Адміністративна правоздатність та адміністративна деліктоздатність

Правоздатність– це здатність мати суб’єктивні права та обов’язки, передбачені нормами адміністративного права.

Виникати правоздатність може з моменту народження (право на медичну допомогу, на судовий захист своїх прав тощо), або ж з появою певних чинників - право обирати та бути обраним до органів державного управління; військовий обов’язок, виникнення якого залежить від статі, віку, громадянства, стану здоров’я і, навіть, від віросповідання (право на альтернативну (невійськову) службу). Правоздатність суб’єктів не є однаковою і залежить від виду правосуб’єктності (загальна чи спеціальна) та наявності особливостей суб’єктів в межах одного виду правосуб’єктності.

Основні характеристики адміністративної правоздатності:

1) управлінська сутність діяльності суб’єктів, що виражається у реалізації різних функцій державного (публічного) управління;

2) наявність спеціальних прав та обов’язків суб’єктів адміністративного права, які сприяють формуванню організаційних зв’язків та відносин в системі публічного управління;

3) забезпечення захисту правовідносин, учасниками яких є громадяни;

4) юридичні гарантії розгляду правової суперечки, яка виникла в системіпублічного управління в адміністративному або судовому порядку в межахвстановлених процесуальних правил.

Деліктоздатність - здатність самостійно нести за порушення адміністративно-правових норм юридичну відповідальність.

Адміністративна деліктоздатність у фізичних осіб, за загальним правилом, настає з 16 років. Якщо абстрагуватись від усталеного розуміння адміністративної відповідальності, і як наслідок, адміністративної деліктоздатності, то можна зробити висновок, що порушення учнем (тобто, дитиною шкільного віку) правил шкільного розпорядку, також лежить в площині публічних відносин і характеризується використанням адміністративних методів управління. А тому часткова деліктоздатність виникає з моменту зарахування дитини до навчального закладу (тобто з 6-7 років).

В будь-якому випадку, деліктоздатність юридичної особи має виникати одночасно з правосуб’єктністю, оскільки саме вона обумовлює обсяг компетенції (сукупності прав та обов’язків), за реалізацію і в межах якої, власне, юридична особа і нестиме відповідальність.

Заходи адміністративного попередження і адміністративного припинення

Заходи адміністративного попередження (запобігання) – це визначені нормами адміністративного права способи офіційного фізичного або психологічного впливу уповноважених державних органів, а у деяких випадках і громадських організацій, на фізичних та юридичних осіб у вигляді особистих, майнових, організаційних обмежень їх прав, свобод та інтересів задля попередження, виявлення протиправних діянь, забезпечення громадського порядку та громадської безпеки, попередження та локалізації наслідків надзвичайних ситуацій.

Отже, особливістю цих заходів є те, що вони:

а) застосовуються за умови відсутності протиправного діяння;

б) застосовуються з метою попередження, виявлення протиправних діянь, забезпечення громадського порядку та громадської безпеки, а також попередження надзвичайних ситуацій.

Відповідна група заходів адміністративного примусу характеризується, насамперед, тим, що їх застосування обумовлено реальною протиправною ситуацією і спрямовані вони на припинення (переривання) відповідної ситуації (поведінки), встановлення особи порушника, забезпечення у подальшому з’ясування всіх обставин справи й застосування до порушникаадміністративних стягнень. Вони не передбачають в якості мети – покарання особи порушника.

Отже, особливостями заходів адміністративного припинення є:

- застосування пов’язане із реальною протиправною ситуацією (поведінкою);

- метою їх застосування є: припинення (переривання) протиправної поведінки, запобігання вчиненню нових порушень, забезпечення подальшого притягнення винних осіб до відповідальності, усунення шкідливих наслідків порушення;

- терміновий, невідкладний характер.

Варіант 8

Продовжіть думку

1.1 Адміністративно-правові відносини традиційно складаються із: суб’єктів, об’єктів та змісту, як сукупності прав та обов’язків сторін.

