Функціональне призначення різних видів діяльності

Лекція 2  Діяльнісний підхід до логіко-математичної освіти дошкільників (2 год.)

План

1. Характеристика діяльнісного підходу

2. Різні види діяльності

3. Функціональне призначення різних видів діяльності

4. Діяльнісний підхід у педагогіці

Літературні джерела

1. Леушина А. Математические знания и их роль в уственном развитии дошкольников. // Дошкольное воспитание. – № 9. – 1996.

2. Метлина Л.С. Математика в детском саду. – М., 1984.

3. Щербакова К.Й. МФЕМ знань у дошкільників. – К., 1996.

4. Базовий компонент дошкільної освіти // Дошкільне виховання. – 1999. – № 1.

5.Корнеева Г, Родина Е. Современные подходы к обучению дошкольников математике. // Дошкольное воспитание. – 2000. – № 3. – С.46-49.

6. Баглаєва Н. Обчислювальна діяльність дошкільнят // Палітра педагога. 2001. – № 3. – С. 10-13.

7.Огурцов А.Л. Деятельность / А.П.Огурцов, С.Г.Юдин // Большая советская энциклопедия: в 30 т. – Т. 8. – Москва: Сов. энцикл., 1972. –592 с.

8. Каган М.С. Человеческая деятельность (Опыт системного анализа) / М.С.Каган. – Москва: Политиздат, 1974. - 328 с

 

§1. Характеристика діяльнісного підходу

Діяльність як філософська категорія визначається „специ­фічно людською формою ставлення до навколишнього світу, зміст якої складає її доцільну зміну та перебудову" [36, с. 180]. При цьому зміна зовнішнього світу є лише передумовою для самозміни людини.

Наприкінці XIX - на початку XX ст. розроблялися різно­манітні теорії, які стосувалися переважно такої істотної скла­дової діяльності, як дія. Так, Дж.Д'юї на основі філософії праг­матизму створив теорію дій як інструментального змісту людсь­ких понять і побудував на ній принципи навчання дітей [15].

Лише в 30-і роки XX ст. погляд на діяльність як особливу детермінанту процесів свідомості міцно затвердився у вітчиз­няній психології перш за все завдяки роботам О.Ухтомського й М.Басова, які сприяли виділенню діяльності в особливу катего­рію, що не зводилася до інших форм. М.Басов під діяльністю розумів особливу структуру, що складається з окремих актів і механізмів, зв'язки між якими визначаються завданнями діяльності. Вона, на його думку, може мати стабільну структу­ру, стереотипізовану за допомогою засвоєних навичок або кож­ного разу утворювану при вирішенні нових завдань. М.Басов розглядав людину як діяча в середовищі й, вивчаючи проблеми розвитку дитини, визначав діяльність як фактор розвитку осо­бистості Розробка психологічної теорії діяльності в нашій країні аси­мілювала й удосконалила досягнення світової психологічної науки, водночас ідеї Л.Виготського, В.Бехтерєва, І.Сєченова значною мірою вплинули на розробку нових теорій за кордо­ном.

Проблему діяльності ґрунтовно розробляли О.Леонтьєв, С.Рубінштейн, Б.Ломов, Б.Ананьєв, Б.Теплов та ін. Наукова школа Л.Виготського - О.Леонтьєва започаткувала психологію, основою якої є категорія діяльності. Незважаючи на те, що С.Ви-готський не досліджував безпосередньо проблему діяльності, його ідеї, за словами О.Леонтьєва, слугували „наріжним каме­нем, основою для всієї розробленої ним теорії суспільно-істо­ричного розвитку психіки людини" [29, с. 19]. Описуючи про­цес інтеріоризації діяльності, він виділив важливі положення про те, що основою психологічного розвитку людини є якісна зміна соціальної ситуації її життя або її діяльності, і психічні новоутворення, що виникають у людини, є похідними від інте­ріоризації вихідної форми її діяльності.

