Задекларованими принципами діяльності Європейського Союзу є
ТЕМА 3:
МІЖДЕРЖАВНІ ОРГАНІЗАЦІЇ
МЕТА:розкрити сутність та особливості міждержавних економічних організацій та охарактеризувати основні з них.
КЛЮЧОВІ ПОНЯТТЯ: Міжнародна організація загальноекономічна, загальна компетенція міжнародної організацій; консультативна група держав; Організація економічного співробітництва й розвитку; цілі ОЕСР; організаційно-функціональна структура ОЕСР; регіональна інтеграція; рівні інтеграції; еволюція інтеграційних процесів; Європейське об'єднання вугілля та сталі; Європейське економічне співтовариство; Європейський Союз; Шенгенська угода; Маастрихтська угода; Єдиний європейський акт; Європейський економічний простір; Європейська асоціація вільної торгівлі; Співдружність Незалежних Держав; Єдиний економічний простір; ГУАМ; Організація Чорноморського економічного співробітництва.
ПЛАН
1. Суть та види міждержавних організацій
2. Порядок утворення та ліквідації МДО.
3. Типова організаційна структура МДО.
4. Історія та мета створення, склад, механізм функціонування, функції та діяльність основних МДО:
4.1. Організація економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР),
4.2. Європейський Союз (ЄС),
4.3. Європейська асоціація вільної торгівлі (ЄАВТ),
4.4. Співдружність незалежних держав (СНД),
4.5. Організація Чорноморського економічного співробітництва (ОЧЕС),
4.6. Азіатсько-Тихоокеанське економічне співробітництво (АТЕС),
|
|
|
4.7. Асоціація держав Південно-Східної Азії (АСЕАН),
4.8. Ліга арабських держав (ЛАД) тощо.
1.
Сутність міжнародних міждержавних організацій визначається офіційною участю в їхній діяльності держав та урядів, а також важливістю завдань, що їх покликані вирішувати ці організації. Держави сьогодні беруть участь у міжнародних організаціях з метою раціонального вирішення практичних проблем, які не можуть бути розв'язані зусиллями однієї країни, для ефективного об'єднання потенціалів зацікавлених сторін. Однак, коли виникає певна проблема, першим кроком урядів є не створення організації, а спроба врегулювання ситуації за допомогою договорів або неформальних угод, що, як відомо, є значно дешевшим. Але якщо проблема виникатиме періодично або потребуватиме постійного врегулювання, то виникає необхідність у створенні організації. При цьому слід зазначити, що міждержавні організації не завжди є інструментом співробітництва. Іноді вони являють собою форум для вирішення конфліктів та міждержавних незгод.
Уряди, як правило, розглядають членство в міжнародних організаціях як один із головних засобів здійснення своєї зовнішньополітичної програми, оскільки:
|
|
|
1) в структурі міністерств закордонних справ усіх країн є відділи, які займаються питаннями співробітництва з міжнародними організаціями;
2) членські внески в міжурядові організації становлять окрему (і дедалі більш відчутну) статтю державних витрат на зовнішню політику;
3) при багатьох міжурядових організаціях створені спеціальні постійні представництва держав.
Таким чином, міжнародні міждержавні організації– це об'єднання держав, які створені на основі міжнародної угоди, оформлені в систему постійно діючих органів, мають визначену та погоджену мету, міжнародну правосуб'єктність і засновані згідно з нормами міжнародного права.
Участь у міжнародних організаціях, у свою чергу, накладає на Держави визначені й офіційно зафіксовані обов'язки, а в деяких випадках робить для них обов'язковими рішення, що їх приймає організація. Міждержавні міжнародні організації можна класифікувати за тими ж ознаками, що и міжнародні організації (див. тему 1).
В системі міжнародних організацій велика частка належить економічним організаціям.
Міжнародні економічні організації можна класифікувати за наступними ознаками:
|
|
|
1) За організаційним принципом:
1. міжнародні економічні організації системи ООН;
2. міжнародні економічні організації, що не входять в систему ООН;
3. регіональні економічні організації.
2) За сферою багатостороннього регулювання:
1. міжнародні економічні організації, що регулюють економічна та промислове співробітництво;
2. міжнародні економічні організації в системі регулювання світової торгівлі;
3. регіональні економічні організації в системі регулювання світового господарства;
4. міжнародні та регіональні економічні організації, що здійснюють регулювання підприємницької діяльності;
5. міжнародні неурядові організації та об’єднання, які сприяють розвитку міжнародних господарських зв’язків.
3) За широтою компетенції:
- Міжнародна організація загальноекономічна — міжнародна організація, орієнтована на співробітництво країн для вирішення широкого кола не тільки економічних, а й політичних, соціально-культурних, екологічних та інших проблем.
- Міжнародна галузева організація значно — міжнародна організація, орієнтована на координацію міжнародного економічного співробітництва в окремій галузі чи сфері діяльності.
Як правило, держави більше схильні до співпраці з міждержавними організаціями, що мають вузьку функціональну спрямованість і чітко визначені цілі, ніж з організаціями широкого профілю. Найвпливовішими серед міждержавних організацій загальноекономічного характеру є Європейський Союз (ЄС), Організація економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР), Ліга арабських держав (ЛАД), Економічна співдружність держав Західної Африки (ЕКОВАС), Латиноамериканська економічна система (ЛАЕС), Асоціація держав Південно-Східної Азії (АСЕАН), Азіатсько-Тихоокеанське економічне співробітництво (АТЕС) та ін.
|
|
|
Серед галузевих економічних організацій виокремлюють ті, що сприяють міжнародному співробітництву:
в галузі промислового розвитку та будівництва, — Організація Об'єднаних Націй з промислового розвитку (ЮНІДО), Організація країн—експортерів нафти (ОПЕК), Європейське співтовариство з атомної енергії (Євратом), Європейське об'єднання вугілля та сталі (ЄОВС), Міжнародна асоціація з бокситів (МАБ), Міжнародна рада з олова (МРО);
у галузі сільського господарства та переробної промисловості — Продовольча та сільськогосподарська організація Об'єднаних Націй (ФАО), Міжнародний фонд сільськогосподарського розвитку (МФСР);
у сфері транспорту і засобів зв'язку — Міжнародна організація цивільної авіації (ІКАО), Міжнародна морська організація (ММО), Організація співробітництва залізниць (ОСЗ), Європейська конференція міністрів транспорту (ЄКМТ), Європейське космічне агентство (ЄКА), Всесвітній поштовий союз (ВПС), Міжнародний союз електрозв'язку (МСЕ), Арабська поштова спілка (АПС);
у галузі фінансів та кредиту — Міжнародний валютний фонд (МВФ), Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР), Африканський банк розвитку (АФБР), Банк міжнародних розрахунків (БМР);
у галузі міжнародної торгівлі — Всесвітня торговельна організація (ВТО), Європейська асоціація вільної торгівлі (ЄАВТ), Генеральна угода з тарифів та торгівлі (ГАТТ).
4)Крім того, можна виділити п’ять міждержавних економічних організацій, що уторились в внаслідок регіональних інтеграційних процесів, залежно від ступеня інтеграції:
- Зона вільної торгівлі являє собою інтеграційне об'єднання, яке передбачає вже не зменшення митних тарифів, як це має місце в умовах дії преференційної угоди, а повну відміну їх у взаємній торгівлі при збереженні національних митних тарифів у відносинах з третіми країнами. В більшості випадків умови зони вільної торгівлі поширюються на всі товари, крім продукції сільського господарства. Зона вільної торгівлі може координуватися або невеликим міждержавним секретаріатом, який розташовується в одній із країн-членів, або періодичними нарадами керівників відповідних відомств. Типовими прикладами є Європейська асоціація вільної торгівлі - ЄАВТ (1960 р.), Зона вільної торгівлі «США-Канада» (1988 р.), Північноамериканська угода про вільну торгівлю – НАФТА (1994р.), Організація Азіатсько-Тихо-океанського економічного співробітництва - АТЕС (1989 р.).
- Митний союз являє собою інтеграційне об'єднання, в якому відмінені митні тарифи для країн-учасниць і запроваджено спільний митний тариф і єдину систему нетарифного регулювання торгівлі стосовно третіх країн. Митний союз вимагає більш розвинутої системи міждержавних органів, які б здійснювали узгодження зовнішньоторгової політики. Такими органами виступають періодичні наради міністрів відповідних галузей та постійно діючий міждержавний секретаріат. Типовим прикладом є: Центральноамериканський загальний ринок - ЦАЗР (1961 р.), Арабський загальний ринок (1964 р.).
- Спільний ринок являє собою інтеграційне об'єднання, в якому забезпечується вільне переміщення не лише товарів і послуг, а й капіталу і робочої сили. В умовах спільного ринку органами координування виступають постійно діючий міждержавний секретаріат і періодичні наради глав держав і урядів країн-учасниць, а також наради керівників міністерств фінансів, центральних банків та інших відомств. Скажімо, в ЄС діє Європейська Рада глав держав і урядів, Рада міністрів ЄС і Секретаріат ЄС. Приклад: Латиноамериканська асоціація інтеграції – ЛАІ (1960р), Спільний ринок Південного Конуса - МЕРКОСУР (1991р.), Карибське співтовариство та Карибський спільний ринок - КАРИКОМ (1973р.), Асоціація держав Південно-Східної Азії - АСЕАН (1967р.).
