Культура й духовне життя України
У роки «застою» культура України розвивалася під впливом тоталітарного режиму.
Провідним науковим центром України в ці роки була Академія наук України на чолі з Б. Патоном. З'явилися роботи істориків М. Брайчевського про походження Русі, виникнення Києва, Ю. Бадзьо про походження російського, українського і білоруського народів. Вийшли у світ такі багатотомні видання, як «Історія Української РСР», «Історія української літератури», Українська радянська енциклопедія, Радянська енциклопедія історії України.
Розвивалася українська література: видавалися твори М. Стельмаха, П. Загребельного, І.Білика, Ю. Мушкетика, Д. Павличка, І. Драча, Б. Олійника, Л. Костенко.
У цей період зародився новий напрямок у кіномистецтві — «поетичне кіно». Найбільший успіх мав фільм «Тіні забутих предків» режисера С. Параджанова, а також кінофільми Ю. Ільєнка, К. Муратової, І. Миколайчука, Л. Викова стали гордістю українського кінематографа.
Позитивні зміни відбулися в розвитку українського театрального мистецтва. Прославили Україну своїми виступами академічні драматичні театри імені І. Франка в Києві, імені Т. Шевченка в Харкові, імені М. Заньковецької у Львові. Славу українському театру принесли Н. Ужвій, Д. Гнатюк, А. Солов'яненко, Б. Ступка, А. Роговцева, В. Дольський та інші талановиті актори.
В образотворчому мистецтві провідними стали теми вітчизняної історії, творчої праці народу. В Україні працювали такі художники, як Т. Яблонська, О. Заливаха, А. Горська, скульптор і живописець І. Гончар.
|
|
|
Зміни в системі освіти посилили процес русифікації. Продовжувала діяти інструкція Міністерства освіти УРСР про вивчення української мови за згодою батьків. Зменшувалася кількість україномовних шкіл, особливо в Криму, Донецькій, Луганській, Дніпропетровській, Харківській областях.
Реформа загальноосвітньої школи 1984 р. сприяла процесу ідеологізації та русифікації в Україні. Рівень знань та інтелектуальний розвиток учнів і студентів загалом перевищували показники розвинених країн Заходу. Держава продовжувала суворо контролювати навчально-виховний процес і домагалася необхідної ідейної спрямованості. Ідеологізація негативно вплинула на рівень викладання гуманітарних дисциплін.
Незважаючи на плідну діяльність педагогів-новаторів (В. Сухомлинського, В. Шаталова, М. Щетиніна), процес навчання і виховання був уніфікований. Творчий розвиток особистості обмежувався.
На початку 1970-х pp. після цькування О. Гончара за роман «Собор» починається відкритий перехід до «закручування гайок» в ідеологічній і культурній сферах. Ідеологічного розгрому в Україні зазнали твори М. Вінграновського, В. Шевчука, Ю. Щербака, Р. Андріяшка, В. Дрозда, В. Маняка, І. Чендея та інших літераторів. «Незручних» письменників виключали зі Спілки письменників України. В. Некрасова вислали за кордон. Затягувалося видання творів Л. Костенко «Княжа гора», «Маруся Чурай» та творів інших письменників.
|
|
|
Процеси, що відбувалися в 1970—1980-ті pp. в культурному і духовному житті, мали суперечливий характер. З одного боку, відбувається бурхливий розвиток науки, виникають нові напрямки в кіномистецтві, стають широко відомими імена театральних діячів, письменників, поетів, а з іншого боку, посилюється процес русифікації, наступ центру на права республіки.
Прихід до влади Горбачова.Національно-демократичний рух
У 1985 р. Генеральним секретарем ЦК КПРС став Михайло Горбачов.
Основні напрями реформ• Демократизація суспільства. Створення правової держави.• Гласність.
• Реабілітація незаконно засуджених і репресованих за роки радянської влади.• Утвердження багатопартійності.• Запровадження інституту президентства.• Підготовка нового союзного договору.• Політика нового мислення у зовнішніх відносинах.• Підтримка демократичних революцій у Східній Європі.
|
|
|
У квітні цього року була розроблена стратегія прискорення соціально-економічного розвитку країни. Сутність започаткованих Генеральним Секретарем перетворень зводилася до омолодження кадрів, альтернативних виборів партійного керівництва, колективізму в прийнятті рішень. Ця стратегія не була реалізована. Темпи росту економіки продовжували знижуватися.
У ніч з 25 на 26 квітня 1986 р. сталася аварія на Чорнобильській АЕС — техногенна катастрофа планетарного масштабу..
