Відмінність злочинів від інших правопорушень.
Поняття та ознаки злочину.
Першим дав визначення поняття злочину римський юрист Ульпіан: «злочин – це дія пов’язана з насиллям або обманом».
Першим законодавчим актом в якому було визначення поняття злочину: Декларація прав людини і громадянина 1789 року.
Класичним є визначення дане у першому буржуазному кодексі Франції 1791 року:
«Злочин – це діяння, яке тягне за собою покарання, що ганьбить або мучить. Не має злочину без вказівки про це в законі».
Основний упор робиться на нормативне визначення поняття, яке не можна вчиняти, такі визначення називаються формальними оскільки вони не говорять про соціальну природу злочину.
На початку ХХ століття західні вчені починають надавати перевагу матеріальним ознакам, соціальній сутності злочину – суспільній небезпеці.
В залежності від того чому більше надається перевага: соціальній чи правовій характеристиці розрізняють:
А) матеріальне визначення вирізняє лише соціальну суть: злочин – це суспільно небезпечне діяння;
Б) формальне визначення містить ознаку протиправність;
В) формально-матеріальне об’єднує в собі 2 категорії.
Стаття 11. Поняття злочину
1. Злочином є передбачене цим Кодексом суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину.
Ознаки злочину:
1) Суспільна небезпечність як не матеріальна ознака злочину полягає в тому, що діяння або заподіює шкоду відносинам, що охороняються кримінальним законом, або містить у собі реальну можливість заподіяння такої шкоди. Чим визначається:
|
|
|
А) від цінності блага на яке посягають;
Б) тяжкість наслідків вчиненого;
В) способом дії;
Г) мотиви вчиненого;
Д) форма і види вини.
Показниками суспільної небезпечності є характер суспільної небезпеки – він пов’язаний із об’єктом посягання і тяжкістю наслідків, коли у межах одного і того ж типу злочинної поведінки розкривається різна суспільна небезпека.
2) Винність виражає його внутрішній психологічний зміст. У цій ознаці відбивається найважливіший принцип кримінального права – принцип суб’єктивного ставлення, тобто відповідальності тільки при наявності вини, що випливає з ст. 62 Конституції України.
3) Протиправністьяк формальна ознака злочину означає передбаченість його в кримінальному законі. Кримінальна протиправність тісно пов’язана із суспільною небезпечністю: вона є суб’єктивним вираженням об’єктивною, реальної небезпечності діяння для суспільних відносин, її законодавчої оцінки. Тому кримінальна протиправність - юридична, правова оцінка суспільної небезпечності, закріплена в законі. Саме суспільна небезпечність, її ступінь визначає об'єктивні межі протиправності.
|
|
|
4) З ознакою протиправності пов'язана четверта обов'язкова ознака злочину - його караність. Під караністю розуміють погрозу застосування покарання за злочин, що міститься в кримінально-правових санкціях. Караність за своєю сутністю випливає із суспільної небезпечності і протиправності діяння. Діяння тому і є кримінальне караним, що воно суспільне небезпечне і передбачене кримінальним законом як злочин.
Поняття та ознаки малозначного діяння, що формально містить ознаки злочину.
Частина 2 ст. 11 КК вказує: "Не є злочином дія або бездіяльність, яка хоча формально і містить ознаки будь-якого діяння, передбаченого цим Кодексом, але через малозначність не становить суспільної небезпеки, тобто не заподіяла і не могла заподіяти істотної шкоди фізичній чи юридичній особі, суспільству або державі".
Умови застосування ч. 2 ст. 11: (ознаки малозначного діяння)
1) Наявність у вчиненому діянні формально ознак діяння, передбаченого КК, тобто всіх тих юридичних об'єктивних і суб'єктивних ознак, що у відповідній статті Особливої частини КК характеризують певний злочин. Тим самим у вчиненому діянні знаходить своє відображення кримінальна протиправність як формальна ознака злочину, передбаченого законом. Якщо хоча б одна ознака, передбачена в статті Особливої частини, відсутня у вчиненому діянні, то ч. 2 ст. 11 не може бути застосована.
|
|
|
2) Однак вчинене діяння відповідно до ч. 2 ст. 11 КК лише формально містить в собі ознаки діяння, передбаченого в КК, тобто внаслідок всіх конкретних обставин воно не відповідає матеріальній ознаці злочину - його суспільній небезпечності. Відбувається розбіжність між законодавчою оцінкою типової суспільної небезпечності певного виду злочинної поведінки і небезпечністю конкретного випадку такої поведінки. Діяння, передбачене ч. 2 ст. 11, не містить тієї суспільної небезпеки, яка є типовою для злочину, а тому визнається малозначним: не заподіює шкоди охоронюваним законом суспільним відносинам або заподіює їм явно, очевидно незначну шкоду. У цьому і виражається друга обов'язкова умова застосування ч. 2 ст. 11 - малозначність діяння.
3) Суб'єктивну характеристику малозначного діяння, яке суб'єктивно не повинно бути спрямоване на заподіяння значної, істотної шкоди.