- Економічний союзявляє собою інтеграційне об'єднання, в якому поряд зі спільним митним тарифом та вільним переміщенням товарів і факторів виробництва здійснюється координування макроекономічної політики й уніфікація законодавства щодо валютної, бюджетної та грошової сфери. На цьому етапі розвитку інтеграції виникає потреба в органах, які б не тільки координували діяльність країн-учасниць, а й приймали оперативні рішення від імені відповідної спільноти. Тому в умовах економічного союзу національні уряди добровільно відмовляються від частини своїх функцій і цим самим передають частину свого державного суверенітету на користь наддержавних органів. Такі органи наділені правом приймати рішення з питань, що стосуються даного об'єднання, без узгодження з урядами країн-учасниць, В рамках ЄС таким наддержавним органом є Комісія ЄС. Приклад: Європейське економічне співтовариство - ЄЕС (1957 р.), а з 1993 р. – Європейський союз, ЄС, Співдружність незалежних держав - СНД (1992 р.), Економічний союз - Бенілюкс (1948 р.), Союз Арабского Магриба - САМ (1989 р.).
Міжнародні міждержавні організації виконують певні функції, тобто сукупність дій і процесів діяльності, спрямованих на здійснення завдань організації. Основною функцією будь-якої міждержавної організації є пошук та виявлення сфери спільних інтересів країн-членів, а також досягнення їхньої згоди щодо спільних завдань і дій. Крім того, кожна міжнародна організація виконує певні спеціальні функції — регулювальну, оперативну, контрольну, інформативну, консультативну, які саме і розкривають її сутність, форми її роботи, особливості діяльності та пріоритетні завдання.
2.
Міжнародна міждержавна організація створюється на основі узгодженого волевиявлення держав, зафіксованого або в міжнародному договорі (угоді), або в рішенні вже існуючої організації. Процедура створення міжнародної організації складається з:
1) прийняття установчого документа;
2) формування структури організації;
3) скликання головного органу.
Існування міждержавної міжнародної організації найчастіше починається з укладання угоди і прийняття установчого документа, який у різних організаціях має різну назву, наприклад Статут (ООН), Конвенція (ВОІВ) тощо. Як правило, для цього скликається міжнародна конференція, на якій виробляється і приймається текст установчого документа організації. Датою створення організації вважається дата, коли цей документ набрав чинності. Другий спосіб утворення міждержавної міжнародної організації, в основу якого покладено прийняття рішення іншої міжнародної організації, передбачає узгоджене волевиявлення держав через голосування за установчу резолюцію, яка набирає чинності з моменту її прийняття. Цей спосіб використовується ООН, зокрема під час створення автономних організацій із статусом допоміжного органу Генеральної Асамблеї (ЮНКТАД — 1964 р., ПРООН — 1965 р.).
Установчі документи міждержавних міжнародних організацій визначають їхню компетенцію, тобто об'єкт або сферу діяльності, та повноваження, необхідні для виконання завдань.
Формування структури міждержавної міжнародної організації здійснюється спеціально утвореними підготовчими органами на основі окремої міжнародної угоди або додатка до статуту організації, що створюється, або на основі резолюції іншої міжнародної організації. Ці документи визначають склад підготовчого органу, його компетенцію і функції, які полягають у розробці проектів правил процедури майбутніх органів організації, створенні штаб-квартири, складанні порядку денного для головних органів, підготовці документів і рекомендацій, що стосуються порядку денного, тощо. Саме так створювались ЮНЕСКО, ФАО, МАГАТЕ та інші міжнародні організації.
Скликання головних органів і початок функціонування завершують процес створення міждержавної міжнародної організації.
Держави, що не є членами міжнародної організації, можуть надсилати своїх спостерігачів для участі в роботі органів організації, якщо це допускається її правилами, і створювати місії постійних спостерігачів.
Припинення існування організації відбувається також шляхом узгодженого волевиявлення держав-членів, яке здійснюється на основі підписання протоколу про розпуск (Варшавський договір— протокол про розпуск від 1 червня 1991 р., РЕВ — протокол про розформування організації від 28 червня 1991 р.).
Фінансові кошти міждержавної міжнародної організації складаються переважно з внесків держав-членів і витрачаються на спільні потреби.
Сукупність органів міждержавної міжнародної організації, з якої складається її організаційна структура, створюється на основі установчого документа міжнародної організації і наділяється відповідною компетенцією, повноваженнями і функціями. Для кожного органу визначається відповідна внутрішня структура, склад, порядок прийняття рішень, в установчих документах визначається його правовий статус.
Міжурядові органи складаються з представників держав-членів, які мають повноваження діяти від імені своїх урядів. Міжпарламентські органи складаються з учасників, які або обираються населенням країн-членів шляхом загальних прямих виборів (Європейський парламент), або призначаються національними парламентами (Парламентська асамблея Ради Європи). Адміністративні органи складаються з посадових осіб, що перебувають на службі в міжнародній організації і підпорядковані тільки їй. Арбітражні, судові органи і комітети експертів складаються з осіб — спеціалістів, яким надані певні повноваження.
3.
Сучасні міждержавні організації мають досить складну організаційну структуру, адекватну цілям і масштабам діяльності. Водночас майже всі вони мають у своїй структурі три типи органів: вищі, виконавчі та адміністративні. У структурі деяких можуть працювати також комітети, комісії та юридичні органи (табл. 3.1).
Таблиця 3.1
ХАРАКТЕРИСТИКА ОРГАНІВ МІЖДЕРЖАВНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ
| Тип органів | Принцип формування | Найпоширеніші назви | Компетенція | Характер діяльності |
| Вищі | На рівноправних засадах | Асамблея Сесія Конференція | Загальна політика організації і її принципи Перегляд статуту — членство в організації Формування виконавчих органів Обрання голови Розгляд звітів Бюджетна політика Питання діяльності | Сесійний |
| Виконавчі | На засадах представництва | Рада Директорат Комісія Комітет | Контроль за реалізацією рішень вищих органів Підготовка засідань вищих органів Розробка бюджету Питання щодо персоналу | Постійний |
| Адміністративні | Географічне представництво Кваліфікація | Секретаріат | Представництво у зовнішніх стосунках Публікації Розробка звітів | Постійний |
| Комітети, комісії | Географічне представництво Кваліфікація | Вирішення конкретної проблеми | Тимчасовий Постійний | |
| Юридичні органи | Суд Трибунал Арбітраж | Розв'язання різного роду конфліктів | Постійний |
Вищі органи мають сесійний характер діяльності і формуються на рівноправних засадах, тобто з представників усіх держав-членів. Збираючись, як правило, один-два рази на рік, представники країн вирішують такі питання: прийом і виключення з організації, а також призупинення членства в ній; формування виконавчих органів і вибори їхніх голів; розгляд і прийняття рішень щодо мети діяльності; розгляд відповідних звітів; встановлення принципів формування й використання бюджету; перегляд статутних документів та стратегії діяльності.
Виконавчі органи, що мають постійний характер діяльності, повинні забезпечити безперервність роботи організації між засіданнями вищих органів шляхом контролю за виконанням рішень вищих органів, підготовки рішень наступної сесії, вирішення бюджетних питань, питань стосовно персоналу. Вони формуються вищими органами обранням до них представників усіх (ЄС, АСЕАН та ін.) або певної кількості (МВФ, МБРР та ін.) держав-членів.
Критеріями формування цих органів є справедливе географічне представництво, розмір фінансового внеску, специфічні інтереси тощо.
Адміністративні органи (секретаріати) повинні висвітлювати діяльність організації в засобах масової інформації, організовувати конференції, конгреси та інші заходи, складати звіти, публікувати документи організації. Секретаріати мають власну внутрішню структуру: вищі посадові особи, спеціалісти й обслуговуючий персонал.
4. 1.
Свою назву й сучасну цілеспрямованість ОЕСР здобула в 1960 р. Вона стала спадкоємицею Організації європейського економічного співробітництва (ОЄЕС), що була утворена в 1948 р. для сприяння реалізації "плану Маршалла". Нагадаємо, що цей план був спрямований на економічну допомогу США країнам Європи, що постраждали внаслідок світової війни.
Нині ОЕСР — єдина офіційна міжнародна економічна організація широкого профілю, яка об'єднує не тільки кількісно значну й відносно однорідну групу держав, а й практично всі індустріально розвинуті країни. "Перепусткою" до цього клубу є: розвинуті ринкові відносини, високий рівень життя, демократизація країни. Якщо нова країна входить до ОЕСР, то це означає, що вона вже належить до типу економічно розвинутих країн. ОЕСР складається з 34 країн-членів:
1. Австралія,
2. Австрія,
3. Бельгія,
4. Великобританія,
5. Греція,
6. Данія,
7. Естонія,
8. Іспанія,
9. Ісландія,
10. Ірландія,
11. Італія,
12. Ізраїль,
13. Канада,
14. Корея,
15. Люксембург,
16. Мексика,
17. Німеччина,
18. Норвегія,
19. Нова Зеландія,
20. Нідерланди,
21. Польща,
22. Португалія,
23. Словаччина,
24. Словенія,
25. США,
26. Туреччина,
27. Угорщина,
28. Фінляндія,
29. Франція,
30. Чеська Республіка,
31. Чилі,
32. Швейцарія,
33. Швеція
34. Японія.
У роботі ОЕСР беруть участь Комісія ЄС (згідно з протоколом, підписаним одночасно з Конвенцією про створення ОЕСР), а також представники ЄАВТ, ЄОВС і Євроатому.
Штаб-квартира розміщена у Парижі (Франція)
Основна мета ОЕСР:
1) сприяння стійкому розвитку світової економіки;
2) забезпечення високого рівня економічного зростання, зайнятості й добробуту в країнах-членах;
3) забезпечення фінансової стабільності як у країнах-членах, так і в усьому світі;
4) сприяння розширенню світової торгівлі на багатосторонній недискримінаційній основі згідно з міжнародними обов'язками;
5) лібералізація руху капіталів;
6) сприяння ефективному використанню економічних ресурсів;
7) заохочення досліджень і професійної підготовки в галузі науки й техніки;
8) сприяння економічному розвитку країн, що розвиваються.
