Призначення покарання за сукупністю злочинів .

⇐ ПредыдущаяСтр 7 из 30Следующая ⇒

За сукупності злочинів суд, призначивши покарання (основне та додаткове) за кожний злочин окремо, визначає остаточне покарання поглиненням менш суворого покарання більш суворим чи повним або частковим складанням призначених покарань (ст. 70).
Застосовуючи принцип поглинання, суд бере до уваги не санкції статей КК, за якими кваліфіковано злочини, а конкретні покарання, призначені в межах цих санкцій за кожен із вчинених злочинів. До того ж менш суворе покарання поглинається більш суворим. Так, якщо суд призначив особі за ч. 1 ст. 185 КК покарання у виді позбавлення волі на два роки, а за ч. 3 ст. 296 КК – на строк чотири роки, то більш суворе (чотири роки позбавлення волі) поглинає менш суворе (два роки позбавлення волі).

При складанні покарань остаточне покарання за сукупністю злочинів визначається в межах, установлених санкцією статті Особливої частини КК, що передбачає більш суворе покарання. Складання покарань, призначених за окремі злочини, може бути повним або частковим, але в будь-якому разі остаточне покарання має бути більш суворим, ніж будь-яке із призначених окремо. При повному складанні остаточне покарання за сукупністю дорівнює сумі покарань, які складаються. За часткового – до більш суворого покарання, призначеного за один зі злочинів, приєднується частина покарання, призначеного за інший злочин.
Якщо хоча б один зі злочинів є умисним тяжким або особливо тяжким, суд може призначити остаточне покарання за сукупністю злочинів у межах максимального строку, встановленого для цього виду покарання в Загальній частині КК. Тож, якщо, наприклад, особа засуджена судом за вбивство за ч. 1 ст. 115 КК до восьми років позбавлення волі та за крадіжку, вчинену групою осіб (ч. 2 ст. 185), – до п’яти років позбавлення волі, суд може остаточне покарання визначити повним складанням і призначити винному тринадцять років позбавлення волі. У такому разі суд виходить за межі максимуму санкцій, встановлених у зазначених статтях закону за вбивство та крадіжку, оскільки вбивство в цьому випадку є особливо умисним тяжким злочином і загальна сума покарань не перевищує п’ятнадцяти років – максимуму цього виду покарання. Якщо хоча б за один із вчинених злочинів призначено довічне позбавлення волі, то остаточне покарання за сукупністю злочинів визначається поглинанням будь-яких менш суворих покарань довічним позбавленням волі.
До основного покарання, призначеного за сукупністю злочинів, можуть бути приєднані додаткові покарання, призначені судом за злочини, у вчиненні яких особу було визнано винною.
За правилами, передбаченими частинами 1–3 ст. 70 КК, призначається покарання, якщо після постановлення вироку в справі буде встановлено, що засуджений винен ще й у іншому злочині, вчиненому ним до постановлення попереднього вироку. У такому разі в строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю злочинів, зараховується покарання, відбуте повністю або частково за попереднім вироком, за правилами, передбаченими в ст. 72 КК.

Згідно з п. 24 ППВСУ “Про практику призначення судами кримінального покарання” від 24 жовтня 2003 р. № 7, суд може перекваліфікувати кримінально каране діяння з однієї статті на декілька статей кримінального закону, що передбачають відповідальність за менш тяжкі злочини, якщо при цьому не погіршується становище засудженого та не порушується право останнього на захист. Призначене за сукупністю злочинів покарання має бути не більш суворим, ніж максимальне покарання, передбачене санкцією статті КК, за якою було кваліфіковане кримінально каране діяння в постанові про притягнення особи як обвинуваченого та в обвинувальному висновку. Ці положення слід брати до уваги під час розгляду справи в апеляційному, касаційному порядку та в порядку виключного провадження.

Призначення покарання за сукупністю вироків.

Якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбування покарання вчинив новий злочин, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує не відбуту частину покарання за попереднім вироком (ст. 71).
Згідно з п. 26 ППВСУ “Про практику призначення судами кримінального покарання” від 24 жовтня 2003 р. № 7, не відбутою частиною покарання за попереднім вироком слід вважати:
1) покарання, від відбування якого особу звільнено з випробуванням (статті 75, 79, 104), крім часу тримання під вартою в порядку запобіжного заходу чи затримання, перебування в медичному закладі тощо;

2) частину покарання, від відбування якого особу звільнено умовно-достроково (статті 81, 107);
3) невідбуту частину більш м’якого покарання, призначеного судом особі в порядку заміни невідбутої частини покарання більш м’яким (ст. 82, ч. 3 ст. 86);

4) частину покарання, від відбування якого звільнено вагітну жінку чи жінку, що має дитину (дітей) віком до трьох років (ст. 83);

5) не відбуту частину певного строку позбавлення волі, яким замінено довічне позбавлення волі (ст. 87);

6) не відбуту засудженим частину будь-якого основного покарання;

7) додаткове покарання (або його не відбуту частину) за попереднім вироком;
8) покарання, від відбування якого звільнено неповнолітнього із застосуванням примусових заходів виховного характеру (ст. 105).

