General Agreement on Trade in Services (GATS)

Охотнікова Олена Миколаївна доцент кафедри конституційного та адміністративного права

Правові основи управління у сфері економіки

06.09.2011

Правові засади здійснення державного управління економічними процесами.

Державне регулювання економікою. Поняття, та напрями впливу.

В системі ООН в 2007 р. був створений комітет експертів з питань державного управління, до складу якого увійшов і представник України. Державне управління – це складова політичного управління.

Мета: створення такої господарської системи, яка б орієнтувалася б на вибір найефективніших варіантів використання наявних факторів виробництва та забезпечення сприятливих соціально-економічних умов життєдіяльності. Показники економічного розвитку країни – дохід на душу населення, тривалість життя, зайнятість населення, стан навколишнього середовища. Вплив держави на відтворювані процеси в економіці відповідними засобами з метою зорієнтувати суб'єктів господарювання і громадян на досягненні цілей і пріоритетів державної політики суспільного розвитку. Державне регулювання охоплює всі напрями суспільного виробництва, при цьому першочергово виділяється питання власності, підприємництва, інвестицій, соціального розвитку та ринку праці, фінансового ринку, грошового обігу, ЗЕД, оптимізація податкового законодавства. Необхідність державного регулювання економіки випливає з основних функцій держави і полягає:

1) в забезпеченні юридичного механізму реалізації різних форм власності;

2) в спрямованому впливі на ринкові параметри, що забезпечують організацію функціонування економічної системи.

Існують основні два підходи до участі держави в регулюванні усіх цих процесів: а) класична теорія; б) кейнсіанська теорія. Класична теорія – це коли ринковий механізм автоматично забезпечує рівність попиту і пропозиції, унеможливлює тривалі порушення в економіці. Кейнсіанська теорія – об’єктивна необхідність і практичне значення державного регулювання ринкової економіки, а також визначає методи державного втручання, які допомагають досягти узгодження між цими категоріями з метою постійного економічного розвитку. Неокласична теорія – саморегулювання економіки та обмеження державного втручання, допускаючи при цьому безробіття і певну інфляцію (обмежену).

Державне регулювання необхідне при:

Природній монополії – коли відбувається обмеженість ресурсів у галузі, штучно створюють підприємства, які і функціонують у цих галузях;
Ринкова монополія – коли існує неконкурентне ринкове витіснення, при цьому відбувається дискримінація цін;
Побічна дія – коли з’являються недоліки у ціновій системі. Негатив: особиста вигода перевищує соціальну. Позитив: соціальна вигода перевищує особисту.

Державне регулювання також є політикою, яка визначає правові обмеження для підприємств усіх сфер економіки, спеціальні заходи, які впливають на поточні ринкові події.

Державні заходи, які стосуються цінових обмежень:

обмеження прибутку і витрат;
встановлення стандартів якості та кондиції;
розширення публічних і тарифних зобов’язань (відповідальність за КпАП, КК);
визначення виробничих обов’язків;
обов’язки транспортування;
постачання транспортних підприємств.

Параметри впливу держави на ринкові процеси:

регулювання процесу входження на ринок;
регулювання ринку ціноутворення;
регулювання ринкових обсягів виробництва.

Загальні положення державної регуляторної політики.

Регуляторна політика – це якісно новий вид управління. Нові відносини, які складаються у сфері управління економікою та нормотворчою діяльністю суб'єктів адміністративного або господарського права.

Державна регуляторна політика – це курс органів державної влади і органів місцевого самоврядування на впровадження оптимального державного управління в економіці та соціальних структурах, де відбувається зменшення втручання органів державної влади і органів місцевого самоврядування у діяльність суб'єктів господарювання, а також усунення правових, адміністративних, економічних та організаційних перешкод у розвитку господарської діяльності.

Державна регуляторна політика спрямована на вдосконалення державного управління економікою. При цьому державна політика повинна забезпечити ефективний вплив держави на економічні та соціальні процеси, а також оптимізувати адміністративно-правове регулювання економічних відносин.

Управління управлінням.

Принципи державно-регуляторної політики:

гуманізм (захист прав людини);
демократизм (залучення широких верств населення);
законність (прийняття компетентними органами);
науковість.

Регуляторний акт – це будь-який офіційний письмовий документ, прийнятий уповноваженим органом у визначеній формі та за встановленою процедурою і який регулює суспільно-економічні відносини шляхом встановлення правил поведінки об’єктів цих відносин.

Принципи регуляторного акту:

необхідність;
ефективність;
справедливість;
послідовність;
прозорість;
простота.

Функції державного регулювання економіки.

Забезпечення правової бази та громадського порядку.
Захист конкуренції.
Інші. Перерозподіл доходу і багатства. Коригування розподілу ресурсів з метою зміни структури національного продукту. Стабілізація економіки (контроль за рівнем зайнятості та інфляції). Стимулювання економічного розвитку.

Постіндустріальні країни: Японія, США. Подивитися ще.

Методи державного регулювання економіки – способи впливу держави в особі законодавчих і виконавчих органів на сферу підприємництва, інфраструктуру ринку з метою створення або забезпечення умов їх діяльності відповідно до національно-економічної політики.

За засобами впливу на суб'єкти впливу виділяють методи прямого і непрямого впливу.

Метод прямого впливу. Визначення стратегічних цілей розвитку економіки, при цьому відображення їх в планах і програмах. Державні замовлення і контракти на поставки певних видів продукції, на виконання робіт та надання послуг. Державна підтримка програм замовлень і контрактів. Нормативні вимоги до якості і сертифікації технології та продукції. Правові і адміністративні обмеження та заборони щодо виробництва певних видів продукції. Ліцензування операцій з експорту та імпорту товарів. Прямі методи не передбачають створення додаткового матеріального стимулу, не загрожують фінансовими збитками і спирають на силу державної влади (призводять до корупції).

Методи непрямого регулювання (ґрунтуються на товарно-торгових важелях і впливають на економічні інтереси суб'єктів господарської діяльності). Оподаткування, податкові пільги. Регулювання цін. Плата за ресурси, відсоткові ставки за кредит, кредитні пільги, митне регулювання експорту та імпорту та валютні курси.

Класифікація методів державного управління, які дослідив Опришко Віталій Федорович.

Організаційні.
Адміністративні.
Економічні.

Адміністративні і економічні методи в процесі державного управління взаємопов’язані і часто співпадають. Адміністративні методи можуть бути реалізовані за умов набуття ними юридичної форми (закріплені відповідною нормою права). Цим нормам права притаманний прямий вплив на об’єкт за допомогою встановлення його прав та обов’язків (цього об’єкту), односторонній вибір органом управління способу вирішення задач, безумовну обов’язковість розпоряджень та вказівок, за невиконання яких настає відповідальність.

Економічні методи управління. Ознаки: використання стимулюючих засобів, зацікавленість, відповідальність, можливість вибору дій.

ЗУ «Про засади державної регуляторної політики в сфері господарської діяльності» 11.09.2003

ЗУ «Про основи національної безпеки України»

Указ Президента 09.12.2010 Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади

Зміст державного регулювання визначається цілями, засобами та інструментами, якими розпоряджається держава, здійснюючи економічну політику. Передбачає інформування суб'єктів ринку про стан економіки країни. 5% валового доходу в Україні (до помаранчевої революції – більше 50%). Обґрунтування важливих положень економіки України. Заходи щодо розвитку державного сектору економіки.

Сутність, принципи та складові економічної політики.

Економічна політика включає в себе два компоненти – позитивний та нормативний. Позитивний ставимо питання: що відбувається. Нормативний: як має бути. Поєднання двох компонентів є ідеальним. Нормативний компонент превалює.

Державне регулювання є складовою економічної політики. Обумовлюється питомою вагою позитивного і нормативного компонентів.

Економічна політика – це концентрована науково-обґрунтована діяльність держави щодо цілеспрямованого управління функціональним розвитком економіки на макро і мікро рівні з метою забезпечення загального розвитку в країні.