Ми бачимо, що цілі ОЕСР виходять за суто корпоративні межі й мають глобальну спрямованість. Це означає, що метою засновників ОЕСР є організація, яка координує й регулює міжнародні зв'язки на великому світовому просторі. Таким чином, ОЕСР набуває рис ООН, дублює її функції в сфері економіки. Проте дієвість її заходів вища, враховуючи політичну монолітність країн-членів і потужні важелі економічного впливу. Рішення, що приймає ОЕСР, беруться до уваги при розгляданні відповідних проблем економічними органами ООН.
ОЕСР складається з: п'яти головних органів, двох автономних органів (агентств), Центру досліджень у галузі освіти й Центру розвитку ОЕСР, а також численних комітетів, робочих груп та експертних комісій (їх понад 200).Структура ОЕСР подана на рис.3.1
Рис.3.1.Організаційно-функціональна структура ОЕСР
Головні органи ОЕСР:
1) Рада.
2) Виконавчий комітет.
3) Комітет сприяння розвитку (КСР).
4) Секретаріат.
5) Центр із співробітництва з європейськими країнами з перехідною економікою.
Рада - вищий орган ОЕСР. Вона складається з представників країн-членів. На своїх засіданнях Рада розглядає кардинальні питання економічної політики. Залежно від змісту питання, що обговорюється, Рада збирається раз на рік на рівні міністрів фінансів або економіки, торгівлі, закордонних справ. Звичайні засідання відбуваються двічі на місяць на рівні постійних представників. Рішення приймаються консенсусом, вони обов'язкові для держав-членів. До речі, це відрізняє ОЕСР від економічних органів ООН, де рішення здебільшого рекомендаційні. Обов'язковість виконання рішень підвищує дієвість ОЕСР.
Виконавчий комітет здійснює оперативні й контролюючі функції, готує засідання Ради. Він складається із 14 членів. З них 7 - постійні члени (від США, Японії, Німеччини, Франції, Великої Британії, Італії, Канади), а 7 щороку призначаються за ротаційним принципом. Для обговорення питань утворено також Виконавчий комітет в особливому складі, до якого входять вищі посадові особи держав-членів.
Комітет сприяння розвитку (КСР)розробляє програми розвитку країн-членів ОЕСР, а також допомоги країнам, що розвиваються, й країнам з перехідною економікою. Він визначає обсяг ресурсів, необхідних для підйому економіки, боротьби із злиденністю в найменш розвинутих країнах. У 1993 р. Комітет прийняв рішення, згідно з якими допомога, що входить до поняття "офіційна допомога розвитку", поширюється й на країни Центральної та Східної Європи.
Центр із співробітництва з європейськими країнами з перехідною економікою було засновано в 1990 р., коли кардинальні соціально-економічні зрушення в соціалістичних країнах ставали реальністю. Мета Центру: координувати співробітництво ОЕСР з цією групою країн у галузі економічної й соціальної політики; надавати технічну допомогу; організовувати програми розвитку й контролювати їх виконання.
Країни, що співробітничають із Центром, поділяються на дві групи. Перша група складається з Албанії, Болгарії, Казахстану, Латвії, Литви, Естонії, Румунії, Словаччини, Словенії, Монголії, Росії та України. Для цієї групи діє регулярна програма допомоги. Друга група складається із країн (переважно Центральної Європи), які швидше всього йдуть шляхом реформування економіки. З цієї групи три держави (Польща, Чехія й Угорщина) вже стали членами ОЕСР.
Центр здійснює підготовку фахівців з таких галузей: конкуренція, ринок праці, соціальна політика, банківська справа, фінансова система, оподаткування, торгівля, інвестиції, промисловість, сільське господарство, енергетика, освіта, навколишнє середовище, статистика1. Форма підготовки кадрів -семінари, практикуми, технічні місії та ін. Фахівці, що одержали підготовку через Центр, краще адаптуються до нових економічних реалій і здатні ефективніше здійснювати реформування національної економіки.
Секретаріат ОЕСР складається з 13 директоратів, що відають основними комітетами: економіка; статистика; навколишнє середовище; співробітництво в галузі розвитку; торгівля; фінанси; податки й підприємництво; наука, технологія й промисловість; інформатика й комунікація; бюджет і фінанси; адміністрація й персонал.
Секретаріат очолює генеральний секретар, якого призначає Рада на 5 років. Секретаріат виконує повсякденну оперативну роботу, забезпечує діяльність Ради й Виконавчого комітету.
До складу ОЕСР входять комітети, що здійснюють координаційну роботу в широкому діапазоні економічних проблем. Ось лише деякі з них:
1) з економічної політики;
2) з економіки й розвитку;
3) зі сприяння розвитку;
4) з торгівлі;
5) з руху капіталів і невидимих послуг;
6) з фінансових ринків;
7) з податкової політики;
8) з права й політики відносно конкуренції;
9) зі споживчої політики;
10) з туризму;
11) з морського транспорту;
12) з міжнародних інвестицій та багатонаціональних підприємств;
13) з енергетичної політики;
14) з промисловості;
15) з наукової й технічної політики;
16) з політики в галузі інформації;
17) в справах освіти;
18) з питань робочої сили й соціальної політики;
19) з питань державного управління;
20) з охорони довкілля;
21) із сільського господарства та ін.
Умовно їх можна поділити на кілька груп:
1) комітети та комісії, що займаються розробкою загальноекономічної політики на чолі з відповідним комітетом, який здійснює моніторинг країн—учасниць ОЕСР за загальноекономічним
та фінансовим станом;
2) комітети, що в тісному контакті з ГАТТ—ВТО, ЮНКТАД та іншими організаціями розглядають питання світової торгівлі та торговельної політики;
3) органи керування розвитком самих країн-членів (промисловість, сільське господарство, підготовка кадрів та ін.);
4) комітети та комісії з координації діяльності ОЕСР для надання допомоги країнам, що розвиваються, та європейським країнам з перехідною економікою.
Склад комітетів відповідає аналогічним міністерствам і відомствам, які є в урядових структурах держав-членів.
Система ОЕСР включає два автономні органи - Міжнародну енергетичну агенцію (МЕА) та Агенцію з ядерної енергії (АЯЕ). Ці агенції є форумом для обговорення енергетичних проблем, що постають перед членами ОЕСР.
Серед допоміжних органів ОЕСР слід виокремити два науково-дослідні центри.
Центр досліджень і новацій у галузі освіти (ЦДНО)утворено для сприяння науковим дослідженням у сфері освіти з метою її програмного розвитку. Центр розробляє й апробує нові методи й моделі освіти, розповсюджує інформацію про новітні системи навчання.
Центр розвитку ОЕСР аналізує й узагальнює досвід про розробку й впровадження в життя економічних ідей, економічної політики з метою підвищення ефективності управління економікою, надання нового імпульсу розвитку народного господарства країн-членів. Цей досвід і знання Центр надає в розпорядження також країнам, що розвиваються. Центр має бібліотеку, яка містить роботи з економічних і соціальних проблем країн, що розвиваються.
Фінансування організації здійснюється за рахунок внесків її членів. Найбільшим контрибутором є США – формує 25 % усього бюджету організації. Внесок кожної країни в річний бюджет визначається по формулі, яка враховує вагу економіки країни.
ОЕСР має офіційні відносини з багатьма міжнародними організаціями, зокрема з МОП, ЮНЕСКО, МВФ, ВТО, ЮНКТАД.
4.2.
ЄС являє собою вищий ступінь еволюції західноєвропейської інтеграції, яка пройшла стадії Європейського об'єднання вугілля і сталі та Європейського економічного співтовариства (Спільного ринку). Європейський Союз утворено згідно з Маастрихтською угодою, що була підписана 7 лютого 1992 р.; дія угоди розпочалася з 1 січня 1993 р.
На початку свого заснування до ЄС входило 6 країн: Німеччина, Франція, Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Італія. З розвитком ЄС, кількість учасників змінювалась, тобто, відбувався процесс розширення (табл. 4.1).
Таблиця 4.1
Розширення ЄС
| Рік | Країна | Загальна кількість членів |
| 1957 | Бельгія, Німеччина, Італія, Люксембург, Нідерланди, Франція | 6 |
| 1973 | Велика Британія, Данія, Ірландія | 9 |
| 1981 | Греція | 10 |
| 1985 | Гренландія (автономна територія Данії) виходить зі спільноти | 10 |
| 1986 | Португалія, Іспанія | 12 |
| 1990 | НДР (Об'єдналась з Західною Німеччиною) | 12 |
| 1995 | Австрія, Фінляндія, Швеція | 15 |
| 2004 | Угорщина, Кіпр, Латвія, Литва, Мальта, Польща, Словаччина, Словенія, Чехія, Естонія | 25 |
| 2007 | Болгарія, Румунія | 27 |
На сьогодні ЄС налічує 27 країн, це:
1. Австрія,
2. Бельгія,
3. Болгарія,
4. Великобританія,
5. Греція,
6. Данія,
7. Естонія,
8. Ірландія,
9. Іспанія,
10. Італія,
11. Кіпр,
12. Латвія,
13. Литва,
14. Люксембург,
15. Мальта,
16. Нідерланди,
17. Німеччина,
18. Польща,
19. Португалія,
20. Румунія,
21. Словаччина,
22. Словенія,
23. Угорщина,
24. Фінляндія,
25. Франція,
26. Чехія,
27. Швейцарія.
Офіційні кандидати:
1. Македонія,
2. Туреччина,
3. Хорватія,
4. Ісландія,
5. Чорногорія,
6. Республіка Сербія.
