Соціологічні дослідження політичної системи суспільства та її інститутів
Ми вже згадували про те, що соціологія політики вивчає функціонування влади і вплив її нарізні процеси, що відбуваються в політичному житті суспільства. Втім, ці загальні принципи стосуються діяльності різних за змістом політичних об'єднань та структур та різного роду соціальних відносин, що складаються в сфері політики.
Як було зазначено вище, діяльність соціальних спільнот у сфері політики здійснюється через різноманітні політичні об'єднання і організації, якими є держава та її органи, політичні партії, громадсько-політичні об'єднання тощо. Вони утворюються різними соціальними спільностями для того, щоб полегшити задоволення своїх політичних інтересів, що полягають, насамперед, у здобутті і використанні політичної влади в суспільстві. Втім, ці політичні інститути не можуть бути ізольованими один від одного, адже політична сфера є також сферою зіткнення інтересів різних соціальних спільностей, тому вони завжди взаємодіють між собою. Така взаємодія охоплює всі політичні об'єднання та організації, включаючи їх в єдину політичну систему.
Політична система суспільства — це сукупність взаємозв'язаних і взаємодіючих між собою державних, партійних і громадських організацій та органів, за допомогою яких відбувається завоювання, утримання і функціонування політичної влади в суспільстві відповідно до досягнутого рівня його політичної культури.
|
|
|
Сутність політичної системи виявляється в її соціально-політичних функціях, до яких належать:
• забезпечення формування і здійснення політичної (у тому числі й державної) влади;
• зв'язок і взаємозалежність політичної системи з іншими системами суспільного життя (економічною, правовою, інформаційною тощо);
• постійний і істотний вплив на всі сфери суспільного життя, причому цей вплив є значно глибшим, ніж вплив будь-якої іншої соціальної системи, адже від прийняття тих чи інших політичних рішень залежить не лише стан політичного життя, а й стан економіки, культури, духовної сфери.
Структура політичної системи досить складна. До основних її елементів можна віднести:
1. Політичну владу. Адже саме влада є об'єктом будь-якої політичної системи, діяльність якої обов'язково спрямована на утвердження і функціонування політичної і державної влади.
2. Політичні відносини. Адже всі елементи політичної системи перебувають у постійному взаємозв'язку і взаємодії між собою, є суб'єктами політичних відносин.
3. Інститути політичної системи. Саме вони є основними складовими політичної системи. До них належать держава та її органи, політичні партії, громадсько-політичні об'єднання, політичні рухи, релігійні конфесії.
|
|
|
4. Політичну культуру. Адже функціонування будь-якої політичної системи здійснюється на основі того рівня політичної культури, якого досягло суспільство.
5. Політичні комунікації. Це ті засоби, через які відбувається взаємозв'язок між всіма політичними інститутами, а також відбувається інформування суспільства про стан політичної системи і політичного життя. До таких комунікацій відносяться слухання справ на відкритих засіданнях; засоби масової інформації, Інтернет тощо.
Таким чином, політичне життя є багатогранним і стосується всіх соціальних систем, соціальних спільностей і соціальних інститутів, взагалі кожного з нас. Тому вивчення соціальних аспектів політики є важливим завданням сучасної соціології.
Серед основних компонентів політичної системи суспільства котрі виявляються предметом соціологічних досліджень є влада, держава, політичні партії і рухи, партійні системи.
Соціологія влади
Базовим предметом дослідження соціології політики є проблеми влади як соціального явища.
Влада — одне з основних понять політичної науки й практики, що означає відносини залежності між людьми, у яких одні можуть здійснювати свою волю, нав'язуючи її оточуючим. Іншою ознакою влади є її верховенство і монопольне право суб'єктів влади приймати авторитарні рішення, тобто рішення, обов'язкові й значимі для всіх. Крім того, влада — це організація скерованої поведінки людей, заснована на правочинній загрозі застосування сили [2, с. 47].
|
|
|
Основними формами влади є державна, влада в політичних партіях та громадських організаціях. Основною серед них є влада державна, так як вона розповсюджується не на окрему соціальну групу, а на усе суспільство в цілому.