Оскільки за сукупності вироків новий злочин вчиняється після засудження особи за першим вироком, наявна ситуація, що свідчить про підвищену небезпечність винного. Тож за інших однакових умов сукупність вироків становить більшу суспільну небезпеку, ніж сукупність злочинів, де обидва злочини вчиняються до засудження, до постановлення вироку хоча б за один із них.

У разі складання покарань за сукупністю вироків загальний строк покарання не може перевищувати максимального строку, встановленого для цього виду покарання в Загальній частині КК.

У разі складання покарань у виді позбавлення волі загальний строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю вироків, не повинен перевищувати п’ятнадцяти років, а якщо хоча б один зі злочинів є особливо тяжким, загальний строк позбавлення волі може бути більшим за п’ятнадцять років, але не повинен перевищувати двадцяти п’яти років. Під час складання покарань у виді довічного позбавлення волі та будь-яких менш суворих покарань загальний строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю вироків, визначається поглинанням менш суворих покарань довічним позбавленням волі.

Призначене хоча б за одним із вироків додаткове покарання чи не відбута його частина за попереднім вироком підлягає приєднанню до основного покарання, остаточно призначеного за сукупністю вироків. Принцип складання покарань за сукупністю вироків, зазначений у ст. 71 КК, стосується не тільки основних, а й додаткових покарань. Отже, незалежно від того, призначено додаткове покарання лише за одним (попереднім) вироком або за другим вироком, до остаточного основного покарання за сукупністю має бути приєднане покарання додаткове. Призначаючи за сукупністю додаткові покарання, суд під час їх складання має керуватися їхньою максимальною межею, зазначеною в Загальній частині КК. У разі ж призначення різних додаткових покарань обидва ці покарання приєднуються до остаточного основного покарання, призначеного за сукупністю, та використовуються самостійно.
Остаточне покарання за сукупністю вироків має бути більшим від покарання, призначеного за новий злочин, а також від не відбутої частини покарання за попереднім вироком.
При призначенні покарання за вчинення нового злочину особі, котрій унаслідок акта амністії чи помилування не відбуту частину покарання було замінено більш м’яким покаранням, не відбута частина останнього приєднується повністю або частково до покарання за новий злочин.

Якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбування покарання вчинив два чи більше злочинів, суд призначає покарання за ці нові злочини за правилами, передбаченими у ст. 70 КК, а потім до остаточного покарання, призначеного за сукупністю злочинів, повністю або частково приєднує не відбуту частину покарання за попереднім вироком у межах, установлених у ч. 2 ст. 71 КК.

КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ

1. Які з положень, визначені в КК, є загальними засадами призначення покарання?

2. Чим керується суддя призначаючи покарання (відповідно до положень Загальної частини КК)?

3. Визначте які існують принципи та загальні засади призначення покарання?

4. Чи всі обставин, що пом'якшують покарання передбачена в КК?

5. Які обставину, що обтяжують покарання суд обов’язково повинен врахувати, а які ні?

6. Які правила призначення покарання за сукупністю злочинів, передбачені в КК?

7. Які є відмінності при призначенні покарання за сукупністю вироків та за сукупністю злочинів?

8. Як, за загальним правилом, обчислюються строки покарання?

9. Як може бути призначено більш м’яке покарання, ніж передбачено законом?

10. Визначте роль та місце ППВС України при призначенні покарання.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

1. Александров Ю.В., Антипов В.І., Володько М.В., Дудоров О.О. та ін. / За ред. Мельника М.І., Клименка В.А., Кримінальне право України: загальна та особлива частини. Підручник у 2-х тт. (затв. МОН України).- 5-е вид. –2009, –744. cтр.

2. Андрушко П.П., Берзін П.С., Кобзаренко В.П., Матишевский П.С. та ін. / За ред. Яценка С.С., Кримінальне право України: практикум. Навчальний посібник.- 3-є вид. – 2010,–640 cтр.

3. Алієва О.М., Гаврильченко Л.К., Гончар Т.О., Заркуа Л.Д. та ін. Кримінальне право України: загальна частина. Підручник (рек. МОН України).- 4-е вид. / Відп.ред. Стрельцов Є.Л., –2009,–328 cтр.

4. Алієв Роман Вагіфович. Адміністративна діяльність кримінально-виконавчої інспекції щодо осіб, звільнених від відбування покарання з випробуванням: автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.07 / Національний ун-т біоресурсів і природокористування України. — К., 2009. — 20с.

5. Баулін Ю.В., Борисов В.І., Кривоченко Л.М., Ломако В.А. та ін. / За ред. Сташиса В.В., Тація В.Я., Кримінальне право України: загальна та особлива частини. Підручник для ВНЗ у 2-х томах (затв. МОН України).- 4-е вид.
2010, – 608 cтр.

6. Конституція України. – К.,1996. (статті 8,9, 25, 57, 58, 61, 85, 94, 150).

7. Савченко А.В., Кузнецов В.В., Штанько О.Ф.Сучасне кримінальне право України: Курс лекцій. Навч. посібник. К. – Вид. Паливода А.В., 2005.