Економічну політику формують певні політичні суб'єкти:

1) носії економічної політики – відносяться суб'єкти, які законодавчо закріплені (уряд, ВРУ і т.д.);

2) носії впливу на економічну політику – ці суб'єкти не беруть участі в розробленні економічної політики .але можуть суттєво впливати на цей процес (політичні рухи, партії, громадські об'єднання).

Організаційний напрям економічної політики – виступає в якості юридичних законів та економічних програм.

Цілі економічної політики: глобальні, основні та поточні.

Глобальні. Віддзеркалюють найважливіші інтереси суспільства та розраховані на більш довгу перспективу реалізації (питання соціальної справедливості).

Основні. Розв’язують цілий комплекс проблем і допомагають вирішити глобальні цілі. Розраховані на вирішення проблем за 5-10 років.

Поточні. Мають напрям удосконалення одного аспекту економічного процесу і потребують економічного втручання (підвищення пенсій, заробітної плати).

Вплив на ціни. Інструменти економічної політики: сукупні, окремі, прямої та опосередкованої дії.

Сукупні. Система показників, які застосовуються до основних цілей (бюджетна, кредитна політика).

Окремі. Якийсь один податок, або процентна ставка.

Пряма дія. Ті, які мають приписний характер (обов’язкові для виконання).

Непрямої дії. Дають можливість обирати варіанти для досягнення цілей.

Основні умови реалізації економічної політики:

рівень пізнання суспільством економічних законів;
завдання і цілі, які ставить держава;
конкретні форми реалізації універсальних принципів функціонування економіки (ринкове саморегулювання або державне регулювання);
етап, на якому перебуває країна;
специфічні передумови для кожної країни і форми господарювання;

Загальні принципи економічної політики:

науковість;
комплексність;
реалізм у встановленні співвідношенні цілей і засобів реалізації;
конкретного історичного підходу до розроблення економічної політики;
альтернативності;
чітка постановка довгострокової мети та визначення основного напряму форм і методів її досягнення.

Економічна стратегія та економічна тактика є складовими.

Економічна стратегія – визначення довгострокових цілей розвитку.

Економічна тактика – розроблення і провадження ефективних господарських форм і методів реалізації економічної стратегії.

Концепція державної економічної політики складається з:

аналіз стану економіки;
аналіз цілей;
аналіз відповідностей інтересам системи;
аналіз застосування інструментів державного регулювання.

Концепція державної економічної політики не може мати безконфліктного характеру, оскільки дії держави обов’язково зачіпають інших.

Етапи формування і реалізації державної економічної політики:

визначення суспільних проблем і цілей політики (етап ініціювання політики);
розроблення державної економічної політики (етап формування політики);
здійснення та моніторинг державної економічної політики;
оцінювання і регулювання державної економічної політики.

Моделі державної економічної політики.

Згори вниз (рішення приймається на вищих рівнях управління).
Знизу вгору (формування політики відбувається на нижчих ланках).
Змішана (поєднує елементи першої та другої).

Види державної економічної політики:

розподільна;
перерозподільна;
регулювальна;
адміністративно-правова;
стратегічна;
антикризова.

Розподільна. Пов’язана з діями органів влади щодо розподілу відповідних матеріальних благ серед різних груп населення (наука, освіта).

Перерозподільна. Певні ресурси передаються від однієї групи населення до іншої через податки, тарифи.

Регулювальна політика. Включає дії органів державної політики з регулювання різних видів діяльності.

Адміністративно-правова. Пов’язана з нормативною діяльністю і функціонуванням держави.

Стратегічна. Охоплює взаємини із зарубіжними державами.

Антикризова.

Підходи до вивчення державної економічної політики.

Інституціоналізм. Розглядає державну економічну політику як інститут.
Концепція політичного процесу.
Теорія груп. Групова боротьба, при цьому визначається економічна політика.
Теорія раціоналізму. Базування на розробленні новітніх технологій управління.
Теорія гри. Вибір у конкурентній боротьбі двох най конкурентніших сторін.
Теорія суспільного вибору – як результат діяльності окремих видів індивідів, які виходять із своїх власних інтересів і приймають відповідні рішення.
Теорія відкритих систем. Державно-економічна політика, як наслідок відповіді політичної системи на потреби відповідних структур.

Семінарське заняття присвячене державній економічній політиці.

Проаналізувати нормативно-правову базу та органи державного управління та вибрати ті, що здійснюють економічну політику і виписати відповідно до НПА їх завдання.

Таблиця: 1. Орган державної влади. 2. Завдання. 3. ЗУ «…» від __.__.____ р. ст.__.

Не компетенція, не повноваження!

Не бюджетна і не кредитна політика!

10 органів.

Титульний лист.

Завдання – це складова правового статусу. Завдання, права та обов’язки, відповідальність, компетенція, повноваження.

13.09.2011

ТЕМА. Інвестиційна діяльність в Україні

Перед урядами багатьох країн постало питання пошуку нових форм і методів щодо здійснення нових міжнародних економічних відносин. Це змусило уряди країн переглянути питання щодо національної конкурентоспроможності в глобальному масштабі. У промислово розвинених країнах які складають ядро глобальної економіки в усіх галузях виробництва панує п’ятий технологічний уклад і відбувається освоєння шостого.

Перший уклад, ядром якого було ткацьке виробництво з’явився у 1780 р.

Другий уклад – 1830 р. Він спирався на паровий двигун, а також з'явився залізничний транспорт та механізація усіх видів виробництва. Енергетичний укладом виробництва стало вугілля та деревина.

Третій уклад – 1880 р. Базувався на використанні у промисловості електроенергії, розвитку хімічної промисловості, металургії, енергетичне забезпечення було представлено вугіллям та нафтою. Відбулася масштабна індустріалізація.

Четвертий уклад (1930 р.) пов'язаний з двигуном внутрішнього згорання, продуктами нафтохімії, радіоелектроніки, засобах автоматизації, атомному реакторі, розвитку військово-промислового сектору, видобуток нафти, газу та вугілля.

П’ятий уклад (1980 р.) – досягнення мікроелектроніки, інформаційно-комунікаційних технологіях, біотехнології, генної інженерії.

Шостий уклад забезпечує шляхом системи калс-технологій. Виробництво і продукти стають системами.

Національно-інноваційна система – це сукупність взаємозалежних організацій, зайнятих виробництвом і комерційною реалізацією наукових знань і технологій у межах національної технологічної системи. На функціонування цієї системи впливають комплекси інститутів правового, фінансового і соціального характеру. Забезпечення взаємодії наукових і підприємницьких структур. Україна повинна через посилення вертикальних і горизонтальних інтеграційних зв’язків має сформувати власну техно-інноваційну інфраструктуру у межах національного інноваційного простору країни. Однією з форм організації інноваційного процесу сьогодні є створення центрів трансферу технологій (інноваційних центрів), функція яких полягає у формуванні інфраструктури, яка допоможе в процесі комерціалізації результатів науково-дослідницьких робіт. В Україні постає необхідність відкриття центрів трансферу технологій, формуванні регіональних філіалів та налагодженні локальних зв’язків.

В усіх розвинених країнах технопарки є основою елементів інноваційної інфраструктури. Наразі у світі нараховується 600 технопарків різних видів. Більшість з них зосереджена в США, в Європі, в Японії та в Китаї. Державна влада в цих країнах застосовує особливу політику щодо надання особливих пільг та акредитацій на пільгових умовах. Це державне замовленні на інноваційну продукцію, цільове фінансування окремих інноваційних розробок. Зарубіжний досвід показує 300 видів державного регулювання і особисто державної підтримки різноманітної форми, щоб складалися необхідні умови для конкурентноздатності в умовах глобалізації. В Україні з 1999 р. створено 16 технопарків. До 2009 р. вони реалізували та виробили інноваційної продукції на 13 мільярдів гривень. З 2000 по 2004 р. були зняті технопарки, з 2005 р. вони знову почали працювати. Європа відстає від технологій США та Японії і вони і щорічно витрачають 15 мільярдів євро для скорочення відстані. Ці кошти йдуть на нові розробки, а також для того, щоб привчити до інноваційного стилю мислення населення. Кількість працівників в інноваційній сфері в США та Європі збільшилася в 2 рази, в Південно-Східній Азії – в 4 рази. В Україні чисельність працівників скоротилася майже в три рази, в Росії у два з половиною рази. На сьогодні в світі існують понад 3000 технопарків, які самостійно діють. Існують два види моделей технопарків: європейська – ґрунтується на державних інвестиціях та дотаціях і створенні робочих місць. Європейська модель нараховує близько 1500 різних інноваційних центрів, понад 260 різноманітних технопарків.

