РОЗДІЛ 3. ДІЯЛЬНІСТЬ ЗАСОБІВ МАСОВОЇ КОМУНІКАЦІЇ В УКРАЇНІ: ПРАВОВІ РАМКИ
3.1. Електронні засоби масової інформації: домінуюча позиція сьогодення
Преса, радіо і телебачення України переживають глибоку кризу. Сьогодні в країні майже немає газет і журналів, телекомпаній і радіостанцій, які мали б справжню економічну незалежність. Економічний успіх видання, теле- й радіопрограми України - через чинне законодавство, існуючі правові та економічні регламенти ринку ЗМІ - майже зовсім не залежить від кількості передплатників (читачів, глядачів, слухачів).
Деякі газети і журнали в рекламних цілях в кілька разів перевищують свої тиражі, публікують необ'єктивні рейтинги популярності. Нормою стали дотації і спонсорські вкладення у ЗМІ за так зване інформаційне забезпечення, ангажованість видань і телерадіопрограм, порушення етичних норм серед журналістів [25, с.19].
Основна частина населення країни близька до того, що скоро буде позбавлена доступу до друкованого слова, а виходить, і до інформації про соціально-економічне, політичне і духовне життя України, про події за кордоном. Змушені констатувати, що наша країна давно перестала бути "найбільш читаючою". За рівнем насиченості періодичними виданнями на тисячу осіб населення вона значно (в 5-20 разів) відстає від інших країни світу.
Усе більш відкритою стає політична ангажованість окремих ЗМІ. Війна компроматів, маніпулювання громадською думкою, прихована реклама витісняють з екранів та сторінок об'єктивну інформацію, підмінюють свободу слова, переконань, гласність [26, с. 12].
|
|
|
Значних фінансових труднощів зазнають регіональні теле- й радіокомпанії. Різко скоротилось вітчизняне відеовиробництво. Погіршується матеріальний стан журналістів, особливо регіональних ЗМІ.
Щорічно після закриття газет і журналів сотні журналістів залишаються без роботи. Одночасно посилюється тиск на журналістів політичними, економічними і адміністративними методами. Чиняться перепони у виконанні ними професійних обов'язків з боку владних структур, у тій чи іншій формі відроджується цензура. Переслідування журналістів ведуться і в судовому порядку.
Узагалі, рамочні умови діяльності національної преси, радіо, телебачення є одним із найважливіших питань, які треба розв'язати для успішного розвитку демократичного суспільства в Україні. Треба зазначити, що в законодавстві України приділяється певна увага цій проблемі. Хоча Україна посідає одне з перших місць в СНД за кількістю законів, присвячених діяльності мас-медіа, проте рівень використання цих законів на практиці, на жаль, залишає бажати кращого [27, с. 18].
Головне досягнення наших законів - це законодавче скасування цензури. Ч. 3 ст. 15 Конституції так і говорить "Цензура заборонена".
|
|
|
Але в законодавстві України чимало суперечностей. Зокрема між ст. 32 і 34 Конституції України. Ч. 2 ст. 32 наголошує: "Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини". Ці положення утруднюють виконання пресою своїх функцій, на яке дає право ст. 34. У ч. 2 цієї статті говориться: "Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір".
Сьогодні серед можновладців різних рангів є чимало прихильників підтримки тільки тих ЗМІ, які ведуть так звану "державницьку політику". А від "незручних", надто сміливих газет і окремих журналістів чиновники від влади та їх підручні намагаються у будь-який спосіб позбутися. Прикладів таких чимало, але головне, що ця тенденція існує ось уже кілька років і ніякі закони поки що її нездатні зупинити. З огляду на таку ситуацію необхідно підкреслити, що сьогодні має бути висока взаємовідповідальність органів влади і журналістів, преси і суспільства в цілому, по-перше, і по-друге, незалежне економічне становище преси.
|
|
|
У Законі "Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації" нарешті врегульоване питання взаємовідносин ЗМІ і влади:
– діяльність владних органів висвітлюється тільки за плату, на кошти, які окремо мають виділятися у бюджеті, навіть якщо відповідні владні структури є засновниками того чи іншого органу ЗМІ;
– якщо газети фінансуються з бюджету, то на висвітлення відводиться не більше 20% газетної площі;
– час на телерадіомовленні розподіляється до 3% на гілку влади [28].
