Заходи – відновлення порушеного права.
Конституція України піднесла на якісно новий рівень систему юридичних гарантій охорони прав і свобод громадян. На сторожі конституційних прав та свобод громадян України стоїть суд. „Права і свободи людини і громадянина захищаються судом”,— сказано у ст. 55 Конституції. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право звертатися за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, а після використання всіх національних засобів правового захисту - аж до відповідних міжнародних судових установ чи до міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань; звертатися за захистом до суду та інших державних органів тощо (ст. 55).
Заходи по усуненню перешкод, пов’язаних з реалізацією права.
6) Юридична відповідальність.
Під юридичною відповідальністю розуміється встановлений законодавством і забезпечений державою юридичний обов’язок правопорушника зазнати (понести) позбавлення певних благ, цінностей, які йому належать (позбавлення волі або обмеження у правах, позбавлення прав на майно шляхом його конфіскації, стягнення штрафів та ін.). Тобто, це форма впливу на порушників, реакція держави на порушення правових норм, прав та свобод людини.
|
|
|
Співвідношення норм міжнародного і національного права
Співвідношення міжнародного і внутрішнього права держави має ряд аспектів: по-перше, вплив, який внутрішні норми (національне законодавство) можуть здійснювати у процесі створення міжнародно-правових норм, на їх зміст; по-друге, вплив міжнародно-правових норм на норми внутрішнього державного права, на їх створення, зміну, застосування; по-третє, питання про безпосередню дію міжнародно-правових норм у сфері внутрішньодержавних відносин; по-четверте, проблема застосування правових норм у випадках розбіжностей між внутрішньодержавними і міжнародними нормами, що стосуються одного і того ж предмета регулювання.
У законодавстві нашої держави утвердилося правило приведення національних норм у відповідність з міжнародними договорами. Можна виділити, з одного боку, норми, за яких прийняття законів зумовлено думкою компетентних державних органів (норми, що управомочують), а з іншого - норми, що приписують, якими на державу покладаються певним чином сформульовані обов’язки. До першого варіанту належить, наприклад, п. 1 ст. 21 Конвенції ООН з морського права: „Прибережна держава може приймати у відповідності з положеннями даної Конвенції та іншими нормами міжнародного права закони та правила, які відносяться до мирного проходу через територіальне море”. До другого варіанту - п. 2 ст. 20 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права: „Всякий виступ на користь національної, расової, релігійної ненависті, що являє собою підбурювання до дискримінації, ворожнечі або насильства, має бути заборонений законом”.
|
|
|
Норми міжнародного права справляють вплив на норми національного права, їх зміст і застосування. Ступінь такого впливу різний.
В одних випадках узгоджені державами міжнародно-правові норми можуть включати зобов’язання розробки і видання певних (що відповідають міжнародній угоді) внутрішніх правових актів, не вирішуючи наперед питання про їх конкретні формулювання і встановлюючи лише загальні напрямки державної регламентації. Характерними в цьому плані є окремі норми дипломатичного і консульського права, а також ряд постанов міжнародних пактів про права людини, угод та конвенцій з територіальних питань, торгово-економічних угод і т. д. Міжнародні угоди можуть передбачати зобов’язання держав щодо скасування тих внутрішньодержавних правових актів (норм), які суперечать прийнятим ними міжнародно-правовим нормам. Наприклад, згідно з ст. 2 Міжнародної Конвенції про ліквідацію усіх форм расової дискримінації, кожна держава-учасник має вжити ефективних заходів „для виправлення, скасування чи анулювання любих законів і постанов, які ведуть до виникнення чи увіковічення расової дискримінації усюди, де вона існує”.
|
|
|
Інколи міжнародно-правові норми визначають наперед конкретний зміст (навіть визначення) внутрішньодержавних правових актів.
У Міжнародному пакті про економічні, соціальні, культурні права визначення зобов’язання держав, які беруть в ньому участь, визнавати і забезпечувати право на працю, включаючи положення, за яким „жінкам мають гарантуватися права не гірші тих, якими користуються чоловіки, із рівною винагородою за рівну працю” (ст. 7). Підписуючи цей пакт, держави зобов’язуються привести своє законодавство у відповідність з міжнародно-правовою нормою.