Модель технопарків США в меншій мірі ґрунтується на державному фінансуванні і в більшій мірі використовує інвестиції різних зацікавлених фірм. В США технопарки орієнтовані не стільки на створенні робочих місць, а на розробці та виведенні на ринок нових продуктів та технологій. В США функціонує 140 наукових і науково-технологічних парків. 25 найбільших університетів США мають наукові парки. Концепцію створення парків вперше було реалізовано в Каліфорнії в 1950-х рр.. В країні налічується 84 науково-технологічних установ, найбільша – сили кована долина, де налічується 20% світового виробництва комп’ютерів та обчислювальної техніки і планується в найближчому майбутньому створити 1000 вільних економічних зон, обсяг інвестицій цих зон досягнення 30 мільярдів доларів.

В Росії діють 70 науково-технологічних парків і сформована асоціація технопарків.

В Японії створені 18 технополісів на базі провідних (Цукуба – 150 000 чоловік).

В Китаї створюються зони прискореного технічного розвитку. Ставлять завдання заснувати підприємства з якісно новим рівнем технологій для випуску експортно-орієнтованої продукції.

Технопарк – це середовище, в якій зосереджена критична маса утворення культури, науки і техніки, бізнесу і капіталу, породжує ланцюгову реакцію наукової і ділової активності міжнародного масштабу. Вперше використано в 1951 р. для позначення технологічного об’єкту в США (Каліфорнія).

Регіон науки – це великий науково-технологічний комплекс з розвиненою інфраструктурою в сфері обслуговування, що охоплює значну територію, межі якої приблизно збігаються з адміністративними межами, такими як район, або округ.

Технополіс – це науково-виробничий комплекс з розвиненою сферою обслуговування але охоплює територію окремого міста. В ньому можуть існувати технопарки. Технополіси – це найпрогресивніша форма регіональної організації інноваційно-підприємницької діяльності для ефективного розвитку прогресивних технологій та інновацій. В загальному вигляді технополіс являє собою територіальне утворення .міського, або селищного виду, орієнтованих на реалізацію активної взаємодії науки і промисловості, комерційного освоєння наукових досліджень і підтримки малих науково-дослідних центрів

Більшість технопарків США мають технологічні бізнес-інкубатори, які не тільки створюють нові підприємства, але й є фактично ініціатором розвитку регіонів. Це дуже вдала форма підтримки малого і середнього підприємництва. За останні 10 років в США відбулося значне зростання з декількох десятків до шестисот інкубаторів. Всього в світі налічується близько 2000 бізнес-інкубаторів. Технопарки можуть діяти не тільки тимчасово, але й постійно. При цьому технологічні бізнес-інкубатори є складовою технопарку.

Бізнес-інкубатор – це інноваційні центри, ін новатори технологій. Можуть виступати в двох ролях: як самостійна організація, що підтримує підприємництво, а також може виступати в ролі складника технопарку, який виконує ті ж функції, але вже в оточенні інших технопаркових структур. Бізнес-інкубатор може бути однією будівлею, також і кількома будівлями.

Більшість країн активно використовують кластер ний підхід для визначення стратегії інноваційного розвитку.

Промислові кластори – це виробничі мережі взаємозалежних фірм, об’єднаних у виробничий ланцюжок, в рамках якого створюється додана вартість. Їх почали використовувати у 1990-х р. у Великобританії, Німеччині, Данії, Нідерландах і Фінляндії. У Німеччині з 1995 р. діє спеціальна програма створення біотехнологічних кластерів. У Великобританії такі центри є біля Оксфорду та Единбургу.

Методи державної підтримки, як і методи державного регулювання підрозділяються на прямі і непрямі.

Прямі – містять програму фінансового стимулювання, але при цьому використовуються і ризикові форми (пряме інвестування акціонерного капіталу, а також державних кредитів).

Непрямі – містять різні форми податкових пільг і преференцій, а також захист вітчизняного виробника від митного обмеження.

Пряме фінансування в основному впливає на прискорення прогресу в сфері наукових досліджень, а також освоєнні новітніх галузей промисловості, а непряме фінансування – на створенні пільгових умов щодо підвищення технічного рівня виробничої бази діючих підприємств, стимулюванні впровадження прогресивних технологій і наукоємної продукції.

Оптимальне поєднання обох форм стимулювання забезпечує високий рівень інноваційності технологічних процесів і підвищує конкурентоспроможність.

Практика непрямого регулювання в кожній країні відрізняється тим, що в різних країнах акцент робиться на інноваційно-технологічних пільгах (Великобританія, ФРН), більше об’єднується податкові, митні і амортизаційні пільги (США, Японія, Франція).

Сьома рамкова програма ЄС. Програма є основним інструментом фінансування наукових досліджень та наукових розробок на період з 2007 по 2013 р. Він є можливим засобом реалізації Лісабонського договору про розвиток конкурентоспроможності. Також програма спрямована на побудову єдиної європейської зони знань на базі досягнень попередніх рамкових програм. Спрямована на зміцненні соціально-економічних чинниках розвитку Європи. Структура програми базується на 4 фазах: …, ідеї, люди, ресурси. Бюджет затверджений у розмірі 50 мільярдів євро.

В Японії звільняються 20% приросту кошті, що спрямовуються на наукові дослідження. Крім того, держава надає податкові кредити.

Китай розвивається за багатьма напрямами: велика кількість дешевої робочої сили, величезний внутрішній ринок, вигідний імпорт технологій масового виробництва, фінансовий капітал.

Індія має найдинамічніший ринок, який розвивається на ринку інноваційних технологій. Існує 13 технопарків.

Міжнародні організації технопарків.

Структура міжнародної асоціації технопарків. Існує в світі декілька міжнародних асоціацій технопарків:

Міжнародна асоціація технопарків (350 технопарків у 72 країнах. Європа – 60%). Асоціацію створено у 1984 р. для координації дій у міжнародному бізнесі. Головні завдання – сприяння та підтримка, створення нових наукових і індустріальних парків, сприяння успішному функціонуванні наукових, технологічних та індустріальних парків. Найголовніше завдання – це створення комунікаційних каналів для технопарків і базованих на інноваціях компаній у всьому світі. Основні цілі: 1) сприяння контактам між членами цієї організації, між науково-технологічними парками, розвиток методів виробництва; 2) сприяння обміну досвідом між технопарками через надання в їхнє розпорядження знань членів асоціації досвіду, контактів; 3) створення і розвиток галузі послуг для підтримки членів організації; 4) впровадження в громадську свідомість важливості ролі науково-технологічних парків і їхнього розвитку в соціально-економічний розвиток суспільства; організація зустрічей і конференцій, видання інформаційних документів та проведення різних заходів. Є дійсні члени (можуть стати будь-які діючи технопарки і бізнес-інкубатори, і їхні представники можуть бути обрані до членів асоціації, приймають участь в діяльності, річні членські внески – 1600 доларів США), є члени, що приєдналися (науково-технологічні парки і бізнес-інкубатори, які лише починають діяти – мають право дорадчого обрану і не можуть бути обрані до керівних органів, річний внесок – 950 доларів), асоційовані члени (університети, агентські організації, будь-які особи, що пов’язані з розвитком технологій – членський внесок – 295 доларів), почесні члени – особи, організації та установи, чиї дії внески визнані асамблеєю та звільняються від членських внесків)

ЗУ «Про основи державної політики у сфері науки і науково-технічної діяльності» 1991 р.

ЗУ «Про наукову і науково-технічну діяльність» 1998 р. проаналізувати зміни

ЗУ «Про пріоритетні напрями розвитку науки і техніки»

ЗУ «Про інноваційну діяльність»

ЗУ «Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні» 2003 р.

