповідь посланець ГКЧП погрожує йому силою. Однак переворот у Москві провалюється, внаслідок активної протидії керівництва Російської Федерації. Під впливом цих подій Верховна Рада України 24 серпня 1991р. приймає “Акт проголошення незалежності”.

Таким чином Україна стала незалежною. 1 грудня 1991р. відбувся референдум на підтвердження незалежності і вибори президента. За їх підсумками більше 90% українців проголосували за незалежність, а першим президентом незалежної України став Леонід Кравчук.

51. Початок державотворчих процесів. Після проголошення незалежності керівництву республіки на чолі з Леонідом Кравчуком належало розбудувати незалежну демократичну державу і завершити невдало розпочатий Горбачовим перехід ринкової економіки. Перші кроки державотворення:

- заповнення так званого правового вакууму, зокрема прийняття законів «Про правонаступництво України», «Про громадянство», «Про державний кордон», «Про збройні сили», «Про основні напрямки зовнішньої політики»;

- введення в обіг національної грошової одиниці ( із січня 1992 р. – купоно-карбованців, з вересня 1996 р. – гривні) ;

- створення Національного банку, Служби Безпеки України, закордонних посольств, консульств та інших державних установ;

- затвердження державної символіки;

- розробка і прийняття Конституції України (28 червня 1996 року).

На міжнародній арені незалежна Україна позиціонує себе демократичною миролюбною державою. Ця обставина відкриває шлях до членства в Організації Безпеки і Співробітництва в Європі, Міжнародному Валютному Фонді, Раді Європи та інших міжнародних організаціях. Важливим, але вимушеним кроком стає відмова від ядерної зброї. Підписана в січні 1994 р. під тиском Росії і США тристороння угода передбачає приєднання України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї. Деякий час зовнішня політика України балансує між так званою «багатовекторністю» і євроінтеграцією. Зрештою в 2005 р. обирається курс на асоціацію з Європейським союзом.

52. Проблеми і здобутки перших років незалежності. Президенту Кравчуку ефективної концепції економічних реформ знайти не вдалося. Його правління вирізняють несприятливі процеси і обставини:

- падіння виробництва, гіперінфляція, безробіття;

- непрозора приватизація (прихватизація) держмайна;

- зростання злочинності, криміналітету, тіньової економіки;

- погіршення російсько – українських стосунків.

Як наслідок у 1993 р. середньомісячні доходи скорочуються до 30 доларів на людину. Україна стає однією з найбідніших країн Європи.

Загальне невдоволення піднімає хвилі страйкового руху та загострення політичної боротьби. Опозиція в 1994 р. домагається проведення дострокових президентських виборів. За їх підсумками другим президентом стає Леонід Кучма, який обіцяє подолати кризу і корупцію, налагодити стосунки з Росією.

Під час правління Кучми продовжується приватизація (прихватизація), занепадають колгоспи, криміналітет йде у владу, формуються потужні фінансово-промислові групи, найкраща частина економіки концентрується в руках олігархів. Кучма не виконує передвиборчі зобов’язання 1994 р., втім це не заважає йому роздати порцію нових обіцянок і виграти  президентські вибори 1999 р. В другу каденцію Кучми нарешті припиняється економічний спад.

Таким чином Україна здобула атрибути незалежної держави і зберегла громадянський мир. Проблеми перших років незалежності: затяжна економічна криза, корупція, злидні, скорочення населення. Вони виявилися настільки глибокими, що виникло розчарування в самій ідеї незалежності, народилася сліпа ностальгія за радянським минулим.

 

.                                                                                                                            Загальна хронологія курсу.

2. 1905 – 07рр. – І російська революція.

2. Червень 1905 р. – повстання проти самодержавства на броненосці «Потьомкін».

2. Листопад 1905 р. – повстання проти самодержавства моряків Севастополя під командуванням лейтенанта Шмідта.

2. Грудень 1905 р. – повстання проти самодержавства робітників Харкова, Катеринослава, Горлівки.

2. 17 жовтня 1905 р. – царський маніфест про дарування політичних свобод і скликання Державної Думи.

3. 1906-11рр. – Столипінська аграрна реформа.

4. Серпень – вересень 1914 р. – Галицька битва.

5. 1 серпня 1914 р. - початок І світової війни.

6. Травень – червень 1916 р. – Брусиловський прорив.

7. Вересень 1914 р. – бойове хрещення УСС на Ужоцькому перевалі.

7. Квітень – травень 1915 р. – бій УСС на горі Маківка.

7. Серпень – вересень 1916 р. – бій УСС на горі Лисоня.

8. 2 березня 1917 р. – зречення царя Миколи ІІ.

8. 4 березня 1917 р. – утворення УЦР.

8. Квітень 1917 р. – Український національний конгрес.

8. 23 – 27 лютого 1917 р. – Лютнева революція в Росії.

8. 10 червня 1917 р. - І Універсал УЦР.

8. 15 червня 1917 р. – утворення Генерального секретаріату УЦР.

8. 3 липня 1917 р. – ІІ Універсал УЦР.

9. 25 жовтня 1917 р. – Жовтнева революція в Росії.

9. 7 листопада 1917 р. – ІІІ Універсал УЦР.

10. 9 січня 1918 р. – ІV Універсал УЦР.

10. 16 січня 1918 р. – бій під Крутами.

11. 27 січня 1918 р. – Брестський договір.

12. 29 квітня 1918 р. – гетьманський переворот у Києві.

12. Квітень – листопад 1918 р. – Гетьманат Скоропадського.

15. 18 жовтня 1918 р. – створення Національної Ради у Львові.

15. 1 листопада 1918 р. – повстання січових стрільців у Львові.

15. 13 листопада 1918 р. – проголошення ЗУНР.

15. 22 січня 1918 р. – Злука ЗУНР і УНР.

16. Червень 1919 р. – Чортківська офензива.

18. Квітень 1920 р. – Варшавська угода Симона Петлюри з Польщею.

18. 1917 – 20 рр. – Українська національна революція.

17. 6 січня 1919 р. – проголошення УСРР.

19. – воєнний комунізм.

19. 1921 – 22 рр. – перший більшовицький голод.

20. 30 грудня 1922 р. – утворення СРСР.

21. 1922 – 28 рр. – Нова економічна політика.

23. 1925 – 41 рр. – радянська індустріалізація України.

23. 1928 – 32 рр. - І п’ятирічка в СРСР.

23. 1933 – 37 рр. - ІІ п’ятирічка в СРСР.

25. 1927 – 33 рр. – колективізація сільського господарства.

26. Серпень 1932 р. – Закон про 5 колосків.

26. 1932 – 33 рр. – Голодомор.

27 . 1928 р. – Шахтинський процес.

31 . 15 березня 1939 р. – проголошення Карпатської України.

32. 17 вересня 1939 р. – «визвольний похід» Червоної Армії на Західну Україну.

32. 28 вересня 1939 р. – договір «Про дружбу і кордон» між СРСР і Німеччиною.

32. Вересень – жовтень 1939 рр. – воз’єднання Західної України з Радянською Україною.

32. Червень 1940 р. - воз’єднання Буковини і Бессарабії з Радянською Україною.

33. 22 червня 1941 р. – початок Великої Вітчизняної Війни.

33. 23 – 29 червня 1941 р. – танкова битва в районі Луцьк – Рівне – Броди.

33. Липень – вересень 1941 р. – оборона Києва.

33. Серпень – жовтень 1941 р. – оборона Одеси.

36. 30 червня 1941 р. – проголошення оунівцями Української держави у Львові.

36. Жовтень 1942 р. – утворення УПА.

37. Липень 1943 р. – Курська битва.

37. 23 серпня 1943 р. – визволення Харкова.

37. Вересень – листопад 1943 р. – битва за Дніпро.

37. 6 листопада 1943 р. – визволення Києва.

38. 28 жовтня 1943 р. – остаточне визволення України від фашистської окупації.

39. 1946 – 50 рр. – Четверта (відбудовча) п’ятирічка в СРСР.

40 . 1946 – 47 рр. – післявоєнний голод .

42. 1953 – 64 рр. – період «Відлиги» в СРСР.

42. Лютий 1956 р. – ХХ з’їзд КПРС.

43. 12 квітня 1961 р. – політ Юрія Гагаріна в космос.

44. 1964 – 85 рр. – доба «Застою» в СРСР.

45 . 1976 р. – утворення Гельсінської групи.

46. 1966 – 70 рр. – Восьма (золота) п’ятирічка в СРСР.

48. 26 квітня 1986 р. – Чорнобильська катастрофа.

49. Вересень 1989 р. – заснування Народного Руху України.

49. Березень 1990 р. – перші демократичні вибори в СРСР.

50 . 16 липня 1990 р. – Декларація про державний суверенітет України.

50 . 19 – 21 серпня 19991 р. – заколот ГКЧП.

50 . 24 серпня 1991 р. – проголошення незалежності України.

50 . 1 грудня 1991 р. – референдум на підтвердження проголошення незалежності.

                                           К. С. Колесніков

         КОНСПЕКТИ ЛЕКЦІЙ ІЗ ВСЕСВІТНЬОЇ ІСТОРІЇ.

                                     

                                              

1 Світ на початку ХХ століття. ХХ століття увійшло в історію як доба глобальних змін і потрясінь. Його основні тенденції:

-  Імперіалізм – тобто боротьба великих держав за нові колонії і сфери впливу;

-  Національно-визвольні рухи – тобто боротьба пригноблених народів за своє визволення;

-  Технічний прогрес - позначився зародженням електроенергетики, автомобілебудування,авіації, радіо, телефону та іншими винаходами;

 

Геополітична ситуація початку ХХ століття виглядала так, що:

 

- Групу найсильніших у політичному і військовому відношенні держав світу складали США, Велика Британія, Франція, Німеччина, Росія, Австро-Угорщина. Всі вони, окрім США, були імперіями.

 

- Найбільшою економікою світу залишалася Велика Британія, до її рівня піднімалися США та Німеччина. Економіки великих держав модернізувалися, тому потребували більше природних ресурсів і нових ринків збуту для своїх товарів. 

2 Привід та причини на початку Першої світової війни.   28 червня 1914р. сербський терорист в місті Сараєво убив спадкоємця австрійського престолу ерцгерцога Франца Фердінанда. Австро-Угорщина звинуватила Сербію у потуранні терористам і стала погрожувати їй силою. Ситуація загострювалася через те, що Австрію беззастережно підтримала Німеччина, а Сербію взялася захищати Росія. 1 серпня 1914 р., після того, як почалася загальна мобілізації російської армії, Німеччина оголосила війну Росії. Так локальний конфлікт перетворився на світову війну.