Потенційні кандидати:
1. Албанія,
2. Боснія і Герцоговіна.
Діяльність Європейського Союзу відбувається у трьох основних напрямах:
1) створення правової основи для формування політики спільного ринку, міжнародної торгівлі, монетарної політики, сільського господарства, навколишнього середовища, регіонального розвитку;
2) спільна зовнішня політика та політика безпеки;
3) співпраця в правовій сфері та внутрішніх справах, що передбачає розвиток співробітництва у галузі цивільного та кримінального права, доробку імміграційної політики, прикордонний контроль, спільну боротьби зі злочинністю у сфері наркобізнесу, торгівлі людьми, обміні інформацією та координації діяльності поліційних інституцій держав-членів.
Ці головні напрями формують цілі та принципи діяльності ЄС, а також роблять його єдиною цілісною інституційною структурою.
Головною метою Європейського Союзу проголошується сприяння інтегруванню Європи в єдине економічне й політичне ціле для подальшого економічного й соціального прогресу її народів. Зі змісту головної мети випливають такі основні цілі:
1) Сприяння здійсненню збалансованої й довгострокової соціальної й економічної політики, зокрема шляхом утворення простору без внутрішніх кордонів, шляхом економічного й соціального вирівнювання, створення економічного й валютного союзу, запровадження єдиної валюти (цей пункт практично вже виконано).
2) Затвердження Європейського співтовариства на міжнародній арені, зокрема шляхом здійснення спільної зовнішньої політики й політики в галузі суспільної безпеки,
що передбачає в разі необхідності створення системи спільної оборони.
3) Посилення захисту прав та інтересів громадян держав-учасників шляхом запровадження громадянства Союзу.
4) Розвиток тісного співробітництва в галузі судової практики й внутрішніх справ.
5) Збереження досягнутого рівня інтеграції Співтовариства й визначення заходів для подальшого підвищення ефективності його функціонування.
Задекларованими принципами діяльності Європейського Союзу є
1) вірність принципам свободи, демократії та поваги людських прав;
2) визначення верховенства права;
3) поважання національної ідентифікації держав-членів.
До компетенції Європейського Союзу належать такі функції:
1) скасування митних податків і кількісних обмежень на імпорт та експорт товарів між державами-учасницями;
2) спільна торговельна політика;
3) спільна аграрна політика;
4) спільна транспортна політика;
5) зближення національних законодавств держав-учасниць з метою нормального функціонування спільного ринка;
6) політика в соціальній сфері;
7) політика захисту довкілля;
8) підвищення конкурентоспроможності промисловості Європейського Союзу;
9) сприяння дослідженням і технологічному розвитку;
10) сприяння досягненню високого рівня охорони здоров'я;
11) сприяння розвитку освіти, професійного навчання й культури;
12) політика співробітництва у сприянні всебічного роз витку держав-членів;
13) заходи в галузі енергетики;
14) асоціація з іноземними країнами для розширення торгівлі й спільного сприяння економічного й соціального розвитку
Організаційна структура Європейського Союзу досить складна й розгалужена. Це пояснюється, з одного боку, тим, що ЄС - багатофункціональна організація; з іншого - особливістю еволюції Союзу: з поглибленням інтеграції утворювалися нові органи, проте старі не ліквідувалися. Так, і до сьогодні збереглися ЄОВС, Євратом і Європейське економічне співтовариство.
Організаційно ЄС ґрунтується на загальних основах західної політичної системи, проте має деякі власні відмінності. До них належать:
1) Об'єднання інститутів двох типів - міждержавних і наднаціональних. Особи, що входять до органів першого типу, діють як офіційні представники держав-членів. Функціонери органів другого типу також призначаються своєю державою, але діють як незалежні особи.
2)Гнучкий розподіл компетенції між органами ЄС і національними урядами. У загальному вигляді компетенції розподіляються по трьох напрямах:
1. сфери спільної політики ЄС (аграрна, торговельна та ін.);
2. сфери змішаної компетенції - за окремі питання відповідають органи ЄС, а за решту — національні уряди (регіональна, соціальна політика);
3. сфери, де функції ЄС обмежуються координацією дій держав-членів і розробкою рекомендацій (макроекономічна політика, охорона довкілля та ін.).
3) Значна кількість рішень, прийнятих органами ЄС, ма ють рекомендаційний характер.
4) У межах, що визначені договорами, право ЄС має переважаючий характер над національними законодавствами держав-членів.
Функціонально Європейський Союз складається з трьох блоків:
1) Європейські співтовариства (ЄОВС, Євратом і ЄЕС);
2) Спільна зовнішня політика й політика в галузі безпеки;
3) Співтовариство в галузі юстиції і внутрішніх справ.
Кожний блок має свою організаційну структуру; найголовніші органи - спільні для всіх блоків, при цьому вони ж є головними для ЄС в цілому.
Головні органи Європейського Союзу:
1) Європейська рада.
2) Європейський парламент.
3) Рада Європейського Союзу..
4) Європейський суд.
5) Європейська Комісія.
6) Палата аудиторів
Необхідно мати на увазі, що традиційне для держав поділ на законодавчі, виконавчі і судові органи для ЄС не характерно. Якщо Суд ЄС можна сміливо вважати судовим органом, то законодавчі функції належать одночасно Раді ЄС, Європейської комісії та Європарламенту, а виконавчі - Комісії та Раді.
Європейська рада є вищим органом ЄС. Учасниками засідання Європейської Ради є глави держав або урядів і міністри закордонних справ країн–членів ЄС та Президент Європейської Комісії, який не має права голосу і призначається на термін 2,5 роки. Європейська Рада збирається не рідше як тричі на рік, приймає рішення з найважливіших питань.
Європейський парламент складається з представників держав ЄС, які обираються прямим загальним голосуванням. Кількість не має перевищувати 732 особи (ст. 189 Договору про Співтовариство), за діючим законодавством та 750 — за Лісабонським Договором (кожна держава-член має отримати від 6 до 96 місць в Європейському Парламенті за принципом дигресивної пропорційності). Кількість представників від кожної країни залежить від чисельності населення країни та її економічної потужності. Представники обираються на п'ятирічний термін. Председатель парламенту обирається строком на 2,5 роки. В парламенті вони гуртуються не за країнами, а за партіями (соціалісти з соціалістами, ліберали з лібералами, християнські демократи зі своїми однопартійцями з різних країн тощо).
Європейський парламент бере участь у процесі прийняття актів ЄС, висловлюючи свою згоду або рекомендації. Раніше роль парламенту була саме рекомендаційною, але, згідно Маастрихтській угоді, тепер він має і законодавчі функції; за деякими важливими постановами необхідна його згода. Парламент має й контрольні функції: він слідкує за порушеннями правил та норм іншими органами (Європейською радою, Комісією та ін.). З цією метою він може утворювати тимчасовий Комітет із розслідування.
Парламент має повноваження у прийнятті бюджету ЄС. Він може вносити поправки до бюджету, може навіть відхилити бюджет в цілому.
Європейський парламент розглядає скарги будь-якої фізичної або юридичної особи на утиснення своїх прав збоку інститутів Союзу; для цього він призначає омбудсмена, який має повноваження приймати скарги. Виявивши порушення, омбудсмен передає справу відповідному інституту.
Парламент проводить свої сесії один раз на рік. Засідання проводить Голова парламенту. Рішення приймаються абсолютною більшістю голосів. Європейський парламент обговорює на сесіях звіт Комісії; якщо члени парламенту незадоволені її діяльністю, то вони можуть висловити їй недовіру; в такому разі члени Комісії колективно йдуть у відставку.
Засідання парламенту відбуваються в Страсбурзі. Діяльність Парламенту відбувається під керівництвом Бюро, що складається з голови й 14 віце-голів, яких обирають на два з половиною роки. Порядок денний сесій визначає Конференція голів. Депутати розподіляються по 20 комісіях відповідно до окремих напрямів діяльності ЄС.
Європарламент проводить засідання в Страрсбурге і Брюсселі.
Рада Європейського Союзу називається ще Радою міністрів. Це головний орган ухвалення рішень в Європейському Союзі. До її складу входять по одному міністрові від кожної країни Союзу, т.т 27 членів. Залежно від порядку денного, збираються міністри закордонних справ, економіки й фінансів, сільського господарства, тощо (загалом 9 конфігурацій Ради). Кількість засідань протягом року залежить від масштабів та інтенсивності законодавчого процесу в ЄС і політичних рушіїв того чи іншого особливого питання.
Рада забезпечує координацію загальної економічної політики держав-членів. Вона має повноваження приймати рішення з найважливіших питань. У своїй роботі Рада спирається на Комітет постійних представників, який складається з 27 послів (по одному від кожної країни). Комітет відповідає за підготовку роботи Ради та виконує завдання, покладені на нього Радою.
Серед повноважень Ради Європейського Союзу визначаються такі:
1) повноваження на законодавчу діяльність;
2) право на призначення президента Єврокомісії, Верховного представника Європейського Союзу, членів Євро комісії, ЕКОСОК, Комітету регіонів, Європейської рахункової палати, Європейського суду, правління Європейського центрального банку, адміністративної ради
Європейського інвестиційного банку;
3) право вимагати від Єврокомісії ініціювання нового правового акту;
4) право на укладання договорів з третіми країнами чи міжнародними організаціями;
5) право на складання проекту плану бюджету;
6) право на встановлення обсягу власних коштів співтовариства.
Рада Європейського Союзу розробляє процедурні правила діяльності органів Союзу. Вона встановлює також розміри зарплати та винагород для посадових осіб Союзу.
Європейська комісія є вищим органом виконавчої влади Союзу. Європейська Комісія складається з 27 незалежних членів (по одному від кожної країни–члена), разом з Президентом і п'ятьма віце–президентами. Комісію призначають на п'ятирічний термін за згодою країн–членів, рішення про її призначання ухвалює Європейський Парламент.