ЗУ «Про загальнодержавну комплексну програму розвитку високих наукоємних технологій» 2004 р.

ЗУ «Про технопарки» (що регулює їх діяльність)

Завдання 2.

Дослідити і визначити доцільність інноваційного кодексу України. Висловити свою думку. Проаналізувати НПА. Зарубіжний досвід. Робота – на 10 сторінок.
Напрям ідеологічної методології.

+ ЗУ «Про корупцію»

Державне управління у сфері підприємництва.

Підприємництво сучасного типу має такі особливості:

зростання ролі інформаційних ресурсів;
виникнення і розвиток у межах великої корпорації внутрішнього підприємництва як особливої форми інноваційного типу;
формування ризикового підприємництва;
створення різноманітних підприємницьких структур;
розширення кредитно-фінансової сфери;
розвиток корпоративного бізнесу.

Умови успішності діяльності підприємництва:

стабільна національна кредитно-грошова система;
пільгова система оподаткування;
державна підтримка підприємництва у галузі матеріального і фінансового забезпечення;
правова захищеність підприємництва;
ефективний захист промислової та інтелектуальної власності;
спрощена процедура регулювання підприємницької діяльності державними органами в сфері управління.

Політика в сфері підприємницької діяльності. Складові:

державне регулювання всіх процесів підприємницького середовища, а саме політика роздержавлення та приватизації, антимонопольна політика, інститут банкрутства суб'єктів підприємництва;
державна система підтримки підприємництва (частка державного сектору: Україна – менше 10%, США – 10%, Німеччина – 20%, Франція – 40%, Швеція – 50%, Данія – 60%. Частка державного і недержавного сектору економіки не впливає на розвиток економіки країни).

Завдання для формування ефективно-господарюючих приватних власників:

1. Приватизація великих підприємств стратегічних галузей – проводити лише за індивідуальними планами.

2. Організовувати масовий розпродаж об’єктів, які не мають стратегічного значення для держави.

Антимонопольна (конкурентна) політика. ЗУ «Про АМК», розглянути напрями діяльності цього органу. АМКУ – суб’єкт, суб'єкти господарювання – об’єкт.

В світовій практиці існує два різних напрями банкрутства: британська і американська модель.

За британською моделлю банкрутство розглядається як спосіб повернення боргів кредиторам за рахунок коштів, наявних у боржника та його ліквідації як суб’єкта господарювання.

Американська модель – це здійснення санації підприємства з метою його реабілітації та відновлення платоспроможності.

20.09.2011

ТЕМА: Державне управління у житловій сфері.

Переглянути питання для семінару, а також інформацію на сайті Міністерства.

В Європі розроблено три моделі реорганізації комунальних відносин:

Англійська – повна приватизація об’єктів життєзабезпечення;
Німецька – підприємства галузі стають акціонерними, де основний пакет, при цьому належить муніципалітету;
Французька – поєднання муніципальної власності на об’єкти житлово-комунального господарства та управління ними з боку приватного бізнесу на умовах довгострокових договорів оренди та супутніх інвестиційних угод.

Англійська. Реформування продовжувалось 15 років. Англія дуже довго йшла до реформування галузі. Було вжито багато жорстких заходів, зокрема у 1997 р. було відключено водопостачання побутових споживачів, після чого було введено заборону на відключення водопостачання побутових споживачів, а також включено заборгованість споживачів до вартості тарифу. Переведено на об’єднано сотень муніципальних водоканалів до власності 10 регіональних державних компаній і потім з наступною їх приватизацією. При цьому були списані абсолютно усі борги – як фізичним, так і юридичним особам. На відміну від Англії, в більшості європейських країн комунальну структуру не передано до приватної власності, вона залишається муніципальною і управляється приватними операторами.

Постанова «Про списання боргів для державних підприємств»

Постанова КМ Про списання боргів

Французька. Комунальна сфера підпорядковується комуні. Комуна є основою соціальної сфери. Комуна крім питань будівництва, містобудування вирішує низку інших проблем, а саме питання організації водопостачання, каналізації, вивезення сміття, технічного обслуговування, освітлення вулиць, роботу міського транспорту, забезпечення громадського порядку, контроль за дотриманням санітарно-гігієнічних вимог. Комуни управляються муніципальною владою, яка обирається кожні 6 років загальним голосуванням і рада обирає мера. Мер наділений державними повноваженнями і діє від імені держави, наприклад видаються певні дозволи на певну діяльність. Роботи продаються муніципалітету і він несе соціальну відповідальність перед громадянами. Комунальна служба переважно муніципальною і популярна форма договору концесії, відповідно до якого підприємство комунальної сфери передається в експлуатацію приватній фірмі. У Франції крім державних газових мереж, існують приватні газові компанії, які забезпечують громадян газом. Приватні компанії працюють за контрактом з муніципалітетом. Існує багато типів контрактів в цій сфері, які передбачають відповідальність цих фірм за ремонт і за будівництво нових об’єктів. Замовлення відбуваються за тендерами. Уряд встановлює стандарти на те, чим мають забезпечуватися житлові будинки. Існують будівельно-експлуатаційні фірми різного рівня, але є тенденція у Франції до постійного укрупнення фірм. Є різні форми управління багатоквартирним житлом, є муніципальні компанії та приватні. Власники будинків укладають договори з муніципалітетом на доставку води, газу та інших послуг. Існує як централізоване теплопостачання, так і децентралізоване.

У Франції важливу роль відіграє кооперативне будівництво. Італія – 20%, Данія, Фінляндія – 15%.

Німецька. Східна Німеччина. Реформування почалося з 1990 р. і орієнтовано воно було на досягнення кількісних результатів і пріоритет надавався на масове будівництво житла. Належного ремонту не було. Більшість квартир перебувало у власності держави, або муніципалітету, деякі квартири перебували у власності товариств (товариства працівників з будівництва житла, як радянські кооперативи). Оплата поділялася за видом послуг (фіксована). Надавалися державні субсидії: 1) населенню, що мешкало в державному житловому фонді отримувало прямі субсидії (адресні); 2) товариства працівників з будівництва житла отримували субсидії через комунальні підприємства; 3) власникам приватних будинків субсидії не надавалися. Першим заходом для полегшення сфери стала відмова щодо надання субсидії через комунальну сферу (відмова від другого пункту, залишилося лише адресне субсидіювання), надавалися кредити, які використовувалися для модернізації сфери, реорганізація житлового фонду, житлові кооперативі перетворювалися у союзні особи, які були самостійними. Відбулося підвищення відповідальності житлових підприємств за несплату комунальних послуг. Сфера була передана у приватні руки, земля була передана до власності підприємств, були створені міські та комунальні компанії, створені ринкові умови для роботи комунальних компаній Міські комунальні компанії надають додаткові послуги (управління документацією та інше). Муніципалітети залучали інвесторів і продавати акції. Населення отримало конкуренцію.

Система будівельних заощаджень почала функціонувати з 1830 р. і успішно конкурувала з традиційною моделлю. Призначення будівельних каст – надання учасникам житлового будівництва кредитів на пільгових умовах. Ресурси цих каст формуються за рахунок вкладів їх учасників. Вони (учасники) також отримують від 30 до 50% річного вкладу.

Дві фази функціонування системи будівельних заощаджень:

накопичення будівельних заощаджень;
кредитування.

Система будівельних заощаджень може бути закритою та відкритою. Закрита – передбачає фіксацію процентів за кредитами і заощадженнями протягом усього терміну дії контракту, тоді як відкрита система передбачає становлення гнучких процентних ставок. Прикладами каст закритого типу може бути Німеччина (близько 32% населення приймає участь, а в обороті – 650 мільярдів євро, що є 40% ВВП Німеччини). Характерною рисою німецької системи житлового фінансування є те, що вона об’єднує різні установи та способи рефінансування (може входити банк, іпотечна компанія і т.д., тобто комбінування). В Австрії система схожа. Ставка проценту за кредитом в Австрії не є фіксованою, а залежить від стану грошового ринку. У Франції існує відкрита система і характеризується порівняно невеликими процентними ставками, що зараховуються як на заощадження, так і на кредити. Ця система більше підтримується державою.

