Організація лабораторних та практичних занять
Лекція №15
Тема. Організація самостійної роботи учнів на уроці.
Мета:ознайомити із самостійною навчальною діяльністю та її видами, системою вправ та завдань; розказати про самостійну роботу з книгою; розглянути організацію лабораторних та практичних занять.
План.
1. Самостійна навчальна діяльність та її види.
2. Система вправ та завдань.
3. Самостійна робота з книгою.
4. Організація лабораторних та практичних занять.
Література:
1. Дидактика. Навчальний посібник / Малафіїк І. В. — К.: Кондор, 2009.- 406 c.
2. Загвязінскій В. І. Теорія навчання: Сучасна інтерпретація: Навчальний посібник для студентів пед. вузів. - 2-е вид., Испр. - М.: Видавничий центр «Академія», 2004. - 192 с.
3. Коджаспірова Г. М., Коджаспіров А. Ю. Педагогічний словник: Для студентів пед. вузів. - М.: Видавничий центр «Академія», 2000. - 176 с.
2. Лозова В. І., Троцко Г. В. Теоретичні основи виховання і навчання. - X., 2002.
3. Підласий І. П. Педагогіка. Новий курс: підручник для студентів пед. вузів: у 2 кн. - М.: Гуманітарний вид. центр ВЛАДОС, 2005. - Кн. 1. Загальні основи. Процес навчання. – 574 с.
4. Савченко О.Я. Дидактика початкової освіти: підручн. - К.:Грамота, 2012. - 504с.
5. Щербань П. М. Прикладна педагогіка, - К., 2002.
Самостійна навчальна діяльність та її види.
Одним з найдоступніших і перевірених практикою шляхів підвищення ефективності уроку, активізації пізнавальної діяльності учнів на уроці є відповідна організація самостійної навчальної роботи. Вона займає особливе місце на сучасному уроці, тому що учень набуває знань тільки в процесі особистої самостійної навчальної діяльності.
|
|
|
Передові педагоги завжди вважали, що на уроці учні повинні працювати по можливості самостійно, а вчитель – керувати їхньою самостійною роботою. Між тим, у школі не часто можна бачити самостійні роботи, які б були спрямовані на формування прийомів пізнавальної діяльності, школярів мало навчають способам і прийомам самостійної роботи.
Під самостійною навчальною роботою розуміють будь-яку, організовану вчителем, активну діяльність учнів, спрямовану на виконання визначеної дидактичної мети в спеціально відведений для цього час: пошук знань, їх осмислення, закріплення, формування та розвиток умінь і навичок, узагальнення та систематизацію знань. Як дидактичне явище, самостійна робота, з одного боку, є навчальне завдання, яке повинен виконати учень, з другого – форма вияву відповідної діяльності: пам’яті, мислення, творчого відображення, поглиблення та поширення сфери дії раніше отриманих знань.
Отже, самостійна робота - це такий засіб навчання, який:
|
|
|
· у кожній конкретній ситуації засвоєння відповідає конкретній дидактичній меті та завданням;
· формує в учнів на кожному етапі їх руху незнання до знань необхідний обсяг та рівень знань, навичок і умінь для розв’язання відповідного класу пізнавальних знань, поступового просування від нижчих до вищих рівнів розумової діяльності;
· сприяє виробленню в учнів психологічної готовності до самостійного поповнення своїх знань і вироблення умінь орієнтуватися в потоці наукової та суспільної інформації;
· є найважливішим знаряддям педагогічного керівництва та управління самостійною пізнавальною діяльністю учня в процесі навчання.
Дослідження вчених-педагогів та психологів дозволяють встановити чотири рівні самостійної продуктивної діяльності учнів:
1. Копіюючи дії учнів за заданим зразком. Ідентифікація об’єктів та явищ, їх розпізнавання шляхом порівняння з відомим зразком. На цьому рівні здійснюється підготовка учнів до самостійної діяльності.
2. Репродуктивна діяльність, пов’язана з відтворенням інформації про різні властивості навчального об’єкта. На цьому рівні вже починається узагальнення прийомів та методів пізнавальної діяльності.
3. Продуктивна діяльність самостійного застосування набутих знань для вирішення завдань, які виходять за межі відомого зразка і потребує здатності до індуктивних та дедуктивних висновків.
|
|
|
4. Самостійна діяльність, що виявляється в переносі знань при вирішенні завдань в істотно нових ситуаціях, складанні нових програм прийняття рішень, виробленні гіпотетичного каналового мислення. Завдання вчителя – довести якомога більше дітей до четвертого рівня самостійності.