 Її справжні причини:

- Боротьба великих держав за територіальний перерозподіл Європи;

- Боротьба великих держав за нові колонії, сфери впливу і ринки збуту;

- Наявність потужних військово-політичних блоків. А саме: Антантидо якої належали Велика Британія, Франція, Росія  і Троїстого союзу у складі  Німеччини, Австро-Угорщини, Італії.

 

Отже вбивство Франца-Фердінанда було приводом для зіткнення, до початку якого готувалися давно і наполегливо.

 

 

3 Бойові дії в на основних фронтах І світової війни в 1914 р.   Напередодні війни Німеччина мала найсильнішу у світі сухопутну армію та щойностворений підводний флот. Аби уникнути боротьби на двох фронтах одночасно німецьке командування підготувало план бліцкригу– тобто блискавичної війни. Він передбачав несподіваний нищівний удар по Франції і подальшу передислокацію німецьких військ проти Росії.

 

Основні бойові дії розгорталися у Європі, на Західному і Східних фронтах. На Західному фронті бойові дії розпочалися з того, що німці через територію сусідньої Бельгії прорвалися вглиб Франції. У вересні 1914 р. відбулася кровопролитна битва на річці Марна, де французи зрештою зупинили німців. Тим часом російські війська розпочали свій наступ на Східному фронті. Вони були розбиті німцями у Східній Пруссії, але завдали поразки австрійцям у Галицькій битві.

 

 Отже план бліцкригу провалився, війна набула затяжного позиційного характеру.

           

 

 

4 Бойові дії в на основних фронтах І світової війни в 1915 р.  На початку 1915 р. російська армія продовжувала тіснити австрійців і здобула важливу, добре укріплену фортецю Перемишль. Однак німецько-австрійське командування підтягнуло підкріплення і здійснило Горлицький прорив. До осені німецько-австрійські війська повернули собі Польщу, Галичину та інші території. Тим часом дипломатична боротьба призвела до того, що Італія перейшла на бік країн Антанти, а Туреччина з Болгарією приєдналися до Троїстого (Четверного) союзу.

 

На Західному фронті у квітні-травні 1915 р. відбулася запекла битва на річці Іпр. Переможця в ній не виявилося, а пам’ятною стала тим, що німці вперше у військовій історії застосували бойові отруйні гази.

 

На морі Німеччина почала необмежену підводну війну проти Великої Британії. Її підводний флот розгорнув справжнє полювання за кораблями різних країн поблизу британського узбережжя. Так 7 травня 1915 р. після торпедної атаки затонув американський лайнер «Лузітанія». Внаслідок цього загинуло близько 1200 мирних пасажирів.

 

Отже в 1915 р. жоден із супротивників не здобув відчутної переваги. Почалася боротьба на виснаження сил .

 

5 Бойові дії в на основних фронтах І світової війни в 1916 р.  В 1916 р. військове командування Четверного союзу і Антанти планували здобути вирішальні перемоги. Тому:

 

- З лютого по грудень німці штурмували добре укріплену французьку фортецю Верден;

 

- З липня по листопад англо- французькі армії намагалися прорвати німецькі позиції на річці Сомма;

 

Обидві битви вирізнялися масовим використанням артилерії і авіації, англійці на берегах Сомми вперше у військовій історії застосували танки. Підсумком стало те, що супротивники зазнали страхітливих людських втрат, але не досягли мети.

 

На Східному фронті російська армія під командуванням генерала Олексія Брусилова у травні-червні завдала тяжкої поразки австрійцям.

 

Отже вирішальних перемог супротивники не здобули і змушені були продовжувати боротьбу на виснаження сил.  

 

  

 

 

 

 

6 Бойові дії на основних фронтах І світової війни в 1917-18 рр. Продовження необмеженої підводної війни змусило США виступити проти Німеччини. Водночас більшовицька Росія відмовилася продовжувати війну до переможного кінця і уклала з Німеччиною Брестський мирний договір. Ці обставини змінили баланс сил на користь Антанти, але звільнили Німеччину від небезпек на Східному фронті.

 

В такій ситуації німці спрямували на Західний фронт останні сили і знову почали прориватися на берегах Сомми та Марни. Коли вони виснажилися, в атаку перейшли французькі війська. Зрештою 8 серпня 1918 р. поблизу міста Ам’єн французи влаштували «чорний день» німецькій армії, розгромивши 16 дивізій супротивника.

 

 Після цього Болгарія, Туреччина, Австро-Угорщина припинили боротьбу, а в самій Німеччині розпочалася революція. Відтак 11 листопада 1918 р. німецьке командування змушене було підписати Комп’єннське перемир’я на умовах супротивника.

 

Отже І світова війна закінчилась поразкою Німеччини та її союзників. На її фронтах загинуло більше 10 мільйонів військовослужбовців.

 

 

7 Версальський мирний договір.    Для підписання післявоєнних мирних угод було скликано Паризьку мирну конференцію. В її засіданнях приймали участь делегації від 27 країн, але найважливіші рішення визначалися представниками США, Великої Британії і Франції. Колишні учасники Четверного союзу і Росія до роботи в конференції не запрошувалися.

 

28 червня 1919 р. у передмісті Парижа – Версалі пройшла церемонія підписана мирного договору з Німеччиною. Версальський договір передбачав:

 

- Визнання Німеччини головним підпалювачем війни;

- Територіальні поступки Німеччини на користь Франції та інших сусідніх країн;

- Перерозподіл німецьких заморських колоній;

- Військові обмеження, в тому числі: створення Рейнської демілітаризованої зони; скорочення армії до 100 тис. чол.; заборона бойової авіації, підводного флоту, танкових військ;

-  Репарації – тобто відшкодування завданих збитків;

 

Таким чином Версальський договір створював Німеччині економічні проблеми і позбавляв її статусу великої держави.

 

8 Утворення Ліги Націй Версальський договір передбачав створення Ліги Націй, як гаранта дотримання міжнародного права, миру і безпеки.      Головним ініціатором створення такої організації на Паризький мирній конференції був американський президент Вудро Вільсон. Тим не менш після її створення США взяли курс на самоізоляцію і відмовилися від вступу до Ліги Націй. З моменту заснування Лізі Націй не вистачало авторитету і впливовості, оскільки вона не могла опиратися на економічну і військову могутність США. Провідна роль в її діяльності належала Великій Британії і Франції. Керівні органи Ліги Націй розташовувалися у Женеві.

 

 Паризька мирна конференція розробила також післявоєнні мирні договори для Австрії, Угорщини, Туреччини і Болгарії. Їх умови в основному зводилися до репарацій, територіальних і військових обмежень.

 

 

9 Вашінгтонська конференція . Вашінгтонська конференція була скликана з метою залагодження назрілих суперечностей серед                       країн-переможниць. Під час її роботи було узгоджено такі документи:

 

- Договір чотирьох, що передбачав спільний захист США, Великою Британією, Францією і Японію своїх колоніальних володінь в Басейні Тихого океану;

 

- Договір п’яти -  обмежував гонку морських озброєнь між США, Великою Британією, Японією, Францією, Італією у пропорції 5 : 5 : 3 : 1,75 : 1,75;

 

- Договір дев’яти - підтверджував незалежність Китаю і проголошував принцип «відкритих дверей» та «рівних можливостей» у стосунках з ним;

 

Таким чином завершилося формування Версальської системи договорів. Ця система відображала провідну роль США, Великої Британії, Франції, але ніяк не відповідала інтересам багатьох країн і народів. Її негативні сторони (непосильні репарації, несправедливі кордони, тощо) породжували ідеологію реваншизмуі працювали як міна уповільненої дії.

 

 

10 План Дауеса.  Післявоєнні репарації виявилися важким тягарем для німецької економіки. Вже за підсумками 1922 р. погасити їх не вдалося. У відповідь Франція окупувала промисловий центр Німеччини – Рур. США і Велика Британія виступили проти таких дій, тому для розв’язання проблеми репарацій було скликано Лондонську міжнародну конференцію. Її підсумком стало прийняття плану американського банкіра Чарльза Дауеса. Цей план:

 - Встановлював розміри репараційних виплат на 1925-29 рр;

 - Джерелом репараційних виплат визначав податки на товари широкого вжитку, прибутки залізничного транспорту і важкої промисловості;

- Передавав німецькі залізниці і Держбанк під контроль союзників;

- Гарантував Німеччині багатомільйонні американські кредити та інвестиції;

 

Отже план Дауеса не тільки розв’язував проблему репарацій, але й створював умови для відновлення німецької економіки.

 

11 Лютнева революція в Росії.   Війна на виснаження принесла Росії людські втрати, зростання цін, нестачу продовольства, антиурядові настрої і заворушення. Невдоволення царським самодержавством зростало по мірі погіршення ситуації на фронтах і в тилу. 23-27 лютого1917 р. нестача продовольства спровокувала робітничі заворушення в столиці імперії – Петрограді. З’явилися заклики до повалення царизму, спроби розігнати демонстрантів провалилися. Коли повсталих підтримали солдати петроградського гарнізону, вищу державну владу охопив параліч. Зрештою 2 березня 1917 р. цар Микола ІІ змушений був зректися трону.

 

Управління державою перебрав на себе Тимчасовий уряд. Другий центр влади являли собою Ради робітничих і солдатських депутатів, що створювалися на місцях. 

       

На окраїнах імперії піднімалися пригноблені народи. Зокрема власні національні органи влади створили українці, фінни, грузини та інші народи.

        

Таким чином в ході Лютневої революції було повалено монархію. Російська імперія припинила своє існування.

 

12 Політика Тимчасового уряду .  Для визначення основ нового державного ладу Тимчасовий уряд на чолі з князем Георгієм Львовим готував скликання Всеросійських Установчих зборів. До того часу докладав сил для:

 

 - запровадження демократичних свобод і багатопартійності;

- збереження «єдиної і неподільної Росії»;

- продовження війни до переможного кінця;

 

Така політика загострювала ситуацію. 3-6 липня 1917 р. в Петрограді пройшли антиурядові демонстрації, спровоковані звісткою про поразку російської армії на фронті. Більшовики, які їх очолювали, виступали під гаслом: «Вся влада – радам робітничих і солдатських депутатів!». Після липневої кризи:

 

- Тимчасовий уряд звинуватив вождя більшовиків Володимира Леніна у шпигунстві, підривній діяльності на користь Німеччини і видав ордер на його арешт. 

- Більшовицька партія почала підготовку антиурядового збройного повстання.

 

Отже знайти підтримку більшості населення і стабілізувати ситуацію Тимчасовому уряду не вдалося.