Контрактне фінансування – це спосіб фінансування житла. Існує у Чехії (32%), Словаччині (40%), Угорщині та Хорватії. Ця система подібна до німецької моделі, але у Польщі та Словенії вона утворюється на базі універсальних банків. У Росії законодавчо створені умови. Створені житлові та житлово-накопичувальні кооперативи (другий працює з різними будинками).

!!! Переглянути законодавство щодо житлово-комунальної сфери, існують нові програми реформування сфери (2004-2010 рр. вже скінчилася), новий бюджет (порівняння за роки), структура органів у цій сфері.

27.09.2011 р.

ТЕМА. Промислова політика

Промислова політика повинна трансформуватися в політику конкурентоздатною. Треба створювати нові технології і при цьому ця політика повинна здійснюватися як національна політика – промислова політика. Ця політика повинна здійснюватися спільно державою і бізнесом.

В держбюджеті (особливо в промисловій політиці) відбулося скорочення інвестиційних витрат та витрат на інновації. Порівняти розмір таких витрат у відсотках до розміру всього держбюджету.

Можна казати про скорочення держбюджету лише тоді, коли доходи перевищуватимуть видатки. Треба:

1) провести політику, спрямовану на підтримку конкурентоспроможних підприємств і при цьому звільнятися від неконкурентноздатних підприємств – банкрутів;

2) неухильно проводити антимонопольну політику і уникати при цьому штучної підтримки окремих груп виробників;

3) підтримка та поширення нових конкурентних переваг тих підприємств, які орієнтовані на використанні інновацій, створенні підприємств, які орієнтовані на використанні інновацій, створенні високотехнологічних продуктів та власних брендів.

На основі цього можна казати про створення нової організаційної форми «Нова фірма». Ця форма має мати наступні риси:

людський капітал повинен виступати основним елементом активів;
гнучкі контракти із співробітниками, структурними підрозділами, партнерами по бізнесу;
переважання у бізнесі патентів, бізнес-угод, ноу-хау.

Для створення «Нової фірми» необхідно:

сучасний підприємницький прошарок;
сучасне конкурентне середовище;
реальна державна підтримка;
діюча фінансово-банківська система;
ефективний фондовий ринок;
налагоджений інвестиційний процес.

Україна готова формувати «нові» сценарії. Для цього необхідна висока конкурентоздатність і стабільне економічне зростання визначних факторів, таких як технологічне передбачення. Необхідність технологічного передбачення обумовлена тим, що відбувається збільшення масштабів світової економічної глобалізації, новими суспільними процесами, а також потребами приватного сектору.

Все це вимагає прискорення технологічних змін, зменшення економічних ризиків, а також оптимального використання наявних фінансових ресурсів.

На технологічне передбачення покладається функція, пов’язана із стратегічним моделюванням розвитку суспільства. Історично сформувалося два погляди на технологічне передбачення: індустріальний і науковий.

Індустріальна складова – ринково орієнтована і прискорена стратегія планування і розвитку.

Наукова складова – забезпечує довгострокову політику побудови майбутнього суспільства.

Оскільки ці дві складові повинні бути взаємозалежними, єдиного процесу організації робіт з технологічного передбачення на рівні державного управління промисловістю. Протягом останніх 20 років технологічне передбачення стало об’єктивним інструментом для всіх розвинутих країн світу, а також авторитетних міжнародних організацій: ЄС, ООН з технологічного розвитку (UNIDO) ^UN^{International}^Development^Organization, а також при збільшенні проблем і плануванні стратегічних рішень.

Програми технологічного розвитку:

1) регіональні програми;

2) технологічне передбачення Старого Світу;

3) технологічне передбачення пострадянських країн.

Програма ЄС 2010. Мета: побудувати стратегію розвитку Європи на початку нового століття на умовах жорсткої конкуренції з іншими регіонами світу. З урахуванням складності і суперечності у наймогутнішій континент світу. Програма складається з декількох макросеансів, що розроблені з урахуванням технологічного передбачення.

Сценарії.

«Тріумфальний ринок», що базується на американській моделі технологічних інновацій і організації виробництва. Передбачений швидкий економічний розвиток, але при цьому вона у меншому ступені зорієнтована на традиційний ля Європи високий рівень соціального захисту населення.
«Розмежована відповідальність» - ґрунтується на ідеї поступового розширення ЄС і має супроводжуватися розвитком економічних і суспільних відносин між країнами-сусідами, а також створенні системи безпеки і соціальних гарантій, покладення на нових членів ЄС повної відповідальності за стандарти ЄС.
«Турбулентне сусідство» - захист і розмежування країн-членів ЄС від східних сусідів.

Програми «Старого світу».

Велика Британія.

Мета: підвищення конкурентоздатності Великої Британії на світових ринках, поліпшення партнерських відносин між промисловістю, наукою і урядом.

Програма складається з 3 етапів:

Проведенні заходів щодо стратегічного значення технологічного передбачення.
Організації і виконанні комплексу робіт і синтезував 27 технологічних пріоритетів: а) розвиток біоінформатики, біотехнологій, забезпечення здоров’я людини; б) системний аналіз і впровадження комплексу прогресивних телекомунікацій і інформаційних технологій; в) впровадження нових матеріалів в промисловість (хімічний або біологічний синтез); г) комплексна система щодо управління промисловістю, запровадженні технологічної безпеки в бізнесі, захисту конфіденційної інформації; ґ) застосуванні екологічно чистих технологій; д) вивчення тенденцій соціального розвитку і вплив на суспільні проблеми щодо процесів нових технологій, соціальний захист населення.
Особливості практичного застосування: а) формування нових пріоритетів у сфері наукових досліджень та індустріального розвитку промисловості; б) вплив технологічного передбачення на стратегію приватних компаній у сфері досліджень і розвитку; в) поліпшення зв’язків із співробітництва промисловості та науки; г) вплив технологічного передбачення на державну політику у сфері промисловості; ґ) аналіз результатів використання програми технологічного передбачення.

Національна програма технологічного передбачення Угорщини (врахувала досвід ФРН та Великої Британії).

Створений координаційний комітет з питань технологічного розвитку.
Організація процесу критичних технологій і побудови оптимальних сценаріїв розвитку стратегічно важливих підприємств та пріоритетних галузей промисловості.
Прийнята програма технологічного передбачення, яка включала в себе комплекс робіт з технологічного передбачення.

Висновок: в умовах глобалізацій них процесів, що відбуваються у світі підтримка нововведень, інновацій виходить за національні рамки в інноваційній політиці, зокрема економіці посилюється політика кластерна стратегія і створюються інноваційні мережі. Україна має що взяти з ЄС і створити власні програми.

Переглянути питання на семінар + самостійно розглянути структуру галузі + нормативно-правові акти (10) + порівняти зарубіжний досвід + інноваційна ідеологія (основні напрямки та НПА – якщо є).

04.10.2011 р.

ТЕМА. Паливно-енергетична сфера.

Постанова КМ від 17.02.1995 р. №125 «Про затвердження національних програм нафта і газ України до 2011 р.» Програма не передбачає зменшення імпорту російських енергоносіїв протягом найближчих 20 років. По цій програмі планувалося постійне ввезення нафти 40 млн тонн і 150 млрд кубометрів газу. Кучма підписав угоду «Про самозабезпечення України сибірською нафтою, обсягом 20 млн тонн на рік за рахунок відновлення недіючих свердловин, що вийшли з ладу в Тюмені. На той час Україна потребувала 5 млн тонн нафти, тобто для того, щоб наладити виготовлення 20 млн тонн нафти, потрібно було мати в 4 рази більше свердловин та працівників. Угода не мала розвитку. У національній програмі було закладено обсяг видобутку запасів сировини на рівні 5% від рівня виявлених на той час, тоді як на той час вже мали 1 млрд вітчизняних запасів. Росія обіцяла продавати газ не за світовими цінами. Росія не виконала свою обіцянку. На сьогоднішній день обсяг запасів нафти в Україні оцінюється в 1 млрд нафти і 1,2 млрд трильйонів газу.