У роботах О.Леонтьєва категорія діяльності посідає цент­ральне місце, що дозволяє іменувати систему його поглядів „психологічною теорією діяльності". Для методологічного підходу О.Леонтьєва характерним є визнання категорії пред­метної діяльності „не тільки вихідною, але й найважливішою" [ЗО, с. 81]. Він розробив докладний опис морфологічної побудо­ви діяльності й показав умови переходу від одного рівня діяль­ності до іншого.

С.Рубінштейн, об'єднавши ідеї С.Виготського щодо систем­ної й смислової будови свідомості та спираючись на структуру діяльності, що посідала головне місце в роботах М.Басова, роз­робив концепцію, відповідно до якої зовнішні причини вплива­ють на об'єкт за допомогою внутрішніх умов, а ті, у свою чергу, формуються в процесі взаємодії людини зі світом. С.Рубінш­тейн зазначав, що „дитина розвивається, виховуючись і навча­ючись. Це означає: виховання й навчання включаються до са­мого процесу розвитку дитини, а не надбудовуються над ним..." і далі „особистісні психічні властивості дитини, її риси харак­теру тощо не лише виявляються, але й формуються в ході влас­ної діяльності" [47, с. 192]. На відміну від індивіда, особистість не передує діяльності, вона формується в ході самої діяльності, створює саму себе. Джерело розвитку особистості полягає в її внутрішніх протиріччях, вирішення яких перетворює діяль­ність.

С.Рубінштейну належить визначення найважливішого принципу єдності свідомості й діяльності, що складає основу діяльнісного підходу. „Діяльність та свідомість - не два в різні сторони звернені аспекти. Вони утворюють органічну цілу то­тожність, але не єдність" [46, с. 51]. Він же виокремив основні види діяльності: працю, гру, навчання - й описав специфічні для кожного з цих видів мотивації. Мотиваційний бік діяль­ності так само, як і принцип розвитку свідомості в діяльності, що закладений у працях С.Рубінштейна, знайшов продовжен­ня в дослідженнях інших авторів (Б.Ломов, О.Захаров, В.Шад-ріков тощо). Цю саму проблему одночасно вивчали за кордоном (Ж.Нюттен, Х.Хекхаузен).

Психологія вже давно встановила, що знання можливо зас­воїти лише в процесі їх використання в діяльності. Це зумовле­но тим, що засвоєння знань відбувається одночасно із засвоєн­ням способів дій з ними.

Діяльнісний підхід у житті взагалі є досягненням психо­логії. Він ґрунтується на принциповому положенні про те, що психіка людини нерозривно пов'язана з її діяльністю й діяль­ністю ж обумовлена.

При цьому діяльність ми розуміємо як „активність, що ре­гулюється свідомістю, породжується потребами та спрямована на перетворення зовнішнього світу та самої людини" [12, с. 83]. Тобто активність суб'єкта проявляється в процесі його взаємодії з навколишнім світом. Ця взаємодія складається з вирішення життєво важливих завдань, що визначають сутність існування й розвитку людини. За влучним висловом засновника діяльніс­ного підходу в психології О.Леонтьєва, людське життя - це „су­купність, точніше система, діяльностей, що змінюють одна одну" [ЗО, с. 18].

Психологічна характеристика діяльності вимагає розгля­дати її як складне динамічне явище, поєднання різноманітних елементів (компонентів), що пов'язані між собою й визначають функціональну структуру діяльності. Структурний аналіз діяльності проводиться з різними цілями, і при цьому викорис­товується широке розмаїття типів і наборів основних структур­них компонентів. У різних аспектах аналіз структури діяль­ност розглядався в працях Г.Атанова, О.Волкова, В.Зінченка, О.Конопкіна, О.Леонтьєва, Б.Ломова, М.Ніколова, В. Шадріко-ва та ін.

Під структурою діяльності автори розуміють взаємозв'язок між елементами, які складають певну систему, спрямовану на одержання зазначеного результату [19]. Аналіз досліджень доз­волив визначити узагальнену схему орієнтовної основи діяль­ності: мета діяльності; логічна структура етапів діяльності; кри­терії оцінки результатів діяльності на кожному етапі; спосіб дії на кожному етапі; оцінка досягнутих результатів, аналіз та ко­ригування способів дій.