 

 

       

 

13 Жовтневий переворот (революція ) в Росії.   Після липневої кризи більшовики готувалися до збройного повстання. Щоб заручитися підтримкою бідних верств населення , вони закликали до негайного припинення війни і передачі поміщицьких земель селянам.

 

25 жовтня 1917р. озброєні більшовицькі загони захопили Зимовий палац і арештували Тимчасовий уряд. Водночас делегатам ІІ всеросійського з’їзду Рад, вождь більшовиків Володимир Ленін оголосив:

- Декрет про землю, що передбачав скасування приватної власності на землю і перерозподіл поміщицьких земель на користь селян;

- Декрет про мир, що  встановлював  перемир’я  з  Німеччиною і закликав учасників світової війни до миру .

 

Відтепер вищим органом влади визнавалися Всеросійські з’їзди Рад, функції уряду покладалися на Раду народних комісарів (Раднарком). Установчі збори більшовики розігнали, оскільки їх прихильники там були в меншості.

 

Таким чином в Росії виникла більшовицька диктатура.

 

14  Громадянська війна в Росії.. Після Жовтневої революції між прихильниками і противниками радянської влади розгорілася громадянська війна. Її учасники:

 

- Червоні – тобто більшовики та їх прихильники, які боролися за збереження радянської влади і встановлення диктатури пролетаріату. Для цього вони утворили регулярну Червону армію і «Чрезвычайную Комиссию» (ЧК), що виконувала функції карального органу. Більшовицьким комісаром з військових і морських справ був Лев Троцький, головою ЧК - Фелікс Дзержинський.

- Білі– являли собою союз політичних сил, що боровся проти більшовиків, за відновлення єдиної неподільної Росії. Їх ударні сили складали армії адмірала Олександра Колчака і генерала Антона Денікіна.

Спочатку білогвардійці при допомозі військ Антанти захопили більшу частину країни. Червоні утримали в руках Петроград, центральні регіони Росії і найголовніше - не дозволили арміям Колчака і Денікіна з’єднатися. Це допомогло їм розгромити ударні сили Білого руху. Залишки денікінської армії закріпилися в Криму. Їх очолив генерал Петро Врангель. В 1920 р. врангелівці здійснили сміливу, але невдалу спробу витіснити червоних з півдня України.

 

Таким чином кровопролитна громадянська війна 1918-1920 рр. завершилася перемогою червоних. 

 

15 Листопадова революція в Німеччині.  Війна на виснаження сил принесла Німеччині важкі людські втрати, голод, недовіру до влади. Резерви для її продовження вичерпалися. Німецькі армія в затяжних боях розгубила свій бойовий дух.

 

3 листопада 1918 р. військові моряки в місті Кіль відмовились виконувати наказ командування. У відповідь було арештовано більше тисячі моряків. Ці події стали сигналом для початку масових виступів в армії і на флоті. Заворушення швидко охопили всю країну, а уряд втратив контроль над ситуацією. 9 листопада1918 р. повстанці захопили Берлін. Вони проголосили Німеччину республікою і сформували власний уряд.

 

Кайзеру Вільгельму в таких умовах не залишалося нічого іншого, як зректися влади. Головнокомандувач німецької армії Пауль Гінденбург підписав перемир’я на умовах держав Антанти.

 

  Таким чином Німецька імперія припинила своє існування. Останнім епізодом революції стало проголошення комуністами і ліквідація армією Баварської радянської республіки.

 

17 США після І світової війни.  Після І світової війни США являли собою велику високорозвинену державу. Збагатившись за роки війни, вони могли претендувати на роль світового лідера, але повернулися до політики ізоляціонізму. Політичне життя будувалося на принципах демократії. За голоси виборців боролася  Республіканська і Демократична партії.

 

 1922-29 рр. увійшли в історію США, як період «Проспериті» - тобто процвітання, коли безперервно зростало виробництво і споживання товарів, зайнятість і доходи населення. В часи «Проспериті» американська промисловість виробляла продукції більше ніж Велика Британія, Франція, Німеччина, Італія і Японія разом взяті . Символом процвітання стала автомобільна промисловість, представлена потужними концернами: «Форд», «Крайслер», «Дженерал моторс». Президентом США в добу «Просперіті» був республіканець Келвін Кулідж.           

 

Негативні тенденції були пов’язані із так званим «сухим законом», що забороняв виготовлення і продаж спиртних напоїв. Внаслідок цього нелегальний обіг спиртного захопили гангстери і зросла організована злочинність.

 

 

      

18 Велика Британія після І світової війни. Велика Британія являла собою величезну імперію, що складалася з метрополії, домініонів і колоній. Політичне життя метрополії будувалося на принципах  демократії. За голоси виборців боролися консерватори, ліберали і лейбористи. Переможці виборців формували уряд на чолі з прем’єр-міністром і керували державою. В колоніях проти британського  панування піднімалися національно-визвольні рухи. Так в грудні 1921р. англійський уряд змушений був визнати незалежність Ірландії.

 

Після І світової війни англійська економіка зростала повільно і не забезпечувала високий рівень життя. Проблеми вугільної галузі у травні1926 р спровокували загальний страйк. Тим не менше їх зарплати були знижені, а робочий день продовжено.

 

 Отже в перше післявоєнне десятиріччя Велика Британія зберігала свою політичну могутність, але втрачала економічну могутність.

 

19 Франція після І світової війни. Франція була водночас демократичною республікою і великою колоніальною імперією. Провідну роль в політичному житті відігравали радикальна, республіканська, соціалістична, комуністична партії. Перший післявоєнний уряд очолював лідер радикалів Жорж Клемансо.

 

В ході І світової війни 1,3 мільйона французів загинуло, ще 750 тисяч було скалічено. Після перемоги втрати компенсувалися тим, що  Франція отримала право на 52% німецьких репарацій, повернула собі багаті природними ресурсами  Ельзас і Лотарингію , захопила частину німецьких і турецьких колоній. Як наслідок :

 

- відновлювалися зруйновані війною регіони;

- йшло економічне зростання, за темпами якого Франція поступалася лише США;

- скорочувалося безробіття;

- виплачувалися пенсії інвалідам війни;

 

Таким чином післявоєнна Франція стала високорозвиненою індустріально-аграрною державою.

 

20 Веймарська республіка в Німеччині.   Після повалення монархії, у місті Веймар зібралися німецькі Національні Збори і прийняли нову конституцію. Веймарська конституція передбачала перетворення Німеччини на демократичну президентську республіку. У політичному житті провідну роль відігравала Соціал-демократична партія. Її лідер Фрідріх Еберт став першим президентом.

 

Німецька економіка скотилася в кризу, коли маси населення страждали від інфляції, безробіття, злиднів. В таких умовах влада не мала достатнього авторитету, виникали реваншистській фашистські погляди. Найбільш активно їх проповідувала націонал-соціалістична (нацистська) партія на чолі з Адольфом Гітлером. 8 листопада 1923 р. в Мюнхені нацисти вчинили так званий «пивний путч». Виступ був придушений, Гітлер потрапив у тюрму, але нацистська партія продовжувала свою діяльність .

 

 Згодом план Дауеса покращив економічну ситуацію і приніс довгоочікуване полегшення.

 

Отже післявоєнна Німеччина переживала важкі часи.

 

      

 

21 Італія після Першої світової війни. Після І світової війни Італія переживала затяжну кризу, коли маси населення страждали від інфляції, безробіття, злиднів.

 

 В таких умовах зародився і здобув популярність фашистський рух. Фашистським дуче(вождем) став амбітний політик та непримиренний противник демократії Беніто Муссоліні. Домагаючись влади він оголосив мобілізацію фашистів і організував похід своїх «чорних сорочок» на Рим. Уряд прийняв рішення про відставку, а король Італії 29 жовтня 1922 р. призначив Муссоліні прем’єр-міністром. В 1926 р. фашисти розпустили політичні партії, ліквідували свободу слова, запровадили смертну кару за політичні злочини.

 

Економічні реформи фашистів забезпечили економічне зростання. Особливістю італійського фашизму стали корпорації, що об’єднували власників підприємств з їх найманими працівниками і використовувалися як інструмент державного регулювання економіки.

                 

 Таким чином в Італії  йшло будівництво тоталітарноїфашистської держави. За словами Муссоліні: «Все в державі, все для держави і нічого поза державою».

 

 

22 Фашизм . Фашизм – це ідейно-політичний рух, що проповідує національну ворожнечу і ненависть до демократії. Філософську основу фашистської теорії склали вчення французького дипломата Жана Гобіно і німецького мислителя Фрідріха Ніцше. Перший з них доводив про нерівність людських рас і вважав необхідним зберігати расову чистоту. Другий оприлюднив теорію «надлюдини», котра має право нав’язувати свою волю слабкодухій  більшості. Головні ознаки фашизму:

 

- Пропаганда міжнаціональної ворожнечі;

- Ненависть до демократії;

- Культ вождя;

- Організоване насильство;

 

Фашизм виник після І світової війни в умовах політичної і соціально економічної кризи, коли демократичні форми управління виявилися не ефективними. Згодом розвинулась найбільш агресивна форма фашизму – нацизм. Вождь німецького нацизму Адольф Гітлер доповнив фашистську теорію ідеями антисемітизмуі експансіонізму.

 

23 Утворення СРСР. Після громадянської війни на території колишньої Російської імперії утворилися радянські республіки. Їх об’єднувало спільне керівництво у вигляді Центрального Комітету більшовицької партії і спільний політичний простір у формі «договірної» федерації.

Визнавши такий рівень стосунків недостатнім, вождь більшовиків Володимир Ленін розробив план утворення єдиної держави. За його пропозицією радянські республіки об’єднувалися як рівноправні політичні суб’єкти і зберігали можливість вільного виходу із майбутнього союзу. Відтак 30 грудня1922 р. була проголошена Декларація про утворення Союзу Радянських Соціалістичних Республік. До складу СРСР увійшли:

 

- Російська Федерація;

- Закавказька Федерація;

- Радянська Україна;

- Радянська Білорусія;

 

Конституція СРСР була прийнята в 1924 р. Вона передбачала, що зовнішня політика, промисловість, транспорт, зв’язок, армія будуть підпорядковуватися союзним (московським) органам влади.

 

Таким чином СРСР створювався як комуністична централізована державу.

 

 

24 Чехословаччина в 1918-39 рр. Чехословаччина виникла мирним шляхом після розпаду Австро-Угорської імперії. До її складу увійшли землі заселені чехам, словаками, німцями,угорцями і українцями. Першим президентом Чехословацької республіки став колишній депутат австрійського парламенту, професор філософії Томаш Масарик.

 

За корткий час президенту і уряду вдалося оздоровити економіку і забезпечити економічне зростання .