В Нідерландах є запаси свого газу, яких вистачить на 25 р., в Норвегії на 23 р. Норвегія кожен врік видобуває 100 млн тонн на рік, така ж картина у Великій Британії, при цьому в Німеччині нафти вистачає на 17 р., в Італії на 13 р. вистачить запасів газу. Якщо Україна буде користуватися газом в повній мірі, газу вистачить на 63 р. В Росії вистачить газу на 80 р.

Брітіш Петролеум закупила в Москві всі матеріали для нафтобудування в Україні за 1,5 млн фунтів-стерлінгів. Україна відмовилися від пропозицій Великої Британії та США щодо видобування українських енергоносіїв.

США та Канада. Вистачає своєї нафти та газу на 7-8 років.

Україна може конкурувати з покладами нафти з Кувейтом.

Поклади цирконію. На загальну суму 1,5 млрд доларів США. Попит на цирконій в Україні збільшується щорічно на 20%. В Європі лише Україна має промислові поклади цирконію, які за своїми запасами перевищує запаси США та Китаю. Україна займає 4 місце за виробництвом цирконію.

Пріоритетні завдання державної політики у сфері забезпечення енергетичної безпеки в Україні:

1. Реалізація енергоефективних інвестиційних проектів, спрямованих на скорочення енергетичних ресурсів, а саме: збільшенням видобуванням власних паливно-енергетичних ресурсів (нафта, газ, вугілля). Підвищення ефективності використання паливно-енергетичних ресурсів. Використання нетрадиційних та відновлювальних джерел енергії.

2. Приведення цін і тарифів на енергоносії до відповідного рівня.

3. Інтеграція об’єднаної енергетичної системи України до трансєвропейської.

4. Створення сучасного нафтопереробного виробництва з глибокою переробкою нафти. Зменшення енергетичної залежності України. Підвищення ефективності використання паливно-енергетичних ресурсів.

При виконанні завдання проаналізувати не менше 20 джерел

Про нафту і газ

Виписати основні напрями, принципи. + коментар

11.10.2011

ТЕМА. Світова організація торгівлі.

1. Основні умови СОТ.

2. Напрями діяльності СОТ.

3. Функції СОТ.

4. Задачі СОТ.

СОТ – це міжнародна організація, заснована на Генеральній угоді з тарифів і торгівлі та являє собою об'єднання держав, спрямованих на підтримку норм міжнародної торгівлі.

Основні угоди:

Генеральна угода з тарифів і торгівлі (ГАТТ)

General Agreement on Tariffs and Trade (GATT)

Генеральна угода про торгівлю послугами (ГАТС)

General Agreement on Trade in Services (GATS)

Угода про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності (ТРІПС)

Agreement on Trade Related Aspects of Intellectual Property Rights (TRIPS)

Члени СОТ – 153 країни.

У 1985 р. СОТ замінила Генеральну угоду з тарифів, яка існувала з 1977 р. (?)

Лібералізація міжнародної торгівлі, забезпечення її справедливості та передбачуваності, сприяння економічному зростанню на підвищення добробуту людей.

Функції:

Контроль за виконанням угод і домовленостей.
Проведення багатосторонніх торгівельних переговорів та консультацій між зацікавленими державами-членами.
Врегулювання торгівельних суперечок.
Огляд національного законодавства країн-членів.
Технічне сприяння державам, що розвиваються з питань, що належать до компетенції СОТ.
Співробітництво з міжнародними спеціалізованими організаціями.

СОТ – організація, під керівництвом якої відбувається нагляд:

За імплементацією Генеральної угоди з тарифів та послуг, а також пов’язаних угод.
Періодичний перегляд торгівельної політики членів-країн СОТ.
Врегулювання торгівельних суперечок на основі правил, закладених до її правових норм.

Відповідає за впровадження як всіх багатосторонніх угод, так і угод з обмеженою кількістю учасників, а також тих, що будуть розроблятися в майбутньому державою-учасником.

Відповідно до новоствореного правового порядку, виділялося три сфери торгівельних операцій:

товари;
послуги;
інтелектуальна власність.

Основні вимоги угод СОТ.

Головною метою СОТ є створення ліберальної і відкритої торгівельної системи, згідно з якою підприємства країн-членів можуть конкурувати між собою, за умов чесної конкуренції та не дискримінації. Ця багатостороння угода ґрунтується на:

Дотриманні відкритої та ліберальної торгівельної політики, дозволі країнам захищати власне виробництво від іноземної конкуренції за умов забезпечення застосування тарифів
Передбаченні зменшення та скасування тарифів та інших бар’єрів торгівлі шляхом зменшення багатосторонніх перемовин, зменшені тарифи вносяться до розкладу поступок кожної країни. Ставки, наведені в них є зв’язаними ставками. Країни зобов’язані не підвищувати тарифи за межу зв’язаних ставок.
Вимозі від країн здійснювати торгівельні операції, уникаючи дискримінації країн, з яких імпортується, або до яких експортуються товари. Це правило базується на принципі режиму найбільшого сприяння.

Зобов'язання стосується також:

будь-яких зборів щодо імпорту/експорту;
методиці застосування тарифів, чи інших зборів;
правил та формальностей, пов’язаних з операціями імпорту/експорту;
внутрішніх податків та зборів на імпортні товари та законів, постанов і вимог, що випливають з попередніх вимог;
застосування кількісних обмежень.

Правило національного режиму доповнює режим найбільшого сприяння і вимагає, щоб імпортний товар, який перетинає кордон після сплати мита та інших зборів повинен отримувати режим не менш сприятливий відносно режиму, який отримують аналогічні товари, вироблені вітчизняним виробником. Крім того, країна не може після сплати мита на кордоні накладати на імпортні товари внутрішні податки за ставками вищими, ніж ті, що застосовуються до поріднених вітчизняних товарів. Аналогічне правило, що регулює продаж та закупівлю товарів на вітчизняному ринку не може застосовуватися суворіше по відношенню до імпортних товарів.

Таким чином принцип не дискримінації досягається на двох рівнях:

1) між країнами-членами СОТ через режим найбільшого сприяння;

2) між національними та іноземними товарами на внутрішньому ринку через національний торгівельний режим.

Положення щодо режиму найбільшого сприяння є пріоритетним в основних угодах СОТ, таких як ГАТТ, ГАТС, ТРІПС.

Багатостороння угода СОТ може надавати субсидії урядам. Україна також має право застосовувати субсидії у всіх сферах економіки, але тільки за умови дотримання усіх правил, встановлених угодою СОТ про субсидії та компенсаційні заходи та Угодою СОТ Про сільське господарство. Згідно з цією угодою, субсидії класифікуються наступним чином:

експортні;
зеленої скриньки;
синьої скриньки;
жовтої скриньки.

Експортні субсидії – це такі субсидії, які залежать від показників експорту, підлягають скороченню та скасуванню для всіх країн.

Субсидії зеленої скриньки – це субсидії, які не спричиняють або спричиняють мінімальне викривлення торгівлі та не надають підтримку для ціни виробника (маркетингові, наукові дослідження).

Субсидії синьої скриньки – це прямі платежі за програму скорочення виробництва. Не підлягають скороченню та/або скасуванню, як і субсидії зеленої скриньки.

Субсидії жовтої скриньки – це внутрішні субсидії, що викривляють торгівлю.

Додаткові угоди:

Ø Угода Про технічні бар’єри в торгівлі;

Ø Угода Про пов’язані з торгівлею інвестиційні заходи;

Ø Генеральна угода Про торгівлю послугами;

Ø Угода Про процедуру ліцензування імпорту.

Секретаріат СОТ розділив всю сферу послуг на 12 секторів:

• бізнесові, включаючи професійні і комп’ютерні;

• комунікаційні;

• будівельні та інжинірингові;

• дистриб’юторські;

• освітні;

• природоохоронні;

• фінансові (страхові та банківські);

• медичні;

• туристичні;

• рекреаційні, культурні та спортивні;

• транспортні;

• інші.

Зазначені 12 секторів поділяються на 155 підсекторів.