Розглянемо основні вимоги до організації самостійної діяльності учнів на уроці. Будь-яка самостійна робота на будь-якому рівні має конкретну мету. Кожен учень знає порядок і прийоми виконання роботи. Самостійна робота відповідає навчальним можливостям учня, а ступінь складності задовольняє принцип поступового переходу від одного рівня самостійності до іншого, забезпечуючи поєднання різних видів самостійної роботи. Призначення самостійної роботи – розвиток пізнавальних здібностей, творчого мислення, ініціативи в прийнятті рішення.
Зміст роботи, форма її виконання повинні викликати інтерес в учнів, бажання виконати роботу до кінця. Самостійна робота організовується так, щоб вона сприяла виробленню в учнів навичок та звичок до праці. За формою організації самостійні роботи можна поділити на індивідуальні, фронтальні та групові.
|
|
|
У відповідності з рівнем самостійної продуктивної діяльності учнів виділяють чотири типи самостійних робіт: відтворюючі, реконструктивно-варіативні, евристичні та творчі роботи. Кожний з цих типів має свою дидактичну мету.
Відтворюючі самостійні роботи за зразком необхідні для запам’ятовування способів дій в конкретних ситуаціях, формування умінь і навичок та їх міцного засвоєння. При виконанні робіт цього типу діяльності учнів не зовсім самостійна, оскільки їхня самостійність обмежується простим відтворенням, повторенням дій за зразком. Однак, роль таких робіт досить значна. Вони формують ґрунт для дійсно самостійної діяльності учня. Роль учителя полягає в тому, щоб для кожного учня визначити оптимальний обсяг роботи. Передчасний перехід до самостійних робіт інших типів позбавляє учня необхідної системи знань, умінь і навичок. Затримка на роботах за зразками – зайва витрата часу, що сприяє породженню нудьги й неробства. У школярів зникає зацікавленість до навчання і предмета, наступає гальмування в їхньому розвитку.
Реконструктивно-варіативні самостійні роботи дозволяють на основі раніше отриманих знань та за даної вчителем ідеї самостійно знайти конкретні способи вирішення завдань. Самостійні роботи цього типу сприяють осмисленому перенесенню знань у типові ситуації, виробленню умінь аналізувати події, явища, факти, формуванню прийомів і методів пізнавальної діяльності, розвитку внутрішніх мотивів пізнання, створюють умови для розвитку розумової активності школярів.
Евристичні самостійні роботи формують уміння і навички пошуку відповіді за межами відомого зразка. Учень сам обирає шлях вирішення завдання на основі вже відомих йому знань. На даному рівні продуктивної діяльності формується творча особистість учня. Постійний пошук нових рішень, узагальнення й систематизація нових знань, перенесення їх в нові, нестандартні ситуації роблять знання учня більш гнучкими, мобільними, виробляють уміння, навички і потреби самоосвіти. Види евристичних самостійних робіт можуть бути найпоширенішим видом евристичних самостійних робіт у практиці є самостійне пояснення, аналіз демонстрації, явища, реакції, обґрунтування висновків за допомогою аргументів, рівнянь, розрахунків.
Творчі самостійні роботи є вінцем системи самостійної діяльності школярів, яка дозволяє їм отримати принципово нові знання, зміцнити навички самостійного пошуку знань. Психологи вважають, що розумова діяльність школярів при вирішенні проблемних, творчих завдань аналогічна розумовій діяльності творчих і наукових працівників. Завдання такого типу – один з найефективніших засобів формування творчої особистості.
В практиці навчання кожен тип самостійної роботи представлений різноманітністю видів робіт, що використовуються в системі урочних та позаурочних занять.
1. Робота з книжкою. Це робота з текстом та графічним матеріалом підручника: переказ змісту тексту; складання плану відповіді за прочитаним текстом; короткий конспект тексту; пошук відповіді на раніше поставлені до тексту завдання; аналіз, порівняння, узагальнення й систематизація матеріалу кількох параграфів. Робота з першоджерелами, довідниками, науково-популярною літературою, конспектування та реферування прочитаного.
2. Вправи: тренувальні, відтворюючі і за зразком, складання завдань та запитань і їх розв’язання, рецензування відповідей інших учнів, оцінка їх діяльності, вправи, спрямовані на вироблення практичних умінь та навичок.
