Стран с самым большим количеством индуистов
ЛЕКЦІЯ
НАЦІОНАЛЬНІ РЕЛІГІЇ ТА ЇХ ГЕОГРАФІЯ
Загальні риси національних релігій (ранні, пізні)
Географія юдаїзму (іудаїзму)
Географія індуїзму
Китайські традиційні релігії
Синтоїзм
Зороастризм та його географія
Можна відмітити такі основні риси ранніх національних релігій.
Перша риса — відхід від офіційного культу низів суспільства. У цих релігіях до культових відправлень не допускалися раби, а в окремих випадках і частина сільської бідноти. Таке усунення низів від офіційного культу в староіндійській релігії ілюструвалося термінами "різнонароджені" і "двічінароджені". Раби і сільська біднота, що належали до нижчих шарів (каст), вважалися різнонародженими. їх породила мати. Двічінародженими вважалися ті, яких народила мати і які пройшли через обряд освячення богом, тобто одержали друге народження.
Друга риса — порівняно невелика живучість. Мається на увазі та обставина, що давні національні релігії існували тільки в межах рабовласницького суспільства. Але тільки суспільство вичерпувало себе і релігію, на зміну приходили пізні національні або світові релігії.
Третя риса — суворий політеїзм. Усі ранні національні релігії були політеїстичними (від грецького poly — багато, teoc — Бог), тобто багатобожні. Серед багатьох богів виділялася невелика група основних, а серед останніх — верховний Бог. Верховного Бога шанували як царя богів і людей, установника і охоронця законів. Інші боги вважалися його помічниками, які відповідали за окремі ділянки земного і потойбічного життя. За віруваннями стародавніх греків (УШ-Ш ст. до не.) верховним богом був Зевс. Крім Зевса, вшановували богиню шлюбу і подружнього життя Геру, головного суддю в країні мертвих Аїда, богиню мудрості, наук і ремесел Афіну, бога мистецтва і охоронця доріг Аполлона та ін. У давньоіндійській релігії (Х-1 ст. до н.е.), яка мала назву "брахманізм", в ролі верховного бога шанували Брахму. Йому допомагали IIIіва — бог створення і руйнування, народження і смерті, Вішна — бог-охоронець, Індра — бог війни та ін. У ранній національній релігії давніх євреїв верховний бог Яхве, богиня шлюбного життя — Аннат, бог Сонця — Самсон, бог війни — Саваоф, бог землеробства — Ілія, бог пустелі — Азаел та інші утворили пантеон богів.
|
|
|
Четверта риса — зародження вчення про загробну (посмертну) віддяку, тобто наявність причинного зв´язку між поведінкою людини в земному житті і її долею у загробному житті. Це вчення визнає посмертну винагороду для одних людей (праведників) і кару для інших (грішників).
|
|
|
У ранніх національних релігіях вчення про потойбічну (загробну) віддяку існує поки що в нерозвиненому вигляді: віддяка пропагується не всіма релігіями і течіями і не на всіх етапах їхнього розвитку. До того ж ранні національні релігії навіть у тих випадках, коли вони викликали і пропагували загробні віддяки, не обіцяли небесної винагороди найбільш пригнобленим верствам населення — рабам.
П´ята риса — обов´язковість і складність жертвопринесення. В жертву богам приносили пшеницю, виноград, млинці, мед, молоко, вино, пахучу траву, дику птицю, півнів, кіз, овець, свиней, биків, собак, коней.
Чимало національних релігій знали і людські жертвування. За повідомленням Плутарха (И ст. до н.е.) жителі Карфагена, прихильники давньофінікійської релігії, в жертву богу війни Молоху приносили не тільки військовополонених, а й дітей-первістків. Є також відомості про людські жертвоприношення у давньоєврейській, давньовавілонській, давньоєгипетській, давньогрецькій, давньомексіканській та інших ранніх національних релігіях.
Ранні національні релігії не збереглися до нашого часу, але багато ідей і обрядів з них увійшли до сучасних релігій. Пізніше національні релігії виступають з такими релігійними установками, які охоплюють своїм впливом всі соціальні прошарки у межах однієї національності. До цієї релігійної форми належать багато релігій нашого часу — індуїзм, сикхізм (Індія), конфуціанство, даосизм (Китай), синтоїзм (Японія), іудаїзм (релігія євреїв у багатьох країнах світу) та ін.
|
|
|
Історичним фунтом для виникнення пізніх національних релігійбула криза, за якої виникла потреба використати релігію утихомирення найбільш пригніченої частини суспільства. Суть цієї кризи виявилася у розкладанні рабовласництва і переході до феодальних суспільних відносин. Але мали місце й специфічні форми проявів даної кризи. Так, у житті єврейської народності криза відбилася у тому, що вони рано втратили свою національну державність і на тривалий час потрапили у ярмо до чужо-земців-завойовників. За цих умов національна релігія євреїв перестала бути релігією тільки верхів суспільства, втратила характерну для ранніх національних релігій функцію ідеологічного протистояння верхів низам.
Основні риси пізніх національних релігій:
Перша риса — великі масштаби впливу. В даному випадку релігія відіграє роль ідеологічного засобу утиску всіх пригнічених соціальних верств національної держави або національності. Тепер можливість взяти участь у відправленні культу мала й найбільш експлуатована частина суспільства. Так, індуїзм, який прийшов в Індію у І ст. н.е. на зміну брахманізму, зберіг по суті поклоніння тим самим богам, але було ліквідовано поділ індусів на однонароджених і двічінароджених.
|
|
|
Друга риса— велика живучість. Як зазначалося, багато пізніх національних релігій існують і до цього часу.
Третя риса — єдність політеїзму й монотеїзму, тобто багатобожжя і єдинобожжя. Більшість релігій цього типу є політеїстичними. Але серед них є і монотеїстичні (moho... + rp. theos — бог) — єдинобожні. До останніх належать іудаїзм і сикхізм.
Четверта риса — спрощення жертвоприношень. Жертвоприношення, у вигляді худоби, птиці існують у зменшеній формі або й зовсім відмінені. Повністю відмовились пізні національні релігії від людських жертвоприношень.
П´ята риса — розвиненість учення про загробні відплати. На цьому етапі розвитку релігії вигадки про загробне життя набули першочергового значення. Обіцянки небесної винагороди за хорошу поведінку були поширені і серед найбільш пригноблених верств населення. Прикладом збереження до наших днів пізньої національної релігії є іудаїзм, який у VII ст. не. прийшов на зміну давньоєврейської релігії.
Націона́льні релі́гії — релігійні системи сформовані консолідованими племенами, етносами, окремими народами, а їх адептами є представники конкретних етносів, країн, націй.
Основні національні релігії:
· юдаїзм (хасидизм, караїмізм) (Ізраїль)
· індуїзм, джайнізм, сикхізм (Індія)
· конфуціанство, даосизм (Китай)
· синтоїзм (Японія)
Іудаїзм виникає приблизно в ХІ-Х ст. до нашої ери на території сучасних Ізраїлю, Палестини і Лівану. Ці землі були об'єктом частих завоювань, після одного з яких, за часів вавілонського царя Навуходоносора (VI ст. до н. е.) більшість євреїв потрапила в полон в Дворіччя, де перебувала кілька десятиліть. Поневіряння і переслідування євреїв призвели до виникнення глибокого світоглядного протиставлення "ми - вони" і самоізоляції, а в релігійному вченні - ідеї боговибранності, настанов щодо заборони для євреїв шлюбів з неєвреями, диференціація моральних установок в ставленні до одновірців і неєвреїв тощо.
Іудаїзм — одна із древніх релігій, що збереглася до наших днів. Словом іудаїзм називають релігію, поширену серед євреїв. Це слово походить від назви древнього племені Іуди. Прихильники іудаїзму проживають на всіх континентах Землі. У світі проживає 13,5 млн. євреїв (сюди неправильно відносять усіх євреїв, незалежно від того, сповідують вони релігію чи ні). Іудаїзм розповсюджений переважно серед євреїв, але відомі факти поширення іудаїзму і серед неєврейського населення. Наприклад, у Древньому Римі, Хазарській державі VIII ст., в сучасній Ефіопії та ін.
У наш час іудейські вірування поширені в 81 країні світу. Найбільша кількість послідовників іудаїзму знаходиться:
США й Ізраїлі, де відповідно нараховується 5,5 і 6 тисяч синагог.
Англія — 399,
Франція — 187,
Канада — 169,
ПАР — 166,
Аргентина — 99,
Італія — 54,
Австралія — 53 і т. д.
В Україні за станом на 1 січня 2003 р. нараховувалося 233 іудейські громади різних деномінацій (ортодоксальних і хабад-хасидських, до яких в останні роки долучилися 42 громади прогресивного, тобто реформованого, іудаїзму). Духовні потреби віруючих-іудеїв забезпечуються 5 релігійними навчальними закладами (ієшибо-тами), 81 недільною школою, 23 періодичними друкованими виданнями. У якості духовних наставників віруючих в Україні працюють 119 священнослужителів — рабинів.
Нижче подано дані про кількість віруючих у різних країнах.