Діяльність є формою зв'язку суб'єкта зі світом. Вона містить два взаємодоповнюючих процеси: активну перебудову світу суб' єктом (опредмечення) і зміну самого суб'єкта за рахунок уби­рання в себе все більш широкої частини предметного світу (роз-предмечення). Діяльність є первинною відносно суб'єкта й пред­мета діяльності. І суб'єкт, і об'єкт ніби уособлюються в процесі діяльності. Головний канал розвитку суб'єкта - інтеріоризація - перехід форм зовнішньої матеріально-чуттєвої діяльності до внутрішнього плану [51]. Впливаючи на зовнішній світ і зміню­ючи його, людина змінює й саму себе.

Головна характеристика діяльності - її предметність. Під предметом розуміємо не лише природний об'єкт, а й предмет культури, у якому зафіксовано певний суспільно вироблений спосіб дії з ним. Та цей спосіб відтворюється кожного разу, коли здійснюється предметна діяльність. У цій характеристиці відображено обумовленість процесу діяльності зовнішнім світом (матеріальним та ідеальним) і спрямованість розвитку самої діяльності та її суб'єкта на освоєння все нових предметів, на включення все більшої частини світу в діяльнісні стосунки [ЗО].

Інша характеристика діяльності - її соціальна, суспільно-історична природа. Самостійно відкрити форми діяльності з предметами людина не може. Це відбувається за допомогою інших людей, які демонструють зразки діяльності та включа­ють людину до спільної діяльності, тим самим передаючи її досвід. Перехід від діяльності, розподіленої між людьми, що виконується в зовнішній (матеріальній) формі, до діяльності індивідуальної (внутрішньої) і складає основну лінію інтеріо­ризації, у ході якої формуються психологічні новоутворення (знання, уміння, здібності, мотиви тощо) Діяльність передбачає цілеспрямовану активність, яку спо­нукають або зовнішні обставини, або стан потреби, що вимагає задоволення. У випадку, коли людина є автором власної актив­ності, таку активність називають суб'єктною. Умовою реалізації такої активності є суб'єктивний досвід.

За визначенням І.Якіманської, суб'єктивний досвід - це „досвід поведінки, яку ми вже пережили або переживаємо, у якій сама людина може усвідомити свої можливості, у якій вона хоча б приблизно знає правила організації власних дій та влас­ної позиції, у якій зафіксовано значні для неї цінності, існує визначена ієрархія уявлень, відносно яких людина здатна виз­начити, що їй самій потрібно та чого вона хоче" [63, с. 72].

Суб'єктивний досвід має в цьому випадку характеристики ціннісні, рефлексивні, комунікативні, операційні. Саме така сукупність параметрів досвіду забезпечує самостійність інди­віда, його доцільну діяльність

 

§2. Різні види діяльності

Діяльність завжди будується в конкретних умовах життя. О.Леонтьєв зазначає, що деякі типи діяльності є „провідними на певній стації розвитку індивіда, а інші - менш важливими. Одні відігракть важливу функцію в розвитку, інші - допоміж­ну. Відповіді о до цього можна сказати, що кожен рівень роз­витку характеризується специфічним ставленням дитини до діяльності, яса є провідною на певній стадії" [ЗО, с. 193].

Якість провідної на кожному віковому етапі діяльності зу­мовлюється ззачною мірою якістю опанування тих видів діяль­ності, що була провідними на попередніх етапах розвитку, ос­кільки саме вяих відбувалося формування найважливіших дій, психічних процесів і якостей.

Так, на першому році життя розвиток дитини визначається її спілкуванням з дорослими. Можна сказати, що немовля є со­ціальною істотою, оскільки всі його зв'язки з навколишнім світом від самого початку опосередковуються іншою людиною. Чим більше вражень отримує немовля, тим кращою виявляєть­ся його реакція зосередження, тим відчутніші позитивні емоції, а отже успішніше здійснюється психічний розвиток.