3.2. Залежність преси від влади: інформація, яка не доходить до людських вух
Залежність преси від влади є нонсенсом, ненормальним явищем. Преса має бути в конструктивній опозиції до влади. Але у сьогоднішніх умовах повне скасування такої підтримки неминуче призведе до загибелі більшості регіональних, особливо районних, видань. Закон "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів" забезпечує таку підтримку [29].
Важливим є те, що ця підтримка йде не через укази, а на підставі закону. Вона поширюється на всі медіа, окрім ЗМІ рекламного характеру, тих, які засновані за участю осіб, до сфери діяльності яких входить виробництво і постачання паперу, поліграфічного обладнання, технічних засобів мовлення, заснованих міжнародними організаціями або іноземцями, в яких понад 50% інформаційної продукції закордонних ЗМІ. Кошти на ці пільги йдуть окремим рядком у Державному бюджеті. Вводять податкові, митні, орендні пільги для всіх ЗМІ. За законом тариф на доставку періодичних видань має не перевищувати 40% від їх собівартості[30, с.22].
|
|
|
Нормою ставлення до журналістів стає насилля. Почастішали випадки нападу на них, знущань і образ. На їхню адресу лунають погрози, збільшується кількість випадків жорстокої розправи над ними, навіть вбивств.
Це ще раз підтверджує, що працівники ЗМІ належать до групи підвищеного професійного ризику і потребують спеціального правового захисту, слабо забезпеченого кримінальним законодавством. Ще менш обнадійливою залишається практика органів правопорядку. Далеко не всі злочини, пов'язані з журналістами, розкриті. Слідчі органи іноді намагаються знизити суспільну значущість таких подій і згладити їх гостроту, пропонуючи версії, що не пов'язані з професійною діяльністю жертви, зводячи справи до звичайного криміналу [31, с. 293].
Згідно з Законом "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів" журналістів прирівняли до працівників правоохоронних органів за рівнем відповідальності за завдання шкоди, але це не вирішує проблеми.
Що ж потрібно зробити, аби інформаційне законодавство було більш ефективним, щоб закони, які регламентують діяльність ЗМІ, реально працювали, захищали як права журналістів, так і права аудиторії? Як бачиться, у сьогоднішніх умовах необхідна кваліфікована юридична служба, яка надавала б консультації журналістам ще до судового розгляду їхніх справ. Варто було б збирати банк даних щодо порушення судових справ проти преси.
Слід також зупинитися на проблемах дотримання авторського права в Україні. Було б помилково думати, що систематично порушуються права тільки іноземних митців та журналістів (хоча трансляція західних фільмів та відеокліпів є найбільш поширеною формою порушення авторського права). Таким же чином, хоча і не в таких масштабах порушуються права і наших громадян.
Аналізуючи ситуацію в Україні та порівнюючи її зі станом мас медіа в розвинених країнах, слід зазначити, що українське законодавство на сьогодні ще не є досконалим і потрібні зусилля як депутатів, так і журналістів для того, щоб створити для преси, радіо, телебачення, інших засобів масової комунікації придатні рамочні умови для роботи.
3.3. Проблема інформаційної відкритості і способи її вирішення
Гострою для суспільства є проблема інформаційної відкритості. Доступ журналістів до інформації стає все більш складним. Положення Закону України "Про інформацію" в частині права на отримання інформації і санкцій за відмову в ній практично не працюють [32].
Засоби масової інформації, виконуючи інформаційну функцію, є при цьому і каналом вираження громадської думки, і засобом його формування, й інструментом соціального контролю громадськості над владою і державою. Тому право на інформацію і доступ до неї мають життєву цінність не тільки для журналістів. Однак численні факти свідчать, що між правом на інформацію і реальним доступом до неї - все більш зростаюча дистанція. Приховування інформації в найвитонченіших формах і з різних причин стало звичним способом дій усіх гілок влади, органів управління, чиновництва, господарників, фінансових структур, деяких громадських об'єднань [33].
Узагалі, суспільству необхідно точно усвідомити, що інформація - утіха не безкоштовна, а засоби масової комунікації - важливий економічний сектор, який повинен давати чималі прибутки своїм власникам. Індустрія інформації має ряд специфічних рис. Продукція ЗМІ швидко "псується", втрачає свою цінність. Товарна цінність щоденного видання за деяким винятком зберігається протягом кількох годин, тижневика - кількох днів. Обмеженість терміну життя інформації обумовлює дорожнечу її виробництва і поширення позначається на всій економіці ЗМІ.