Європа: Великобританія — 450 тис. (у Великому Лондоні — 280 тис), Італія — 30 тис, Франція — 535 тис. (у Парижі — 300 тис), Австрія — 8 тис, Нідерланди — 30 тис, Швейцарія — 21 тис, Німеччина — 20 тис, Греція — 6 тис, невеликі групи по кілька тисяч у Польщі, Чехії, Словаччині, Болгарії, Румунії, на території кол. СРСР.
Азія: Іран — ЗО тис, Турція — 40 тис, Ліван — 3 тис, невеликі групи майже у всіх країнах Південно-Західної Азії (Йємен, Саудівська Аравія, Оман, Афганістан, Пакистан, Ірак, Кувейт, Си-рія та ін). В Ізраїлі більша частина населення сповідує іудаїзм, де він оголошений державною релігією.
Африка: Марокко — 48 тис, у Ефіопії один із народів агау додержується іудаїзму — 30 тис.
Північна Америка:Канада — 280 тис (у Монреалі — 110 тис, у Торонто — 88 тис). Більше всього іудеїв у CШA — 5,7 млн. (у Нью-Йорку з передмістями — 2,4 млн., у Лос-Анджелесі — 535 тис, Філадельфії — 330 тис, Чікаго — 270 тис, Бостоні — 175 тис, Майамі —140 тис, Вашингтоні — 100 тис).
Південна Америка:В Аргентині — 500 тис. (у Буенос-Айресі — 360 тис), Бразилії — 150 тис, Уругваї — 55 тис, Мексіці — 49 тис, Чілі — 35 тис, Венесуелі — 12 тис, Колумбії — 10 тис. 
Сучасній кризі іудаїзму значною мірою сприяє зростаючий рівень асиміляції єврейського населення на Заході. Так, у США кількість змішаних шлюбів у єврейському середовищі складає 40 % проти 6 % наприкінці 50-х pp. XX в., причому лише у 18 % цих шлюбів діти виховуються в дусі іудаїзму. В інших випадках ця статистика виглядає в такий спосіб: виховання в дусі християнської релігії (католицької або протестантської) — 33 %, у дусі іудейсько-християнських традицій — 25 % і поза релігією — 24 %. В інших країнах, наприклад, скандинавських, змішаних шлюбів євреїв з неєвреями ще більше — 60 % і вище. За прогнозами американських спостерігачів, нинішні темпи асиміляції євреїв, у тому числі у формі змішаних шлюбів, можуть зменшити єврейське населення США на 1,5 млн. протягом найближчих 25 років. Як змушений був відзначити один із сучасних серйозних американських дослідників іудаїзму в США М. Даймонт, «жахаюча статистика» свідчить про те, що «американський іудаїзм знаходиться в стані смертельної небезпеки».
Священі книги:Перша частина Біблії — Старий завіт — складається з 3-х частин: Л'ятикнижжя Мойсея, або Тора (староєвр. — закон, вчення), книги Пророків, Писання. Сама Тора складається з 5 книг: Буття, Вихід, Левит, Числа і Повторення закону.
нова форма релігійної общини — синагога, яка спочатку розглядалася як доповнення до храмової організації замість відвідування єрусалимського храму. Віруючі збиралися тепер в молитовний будинок (синагогу), де замість жертвопринесення проголошувалися молитви і похвальні гімни богу Ягве або ж читалися розділи із Біблії, які духовенство тут же пояснювало. Особливе значення набуває спеціальний день для молитовних зборів — субота, святкування якої запозичене у вавілонян Це свято стає обов'язковим для кожного єврея.
Рабин (ребе, раввін)-духовний лідер єврейської громади, керівник юдейської общини, її духовний наставник.
Моше́ Ре́увен Асма́н (івр.משה ראובן אסמן, 14 березня1966, м. Ленінград, нині Санкт-Петербург, Росія) — головний рабин України (хасидівХабад Любавич) Всеукраїнського конгресу юдейських релігійних громад.
Найбільш поширеним обрядом в іудаїзмі є молитва, яка згідно віри досягає небес і впливає на рішення ангелів: Під час ранкової молитви (крім суботи і святкових днів) іудей повинен молитись, поклавши на ліву руку і чоло філактерин- кубічної форми ящички з ремінцями, заповнені пергаментом з текстами Старого заповіту. Філактерин відіграє роль амулету від злих сил. В іудейській обрядовості існує чіткий поділ їжі на трефну (недозволену) і кошерну (дозволену). Наприклад, недозволеним є вживання в їжу крові тварин, м'яса нежвачних тварин (наприклад, свині), одночасного вживання м'ясної і молочної їжі.
Одяг:
Кіпа–
Цицит –
Тфилін –
Киттель -
Важливим обрядом є обрізання-продовження древніх обрядів ініціацій або посвячення хлопчиків 12-16 років в чоловіки. Ритуальне обливання перед суботою і в свята здійснюється в мікве - спеціальному басейні, наповненому дощовою чи джерельною водою. Перед кожною молитвою відбувається обов'язкове обливання рук.
Еврейские святые дни (хагим), отмечают знаменательные события в еврейской истории, такие, как Исход из Египта и дарование Торы, а иногда смену сезонов и переходы на новый этап в сельскохозяйственном цикле. Три главных праздника: Суккот, Песах и Шавуот, называются "регалим" (от ивритского слова "Регель", или "нога"). Во время трех Регалим, у израильтян было принято совершать паломничество в Иерусалим, чтобы приносить жертвы в Храме.
Песах- это праздник, продолжительностью в неделю, начинающийся вечером 14-ого нисана (первый месяц в еврейском календаре). Он празднуется в память об Исходе из Египта. За пределами Израиля, Песах празднуется в течение восьми дней. В древние времена, он совпадал со временем жатвы ячменя. Это единственный праздник, главным действием которого является проводимая дома церемония - Седер. Квасные продукты (хамец) удаляются из дома до праздника и не потребляются в пищу в течение всей недели. Дома тщательно очищены, чтобы убедиться в отсутствии хлеба или его отстатков. Утром перед седером производится символическое сжигание последних остатков хамца. Вместо хлеба едят мацу.
Шавуот ( "Пятидесятница" или "Праздник недель") празднует получение Торы израильтянами на горе Синай. Также известен как праздник Бикурим или первых плодов, так так в библейские времена он совпадал со временем с урожая пшеницы. Обычаи праздника Шавуот включают в себя изучение священных текстов всю ночь напролет, известную как Тикун Лейл Шавуот. В Шавуот едят молочные продукты (чизкейк и блинчики являются особыми фаворитами), читают Книгу Рут, украшают дома и синагоги зеленью и носят белую одежду, символизирующую чистоту.
Суккот("Кущей" или "Фестиваль кущей") отмечает сорок лет странствования израильтян по пустыне на пути в Землю Обетованную. Он отмечается строительством временных шалашей, называемых Суккот (ед.ч. "сукка"), которые напоминают о временных убежищах израильтян во время их странствий. Праздник совпадает со сбором урожая фруктов, и знаменует собой окончание сельскохозяйственного цикла. Евреи во всем мире едят в шалашах Суккот в течение семи дней и ночей. Суккот завершается праздником Шмини Ацерет, когда евреи начинают молиться о дожде, и Симхат Тора, "Ликование Торы", праздникком, который отмечает знаменует окончание цикла чтения Торы и в начала ее чтения заново. Праздник сопровождается пением и танцами со свитками Торы. Шмини Ацерет и Симхат Тора практически считаются отдельным праздником, а не частью Суккот.
Індуїзмвиник в IV-VI століттях н. е. на основі брахманізму і як результат боротьби останнього з буддизмом. Як наслідок, сьогодні 90% населення Індії сповідує цю релігію. Індуїзм стає наслідком спрощення, вульгаризації доволі складного вчення Вед і законів Ману. В результаті склалася зрозуміла і доступна простому індійцеві система етичних норм, принципів і цінностей, вірувань і уявлень, обрядових і культових дій, міфів ї легенд тощо. Були розроблені громадські публічні церемонії, обряди, засновані святилища, храми, ашрами (монастирі), місця паломництва.
В центрі цієї політеїстичної релігії пантеон з трьох богів: Брахми (бога-творця), Вішну (бога-хранителя) і Шіви (бога-руйнівника).
Брахма створив все-суще в світі, відділивши від початкового Єдиного одиничні речі та істоти. Брахма - деміург світу, однак своїм творінням він прирік земні істоти на страждання. Він - необхідний член тріади богів (трімурті), але культу його не існує, йому практично не поклоняються. Не дивно і те, що Брахмі часто дорікають за те, що він викинув людину в світ небажаного багатоманіття, протиріч і змін, де добро змушене боротися зі злом, любов'ю ненавистю.
Звідси більш зрозумілим стає сутність культу бога-руйнівника Шіви. Цей грізний бог незримо присутній на полях битв, він є покровителем аскетів і постійно занурений в медитацію. Як грізний бог, оточений злими духами і демонами, він уособлює смерть і тлінність всього живого. Складові поклоніння Шіві - екстаз, самозабуття і захоплене переживання. Руйнування і зміни в індуїзмі розуміються як можливість злиття з Єдиним, з Абсолютом. В шіваїзмі поширеним є культ життєвої сили і духовної енергії.