У ранньому дошкільному віці спостерігається потреба ди­тини в русі. Це обумовлено не лише фізіологічними процесами, що відбуваються в організмі дитини. Будь-яке пізнання почи­нається з діяльності. Маніпулюючи з предметами, дитина не лише освоює певні дії з ними, але й збільшує запас власних знань про цей предмет [28, с. 9]. Учені наполягають, що у спілкуванні індивід отримує не лише раціональну інформацію, формує спо­соби розумової діяльності, але й завдяки наслідуванню, запози­ченню та ідентифікації засвоює людські емоції, відчуття, фор­ми поведінки [6, с. 433].

У наступний віковий період - на другому й третьому роках життя провідною стає предметна діяльність, у процесі якої діти починають розуміти призначення й функції речей.

Особливе значення для психічного розвитку мають так звані дії співвідношення предметів, коли якийсь предмет застосо­вується задля іншого. На основі досягнень психічного розвит­ку й збагачених умінь у дитини наприкінці раннього віку з'яв­ляється тенденція до самостійності, намагання діяти без допо­моги дорослого.

Прагнення до самостійності, інтерес до життя дорослих і намагання проникнути в їхній світ знаходить утілення в пере­ході дітей до ігрової діяльності. Отже, гра з'являється не з при­мусу, а виходить з безпосередніх інтересів і потреб дитини [28,

с. 11].

На цьому етапі дуже корисним є проведення пальчикової гімнастики.

Пташка. „Літати - це так чудової" - сказала права рука лівій. Обидві руки з'єдналися. Махнула права рука - не вихо­дить злетіти. Махнула ліва - не виходить. А якщо спробувати разом? Один, два, три - полетіла пташка. Вверх - вниз, вліво -вправо.

Рибка. Спочатку з'явилася рибка - права рука. Плавала вона куди заманеться: вверх до поверхні води, вниз на дно. Але їй було сумно одній. Та ось з'явилась ще одна рибка - ліва рука. Рибки почали плавати то разом, то окремо, то поряд одна з од­ною.

Ігрова діяльність - провідна в дошкільному дитинстві - є найбільш доступною для дитини, найповніше відповідає її пси­хічним і фізичним можливостям. „Чим більше дитина граєть­ся, чим різноманітніші її ігри, тим краще вона розвивається, тим більшого досвіду набуває" [35, с. 3].

В ігрових діях розвивається мовлення, мислення дитини, її почуття й спри гі мання світу, збагачується емоційна сфера. Саме гра виступає джерелом формування нових, більш високих за своїм суспільним змістом, мотивів. Детально ігрову діяльність буде розглянуто в наступному модулі.

У дошкільному віці також інтенсивно розвиваються продук­тивні види діяльності - малювання, ліплення, конструюван­ня, аплікація. На відміну від гри, вони спрямовані на матеріа­лізацію певного задуму, у них важливий сам процес виконан­ня, оскільки результат роботи завжди має відповідати тим чи тим вимогам.

Малювання. У малюнках діти зображують увесь свій досвід, який складається з минулої взаємодії з предметом, відобража­ють зорове враження від предмета. Зображувальна діяльність дитини залежить від її навчання, унаслідок якого вдосконалю­ються графічні образи, які поступово візуально наближаються до реального предмета. Зміст малюнків обумовлено сензитив-ністю дитини, ціннісною орієнтацією суспільства, родини, сту­пенем орієнтування дитини на реальну або уявну дійсність. Також існує індивідуальна прихильність дитини до певного предмета.

Конструювання. Для виконання роботи діти повинні знати особливості будівельного матеріалу, способи та послідовність побудови. Виокремлюють такі типи конструювання:

1) за зразком (зразок можна створити безпосередньо перед дітьми) - діти повинні оволодіти вмінням обстеження пред­метів, виокремлення частин, аналізу їх розташування;

2)за умовами - діти повинні враховувати задані умови, про­являти ініціативу, творчість;

3)за задумом - діти навчаються планувати, колективно об­говорювати задуми, реконструювати.