3. Розв’язання різноманітних завдань та виконання практичних і лабораторних робіт.
4. Різноманітні перевірочні самостійні роботи, контрольні роботи, диктанти, твори.
5. Підготовка доповідей та рефератів.
6. Виконання індивідуальних та групових завдань.
7. Домашні лабораторні досліди та спостереження.
8. Технічне моделювання та конструювання.
Більшість з перерахованих видів самостійних робіт може використовуватися на різних рівнях самостійної діяльності учнів, тобто віднесена до кожного з чотирьох відзначених вище типів самостійних робіт. В розпорядженні ж творчо працюючого вчителя є великий арсенал різноманітних самостійних робіт для різних дидактичних завдань.
Будь-яка самостійна робота повинна починатися з усвідомлення учнем мети та способів дії. Від цього в значній мірі залежить ефективність всієї роботи. Спостереження за практикою організації самостійної роботи та аналіз результатів виконання учнями значної кількості таких робіт дозволяє виділити деякі недоліки в їх організації:
· відсутність системи в організації робіт, вони випадкові і за змістом, і за кількістю, і за формою;
· рівень пропонованої самостійності не відповідає навчальним можливостям учня; слабо виражений індивідуальний підхід у доборі завдань;
· самостійні роботи одноманітні, їх тривалість не є оптимальною для даного класу.
Система вправ та завдань.
Вправи є найпоширенішим видом самостійної роботи. Їх роль при осмисленні та закріпленні знань, розвитку мислення учнів досить велика. Особливо ефективна система вправ, що враховує індивідуальні можливості учня.
За метою призначення вправи поділяють на три групи:
1. Вправи для вивчення матеріалу, набуття умінь та навичок: підготовчі, проблемні, призначені для виконання дій за зразком, схемою, заданим приписом.
2. Вправи для закріплення вивченого матеріалу.
3. Контрольні завдання для перевірки глибини засвоєння знань.
Організація навчальної діяльності, спрямована на розв’язання різних навчальних завдань, передбачає наступні етапи: аналіз змісту завдання і визначення мети дій; пошук плану вирішення завдання; реалізація запропонованого плану; перевірка правильності дій, істинності відповіді; аналіз інших можливих варіантів розв’язання, доведень, варіантів дій і їх співставлення з першим.
Чіткий план організації дій при виконанні різних вправ підвищує їх ефективність. Часто безпорадність учня при вирішенні завдання є наслідком його методичних невмінь, а не проблемами в знаннях.
При доборі завдань і вправ особлива увага звертається на всебічне закріплення ознак поняття, чітко виділяються навички і вміння, які необхідно сформувати і закріпити за допомогою системи різноманітних вправ. Учитель постійно стежить за точністю виконання завдань, особливо на етапі підготовчих та проблемних вправ, оскільки можуть бути закріплені помилки учнів. Цей етап характеризується низьким рівнем самостійності. Систему вправ та завдань зручно організувати за етапами з типових задач та вправ. Детально пояснюється метод їх розв’язання. Учні закріплюють його, виконують дії за зразком, потім учитель пропонує аналогові задачі та завдання з планом розв’язання, надаючи допомогу учням при розв’язанні. На цьому етапі потрібна енергійна корекція рівня самостійності.
Далі виконуються завдання з коротким планом розв’язання або вказівками щодо виконання завдань. Контроль на цьому етапі особливо важливий, хоча рівень самостійності вже досить високий.
Завдання і вправи для повністю самостійного виконання – це складання задач, написання творів і диктантів на конкретні теми, практичні, лабораторні заняття, різні творчі завдання. На цьому етапі з’ясовується, чи достатньо підготовлений учень на попередніх етапах і чи здатен він до творчої роботи.
Важлива роль у формуванні і розвитку вміння розв’язувати задачі відводиться правильній організації пошуку розв’язання будь-якої конкретної задачі. Значну частину цієї роботи потрібно алгоритмізувати, при цьому не можна формально використовувати алгоритм. Розв’язуючи задачі, доцільно використовувати певні приписи: уважно прочитати та зрозумійте умову задачі, перекажіть її зміст, запишіть коротку умову задачі за визначеною формою;
Виконайте креслення, яке ілюструє умову задачі; розкладіть задачу на ряд очевидних частин та напишіть рівняння, що виражають їх суть; розв’яжіть рівняння чи систему рівнянь; осмисліть хід розв’язання та перевірте відповідь; пошукайте інше розв’язання задачі; зробіть висновок.