 

Головну проблему складали територіальні претензії Німеччини на заселену німцями Судетську область . Після приходу до влади Гітлера стосунки загострилися до того, що обидві сторони почали готуватися до війни. У вересні1938 р. для мирного розв’язання Судетської проблеми було скликано Мюнхенську міжнародну конференцію. Тут керівники Великої Британії і Франції під тиском Гітлера і Муссоліні погодили рішення про передачу  Судетської області Німеччині. А в березні 1939р. Німеччина окупувала всю Чехію, Словаччина стала її сателітом, а Закарпаття всупереч волі українського населення захопила Угорщина.

 

Таким чином Чехословацька держава стала першою жертвою агресивної політики Гітлера.

 

25 «Велика депресія» в США і «новий курс» президента Рузвельта. Зростання виробництва в роки «Проспериті» зрештою перевищило купівельну спроможність населення. Товари більше не розкуповувались, акції підприємств знецінились. Як наслідок протягом 1929-33 рр. США переживали економічну кризу, що отримала назву «Великої депресії». Її ознаки:

 

- Скорочення виробництва;

- Банкрутство підприємств;

- Масове безробіття;

- Зубожіння населення;

 

За подолання кризи взявся президент США Франклін Рузвельт. Його «новий курс» передбачав:

 

  1) Державний контроль над банківським сектором;

  2) Упорядкування промислового виробництва «кодексами чесної конкуренції», де зазначалися обсяги виробництва і ринки збуту товарів;

  3) Компенсації фермерам за скорочення посівних площ та поголів’я худоби;

  4) Запровадження державних пенсій;

 

Отже головною ідеєю «нового курсу» Рузвельта було державне регулювання економіки. Цей підхід допоміг США подолати кризу.

 

26  Велика Британія в умовах світової економічної  кризи. Світова економічна криза відгукнулась у Великій Британії падінням виробництва, скороченням зовнішньої торгівлі, зростанням безробіття, появою депресивних районів. Найбільше потерпали такі галузі як вугледобуток , металургія, суднобудування. Боротьба з кризою і конкурентами змусила Велику Британію змінити стосунки зі своїми домініонами і союзниками. Зокрема :

 

-  було створено Стерлінговий блок, в рамках якого торгівельні взаєморозрахунки проводилися у фунтах стерлінгів ;

- було засновано Британську співдружність націй, в рамках якої Велика Британія отримала пільгові митні тарифи;

 

Таким чином, завдяки протекціонізму, попит на англійські товари відновився. Криза у Великій Британії минулася, однак економічне зростання залишалося нестійким.

 

 

27 Економічна криза і встановлення нацистської диктатури в Німеччині. Світова економічна криза позначилась в Німеччині падінням виробництва, небаченим раніше безробіттям і зубожінням населення.

Зневірившись у владі німці на виборах в рейхстаг масово проголосували за нацистів. Відтак 30 січня 1933 р. Адольф Гітлер, як лідер найбільшої парламентської партії був призначений канцлером (главою уряду). Вночі 27 лютого 1933 р. нацисти здійснили підпал рейхстагу, в чому безпідставно звинуватили комуністів. Цією провокацією скористалися, щоб розгромити компартію та заборонити інші політичні сили. Далі нацисти:

-  проголосили Гітлера фюрером – тобто вождем німецького народу;

- розгорнули систему каральних органів СА, ССігестапо;

- розв’язали політику масового терору і антисемітизму;

- відмовилися від умов виконання Версальського договору;

- розпочали модернізацію збройних сил і військового виробництва.

 

Економічні реформи нацистів забезпечили економічне зростання і підйом життєвого рівня населення.

 

Отже демократична Веймарська республіка припинила своє існування. На її місці виник агресивний Третій рейх.

 

 

28 Франція в період економічної кризи. Економічна криза у Франції позначилась падінням виробництва, скороченням зовнішньої і внутрішньої торгівлі, банкрутством банків , розоренням селянських господарств.

 

В таких умовах похитнулась довіра до влади, активізувалися екстремістські і фашистські організації. «Бойові хрести» та подібні їм організації сіяли ненависть до демократії, парламенту, республіканської форми правління. 6 лютого 1934 р фашисти вийшли на вулиці Парижа і спробували захопити будівлю парламенту. Їх акція викликала опір противників фашизму. Наслідком  лютневих подій стало те, що соціалісти, радикали, комуністи об’єдналися в антифашистську коаліцію «Народного фронту» і перемогли на парламентських виборах 1936 р. Виконуючи свої передвиборчі зобов’язання «Народний  фронт» :

 

-  заборонив  фашистські організації;

-  запровадив 40-годинний робочий тиждень і щорічні оплачувані відпустки для найманих працівників;

 

Однак підсумки економічної політики «Народного фронту» не виправдали сподівання його прихильників. Тому за два роки він розпався.

 

      

29 Соціалістична модернізація народного господарства в СРСР.   Своєю кінцевою метою сталінське керівництво проголосило побудову комунізму. Як важливий крок на цьому шляху розглядалася соціалістична модернізація народного господарства.

 

Головні елементи соціалістичної модернізації:

 

- Індустріалізація – тобто розширення великого машинного виробництва. Проводилася, щоб подолати відставання від розвинутих держав. Особливістю радянської індустріалізації, що охоплювала 1925 – 41 рр, були п’ятирічні плани розвитку і форсовані темпи економічного зростання. Її пріоритетом був підйом важкої і оборонної промисловості;

- Колективізація1927 – 33 рр - передбачала примусову ліквідацію одноосібних селянських господарств, створення колективних господарств (колгоспів) і оснащення їх сільськогосподарською технікою. Колгоспам повинні були виконувати роль постачальників дешевого продовольства державі.

 

Отже соціалістична модернізація була покликана зруйнувати стару економічну систему і являла собою ризиковану історичний експеримент.

 

 

30.1 Японія після Першої світової війни. Японія являла собою конституційну монархію на чолі з імператором. Важлива роль в політичному житті також належала парламенту і вищому військовому командуванню. Японська економіка після І світової війни не уникнула кризових явищ, через що маси населення переживали злидні. Її кращу частину складали дзайбацу– великі промислові об’єднання.

 

Засобом для розв’язання внутрішніх проблем японська верхівка обрала експансіонізм. Зокрема в липні1927 р. прем’єр-міністр Танака надіслав імператору меморандум, де обґрунтував необхідність загарбання Китаю, Індії, інших азіатських країн, а також вказував на неминучість збройного зіткнення із США і СРСР. У зв’язку з цим цілеспрямовано :

 

- Нарощувалося воєнне виробництво;

- Зміцнювалася армія і військово-морський флот;

- Нав’язувалася ідея про особливу місію Японії як визволительки народів Азії  від білої раси.

 

Таким чином Японія стала мілітаристською державою.

 

 

30.2 Зовнішня політика мілітаристської Японії.   Метою зовнішньої політики Японії було панування в Азії і басейні Тихого океану. Зручна нагода для її реалізації склалася в умовах світової економічної кризи.

 

У 1931 р Японія захопила  північну  китайську провінцію Маньчжурія. Вона була перетворена на маріонеткову державу Маньчжоу-Го.  В липні 1937 р японська армія розпочала колоніальну війну в центральних провінціях Китаю. Вона виявилася кровопролитною і затяжною. Після цього японське командування випробувало обороноздатність СРСР. Однак збройні зіткнення на озері Хасан і на річці Халхін-Гол завершилися перемогою Червоної Армії.

 

 Тим часом на дипломатичному фронті йшло зближення з Німеччиною. В листопаді1936 р. для боротьби з комуністичним рухом дві країни підписали так званий Антикомінтернівський пакт.

          

 Отже на міжнародній арені Японія виступала в ролі агресора , підпалювача нової війни і союзника нацистського Третього рейху.

 

31   Китай після І світової війни. Після І світової війни Китай залишався формально незалежною, але політично розрізненою, економічно відсталою країною. Його територія поділялася на сфери впливу місцевих військово – феодальних угруповань та великих держав (Великої Британії, Франції, Японії, США). З початком 20 – х років провідна роль в політичному житті перейшла до партії Гоміньдан таїї вождів: Сунь Ятсена і Чан Кайші.

 

В 1925 – 27 рр. Китай охопила революція, центральним епізодом якої став Північний похід армії Гоміньдану, а підсумком - об’єднання Китаю під владою Чан Кайші. Після революції Гоміньдан знайшов внутрішнього ворога у вигляді Комуністичної партії Китаю. Китайські комуністи ставили за мету радянський шлях розвитку з диктатурою пролетаріату, націоналізацією, ліквідацією поміщицького землеволодіння. Протистояння Гоміньдану і КПК швидко переросло в громадянську війну.

 

Водночас посилювалася японська загроза. В 1931 р. Японія захопила  північну  китайську провінцію Маньчжурія. Там була створена маріонеткова держава Маньчжоу - Го. А в липні 1937 р. японська армія розпочала колоніальну війну в центральних провінціях Китаю. Японцям вдалося захопити значну частину країни. Втім навіть в такій ситуації протистояння Гоміньдану і комуністів продовжувалося.    

 

 

32 Політика умиротворення агресорів. Нацистську Німеччину, фашистську Італію і мілітаристську Японію об’єднувало прагнення до ліквідації Версальської системи та світового панування. Відтак:

 

- В листопаді1936 р Німеччина і Японія підписали так званий Антикомінтернівський пакт. 

- В листопаді 1937р до Антикомінтернівського пакту приєдналася Італія і виник агресивний військово-політичного блок  «Вісь Берлін-Рим-Токіо».

     

В таких умовах Велика Британія і Франція не знайшли нічого кращого, як проводити умиротворення агресорів. Зокрема :

 

-  не перешкоджали переозброєнню і мілітаризації Німеччини;

- визнали аншлюс(тобто об’єднання) Австрії з Німеччиною;

 

-  на Мюнхенській конференції ї задовольнили вимогу Гітлера про передачу Судетської області Чехословаччини до складу Німеччини.

 

Отже завдяки політиці умиротворення агресори досягли перших успіхів, а нацистський Третій рейх став однією з наймогутніших держав світу.

 

 

3 Пакт Молотова – Ріббентропа. Складна міжнародна ситуація 30-х років підштовхувала Велику Британію, Францію і СРСР до ідеї колективної безпеки. Тристоронні гарантії про взаємодопомогу могли стати непереборною перешкодою для агресорів. Переговори по цій темі велися, але виявилися безрезультатними.

