Предмет, метод і поняття митного права
Тема 1. Митне право України.
План
1. Поняття, структура і цілі митної справи.
2. Предмет, метод і поняття митного права.
3. Система і джерела митного права.
Питання самостійного вивчення:
1. Поняття і правовий статус митних органів.
2. Система митних органів.
Література:
1. Митний кодекс України.
2. Митне регулювання. Навчальний посібник. Владимиров К.М.; Херсон, Олді-плюс, 2002.
Поняття, структура і цілі митної справи
У сучасному уявленні термін “митна справа” охоплює складний комплекс відносин, безпосередньо пов’язаних із зовнішньою і внутрішньою політикою держави. У межах державної політики митна справа має багатоцільовий характер, слугує задоволенню різноманітних інтересів і потреб. Хоча новий Митний кодекс України, прийнятий 11 лип. 2002 р.[1][1] (далі – МК України), містить поняття митна політика та митна справа, однак потрібно визнати, що зміст цих понять, як і раніше, залишається дискусійним.
Стаття 2 МК України визначає, що митна політика – це система принципів та напрямів діяльності держави у сфері забезпечення своїх економічних інтересів та безпеки за допомогою митно-тарифних та нетарифних заходів регулювання зовнішньої торгівлі. Це достатньо містке визначення у цілому дає вірну характеристику. У той же час не зовсім зрозумілим залишається питання про місце і зміст митної політики у структурі митної справи. Відповідно до ст. 3 МК України порядок переміщення через митний кордон України товарів і транспортних засобів, митне регулювання, пов’язане з встановленням та справлянням податків і зборів, процедури митного контролю та оформлення, боротьба з контрабандою та порушеннями митних правил, спрямовані на реалізацію митної політики України, становлять митну справу.
|
|
|
Складовими частинами митної справи, крім названих, є ведення Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності (ЗЕД), що здійснює спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади в галузі митної справи, та митна статистика, яка є складовою частиною загальної державної системи статистичного обліку і звітності, а спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади в галузі митної справи забезпечує її певні завдання.
Усі частини митної справи незалежно від характеру, цілей та місця в системі митної справи є його найважливішими структурними елементами. Відрізняючись неоднорідністю та своєрідністю, вони підпорядковані митній політиці та реалізують її. Одночасно кожна складова частина митної справи має власне специфічне призначення і відповідні особливості, що відображено в правовому регулюванні митної справи. У сукупності вони спрямовані на досягнення економічних і правоохоронних цілей митної справи.
|
|
|
Економічні цілі митної справи досягаються за допомогою поповнення державного бюджету, підтримки національного товаровиробника.
Правоохоронні цілі митної справи полягають у захисті державної безпеки країни, суспільного порядку, життя і здоров’я людей, моральності, моральних засад, культурних цінностей суспільства.
Відповідно до ст. 4 МК України митне регулювання здійснюється на основі принципів виключної юрисдикції України на її митній території; виключної компетенції митних органів України щодо здійснення митної справи; законності; єдиного порядку переміщення товарів і транспортних засобів через митний кордон України; системності; ефективності; додержання прав й охоронюваних законом інтересів фізичних і юридичних осіб; гласності та прозорості.
Митна справа тісно пов’язана з міжнародними відносинами. Вона є складовою зовнішньополітичної і ЗЕД України. Гармонізація й уніфікація з загальноприйнятими міжнародними нормами і практикою – основний напрямок розвитку митної справи України. У ст. 3 МК України зазначено, що в митній справі Україна додержується визнаних у міжнародних відносинах систем класифікації та кодування товарів, єдиної форми експорту та імпорту товарів, митної інформації, інших міжнародних норм і стандартів.
|
|
|
У митній справі використовується ціла низка специфічних митно-правових термінів. Навіть такі відомі поняття, як “товари” і “транспортні засоби” мають власне специфічне тлумачення. Розкриємо лише деякі, найбільш часто вживані поняття.
М и т н а т е р и т о р і я У к р а ї н и згідно зі ст. 5 МК України – це територія України, зайнята сушею, територіальне море, внутрішні води і повітряний простір, а також штучні острови, установки і споруди, що створюються у виключній морській економічній зоні України, на які поширюється виключна юрисдикція України.