Досвід показав ефективність розв’язання задач з недостатніми та зайвими даними в умові. Недостатні дані беруться з довідника. Такий прийом разом з закріпленням навичок, використанням довідника, сприяє глибокому аналізу задачі. Задачі з зайвими даними корисні лише на певному етапі, коли учень володіє міцними знаннями, інакше подібні задачі можуть виявитися неефективними. Часто при розв’язанні задач до дошки викликають одного учня, інші слухають і беруть участь в обговоренні розв’язання, або просто списують з дошки. Чи правильно це? Взагалі така організація уроку можлива, але краще, якщо на першому етапі вивчення нового матеріалу кожен учень самостійно виконує перші три пункти припису. Потім всі разом намічають план розв’язання задачі. Далі кожен самостійно намагається реалізувати цей план. Результати самостійного розв’язання обговорюються всім класом. Це дозволяє розвивати вміння дітей самостійного пошуку розв’язання задачі. Згодом зміст вправ можна ускладнити, написавши на спеціальних картках з поміткою ступеня складності. Ускладнити зміст вправ можна шляхом введення графічних, експериментальних задач. Для цього важливо визначити рівень самостійності, який необхідний для розв’язання даної задачі.
Визначимо деякі типові помилки в організації та проведенні вправ:
· вправи бувають випадковими, не становлять собою частини продуманої системи;
· вправи частіше проводяться фронтально, не індивідуалізуються;
· учень не отримує своєчасних вказівок про допущені помилки та правильний спосіб дій.
Самостійна робота з книгою
У наш час книга – основне джерело знань, важливий засіб людського спілкування. З першого класу школярі читають її, вивчають.
Аналіз анкет, зошитів старшокласників, студентських конспектів першоджерел показує, що в багатьох учнів уміння і навички роботи з книгою дуже слабі, випадкові. Опитування вчителів показують, що вони рідко працюють на уроці з підручником, недостатньо активізують розумову діяльність учнів. Школярі, власне, працюють з книгою тільки вдома без керівництва з боку вчителя.
Дійсно, книга – це найкращий співбесідник, вчитель того, хто бажає і вміє її читати. Уміння працювати з книгою, культура читання, прагнення до неї тісно пов’язані з розвитком людини, її навчання. Розглянемо коротко деякі дидактичні умови організації роботи з підручником на уроці.
1. Роботу з підручником необхідно ретельно планувати, вважаючи її одним з видів самостійної діяльності школярів.
2. Діями учнів потрібно чітко керувати: що читати, з якою метою на які питання відповідати, які вправи виконувати після прочитаного параграфа.
3. Робота з підручником не повинна займати весь час уроку. Вона розумно поєднується з іншими видами навчальної роботи.
4. Недоцільно заучувати напам’ять прочитане. Важливо виділити головну ідею кожного абзацу або скласти план прочитаного.
5. Широко використовувати графічний матеріал підручника для самостійної роботи: аналіз малюнка, розповідь за картинкам; читання та аналіз графіків.
6. Необхідно цілеспрямовано працювати з тими запитаннями, які є в підручниках в кінці параграфа.
7. Роботу з підручником потрібно використовувати на всіх етапах уроку. При комплексному використанні вона створює певну систему.
8. Вчитель може скласти систему запитань, які в тексті підручника потрібно знайти відповідь. Можна запропонувати учням переказати своїми словами основну думку прочитаного абзацу, доведення, розділити текст на частини, виділити в них опорні пункти, які є стрижнем абзацу чи тексту.
9. Складання різних планів тексту: простих, розгорнутих, усних, письмових, які складаються у вигляді запитань, цитат, тез.
10. Узагальнення та систематизація знань.
11. Робота з першоджерелами; позакласне читання.
В процесі самостійної роботи з книгою можна індивідуалізувати процес читання; учінням з різними навчальними можливостями можна дати завдання різного рівня самостійності.
Особливе значення на уроці має робота з різноманітною довідковою літературою.
Організація лабораторних та практичних занять
Організація будь-якої лабораторної роботи починається з визначення її місця в системі уроків з даної теми. Вчителю потрібно уточнити терміни проведення роботи: чи відразу після вивчення нового матеріалу, на наступному уроці або через два-три уроки.