Культ бога Вішну пов'язаний із збереженням сущого, цей бог м'який і добрий. Вішну має десять аватар або втілень чи перетворень: риби. черепахи, вепра, людини-лева, карлика-велетня. Далі слідують аватари Парашурами, епічного героя Рами, мудреця-філософа Крішни, Будди і Мессії-Калки.
Головні жрецькі і культові функції в індуїзмі виконуються спеціально підготовленими представниками касти брахманів. Саме їм належить привілей приносити жертву богам, бути присутнім на урочистих сімейних обрядах, керувати ритуальними діями і встановлювати норми життя для рядових послідовників індуїзму.
В багатонаселеній Індії ця релігія строго реґламентує місце, значення, права та обов'язки члена кожної касти, вводячи в межі релігійних законів їхні складні взаємовідносини.
Канонічними - текстами індуїзму є епіко-міфологічний твір "Махабхарата" і його головна релігійна інтерполяція "Бхагавадгіта".
стран с самым большим количеством индуистов
| Top 25 | |||||||||||
| Nº | Страна | Индуисты | % индуистов | Страна | % индуистов | Индуисты | |||||
| 1 | Индия | 885,816,798 | 80 % | Индия | 80 % | 885,816,798 | |||||
| 2 | Непал | 21,919,825 | 81 % | Непал | 81 % | 21,919,825 | |||||
| 3 | Индонезия | 16,938,171 | 7 % | Маврикий | 52 % | 615,301 | |||||
| 4 | Бангладеш | 15,473,362 | 10.5 % | Гайана | 35 % | 267,849 | |||||
| 5 | Пакистан | 3,026,600 | 1.02 % | Суринам | 27 % | 118,298 | |||||
| 6 | Фиджи | 294,882 | 0.6 % | Тринидад и Тобаго | 22.5 % | 244,944 | |||||
| 7 | Филиппины | 1,757,150 | 2 % | Шри-Ланка | 15 % | 3,009,806 | |||||
| 8 | Малайзия | 1,509,047 | 6.3 % | Бангладеш | 10.5 % | 15,473,362 | |||||
| 9 | США | 1,478,670 | 0.5 % | Бахрейн | 7.7 % | 53,002 | |||||
| 10 | Великобритания | 906,621 | 1.5 % | Объединённые Арабские Эмираты | 7.5 % | 192,240 | |||||
| 11 | Оман | 182,689 | 5.7 % | Малайзия | 6.3 % | 1,509,047 | |||||
| 12 | Маврикий | 615,301 | 50 % | Сингапур | 4 % | 177,028 | |||||
| 13 | Бутан | 44,645 | 2 % | Пакистан | 1.85 % | 3,026,600 | |||||
| 14 | ЮАР | 532,129 | 1.2 % | Бутан | 2 % | 44,645 | |||||
| 15 | Кения | 338,295 | 1 % | Филиппины | 2 % | 1,757,150 | |||||
| 16 | Канада | 328,050 | 1 % | Кувейт | 2 % | 46,712 | |||||
| 17 | Фиджи | 294,806 | 33 % | Гренада | 2 % | 1,790 | |||||
| 18 | Гайана | 267,849 | 35 % | Индонезия | 1.81 % | 4,379,727 | |||||
| 19 | Саудовская Аравия | 264,175 | 1 % | Великобритания | 1.5 % | 906,621 | |||||
| 20 | Тринидад и Тобаго | 244,944 | 22.5 % | Южная Африка | 1.2 % | 532,129 | |||||
| 21 | Уганда | 218,155 | 0.8 % | Ямайка | 1.2 % | 32,781 | |||||
| 22 | Мьянма | 214,547 | 0.5 % | Новая Зеландия | 1.01 % | 40,758 | |||||
| 23 | Объединенные Арабские Эмираты | 192,240 | 7.5 % | Кения | 1 % | 338,295 | |||||
| 24 | Сингапур | 177,028 | 4 % | Канада | 1 % | 328,050 | |||||
| 25 | Нидерланды | 164,074 | 1 % | Саудовская Аравия | 1 % | 264,175 | |||||
|
|
|
|
| ||||||||
| Индуизм в Африке | |||||||||||
| Регион | Население | Индуисты | % индуистов в регионе | % от общего числа индуистов в мире | |||||||
| Центральная Африка | 83,121,055 | 0 | 0 % | 0 % | |||||||
| Восточная Африка | 193,741,900 | 667,694 | 0.345 % | 0.071 % | |||||||
| Северная Африка | 202,151,323 | 5,765 | 0.003 % | 0.001 % | |||||||
| Южная Африка | 137,092,019 | 1,269,844 | 0.926 % | 0.135 % | |||||||
| Западная Африка | 268,997,245 | 70,402 | 0.026 % | 0.007 % | |||||||
| Всего | 885,103,542 | 2,013,705 | 0.228 % | 0.213 % | |||||||
| Индуизм в Азии | ||||
| Регион | Население | Индуисты | % индуистов | % от общего числа индуистов в мире |
| Центральная Азия | 92,019,166 | 149,644 | 0.163 % | 0.016 % |
| Восточная Азия | 1,527,960,261 | 130,631 | 0.009 % | 0.014 % |
| Ближний Восток | 274,775,527 | 792,872 | 0.289 % | 0.084 % |
| Южная Азия | 1,437,326,682 | 929,515,433 | 64.67 % | 98.475 % |
| Юго-Восточная Азия | 571,337,070 | 6,386,614 | 1.118 % | 0.677 % |
| Всего | 3,903,418,706 | 936,975,194 | 24.004 % | 99.266 % |
| Индуизм в Европе | ||||
| Регион | Население | Индуисты | % индуистов | % от общего числа индуистов в мире |
| Балканы | 65,407,609 | 0 | 0 % | 0 % |
| Центральная Европа | 74,510,241 | 163 | 0 % | 0 % |
| Восточная Европа | 212,821,296 | 717,101 | 0.337 % | 0.076 % |
| Западная Европа | 375,832,557 | 1,306,052 | 0.348 % | 0.138 % |
| Всего | 728,571,703 | 2,023,316 | 0.278 % | 0.214 % |
| Индуизм в Северной и Южной Америке | ||||
| Регион | Население | Индуисты | % индуистов | % от общего числа индуистов в мире |
| Карибы | 24,898,266 | 279,515 | 1.123 % | 0.030 % |
| Центральная Америка | 41,135,205 | 5,833 | 0.014 % | 0.006 % |
| Северная Америка | 446,088,748 | 1,806,720 | 0.405 % | 0.191 % |
| Южная Америка | 371,075,531 | 389,869 | 0.105 % | 0.041 % |
| Всего | 883,197,750 | 2,481,937 | 0.281 % | 0.263 % |
| Индуизм в Океании | ||||
| Регион | Население | Индуисты | % индуистов | % от общего числа индуистов в мире |
| Океания | 30,564,520 | 411,907 | 1.348 % | 0.044 % |
Среди традиционных верований отдельно выделяются сторонники китайской народной религии. Большинство верующих данной религии проживает в Китае (435 млн). В других азиатских странах численность верующих китайской религии составляет 32 млн. С распространением китайской диаспоры по всему миру, численность сторонников китайской религии растёт и на других континентах; в Северной Америка их 762 тыс., в Европе — 345 тыс., в Латинской Америке — 167 тыс., в Океании — 85 тыс. и в Африке — 61 тыс.
Определить численность конфуциан крайне затруднительно, в первую очередь из-за поликонфессиональности китайцев, являющихся конфуцианами и сторонниками китайской народной религии одновременно. Считается, что всего за пределами Китая (в первую очередь в Корее) проживают 6,5 млн конфуциан. За пределами Азии (6,25 млн) численность конфуциан незначительна. В Северной Америке проживают 142 тыс. сторонников этой религии, в Океании — 40 тыс., в Европе и Африке — по 18 тыс., в Латинской Америке — несколько сот человек.
Подавляющее большинство даосов также проживают в Азии, в первую очередь — в Китае и Вьетнаме. За пределами Азии небольшие общины даосов существуют в Северной Америке (12 тыс.) и Океании (4 тыс.)
Карта религий в Китае: Китайская народная религия: конфуцианство и даосизм Буддизм Ислам Религии этнических меньшинств Монгольский шаманизм[en] Манчжурская народная религия
Дао
Даоси́зм— китайське традиційне вчення, в якому присутні елементи релігії, містики, ворожіння, шаманізму, медитацій, а також традиційної філософії й науки. Послідовників даосизму називають даосами. Вважають, що цю течію заснував Жовтий імператор (родоначальник всіх китайців).
Даосизм є однією з двох корінних китайських релігійно-філософських систем (іншою є конфуціанство), які значно вплинули на розвиток китайської культури. Витоки даосизму можна побачити в шаманських старокитайських віруваннях. В сучасній даології існує серйозна проблема розмежування релігійного та філософського напрямків в даоській традиції, яка не розв'язана повністю й досі. «Філософський» даосизм вважається початковим, а «релігійний» — більш пізнім. Під «філософським даосизмом» зазвичай мається на увазі вчення, викладене в «Дао-де цзін» «Чжуан-цзи» та пов'язаних з ними текстів. В політиці і виживанні, даос шукає дієвого шляху найменшого спротиву і скромності. Всі крайні позиції ведуть до своїх протилежностей. Все є в русі, за винятком самого Дао (Шляху), який визначає рівновагу між протилежностями їнь та ян.