4 способи здійснення міжнародних операцій у сфері послуг:

1) транскордонне надання послуг;

2) споживання з-за кордону;

3) комерційна присутність (дочірні підприємства та філії в інших країнах);

4) присутність фізичних осіб.

Кількісні обмеження.

Забороняється застосування квот, ліцензій на імпорт/експорт, який обмежує торгівлю, але при цьому в системі СОТ існують винятки.

Країни-члени мають право тимчасово забороняти, чи обмежувати експорт, з метою попередження, чи усунення критичного дефіциту продовольства, чи товарів.
Країни-члени мають право застосовувати заборону, або обмеження імпорту/експорту, якщо вони є необхідними для запровадження стандартів, чи правил для класифікації сортування, чи розповсюдження товарів чи продуктів торгівлі.
Країни-члени мають право обмежувати імпорт на будь-які види продукції сільського господарства, чи рибальства для реалізації урядових заходів.

Згідно з Угодою Про субсидії і компенсаційні заходи існує 3 види промислових субсидій:

Субсидії, що не надають підстави для вжиття компенсаційних заходів (екологічні, наукові, дослідні заходи).
Заборонені субсидії – це експортні субсидії, які зумовлені переважним використання вітчизняних товарів на відміну від імпорту.
Інші види субсидій надають підставу для застосування компенсаційних заходів.

Заходи, які можуть застосовувати уряди, якщо цього вимагають потреби промисловості: застосувати заборони, чи обмеження у формі квот імпортних ліцензій (передбачені домовленістю Про положення ГАТТ 1994 р. щодо платіжного балансу. З метою захисту нових галузей промисловості та для забезпечення економічного розвитку і відповідно до ст.18 ГАТТ; захист з метою уникнення вітчизняного виробника від масового імпорту продукції – ст.19 ГАТТ.

18.10.2011

ТЕМА. Глобалізаційні процеси.

Основа якісних перетворень – це завершення епохи індустріального виробництва і формування сучасного глобального середовища постіндустріальної інформаційної цивілізації з принципово новою господарською системою, в якій головний виробничий ресурс – це інформація.

Термін «глобалізація» виник для характеристики транснаціонального функціонування економіки та інформації.

Глобалізація – це стан світової економіки, за яким господарський розвиток в більшості країн та регіонів тісно взаємозв’язаний, виробнича кооперація та спеціалізація досягають всесвітніх масштабів, транснаціональні корпорації стають домінантною формою власності, загальний розвиток економіки здійснюється завдяки запровадженню нових технологій у галузі електронних комунікацій і транспорту.

Фактори глобалізації:

Інформаційний.
Економічний.
Технологічний.

У 1982 р. Джордж Несбіт визначив 10 нових глобальних тенденцій:

1. Перехід від індустріального суспільства до інформаційного.

2. Від розвитку техніки до високих технологій.

3. Від національної економіки до світової.

4. Від короткострокових завдань – до довгострокових.

5. Від централізації до децентралізації.

6. Від інституційної допомоги до самодопомоги.

7. Від представницької демократії до безпосередньої.

8. Від ієрархії до мереж.

9. Від півночі до півдня.

10. Від альтернативного вибору «або – або» – до розмаїття вибору.

Риси глобалізації:

Надзвичайно низькі митні бар’єри. Наприклад, до Другої світової війни було – 60%, зараз – 6-7%. Це полегшує переміщення товарів і капіталів. При цьому гроші в глобалізаційних процесах втрачають своє призначення. Постає необхідність прозорості національних ринків для міжнародних виробників.

Економічні зміни глобального масштабу характеризуються домінуванням фінансового ринку над товарами, тобто гроші почали робити гроші. Більшого значення, ніж гроші мають технології, які будучі зрощеними з інформацією можуть забезпечити виробництво нових товарів і послуг з меншою, ніж будь-коли вартістю і створити нові унікальні продукти світового ринку. Унікальність і дешевизна – це два фактори входження у глобальну економіку.

Щодо управлінських функцій.

На перший план стала переходити управлінська інформація, і при цьому всі економічні процеси переміщуються у бік виробництва і розподілу інформації і знань. Мова йде про появу власне економічних процесів, заснованих на принципово нових закономірностях, які породжені прогресом інформатизації економіки.

Економічне зростання залежить від здібностей окремого індивіда.

Мережа – визначальна інформаційна форма в інформаційну епоху.

Мережа, як організаційна структура – це система взаємозалежних вузлів. Ця система може бути організована ієрархічно, але при цьому вона не має центра. Відносини між вузлами асиметричні, всі вузли необхідні для функціонування мережі для циркуляції грошей, інформації, технологій, товарів, чи послуг у всій мережі. Той вузол, який знаходиться в мережі – обов’язково збільшує свої прибутки.

Мережа – це тип організації, що забезпечує невпинну адаптацію і максимальну гнучкість, що необхідно для глобальної взаємозв’язаної економіки. Вона забезпечує це за допомогою економічних заходів, що змінюються і технологій, які постійно обновлюються, а також значною кількістю стратегій.

Міцність мереж в їх гнучкості, децентрованості, варіативній геометрії, що дозволяє пристосовуватися до нових задач і не руйнувати при цьому основних організаційних правил, і не змінювати орієнтири. Мережа, яка ґрунтується на нових інформаційних і комунікаційних технологіях є водночас і центрованою і децентрованою, вона може забезпечувати координацію, при цьому не маючі центра.

Концентрація капіталу супроводжується децентралізацією організацій. Великі багатонаціональні корпорації функціонують як децентралізовані мережі. Крім того, мережі можуть убути такими, які пов’язують корпорацію з дочірніми малими і середніми компаніями. Або мережі, які ситуативно, у зв’язку із спеціальними цілями і задачами поєднують у великі корпорації в особливих просторово-часових межах.

Всі мережі розвиваються завдяки постійній перебудові. Ця перебудова іноді призводить до радикальної зміни структури, складу і цілей. Корпорації часто забувають про людський фактор, який не здатний швидко орієнтуватися, переходити з одного стану в інший.

Транспорт

Євроінтеграційні процеси

Два завдання:

Вирішення спорів у СОТ. Окрім процесу вирішення надати аналіз позитиву і негативу.

25.10.2011

ТЕМА. Організаційно-правові засади державного управління в галузі транспорту та зв’язку.

Правові засади державної політики та управління в галузі транспорту та зв’язку.
Система та правовий статус органів транспорту та зв’язку.
державного управління в галузі транспорту та зв’язку.
Адміністративна відповідальність транспорту та зв’язку.

В основі НП бази є КУ.

Поруч із Конституцією стоять такі закони:

«Про транспорт» 1994
«Про трубопровідний транспорт» 1996
«Про залізничний транспорт» 1996
«Про функціонування єдиної транспортної системи України в особливий період»
«Про автомобільний транспорт» 2001
«Про державну спеціальну службу транспорту» 2004
«Про міський електричний транспорт» 2004
«Про транспортно-експедиторську діяльність»
«Про обов’язкове срахування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»
«Про комплексну програму затвердження» 2002
«Про джерела фінансування дорожнього господарства України»
«Про концесію на будівництво та експлуатацію автомобільних доріг»
«Про телекомунікації» 2003
«Про поштовий зв'язок» 2001
«Про радіочастотний ресурс України»

Міжнародний рівень:

Угода Про міжнародний повітряний транспорт ІКАО 1944
Угода Про порядок узгодження політики у визначенні транспортних тарифів (в рамках СНД) 1997
Угода Про взаємодію держав-учасниць СНД щодо узгодження механізму оподаткування на залізничному транспорті
Угода Про затвердження міжнародної сертифікації завантаження транспортних засобів на території учасниць СНД 2004
Угод Про прийняття єдиних умов періодичних технічних оглядів колісних транспортних засобів і про взаємне визнання таких оглядів 1997
Міжнародна конвенція Про зв’язку 1987
Конвенція Міжнародного союзу електрозв’язку 1992

Завдання державного управління визначено в ст.3 ЗУ «Про транспорт». Як випливає із цієї статті, державне управління у сфері транспорту має забезпечувати:

· своєчасне, повне та якісне задоволення потреб населення і суспільного виробництва в перевезеннях та потреб оборони України;

· захист прав громадян під час їх транспортного обслуговування;

· безпечне функціонування транспорту;

· додержання необхідних темпів і пропорцій розвитку національної транспортної системи;

· захист економічних інтересів України та законних інтересів підприємств і організацій транспорту та споживачів транспортних послуг;

· створення рівних умов для розвитку господарської діяльності підприємств транспорту;

· обмеження монополізму та розвиток конкуренції;

· координацію роботи різних видів транспорту;

· ліцензування окремих видів діяльності в галузі транспорту;

· охорону навколишнього природного середовища від шкідливого впливу транспорту.