Певна підготовча робота здійснюється до уроку: повторюється теоретична частина, учні знайомляться з необхідним обладнанням, заносять в зошит для лабораторних робіт назву теми, склад обладнання, заготовляють сітки таблиць. Все це дозволяє учням зрозуміти мету роботи та засобів її досягнення, плідно використати час уроку.
Перед уроком перевіряє наявність та придатність необхідного обладнання. Столи та обладнання для лабораторних робіт нумеруються, такий порядок сприяє зберіганню приладів саме на відповідних столах.
Перед уроками учитель визначає основу мету уроку і виділяє ті головні уміння та навичками, якими повинен оволодіти учень, щоб виконати лабораторну роботу.
При підготовці до лабораторної роботи потрібно визначити, що учень може зробити самостійно, а що необхідно дати в готовому вигляді. Опис робіт можна зробити рівним за рівнем складності, відповідно до індивідуальних можливостей учнів.
Додаткові завдання повинні бути творчого типу, щоб відповіді на запитання дозволяють уникнути механічного виконання роботи учнями.
Лабораторна робота повинна мати дослідницький характер, але в якій мірі дослідження здійснювати самостійно – залежить від підготовки класу, про що вирішує вчитель. Перед тим, як безпосередньо розпочати виконання лабораторної роботи, рекомендується продемонструвати всі етапи діяльності учнів у процесі її виконання з коротким аналізом дій. Звичайно при проведенні лабораторної роботи увага звертається на досягнення основної дидактичної мети, розвиток вимірювальних навичок, навичок роботи з обладнанням, приладами.
Розглянемо коротко питання про оформлення лабораторної роботи. В зошитах для лабораторних записують:
· число, номер роботи згідно з програмою, назву роботи;
· обладнання;
· теоретичне обґрунтування роботи;
· таблицю, в яку заносять результати вимірювань та обчислень;
· оцінку похибок обчислень та вимірювань;
· висновки за результатами роботи;
· відповіді на додаткові питання.
Оцінка роботи. Перш за все, бажано добитися, щоб учні самі критично оцінювали результати тих робіт, в яких є кількісні вимірювання. Як правило, отримані результати порівнюють з табличними значеннями тих же величин, це корисно, особливо, якщо учні “не підганяли” числа під потрібні величини.
Не за кожну програмну лабораторну роботу ставиться оцінка в журнал. Деякі роботи оцінюються вибірково. Спеціальною оцінкою можна оцінити навички вимірювання та обчислення, а також оформлення роботи.
Розглянемо деякі питання, пов’язані з організацією лабораторного практикуму.
Підготовка до практикуму починається відразу після закінчення навчального року. Визначається тематика робіт, перевіряється наявність обладнання, складання, складається план робіт практикуму. Правильність і продуманість алгоритмічних приписів перевіряється особливо ретельно, оскільки гарний опис і налагоджене обладнання визначають успіх роботи. Опис містить питання для контролю і поглибленого розуміння учнями проблеми, яку вони визначають у даній роботі, пов’язують її з теоретичним обґрунтуванням роботи і її результатами. Тут же дається перелік необхідної літератури. Ретельно складається список груп, визначається їх керівник. Практикум починається з уроку, на якому пояснюється мета та завдання практикуму, розповідається про порядок і методику виконання робіт, складання звіту за їх результатами. Проводиться інструктаж з техніки безпеки при виконанні роботи.
Робота на практикумі повинна мати дослідницький характер, ні в якому разі не можна зводити роль учня до механічного виконання раніше відомої програми.
Одним із слабких місць в організації практикумів є перевірка робіт та контроль за роботою учнів в лабораторії. Як правило, роботи перевіряються відразу після закінчення практикуму, тобто тоді, коли виставляються або вже виставлені річні оцінки. Це не сприяє підвищенню якості виконання роботи. Доцільно з кожної роботи розділити на три частини: на уроці вчитель оцінює рівень умінь і навичок при виконанні роботи і загальне значення матеріалу, що легко здійснюється при спостереженні за виконанням роботи і в трихвилинній бесіді в процесі роботи. Якщо тепер регулярно збирати зошити учнів для перевірки, то з урахуванням заміток в журналі і рівня відповідей на додаткові запитання можна вивести цілком об’єктивну загальну оцінку, яка свідчить про наявні знання та вміння учня.
Дата добавления: 2018-05-09; просмотров: 344; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!