Вона забезпечує дотримання всіх положень Угоди про утворення ЄС усіма структурними підрозділами. Комісія готує рекомендації щодо прийняття рішень з різних питань діяльності Союзу, бере участь у розробці найважливіших заходів, які здійснюють Рада і Парламент. Комісія також готує загальний щорічний звіт про діяльність ЄС.
У процесі своєї діяльності Комісія постійно консультується з Радою, рішення приймаються ними спільно.
Комісія збирається один раз на тиждень у Брюсселі.
Європейський суд забезпечує дотримання законності при тлумаченні положень Угоди про ЄС. Суд складається з 27 суддів (по одному від кожної з держав-членів) і восьми генеральних адвокатів. Вони призначаються на шестирічний термін, який може бути продовжений. Кожні три роки оновлюється половина складу суддів.
Обов'язком генерального адвоката є представлення Суду мотивованого висновку по справі, яка там розглядається. Судді та адвокати обираються з числа осіб, незалежність, компетентність і порядність яких не підлягає сумніву1 вони призначаються на термін 6 років. Судді обирають президента Суду строком на 3 роки.
Суд регулює розбіжності між державами-членами; між державами-членами і самим Європейським союзом; між інститутами ЄС; між ЄС і фізичними або юридичними особами, включаючи співробітників його органів (для цієї функції недавно був створений Трибунал цивільної служби). Суд дає висновки за міжнародними угодами; він також виносить попередні (преюдиціальні) постанови за запитами національних судів про тлумачення установчих договорів і нормативно-правових актів ЄС. Рішення Суду ЄС обов'язкові для виконання на території ЄС. За загальним правилом юрисдикція Суду ЄС поширюється на сфери компетенції ЄС.
Відповідно до Маастрихтського договору Суду надано право накладати штрафи на держави-члени, які не виконують його постанови.
Засідання Суду відбуваються в його головному офісі в м. Люксембург.
Розглянуті вище органи є головними для ЄС в цілому. Проте, як уже було сказано, окремі блоки Союзу мають свою специфічну структуру.
4.3.
ЄАВТ є регіональним економічним угрупованням зі збереженням суверенних прав країн-членів і відсутністю наднаціональних інститутів. Європейська асоціація вільної торгівлі, як уже виходить із самої назви, являє собою другий ступінь економічної інтеграції - зону вільної торгівлі. В її межах усунені всі митні тарифи, але відносно третіх країн (за винятком країн ЄС) кожний член зберігає свою митну політику. На відміну від ЄС, Асоціація не передбачає політичного згуртування.
ЄАВТ була заснована в 1960 р. основі Стокгольмської конвенції в складі 7 держав, але відтоді відбулися значні зміни в її складі. Зараз до ЄАВТ входять: Норвегія, Швейцарія, Ісландія і Ліхтенштейн. Штаб-квартира знаходиться в Женеві.
Основною метою організації є сприяння стійкому економічному зростанню повної зайнятості, раціональному використанню ресурсів. Для досягнення цієї мети визначено такі цілі:
1) забезпечити розвиток торгівлі між державами-членами на принципах добросовісної конкуренції;
2) створити однакові умови для постачання сировини, що виробляється в країнах-членах;
3) сприяти розвитку світової торгівлі й поступовому усуненню торговельних бар'єрів.
Організаційна структура ЄАВТ складається з головних і допоміжних органів. Головними є Рада, Постійні комітети, Секретаріат.
Рада— вищий орган, що контролює дотримання положень Конвенції, має повноваження приймати рішення з усіх питань політики ЄАВТ, пов'язаних з Конвенцією, може вносити поправки в її текст за певних умов. Рада утворюється з представників країн-членів. Кожна країна делегує до Ради одного представника, який має один голос. Рішення, як правило, приймаються на основі одноголосності, за винятком окремих випадків, коли Конвенція дозволяє приймати рішення більшістю голосів. Рада збирається двічі на місяць на рівні голів постійних делегацій в ЄАВТ і двічі на рік на рівні міністрів.
Постійні комітети утворені Радою за відомчим принципом. Це комітети: економічний, з походження товарів і митних питань, з торгівлі, з технічних перешкод у торгівлі, консультативний, комітет парламентарів, бюджетний, економічного розвитку, сільського господарства і рибальства. Консультативний комітет складається з представників промисловості, торгівлі, профспілок. В цілому комітети займаються розробленням рекомендацій для Ради.
Секретаріатскладається з відділів, що займаються питаннями торговельної політики, права, інтеграції, інформації, адміністрації. Він забезпечує роботу Ради і комітетів. Керує секретаріатом Генеральний секретар та його заступник.
Крім головних органів, до структури ЄАВТ належать також допоміжні інститути: Контрольне відомство, Суд ЄАВТ та ін.
Важливою подією і для ЄАВТ, і для західноєвропейської інтеграції в цілому стало утворення спільно з ЄС Європейського економічного простору - ЄЕП. Угода про ЄЕП була підписана в 1992 р., а вступила в силу в 1994 р. До цього об'єднання входять 15 держав ЄС і 3 - від ЄАВТ; Швейцарія до угоди не приєдналась.
В угоді про ЄЕП передбачається:
1) вільний рух товарів, послуг, капіталу та людей;
2) координація політики в таких областях, як дослідження, освіта, споживання, довкілля, соціальна сфера;
3) розроблення і втілення спільних норм і правил правової системи.
ЄЕП має спільну організаційну структуру. Вищим органом є Рада ЄЕП, яка складається з членів Ради Європейського Союзу і Європейської комісії, з одного боку, і міністрів держав ЄАВТ - з іншого.
Виконавчим органом є Об'єднаний комітет ЄЕП, який складається з представників ЄС і ЄАВТ; він відповідає за поточну діяльність ЄЕП.
Крім того, є дорадчі органи:
1) Консультативний комітет ЄЕП готує рекомендації з економічних питань і подає їх на розгляд Об'єднаного комітету;
2) Об'єднаний парламентський комітет складається з парламентарів ЄС і ЄАВТ (по 33 депутати від кожної сторони). Він також дає пропозиції Об'єднаномукомітету.
У структурі ЄАВТ є інститут, який спеціально займається питаннями діяльності країн ЄАВТ в ЄЕП; це - Постійний комітет держав ЄАВТ.
4.4.
СНД утворилася в 1991 р. на просторі колишнього СРСР і складається з 11 країн: Азербайджану, Білорусі, Вірменії, Казахстану, Киргизстану, Молдови, Росії, Таджикистану, Туркменії, України та Узбекистану.
Головною метою СНД є співробітництво в політичній, економічній, гуманітарній, екологічній та культурній областях для всебічного й збалансованого економічного й соціального розвитку держав-членів.
Цілями Співдружності проголошені:
1) співробітництво в політичній, економічній, екологічній, гуманітарній і культурній галузях;
2) сприяння всебічному і збалансованому економічному і соціальному розвитку держав-членів у межах загального економічного простору, а також міждержавному співробітництву й інтеграції;
3) забезпечення прав людини і основних свобод відповідно до загальновизнаних принципів і норм міжнародного права та доку ментів ОБСЄ;
4) співробітництво з метою забезпечення миру і безпеки, прийняття ефективних заходів до скорочення озброєння і військових витрат, ліквідації ядерної зброї та інших видів озброєння;
5) мирне врегулювання суперечок і конфліктів між державами-членами.
Принципами СНД задекларовано:
1) суворе дотримання взятих на себе міжнародних зобов'язань;
2) невтручання у внутрішні справи;
3) дотримання територіальної цілісності й недоторканості кордонів СНД;
4) суворе дотримання міжнародних норм у сфері прав людини й основних свобод, включаючи права національних меншин;
5) об'єктивне висвітлення громадсько-політичного життя в засобах масової інформації держав-членів, недопущення поширення повідомлень, які могли б стати причиною міжнаціональної ворожнечі;
6) заборона діяльності політичних партій та угруповань, що пропагують ідеї фашизму, расизму.
Співдружність не має наддержавних повноважень. Організаційна структура СНД досить громіздка.Усі органи СНД мають виключно консультативні та координуючі функції.
В структурі організації функціонують такі органи::
1) Рада голів держав.
2) Рада голів урядів.
3) Рада міністрів закордонних справ.
4) Координаційно-консультативний комітет.
5) Рада міністрів оборони.
6) Штаб по координації військового співробітництва.
7) Рада командуючих прикордонними військами.
8) Економічний суд.
9) Міждержавний банк.
10) Комісія з прав людини.
11) Міжпарламентська асамблея.
12) Виконавчий секретаріат СНД.
Рада голів держав - вищий орган СНД. Вона складається з президентів країн-членів і приймає рішення з найважливіших питань діяльності Співдружності. На свої засідання Рада збирається двічі на рік під головуванням чергового президента (в порядку літер російського алфавіту). За ініціативою будь-кого з членів можуть скликатися позачергові засідання Ради. Рішення приймаються консенсусом. Проте будь-яка з держав-членів може заявити про свою незацікавленість тим чи іншим питанням і не брати участі в його розгляді. Тому ухвалені рішення можуть стосуватися не всіх членів СНД.
Рада глав урядів втілює у життя рішення вищого органу, координує співробітництво органів виконавчої влади держав-членів в економічній, соціальній, військовій та інших галузях. Рада голів урядів складається з прем'єр-міністрів. Вона збирається по чотири рази на рік. Рішення приймаються на основі консенсусу. Так само, як і в Раді глав держав, будь-яка держава може відмовитися брати участь у розгляді того чи іншого питання.