До складу території України відповідно до її законодавства та міжнародних договорів входять:
– суходол, зокрема острови у відкритому морі, що належать Україні (при цьому острів – це природно утворений простір суходолу, оточений водою, який знаходиться вище рівня води під час припливу). Як частина берегу розглядаються і виступаючі в море постійні портові споруди, що є складовою даного порту (крім прибережних установок та штучних островів);
|
|
|
– внутрішні води, що історично належать Україні, морські води, води портів, бухт, заток, губ і лиманів, гаваней і рейдів та інші водойми, частини вод річок, озер та інших водойм;
– надра в межах кордонів України, зокрема, надра під територіальним морем;
– повітряний простір над суходолом і водним простором, зокрема, над територіальним морем (на висоту до 100-110 км над рівнем моря);
– територіальне море (прилеглий морський пояс) – смуга прибережних морських вод завширшки до 12 морських міль, що відлічуються від лінії найбільшого відпливу як на материку, так і на островах, що належать Україні, або від прямих вихідних ліній, які з’єднують відповідні точки;
– континентальний шельф України (дно і надра під територіальним морем), зокрема, континентальний шельф островів, що належать Україні.
Територія України в існуючих кордонах є цілісною, недоторканною і не може бути змінена та використана без її згоди.
Території спеціальних митних зон, розташованих в Україні, вважаються такими, що знаходяться поза межами митної території України, крім випадків, визначених законами України. Спеціальні митні зони створюються шляхом прийняття окремого закону для кожної спеціальної митної зони з визначенням їх статусу, території, строку, на який вони створюються, та особливостей застосування законодавства України на території зони.
Відповідно до ст. 6 МК України межі митної території України є митним кордоном України. Митний кордон України збігається з державним кордоном України, за винятком меж території спеціальних митних зон. Межітериторії спеціальних митних зон становлять митний кордон України.
Державний кордон України – це лінія і вертикальна поверхня, що проходить по цій лінії, які визначають межі території України – суші, вод, надр, повітряного простору.
Державний кордон України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, встановлюється:
– на суші – по характерних точках і лініях рельєфу або ясно видимих орієнтирах;
– на морі – по зовнішній межі територіального моря України;
– на судноплавних річках – по середині головного фарватеру або тальвегу річки; на несудноплавних річках (ручаях) – по їх середині або по середині головного рукава річки; на озерах та інших водоймах – по прямій лінії, що з’єднує виходи державного кордону України до берегів озера або іншої водойми. Державний кордон України, що проходить по річці (ручаю), озеру чи іншій водоймі, не переміщується як при зміні обрису їх берегів або рівня води, так і при відхиленні русла річки (ручаю) у той чи інший бік;
– на водосховищах гідровузлів та інших штучних водоймах – відповідно до лінії державного кордону України, яка проходила на місцевості до їх заповнення;
– на залізничних і автодорожніх мостах, греблях та інших спорудах, що проходять через прикордонні ділянки судноплавних і несудноплавних річок (ручаїв), – по середині цих споруд або по їх технологічній осі незалежно від проходження державного кордону України на воді.
Державний кордон України на місцевості позначається видимими прикордонними знаками, форми, розмір і порядок встановлення яких визначаються законодавством України й міжнародними договорами України.
Під терміном товари в митному законодавстві слід розуміти будь-яке рухоме майно (у тому числі валютні цінності, культурні цінності), електричну, теплову та інші види енергії, а також транспортні засоби, за винятком транспортних засобів, що використовуються виключно для перевезення пасажирів і товарів через митний кордон України (п. 39 ст. 1 МК України).
Під терміном транспортні засоби в митному законодавстві розуміються будь-які засоби авіаційного, водного, залізничного, автомобільного транспорту, що використовуються виключно для перевезення пасажирів і товарів через митний кордон України (п. 40 ст. 1 МК України).
Таким чином, новий МК України зберіг традиційний для митного законодавства поділ майна, яке переміщується через митний кордон, на товари і транспортні засоби, що має важливе практичне значення, оскільки їх статус для митних цілей різний.
Предмет, метод і поняття митного права
Митне право – галузь права, що являє собою систему правових норм, що регулюють суспільні відносини, пов’язані з переміщенням товарів і транспортних засобів через митний кордон. Предметом митного права є суспільні відносини, що мають комплексний характер. Це коло відносин, обумовлене самим змістом і структурою митної справи, яка, власне, і є предметом правового регулювання. Митне право містить у собі положення різних правових галузей: конституційного, адміністративного, податкового, фінансового, кримінального, міжнародного прав.