На практиці використовують такі форми приведення законодавства у відповідність із міжнародними договорами:
· розробка і прийняття принципово нових законодавчих актів, раніше невідомих правовій системі держави (наприклад, Закон України „Про біженців”);
|
|
|
· прийняття законів, що замінюють ті, які раніше діяли і які істотно змінюють нормативний зміст (Закон України „Про державний кордон України”, який замінив Закон СРСР „Про державний кордон СРСР”);
· прийняття актів, які вносять часткові зміни і доповнення у чинне законодавство (приєднання колишнього СРСР в 1973 р. до Всесвітньої (Женевської) Конвенції про авторське право 1952 р. зумовило потребу в приведенні ряду норм цивільного законодавства у відповідність з положеннями цієї Конвенції).
Окрім того, називають такі способи приведення в дію у сфері внутрішньодержавних правовідносин норм міжнародного права: відсилка, тобто згадування у внутрішньодержавному акті якоїсь міжнародно-правової норми як правила, яке враховується при встановленні змісту внутрішньої норми; рецепція, тобто безпосереднє сприймання внутрішньодержавним актом міжнародно-правової норми без зміни тексту; трансформація, тобто перевтілення міжнародно-правової норми у норму внутрішньодержавного права шляхом видання спеці-ального державного нормативного акту, що може бути пов’язано з конкретизацією і частковими корективами відповідних нормативних положень. Можливе використання в одному внутрішньодержавному акті усіх трьох вказаних способів, або двох із них.
Визначають також форми безпосереднього застосування норм міжнародного права у внутрішньому праві:
· самостійне застосування норм міжнародних договорів та інших джерел - без прямої участі норм національного законодавства, але не поза сферою їх впливу;
· спільне застосування норм міжнародних договорів і „споріднених” норм національного законодавства, що пов’язано з функціонуванням вказаних вище правозастосовних комплексів;
· пріоритетне застосування норм міжнародного права замість норм національного законодавства при їх взаємній невідповідності, тобто у колізійних ситуаціях.
Поняття і зміст громадянства
Під громадянством України розуміють правовий зв’язок між фізичною особою і Україною, що знаходить свій вияв у їх взаємних правах і обов’язках. Громадянин України - це особа, яка набула громадянства України в порядку, передбаченому законами України та міжнародними договорами України.
Питання громадянства України регулюються Конституцією України, Законом України „Про громадянство” від 18 січня 2001 р., міжнародними договорами України. При цьому, якщо міжнародним договором України встановлено інші правила, ніж ті, що містяться в законодавстві України, застосовуються правила міжнародного договору.
Вищезгадане законодавство України про громадянство ґрунтується на принципах:
1) єдиного громадянства - громадянства держави Україна, що виключає можливість існування громадянства адміністративно-територіальних одиниць України. Якщо громадянин України набув громадянства (підданства) іншої держави або держав, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України. Якщо іноземець набув громадянства України, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України;
2) запобігання виникненню випадків безгромадянства;
3) неможливості позбавлення громадянина України громадянства України;
4) визнання права громадянина України на зміну громадянства;
5) неможливості автоматичного набуття громадянства України іноземцем чи особою без громадянства внаслідок укладення шлюбу з громадянином України або набуття громадянства України його дружиною (чоловіком) і автоматичного припинення громадянства України одним з подружжя внаслідок припинення шлюбу або припинення громадянства України другим з подружжя;
6) рівності перед законом громадян України незалежно від підстав, порядку і моменту набуття ними громадянства України;
7) збереження громадянства України незалежно від місця проживання громадянина України.
Громадянами України є:
1) усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України;
2) особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України „Про громадянство України”(13 листопада 1991 року) проживали в Україні і не були громадянами інших держав;
3) особи, які прибули в Україну на постійне проживання після 13 листопада 1991 року і яким у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року органами внутрішніх справ України внесено напис „громадянин України”, а також діти таких осіб, які прибули разом з батьками в Україну, якщо на момент прибуття в Україну вони не досягли повноліття;
4) особи, які набули громадянства України відповідно до законів України та міжнародних договорів України.
Документами, що підтверджують громадянство України, є:
1) паспорт громадянина України;
2) свідоцтво про належність до громадянства України;
3) паспорт громадянина України для виїзду за кордон;
4) тимчасове посвідчення громадянина України;
5) проїзний документ дитини;
6) дипломатичний паспорт;
7) службовий паспорт;
8) посвідчення особи моряка;
9) посвідчення члена екіпажу;
10) посвідчення особи на повернення в Україну.