Державна влада — це організація державою політичного управління суспільством. Це вища влада щодо інших видів влади у всіх соціальних утвореннях як за обсягом, так і за засобами впливу. Державна влада поширюється на всі сфери громадського життя й здійснюється державою за допомогою спеціального апарата примусу, володіє монопольним правом видавати нормативні акти, обов'язкові для всього населення держави, містить у собі такі різновиди влади, як верховна, законодавча, судова, військова тощо.
Теорія влади поєднує концепції, що пропонують різні варіанти пояснення здатності окремої особистості, групи людей, організації, партії, держави нав'язати свою волю іншим учасникам соціальної взаємодії й управляти їхніми діями насильницькими або ненасильницькими засобами й методами.
|
|
|
Відносинам влади пильну увагу приділяли такі мислителі, як Платон, Аристотель, Н. Макіавеллі,Т. Гоббс, Дж. Локк, І. Кант і багато інших філософів, соціологів і політичних теоретиків. Проблеми влади перебувають у центрі уваги й сучасної політичної соціології. Істотний внесок у розробку теорії влади внесли В. Парето, Г. Моска, Р. Міхельс і інші вчені.
Новий етап в соціологічному аналізі влади відкрив М. Вебер, що розумів під владою будь-яку можливість проводити усередині тих або інших соціальних відносин власну волю, навіть всупереч опору, незалежно від того, на чому така можливість ґрунтується [6, с. 56].
Підкреслюючи ключове значення влади, Т. Парсонс стверджував, що вона займає в аналізі політичних систем місце, багато в чому схоже з тим, котре займають гроші в економічних системах.
Прихильники рольової концепції влади розглядають владу як здатність або потенційну можливість людей приймати рішення, що впливають надії інших людей. Вважаючи владу атрибутом ролей у соціальній системі, представники розглянутої концепції відзначають, що в сучасному суспільстві вона, виконуючи функції контролю й управління, немислима без організаційної й інституціональної основи. При цьому основну увагу приділяють формам здійснення влади, а не її джерелам [6, с. 56].
Англійський політолог Дж. Томпсон стверджує, що аналіз феномена влади припускає скрупульозне дослідження взаємин дії, інститутів і соціальної структури, скільки ті або інші аспекти влади проявляються на кожному із цих рівнів. На рівні дії — це здатність суб'єкта влади діяти у відповідності зі своїми інтересами й цілями, втручатися в хід подій і змінювати його. На інституціональному рівні влада означає здатність надавати повноваження або іншій групи людей або інститутам приймати рішення й здійснювати їх на практиці. У свою чергу, межі цієї влади обмежуються соціальною структурою. Розглянуті аспекти влади варто відрізняти від категорії "панування " що являє собою особливий рівень відносин, який характеризуються нерівністю між класами, расами, націями й державами.
В сучасній соціологічній теорій влади розрізняють два основних підходи щодо її розуміння — структуралістський та конфліктологічний. Згідно структуралістському підходу (Т. Парсонс, Е. Шилз) влада розуміється як особлива форма відносин між соціальними суб'єктами, що ґрунтуються на пануванні — підкоренні і визначають стабільне функціонування суспільства. Конфліктологічний підхід (Р. Дарендорф) розглядає владу як можливість прийняття рішень, котрі регулюють розподіл благ у конфліктних ситуаціях.
Влада існує й функціонує не тільки в різних сферах суспільства, але й на трьох рівнях його соціальної структури: суспільному, що охоплює найбільш складні соціально-політичні відносини; на рівні окремих соціальних підсистем, що об'єднує колективи й відносини в них (громадські організації, союзи, виробничі й інші колективи), і особистому. На всіх цих рівнях влада інституціоналізується, оформляється в спеціалізованих установах (апаратах влади) і посадах, в ієрархіях правлячих сил і осіб (політичних лідерів, працівників апарату управління, органів влади). Розглянуті рівні (залежно від типу суспільства, політичного ладу тощо) поділяються на дві форми: структури легальні, офіційні, формалізовані й не легалізовані, неформальні, неофіційні (наприклад, впливові групи й особи, наближені до пануючої особи).