 

 В таких умовах почалося радянсько-німецьке зближення. 23 серпня 1939 р міністр іноземних справ СРСР В’ячеслав Молотов і його німецький колега Йоахім фон Ріббентроп підписали договір про ненапад терміном на 10 років. Окрім того було узгоджено секретний додатковий протокол, що передбачав:

 

- Фінляндія, Естонія, Латвія, Бессарабія, Західна Україна і Західна Білорусія є сферою державних інтересів СРСР;

- Польські землі і Литва є зоною державних інтересів Німеччини;

 

Таким чином Гітлер і Сталін розділили Східну Європу на сфери впливу і забезпечили собі повну свободу дій. Після цього ІІ світова війна ставала невідворотною.

34 Причини, характер і початок ІІ світової війни. ІІ світову війну спричинила надзвичайна агресивність фашистсько-мілітаристських режимів, їх прагнення до нового перерозподілу сфер впливу у світі, а також політика умиротворення агресорів . Вона мала несправедливий, завойовницький характер для держав «Осі Берлін-Рим-Токіо» та їх сателітів. Водночас була справедливою, визвольною для жертв агресії.

Війна розпочалася 1 вересня 1939 р, коли відбулося вторгнення німецьких військ в Польщу. При цьому німецьке командування застосувало оновлену стратегію бліцкригу. Її особливість полягала в тому, що:

- Ударні танкові з’єднання вермахтупроривали оборону супротивника;

- Літаки люфтваффе виконували бойові задачі над лінією фронту і руйнували тили супротивника;

 

Польська армія , не зважаючи на впертий опір, за неповний місяць була розгромлена. Польський уряд залишив країну. Велика Британія і Франція оголосили Німеччині війну, але надати реальну допомогу полякам не спромоглися.

Таким чином польський бліцкриг Гітлера завершився повною перемогою.

 

 

35 Політично-територіальна перебудова Східної Європи.    17 вересня1939 р. Червона Армія , перейшовши польський кордон, розпочала «визвольний» похід на Західну Україну і Західну Білорусію. 28 вересня1939 р Німеччина і СРСР підписали договір «Про дружбу і кордон», що зафіксував факт ліквідації польської держави і уточнив нову лінію кордону.

В листопаді 1939 р СРСР розв’язав війну проти Фінляндії. Наступ Червоної Армії фінам вдалося зупинити на оборонних укріпленнях так званої « лінії Маннергейма». В боях з’ясувалося, що  маленька фінська армія значно краще підготовлена до війни в умовах суворої сніжної зими. Зрештою Фінляндія поступилася частиною території, але зберегла незалежність.

В 1940 р СРСР провів анексіюБессарабії, Північної Буковини, Латвії, Литви і Естонії.

Таким чином початком ІІ світової війни Сталін скористався для розширення кордонів СРСР.

 

36 Німецька експансія в Західній Європі.  Підкорення Західної Європи німецьке командування розпочало у квітні 1940 р із захоплення Данії та Норвегії. У травні – червні 1940 р відбувся бліцкриг проти Франції, Голландії і Бельгії, який приніс тріумфальну перемогу Гітлеру.

Наступною ціллю стала Велика Британія. Море, що захищало Британію від танкового бліцкригу , не могло захистити від ударів люфтваффе. Відтак з липня 1940 р по травень 1941 р розгорілася повітряна битва за Англію. Щоб зламати супротивника, німецькі літаки завдавали жорстоких бомбових ударів не тільки по військовим, промисловим об’єктам, але й по густонаселеним містам. Битва за Англію завершилася тим, що британська авіація і протиповітряна оборона знищили близько 1500 літаків люфтваффе і захистили свою країну.

У квітні-травні 1941р. Німеччина окупувала Югославію і Грецію.

 В підкорених країнах встановлювалися окупаційні порядки, створювалися держави – сателіти або колабораційні режими.

 

 

37 Напад Німеччини на СРСР.  22 червня 1941р . збройні сили Німеччини та її сателітів, що налічували близько 5 мільйонів чоловік, розпочали вторгнення в СРСР. Німецький план бойових дій «Барбароса» базувався на оновлені стратегії бліцкригу і передбачав, що:

- група армій «Центр» завдає удару в напрямку Мінськ-Москва;

- група армій «Південь» при підтримці румунських військ завдає удару в напрямку Київ-Донбас;

- група армій «Північ» наступає через Прибалтику на Ленінград;

- розгром основних сил Червоної Армії завершується до настання зими;

Радянське керівництво в особі Сталіна свого часу не довіряло попередженням про підготовку вторгнення , не підготувало генеральний план оборони , тому кинуло Червону Армію в зустрічні контратаки. Проводилися вони хаотично, без координації сил і попередньої розвідки. Командний склад Червоної Армії часто виявляв незадовільний рівень бойової підготовки.

Як наслідок в 1941 р Червона Армія зазнавала катастрофічних втрат і відступала далеко вглиб своєї території. Зупинити вермахт вдалося лише під Москвою (вересень 1941- січень 1942 р). Перемога Червоної Армії в цій битві означала, що план бліцкригу проти СРСР провалився.                                       

 

 

38 Бойові дії в Північній Африці.  Війна в Північній Африці була спровокована тим, що Беніто Муссоліні спробував створити в Африці велику колоніальну імперію. Британія не могла відволікати багато ресурсів від боротьби з Німеччиною, тим не менше її війська розгромили італійців в Лівії, Сомалі, Ефіопії.

На допомогу союзнику Гітлер відрядив танковий корпус під командуванням генерала Ервіна Роммеля. На пустельних просторах Північної Африки Роммель перейшов до наступальної тактики. У червні 1942 р . він захопив фортецю Тобрук , де взяв у полон близько 30 тисяч її захисників. У відповідь британський флот завдав удару по морським комунікаціям супротивника, внаслідок чого корпус Роммеля залишився без достатніх поставок боєприпасів, палива та інших військових матеріалів. Забезпечивши собі перевагу сил, британський генерал Бернард Монтгомері у жовтні 1942 р . здобув важливу перемогу під Аль-Алемейном. Коли на африканському континенті висадилися американці, то німецько-італійські війська потрапили в безнадійне становище.

Отже уся Північна Африка перейшла під контроль США і Великої Британії.

 

 

39 Війна в Азії і на Тихому океані.    7 грудня 1941р. японський авіаносний флот завдав нищівного удару по американській військово-морській базі Пьорл-Харбор. Всього за 2 години Тихоокеанський флот США втратив 19 великих бойових королів. Удари по іншим цілям також виявилися вдалими. Скориставшись з цього, японський флот висадив десанти в Індонезії, на Філіппінах та інших тихоокеанських островах. Японська армія вступила в Таїланд , захопила Бірму, Малайзію. Відтак над величезними просторами Тихого океану і Південно-Східної Азії було встановлене японське панування.

Корінний злам в розвиток подій внесла битва поблизу острова Мідуей. Тут в червні 1942 р американська авіація знищила ударне з’єднання супротивника у складі чотирьох авіаносців. Для японського флоту ці втрати виявилися непоправними.

Таким чином розширення агресії припинилося. Війна в Азії і на Тихому океані набула затяжного характеру.

 

40 Утворення антигітлерівської коаліції.  Розширення агресії змушувало противників Гітлера об’єднуватися. Першими кроками в цьому напрямку стали поставки по системі ленд-ліз американського озброєння, боєприпасів, продовольства Великій Британії і СРСР. Далі вирішальне значення мали:

- Атлантична хартія від 14 серпня 1941 р. , в якій керівники США і Великої Британії кінцевою метою війни проголосили перемогу над агресорами;

- Декларація Об’єднаних Націй від 1 січня 1942 р. , в якій США , СРСР, Велика Британія, Китай та інші країни зобов’язалися використовувати всі наявні ресурси для переможного завершення війни;

- Двосторонні угоди про взаємодопомогу між СРСР і Великою Британією , СРСР і США.

Таким чином з’явилася єдина антигітлерівська коаліція, що дозволила союзникам консолідувати свої сили і узгодити плани.

 

41  Нацистський окупаційний режим.   На окупованих територіях силами СС і гестапо запроваджувався так званий «новий порядок» . В загальних рисах він: зводився до насильства, пограбування, примусової праці. За найменшу непокору передбачав смертну кару або відправку в концентраційний табір.

Водночас нацисти розпочали расову перебудову Європи. Її основні задачі полягали у колонізації і германізації Східної Європи та повному винищенні єврейського населення (голокост). Расовими проблемами займався рейхсфюрер СС Генріх Гімлер. У зв’язку з цим СС на окупованих польських землях зводили табори смерті з газовими камерами і крематоріями, де вбивство мільйонів людей проводилося промисловим способом. Такими таборами смерті стали Аушвіц (Освенцім) , Треблінка, Майданек, Собібор.

 

 Отже нацистський «новий порядок» являв собою злочин проти людства. Незважаючи на терор на окупованих територіях піднімався антифашистський Рух Опору.

 

 

42 Корінний злам на Східному фронті.   Влітку 1942 р , німецька група армій «Південь» розпочала наступ на Кавказ і Волгу. Вирішальні події розгорнулися, коли 6-та армія вермахту прорвалася до берегів Волги і частково захопила Сталінград. Радянська 62-га армія під командуванням генерала Василя Чуйкова , виявивши виняткову стійкість в обороні, не залишила руїни міста . Безперервними боями німці були виснажені, через те не змогли стримати радянський контрнаступ. В підсумку Сталінградська битва , що тривала з липня 1942 по лютий 1943 р завершилася оточенням і загибеллю 6-ї армії вермахту.

Щоб повернути собі ініціативу, німецьке командування у липні 1943 р підготувало нову наступальну операцію під Курськом. Тут вермахт знову наштовхнувся на вперту, добре організовану оборону. Зрештою під час Курської битви він не досягнув поставленої мети , але втратив свої найкращі бронетанкові сили.

Отже на Східному фронті завершився корінний злам. Відтепер вермахт відступав до західних кордонів Радянського Союзу.

 

43 Утворення Другого фронту і визволення Західної Європи. В листопаді 1943 р. в Тегерані відбулася перша конференція керівників антигітлерівської коаліції за участю Франкліна Рузвельта , Вінстона Черчілля , Йосифа Сталіна . Тут вони принципово узгодили рішення про відкриття другого фронту в Європі й участь СРСР у розгромі Японії .

Після ретельної підготовки англо-американські війська 6 червня1944 р. провели десантну операцію на півночі Франції , в Нормандії. Звідси вони розгорнули наступ на Францію і Бельгію. 24 серпня 1944 р. був визволений Париж. Загальне керівництво силами союзників на Західному фронті здійснював американський генерал Дуайт Ейзенхауер. Водночас англо-американська авіація завдавала руйнівних ударів по промисловим і цивільним об’єктам в німецькому тилу. Так лише при нальоті місто Дрезден загинуло більше 130 тисяч чоловік.