1.2Статус біженця втрачається, якщо особа:

- добровільно знову скористалася захистом країни громадянської належності (підданства);

- набула громадянство України або добровільно набула громадянство, яке мала раніше, або набула громадянство іншої держави і користується її захистом;

- добровільно повернулася до країни, яку вона залишила чи за межами якої перебувала внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань;

- як особа без громадянства може повернутися у країну свого попереднього постійного проживання, оскільки обставини, за яких було надано статус біженця, більше не існують. Це положення не поширюється на біженця, якщо він може навести достатні обґрунтування, які випливають з попередніх переслідувань, для своєї відмови повернутися у країну свого попереднього постійного проживання;

- отримала притулок чи дозвіл на постійне проживання в іншій країні;

- не може більше відмовлятися від користування захистом країни своєї громадянської належності, оскільки обставини, на підставі яких особі було надано статус біженця, більше не існують. Це положення не поширюється на біженця, якщо він може навести достатні обґрунтування, які випливають з попередніх переслідувань, для своєї відмови користуватися захистом країни своєї громадянської належності.

1.3.Граничний вік перебування на державній службі, службі в органах місцевого самоврядування, дипломатичній службі у зв’язку з набуттям чинності ЗУ «Про внесення змін до деяких законів України щодо граничного віку перебування на державній, дипломатичній службі та службі в органах місцевого самоврядування» становить 65 років.

1.4.Соціальне управління включає два основних підкласи - управління індивідуальною діяльністю людини і управління колективною діяльністю людей. Найважливішими видами соціального управління є адміністративно-державне (політичне) управління, управління соціально-культурною сферою (духовним виробництвом), управління матеріальним виробництвом.

Завдання на перерахування

2 .1 Реалізація адміністративно-правових норм здійснюється у таких формах:

1) виконання – активна поведінка суб’єктів адміністративно-правових відносин щодо виконання юридичних обов’язків (одержання паспорта, сплата податків, подання декларації);

2) використання – активна поведінка суб’єктів адміністративно-правових відносин щодо здійснення наданих юридичних прав (подання скарги, заяви);

3) додержання – пасивна поведінка суб’єктів адміністративно-правових відносин щодо дотримання заборон.

4) застосування – діяльність органів держави щодо вирішення управлінських справ і видання індивідуальних юридичних актів, які ґрунтуються на вимогах матеріальних і процесуальних юридичних норм.

2.2 Систему центральних органів виконавчої влади згідно з ч. 1 ст. 1 Закону України "Про центральні органи виконавчої влади" утворюють:

* міністерства України;

* інші центральні органи виконавчої влади.

2.3 Державна служба в Україні ґрунтується на таких основних принципах: служіння народу України; демократизму і законності; гуманізму і соціальної справедливості; пріоритету прав людини і громадянина; професіоналізму, компетентності, ініціативності, чесності, відданості справі; персональної відповідальності за виконання службових обов'язків і дисципліни; дотримання прав та законних інтересів органів місцевого і регіонального самоврядування; дотримання прав підприємств, установ і організацій, об'єднань громадян. і. Виділяють також групу організаційно-функціональних принципів: єдність системи державної служби (єдина державна політика, єдина законодавча база, єдина централізована система у цій сфері); принцип політичної нейтральності (участь у політичній та громадській діяльності лише поза межами службових обов'язків та робочого часу); принцип рівності доступу до державної служби; принцип ієрархічності системи державної служби (чітко встановлена підлеглість нижчих органів та посад державної влади вищим, виконавча дисципліна); принцип стабільності кадрів державної служби (зміна керівника не може бути підставою для припинення державної служби, крім державних службовців патронатної служби); принцип системи заслуг (прийняття на службу та її проходження здійснюється у відповідності на підставі ділових та особистих якостей, компетентності та кваліфікації

2.4 функції – Традиційно функції управління поділяють на: загальні (прогнозування, планування, організація, регулювання, координація, облік, контроль); спеціальні (відображають специфіку або конкретного суб’єкта управління); допоміжні (обслуговують виконання загальних і спеціальних функцій).

2.5 Отже, особливістю цих заходів є те, що вони:

а) застосовуються за умови відсутності протиправного діяння;

Відповідна група заходів адміністративного примусу є найпоширенішою, положення багатьох нормативно-правових актів визначають засади їх застосування.