Підстави та форми набуття громадянства України
Громадянство України набувається:
1) за народженням;
2) за територіальним походженням;
3) внаслідок прийняття до громадянства;
4) внаслідок поновлення у громадянстві;
5) внаслідок усиновлення;
6) внаслідок встановлення над дитиною опіки чи піклування;
7) внаслідок встановлення над особою, визнаною судом недієздатною, опіки;
8) у зв’язку з перебуванням у громадянстві України одного чи обох батьків дитини;
9) внаслідок встановлення батьківства;
10) за іншими підставами, передбаченими міжнародними договорами України.
Так, наприклад, регламентуючи набуття громадянства України за народженням, діюче законодавство України встановлює, що особа, батьки або один з батьків якої на момент її народження були громадянами України, є громадянином України. Особа, яка народилася на території України від осіб без громадянства, які на законних підставах проживають на території України, є громадянином України. Особа,яка народилася за межами України від осіб без громадянства, які постійно на законних підставах проживають на території України, і не набула за народженням громадянства іншої держави, є громадянином України. Особа, яка народилася на території України від іноземців, які постійно на законних підставах проживають на території України, і не набула за народженням громадянства жодного з батьків, є громадянином України. Особа, яка народилася на території України, одному з батьків якої надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, і не набула за народженням громадянства жодного з батьків або набула за народженням громадянство того з батьків, якому надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, є громадянином України. Особа, яка народилася на території України від іноземця і особи без громадянства, які постійно на законних підставах проживають на території України, і не набула за народженням громадянства того з батьків, який є іноземцем, є громадянином України. Новонароджена дитина, знайдена на території України, обоє з батьків якої невідомі (знайда), є громадянином України. Особа, яка має право на набуття громадянства України за народженням, є громадянином України з моменту народження.
Встановлюючи порядок набуття громадянства України за територіальним походженням, передбачається, що особа, яка сама або принаймні один з її батьків, дід чи баба, повно рідні брат чи сестра народилися або постійно проживали до 16 липня 1990 року на території, яка стала територією України згідно зі ст. 5 Закону України „Про правонаступництво України”, а також на інших територіях, що входили до складу Української Народної Республіки, Західно - Української Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), і є особою без громадянства або іноземцем, що взяв зобов’язання припинити іноземне громадянство, та подала заяву про набуття громадянства України, а також її діти реєструються громадянами України. Дитина, яка народилася чи постійно проживала на території УРСР (або хоча б один з її батьків, дід чи баба народилися чи постійно проживали на територіях, вищезазначених і є особою без громадянства, реєструється громадянином України за заявою одного з батьків або опікуна чи піклувальника. Дитина, яка народилася на території України від батьків, які є іноземцями, і набула за народженням громадянства іншої держави або держав, яке було припинене, реєструється громадянином України за клопотанням одного з батьків або опікуна чи піклувальника тощо.
Іноземець або особа без громадянства можуть бути за їх клопотаннями прийняті до громадянства України. Умовами прийняття до громадянства України є:
1) визнання і дотримання Конституції України та законів України;
2) зобов’язання припинити іноземне громадянство або не перебування в іноземному громадянстві (для осіб, які були громадянами держав, міжнародні договори України з якими дозволяють особам звертатися для набуття громадянства України за умови, якщо доведуть, що вони не є громадянами іншої договірної сторони). Особи, які є іноземцями, повинні взяти зобов’язання припинити іноземне громадянство і подати документ про це, виданий уповноваженими органами відповідної держави, до органу, що прийняв документи про прийняття їх до громадянства України, протягом року з моменту прийняття їх до громадянства України. Якщо особа, маючи всі передбачені законодавством цієї держави підстави для отримання такого документа, з незалежних від неї причин не може його отримати або їй надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, подає декларацію про відмову від іноземного громадянства. Це правило не поширюється на осіб, які є громадянами держав, міжнародні договори України з якими дозволяють особам звертатися для набуття громадянства України за умови, якщо доведуть, що вони не є громадянами іншої договірної сторони. Зобов’язання припинити іноземне громадянство не вимагається від іноземців, які є громадянами держав, законодавство яких передбачає автоматичне припинення особами громадянства цих держав одночасно з набуттям громадянства іншої держави або міжнародні договори України, за якими передбачають припинення особами громадянства цих держав одночасно з набуттям громадянства України, а також осіб, яким надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, та осіб без громадянства;
3) безперервне проживання на законних підставах на території України протягом останніх п’яти років. Ця умова не поширюється на особу, яка перебуває у шлюбі з громадянином України терміном понад два роки та постійно проживає в Україні на законних підставах, і на особу, яка постійно проживає в Україні на законних підставах і перебувала з громадянином України понад два роки у шлюбі, який припинився внаслідок його смерті. Для осіб, яким надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, термін безперервного проживання на законних підставах на території України встановлюється на три роки з моменту надання їм статусу біженця в Україні чи притулку в Україні, а для осіб, які в’їхали в Україну особами без громадянства, на три роки з моменту одержання дозволу на проживання в Україні;
4) отримання дозволу на постійне проживання в Україні. Ця умова не поширюється на осіб, які мають у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року відмітку про постійну або тимчасову прописку на території України, а також на осіб, яким надано статус біженця в Україні або притулок в Україні;
5) володіння державною мовою або її розуміння в обсязі, достатньому для спілкування. Ця умова не поширюється на осіб, які мають певні фізичні вади (сліпі, глухі, німі);
6) наявність законних джерел існування. Ця умова не поширюється на осіб, яким надано статус біженця в Україні або притулок в Україні.