Новий етап економічних реформ почався в 1987 р. і передбачав розширення самостійності підприємств, відродження приватної власності, й кооперативного руху, скорочення кількості міністерств і відомств.
Але економічні реформи другої половини 1980-х pp. зазнали невдач. Це було викликано такими причинами:
• Відсутність послідовної, адекватної, науково обґрунтованої стратегії розвитку.• Непослідовність уряду в здійсненні реформ.• Прагнення поєднати несумісні економічні моделі: адміністративно-командну з повним одержавленням власності та ринкову з приватною власністю та ініціативою.• Некомпетентне керівництво в проведенні реформ.• Опір консервативних сил.• Переважання у промисловості підприємств військово-промислового комплексу.
|
|
|
Був створений новий законодавчий орган — З'їзд народних депутатів СРСР. Вибори стали проводитися на альтернативній основі. У березні 1990 р. ПІ З'їзд народних депутатів запровадив посаду Президента СРСР. Ним став М. Горбачов. Була скасована Стаття 6 Конституції СРСР про керівну ролі КПРС у суспільстві. Розпочався процес формування багатопартійності: виникли Демократична партія Росії, Республіканська партія. На черговому XXVII з'їзді КПРС у 1990 р. усередині партії намітився розкол. Почався масовий вихід з лав КПРС.
Незабаром розпочався процес падіння обсягів виробництва, ріст інфляції, зростання дефіциту бюджету. Золотий запас СРСР із 1985 до 1991 р. скоротився в 10 разів. У країні назрівала глибока соціально-економічна криза.Головною ознакою духовного і культурного життя СРСР у роки перебудови була гласність — відкрите обговорення в засобах масової інформації історичного минулого та актуальних проблем сучасності.
В Україні політика перебудови мала свої особливості. Відбувався процес лібералізації суспільно-політичного життя. У 1986 р. з в'язниць було звільнено близько 300 політичних в'язнів, серед них В. Чорновіл, М. Горинь, пізніше Л. Лук'яненко. Із Кримінального кодексу УРСР виключили статті про переслідування з ідейних міркувань. Новим явищем стала політика гласності, що поступово переросла у свободу слова.
Однією зі значних подій періоду гласності наприкінці 1980 — на початку 1990-х pp. стала свобода історичної науки. У світ вийшли численні публікації художніх, філософських творів, які тривалий час залишалися недоступними.
У 1988 р. набув розвитку народний рух на підтримку перебудови, чим далі, тим більше його цілі розходилися з тими обмеженими завданнями, які ставила реформаторська частина апарату.
У червні 1986 р. проти витіснення зі вжитку у школах республіки української мови виступили українські письменники, серед яких були О. Гончар, Д. Павличко, І. Драч. За даними міністра освіти В. Фоменка, в Україні у 1987 р. в російськомовних школах навчалося більше половини всіх учнів, а в Києві з 300 тис. учнів українською навчалися лише 70 тис. Однак ця статистика не схвилювала тодішніх партійних функціонерів. Партійний апарат України не поспішав змінювати національну політику.
У вересні 1989 р. народилася найбільш масова організація Народний рух України за перебудову, яку очолив поет І. Драч. У лютому 1989 р. були засновані Товариство української мови ім. Т. Шевченка, що діяло поза партійним контролем, "Товариство Лева", "Зелений світ".Швидка політизація суспільства виявилася в мітингах і демонстраціях, наймасовішим з-поміж яких став людський ланцюг 21 січня 1990 р. з нагоди відзначення річниці акту злуки УНР і ЗУНР. У цій акції взяли участь близько 800 тис. чоловік.
Під тиском демократичних сил Верховна Рада УРСР прийняла у 1989 р. закон про мову, за яким українська мова набула статусу державної. Відстоюючи свої інтереси, трудящі вдавалися до таких на той час незвичних форм боротьби, як страйки. 1989 р. у масовому страйку шахтарів Донбасу взяло участь понад 250 тис. чол. Вони вимагали негайного розв'язання соціальних проблем, висловлювали невдоволення місцевими керівниками. Повільне виконання даних шахтарям обіцянок, погіршення загального економічного становища викликали невдовзі нову хвилю робітничих виступів.Політичні реформи не підкріплювалися економічними, соціальна криза загострювалася. Перебудова не досягла своєї мети, але на тлі послаблення тиску офіційної цензури мали можливість відкрито заявити про себе демократичні національні сили в Україні, що виступили за забезпечення реального, а не лише декларованого суверенітету республіки.
Дата добавления: 2018-05-09; просмотров: 255; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!