ВИЗНАЧЕННЯ КОЕФІЦІЄНТУ ТЕПЛОПРОВІДНОСТІ ІЗОЛЯЦІЙНИХ МАТЕРІАЛІВ МЕТОДОМ «ТРУБИ»
Мета роботи: | Закріплення та поглиблення теоретичних знань з теорії теплопровідності, ознайомлення з методами та способами визначення коефіцієнту теплопровідності твердих ізоляційних матеріалів. |
Прилади та обладнання: | Експериментальна установка, штангенциркуль, термометр, лінійка. |
Теоретичні відомості
Теплопровідність – це передача тепла від більш нагрітого тіла до менш нагрітого шляхом безпосереднього контакту між цими тілами, або у середині тіла між його частинками.
Теплопровідність визначається тепловим рухом мікрочастинок тіла. У газах теплота передається за допомогою атомів і молекул, у металах переважно електронами, у діелектриках внаслідок коливання атомів, які складають кристалічну решітку.
Передача теплоти теплопровідністю пов’язана з різницею температур. Сукупність значень температур у кожній точці простору в даний момент часу називають температурним полем. Математично воно описується рівнянням:
t=f(x, y, z, τ),
де x, y, z – координати точки; τ –час.
Якщо температурне поле не змінюється з чаcом, то воно є стаціонарним, якщо змінюється – нестаціонарним. Крім того, температурне поле може бути одновимірним, двовимірним, тривимірним. Якщо теплота розповсюджується тільки в одному напрямку, то таке температурне поле називають одновимірним, якщо в двох напрямках – двовимірним, якщо в просторі – тривимірним.
|
|
Поверхня, в кожній точці якої температура однакова, називається ізотермічною.
Зміна температури у тілі може бути лише в напрямках, що перетинають ізотермічні поверхні, причому найбільш різка зміна температури на одиниці довжини спостерігається в напрямку перпендикулярному до ізотермічної поверхні.
Границя відношення зміни температури до відстані між ізотермічними поверхнями по нормалі за умови, що →0, називається градієнтом температури . Градієнт температур є векторна величина, що завжди напрямлена по нормалі до ізотермічної поверхні у бік збільшення температури і чисельно дорівнює частинній похідній від температури по цьому напрямку . За додатний напрямок градієнта обирається напрямок зростання температури:
.
Кількість теплоти, яка переноситься за одиницю часу, називають тепловим потоком або потужністю теплового потоку Q.
Тепловий потік, що проходить через одиницю площі поверхні, називають густиною теплового потоку:
.
Густина теплового потоку є векторною величиною, напрямленою в протилежний бік градієнта температур, оскільки теплота завжди розповсюджується у бік зменшення температури.
Теорію теплопровідності вивчав французький вчений Фур’є, який встановив, що теплова потужність, яка передається теплопровідністю, пропорційна градієнту температури й площі перерізу, перпендикулярному напрямку теплового потоку:
|
|
,
або:
,
де λ – коефіцієнт теплопровідності, який показує, як дане тіло проводить тепло.
Сформулюємо фізичний зміст коефіцієнта теплопровідності: це тепловий потік, який проходить через одиницю поверхні при зміні температури на 1 градус на одиниці довжини:
.
Коефіцієнт теплопровідності визначають експериментально і заносять у довідкові таблиці.
Знак «–» в рівнянні Фур'є показує, що вектори густини теплового потоку і градієнта температури напрямлені в різні боки.
Матеріали, теплопровідність яких менша λ< 0,2, називають теплоізоляційними.
Рис. 2.1. Графічна інтерпретація рівняння Фур’є
Експериментальним шляхом встановлено, що коефіцієнт теплопровідності залежить від властивостей речовини (його густини, структури, вологості і т.д.) та параметрів стану (тиску температури). Залежність теплопровідності від температури виражається формулою:
, |
де l0 – значення коефіцієнта теплопровідності l при 0оС; b – стала, яка залежить від властивостей матеріалу.
Для всіх твердих матеріалів, крім металів, l зростає зі збільшенням температури , для металів – падає.
|
|
Із рівняння Фур’є можна одержати формулу для теплового потоку Q, який проходить через циліндричний шар за одиницю часу:
, |
де d1 і d2 – внутрішній і зовнішній діаметри циліндра (d1= 5мм, d2= 35мм); l - довжина циліндра (l =0,5м); t1 і t2- температури внутрішньої і зовнішньої поверхонь циліндра.
Опис лабораторної установки
Схема експериментальної установки приведена на (рис.2.2). Вона складається із зовнішньої 3 та внутрішньої 4 трубок, всередині внутрішньої трубки розміщений електричний нагрівач 1 (ніхромова спіраль). Простір між зовнішньою та внутрішньою трубками
Рис. 2.2.
заповнений ізоляційним матеріалом (у нашому випадку піском). Для регулювання і вимірювання потужності електронагрівача у його коло включені реостат 9, амперметр 5 і вольтметр 6.
Вимірювання падіння температури в ізоляційному шарі здійснюється диференційною термопарою 7 і мілівольтметром 8.
Порядок виконання роботи
1. Включити установку в мережу 220 В.
2. Встановити необхідну силу струму і напругу. У стаціонарному режимі записати показники усіх приладів.
3. Падіння температури визначити за градуювальним графіком термопари або за таблицею 2.
|
|
4. Дослід повторити 3 рази при різних теплових режимах.
5. Результати вимірювання записати до таблиці 1.
Таблиця 1
№ п/п | Нагрівач | Падіння температури | Розміри трубки | |||||
U, B | I, A | E, мВ | t, °C | d1, (м) | d2, (м) | l,(м) | ||
1. | ||||||||
2. | ||||||||
3. |
Дата добавления: 2018-05-02; просмотров: 375; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!