В грудні 1944 р німецьке командування підготувало контрудар в Арденнах. Вермахту вдалося прорвати оборону супротивника , однак нестача палива і резервів завадила йому розвинути успіх.

Таким чином Німеччина змушена була вести виснажливу війну на два фронти.

 

 44 Визволення Східної Європи.   Протягом 1944 р Червона Армія проводила великомасштабні наступальні операції, кожного разу завдаючи супротивнику тяжких втрат. Під час операції «Багратіон» в Білорусії була розгромлена група армій «Центр», що в перший рік війни штурмувала Москву. Як наслідок восени 1944 р визволення окупованих територій СРСР завершилося.

Після цього почалося визволення країн Східної Європи: Румунії, Болгарії, Югославії , Польщі, Чехословаччини, Угорщини. В таких умовах Фінляндія, Румунія, Болгарія розірвали союзницькі стосунки з Німеччиною. Останнім союзником Гітлера залишалася Угорщина , її армія тримала оборону спільно з вермахтом. Через те бої на підступах до Будапешта і в районі озера Балатон виявилися вкрай впертими, кровопролитними і затяжними.

 Отже панування нацистів у Східній Європі було ліквідовано. Червона Армія готувалася до вирішальних боїв на території Третього рейху. 

 

 

45 Перемога над нацистською Німеччиною.   В лютому 1945 р. , коли війська країн антигітлерівської коаліції вже увірвалися в Німеччину, Сталін, Рузвельт і Черчілль зустрілися в Ялті. Тут вони узгодили рішення про:

- Спільну окупацію і демілітаризацію Німеччини;

- Покарання нацистських військових злочинців;

- Скликання установчої конференції Організації Об’єднаних Націй.

Однак Гітлер провів тотальну мобілізацію і збирався продовжувати війну до останнього німця. Сталін зі свого боку намагався випередити англо-американських союзників на Берлінському напрямку. Через те , у квітні 1945 р . розгорілася грандіозна , кровопролитна битва за Берлін. Ціною величезних людських втрат Червона Армія зламала німецьку оборону і оволоділа містом. Фюрер покінчив життя самогубством. 

В північ 8 травня 1945 р . командування вермахту підписало акт беззастережної капітуляції. Від імені СРСР капітуляцію прийняв маршал Георгій Жуков.

Таким чином війна в Європі закінчилася. Нацистський Третій рейх припинив своє існування.

 

46 Визволення країн Азії і перемога над Японією.  Перейшовши в наступ на Тихому океані , США вели так звану «острівну війну». Важливим епізодом цієї війни було захоплення Маріанських островів. У червні1944 р. відбулася битва авіаносців , відома як «Велика Маріанська стрільба по індичкам» , що завершилася перемогою американського флоту і поклала край пануванню японського флоту на Тихому океані.

Ця перемога дозволила розпочати визволення Філіппін, Індонезії та інших країн. Японське командування, відчуваючи нестачу сил, почало використовувати камікадзе - тобто воїнів – смертників. Камікадзе завдавали значних втрат американському флоту. Коли війна в Європі вже закінчилася , американці все ще вели вкрай запеклу битву за острів Окінава.

Готовність японців продовжувати відчайдушний опір штовхнула США на застосування щойно створеної ядерної бомби. 6 і 9 серпня 1945 р. полум’я атомних вибухів спопелило японські міста Хіросіма і Нагасакі. Такий розвиток подій зрештою змусив японське керівництво припинити боротьбу. 2 вересня1945 р. відбулося підписання акту капітуляції.

Таким чином ІІ світова війна закінчилася.

 

 

47 Підсумки Другої світової війни і післявоєнні зміни.  ІІ світова війна стала найбільшим збройним конфліктом в історії людства, в якому загинуло 65-70 мільйонів людей. Вирішальний внесок у спільну перемогу над фашистсько-мілітаристським блоком зробили СРСР, США і Велика Британія.

Найважливіші післявоєнні зміни були пов’язані з тим, що

-  США перетворилася на промислову, військову і ядерну супердержаву;

 

- СРСР нав’язав країнам Східної Європи комуністичні режими, поставив їх під свій контроль, а також створив власну ядерну зброю ;

Післявоєнна політика СРСР щодо країн Східної Європи наштовхнулася на опір США і Великої Британії. Союзницькі стосунки між ними змінилися так званою «холодною війною» . Першим зіткненням «холодної війни» стала Берлінська криза 1948-1949 рр. , коли радянські війська блокували Західний Берлін, а англо-американська авіація постачала продовольство у місто. Подальше загострення стосунків привело до створення ворогуючих військово-політичний блоків НАТО і ОВД .

Таким чином після ІІ світової війни виник двохполюсний світ. Його протилежними полюсами стали США і СРСР. 

48 Утворення ООН. Руйнівний характер ІІ світової війни виявив нагальну необхідність створення міжнародної організації, здатної бути гарантом міжнародного права, безпеки і співробітництва.

 Для її створення країни антигітлерівської коаліції скликали конференцію в Сан-Франціско. Її учасники підготували Статут Організації Об’єднаних Націй. Серед країн-засновниць була також Радянська Україна. Днем заснування ООН прийнято вважати 24 жовтня1945р. , коли її Статут набув чинності. Керівні органи ООН :

1) Генеральна Асамблея - є зібранням , де члени ООН можуть обговорювати будь-які питання глобального значення; сесії Генеральної Асамблеї скликаються щорічно;

2) Рада Безпеки – є постійно діючим органом для підтримки миру у всьому світі; наділений компетенцією давати дозвіл на застосування міжнародних санкцій або сили проти агресорів.

Сьогодні ООН об’єднує близько190 країн і відіграє важливу роль у житті сучасного світу. Штаб- квартира ООН розташована у Нью-Йорку.

 

49    «Холодна війна» в 1946 – 62 роках.     Розбіжності щодо облаштування післявоєнного світу привели СРСР і США до стану «холодної війни». Її початок поклала промова Вінстона Черчілля в місті Фултон , у якій він закликав до боротьби проти світового комунізму.

Головні елементи «холодної війни» :

- утворення військово-політичних блоків (НАТО і ОВД);

-  гонка ядерних і звичайних озброєнь ;

- протистояння спецслужб (ЦРУ і КГБ) ;

- регіональні збройні конфлікти ;

- контрпропаганда ;

Головні епізоди «холодної війни» :

- Корейська війна 1950-53 рр. ;

- Побудова Берлінської стіни в серпні 1961р . ;

- Карибська криза ;

Карибська криза була спровокована розміщенням радянських ядерних ракет на Кубі у жовтні 1962 р . У відповідь президент США Джон Кеннеді організував морську блокаду Куби й привів американські ядерні збройні сили у повну бойову готовність . Загроза глобального ядерного конфлікту змусила сторони знайти компроміс. Він полягав у тому, що СРСР повернув свої ракети , а США зобов’язалися не проводити збройне вторгнення на Кубу.

Отже «холодна війна» поставила світ перед загрозою ядерного конфлікту.

 

50 Обмеження гонки озброєнь .  В умовах «холодної війни» розпочалася гонка звичайних і ядерних озброєнь. Проблема роззброєння увійшла до числа основних і неодноразово обговорювалася на сесіях Генеральної Асамблеї ООН.

Перший крок до обмеження гонки ядерних озброєнь СРСР, США і Велика Британія зробили в серпні 1963 р . , коли узгодили договір про заборону випробувань ядерної зброї в повітрі , під водою і в космосі.   Далі ситуація розвивалася так, що військові бюджети СРСР і США стали надто обтяжливими і забезпечили їм паритет (тобто рівновагу) в галузі ядерних озброєнь. Ці обставини змусили супердержави подолати взаємну недовіру і узгодити:

- договір про обмеження систем протиракетної оборони;

- конвенцію про заборону бактеріологічної та хімічної зброї;

- договори про обмеження стратегічних наступальних озброєнь(ОСО-1; ОСО-2) ;

Таким чином двосторонні домовленості СРСР і США в середині 70 – х років дозволили обмежити гонку ядерних озброєнь і суттєво розрядити міжнародну напруженість.

 

Розрядка міжнародної напруженості і закінчення «холодної війни».

 Розрядка міжнародної напруженості дозволила підготувати і провести у місті Гельсінкі Нараду з питань безпеки і співробітництва . В її роботі приймали участь європейські країни, США і Канада.

Заключний Акт Гельсінської наради був підписаний 1 серпня 1975 р. всіма учасниками наради, в тому чисті – СРСР і США. Він зобов’язував їх у сфері міжнародних стосунків керуватися таким принципам як:

- територіальна цілісність держав;

- повага до суверенітету;

- незастосування сили або погроз силою;

- невтручання у внутрішні справи;

- співробітництво між державами;

- дотримання прав і свобод людини;

 Згодом подібні Наради стали традиційними, з 1994 р . на їх основі виникла постійно діюча Організація безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ).

Процес розрядки зірвався, коли США розмістили в Європі свої ракети середньої дальності , а СРСР розгорнув на своїх західних кордонах ракети аналогічного класу.

Отже «холодна війна» отримала продовження. Вона вичерпала себе лише наприкінці 1980 – х років, в умовах «нового політичного мислення», яке запропонував останній керівник СРСР Михайло Горбачов.

 

 

52 Зовнішня політика США після Другої світової війни. Кінець ІІ світової війни США зустріли в статусі найрозвинутішої і наймогутнішої супердержави . У зв’язку  з цим вони почали проводити активну зовнішню політику. Її основні напрямки :

- Облаштування післявоєнного світу на засадах демократії і вільної ринкової економіки;

- Стримування світового комунізму і «холодна війна» проти СРСР;

- Створення і зміцнення Організації Північноатлантичного договору (НАТО);

В 1950-53 рр. США виступили на захист Південної Кореї від збройного нашестя комуністів з півночі країни, яким допомагали СРСР і Китай. Корейська війна завершилася перемир’ям, що зафіксувало існування демократичної Південної Кореї і комуністичної Північної Кореї.

Отже в умовах двохполюсного світу США стали лідером Західного демократичного світу.

 

 

53 США в 1950-60 – х роках.    Після війни переведення американської економіки на мирні рейки не обійшлося без скорочення доходів населення, зростання безробіття і цін.

Політичне життя 50 - х років позначилося політикою маккартизму ( за прізвищем сенатора Джозефа Маккарті). Вона була спрямована на придушення комуністичного руху в США і вимагала активістів комуністичного руху реєструвати в якості «підривних елементів». Відмова від реєстрації загрожувала тюремним ув’язненням або великими штрафами.