Сукупність зазначених рівнів і форм влади складає її загальну структуру, що набуває пірамідальної будови: у основі — суспільство в цілому, ближче до основи — панівні верстви суспільства (класи, партії або групи однодумців), що визначають політику й формують владу, на вершині – реальна або формальна влада — уряд, президент, парламент.
Таким чином, влада організується й функціонує в суспільстві на декількох взаємозалежних і взаємодіючих рівнях: макрорівні вищих центральних політичних інститутів, вищих державних установ і організацій, керівних органів політичних партій і провідних громадських організацій; мезорівні, який утворюють апарати й установи так званої середньої ланки й місцеві адміністративні влади регіонального, обласного й районного масштабів; мікрорівні відносин між людьми, малими групами й усередині них. Середній рівень влади зв'язує дві інших системи органів управління; через нього проходять конкретні рішення вищих інстанцій влади й відповідні реакції суспільства на їх. Цей рівень концентрує основну частину політичних посадових осіб і основні кадри політичного управління.
Засоби влади — це сукупність можливостей здійснювати політику й владу й використовувати їх в інтересах суспільства або певних суспільних сил, включаючи й саму владу. Залежно від застосовуваних засобів (жорстких чи м'яких, гуманних чи репресивних) розрізняються також типи політики й влади, типи суспільства й історичні епохи. До засобів відносяться й методи здійснення політики, що також характеризують політичні режими, способи управління, відносини влади й суспільства.
Передусім, виділяють засоби, які становлять політичну практику, узагальнену в поняттях організації, регулювання, контролю, управління. Це засоби, породжені суспільством, але зовнішні стосовно політики (культурні й соціальні норми, традиції, віра, ідеологія, суспільний настрій), і засоби, що виникають у сфері політики, створювані й застосовувані владою (тобто всі види управлінських нормативних актів - накази, розпорядження, постанови тощо).
До засобів влади належать політичні знання різних типів, а саме: професійна підготовка політичних кадрів, розуміння ситуації, знання політичної теорії; політична символіка; засоби масової інформації; пропаганда; суспільні рухи і їхні прояви (мітинги, збори, маніфестації) та ін. [10, с.316]
Ефективність політики й влади в значній мірі залежить від наявності й раціонального використання всіх доступних їм засобів.
Методи політики й влади залежно від відношення до існуючого політичного ладу поділяються на революційні, реформістські й консервативні.
Функції політичної влади розкриваються в її сутності:
• формування політичної системи суспільства,
• організація політичного життя, політичних відносин, які містять у собі відносини між державою й суспільством, суспільними групами й прошарками, політичними інститутам и, an аратом і органам и державного управління, партіями, громадянами тощо;
• управління справами суспільства й держави на різних рівнях;
• управління органами влади й політичними, а також неполітичними процесами;
• контроль політичних і інших відносин і як наслідок — створення певного, характерного для того або іншого суспільства типу правління, політичного режиму й державного ладу (монархічного, республіканського), відкритого або закритого суспільства, політичної системи суспільства, що відповідає характеру політичних відносин у державі.
Соціологія держави
Соціологія держави — це галузь соціології політики, яка вивчає проблеми походження, розвитку і функціонування державної влади, її вплив на соціальні процеси, що відбуваються в політичному житті суспільства.
Ця галузь соціології політики досліджує походження, розвиток і функції держави, типи і форми держав у їх взаємозв'язку з соціально-економічним ладом, склад, структуру і функції державного апарату.
Якою б держава не була за розмірами, формою правління чи територіальним устроєм, вона, з одного боку, виявляє волю домінуючої частини населення, що користується і розпоряджається державною владою, з другого боку виконує ряд важливих функцій (правову, організуючу, захисну тощо), які життєво необхідні всьому суспільству, входять в сферу політичних інтересів будь-якого члена суспільства.
Держава — це форма відносин між людьми, що створюється для забезпечення життєдіяльності суспільства в цілому і здійснення політичної влади домінуючою частиною населення в соціально-неоднорідному суспільстві з метою збереження його цілісності, безпечного існування, задоволення загально соціальних потреб.
Держава як соціально-політичний інститут виникла в період розпаду первіснообщинного родоплемінного ладу, її розвиток тривав протягом тривалого історичного періоду.