Тільки сукупність цих умов - формальної протиправності і малозначності - дає можливість визнати діяння малозначним, тобто таким, що не є злочином.
|
|
|
Малозначне діяння – це така формально передбачена КК умисна дія або бездіяльність суб’єкта злочину, яка через малозначність заподіяної чи потенційної шкоди не є суспільно небезпечною.
Відмінність злочинів від інших правопорушень.
Аналіз поняття злочину показує, що саме його суспільна небезпечність, її ступінь розкривають сутність злочину як виду правопорушення. Тому в кримінальному праві обґрунтовано визнається, що саме суспільна небезпечність є тим критерієм, що має бути покладений в основу відмежування злочину від інших правопорушень. Однак щодо питання, яким чином вона виконує цю розмежувальну функцію, серед науковців немає єдності. Існують два різних підходи до вирішення цього питання.
1) Одні юристи, відмежовуючи злочин від інших правопорушень, вважають, що лише злочин має суспільну небезпечність, що це специфічна соціальна властивість лише злочину. Інші правопорушення не є суспільне небезпечними: їм притаманна лише така властивість, як суспільна шкідливість, тобто вони здатні заподіювати шкоду окремим державним, суспільним, особистим інтересам.
2) Інша точка зору виходить з єдності соціальної природи всіх правопорушень - їх суспільної небезпечності. Тому відмінність між злочином та іншими правопорушеннями визначають за ступенем суспільної небезпечності. Специфіка злочину виявляється саме в підвищеному ступені суспільної небезпечності: він завжди є більш небезпечним, ніж будь-яке інше правопорушення.
Така точка зору є більш обґрунтованою, оскільки будь-яке правопорушення заподіює шкоду (чи містить у собі загрозу заподіяння шкоди) певним суспільним відносинам, що й визначає його соціальну і правову природу як правопорушення. Але ступінь суспільної небезпечності різних видів правопорушень різна, а злочини в системі правопорушень - найбільш небезпечні. Це обумовлено і важливістю об'єкта, посягання на який визнається злочином, і характером і тяжкістю шкоди, способом вчинення діяння, формою і ступенем вини, мотивами і метою, а також всіма іншими об'єктивними і суб'єктивними його ознаками. Такий висновок підтверджується порівняльним аналізом злочинів та інших правопорушень, зокрема найбільш близьких до злочинів адміністративних деліктів.
Відповідно до ст. 9 Кодексу України про адміністративні правопорушення "адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачена адміністративна відповідальність". Частина 2 ст. 9 КпАП передбачає, що "адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці правопорушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до чинного законодавства кримінальної відповідальності". Виходячи з цього, можна виділити такі ознаки адміністративного правопорушення: 1) протиправність - правопорушення прямо передбачено в Кодексі України про адміністративні правопорушення; 2) винність - воно повинно бути вчинене умисно або з необережності; 3) правопорушення посягає на охоронювані законом об'єкти; 4) адміністративна караність - адміністративними правопорушеннями можуть бути визнані тільки такі діяння, за які передбачені заходи адміністративного стягнення. Заходами адміністративного стягнення є: попередження, штраф, сплатне вилучення предмета, що є знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення, грошей, отриманих внаслідок вчинення адміністративного правопорушення, позбавлення спеціального права, наданого даному громадянину (права керувати транспортними засобами, права полювання), виправні роботи, адміністративний арешт.
Порівняння понять адміністративного правопорушення і злочину дозволяє визначити їхні спільні ознаки. Багато спільного й в характері заходів впливу (штраф, позбавлення спеціального права, виправні роботи - передбачені в ст. 24 КпАП як заходи адміністративного стягнення, а в ст. 51 КК - як види кримінального покарання). Однак порівняння близьких за характером діянь адміністративних правопорушень і злочинів чітко показує їх відмінність у ступені суспільної небезпечності, а відповідно, і різний ступінь суворості однойменних заходів впливу.
Класифікація злочинів.
Залежно від ступеня тяжкості закон поділяє злочини на чотири категорії:
1) Злочини невеликої тяжкості. За ці злочини передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк не більше двох років або інакше, більш м’яке покарання;
2) Злочини середньої тяжкості. За них передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п’яти років;
3) Тяжкі злочини. Санкція відповідних статей передбачає за ці злочини покарання у виді позбавлення волі на строк не більше десяти років;
4) Особливо тяжкі злочини, до яких належать суспільно небезпечні діяння, за які передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад 10 років або довічне позбавлення волі.
З родовим об’єктом посягання можна виділити двадцять видів злочинів – відповідно до назв розділів Особливої частини КК.
За характером суспільно небезпечних наслідків можна виділити злочини з наслідками:
1) Матеріального характеру (злочини, наслідком яких є майнова чи фізична шкода);
2) Нематеріального характеру(злочини, наслідки яких полягають у психологічній шкоді, що заподіюється особі, або створюють дисфункції у певних суспільних відносинах – політичних, економічних, соціальних, правових тощо – і мають, таким чином, дезорганізаційний характер).
Форма вини є критерієм поділу всіх злочинів на:
1) Умисні злочини;
2) Необережні злочини;
3) Злочини, як можуть бути вчинені як умисно, так і через необережність;
Дата добавления: 2018-05-02; просмотров: 491; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!