До громадянства України не приймається особа, яка:
1) вчинила злочин проти людства чи здійснювала геноцид;
2) засуджена в Україні до позбавлення волі за вчинення тяжкого злочину (до погашення або зняття судимості);
3) вчинила на території іншої держави діяння, яке визнано законодавством України тяжким злочином.
Особа, яка набула громадянства України і подала декларацію про відмову від іноземного громадянства, зобов’язується повернути паспорт іноземної держави до уповноважених органів цієї держави.
Датою набуття громадянства України у цих випадках є дата видання відповідного Указу Президента України.
Особа, яка після припинення громадянства України не набула іноземного громадянства і подала заяву про поновлення у громадянстві України, реєструється громадянином України незалежно від того, проживає вона постійно в Україні чи за кордоном. Особа, яка після припинення громадянства України набула іноземного громадянства, повернулася в Україну на постійне проживання і подала заяву про поновлення у громадянстві України, реєструється громадянином України. Ця особа бере зобов’язання припинити іноземне громадянство і подати документ про це, виданий уповноваженим органом відповідної держави, до органу, що прийняв документи про поновлення її у громадянстві України, протягом року з моменту поновлення її у громадянстві України. Якщо особа, маючи всі передбачені законодавством цієї держави підстави для отримання такого документа, з незалежних від неї причин не може його отримати або їй надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, вона подає декларацію про відмову від іноземного громадянства.
Дитина, яка є іноземцем або особою без громадянства і яку усиновляють громадяни України або подружжя, один з якого є громадянином України, а другий - особою без громадянства, стає громадянином України з моменту набрання чинності рішенням про усиновлення, незалежно від того, проживає вона постійно в Україні чи за кордоном.
Дитина, яка є особою без громадянства або іноземцем і яку усиновляє подружжя, один з якого є громадянином України, а другий іноземцем, стає громадянином України з моменту набрання чинності рішення про усиновлення, незалежно від того, проживає вона постійно в Україні чи за кордоном.
Дитина, яка є іноземцем або особою без громадянства і над якою встановлено опіку чи піклування громадян України або осіб, одна з яких є громадянином України, а друга - особою без громадянства, стає громадянином України з моменту прийняття рішення про встановлення опіки чи піклування.
Дитина, яка проживає на території України та є особою без громадянства або іноземцем і над якою встановлено опіку чи піклування осіб, одна з яких є громадянином України, а друга - іноземцем, стає громадянином України з моменту прийняття рішення про встановлення опіки чи піклування, якщо вона у зв’язку з встановленням опіки чи піклування не набуває громадянства опікуна чи піклувальника, який є іноземцем.
Дитина, яка є іноземцем або особою без громадянства і виховується в державному дитячому закладі України,що по відношенню до неї виконує обов’язки опікуна чи піклувальника, або в дитячому будинку сімейного типу, якщо принаймні один з батьків-вихователів є громадянином України, стає громадянином України з моменту влаштування в такий заклад, за умов, якщо її батьки померли, позбавлені батьківських прав, визнані безвісно відсутніми чи недієздатними або оголошені померлими.
Іноземець або особа без громадянства, яка проживає в Україні на законних підставах, визнана судом недієздатною, над якою встановлено опіку громадянина України, набуває громадянства України з моменту набрання чинності рішенням про встановлення опіки.
Дитина, яка є іноземцем або особою без громадянства, один з батьків якої є громадянином України, а другий - особою без громадянства, реєструється громадянином України за клопотанням того з батьків, який є громадянином України.