Оскільки митне право – явище відносно нове і, що головне, поки що недостатньо досліджене правовою наукою, серед юристів ще не склалося єдиної думки про місце, яке займає митне право у правовій системі. Найбільш близько до розуміння в цілому предмета регулювання митного права підійшов К.К. Сандровський. У своїх дослідженнях, говорячи про митну сферу суспільних відносин і про правові норми, що стосуються митних справ, він виступив із обґрунтуванням своєї позиції щодо наявності особливої підгалузі в межах адміністративного права – митного права, не виключаючи при цьому, що згодом, у міру подальшого розвитку правового матеріалу, у цій сфері виникне можливість для виокремлення митного права як самостійної галузі[2][2]. Потім, відзначаючи рівень розвитку та кількість норм, регулюючих митні відносини, зростаючу суспільну значимість цих самих відносин у перехідний до ринкової економіки період, він прийшов до висновку, що нині вже склалися всі необхідні умови для визнання зазначеної системи норм як особливої галузі внутрішньодержавного права [3][3].
Без визнання митного права як самостійної галузі права неможливе системне, стабільне визначення правових, економічних та організаційних засад митної справи. Тільки всеосяжна система митного регулювання всього комплексу митних відносин зможе забезпечити захист митного суверенітету і економічної безпеки країни, активізацію зв’язків національної економіки із світовим господарством, захист прав громадян, господарюючих суб’єктів і державних органів, а також дотримання ними обов’язків у галузі митної справи.
Митне право повинно розглядатися як самостійна галузь права ще й тому, що має:
– свій предмет регулювання – широке коло суспільних відносин у митній сфері;
– своє коло суб’єктів регулювання – митні органи і службовці цих органів, з одного боку, та фізичні й юридичні особи – з іншого;
– своє коло об’єктів регулювання – товари і транспортні засоби, що переміщуються через митний кордон; для митного права характерний комплексний метод регулювання, який поєднує адміністративно-правовий і цивільно-правовий методи;
– свої джерела регулювання, якими є, насамперед, Митний кодекс України, Закон України “Про Єдиний митний тариф”, а також підзаконні нормативні правові акти.
Специфіка митної справи як об’єкта правового регулювання полягає в цілеспрямованій діяльності держави з регулювання ЗЕД за допомогою установлення порядку та умов переміщення через митний кордон товарів і транспортних засобів, митного контролю, стягування митних платежів, митного оформлення тощо. Тому в митно-правовому регулюванні превалює імперативний метод (метод владних приписів). Він виявляється у встановленні різних обов’язкових приписів, заборон і обмежень.
Приписи виявляються в покладанні як на митні органи, так і на осіб, що переміщують товари, прямих обов’язків із здійснення певних дій, передбачених відповідною митно-правовою нормою.
Установлення заборон у митному праві тісно пов’язане із забезпеченням державної безпеки, необхідністю забезпечення суспільного порядку, життя і здоров’я людини, моральності населення, права власності, охорони навколишнього природного середовища. Правові форми заборон у митній сфері різноманітні. Виконання заборон забезпечується встановленням кримінальної і адміністративної відповідальності. Розкриває зміст і призначення імперативного методу також тарифне і нетарифне регулювання.
Застосовується в митному праві й диспозитивний метод. В основному це стосується встановлення правомочностей тих чи інших учасників митних правовідносин. Новий МК України надає більші простір і можливості для застосування регулювання відносин у галузі митної справи цивільно-правовим методам. З його допомогою регулюються деякі обов’язкові відносини, учасниками яких є, наприклад, митний брокер і митний перевізник.
Крім предмета і методу правового регулювання, самостійне і досить важливе значення в структурі права мають його принципи. Специфіка галузі митного права виражена в його загальноправових і галузевих принципах.
До загальноправових принципів митного права відносять принципи: поваги прав і основних свобод людини, законності, науковості, гуманності, найбільшого сприяння, юридичної рівності, судового захисту суб’єктивних прав та низку інших.
До галузевих принципів митного права відносять принципи: єдності митної території України, єдності ставок мита, охорони державної і суспільної безпеки, свободи вибору митного режиму та ін.
Дата добавления: 2018-04-15; просмотров: 101; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!