Рада міністрів закордонних справ, виконуючи рішення Ради глав держав, координує зовнішньополітичну діяльність країн-членів, включаючи діяльність країн СНД у міжнародних організаціях. Засідання відбуваються не менш як один раз на три місяці, позачергові — за рішенням Ради глав держав, а також на пропозицію одного з членів, яку підтримали два інших.
Координаційно-консультативний комітет є виконавчим органом СНД. Він складається з постійних представників (по двоє з кожної країни). Комітет розробляє пропозиції з питань співробітництва в усіх сферах, передбачених Статутом, і подає їх для обговорення до відповідних рад. Значна частина діяльності Комітету зосереджена на економічних питаннях (торговельна, бюджетна, податкова, грошово-кредитна, валютна, митна сфери).
Економічний суд розв'язує спори економічного змісту, забезпечує виконання економічних зобов'язань країнами-член-ми.
Міжпарламентська асамблея держав—учасниць СНД (МПА) створена Угодою від 27 березня 1992 р. як консультативний орган для обговорення питань і розгляду проектів документів, які представляють спільний інтерес. МПА СНД складається з парламентських делегацій країн СНД, склад яких оновлюється перед кожним новим засіданням МПА, і приймає виключно рекомендаційні акти. Всі делегації мають рівні права, кожна з них має один голос, рішення приймаються консенсусом, керівники делегацій голосують почергово.
Основними органами МПА є :
1) Рада МПА СНД (складається з керівників парламентських делегацій);
2) Комісії МПА: з правових питань; з питань економіки та фінансів; 3) з питань соціальної політики та прав людини; питань навколишнього середовища; з питань безпеки;
3) Секретаріат Ради — постійно діючий орган (складається з
експертів та технічних працівників).
Міжпарламентська асамблея складається з парламентарів країн-членів. Вона обговорює рішення, що пропонуються радами і координаційно-консультативним комітетом, розробляє спільні пропозиції щодо політики СНД.
Виконавчий секретаріат СНД здійснює організаційну та технічну підготовку засідань Ради глав держав, Ради глав урядів і Міждержавного економічного комітету, а також, за необхідності, й інших органів. До його компетенції входить підготовка пропозицій для реалізації рішень, підготовка відповідних документів (переважно з економічних та соціальних питань), збір та опрацювання інформації для глав держав і Міждержавного економічного комітету, правова експертиза проектів документів, що готуються для керівних органів СНД.
Координаційно-консультативний комітет знаходиться в Мінську, Міжпарламентська асамблея - в Санкт-Петербурзі.
4.5.
ОЧЕС утворено в 1992 р. Декларацією про чорноморське економічне співробітництво. До ОЧЕС входить 11 держав: Азербайджан, Албанія, Болгарія, Вірменія, Греція, Грузія, Молдова, Росія, Румунія, Туреччина та Україна. Усі вони безпосередньо виходять до Чорного моря або мають економічні інтереси на просторі його басейну. Характерною рисою ОЧЕС є те що тут відсутнє абсолютне домінування будь-якої однієї сили.
Первинним мотивом формування ОЧЕС була необхідність усунення перешкод у використанні транспортних артерій та вирішення екологічних проблем, а основною ознакою функціонування організації - превалювання двосторонніх зв'язків над багатосторонніми. Феномен ОЧЕС полягає в тому, що це перше велике інтеграційне угруповання країн, що поєднало держави, які до останнього часу розвивалися, орієнтуючись на різні економічні й політичні моделі1.
Основною метою ОЧЕС є перетворення Чорного моря в море миру, стабільності й процвітання. Цілями Співробітництва визначено:
1) поліпшувати умови для підприємницької діяльності;
2) сприяти економічному співробітництву;
3) оптимальне використовувати всі можливості для розширення й диверсифікації співробітництва.
Основні сфери співробітництва членів ОЧЕС: транспорт і комунікації; інформатика; обмін економічною й комерційною інформацією; стандартизація й сертифікація продукції; енергетика; видобуток і оброблення мінеральної сировини; туризм; спільне господарство; охорона здоров'я й фармацевтика; наука і техніка; охорона довкілля. Особлива увага приділяється запобіганню забруднення Чорного моря й збереженню його біопродуктивного потенціалу.
Організаційна структура:
1) Зустріч міністрів закордонних справ.
2) Зустріч вищих посадових осіб.
3) Робочі групи.
4) Постійний міжнародний секретаріат.
5) Парламентська асамблея ОЧЕС.
6) Ділова Рада ОЧЕС.
7) Чорноморський банк торгівлі й розвитку.
8) Центри-філії ОЧЕС.
Зустріч міністрів закордонних справ - керівний орган ОЧЕС. До компетенції Ради міністрів входять:
1) вирішення всіх питань стосовно функціонування ОЧЕС
2) затвердження і зміна Регламенту (всіх правил процедур);
3) заснування допоміжних органів у межах ОЧЕС, доручення їм завдань, визначення, зміна або анулювання їхніх мандатів;
4) розгляд справ, переданих допоміжними органами, і прийняття відповідних рішень;
5) прийняття рішень стосовно членства і статусу спостерігача;
6) обговорення інших питань.
Головування в Організації ЧЕС здійснюється міністрами закордонних справ країн-учасниць в алфавітному порядку (англійською мовою) з інтервалом у шість місяців. Відповідно до статуту ОЧЕС, діючий голова координує усю діяльність у межах ОЧЕС та забезпечує належне виконання прийнятих резолюцій і рішень. Засідання ради відбувається двічі на рік. Рішення приймаються консенсусом.
Рада може засновувати допоміжні органи. Вони виконують накази Ради, розроблять спільні проекти і забезпечують їх реалізацію. Допоміжні органи подають до Ради звіти про результати своєї діяльності, а також відповідні рекомендації.
У рамках організації створено також робочі групи, які вважаються основними допоміжними органами, з таких питань: організаційних; банківської та фінансової діяльності; транспорту; зв’язку; торгівлі й промислового розвитку; сільського господарства; обміну статистичними даними та економічною інформацією; екології; науки і технології; туризму; енергетики; охорони здоров’я і фармацевтики; співробітництва у надзвичайних ситуаціях; боротьби зі злочинністю тощо. Крім зазначених постіних робочих груп, створюються також тимчасові робочі групи експертів з конкретних питань.
Під керівництвом діючого голови ОЧЕС функціонують: Комітет найвищих посадових осіб та Постійний міжнародний секретаріат.
Комітет найвищих посадових осіб наділений наступними повноваженнями:
1) розглядає діяльність допоміжних органів, оцінює виконання рішень та рекомендацій Ради та розробляє рекомендації та пропозиції для подання їх Раді;
2) обговорює питання, пов’язані з координацією та співробітництвом з відповідними органами ОЧЕС, інформує Раду щодо цих пирань і виробляє, якщо потрібно, доречні рекомендації та пропозиції;
3) вивчає організаційні аспекти діяльності ОЧЕС, бере участь у розробці попереднього графіка подій, приймає рішення з відповідних питань, крім питань, що належать до компетенції Ради або Діючого голови;
4) подає річний бюджет ОЧЕС до Ради для ухвалення;
5) призначає експертів до спеціалізованої підгрупи для виконання бюджетного аудиту.
Постійний міжнародний секретаріат є головним виконавчим органом. Очолює Секретаріат Генеральний секретар..
Парламентська асамблеязапроваджена на консультативній основі. Її діяльність дозволяє національним парламентам проводити свою законодавчу роботу відповідно до рішень Ради міністрів закордонних справ. До ПАЧЕ входять 70 членів, які призначаються національними парламентами на термін не менше року за певними квотами: Росія – 12 представників, Терція та Україна – по 9; Румунія – 7; Греція – 6; Болгарія, Грузія, Азейбарджан – по 5; Албанія, Вірменія, Молдова – по 4. Найвищим органом ПАЧЕ є Нарада парламентаріїв країн-учасниць. Робочими ми органами є Секретаріат та Бюро (президент, 4 віце-президента), а також робочі комітети з економічних, комерційних, технологічних та екологічних зв’язків; з політичних питань та законодавства; з культури, освіти та громадських справ.
Чорноморський банк торгівлі й розвитку засновано в 1994 р. Мета банку: ефективна підтримка процесу переходу держав-членів до економічного процвітання народів регіону, а також функціонування та сприяння регіональним проектам та здійснення інших банківських послуг згідно з проектами державного та приватного секторів у державах-членах та торговими відносинами між державами-членами відповідно до Угоди про створення банку. Пріоритетними напрямками діяльності банку є розвиток транспортної інфраструктури, кредитування зовнішньоторговельних операцій та підтримка фінансових систем країн Чорноморського басейну. Основними видами послуг є кредити, гарантії, прямі інвестиції, лізінгові та факторингові операції. Керівними органами банку є Рада керуючих та Рада директорів. Рада керуючих (по одному представнику з різних країн) на своїх засіданнях визначає головні напрямки діяльності банку, призначає президента банку та розглядає і затверджує основні результати фінансової діяльності цієї установи. Рада директорів (по одному представнику з кожної країни) здійснює нагляд за проведенням операцій відповідно до статуту банку.
Ділова Рада ОЧЕСстворена з метою сприяння поліпшення бізнес-середовища в регіоні ОЧЕС, створення необхідних умов для розвитку приватного сектора економіки, які беруть безпосередньо участь у різних сферах економічного співробітництва. Вона складається з представників підприємницьких рад торговельних палат держав-членів. Ділова рада здійснює свою діяльність за такими основними напрямками:
1) розробка і реалізація конкретних проектів;
2) налагодження прямих зв’язків та інформаційного обміну;
3) лобіювання інтересів ділових кіл у структурах ЧЕС;
4) надання інформаційно-консультативних послуг і допомоги в пошуках партнерів;
5) сприяння в комерційній діяльності;
6) організація конференцій. семінарів виставок, тощо;
7) залучення до роботи ділових кіл різних країн, які мають практичні інтереси в регіоні ОЧЕС.