Наголошується на:
- медитації
- контролю дихання
- дієти
- вправ
- сексуальної стриманості
- хімічних еліксирів
Конфуціанство разом, з даосизмом є національними релігіями китайців, японців і корейців.В конфуціанстві існує ряд своєрідних і унікальних рис.
По-перше, бог чи боги не є головними об'єктами поклоніння. Вони існують як абстрактне "Небо" і бог "Шань-ді" (небесний владика), але відіграють другорядну допоміжну роль.
По-друге, відсутні вчення про загробне життя, воздаяння, рай і пекло, кінець світу тощо. Головні події відбуваються в світі живих, а не в світі мертвих.
По-третє, повністю відсутній інститут жреців або професійних священнослужителів. Культові функції виконували державний чиновник або голова родини.
Засновником конфуціанства був китайський філософ Кунцзи (Конфуцій), який жив в У}-У ст. до н. е. Центральне місце в цій релігії відіграють соціально-етичні проблеми, для вирішення яких встановлюються певні норми, правила і ритуали поведінки.
Конфуцій перш за все створив ідеал високоморальної людини ("цзюнь-цзи"), яка вирізняється двома головними достоїнствами: людяністю ("жень") і почуттям обов'язку ("І"). Людяність включає в себе ієрархію дещо незвичних для європейця чеснот. Головною з них є стриманість, далі йдуть розум, доброта, вірність і делікатність.
Обов'язок ("І") розуміється як незаперечне виконання приписів, традицій і ритуалів у всіх соціальних сферах (на державній службі, в сім'ї, в побуті), як повага до предків, готовність вивчити їх мудрість тощо.
В перші століття нашої ери, асимілювавши різноманітні народні вірування (поклоніння небу, культ предків, віра в духів природи тощо) конфуціанство стає релігією. Культ предків стає його найважливішою обрядовою частиною. Для цього кожна сім'я мала свій окремий молитовний храм. Те ж саме стосувалось і роду, який мав більший храм ("мяо"), присвячений засновнику роду. Спочатку мяо будувався поряд з могилами предків, але вже за Ханьської династії (206р. до н. е. - 220р. н. е.) побудова мяо була обумовлена низкою строгих правил і залежала від соціального становища їхнього власника. Чиновник міг мати один мяо, вельможа - три, князь - п'ять, імператор - сім, а простолюдин - жодного, і змушений був приносити жертви духам предків прямо у власній оселі.
Спочатку в мяо ставили ляльку або статую, яка зображувала померлого. З часів династії Хань цю роль виконував згорнутий і перев'язаний посередині довгий шматок шовкового полотна /"хунь-бо"/. З Суньської епохи (960-1260рр.) їх заміняють чорні дерев'яні таблички з ієрогліфічними надписами на них червоною тушшю.
Щоб помістити душу померлого в табличку і тим самим забезпечити їй спокій та сприяння живим членам родини, вдаються до складних обрядів і призивань. На членів родини і особливо на старшого сина (у випадку смерті батька) накладається цілий ряд обмежень: на протязі років він не має права голитись, одружуватись, переставляти меблі в будинку, повинен ходити в особливій траурній одежі тощо.
Таблички чжу зберігаються в особливих шафах напроти входу біля північної стіни храму. В певну пору року або після важливих сімейних подій (весіль, смерті членів сім'ї, народження дитини, приїзду чи від'їзду голови сім'ї тощо) таблички виймаються з шаф і перед ними розставляються жертвоприношення - страви і напої. Обов'язковими в свята є звертання до померлих предків.
Головною моральною чеснотою поряд з поклонінням предкам конфуціанство вважає повагу до батьків. "Завжди виражати повну повагу до батьків; давати їм їжу найбільш улюблену; бути в печалі, коли вони хворі; до глибини душі сумувати від їхньої смерті; приносити їм, мертвим, жертви з урочистістю - ось п'ять обов'язків благочестя сина" - записано в одному з релігійних творів.
З релігійної точки зору найгірше, що може статися з китайцем - це не залишити після себе нащадків чоловічої статі, які могли б приносити жертву і турбуватися про благополуччя душ померлих предків. І звичайно, важливою складовою конфуціанства є "лі" - суворе дотримання обрядів. Конфуцій навіть вважав, що без дотримання шлюбного обряду шлюб неможливий, без дотримання обряду поховання і жертвоприношення зникає повага синів до батьків, а без дотримання управляти державою - "це все одно, що сліпому бути без поводиря, це все одно, що шукати щось без свічки в темній кімнаті".
Класичні твори конфуціанства складаються з Четверокнижжя ("Си-шу") і П'ятикнижжя ("У-цзин").
У вченні Конфуція важливе місце посідає поняття лі, що можна перекласти як ритуал, правило, церемоніал. Конфуціанство вимагає неухильного дотримання лі, без якого неможлива держава. Без лі немає відмінності між небом і землею, між правителями й підлеглими, верхами й низами, літніми й юними. У свою чергу лі визначається усталеними звичаями й традиціями. Таким чином, конфуціанство за своїм характером має консервативний, патріархальний світогляд.
Конфуціанство вважає, що добровільне дотримання людиною ритуалів набагато ефективніше виховує в ній принципи гідної поведінки, ніж зовнішній щодо людини закон, що опирається на покарання.
Священні гори Китаю — гори на території Китаю, шановані в буддизмі і даосизмі. Даоські гори називаються «П'ять великих гір» (кит.五岳), буддистські — «Чотири священних гори буддизму» (кит.四大佛教名山).
Священні гори з обох груп є об'єктами масового паломництва, причому китайське слово «паломництво» (朝圣 / 朝圣 cháoshèng) походить від фрази «віддати данину поваги священній горі» (朝拜圣山 / 朝拜圣山 cháobài shèng shān).
П'ять великих гір
Даоські П'ять великих гір утворюють схожу на хрест фігуру, орієнтовану по сторонах світу:
- Схід: Тайшань, провінція Шаньдун, 1545м.
- Захід: Хуашань, провінція Шеньсі, 1997м.
- Південь: Хеншань (Хунань), провінція Хунань, 1290м.
- Північ: Хеншань (Шаньсі), провінція Шаньсі, 2017м; знаменита висячим монастирем Сюанькун-си.
- Центр: Суншань, провінція Хенань, 1494м.
Ці гори також називаються по напрямках, які представляють: «Велика північна гора» (北岳 / 北岳 Běi Yuè), «Велика південна гора» (南岳 / 南岳 Nán Yuè), «Велика східна гора» (东岳 / 东岳 Dōng Yuè), «Велика західна гора» (西岳 / 西岳 Xī Yuè) і «Велика центральна гора» (中岳 / 中岳 Zhōng Yuè).
За китайською легендою П'ять великих гір виникли від рук, ніг і голови Пань-гу — першої людини на Землі. Лежача на сході гора Тайшань асоціюється зі сходом сонця, народженням і оновленням і є самою священною з п'яти гір. Через своє особливе розміщення Тайшань вважається головою Пань-гу. 
Карта священних гір Китаю: червоні кружки — даосизм, фіолетові зірочки — буддизм.
Пекин -Храм Белых Облаков
Провинция Аньхой - Тяньчжушань, Хуаншань, Циюньшань
Провинция Цзянси - Лунхушань (Дворец Высшей Чистоты, Резиденция Небесных Наставников, Храм Истинного Единства), Лушань
Провинция Сычуань - Цинчэншань
Провинция Цзянсу - Маошань
Провинция Хэнань - Суншань
Провинция Хубэй – Уданшань
Провинция Шаньдун – Тайшань, Лаошань
Провинция Шэньси - Хуашань
Провинция Хунань - Хэншань
Провинция Гуандун - Лофушань
Храм белых облаков— крупнейшее даосское святилище Пекина школы Цюаньчжэнь. Находится в районе Сичэн. Основан в 739 году.
Первоначально он был назван «Храмом Небесной Вечности». Во времена династии Тан, когда даосизм переживал свой расцвет, на десятом году Кайюань (722 г. нашей эры), император Ли Лонцзи, властитель Суань-цзун династии Тан, выпустил имперский указ о том, чтобы строить храм, который будет назван «Храмом Небесной Вечности», и даровал каменную статую Лао-Цзы, которая должна была храниться в храме.
Однако уже 1166 году, когда племя Цидань вторглось на юг, Храм Небесной Вечности был полностью сожжен дотла в пожарах войны.
В 1167 году по имперскому указу храм начали восстанавливать, и уже в 1174 храм был отстроен заново — но уже больше по размеру и размаху. Настоятелем же был приглашен Ян Деюань, знаменитый даосский священник. В том же году «Храм Небесной Вечности» был переименован в «Большой Храм Небесной Вечности Десяти Руководств».
В 1186 году его настоятелем стал священник по имени Сун Даомин. Именно он составил «Драгоценный Канон Тайной Столицы Великой Династии Цзинь» в этом храме.