Дитина, яка є особою без громадянства, один з батьків якої є громадянином України, а другий - іноземцем, реєструється громадянином України за клопотанням того з батьків, який є громадянином України.
Дитина, яка є іноземцем або особою без громадянства, батьки якої перебувають у громадянстві України, реєструється громадянином України за клопотанням одного з батьків. Датою набуття громадянства України в цих випадках є дата реєстрації набуття особою громадянства України.
У разі встановлення батьківства дитини, мати якої є іноземкою або особою без громадянства, а батьком визнається громадянин України, дитина незалежно від місця її народження та місця постійного проживання стає громадянином України. Датою набуття громадянства України у випадку, передбаченому цією статтею, є дата народження дитини або дата набуття громадянства України батьком, якщо він набув його після народження дитини.
Набуття громадянства України дітьми віком від 15 до 18 років може відбуватися лише за їхньою згодою.
Припинення громадянства України
Громадянство України припиняється:
1) внаслідок виходу з громадянства України;
2) внаслідок втрати громадянства України;
3) за підставами, передбаченими міжнародними договорами України.
Громадянин України, який виїхав на постійне проживання за кордон, може вийтиз громадянства України за його клопотанням. Якщо дитина виїхала разом з батьками на постійне проживання за кордон і батьки виходять з громадянства України, за клопотанням одного з батьків разом з батьками з громадянства України може вийти і дитина. Якщо один з батьків виїхав разом з дитиною на постійне проживання за кордон і виходить з громадянства України, а другий залишається громадянином України, дитина може вийти з громадянства України разом з тим із батьків, який виходить з громадянства України, за його клопотанням. Якщо один з батьків виїхав разом з дитиною на постійне проживання за кордон і виходить з громадянства України, а другий є іноземцем чи особою без громадянства, дитина може вийти з громадянства України разом з тим із батьків, який виходить з громадянства України, за його клопотанням. Якщо дитина виїхала на постійне проживання за кордон і її батьки вийшли з громадянства України, дитина може вийти з громадянства України за клопотанням одного з батьків. Якщо дитина виїхала на постійне проживання за кордон з одним із батьків і він вийшов з громадянства України, а другий є громадянином України, дитина може вийти з громадянства України за клопотанням про це того з батьків, який вийшов з громадянства України. Якщо дитина виїхала на постійне проживання за кордон з одним із батьків і він вийшов з громадянства України, а другий є іноземцем чи особою без громадянства, дитина може вийти з громадянства України за клопотанням того з батьків, який вийшов з громадянства України. Дитина, яка набула за народженням громадянства України, може вийти з громадянства України за клопотанням одного з батьків незалежно від місця проживання дитини. Дитина, яка усиновлена подружжям, один з якого є громадянином України, а другий - іноземцем, може вийти з громадянства України за клопотанням усиновителя, який є іноземцем. Дитина, усиновлена іноземцями або особами без громадянства, може вийти з громадянства України за клопотанням одного з усиновителів.
Вихід з громадянства України допускається, якщо особа набула громадянство іншої держави або отримала документ, виданий уповноваженими органами іншої держави, про те, що громадянин України набуде її громадянства, якщо вийде з громадянства України. Вихід дітей віком від 15 до 18 років з громадянства України може відбуватися лише за їхньою згодою. Вихід з громадянства України не допускається, якщо особу, яка клопоче про вихід з громадянства України, в Україні притягнуто як обвинувачену у кримінальній справі або стосовно якої в Україні є обвинувальний вирок суду, що набрав чинності і підлягає виконанню.
Датою припинення громадянства України у цих випадках є дата видання відповідного Указу Президента України.
Громадянство України втрачається:
1) якщо громадянин України після досягнення ним повноліття добровільно набув громадянства іншої держави. Добровільним набуттям громадянства іншої держави вважаються всі випадки, коли громадянин України за своїм вільним волевиявленням, вираженим у формі письмового клопотання, набув громадянства іншої держави або якщо він добровільно отримав документ, що підтверджує наявність набуття ним іноземного громадянства, за винятком випадків, якщо: а) діти при народженні одночасно з громадянством України набувають також громадянства іншої держави; б) діти, які є громадянами України й усиновлені іноземцем, набувають громадянства усиновителя; в) громадянин України автоматично набув громадянства іншої держави внаслідок одруження з іноземцем; г) згідно із законодавством іншої держави її громадянство надано громадянину України автоматично без його добровільного волевиявлення і він не отримав добровільно документ, що підтверджує наявність у нього громадянства іншої держави;
2) якщо іноземець набув громадянства України і не подав у порядку, передбаченому законодавством України, документ про припинення іноземного громадянства або декларацію про відмову від нього;
3) якщо іноземець набув громадянства України і скористався правами або виконав обов’язки, які надає чи покладає на нього іноземне громадянство;
4) якщо особа набула громадянства України внаслідок подання свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів;
5) якщо громадянин України без згоди державних органів України добровільно вступив на військову службу, на роботу в службу безпеки, правоохоронні органи, органи юстиції або органи державної влади чи органи місцевого самоврядування іншої держави.