Сутність держави досить змістовно відбивається в її характерних ознаках, серед яких можна виділити:
• територія – відокремлена кордонами частина земної кулі, на яку поширюється суверенітет держави і в межах якої населення перетворюється у громадян;
• публічний характер влади, що втілюється в державно-правових інститутах, відокремлених від населення, має призначення здійснювати політичну владу та регулювати соціальні відносини;
• суверенітет – політико-правова властивість держави, що виявляється в її верховенстві, незалежності, єдності;
• механізм держави, тобто система органів і організацій, що створюються державою для реалізації її функцій і завдань;
• правові норми — загальнообов'язкові правила поведінки, які розробляє і охороняє держава і які визначають сфери соціальних відносин, що охороняються державою, роблять державні рішення обов'язковими на рівні суспільстві і визначають можливі покарання за порушення цих встановлених правил;
• система податків — платежів обов'язкового характеру загальнодержавного чи місцевого значення, що встановлюються для утримання державного апарату, а також для виконання загальносоціальних функцій держави у сфері освіти, охорони здоров'я, соціального забезпечення тощо. Існують різні погляди на походження держави. На протязі всього періоду розвитку соціально-політичної думки виникли ряд теорій, які по різному пояснюють походження держав. Серед них можна виділити:
• теологічну теорію, за якою поява держави — це Божа воля;
• патріархальну теорію, згідно якій влада правителя в державі є продовженням влади батька в сім'ї;
• договірну теорію, яка доводить, що держава — результат договору між людьми, за яким одні погодилися підкорятися іншим, аті, в свою чергу, зобов'язалися захищати перших;
• психологічну теорію, прихильники якої доводять, що держава виникає в результаті психологічних особливостей різних людей, серед яких деякі мають психологічну потребу панувати над іншими, а деякі, ті, що не відзначаються сильною психологічною волею, потрапляють під вплив перших;
• насильницьку теорію, згідно з якою держава виникає як результат насильницького захоплення одного племені іншим;
• марксистську теорію, за якою держава виникає разом з поділом суспільства на класи;
• космічну теорію, яка трактує державу як вид суспільно-політичної організації, принесений з космосу розумними істотами.
Держава як суспільно-політична організація покликана виконувати такі функції як:
1. За соціальним значенням державної діяльності:
• основні (оборона країни, захист правопорядку, законності, охорона прав і свобод громадян);
• додаткові, що є складовими елементами основних функцій, але сутності держави не розкривають (наприклад, зміцнення збройних сил у складі функції оборони країни).
2. За сферами діяльності:
• внутрішні — регулювання політичного, економічного і духовного життя, соціальний захист населення, охорона та раціональне використання природних ресурсів, сприяння розвитку освіти і науково-технічного прогресу;
• зовнішні — оборона країни, підтримання міжнародного миру, забезпечення співробітництва з іншими народами та ін.
3. За тривалістю та здійсненням їх у часі:
• постійні, що здійснюються протягом усього часу існування держави;
• тимчасові, що здійснюються протягом певного періоду існування держави.
4. За сферами здійснення:
• політичні;
• економічні;
• соціальні;
• гуманітарні та ін.
Ці функції в різні періоди розвитку держав виконують не однаково важливу роль.
Окремим предметом у сфері соціологічних досліджень держави є її форма. Кожна держава характеризується певною формою, яка визначає процес організації та здійснення державної влади. Форма держави поєднує три елементи: державне правління, державний устрій, політичний (державний) режим.
Політичний режим — це сукупність прийомів і методів, за допомогою яких здійснюється державна влада.
Розрізняють такі політичні режими:
• тоталітарний, що характеризується відвертою терористичною диктатурою, насильством, злочинними діями проти свого народу, прийняттям недемократичних законів тощо;
• авторитарний, за якого вся повнота влади зосереджується в руках небагатьох людей, чиї закони і розпорядження носять антидемократичний характер, часто характерним є прийняття фіктивних законів, методом завоювання довіри мас є брехливі обіцянки;
• демократичний, за якого вся влада зосереджена в руках народу.
Форма правління — це організація верховної влади, порядок утворення її органів, їх взаємовідносини з населенням.