В 1203 году храм был еще раз сожжен дотла огнем, но опять был восстановлен в соответствии с императорским приказом, и «Большой Храм Небесной Вечности Десяти Руководств» был еще раз переименован — в «Храм Высшего Предела».
В 1224 году храм был пожалован Чанчуню и его школе Лунмэнь.
В 1227 году храм «Высшего Предела» был расширен и в очередной раз переименован - в «Храм Вечной Весны». Но и с новым названием ему еще не раз пришлось пострадать от разрушений, пока Чжу Ди, император Чензу династии Мин не сдвинул храм на восток, восстановив его и обогатив большим Залом Мягкости в центре. Именно тогда обитель была переименована в «Храм Белых Облаков», как именуется до сих пор.
В 1443 году храму была подарена горизонтальная доска с названием, официально присваивающая это название монастырю. После основания Народной Республики, правительство материально помогло очередному восстановлению храма в 1956 году в рамках политики по защите культурных реликвий и исторических интересов. А в 1957 Всекитайское Даосское общество созвало свою первую конференцию в Храме Белых Облаков, который стал центром Даосской ассоциации Китая. Однако в течение культурной революции эта Ассоциация прекратила свое существование, и только в 1979 возобновила свою деятельность.
Теперь Храм Белых Облаков — культурно-историческое достояние Китая, в этих древних стенах располагается Китайская Даосская Ассоциация, Китайская Даосская Академия, Институт Китайской Даосской Культуры.
В Храме Белых Облаков похоронен даосский патриарх Чанчунь.
Тяньчжушань(провинция Аньхой)
Заповедник Тяньчжушань - это юго-восточная вершина горного хребта Дабе, который находится в уезде Цяньшань округа Аньцин, Аньхой, в среднем и нижнем течении реки Янцзы.
Горная вершина Тяньчжу возвышается на 1488,4 м. над уровнем моря. Площадь заповедника составляет 82,46 км². Она отличается разнообразным ландшафтом, включающим 45 пиков, 86 необычных камней (каждый из которых имеет свое название), 17 перевалов, 18 скал, 22 пещеры, 8 водопадов, 13 рек, 3 озера и 2 бамбуковые рощи. На вершину ведут два пути: от Восточных и Западных "ворот в небесный двор" (у первого довольно крутая лестница; второй полегче, по нему можно пройтись пешком, но можно также воспользоваться канатной дорогой).
Тяньчжушань прославился своей живописностью и энергетикой ещё в древности. Его посещали такие знаменитости как Кун-цзы, Лао-цзы и Чжуан-цзы. Это место использовали для практик Гэ Хун и Цзо Цы. Во времена династий Тан и Сун на склонах горы насчитывалось ок. 100 даосских и буддийских монастырей. Впоследствии сложился своеобразный стиль тяньчжушаньского цигуна, соединивший в себе методы практики и элементы мировоззрений буддизма, даосизма и конфуцианства, а также элементы традиционной китайской медицины.
В списке знаменитых китайских интеллектуалов, посещавших Тяньчжушань, также стоят Сыма Цянь, Ли Бо, Бо Цзюйи, Ван Аньши, Су Дунпо, Хуан Тинцзянь, Лю Байвэнь, Ши Кэфа и др. Помимо природных достопримечательностей заповедника особую ценность, историческую и каллиграфическую, имеют также их стихи, высеченные в камне.
Хуаншань(провинция Аньхой)
Хуаншань (буквально «Желтые горы») — горная гряда в провинции Аньхой в восточной части Китая (примерно 300 километров на юго-запад от Шанхая). Этот район известен своими гранитными скалами, покрытыми соснами, воспетыми китайскими художниками и поэтами со времён династии Цинь. Современное название им было дано поэтом Ли Бо в 747 году. Высота 77 вершин в этой гряде превышает 1000 м. Три самых высоких пика: Пик Лотоса (Лянь Хуа Фэн, 1864 м), Пик Света (Гуаньминдин, 1840 м) и Пик Небесной Столицы (Тяньдуфэн, 1829 м). В декабре 1990 года ЮНЕСКО включило этот район в список природных объектов Всемирного наследия в качестве объекта исключительной природной красоты. Район Хуаншань является национальным парком КНР, где обитают редкие виды растений и животных, а также одним из самых популярных туристических мест Китая.
Поскольку часто уровень облаков находится ниже уровня горных вершин, в этом районе могут наблюдаться интересные световые эффекты, такие как «Облачное море» (Юньхай) и «Свет Будды» (Фогуан). В среднем Свет Будды (глория) наблюдается несколько раз в месяц.
У подножия «Пика пурпурного облака» находятся горячие источники, температура которых круглый год составляет 45 °C.
Подъем в верхнюю часть национального парка возможен либо по канатной дороге, либо по вырубленным в скалах горным тропам (пеший подъем из деревни Танкоу занимает 3-4 часа). На вершинах есть большое количество гостиниц. Неподалёку от горного района Хуаншаня (50 км, 2 часа на автобусе) находится город Туньси (также называемый Хуаншань), связанный с Шанхаем авиа- и автобусным сообщением.
Циюньшань(провинция Аньхой)
Горы Циюньшань находятся в 15 км к западу от уезда Сюнин провинции Аньхой, напротив известных гор Хуаншань. Горы в древности именовались Бэйюе. Император династии Цин Цяньлун назвал их «известнейшими горами в регионе Янцзы». Циюньшань состоят из 9 пиков. Площадь ландшафтной территории – 110 кв. км.
Горы Циюньшань – одни из четырех «колыбелей» даосизма. Здесь, как и в горах Уданшань, находися статуя императора Чжэньу. В период правления династии Тан и Юань, даосизм распространился в горах Циюньшань. Благодаря многолетному строительству, во время династии Цин горы Циюньшань стали центром распространения даосизма в регионе реки Янцзы.
Кроме того, горы Циюньшань также представляют собой заповедник государственного значения, известный своими геологическими достопримечательностями. Сегодня повсюду можно увидеть камни причудливых форм и многочисленные пещеры.
Заповедник Циюньшань делится на 3 части: зоны Юехуацзе, Лоушанлоу и озера Юнъяху.
Зона Юехуацзе включает в себя разбросанные вдоль склон гор даосские храмы, среди них самым известным считается дворец Тяньгунфу.
Зона Лоушанлоу славится, главным образом, разнообразными пещерами. По легенде, в древности в пещерах жили 8 даосов, которые готовили эликсир бессмертия.
Озеро Юнъяху находится в восточной части гор Циюньшань. Оно славится своей замечательной красотой и чудесными пейзажами.
Геологический заповедник Лунхушань(провинция Цзянси)
Лунхушань (Горы Дракона и Тигра) — территория к югу от города Интань в провинции Цзянси, где расположены многочисленные даосские храмы. Лунхушань считается родиной даосизма и центром Школы Небесных Наставников, известной позже как Школа Истинного Единства.
От города Интань комплекс расположен на расстоянии 15-20 км на юг и юго-запад, другой город по-близости — Гуйси. Административно подчиняется городскому муниципалитету Интаня.
Лунхушань тянется вдоль реки Луси более чем 15 км, между живописными скалами расположены многочисленные храмы. Весь комплекс занимает 200 кв. км., он насчитывает 99 скал и 24 пещер и гротов по обе стороны реки.
Первоначально система причудливых скал называлась «Горы Красивых Облаков».
Во II веке эту территорию облюбовал первый Небесный Наставник Чжан Даолин, здесь располагался центр первой организованной даосской школы Пять Ковшей Риса — храм Истинного Одного. Чжан Даолин основал здесь также храмовый комплекс в городе Шанцин. Позднее центр школы переместился восточнее, в провинцию Сычуань и в Ханьчжун. Четвёртый Небесный Наставник Чжан Чэн снова возвратился в эти места, восстановил и расширил храмы.
Территория гор Лунхушань в в 1275 была пожалована императорами династии Сун во владение 36-го Небесного Наставника Чжан Цзунъяня, где вплоть до 1948 существовало небольшое автономное теократическое государство со статусом самоуправления. Тогда же императором было признано главенство Небесного Наставника над всеми даосами Южного Китая (северный был в ту пору занят чжурчжэнями). Авторитет Небесных Наставников признавался практически всеми императорами за всю историю Китая, даже в годы гонений на даосизм.
Во время Восстания Тайпинов XIX века комплекс сооружений Лунхуншань был сожжён дотла повстанцами и так и не был восстановлен в полном объёме.
После образования КНР в 1949 63-й «Небесный наставник» эмигрировал на Тайвань, где сейчас находится резиденция его преемника.
В период наивысшего расцвета на территории располагалось 10 дворцов (больших храмовых комплексов), 81 даосский храм и 36 даосских дворов. Наиболее известны три из них:
1. Дворец Высшей Чистоты(провинция Цзянси)
Дворец Высшей Чистоты (Шанцингун) — даосский храмовый комплекс в городе Шанцин, в горах Лунхушань. Административно подчинён муниципалитету города Интань. Находится на расстоянии 20 км к юго-востоку от Интаня, связан с Интанем автобусом.
Дворец построил основатель даосизма, первый Небесный Наставник Чжан Даолин во II веке н. э..