Фінансування виробництва інформації в усьому світі здійснюється переважно комерційним методом. Найбільші прибутки приносить продаж площі видань і часу рекламодавцям. На жаль, у нас через економічні труднощі це правило ще не діє. Останнє десятиріччя характерне виділенням серед журналістів нового прошарку. Це фахівці з питань управління і економіки підприємств, тобто менеджери. Сектор ЗМІ став настільки великим, що управління ним не може вестися іншими засобами, ніж менеджментом, причому близьким до промислового.
В Україні, як і у Східній Європі, у цілому, ринок ЗМК пройшов кілька етапів свого розвитку. Для першого етапу змін був характерним "стихійний ентузіазм". Це стосується розвитку незалежних видавничих ініціатив на регіональних ринках преси та організаційної перебудови у старих органах преси. Відбулося швидке зростання нових видань, з яких потім мало хто вижив. Дався взнаки спад кількості читачів, їх недовіра до нової пропозиції на видавничому ринку. Другий період - "уявної стабілізації". Для нього характерне формування нового порядку на ринку преси і розширення пропозиції з боку електронних ЗМК [34, с. 48].
Поліграфічні видання у цей період поліпшили своє оформлення, деякі з них стали видаватися за кордоном. Знизився інтерес до суспільно-політичних видань, а також до релігійної та культурної преси. Новітнім етапом став етап "боротьби за ринок". Тепер уже кожне видання змушене відбивати свій сегмент ринку від конкурентів. Які ж видання мають найбільший шанс вижити в умовах ринку?
Тут, окрім багатьох рекомендацій можна виділити три вимоги:
По-перше, вони повинні мати солідні кошти, які постійно поповнюються за рахунок спонсорів чи власної комерційної діяльності.
По-друге, володіння потужними джерелами свіжої інформації, сучасними засобами зв'язку і новітньою поліграфічною базою.
По-третє, основним чинником, який визначає успіх видавництва, є кадровий склад його співробітників.
Можна констатувати, що реальні умови політичного і соціально-економічного розвитку країни викликають суперечності між потребами суспільства в розширенні вільного обміну інформацією і необхідністю збереження окремих обмежень на її поширення. Адже в умовах інформаційної відкритості України створюються широкі можливості для використання інформаційного простору країни різними закордонними та вітчизняними організаціями у власних цілях. Їх комерційна та інформаційна діяльність часто не узгоджується, а інколи й суперечить національним інтересам України [35, с. 96].
Без урахування державних інтересів і національної безпеки відбувається комерціалізація сфери інформаційних послуг, куди без належного державного контролю вкладаються кошти як закордонних, так і вітчизняних політичних і ділових кіл.
Інформаційна система, що утворюється українськими мас-медіа, має обмежений вплив навіть на території України, особливо у східних і південних регіонах, не кажучи вже про закордонні країни. Основні причини: інтелектуальна неконкурентоспроможність інформації та переважна орієнтація на традиційні носії інформації.
Аналіз сучасного стану пропагандистського забезпечення міжнародної підтримки соціально-політичних та економічних реформ в Україні свідчить про неспроможність відповідних органів на сучасному етапі виконувати на належному рівні поставлені завдання.
ВИСНОВКИ
Серед різноманітності Законів можна знайти окремі статті, що стосуються регулювання комунікаційної діяльності.
Крім законодавчої, в світі широко поширена практика саморегулювання. Нажаль, у пострадянських країнах, зокрема в Україні, система саморегулювання тільки починає розвиватися. Складність викликана ще й національними особливостями, наслідками планової економіки.
Процес регулювання рекламної діяльності в Україні постійно розширюється. Однак існує ще чимало проблем, які вимагають подальших розробок з питань регулювання українських маркетингових комунікацій в цілому. В цьому зв'язку видається доцільним дослідження досвіду регулювання маркетингових комунікацій, зокрема реклами і стимулювання збуту, в деяких країнах – членах Європейського союзу. Його творче переосмислення і гнучке використання сприятиме розвитку процесу формування маркетингової комунікаційної політики в Україні.
Характерні особливості комунікацій як об'єктів адміністративно-правового регулювання:
-самостійно не створюють матеріальних цінностей. У реальності транспорт, шляхове господарство і зв'язок призначені для реалізації потреб людей на пересування і спілкування та, відповідно, об'єктивно не створюють матеріальних цінностей;
- високий ступінь централізації державного управління.