Громадянин України, який подав заяву про вихід з громадянства України або щодо якого оформляється втратагромадянства, до набрання чинності рішенням про припинення громадянства України користується всіма правами і несе всі обов’язки громадянина України.
Рішення про оформлення набуття громадянства України скасовується, якщо особа набула громадянства України шляхом обману, внаслідок подання свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів, приховування будь-якого суттєвого факту, за наявності якого особа не може набути громадянства України.
Повноваження органів, що беруть участь у вирішенні
питань громадянства
У вирішенні питань громадянства Президент України:
1) приймає рішення і видає укази відповідно до Конституції України і Закону України „Про громадянство” про прийняття до громадянства України і про припинення громадянства України;
2) визначає порядок провадження за заявами і поданнями з питань громадянства та виконання прийнятих рішень;
3) затверджує Положення про Комісію при Президентові України з питань громадянства.
Комісія при Президентові України з питань громадянства:
1) розглядає заяви про прийняття до громадянства України, вихід з громадянства України та подання про втрату громадянства України і вносить пропозиції Президенту України щодо задоволення цих заяв і подань;
2) повертає документи про прийняття до громадянства України чи про вихід з громадянства України уповноваженому центральному органу виконавчої влади з питань громадянства або Міністерству закордонних справ України для їх оформлення відповідно до вимог чинного законодавства України;
3) контролює виконання рішень, прийнятих Президентом України з питань громадянства.
Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань громадянства і підпорядковані йому органи здійснюють такі повноваження:
1) приймають заяви разом з необхідними документами щодо прийняття до громадянства України та виходу з громадянства України, перевіряють правильність їх оформлення, відсутність підстав, за наявності яких особа не приймається до громадянства України, а також підстав, за наявності яких не допускається вихід з громадянства України, і разом зі своїм висновком надсилають на розгляд Комісії при Президентові України з питань громадянства;
2) готують подання про втрату особами громадянства України і разом з необхідними документами надсилають на розгляд Комісії при Президентові України з питань громадянства;
3) приймають рішення про оформлення набуття громадянства України відповідними особами;
4) скасовують прийняті ними рішення про оформлення набуття громадянства України у визначених законодавством випадках;
5) виконують рішення Президента України з питань громадянства;
6) видають особам, які набули громадянства України, паспорти громадянина України, свідоцтва про належність до громадянства України (для осіб віком до 16 років), тимчасові посвідчення громадянина України, проїзні документи дитини, довідки про припинення громадянства України;
7) вилучають в осіб, громадянство України яких припинено, паспорти громадянина України, свідоцтва про належність до громадянства України, тимчасові посвідчення громадянина України, паспорти громадянина України для виїзду за кордон, проїзні документи дитини;
8) ведуть облік осіб, які набули громадянства України та припинили громадянство України.
Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань громадянства раз на півріччя інформує Комісію при Президентові Україниз питань громадянства про виконання рішень Президента України з питань громадянства.
Міністерство закордонних справ України, дипломатичні представництва і консульські установи Україниздійснюють аналогічні повноваження, що передбачені законодавством України, відносно осіб, які постійно проживають за кордоном.
Рішення з питань громадянства, прийняті спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань громадянства, Міністерством закордонних справ України та їх органами, можуть бути оскаржені у встановленому законом порядку до суду.
Дії та бездіяльність посадових і службових осіб, які порушують порядок і строки розгляду справ про громадянство і виконання рішень з питань громадянства, можуть бути оскаржені у судовому й адміністративному порядку.
Особи, які постійно проживають за кордоном, оскаржують неправомірні дії чи бездіяльність посадових осіб дипломатичних представництв чи консульських установ України у встановленому законом порядку до суду.
Посадові та службові особи, які порушили законодавство України, несуть відповідальність у порядку, передбаченому законами України.
Дата добавления: 2018-05-09; просмотров: 491; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!