Різні види продуктивної діяльності вимагають специфіч­них способів роботи, особливих прийомів обстеження предметів та їх якостей. У сукупності вони розвивають уміння сприймати предмети в цілому, виділяти окремі ознаки й властивості їх, що важливо для розвитку сенсорики й творчих здібностей дошкіль­нят.

У дошкільному віці закладаються основи для появи нових видів діяльності - навчальної та трудової.

З віком у дитини поступово збагачуються форми, зміст і структура діяльності, зокрема пізнавальна, яка на перших по­рах утілена в предметні дії дитини. Але тут уже починає вияв­лятись пізнавальне ставлення до завдання, яке дитина виконує шляхом практичних дій. Дошкільники швидко накопичують досвід раціонального використання предметів і різних способів дій з ними, переймаючи в близьких дорослих найбільш ефек­тивні прийоми в процесі взаємодії та спілкування [62, с. 26].

Суттєві зміни в пізнавальну діяльність дитини вносить ово­лодіння мовленням, яке дає усвідомлення найважливішого ком­поненту пізнання - орієнтовної дії. У пізнавальній діяльності поряд з діями працює й система знань суб'єкта, активність якої не змінює предмет, а лише відображає його властивості, ство­рює відповідний образ.

Таким чином, дошкільникам притаманні такі види діяль­ності: пізнавальна, предметно-практична, спілкування, ігро­ва, художня

Таблиця 1

Функціональне призначення різних видів діяльності

Пізнавальна діяльність	сприяє вихованню світогляду, моральних, естетичних якостей дітей
	розвиває пізнавальні сили, особистісні утворення: активність, самостійність, пізнавальний інтерес
	виявляє й реалізує потенційні можливості дітей
	прилучає до пошукової та творчої діяльності
Предметно-практична діяльність	озброює практичними знаннями, уміннями й навичками
	розвиває сенсорно-рухливу сферу
	розширює загальний кругозір
	готує психологічно та практично до праці
	допомагає визначити значущість праці в житті людини
Спілкування	сприяє обміну досвідом і знаннями
	установлює комунікативні взаємозв'язки між учасниками спілкування
	сприяє формуванню міжособистісних стосунків
	сприяє стимуляції будь-якої діяльності
Ігрова діяльність	сприяє розвитку пізнавальних інтересів у дітей стимулюь і творчі процеси діяльності створює приємну атмосферу для навчально-виховного процесу
	сприяє розвитку інтересу до навчання
	створює умови переносу сформованих знань, умінь і навичок у нестандартні ситуації
Художня діяльність	сприяє естетичному сприйманню й освоєнню діяльності
	розвиває художній кругозір дитини
	формує ціннісні орієнтації в галузі мистецтва, збагачує емоційну сферу дитини виявляє та розвиває творчі здібності дитини

 

 

§3. Функціональне призначення різних видів діяльності

Функціональне призначення різних видів діяльності роз­глянуто в таблиці 1, передусім у контексті природничо-мате­матичної освіти дітей Навчання й виховання - спеціально організовані види діяль­ності людей, у процесі якої вони засвоюють досвід попередніх поколінь. З огляду діяльнісного підходу, замість двох проблем - передати знання та сформувати вміння з їх використання -перед навчанням постає одна - сформувати такі види діяльності, які від початку містять задану систему знань, та забезпечити їх використання в заздалегідь передбачених межах [54, с. 15].