В состав комплекса входят два дворца, 12 павильонов и 24 двора, здесь Чжан Даолин организовывал основные ритуальные церемонии. Этот комплекс называли также «Столицей бессмертных» и «Городом духов».
В комплексе почти отсутствуют типичные для даосских храмов жертвенники и алтари, считается, что именно здесь духи получают своё назначение и ранг в божественной иерархии.
Весь дворец является священной территорией, на нём практически не было расположено жилых и административных зданий, основные ежедневные церемонии проводятся в другом месте, сам же дворец предназначен для прогулок, медитаций, отдыха, высших ритуалов и является местом единения с природой для старых даосов.
Дворец называется также «столицей бессмертных» и «местом, где сотни духов получают задания». Дворец повёрнут к югу, а с севера упирается в гору Сихуа .
2. Резиденция Небесных Наставников (Тяньшифу) (провинция Цзянси)
Первоначально называвшийся «Обитель Великого Истинного Мужа» — храмовый комплекс в городе Шанцин, занимающий площадь 24000 кв. м.
Комплекс построил основатель даосизма, первый Небесный Наставник Чжан Даолин во II веке н. э..
Здесь находился административный центр Школы Небесных Наставников, известной позже как Школа Истинного Единства, место обитания патриарха и даосская община.
После революции комплекс пришёл в упадок. В апреле 1983 Госсовет КНР расширил список охраняемых объектов, туда вошла также Резиденция Небесных Наставников. Постепенно были выделены средства для реставрации храмовых комплексов, которые были открыты для туризма.
3. Храм Истинного Единства(провинция Цзянси)
Храм Истинного Единства (Чжэнъи) - даосский храм у подножья горы Лунхушань вниз по реке Луси, в 5 км от города Шанцин. Находится в 20 км к югу от города Интань в провинции Цзянси. Это один из центральных храмов Школы Небесных Наставников, храм получил название по имени Школы Истинного Единства, в которую преобразовалась Школа Небесных Наставников в позднее время.
В этом месте основатель даосизма Чжан Даолин выплавлял эликсир бессмертия. Чжан Шэн, четвёртый Небесный Наставник, в последние годы династии Хань построил этот храм, который раньше назывался Храмом Небесных Наставников, позднее храмом Яньфа. В современном виде храм был достроен во время династии Мин, название Храм Истинного Единства дал ему император.
Весь комплекс занимает площадь около 10000 кв. м.
Лушань(провинция Цзянси)
Горный комплекс и национальный парк Китая площадью ок. 300 кв.км в провинции Цзянси к югу от Цзюцзян, рядом с озером Поянху. Объект мирового культурного наследия ЮНЕСКО с 1996 г.
Лушань насчитывает более сотни горных вершин, среди них Шансофэн, Ханьполин, Шуанцзяньфэн, а самая высокая Даханьянфэн (1474 м). Множество водопадов, таких как Кайсянь, Саньдецюань, Шимэньцзянь. Климат среднегорный, с очень тёплым летом (средняя температура июля 25,8 °C) и очень мягкой зимой (средняя температура января 7,3 °C). В отличие от близлежащих городов, превращающихся летом в огромные «раскаленные печи», в Лушане всегда можно насладится прохладой.
Достопримечательности
Буддийский храм Дунлиньсы («Восточный лес»), построен в 386 г. в честь проживавшего здесь монаха Хуэйюань, основавшего школу буддизма Чистой Земли.
Руины даосского монастыря Цзяньцзигуань, основанного в 461 г. авторитетнейшим Лу Сюцзин.
Неоконфуцианская школа Байлудун («Пещера белого оленя»), основанная Чжу Си под пиком Улаофэн («Пять стариков»).
Храм «Дунлиньсы» сооружен у северо-западного подножия гор. В 381 г. монах Хуэйюань (334 - 416) по дороге на юг решил проведать живущего в горах Лушань собрата по учению, который предложил ему задержаться на денек-другой. Глубокая тишина и спокойствие гор так потрясли монаха, что он и думать забыл о продолжение своего путешествия. В 386 г. по указу местного чиновника в честь Хуэйюаня был возведен храм. К тому моменту история проникновения буддизма в Китай уже насчитывала более 300 лет, однако широкого распространения в Китае он все еще не получил. Механически переведенные с санскрита буддийские каноны были доступны пониманию лишь узкого круга интеллигенции и представителей властной верхушки. Хуэйюань был хорошо знаком с учениями буддизма, что помогло ему толковать буддийский канон с позиции знакомых в Китаю конфуцианства и мистики. Постепенно число последователей монаха стало расти. А горы Лушань благодаря Хуэйюаню надолго превратились в центр изучения буддизма в Южном Китае.
На горных тропах среди буддистов нередко встречались и даосы. Вот только путь их лежал в противоположном направлении — к югу-восточному подножию гор Лушань, к даосу Лу Сюцзину — такой же выдающейся фигуре, как буддийский монах Хуэйюань. Свою жизнь Лу Сюцзин проводил в странствиях, пока в 461 г. не ступил на землю Лушанских гор, где он основал монастырь. За 7 лет пребывания в горах Лушань Лу Сюцзин отредактировал и упорядочил разрозненные даосские каноны, написал много трактатов о даосизме, подверг реформированию даосские организации и основал новую секту - «Наньтянь шидао» («Школа Южного неба»). Лу Сюцзин был обладателем самого полного для тех времен собрания даосских канонов, он превратил свой монастырь в крупнейшее в стране хранилище священных книг даосов. После смерти Лу Сюцзина стали величать учителем Цзяньцзи (простота и Тишина), а его монастырь назвали «Цзяньцзигуань».
IV – XIII вв. стали для гор Лушань настоящим «золотым веком». В это период число монастырей и храмов здесь достигло 300, а порой и 500. Среди них преобладали буддийские.
Цинчэншань(провинция Сычуань)
Цинчэншань — гора в окрестностях Чэнду, китайская провинция Сычуань, на которой в 143 г. до н. э. Чжан Даолин основал первый в истории даосский монастырь, тем самым превратив даосизм из философского в религиозное учение. Во времена династии Тан на склонах горы помещалось не менее 70 даосских обителей. Коммунистические власти закрыли большую часть монастырей, однако приблизительно сотня отшельников продолжала на горе вековые даосские традиции. В начале 80х годов XX века большинство монастырей официально были открыты с финансовой поддержкой современных властей. В 2000 г. священная гора Цинчэн занесена ЮНЕСКО в список объектов Всемирного наследия.
Маошань(провинция Цзянсу)
Гора Маошань - гора в китайской провинции Цзянсу, находится на территории городских муниципалитетов Цзюжун и Цзиньтань, к востоку от города Нанкин. Высота горы - до 375 м.
Эта гора играет большую роль в истории даосизма. Здесь около 370 года основатель даосской школы Шанцин Си Ян построил скит, в котором жил со своими учениками. Достаточно скоро гора стала местом паломничества, был построен храмовый комплекс, который стал центром школы Шанцин (которая называлась также Маошань по имени горы). Знаменит храм Маошань даоюань на вершине горы.
Суншань(провинция Хэнань)
Суншань, гора Сун, пров. Хэнань — одна из пяти священных гор в китайском даосизме, однако известна прежде всего как местонахождение монастыря Шаолинь и колыбель чань-буддизма.
Суншань находится в провинции Хэнань, на южном берегу Хуанхэ. Суншань составляют несколько пиков, возвышающихся на высоту до 1500 метров над уровнем моря.
Восемь памятников у подножия горы Суншань, включая древнюю астрономическую обсерваторию, классифицированы ЮНЕСКО как единый памятник Всемирного наследия человечества.
Во времена дин. Цинь (227—206 до н. э.) на ней был основан даосский монастырь Чжунъюэ («Храм Серединной Вершины»). Неподалеку от горы находится Лоян, «столица девяти династий».
На Суншань располагается Сунъян — одна из «Четырех великих академий» древнего Китая, переименованная в 1035 (дин. Сун) из одноименного монастыря (осн. 484 н. э.). Она подверглась разрушению при Мин и была заново отстроена в цинскую эпоху.
Уданшань(провинция Хубэй)
Уданшань, гора Удан — небольшой горный хребет в провинции Хубэй, который находится недалеко от промышленного города Шиянь и около 120 км от города Сянфань.
Горы Уданшань знамениты своими даосскими монастырями и храмами, здесь был даосский университет, в котором исследовалась медицина, фармакология, системы питания, медитация и боевые искусства. Ещё во время Восточной Династии Хань (25-220) гора стала пользоваться особым вниманием императора. Во время династии Тан (618—907) был открыт первый храм — Храм Пяти Драконов.
Значительное строительство было предпринято на горе в XV веке, когда было построено 9 храмов, 9 монастырей, 36 скитов и т.д. Строительство продолжалось 12 лет с 1412. Император Юнлэ, насильственно свергший с трона племянника, не обладал правом наследования, и строительство было затеяно с целью умилостивить духов и получить поддержку народных масс, доказав свою избранность и поддержку высших сил. Несмотря на большой объём строительства, император Юнлэ так и не посетил храмового комплекса. Комплекс сооружений охватывал главную вершину и окружающие её 72 малых пика, было охвачено 80 км.