Існують такі форми правління як монархія і республіка. В монархії державна влада зосереджена в руках однієї особи (монарха) і передається спадково; в республіці всі верховні державні органи обираються на певний строк. В свою чергу, монархії поділяються на абсолютні, де влада монарха є необмеженою, конституційні, де влада монарха обмежується конституцією, парламентські, в яких владу монарха обмежують органи законодавчої влади, обрані народом; республіки поділяються на парламентські, де більшими повноваженнями в прийнятті державних рішень користується законодавчий орган влади, президентські, в яких перевагу має глава держави і призначений ним уряд, парламентсько-президентські, де спостерігається рівновага в прийнятті державних рішень між законодавчими і виконавчими органами державної влади.
Державний устрій — це територіальний устрій держави, характер взаємовідносин між складовими частинами, а також кожної із них з державою в цілому. За територіальним устроєм держави поділяються на:
• прості (унітарні), на території яких, як правило, немає жодних автономних утворень;
• складні, які в свою чергу поділяються на федерації, де існують автономні утворення, в яких діють закони і розпорядження як всієї держави, так і ті, що прийняті місцевими органами влади; конфедерації — тимчасово утворені державні об'єднання шляхом добровільного злиття кількох незалежних держав; імперії — складні держави, утворені насильницьким приєднанням до держави інших територій, що входять до її складу з моменту приєднання і підпорядковуються їй.
Важливим предметом досліджень соціології держави є аналіз взаємовідносин держави і суспільства. На ґрунті подібної взаємодії в сучасній західній соціології сформувалась теорія громадянського суспільства.
Громадянське суспільство — поняття, що використовується для позначення всіх існуючих у суспільстві неполітичних відносин тієї сторони життєдіяльності суспільства й окремих індивідів, що перебуває поза сферою впливу держави, за межами директивного регулювання й регламентації [2, с. 171]. В основі громадянського суспільства лежить життя індивідів як приватних осіб, система вільно встановлюваних ними зв'язків і відносин, розмаїття властивих їм інтересів, можливостей і способів їх виразити, здійснити. При тоталітаризмі громадянське суспільство скорочується до мінімально можливих розмірів. Розвиток громадянського суспільства передбачає утворення правової держави, покликаної захищати й здійснювати інтереси й права громадян. Прийнято вважати, що необхідними передумовами такого суспільства є ринкова економіка із властивим їй різноманіттям форм власності; множинність незалежних політичних сил; суспільна думка, що недирективно формується; вільна особистість із розвиненим почуттям власної гідності.
Держава, що виникає на основі громадянського суспільства є його офіційним вираженням. Тут єдність індивідуального і загального реалізується в єдності й взаємозв'язку індивіда й держави через громадянське суспільство. Останнє має механізм саморегуляції, що дозволяє людині реалізувати свою двоїсту природу як індивідуальної так і соціальної істоти. Воно сприяє згладжуванню протиставлення людини людині за соціальним походженням, релігійним, національним і іншим розходженням. Поступово усвідомлюються не тільки власні егоїстичні інтереси, але й інтереси різних груп. Такі інтереси не можна реалізувати безпосередньо, тому вони опосередковано виражаються у формуванні громадських організацій: профспілок, політичних партій, масових рухів і т.д.
Громадянське суспільство має потребу в державі як офіційному виразникові спільних інтересів. Оскільки така держава виражає спільні інтереси і будує свою діяльність виходячи із загальних потреб народу, вона є дійсно демократичною не тільки за зовнішніми проявами, але й по суті. Демократична державна влада заснована на балансі інтересів усього суспільства і його окремих складових. Вона виконує суспільно значимі функції, які делегуються державі, оскільки не можуть бути виконані іншими структурними елементами громадянського суспільства.
Інтегрування суспільства на основі певної ідеології, національної ідеї або ідеї лідерства (або в чистому вигляді, або в їхній комбінації) не створює діючих інструментів його саморегуляції й самофункціонування. Спроби інтеграції суспільства на ідеологізованій основі приводять до появи тоталітарної держави. Поява ідеологізованого тоталітаризму неминуче веде до придушення паростків громадянського суспільства.
Дата добавления: 2018-04-15; просмотров: 208; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!