Головною внутрішньою проблемою 60 - х років залишалася расова дискримінація і злиденність чорношкірого населення. Через те негритянський рух набув характеру масової боротьби. Його очолював баптистський священник Мартін Лютер Кінг. Він заперечував насильницькі засоби боротьби, але не міг стримати в негритянських кварталах Нью-Йорка , Детройта та інших міст «чорні бунти». Вбивство Кінга у квітні 1968 р . породило нову хвилю «чорних бунтів». В підсумку расова дискримінація була заборонена законом і відійшла у минуле.

Головним досягненням американської науки і техніки стала висадка астронавта Нейла Армстронга на Місяць 20 липня 1969 р .

 

 

54  Економічна політика Рональда Рейгана. З 1981 по 1988 р . посаду президента США обіймав Рональд Рейган. Перш за все йому належало знайти рецепти подолання економічної кризи , яка відчувалася упродовж 70– х років. Його програма оздоровлення американської економіки передбачала:

- Скорочення податків;

- Скорочення державних витрат;

- Розширення свободи підприємництва;

- Зниження курсу долара відносно японської і західноєвропейських валют;

Така економічна політика отримала назву рейганоміки. Вона забезпечила : 

- Економічне зростання;

- Розвиток високотехнологічних і енергозберігаючих технологій ;

- Розвиток високотехнологічних галузей (електроніки, приладобудування, авіації , тощо);

- Підйом доходів і зайнятості населення;

Таким чином американська економіка подолала кризу, залишилася розвиненою, конкурентоздатною і найбільшою в світі.

 

55    План Маршалла.  В 1947 р . , коли країни післявоєнної Європи лежали в руїнах, державний секретар США Джордж Маршалл запропонував їм економічну допомогу.

План Маршалла передбачав :

- надання урядових кредитів і субсидій на закупівлю американських товарів;

- заохочення приватних американських інвестицій;

Для отримання допомоги належало дотримуватися певних умов. Зокрема : не проводити націоналізацію; забезпечити свободу приватного підприємства ; не залучати комуністів до складу уряду. Об’єкти для фінансування  могли обирати самі європейці. СРСР такі умови визнав неприйнятими й заборонив своїм союзникам приєднуватися до плану Маршалла.

Відтак американську допомогу отримали 16 західноєвропейських країн . На їх потреби з 1948 по 1951 р. було спрямовано більше 13 мільярдів доларів, з яких 2,4 мільярда отримала Західна Німеччина.

 Таким чином європейські країни швидко подолали післявоєнну руїну і стали на шлях економічного зростання. По сьогоднішній день план Маршалла залишається одним із найвидатніших досягнень американської зовнішньої політики.

 

 

56 Інтеграційні процеси в Європі.   Після ІІ світової війни втілювалися в життя ідеї європейського економічного співробітництва та інтеграції . Початково ці ідеї залежали від подолання суперечностей між Францією і Німеччиною, котрі в недалекому минулому спровокували дві світові війни. Міністр закордонних справ Франції Робер Шуман запропонував об’єднання сталеливарної і вугільної промисловості обох країн, щоб зробити неможливим таємне виробництво озброєнь. Відповідно до плану Шумана у квітні 1951 р . шість європейських країн, в тому числі Франція і Німеччина підписали Договір про створення Європейського об’єднання вугілля та сталі. В березні1957 р . був підписаний Римський договір про створення Європейського Економічного Співтовариства ( Спільного ринку).

Основні напрямки євроінтеграції:

- вільне переміщення товарів;

- вільне переміщення людей і капіталів;

- узгодження торгової політики щодо інших країн;

- узгодження економічної політики;

З 1973 р . , коли до ЄС приєдналася Велика Британія , почалося розширення Європейського Співтовариства. На сьогоднішній день його членами є 27 країн. З 1992 р . ЄС отримало нову офіційну назву – Європейський Союз або Євросоюз.

Євроінтеграція і вступ в Євросоюз проголошено головною метою зовнішньої політики незалежної України. Однак хронічна неефективність державної влади і переслідування опозиції президентом Януковичем гальмують наближення України до Європи.

 

57 Зовнішня політика ВБ після Другої світової війни.  Велика Британія внесла вагомий внесок у перемогу антигітлерівської коаліції, але вийшла з війни знесиленою і більше не могла стримувати розпад колоніальної імперії. Спочатку їй довелося визнати незалежність великих азіатських колоній – Бірми, Цейлону, Індії, Пакистану. Протягом 60 – х років стали незалежними Нігерія, Сомалі, Уганда та багато інших африканських колоній.

В таких умовах британський уряд докладав сил для того, щоб об’єднати колишні колонії у Британську Співдружність Націй , в рамках якої підтримувалися зв’язки на добровільній, взаємовигідній основі. Сьогодні Британську Співдружність Націй складають 49 держав і вона залишається пріоритетом англійської зовнішньої політики.

 Інші напрямки зовнішньої політики Великої Британії :

- Союзницькі стосунки із США;

- Співробітництво в рамках НАТО;

- Євроінтеграція.

 Таким чином Велика Британія була і залишається впливовим , авторитетним суб’єктом міжнародної політики.

 

 

58 Економічний розвиток Великої Британії в роки правління Маргарет Тетчер.   Протягом перших післявоєнних десятиріч англійська економіка поступалася найближчим конкурентам . Вступати до європейського «Спільного ринку» довелося пізно і на невигідних умовах. Як наслідок упродовж 70 – х років Велика Британія потерпала від економічного застою і безробіття.

В таких умовах до влади прийшли консерватори. Їх програма оздоровлення економіки називалася «правильним підходом» і передбачала :

- Скорочення податків;

- Скорочення державних витрат;

- Приватизацію державного сектору економіки;

- Заохочення інвестицій у високотехнологічні виробництва і галузі;

З 1979 по 1990 р . ці заходи неухильно втілював в життя уряд на чолі з Маргарет Тетчер. Реформи уряду Маргарет Тетчер забезпечили :

-  Економічне зростання;

-  Розвиток високотехнологічних виробництв і галузей;

-  Підйом доходів і зайнятості населення;

Таким чином англійська економіка подолала застій. Велика Британія зберегла почесне місце серед розвинутих , процвітаючих держав світу, а Маргарет Тетчер увійшла до числа найвідоміших політиків ХХ століття.

 

59 IV Республіка у Франції.  З 1946 по 1958 р . у Франції існувала IV Республіка. Її уряди часто змінювалися, але подолали післявоєнні труднощі й створили умови для економічного зростання.

Основна проблема полягала в тому, що IV Республіка вела затяжні кровопролитні колоніальні війни. Зокрема в джунглях Індокитаю з 1945 по 1954 р. французька армія втратила військовослужбовців більше ніж на фронтах ІІ Світової війни. Тим не менше Франції довелося визнати незалежність В’єтнаму, Камбоджі і Лаосу. Наступна колоніальна війна розгорілася в Алжирі. Мільйон алжирських французів вимагав захисту від повстанців , але уряд коштів на продовження війни не мав. Стало відомо, що готується змова з метою повалення республіки і встановлення диктатури. В таких умовах парламент склав свої повноваження , повноту влади в свої руки отримав генерал Шарль де Голль.

Таким чином доба IV Республіки минулася.

 

60 V Республіка у Франції.   Конституція V Республіки розширювала повноваження президента . З 1958 по 1969 р . пост президента займав Шарль де Голль. Головні напрямки його політики:

-  Визнання незалежності колишніх колоній ;

-  Модернізація економіки ;

- Створення французського ядерного арсеналу ;

- Розрив стосунків з НАТО ;

В травні 1968 р . звичне життя французів порушили студентські заворушення . Вони своєю чергою спровокували антиурядові демонстрації й багатомільйонний загальнонаціональний страйк . Їх учасники були невдоволені низькими зарплатами , високими цінами на навчання , загрозою безробіття. Щоб заспокоїти ситуацію владі довелося підвищити зарплату і провести позачергові парламентські вибори. Після цього нові реформи президента не знайшли підтримки населення і Шарль де Голль зрікся влади.

Отже в роки правління Шарля де Голля Франція втратила статус імперії , але зберегла почесне місце в групі найрозвинутіших і найвпливовіших держав світу.

 

61 Розкол Німеччини на ФРН і НДР.  Після ІІ світової війни Німеччина була окупована військами антигітлерівської коаліції . На Берлінській конференції в липні 1945 р . союзники домовилися, що метою їх окупаційної політики буде демілітаризація , денацифікація , демократизація Німеччини.

З листопада1945 по жовтень 1946 р . в місті Нюрнберг працював міжнародний трибунал для нацистських військових злочинців. Нюрнберзький трибунал:

- Засудив до смертної кари 12 високопосадовців Третього рейху, в тому числі – Германа Герінга , Йоахіма фон Ріббентропа ;

- Визнав злочинними організаціями керівний склад нацистської партії , гестапо , СС , СД ;

Між тим «холодна війна» привела до того , що антигітлерівська коаліція розпалася , узгоджені рішення колишніми союзниками більше не приймалися. Як наслідок :

-  В зоні окупації США , Великої Британії , Франції утворилася Федеративна Республіка Німеччини (ФРН);

-  В зоні окупації СРСР було проголошено Німецьку Демократичну Республіку (НДР);

- Східний Берлін став столицею НДР, Західний Берлін залишився під юрисдикцією західних союзників .

У серпні 1961 р . влада НДР побудувала стіну, що розділила дві частини Берліну. Кордон між двома німецькими державами надовго закрився.

 

 

62 Німецьке економічне диво.   Першим канцлером ФРН став лідер християнсько-демократичного союзу Конрад Аденауер. Його уряду не залишалося нічого іншого як продовжити післявоєнне відновлення Німеччини та приєднатися до євроінтеграції.

 

 На користь Німеччини грали такі фактори як план Маршалла, надлишок дешевої і дисциплінованої робочої сили і головне – політика уряду, спрямована на розвиток соціального ринкового господарства . Разом взяті вони забезпечили :

-  Економічне зростання ;

-  Розвиток високотехнологічних виробництв і галузей ;

-  Підйом доходів і зайнятості населення ;

-  Збільшення державного золотого запасу ( на початку 60 – х років він перевищив запаси Великої Британії і Франції разом взятих);

 Економічний прорив Західної Німеччини з 1950 по 1960 рік виявився таким вражаючим , що його стали називати «німецьким економічним дивом». Автором «німецького економічного дива» був тогочасний міністр економіки Людвіг Ерхард.

 

 Таким чином ФРН зайняла почесне місце в групі розвинених, процвітаючих країн світу .

 

64 Післявоєнна відбудова в СРСР. Післявоєнна відбудова в СРСР являла собою вкрай складне і масштабне завдання. Проводилася вона без зовнішньої допомоги, більше того – радянське керівництво зобов’язалося допомагати країнам , яким нав’язало комуністичні режими .  