Отже, у більшості випадків головним завданням освіти вис­тупає не засвоєння знань, а формування досвіду діяльності з об'єктом пізнання. У процесі діяльності дитина вивчає власти­вості об'єктів, їх функціональну характеристику, будує взає­модію з іншими дітьми та вже на цій основі збагачує свої знання

 

 

§4. Діяльнісний підхід у педагогіці

Феномен діяльності в педагогіці детально розглядає Т.Щу-кіна, яка висуває низку положень:

1.Діяльність дитини пов'язана з діяльністю інших людей. У цьому процесі здійснюється обмін досвідом діяльності, її ви­дами, способами, завдяки чому відбувається значне збагачення діяльності кожного. Порівняння власних способів діяльності зі способами діяльності інших змушує дітей детально розглядати свої можливості. Збагачується мотивація діяльності. Діяльність у колективі здійснюється більш усвідомлено й емоційно, отже, більш продуктивними стають її результати.

2.Розвиток діяльності пов'язаний з поступовим розвитком особистості, оскільки змінюється характер діяльності (виконав­ча - активно-виконавча - активно-самостійна - творчо-само­стійна).

3.Зміна характеру діяльності впливає на зміну позиції ди­тини в навчально-виховному процесі (від об'єкта до суб'єкта діяльності).

1.Становлення особистості пов'язане зі зміною регулятив­них механізмів (зовнішні та внутрішні). Рівень саморегуляції - основний показник і механізм формування особистості. Зміна позиції дитини обумовлена також міжсуб'єктни-ми відносинами вихователя й дітей. У процесі діяльності до са­морегуляції приводять важливі особистісні утворення: ак­тивність, самостійність, пізнавальний інтерес.

2.Самоаналіз дитини зумовлює визначення рівня власних можливостей і сприяє виникненню віри у власні сили [62, с. 16].-

Реалізація діяльнісного підходу в дошкільній освіті своє­рідно представлена К.Крутій у вигляді концептуальної моделі, „що передбачає введення багатоструктурної організації занят­тя, у якій комплексно, взаємопов'язано розв'язувалися питан­ня формування всіх видів діяльності: спілкування, пізнаваль­ної, перетворювальної, оцінно-контрольної, художньої тощо" [27, с. 18].

Оскільки набуття досвіду в будь-якій діяльності відбуваєть­ся переважно не в ізольованій формі, а у взаємодії з іншими людьми, є потреба відокремити індивідуальну та спільну діяль­ності. Хоча за своєю суспільно-історичною природою ці види діяльності є спорідненими, вони далеко не тотожні й станов­лять собою різні системи. їх різниця полягає в тому, що спільна діяльність є родовою й генетично більш ранньою, ніж індивіду­альна. Виходячи з цього, можна говорити, що первинною фор­мою діяльності є її колективне або спільне виконання. За­лежність індивідуальної діяльності від групової досліджували Б.Ломов та О.Леонтьєв.

Резюмуючи зазначене, підкреслимо важливі позиції діяль­нісного підходу:

- оволодіння теоретичними знаннями відбувається у про­цесі вирішення конкретного завдання;

- теоретичне поняття засвоюється лише під час активної діяльності суб'єкта;

- високий рівень активності дітей у процесі навчально-ви­ховної роботи зумовлюється посиленою мотивацією;

- формування понятійних засобів мислення відбувається шляхом інтеріоризації;

- проведення аналізу й самоаналізу діяльності впливає на якість її опанування.

Отже, лише в процесі діяльності стає можливим засвоєння певної системи знань, формування навичок з їх використання та розвиток загальних здібностей дитини. Усе це сприяє гармо­нійному розвитку всіх сторін особистості, що стає підґрунтям для подальшої освіти й самоосвіти, тобто збільшення власного досвіду кожної людини.

 

Питання для самоконтролю

1.Назвіть психологів і педагогів, що вивчали особливості феномену „діяльність".

2.Назвіть основні характеристики діяльності.

3.Який вид діяльності є провідним у дошкільному ди­тинстві?

4.Охарактеризуйте основні види діяльності, доступні до­шкільникам. Чи змінюються вони з віком (молодший, середній, старший)?

5.Сформулюйте позиції діяльнісного підходу у дошкільній освіті.

 

---

Дата добавления: 2018-04-15; просмотров: 1138; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

---

---

Мы поможем в написании ваших работ!