Вищим органом Ділової ради є Рада директорів, засідання якої проходіть за участю асоційованих членів, учасників-партнерів та спостерігачів.
У рамках ОЧЕС за згодою Ради з метою обслуговування всіх зацікавлених держав-членів у конкретних сферах співробітництва утворюються галузеві центри. Центри-філії повинні працювати у тісному контакті з допоміжними органами відповідно до їх компетенції. Результати їх діяльності носять консультативний характер. Серед філій можна назвати такі: Міжнародний центр чорноморських досліджень в Афінах, створений у 1998р.; Центр малих та середніх підприємств у Бухаресті та Координаційний центр з обміну статистичними даними та економічною інформацією, створений на базі Турецького інституту статистики; Регіональний енергетичний центр у Варні, створений у 1994р.; Ветеринарний центр, заснований у 1995р. тощо.
Незважаючи на безумовні досягнення на шляху інтеграції в межах ОЧЕС, для більшості країн Чорноморського регіону торгівля з партнерами по ОЧЕС не посідає чільного місця в загальному обсязі зовнішньоторговельного обороту і не є безумовним пріоритетом зовнішньоекономічної політики. Географічний розподіл товарних потоків показує, що зовнішня торгівля країн - учасниць ОЧЕС значною мірою орієнтується на економічно розвинуті країни, насамперед на ЄС.
4.6.
АТЕС утворено в 1989 р. До його складу входять: Австралія, Бруней, В'єтнам, Індонезія, Канада, Китай, Республіка Корея, Кірібаті, Малайзія, Мексика, Маршаллові Острови, Нова Зеландія, Папуа-Нова Гвінея, Перу, Росія, Сінгапур, США, Таїланд, Тайвань, Філіппіни, Чилі, Японія. Секретаріат організації знаходиться в Сінгапурі.
АТЕС має консультативний статус. Його політика грунтується на цілій низці спільних декларацій і заяв лідерів держав з економічних питань: Сеульська Декларація АТЕС, Бангкокська Декларація про Азіатсько-Тихоокеанське економічне співробітництво, Осакська Декларація дій АТЕС в галузі економіки та ін.
АТЕС має величезний потенціал людських і природних ресурсів, потужну виробничу базу й контролює значну частину товарного й валютного ринків. Його частка (без Росії) у світовому ВВП становить 60%, в світовій торгівлі - 40%, а в золотовалютних резервах - 80%. У країнах регіону проживає понад 2 млрд чоловік.
Головною метою АТЕС є сприяння економічному зростанню країн Азіатсько-Тихоокеанського регіону. Для цього визначені пріоритетні напрями співробітництва: сприяння регіональній торгівлі, інвестиціям, руху фінансових ресурсів, розвитку людських ресурсів, передачі технологій, промисловому співробітництву і розвитку інфраструктури.
Як довгострокову мету в процесі інтеграції визначено формування в 2020 р. системи вільної торгівлі та інвестицій. Отже, зараз АТЕС перебував тільки на початковому рівні інтеграції.
Принципи діяльності АТЕС:
1) рівноправне партнерство;
2) взаємовигідність економічного співробітництва з урахуванням країн, що розвиваються;
3) схильність до відкритого діалогу й досягнення консенсусу в обговоренні найважливіших проблем.
Організаційна структура АТЕС:
1) Зустрічі на вищому рівні.
2) Міністерські зустрічі.
3) Зустрічі старших посадових осіб.
4) Група видатних діячів.
5) Тихоокеанський діловий форум.
6) Комітет торгівлі й інвестицій.
7) Економічний комітет.
8) Бюджетно-адміністративний комітет.
9) Робочі групи.
10) Секретаріат.
Зустрічі на вищому рівні ("зустрічі у верхах") вирішують кардинальні питання політики АТЕС. Так, саме на такій Зустрічі в 1994 р. в м. Богор (Індонезія) було вирішено сформувати систему вільної торгівлі й інвестицій до 2000 р. На Зустрічі в 1996 р. в м. Маніла (Філіппіни) була досягнута домовленість про здійснення з 1997 р. практичних заходів по лібералізації торгівлі. Зустріч 1998 р. в Куала-Лумпурі (Малайзія) була присвячена пошукам виходу з фінансової кризи, яка охопила країни Південно-Східної Азії.
Міністерські зустрічі відбуваються щороку. Вони конкретизують механізм виконання рішень, прийнятих на вищому рівні. Тут узгоджуються й уточнюються робочі програми для комітетів АТЕС і десяти робочих груп.
Зустрічі старших посадових осіб передують Міністерським зустрічам і готують їх. Старші посадові особи контролюють бюджети і програми комітетів і робочих груп.
Група видатних діячів має за мету визначати перспективи розвитку торгівлі в регіоні. Вона готує огляди економічної ситуації, розробляє пропозиції про методи стимулювання торгівлі й регіонального співробітництва, надає рекомендації щодо лібералізації торгівлі й інвестицій.
Тихоокеанський діловий форум складається з представників ділових кіл. Він виявляє методи й засоби щодо розширення торгівлі й інвестицій у регіоні.
Комітет з торгівлі й інвестицій визначає перешкоди на шляху лібералізації торгівлі й інвестицій і пропонує заходи по їх подоланню.
Економічний комітет являє собою форум, на якому фахівці й урядовці обмінюються думками з економічних питань, пропонують аналітичні розробки щодо економічних тенденцій і проблем у регіоні, готують відповідну інформацію й рекомендації для старших посадових осіб.
Робочі групи займаються практичною реалізацією проектів. Таких груп 10: аналіз даних з торгівлі й інвестицій; сприяння торгівлі; інвестицій; науки й техніки в галузі промисловості; розвитку людських ресурсів; регіонального співробітництва в галузі енергетики; збереження морських ресурсів; телекомунікацій; транспорту, туризму, рибальства.
Секретаріат АТЕС знаходиться в Сінгапурі й виконує адміністративно-технічні функції. Очолюється директором-виконавцем.
Таким чином, організаційна структура АТЕС досить громіздка, окремі його відділи дублюють один одного.
4.7.
АСЕАН заснована в 1967 р. Складається з 10 членів: Бруней, В'єтнам, Індонезія, Камбоджа, Лаос, Малайзія, М'янма, Філіппіни, Сінгапур, Таїланд. Особливістю цієї організації є співробітництво з деякими іншими країнами за ієрархічним принципом (за ступенем значимості); визначаються партнери по діалогу, партнери по консультації і спостерігачі.
Партнери по діалогу - Австралія, Європейський Союз, Канада, Нова Зеландія, Республіка Корея, США, Японія. Партнери по консультації - Росія й Китай.
Місцезнаходження керівних органів АСЕАН - м. Джакарта (Індонезія).
Головною метою АСЕАН є прискорення економічного зростання і соціального прогресу країн регіону. Шляхом досягнення цієї мети є тісне співробітництво і взаємодопомога в економічній, соціальній, культурній і науково-технічній сферах.
Конкретизуючою метою є утворення зони спільної торгівлі.
Задекларованими принципами організації є:
1) взаємна повага незалежності, суверенітету, рівності, територіальної цілісності та національної ідентичності усіх націй;
2) право кожної нації на існування, вільне від зовнішнього втручання;
3) невтручання у внутрішні справи одне одного;
4) урегулювання суперечок мирним шляхом;
5) відмова від погрози чи застосування сили;
6) ефективна співпраця.
Організаційна структура АСЕАН дуже громіздка; вона складається з 15 органів, які подібні до тих, що має АТЕС. Найважливіші органи:
1) Зустріч голів держав і урядів - вищий орган, що вирішує найголовніші питання й накреслює принципові напрями політики АСЕАН та збирається раз на три роки;
2) Зустріч міністрів іноземних справ вирішує проблеми взаємовідносин між країнами-членами, які відбуваються в одній з країн-учасниць; головуючого обирають відповідно до порядку назв країн за англійською абеткою;
3) Зустріч міністрів економіки визначає основні напрями економічного співробітництва та проводяться щорічно;
4) Зустріч галузевих міністрів розробляє напрями співробітництва з енергетики, сільського господарства й лісової промисловості та скликаються по мірі необхідності;
5)Секретаріат виконує координаційну роботу. Очолюється генеральним секретарем (на рівні міністра). Генеральний секретар АСЕАН призначається строком на п'ять років за рекомендацією Постійного комітету. Він має право виступати з ініціативою прийняття нових законів та здійснює постійне керівництво діяльністю організації. Співробітники Секретаріату АСЕАН обираються шляхом відкритого конкурсу по всьому реґіону. Крім того, існують національні секретаріати на чолі з генеральними директорами (для координації роботи і підготовки рішень АСЕАН). У штаті Секретаріату налічується 40 осіб, які працюють у складі чотирьох бюро:
1. Бюро з азійської зони вільної торгівлі — координує напрямки створення зони вільної торгівлі, пом'якшення нетарифних бар'єрів, гармонізацію нетарифної номенклатури та ін.
2. Бюро з економічного співробітництва — покликано сприяти співробітництву в сферах сільського господарства, транспорту та зв'язку, інвестицій, послуг, інтелектуальної власності, енергетики.
3. Бюро з питань функціонування співробітництва — розробляє та координує реалізацію планів в галузі науки і техніки, інформації, культури, екології, соціального розвитку, контролю за вживанням і торгівлею наркотиками.