Говорячи про вказану особливість, слід вказати, що вона перш за все має стосунок до транспорту і шляхового господарства. Розглянувши користування залізничними коліями, диспетчерські авіаційні служби, трубопровідний транспорт, ми повинні говорити фактично про державні монополії, тобто системи, у яких роль держави неможливо перебільшити. Виходячи з цього масштаби приватизації у цій сфері порівняно незначні. Водночас, розглядаючи зв'язок, необхідно вказати, що компанія «Укртелеком», яка раніше була фактичним державним монополістом у галузі надання послуг зв'язку, на сьогодні втратила це положення. Недержавні оператори стільникового мобільного зв'язку успішно конкурують із зазначеною компанією, проте й вони реально характеризуються високим ступенем централізації управління (вже недержавного);
- нерідко є джерелом підвищеної небезпеки.
Статистичні дані невмолимо свідчать про значну кількість автомобільних аварій, авіаційних катастроф, які стають причиною загибелі людей. Саме тому, з позицій адміністративно-правового регулювання у сфері комунікацій, необхідно враховувати фактор потенційної небезпеки експлуатації транспортних засобів. Цим продиктовані особливі умови до дисципліни, стану здоров'я працівників транспорту, від яких фактично залежать життя і здоров'я громадян. Варто також наголосити, що частини території підприємств, вокзалів, станцій, портів, пристаней, аеродромів і шляхів, де здійснюється рух транспортних засобів, проводяться маневрові та вантажно-розвантажувальні роботи, є зонами підвищеної небезпеки. Перебування громадян у цих зонах забороняється. На досягнення мети мінімізації факторів ризику виникнення небезпечних ситуацій спрямовано особливу систему контролю, що функціонує на транспорті. Значна частина повноважень Міністерства транспорту та зв'язку, інших компетентних органів спрямована на убезпечення польотів, руху автомобільного, залізничного та інших видів транспорту;
Все це свідчить про ту значну соціальну роль, яку відіграють комунікації, та, відповідно, належне державне регулювання ними, у житті суспільства.
СПИСОК ВИКОРИСТАННИХ ДЖЕРЕЛ
1. Битяк Ю.П. Адміністративне право України / Ю.П. Битяк. – К.: Юрінком Інтер, 2005. — 544 с.
2. Про транспорт [Електронний ресурс]: Верховна Рада України; Закон від 10.11.1994 № 232/94-ВР. – Режим доступу:
http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/232/94-вр.
3. Авер’янов В.Б. Адміністративне право України / В.Б. Авер’янов. – К.: Видавництво «Юридична думка», 2004.- 584 с.
4. Про телекомунікації [Електронний ресурс]: Верховна Рада України; Закон від 18.11.2003 № 1280-IV. – Режим доступу:
http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/1280-15.
5. Про затвердження Положення про Міністерство інфраструктури України[Електронний ресурс]: Кабінет Міністрів України; Постанова, Положення від 30.06.2015 № 460. – Режим доступу:
http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/460-2015-п.
6. Колпаков В. К. Адміністративне право України / В. К. Колпаков. – К.: Юрінком Інтер, –2001. –736 с.
7. Про пштовий зв′язок [Електронний ресурс]: Верховна Рада України; Закон від 04.10.2001 № 2759-III. – Режим доступу:
http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2759-14.
8. Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сфері зв'язку та інформатизації [Електронний ресурс]: Президент України; Указ, Положення від 23.11.2011 № 1067/2011. – Режим доступу:
http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1067/2011.
9. Авер’янов В.Б. Державне управління. Теорія і практика / В.Б. Авер’янов. – К.: Юрінком, 1998. – 311 с.
10. Про транспорт [Електронний ресурс]: Верховна Рада України; Закон від 10.11.1994 № 232/94-ВР. – Режим доступу:
http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/232/94-вр.
11. Про затвердження Положення про Державну адміністрацію залізничного транспорту України[Електронний ресурс]: Кабінет Міністрів України; Постанова, Положення від 29.02.1996 № 262. – Режим доступу:
http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/262-96-п.
12. Про автомобільний транспорт [Електронний ресурс]: Верховна Рада України; Закон від 05.04.2001 № 2344-III. – Режим доступу:
http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2344-14.
13. Повітряний кодекс України [Електронний ресурс]: Верховна Рада України; Кодекс України, Закон, Кодекс від 19.05.2011 № 3393-VI. – Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/3393-17.
14. Водний кодекс України [Електронний ресурс]: Верховна Рада України; Кодекс України, Закон, Кодекс від 06.06.1995 № 213/95-ВР. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/213/95-вр.
15. Кодекс торговельного мореплавства України [Електронний ресурс]: Верховна Рада України; Кодекс України, Закон, Кодекс від 23.05.1995 № 176/95-ВР. – Режим доступу:
http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/176/95-вр.