Порівняти

3.1 Диспозиція – частина норми, в якій сформульоване саме правило поведінки (обов’язок отримати паспорт, подати до податкової адміністрації декларацію про доходи).

Санкція – частина норми, в якій вказується на захід впливу з боку держави у випадку порушення правил передбачених нормою.

3.2 здатність самостійно нести за порушення адміністративно-правових норм юридичну відповідальність.- деліктоздатність

Правоздатність – це здатність мати суб’єктивні права та обов’язки, передбачені нормами адміністративного права.3.3. Нормативні акти встановлюють загальні правила поведінки, норми права. Вони регламентують однотипні суспільні відносини в певних галузях. Ці акти здебільшого призначено для довгострокового та багаторазового їх застосування.

Індивідуальні акти розв'язують конкретні питання управління й не містять у собі норм права. Тому їх прийнято називати актами застосування норм права. Видання індивідуальних актів спрямовано на їх одноразове застосування відносно конкретних випадків, ситуацій, обставин. Різновидом актів управління є змішані акти, що містять як норми права, так і рішення щодо конкретних управлінських справ і ненормативні приписи.

Варіант 6

1.За змістом можна виділити групи адміністративно-правових норм, що: 1) фіксують права й обов'язки громадян як суб'єктів адміністративного права; 2) закріплюють порядок утворення та правове становище владних суб'єктів зазначеної галузі права; 3) встановлюють порядок проходження державної служби, права й обов'язки державних службовців; 4) визначають форми та методи управлінської діяльності; 5) встановлюють способи і порядок забезпечення законності та дисципліни в державному управлінні; 6) окреслюють адміністративно-правові засади організації матеріального виробництва, соціально-культурного й адміністративно-політичного будівництва.

2. Склад місцевих держ. адміністрацій формують голови місцевих держ. адміністрацій

3. Підвищення кваліфікації державних службовців відбувається постійно, але не рідше одного разу на 5 років

4. До економічних методів держ. управління відносяться: індикативне планування; держ. регулювання; грошово-кредитна та фінансова політика;конкурентна політика; вплив на ринкове ціноутворення; податкова політика; економічне стимулювання;

5. Критерієм розмежування та визначення того чи іншого заходу заходом припинення чи попередження в окремих випадках має здебільшого слугувати мета його застосування та факт наявності чи відсутності протиправних дій з боку окремих осіб.

1. До джерел адмін. права належать:- нормативні акти з/д органу, що містять адмін.-правові приписи;- нормативні акти органів виконавчої влади;- нормативні акти органів місцевого самоврядування.

2. Складовими адм. правосуб'єктності є адмін. правоздатність та адмін. дієздатність

3. Обмеження загального порядку полягають у тому, що державні службовці не можуть брати участь у страйках та чинити інші дії, що перешкоджають нормальному функціонуванню державного органу.

У порядку спеціальних обмежень (ст. 5 Закону України «Про боротьбу з корупцією» від 5 жовтня 1995 р.) державний службовець чи інша особа, уповноважена виконувати функції держави, не має права:

а) сприяти, використовуючи своє службове становище, фізичним і юридичним особам у здійсненні ними підприємницької діяльності, а також в отриманні субсидій, субвенцій, дотацій, кредитів чи пільг з метою незаконного одержання за це матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг;

б) займатися підприємницькою діяльністю безпосередньо чи через посередників або підставних осіб, бути повіреним третіх осіб у справах державного органу, в якому вона працює, а також виконувати роботу на умовах сумісництва (крім наукової, викладацької, творчої діяльності, а також медичної практики);

в) входити самостійно, через представника або підставних осіб до складу правління чи інших виконавчих органів підприємств, кредитно-фінансових установ, господарських товариств тощо, організацій, спілок, об'єднань, кооперативів, що здійснюють підприємницьку діяльність;

Дата добавления: 2018-04-15; просмотров: 776; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

⇐ Предыдущая 123 Следующая ⇒

Мы поможем в написании ваших работ!