8. Кузнецов В.В., Савченко А.В., Плугатир В.С.Кримінальне право України: теоретичний курс і практикум. Навч. посібник. К. – Вид. Паливода А.В., 2005.

9. Сучасне кримінальне право України: нормативно-правові документи та судово-слідча практика. Хрестоматія. Навч. посібник / За заг ред. В.В. Кузнєцова. - К. – Вид. Паливода А.В., 2005.

10. Кримінальне право: Загальна частина: Підручник / Ю. В. Александров, В. І. Антипов, М. В. Володько; За ред. М. І. Мельника, В. А. Клименка. – 3-тє вид., доп. і перероб. – К.: Юридична думка, 2004.

11. Клевцов Андрій Олексійович. Звільнення від відбування покарання з випробуванням неповнолітніх за кримінальним законодавством України: автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.08 / Дніпропетровський держ. ун-т внутрішніх справ. — Д., 2009. — 20с.

12. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України: Особлива частина / За ред. П.П. Андрушка, В. Г. Гончаренка – К.: Форум, т.1.- 2005.

13. Постанови Пленуму Верховного Суду України (1972–2002 роки) / За ред. В. Т. Маляренко. – К.: А.С.К., 2005.

14. Колосова К. Система покарань у новому Кримінальному кодексі України //Юридичний вісник України. – 2001. – №26.

15. Кривенков О.В. некоторые вопросы применения специальных правил назначения наказания //Правоведение. – 2001. - №3.

16. Махінчук В. Інститут покарання: критерії визначення адекватності //Підприємництво, господарство і право. – 2001. - №9.

17. Стеничкин Г. Наказание в виде ограничения свободы //Законность. – 2001. - №3.

18. Марченко Нінель Валеріївна. Додаткові покарання та особливості їх призначення: автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.08 / Академія адвокатури України. — К., 2009. — 20с.

19. Уголовное наказание (монографическое исследование) /Под ред. Акад. Шемшученко Ю.С. – Киев-Донецк, 1997.

20. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 р. № 7 „Про практику призначення судами кримінального покарання”.

21. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м'якого покарання) № 15-рп від 2 листопада 2004 року.

22. Бажанов М.И. Назначение наказания по совокупности приговоров. Учебное пособие. – Харьков: Изд-во Харьк. Юрид. инст-та, 1997.

23. Волков Б. Нравственные начала в назначении наказания //Правоведение. – 2000. - №1.

24. Гальперин И.М. Наказание: социальные функции, практика применения. – М., 1983.

25. Камышин И., Колесников А. Особенности назначения наказания за неоконченные преступления и преступления, составляющие множественность //Законность. – 1999. - №4.

26. Кругликов Л.Л. Смягчающие и отягчающие ответственность обстоятельства в советском уголовном праве: Вопросы теории. – Воронеж, 1985.

27. Малыхин М.И. Назначение наказания при совокупности преступлений //Уголовная ответственность: основания и порядок реализации. – Самара, 1991.

28. Мельник М.І. Призначення покарання: Лекція. – К., 1994.

29. Мельников О.А. Проблемы назначения наказания ниже низшего предела санкции //Правоведение. – 2001. - №3.

30. Мясников О. О смягчающих наказание обстоятельствах, не указанных в законе //Российская юстиция. – 2001. - №4.

31. Рарог А., Нерсесян В. Дифференциация назначения наказания за неосторожные преступления //Государство и право. – 1999. - №7.

32. Сахарук Тетяна Валеріївна. Загальні засади призначення покарання за кримінальним правом України та зарубіжних країн: порівняльний аналіз: Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.08 / Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка. — К., 2006. — 18с.

33. Чернова Т., Мальков В. Назначение наказания по совокупности приговоров //Российская юстиция. – 2001. -№8.

34. Иногамова-Хегай Л. Конкуренция норм об освобождении от наказания //Государство и право. – 2000. - №2.

35. Кондалов А. Условное осуждение и механизмы его обеспечения //Государство и право. – 1999. - №7.

36. Фріс П.Л., Кримінальне право України: загальна частина. Підручник для ВНЗ (затв. МОН України).- 2-е вид. – 2009,–512 cтр.

37. Яцун Олександр Сергійович. Особливості кримінального покарання неповнолітніх: автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.08 / Львівський держ. ун-т внутрішніх справ. — Л., 2009. — 18с.

38. В.В. Кузнецов, А.В. Савченко Кримінальне право України: питання та задачі для підготовки до вступних, семестрових та державних екзаменів : навч. посіб. / За заг.ред О.М. Джужи. Видання 2-ге доп. та перероблене. - К. : Центр учбової літератури, 2011. -392 с.

39. Приходько Т.М. Обмежена осудність : поняття, критерії та примусове лікування : Монографія – К. : Атіка, 2011.- 180с.

Дата добавления: 2018-05-09; просмотров: 492; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

⇐ Предыдущая 2 3 4 5 678 9 10 11 Следующая ⇒

Мы поможем в написании ваших работ!