Во время Культурной революции в Китае (1966—1976) храмы были разрушены, но потом восстановлены.
В 1994 весь комплекс храмов и монастырей на горе получил статус Всемирного наследия ЮНЕСКО.
Архитектура комплекса сочетает в себе лучшие достижения китайской традиционной архитектуры за последние полторы тысячи лет.
Наиболее знаменательные сооружения:
Запретный город, построенный на самой вершине горы Тяньчжу (колонна, подпирающая Небо). Город строится в то же самое время, что и Запретный город в Пекине, он окружён толстой каменной стеной и имеет четыре входа. За стеной — несколько храмов и на самой вершине — Золотой павильон.
Храм Наньян
Храм Пурпурного Облака
Храм Сына Неба
На горе имеется несколько школ боевых искусств, в частности Кунг фу.
Тайшань(провинция Шаньдун)
Тайшань (буквально Гора Восхода, то есть Восточная гора) — гора в китайской провинции Шаньдун высотой 1545 м.
Гора Тайшань обладает большой культурной и исторической значимостью и входит в число пяти священных гор даосизма. Традиционно гора считалась местом обитания даосских святых и бессмертных. Самый высокий пик высотой 1545 м называется Пиком Нефритового Императора. В Китае гора Тайшань ассоциируется с восходом солнца, рождением, обновлением. Храм на вершине горы — цель многочисленных паломников на протяжении 3000 лет. Сейчас на гору можно подняться на подъёмнике.
Гора Тайшань находится к северу от Тайань и к югу от столицы провинции, города Цзинань. Основание горы занимает площадь 426 км².
Тайшань была местом священнодействия с незапамятных времён, по меньшей мере со времён периода Шан. В какое-то время церемония на горе Тайшань приобрела официальный статус; гора стала главным местом, где Император обращался к Небу и Земле (церемония фэншань).
Помимо Пика Нефритового Императора интерес представляют и другие образования, такие как Пик Небесной Свечи, Утёс Веера, Котловина Задней Горы или Мост Бессмертных.
На территории горы имеется 22 храма. На горе выдолблено и построено 7200 ступеней до самой вершины.
Храм Божества Горы Тай — самый большой и древний комплекс на горе, он занимает площадь 96 тыс. м² Храм построен во время династии Цинь. Важными храмами являются также Храм Голубого Облака, посвящённый Богине горы Лаому, и Храм Священной Скалы, в котором имеется Зал Тысячи Будд.
Согласно древнему суеверию, можно «обрести Небеса», если броситься вниз с вершины горы Тайшань. Поэтому регулярно находилось немало паломников-самоубийц, стремившихся сброситься вниз с вершины горы.
С 1987 гора Тайшань причислена ко Всемирному Наследию ЮНЕСКО.
Лаошань(провинция Шаньдун)
В Китае Лаошань называют «самой знаменитой горой на морском побережье». Она находится в южной части Шаньдунского полуострова, к северо-востоку от города Циндао. Площадь горного массива составляет 446 квадратных километров.
Окрестности этой горы изобилуют историческими достопримечательностей. Это, в частности, даосский монастырь и дворец Тайцин, дворец Тайпин, а также многочисленные горные потоки, источники и водопады.
Восточный склон горы Лаошань поднимается прямо из вод Желтого моря. Ее вершина находится на высоте 1133 метра над уровнем моря. Это самая высокая гора на восточном побережье КитаяЗдесь нет ни знойного лета, ни суровых зимних морозов.
Гора Лаошань в древности была известна тем, что здесь находился важный центр распространения даоссизма. Периоды династий Хань, Тан, Сун и Юань, Мин и Цин считаются временем расцвета этого учения. Здесь было много монастырей и жили тысячи даосских монахов. Сегодня осталось всего лишь около 10 даосских монастырей, охраняемых государством.
Хуашань(провинция Шэньси)
Хуашань — одна из пяти Священных Гор даосизма в Китае, находится в хребте Циньлин на территории провинции Шэньси, недалеко от уездного города Хуаинь. Гора знаменита изысканными живописными скалами и сложным опасным подъёмом на вершину. Горная тропинка соединяет много вершин до самой высокой 2100 м. По дороге находятся многочисленные даосские монастыри, пагоды, храмы.
Горные хребты Хэншань(провинция Хунань)
Хэншань - гора в провинции Хунань, называется также Наньюэ Хэншань, недалеко от города Хэншань и посёлка Наньюэ, находится в 50 км к северу от города Хэнъян и в 110 км к югу от города Чанша. Входит в число пяти священных гор даосизма.
Название Хэншань означает «Гора равновесия». «Наньюэ» означает «Южный пик». На этой горе расположено большое количество даосских храмов и буддийских монастырей. Весь горный комплекс имеет 150 км в длину, на нём расположено 72 горных вершины.
Весь комплекс занимает площадь около 100 000 кв.м. Территория горы объявлена заповедником.
Главный храм комплекса Наньюэ Дамяо, расположенный в посёлке Наньюэ в провинции Хунань, у подножия горы Хэншань. Название храма переводится как «Великий Храм Наньюэ» или «Великий Храм Южного Пика»; Южным Пиком (Наньюэ) называют гору Хэншань. Располагается недалеко от города Хэншань, находится в 50 км к северу от города Хэнъян и в 110 км к югу от города Чанша, административно входит в территорию муниципалитета города Хэнъян.
Большинство храмов комплекса посвящено даосским божествам. Храм включает в себя также буддийский монастырь и конфуцианский алтарь.
Дата основания храмового комплекса не известна. Значительная реконструкция проводилась в 1882 году. Во время культурной революции комплекс был разрушен, но с 1980 стал восстанавливаться, в настоящее время охраняется государством.
Лофушань(провинция Гуандун)
Горы Лофушань является одними из 10 самых священных гор даосизма в Китае. Они находятся в уезде Боло города Хуйчжоу провинции Гуандун, на западе граничат с городами Гуанчжоу, Фошань, на юге – с Чэньчжэнем. Площадь ландшафтной территории составляет 308,5 кв. км. лавный пик гор Лофушань Фэйюньдин имеет высоту 1296 м. над уровнем моря, вершину которого часто окружают белые облака и туман. В горах Лофушань осталось много достопримечательностей даосизма, таких, как обители Хуанлун, Цзютянь, Сулао и др. Среди них самой известной считают обитель Чунсюй с 1600-летней историей, находящейся в районе Чжуминдун.
Синтоїзм– одна із найбільших у світі етнічних релігій за кількістю віруючих. Послідовників цієї релігії нараховують близько 100 мільйонів осіб. Основна маса представників синтоїзму проживає в Японії, оскільки синто це – релігія корінних жителів японського архіпелагу.
Вона сформувалася у УІ-УІІ ст. на базі родоплемінних анімістичних культів і шаманства. Синтоїсти поклоняються сонму божеств і духів (камі), які, згідно з їхніми уявленнями, оживляють природу і здатні втілитися в будь-який предмет (спис, фігурку божества, дзеркало та ін.), що стає об'єктом поклоніння (синтай - дослівно "тіло бога"). Найважливішою серед божеств в синтоїзмі є сонячна богиня Аматерасу Омікамі. Головне в синтоїзмі - поклоніння численним камі, які спочатку були уособленням тварин і рослин, предметів і явищ природи, душ предків. Згідно із синтоїзмом зв'язок між камі і людьми здійснюється через представника богині Сонця на Землі - імператора (мікадо), який вважається родоначальником усіх японців. Священною книгою синто є збірник легенд "Код-зікі".
Складовими державного синтоїзму в Японії стали тенноїзм - культ імператора (тенно) і його предків; династичний синтоїзм, тобто культ, що особливо вшановується імператорською сім'єю, яка нібито перебуває в родинних зв'язках з богами; храмовий синтоїзм - культ різних богів у храмах; домашній синтоїзм - культ богині Аматерасу в кожній "вірнопідданій" сім'ї.
Метою життя, згідно із синтоїзмом, є здійснення ідеалів предків. На відміну від буддизму, який визнають багато японців, що вбачають у ньому гарант свого потойбічного благополуччя, з синтоїзмом вони пов'язують свої надії на краще земне життя. З 1946 року синтоїзм в Японії відокремлений від держави. Формально був відкинутий культ імператора, хоча покійні імператори продовжують вшановуватися як "боги" і на їх честь споруджено багато храмів.
Велику вплив на синтоїзм зробив буддизм, який проник у Японію у VII столітті. З приходом буддизму в Японію, синтоїзм асимілювався з ним, хоча були періоди коли представники цих релігій між собою ворогували. Буддизм в Японії не мав великої популярності серед простого населення, його сповідувала лише японська аристократія, і тому він не став державною релігією. Важливим фактом збереження синтоїзму, як самостійної релігії відіграв інститут імператорства, оскільки японським імператорам не хотілося втрачати своєї божественності, то вони вирішили не приймати буддизм державною релігією, який пропагував рівність людей.
Сучасний синтоїзм насичений великою кількістю течій, який по своєму трактують священні тексти, та вчення синтоїстських святих. Навіть у сучасному секуляризованому світі синтоїзм не втратив своєї японської самобутності, за якою тільки японець може бути синтоїзтом. Сучасний синтоїзм практично не займається прозелітизмом, лише окремі секти синто намагаються збільшити свою кількість послідовників задля власного збагачення.