Особливість четвертої відбудовчої п’ятирічки 1946-50 років полягала в тому, що:

- Важка і оборонна промисловість в першу чергу відновлювалися, забезпечувалися коштами і робочою силою;

- Легка промисловість отримувала меншу частину коштів і відновлювалася повільніше ;

- Колективне сільське господарство фінансувалося за залишковим принципом ;

- Максимальна мобілізація робочої сили досягалася шляхом збереження кримінальної відповідальності за порушення трудової дисципліни ;

-  Господарське освоєння крайньої Півночі і Сибіру велося головним чином рабською працею мільйонів зека .

 Таким чином на початку 50 – х років післявоєнна руїна в основному була подолана , промислове виробництво піднялося до довоєнного рівня. Темним боком такої відбудови виявилося відставання сільського господарства , голод і бідність значної частини населення.

 

 

65 Суспільно-політичне життя в СРСР у 1945 - 53 роках.   Під час ІІ світової війни сталінський режим здобув славу переможця , знайшов нових прихильників і піднявся на вершину своєї могутності .

Після перемоги Сталін не збирався відмовлятися від насильства як засобу керівництва державою й продовжував політику масових репресій. Її основні напрямки:

- Проти звинувачених у зрадництві народів :кримських татар, чеченців, інгушів та інших ;

- Проти учасників антирадянського опору в Прибалтиці і на Західній Україні ;

- Проти колишніх військовополонених і «остарбайтерів» ;

- Проти діячів культури і науки (так звана ждановщина і лисенківщина );

В таких умовах величезний вплив на життя справляли каральні органи НКВД - МГБ та їх керівник Лаврентій Берія. Продовжував розростатися ГУЛАГ .

5 березня 1953 р . помер Сталін . Після цього розгорілася гостра, але прихована боротьба за владу. Вона закінчилася тим, що :

- Лаврентій Берія був звинувачений у зраді й розстріляний без суду та слідства ;

- Новим лідером партії і держави став Микита Хрущов ;

 Отже доба «Сталінщини» залишилася в минулому.

 

 

66     Доба«Відлиги».  Період в історії СРСР, коли на чолі держави стояв Микита Хрущов, прийнято називати “Відлигою”.

 

Під час роботи ХХ з’їзду КПРС в лютому 1956 р. Хрущов озвучив доповідь, в якій навів приклади злочинних дій колишнього вождя і викрив культ особи Сталіна. Він започаткував політику десталінізації – тобто відмову від сталінських методів керівництва. ЇЇ головні напрямки:

 

- Припинення масових репресій;

- Звільнення і реабілітація незаконно репресованих;

- Реформування системи каральних органів;

- Публічна критика Сталіна, знищення його пам’ятників і топонімів;

 

Комуністичну партію України в роки “Відлиги” очолив Олексій Кириченко – перший українець на цій посаді.

 

Отже реформи Хрущова лібералізували політичне життя. Їх незавершеність виявлялася в тому, що вони жодним чином не зачіпали монополію КПРС на владу.

 

67 Економічні реформи Хрущова.   Намагаючись подолати недоліки сталінської адміністративно - командної економіки, Хрущов проводив економічні реформи. Зокрема:

 

- З метою вирішення продовольчої проблеми освоювалися цілинні землі Казахстану.

- З метою поліпшення справ у сільському господарстві підвищувалися закупівельні ціни на колгоспну продукцію, розгорталося масове вирощування кукурудзи, прискореними темпами розвивалась м'ясна і молочна галузі.

- Для покращення керівництва народним господарством створювалися територіальні органи управління – раднаргоспи;

- Для підвищення рівня життя підвищувались зарплати і пенсії, проводилася паспортизація сільського населення, розширювалося будівництво державного житла.

 

Головним досягненням радянської науки і техніки став політ Юрія Гагаріна в космос 12 квітня 1961 р.

 

Таким чином хрущовські реформи створили сприятливі умови для зростання сільського господарства і добробуту населення. Разом з тим вони були економічно необґрунтованими, втілювалися в життя безграмотно і хаотично.

 

 

68 Консервативний поворот доби«Застою». Доба «Відлиги» перервалася, коли Хрущова власні соратники звинуватили у волюнтаризмі і відсторонили від влади. Новим лідером партії і держави став Леонід Брежнєв.

 

Посаду Першого секретаря Центрального Комітету КПУ займав Петро Шелест, згодом його змінив Володимир Щербицький. Слідуючи за розробленою в Москві генеральною лінією партії, вони проводили консервативний поворот у всіх сферах життя. Виявлявся він тим, що:

 

- Згорталася десталінізація;

- Поновлювалися політичні репресії ;

- Зміцнювалася цензура та ідеологічний диктат;

- Розширювалася партійно - державна номенклатура та її всевладдя;

- Уповільнювалися ротації на всіх щаблях влади;

 

Консервативний поворот 1964 – 85 рр. забезпечив очікувану стабільність, але закрив шлях для оновлення радянської політичної і економічної системи. Ці роки увійшли в історію СРСР як доба «Застою».

 

69.1  Економічний розвиток в добу «Застою». Восьма п’ятирічка (1966 – 70 рр.) вирізнялася тим, що уряд СРСР на чолі з Олексієм Косигіним проводив економічну реформу. Основні напрямки реформи: розширення самостійності державних підприємств; оцінка їх роботи за показниками прибутковості; створення системи матеріального стимулювання працівників.

 

Позитивний вплив косигінської реформи позначився зростанням промислового виробництва. Зокрема Україна за підсумками восьмої п’ятирічки наростила обсяги промислового виробництва на 50%. Однак косигінська реформа означала впровадження ринкових елементів в адміністративно- командну економіку, а ця ідея не користувалася підтримкою вищого партійного керівництва. Як наслідок в наступні роки :

 

-  реформування економіки зупинилося;

- темпи економічного зростання уповільнилися;

- відставання від розвинутих країн світу поглиблювалося;

 

Таким чином сприятливі умови для модернізації було втрачено, радянська адміністративно – командна економіка сповзала у кризу.

 

69. 2 Розвиток сільського господарства в1964 – 85роках.  Хрущову вдалося оздоровили стан справ на селі. Тим не менше після його відставки сільське господарство потребувало модернізації. З цією метою держава збільшувала капіталовкладення в аграрний сектор, які використовувалися на масштабні програми електрифікації, механізації, хімізації, меліорації. Однак в процесі модернізації не вдалося подолати такі недоліки колгоспної системи, як технології з великими затратами ручної праці; відстала інфраструктура переробки і збереження продукції, безгосподарність.

 

Отже в добу «Застою» колективне сільське господарство збільшувало виробництво якісної і дешевої продукції і загалом піднялося на якісно новий рівень. Проблемою залишалося те, що воно ніяк не могло задовольнити попит населення на продовольство і зупинити відтік сільського населення в міста.

 

70 Політика«Перебудови» . Політика «Перебудови» була проголошена квітневим 1985 р. пленумом ЦК КПРС з ініціативи нового лідера партії Михайла Горбачова. Її головні напрямки:

 

- Економічне прискорення і економічні реформи ;

- Розвиток демократії і гласності ;

-  «нове мислення» у зовнішніх відносинах;

 

Горбачовське керівництво взялося за реформування економіки, не розуміючи як подолати наявні труднощі і забезпечити прискорення. Тому напрямки і зміст економічних реформ неодноразово змінювалися. В сукупності вони вели до:

 

- розширення самостійності державних підприємств, переведення їх на господарський розрахунок і самоокупність;

-  легалізації недержавного сектору економіки і приватної власності;

- руйнування адміністративно - командної (планової) економіки;

 

Провал реформ визначили фактори їх стихійності, непослідовності і суперечливості.

    

Таким чином прискорення виявилося утопією. В реальному житті почалося падіння виробництва, інфляція та інші ознаки кризи.

 

 

71 Розпад СРСР. Політичні реформи «Перебудови» офіційно започаткувала ХІХ партійна конференція в червні 1988 р. Вони позначилися політикою гласності, проведенням виборів на альтернативній основі, виникненням демократичної і антикомуністичної опозиції. Зрештою політичні реформи «Перебудови»:

 

-  порушили монополію комуністів на владу;

-  дозволили союзним республікам розширитивласний суверенітет;

- зробили неможливим існування СРСР у старому вигляді;

Михайло Горбачов ініціював так званий “новоогарьовський процес” – тобто розробку нового Союзного договору. Такий розвиток подій викликав невдоволення консерваторів з оточення Горбачова і спровокував їх на рішучі дії. 19 - 21 серпня1991 р. вони здійснили спробу державного перевороту. Змовники оголосили, що Горбачов за станом здоров’я не може виконувати обов’язки президента, утворили «Государственный комитет по чрезвычайному положению» і ввели танкові підрозділи в Москву.  Заколот не вдався, оскільки дії ГКЧП не знайшли широкої підтримки, але наштовхнувся на рішучий опір керівництва Російської Федерації на чолі з Борисом Єльциним та жителів Москви.Після придушення ГКЧП ряд союзних республік, серед яких і Україна, проголосили незалежність. 

 

Розпад СРСР завершився 8 грудня 1991 р., коли керівники Росії, України і Білорусії підписали Біловезькі угоди. Вони зафіксували факт зникнення СРСР як геополітичної цілісності і утворення Союзу Незалежних Держав(СНД).  

 

 

72   Країни Східної Європи в 1945 - 91 роках. Після ІІ світової війни СРСР привів до влади комуністичні режими в Болгарії, Польщі, Румунії, Чехословаччині, Угорщині, Східній Німеччині. Разом із комуністичним режимами Югославії і Албанії вони склали табір соціалізму.

В тій чи іншій формі країни соціалістичного табору відтворювали радянський досвід із встановленням компартійних диктатур, проведенням масових репресій, націоналізацією, індустріалізацією, колективізацією та ізоляцією від зовнішнього світу. Після смерті Сталіна така політика неодноразово спричиняла антикомуністичні виступи і революції:

- в Берліні (1953 р.);

- в Угорщині (1956 р.);

- в Чехословаччині (1968 р.);

- в Польщі ;

 Вони були придушені, завдяки радянському втручанню і радянським танкам. Однак залежність від СРСР у поєднанні з самоуправством місцевих компартійних вождів, провокувала кризові явища. Особливо гостро криза відчувалася в Румунії і Польщі. 

Політика «Перебудови» ліквідувала загрозу радянського втручання . Як наслідок країни Східної Європи в 1989 - 91 рр. пережили так звані «оксамитові революції», коли комуністичні режими було повалено. Почалося їх повернення до демократії і ринкової економіки.

 

    

 

---

Дата добавления: 2018-05-09; просмотров: 374; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

---

---

Мы поможем в написании ваших работ!