4. Бюро зі співробітництва з партнерами по діалогу — координує діяльність різних органів Асоціації в сфері розробки і оцінки спільних проектів з третіми державами, які мають статус партнера по діалогу. Це 10 держав (Австралія, Європейський Союз, Індія, Канада, Китай, Нова Зеландія, Республіка Корея, Росія, СІЛА, Японія); ще три держави отри мали подібний статус з 2000 р. (КНДР, Монголія, Папуа-Нова Гвінея).
6) Постійний комітет АСЕАН є виконавчим органом. До його складу входять генеральний секретар і генеральні директори національних секретаріатів АСЕАН. Комітет здійснює роботу між нарадами міністрів закордонних справ і збирається кілька разів на рік
7)Зустрічі старших посадових осіб з питань економіки розглядають проблеми економічного співробітництва країн АСЕАН - орган, підзвітний Нараді міністрів закордонних справ; відповідає за розробку і реалізацію політичного співробітництва. Інші наради вищих посадових осіб мають галузеву спеціалізації:
1. наради старших посадових осіб з питань економіки, в тому числі з питань продуктів харчування, сільського і лісового господарства, промисловості, мінеральних ресурсів та енергетики, фінансів, банківської справи, транспорту, зв'язку, туризму; розробляють напрямки взаємного економічного співробітництва і пропонують їх на затвердження Нараді
міністрів економіки;
2. наради інших старших посадових осіб з неекономічних питань - екології, науки та техніки, соціальних питань, культури та інформації, з питань наркотиків, громадської державної служби; підзвітні Нараді міністрів з відповідних відомств і Постійному комітету АСЕАН.
Для більш тісної співпраці з організаціями, які мають схожі цілі та завдання в межах АСЕАН було створено: Торгово-промислову палату АСЕАН; Бізнес-форум АСЕАН, Асоціацію туризму АСЕАН; Асоціацію портів АСЕАН; Інститут АСЕАН зі стратегічних та міжнародних досліджень. Крім цього, АСЕАН співпрацює з 53 неурядовими міжнародними організаціями.
4.8.
Ліга арабських держав, або Арабська ліга, — ЛАД, була утворена в 1945 р. сімома арабськими державами (Єгипет, Ірак, Ємен, Ліван, Саудівська Аравія, Сирія, Трансіорданія — назва Йорданії до 1946 р.) з метою поглиблення зв'язків між державами-членами в різних сферах (економіка, фінанси, транспорт, культура, охорона здоров'я), координації дій для захисту національної безпеки і забезпечення незалежності та суверенітету, реалізації спільних інтересів держав-членів. Крім названих вище країн до складу Арабської ліги сьогодні входять: Алжир, Бахрейн, Джібуті, Катар, Коморські Острови, Кувейт, Лівія, Мавританія, Марокко, Об'єднані Арабські Емірати, Оман, Палестина, Сомалі, Судан, Туніс.
Метою створення Ліги є "сприяння тіснішим відносинам і розвитку широких зв'язків між арабськими країнами; спрямування зусиль у напрямку забезпечення добробуту і процвітання всіх арабських країн; вираження їх спільної волі; реалізація їх цілей і бажань; представлення інтересів арабських країн на міжнародній арені; координація дій держав-членів для захисту національної безпеки, забезпечення їхньої незалежності і суверенітету", — так зазначено в преамбулі Статуту ЛАД.
Завдання і функції:
1) контроль за дотриманням договорів, укладених державами-членами;
2) проведення періодичних зібрань, які б укріпили стосунки між країнами-членами;
3) координація політики держав-членів з метою забезпечення їх співпраці;
4) захист інтересів країн-членів;
5) координація відносин держав-членів з регіональних та міжнародних питань;
6) посередництво в диспутах і врегулюванні конфліктів між країнами-членами;
7) розв'язання спірних питань мирним шляхом;
8) сприяння забезпеченню тісних політичних, культурних, економічних та інших зв'язків між державами-членами;
9) представництво інтересів арабських країн в інших міжнародних організаціях.
Організація має таку структуру:
1) Рада ЛАД,
2) Комітети,
3) Генеральний секретаріат,
4) інститути й організації,
5) Рада з економічних питань,
6) Об'єднана рада оборони,
7) Постійна військова комісія.
Рада, як вищий орган ЛАД, складається з представників держав-членів, має два засідання на рік і приймає рішення, як правило, одноголосно. Основними функціями Ради Ліги можна вважати:
1) контроль за виконанням договорів, підписаних країнами-членами в різних галузях;
2) мирне розв'язання конфліктів шляхом посередництва та арбітражу,
3) розробку необхідних заходів для запобігання агресії з боку країни-члена;
4) прийняття країни в Організацію і припинення її членства;
5) визначення шляхів співробітництва з іншими міжнародний організаціями для збереження миру та безпеки;
6) визначення внутрішньої структури Організації загалом та Комітетів і Генерального секретаріату зокрема;
7) затвердження на посаду Генерального секретаря Ліги;
8) визначення і затвердження внесків кожної країни-члена в бюджеті ЛАД);
9) схвалення бюджету ЛАД;
10) оголошення закінчення сесій.
Комітети, як форум для обговорення широкого кола галузевих та функціональних питань, (їх десять), засідання яких відбуваються принаймні раз на рік. Кількість Комітетів залежить від кількості пріоритетних напрямків співпраці між країнами-членами Ліги. ЛАД створює спеціальні Комітети з таких питань:
1) економіки і фінансів, у тому числі у сфері торгівлі, споживання, сільського господарства;
2) у галузі комунікації: залізниці, шляхи, авіаперельоти, навігація, пошта, телеграф;
3) з питань національності, видачі паспортів і віз, шляхів екстрадиції;
4) з соціальних питань;
5) з питань навколишнього середовища.
У кожному Комітеті повинні бути представлені всі країни-члени ЛАД, адже такі Комітети створюють основу співпраці між державами шляхом укладання договорів. Інші арабські країни також можуть стати членами Комітетів. Рада Ліги визначає умови, за яких їхнє приєднання може бути можливим. Представники Комітетів (один представник від кожного Комітету) мають право бути присутніми на сесіях Ради.
Рада Ліги призначає голову кожного Комітету на дворічний термін з правом пролонгації. На комітетських зустрічах рішення приймаються більшістю голосів. Постійні комітети, у разі необхідності, можуть формувати субкомітети, що займаються вирішенням вузькопрофільних питань.
Генеральний секретаріат є постійним адміністративним органом Організації. До складу Генерального секретаріату входить Генеральний секретар, помічники секретаря і певна кількість службовців. Голова Секретаріату обирається на п'ятирічний термін 2/3 країн-членів Ради Ліги. Помічники Генерального секретаря і головні службовці призначаються Генеральним секретарем за схваленням Ради Ліги, котра визначає також організаційну структуру Генерального секретаріату. Генеральний секретар має ранг посла.
Функції і завдання Генерального секретаріату:
1) адміністративна і технічна відповідальність;
2) дотримання та виконання резолюцій, прийнятих Радою і Комітетами Ліги;
3) скликання сесій Ради, призначення дат їх проведення;
4) організація роботи Секретаріату;
5) підготовка бюджету ЛАД;
6) подання бюджету на схвалення Раді Ліги перед початком нового фіскального року;
7) зберігання Статуту ЛАД;
8) зберігання копій договорів і угод, підписаних між країнами-членами Ліги чи країнами-членами та третіми державами.
Генеральний секретаріат має в своєму підпорядкуванні Бюро бойкоту Ізраїлю (осередок у Дамаску, Сирія), Арабське бюро боротьби з торгівлею наркотиками та Арабське бюро кримінальної поліції.
У структурі Генерального секретаріату ЛАД з метою вивчення технічного аспекту співпраці в різних сферах діяльності Ліги діє низка технічних та спеціалізованих Комітетів. У складі Комітетів представлені всі країни-члени.
Рада ЛАД також створила:
1) адміністративний суд, який вивчає та ухвалює рішення з адміністративних справ;
2) орган інвестиційного арбітражу — розглядає спори, які виникають між країнами-членами з питань імплементації уніфікованої Угоди про капіталовкладення в арабських країнах;
3) вищий аудиторський орган у складі представників семи країн-членів, які обираються на трирічний термін; його головним завданням є здійснення фінансової та адміністративної перевірки, зокрема, аудит рахунків Генерального секретаріату.
З часу заснування ЛАД в її межах були створені такі інституції та організації:
1) Арабська організація з питань освіти, науки і культури (Туніс, 1964 р.);
2) Арабська організація праці (1965 р.);
3) Арабська організація сільськогосподарського розвитку (Судан, 1970 р.);
4) Арабська організація адміністративного розвитку (Єгипет, 1961 р.);
5) Організація арабських країн-експортерів нафти (Кувейт,1968 р.);
6) Рада арабської економічної єдності(Єгипет, 1964 р.);
7) Арабський фонд економічного і соціального розвитку (Кувейт, 1968 р.);
8) Арабський банк економічного розвитку Африки(Судан, 1973 р.);
9) Арабська агенція з атомної енергетики (Туніс, 1982 р.);
10) Арабська організація промислового розвитку і гірничого-видобувної промисловості (Марокко, 1990р.);
11) Арабський валютний фонд (ОАЄ, 1975р.)
Також були створені Арабська організація стандартизації мете реології, Арабська академія морського транспорту, Арабський союз телекомунікацій, Арабський інститут нафти, Арабська організація менеджменту. Цим підконтрольним інститутам і організаціям ЛАД надає фінансову допомогу.
У складі Ліги також дії Рада з економічних питань, до якої входять міністри економіки чи її представники. Вони обговорюють і узгоджують економічну і соціальну політику країн-учасниць.
Штаб-квартира організації знаходиться в Каїрі (Єгипет).
Дата добавления: 2018-04-15; просмотров: 245; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!