По данным Службы статистики Японии при Министерстве культуры и науки Японии на 31 декабря 2000 года, 31 декабря 2005 — 31 декабря 2008 годов
Количество общин
| Год | 2000 | 2005 | 2006 | 2007 | 2008 |
| Синто | 89040 | 88714 | 88585 | 88788 | 88861 |
| Буддизм | 85745 | 86415 | 86368 | 85994 | 85897 |
| Христианство | 9050 | 9353 | 9376 | 9330 | 9260 |
| Другое | 41228 | 40059 | 39542 | 39858 | 39410 |
| Всего | 225063 | 224541 | 223871 | 223970 | 223428 |
Организация
До реставрации Мэйдзи проведение обрядов и содержание храмов было, по сути, чисто общественным делом, к которому государство не имело никакого отношения. Храмы, посвящённые клановым божествам, содержались соответствующими кланами, храмы местных ками находились на содержании у общины молящихся в них местных жителей. Естественная миграция населения постепенно «размывала» традиционные географические ареалы тех или иных кланов, переселяющиеся далеко от родных мест члены кланов не всегда имели возможность периодически возвращаться к храмам своего клана, из-за чего основывали новые храмы клановых божеств в местах своего нового проживания. В результате «клановые» храмы появились по всей территории Японии и, фактически, превратились в аналог храмов местных ками. Вокруг этих храмов также складывалась община верующих, содержащая храм, а служили в них жрецы из традиционных жреческих родов. Исключение составляли лишь несколько важнейших храмов, подконтрольных семье императора Японии.
С приходом эры Мэйдзи ситуация коренным образом изменилась. Храмы были национализированы, жрецы стали государственными служащими, назначаемыми соответствующими учреждениями. После завершения Второй мировой войны в 1945 году была принята Директива о синтоизме, запрещающая государственную поддержку синтоизма, а годом позже положение об отделении церкви от государства было отражено в новой Конституции Японии. Государственные органы управления храмами были упразднены в 1945 году, но появились три общественные организации, занимающиеся религиозными вопросами: Дзинги Кай (ассоциация синтоистских жрецов), Котэн Кокю Сё (исследовательский институт японской классики) и Дзингу Хосай Кай (ассоциация поддержки Великого Храма). 3 февраля 1946 года эти организации были распущены, а их лидеры учредили Дзиндзя Хонтё (Ассоциацию синтоистских храмов) и призвали жрецов местных храмов присоединяться к ней. Большинство храмов вошли в Ассоциацию, около тысячи храмов остались независимыми (из них лишь 16 храмов всеяпонского значения), кроме того, около 250 храмов объединились в ряд небольших ассоциаций, среди которых наиболее известны Хоккайдо Дзиндзя Кёкаи (Ассоциация храмов Южного Хоккайдо), Дзиндзя Хонкё (Ассоциация храмов Киото), Кисо Митакэ Хонкё (Ассоциация храмов префектуры Нагано).
Ассоциация синтоистских храмов управляется советом из представителей местных ассоциаций 46 префектур (Дзиндзя-тё). Во главе совета стоит избираемый исполнительный секретарь. Совет принимает все крупные политические решения. Ассоциация имеет шесть департаментов и располагается в Токио. Первым её президентом был верховный жрец храма Мэйдзи Нобусуку Такацукаса, которого сменил на этом посту Юкидата Сасаку, в прошлом — верховный жрец Великого Храма Исэ. Почётный президент Ассоциации — госпожа Фусако Китасиракава, Верховная Жрица храма Исэ. Ассоциация контактирует с прочими религиозными объединениями Японии и тесно связана с Университетом Кокугакуин, единственным учебным заведением в стране, где изучается синтоизм. Неофициальным печатным органом Ассоциации является еженедельник «Дзиндзя Симпо»[ja] (яп.神社新報дзиндзя-симпо:, «новости святилищ»).
На местном уровне храмами, как и в эпоху, предшествующую реставрации Мэйдзи, управляют жрецы и выборные комитеты, созданные из прихожан. Храмы регистрируются у местных властей как юридические лица, владеют землёй и строениями, основой их экономики являются фонды, создаваемые за счёт пожертвований и подарков прихожан. Мелкие местные храмы в сельской местности, зачастую не имеющие даже постоянного жреца, нередко существуют целиком на общественных началах, поддерживаемые исключительно местным населением.
В Японии на сегодняшний день имеется около 80 тысяч синтоистских храмов и два университета синто, где готовят синтоистских священнослужителей: Кокугакуин[en] в Токио и Когаккан[en] в Исэ. В храмах регулярно исполняются положенные ритуалы, проводятся праздники. Крупные праздники синто проходят очень красочно, сопровождаются, в зависимости от традиций конкретной провинции, факельными шествиями, фейерверками, костюмированными военными парадами, спортивными состязаниями. Японцы, даже нерелигиозные или относящиеся к другим конфессиям, массово принимают участие в этих праздниках.
Практически любые празднования в Японии так или иначе связываются с синтоизмом или сопровождаются синтоистской символикой. Так, например, на традиционный праздник Нового года (несмотря на то, что он, как и григорианский календарь, заимствован в Европе) у входа в дом устанавливается кадомацу — украшение из веток дерева, которое, по синтоистским представлениям, является временным пристанищем ками-хранителя, посещающего дом в праздник и, соответственно, оберегает жилище от вторжения злых духов.
Синтоистской символикой в доме и посещением храма отмечается Новый год по старому (китайскому) календарю, приходящийся на 4 или 5 февраля и символизирующий приход весны. Традиционный праздник сева риса сопровождается молитвами о хорошем урожае, в праздник середины года ками благодарят за хороший урожай. З марта отмечается Праздник кукол, 5 мая — день детей, 7 июля — Танабата (Праздник звёзд); традиционно они считаются синтоистскими, хотя специалисты находят, что они, возможно, заимствованы из Китая
Зороастризм, як і всяка сформована релігія із своїм сакральним писанням, має повний комплект анімістичних, міфологічних, фетишистських і магічних уявлень та ідей. З них і формується віровчення й культ.
Головним натільним символом прихильника вчення Заратуштри була нижня біла сорочка Седр, зшита з одного шматка бавовняної тканини, що завжди мала рівно 9 швів, і кошти — тонкий пояс, сплетений з 72 ниток білої овечої вовни. Кошти носиться на талії обгорнутий тричі та зав'язаний на 4 вузли. Починаючи молитву, перед будь-якою важливою справою чи прийняттям рішення зороастрієць здійснює обмивання і перев'язує свій пояс (обряд Пад'яб-Кошти). Седр символізує захист душі від зла і спокус, її кишеньку — скарбничку благодіянь. Кошти уособлює зв'язок з Ахура Маздою і всім його творінням. Вважається, що людина, регулярно пов'язуючи пояс, має зв'язок з усіма зороастрійцями світу та отримує свою частку від їхніх благодіянь.
Носіння священного одягу є обов'язком заратуштрійця. Релігія наказує перебувати без Седр і кошти якомога менше часу. Седр і кошти необхідно постійно підтримувати в стані чистоти. Допускається наявність змінного комплекту, на випадок, якщо перший випраний. При постійному носінні Седр і кошти їх прийнято міняти два рази на рік — на Новруз та свято Мехрган.
Іншим символом зороастризму є вогонь взагалі і аташдан— переносний (у вигляді посудини) або стаціонарний (у вигляді платформи) вогненний вівтар. На таких вівтарях підтримують священні вогні зороастризму. Ця символіка отримала особливого поширення в мистецтві Сасанідської імперії. В давнину «горюче повітря» - природний газ з вулканічнихтріщин, збирали за допомогою очеретяних трубочок в шкіряні бурдюки і на в'ючних тваринах або морських судах перевозили в країни, населення яких сповідувало зороастризм.
Популярним символом також став фаравахар, людський образ у крилатому колі з наскальних рельфів Ахеменідів. Зороастрійці традиційно не визнають його образом Ахура Мазди, а вважають його зображенням фраваші.
Важливе символічне значенням для зороастрійців має білий колір— колір чистоти та доброти, а в багатьох обрядах також зелений колір — символ процвітання та відродження.
Цифры ниже основаны на исследовании Федерации зороастрийских ассоциаций Северной Америки, а также этнографических исследованиях парсской и других зороастрийских этнорелигиозных общин.
| Страна | Число верующих[1] | Процент верующих |
 Индия
| 69,000 | 0.006 |
 Иран
| 20,000 | 0.026 |
 США
| 11,000 | 0.004 |
 Афганистан
| 10,000 | 0.031 |
 Великобритания
| 4,105 [2] | 0.007 |
 Канада
| 5,000 | 0.014 |
 Пакистан
| 5,000 | 0.002 |
 Сингапур
| 4,500 | 0.087 |
 Азербайджан
| 2,000 | 0.022 |
 Австралия
| 2,700 | 0.012 |
| Страны Персидского залива | 2,200 | 0.005 |
 Новая Зеландия
| 2,000 | 0.045 |
| Всего | 137,400 | - |
Дата добавления: 2018-05-01; просмотров: 347; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!