16. Про міський електричний транспорт [Електронний ресурс]: Верховна Рада України; Закон від 29.06.2004 № 1914-IV. – Режим доступу: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/1914-15.
17. Про трубопровідний транспорт [Електронний ресурс]: Верховна Рада України; Закон від 15.05.1996 № 192/96-ВР. – Режим доступу:
http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/192/96-вр.
18. Про автомобільні дороги [Електронний ресурс]: Верховна Рада України; Закон від 08.09.2005 № 2862-IV. – Режим доступу:
http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2862-15.
19. Всесвітня поштова конвенція [Електронний ресурс]: Всесвітній поштовий союз; Конвенція, Міжнародний документ від 12.08.2008. – Режим доступу: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/055_065.
20. Конвенція Міжнародного союзу електрозв'язку[Електронний ресурс]: Міжнародний союз електрозв'язк; Конвенція, Міжнародний документ від 22.12.1992. – Режим доступу:
http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/995_100.
21. Конституція України [Електронний ресурс]: Конституція України від 28.06.1996 № 254к/96-ВР. – Режим доступу:
http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/254к/96-вр.
22. Питання Державної адміністрації морського і річкового транспорту[Електронний ресурс]: Кабінет Міністрів України; Постанова, Положення, Перелік від 05.03.2009 № 227. – Режим доступу:
http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/227-2009-п/ed20090305.
23. Про джерела фінансування шляхового господарства [Електронний ресурс]: Верховна Рада України; Закон від 17.11.1992 № 2788-XII.– Режим роступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2788-12.
24. Про затвердження Положення про Державну інспекцію зв'язку[Електронний ресурс]: НКРЗ; Рішення, Положення від 02.08.2007 № 875.– Режим роступу:
http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/z0964-07.
25. Карпенко В. О. Суспільство і засоби масової інформації: проблеми правового регулювання взаємин / В. О. Карпенко ; Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка, Інститут журналістики. Лекційний фонд. - К. : Центр вільної преси, 2001. - 22 с. - Бібліогр.: с. 19-21.
26. Напиральська О. І. Вплив засобів масової комунікації на формування поведінки і думки молоді / О. І. Напиральська; Класич. приват. ун-т. - Запоріжжя, 2010. - 20 с.
27. Нестеряк Ю. В. Державна політика у сфері засобів масової комунікації в умовах суспільних трансформацій в Україні / Ю. В. Нестеряк; Нац. акад. держ. упр. при Президентові України. - Київ, 2016. - 36 с.
28. Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні [Електронний ресурс]: Верховна Рада України; Закон від 23.09.1997 № 539/97-ВР.– Режим роступу: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/539/97-вр.
29. Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів [Електронний ресурс]: Верховна Рада України; Закон від 23.09.1997 № 540/97-ВР.– Режим роступу:
http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/540/97-вр.
30. Звіт за результатами експертного дослідження "Дослідження каналів комунікації, зокрема нових медіа-платформ, які використовуються у трикутнику відносин "Органи виконавчої влади - Громадські організації - Засоби маосової інформації": проблеми і перспективи" / [С. Лукавенко та ін.] ; USAID від амер. народу, Прогр. сприяння парламенту II, Прогр. розв. законотвор. політики, Свобода слова. - К. : [б. в.], 2011. - 40 с.
31. Андреєв Д. В. Взаємодія влади та громадськості: механізми соціально-правової комунікації: монографія / Д. В. Андреєв ; Нац. акад. внутр. справ. - К. : Бізнесполіграф, 2013. - 334 с. : рис., табл. - Бібліогр.: с. 293-334
32. Про інформацію[Електронний ресурс]: Верховна Рада України; Закон від 02.10.1992 № 2657-XI.– Режим роступу:
http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2657-12.
33. Про доступ до публічної інформації [Електронний ресурс]: Верховна Рада України; Закон від 13.01.2011 № 2939-VI.– Режим роступу: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2939-17.
34. Лациба М. А. Інформаційна відкритість сайтів органів державної влади України / М. А. Лациба ; Український незалежний центр політичних досліджень. - К. : УНЦПД, 2007. - 48 с.
35. Інформатизація та відкритість влади як засоби демократизації суспільства. Засідання №1 : зб. матеріалів "круглого столу" "Державна інформаційна політика - проблеми законодавчого забезпечення" / наук. ред. О. В. Литвиненко. - К. : Альтерпрес, 2003. - 160 с.
Дата добавления: 2018-04-15; просмотров: 153; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!