Основи державної політики в галузі телекомунікацій визначені в ЗУ «Про телекомунікації». Відповідно до ч.1 ст.6 Закону, основними принципами діяльності у сфері телекомунікацій є:

1) доступ споживачів до загальнодоступних телекомунікаційних послуг, які необхідні їм для задоволення власних потреб, участі в політичному, економічному та громадському житті;

2) взаємодія та взаємозв'язаність телекомунікаційних мереж для забезпечення можливості зв'язку між споживачами всіх мереж;

3) забезпечення сталості телекомунікаційних мереж і управління цими мережами з урахуванням їх технологічних особливостей на основі єдиних стандартів, норм та правил;

4) державна підтримка розвитку вітчизняного виробництва технічних засобів телекомунікацій;

5) заохочення конкуренції в інтересах споживачів телекомунікаційних послуг;

6) збільшення обсягів телекомунікаційних послуг, їх переліку та утворення нових робочих місць;

7) впровадження світових досягнень у сфері телекомунікацій, залучення, використання вітчизняних та іноземних матеріальних і фінансових ресурсів, новітніх технологій, управлінського досвіду;

8) сприяння розширенню міжнародного співробітництва у сфері телекомунікацій та розвитку глобальної телекомунікаційної мережі;

9) забезпечення доступу споживачів до інформації про порядок отримання та якість телекомунікаційних послуг;

10) ефективність, прозорість регулювання у сфері телекомунікацій;

11) створення сприятливих умов діяльності у сфері телекомунікацій з урахуванням особливостей технологій та ринку телекомунікацій.

Постанови КМ:

· Про затвердження програми розвитку національної мережі міжнародних транспортних коридорів України на 2006-2010 рр. №496

· Про затвердження програми розвитку автомобільних доріг загального користування на 2007-2011 рр. №710

· Про затвердження програми будівництва і розвитку мережі метро №257 2006 р.

Наказ МінТрансу «про затвердження методики розрахунку тарифів на послуги пасажирського автомобільного транспорту 2009 р. №1185.

Наказ МінТрансу «Про затвердження плану перебігу генерації телефонної мережі загального користування» 2008 р. №1200

Функції державного управління покладені на органи виконавчої влади: КМ, МінІнфраструктури, НацКомісія з регулювання зв’язку та місцеві державні адміністрації.

ст. 20 ЗУ «Про КМУ»

· забезпечує проведення державної економічної політики, здійснює прогнозування та державне регулювання національної економіки;

· забезпечує розроблення і виконання загальнодержавних програм економічного та соціального розвитку;

· визначає доцільність розроблення державних цільових програм з урахуванням загальнодержавних пріоритетів та забезпечує їх виконання;

· здійснює відповідно до закону управління об'єктами державної власності, у тому числі корпоративними правами, делегує в установленому законом порядку окремі повноваження щодо управління зазначеними об'єктами міністерствам, іншим центральним органам виконавчої влади, місцевим державним адміністраціям та відповідним суб'єктам господарювання; забезпечує розроблення і виконання державних програм приватизації; подає Верховній Раді України пропозиції стосовно визначення переліку об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації;

· сприяє розвитку підприємництва на засадах рівності перед законом усіх форм власності та соціальній спрямованості національної економіки, здійснює заходи щодо демонополізації та антимонопольного регулювання економіки, розвитку конкуренції та ринкової інфраструктури;

· забезпечує здійснення державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності;

· забезпечує розроблення і виконання програм структурної перебудови галузей національної економіки та інноваційного розвитку, здійснює заходи, пов'язані з реструктуризацією та санацією підприємств і організацій, забезпечує проведення державної промислової політики, визначає пріоритетні галузі промисловості, які потребують прискореного розвитку;

· забезпечує захист та підтримку національного товаровиробника;

· забезпечує захист прав споживачів та підвищення якості їх життя;

· визначає обсяги продукції (робіт, послуг) для державних потреб, порядок формування та розміщення державного замовлення на її виробництво, вирішує відповідно до законодавства інші питанням щодо задоволення державних потреб у продукції (роботах, послугах); утворює згідно із законом державні резервні фонди фінансових і матеріально-технічних ресурсів та приймає рішення про їх використання;

· забезпечує проведення державної аграрної політики та продовольчу безпеку держави;

· забезпечує проведення державної фінансової та податкової політики, сприяє стабільності грошової одиниці України;

· розробляє проекти законів про Державний бюджет України та про внесення змін до Державного бюджету України, забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України, подає Верховній Раді України звіт про його виконання;

· приймає рішення про використання коштів резервного фонду Державного бюджету України;

· обслуговує державний борг України, приймає рішення про випуск облігацій державних внутрішніх та зовнішніх позик;

· організовує державне страхування;

· забезпечує проведення державної політики цін та здійснює державне регулювання ціноутворення;

· забезпечує проведення зовнішньоекономічної політики України, здійснює в межах, визначених законом, регулювання зовнішньоекономічної діяльності;

· організовує та забезпечує здійснення митної справи;

· бере участь у складанні платіжного балансу та організовує роботу із складання зовнішньоторговельного балансу України, забезпечує раціональне використання державних валютних коштів;

· виступає гарантом щодо позик, які у визначених законом про Державний бюджет України межах надаються іноземними державами, банками, міжнародними фінансовими організаціями, а в інших випадках - відповідно до міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України;

Міністерство Інфраструктури України

Положення, затверджене Указом

Національна комісія з питань регулювання зв'язку. Адміністративно-правовий статус визначається ЗУ «Про телекомунікації», «Про поштовий зв'язок», «Про радіочастотний ресурс України», а також ПКМ «Про затвердження Положення Про національну комісію з питань зв'язку» 2007р. №971.

Основними завданнями НКРЗ є наступні:

· забезпечення проведення єдиної державної політики з питань регулювання у сфері телекомунікацій, користування радіочастотним ресурсом та надання послуг поштового зв'язку;

· здійснення державного регулювання та нагляду у сфері телекомунікацій, користування радіочастотним ресурсом та надання послуг поштового зв'язку з метою максимального задоволення попиту споживачів на послуги зв'язку, створення сприятливих умов для залучення інвестицій, збільшення обсягів послуг та підвищення їх якості, розвитку та модернізації телекомунікаційних мереж з урахуванням інтересів національної безпеки;

· забезпечення ефективного користування радіочастотним ресурсом і функціонування ринку телекомунікаційних послуг та послуг поштового зв'язку на основі збалансування інтересів суспільства, операторів та споживачів цих послуг;

· сприяння розвиткові конкуренції та підприємництва, забезпечення рівних умов діяльності суб'єктів усіх форм власності, вдосконалення механізму регулювання ринкових відносин у галузі зв'язку.

ст. 18-20 ЗУ «Про місцеві державні адміністрації» органи в межах своєї території розробляють проект програми соціально-економічного розвитку відповідної території, зокрема питань, що стосуються питань транспорту та зв'язку та забезпечують їх виконання.

Для здійснення цих повноважень в складі місцевих адміністрацій створюються відповідні структурні підрозділи.

Метод державного управління.

Для здійснення владного впливу застосовуються такі основні методи державного управління:

· встановлення стандартів, норм, нормативів та інших вимог;

· цінове, тарифне регулювання, ліцензування або надання спеціальних дозволів;

· здійснення контролю та нагляду.

Дата добавления: 2018-05-09; просмотров: 133; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

Мы поможем в написании ваших работ!