Фінансові потоки інноваційного процесу на підприємстві
Витрати на освоєння нововведень мають значний термін окупності, що погіршує поточне економічне становище господарюючого суб’єкта. Цю обставину (протиріччя) можна подолати тільки значною величиною прибутку, яку нововведення гарантує у перспективі. Цьому інноваційна діяльність висуває підвищені вимоги до бізнес-планування, стратегічних та маркетингових досліджень.
В інноваційному процесі формуються такі фінансові потоки:
· плата за фінансові, капітальні ресурси;
· дохід власника інтелектуального продукту (носія ідеї);
· матеріальні витрати і заробітна плата учасників на основі укладених договорів і контрактів;
· дохід, що залишається у розпорядженні підприємця.
Розбіжностям в економічних інтересах учасників інноваційних процесів, окрім розподілу сукупного ефекту від реалізації нововведення, сприяють також такі особливості інноваційної діяльності:
· підвищена невизначеність результатів;
· часова та просторова віддаленість інноваційного ефекту від моменту та місця впровадження відповідних заходів окремими учасниками інноваційного процесу.
Список використаних джерел: 1. Оппенлендер К. Технический прогресс: воздействие, оценка, результаты. – М.: Экономика, 1981. 2. Кондратьев Н.Д. Проблемы экономической динамики. – М.: экономика, 1984. 3. Коно Т. Стратегии и структура японских предприятий. – М.: Прогресс, 1987.
Тема 2. Економічні фактори розвитку інноваційних процесів на підприємствах
|
|
|
Питання теми:
2.1. Інноваційний тип розвитку економіки як об’єктивна умова трансформації підприємств.
2.2. Глобальні зміни у світовій економіці і їх вплив на інноваційні процеси на підприємствах.
Інноваційний тип розвитку економіки як об’єктивна умова трансформації підприємств
Наука і техніка перетворилися сьогодні на вирішальний фактор соціально-економічного розвитку будь-якої країни. Вони відіграють провідну роль у вирішенні всіх проблем економічного, екологічного, соціального, культурного розвитку. Важливим аспектом розуміння змісту і напряму діяльності людей є розуміння ними таких категорій як “тип розвитку” і “характер розвитку” [6, с. 9-10].
Поняття “тип розвитку цивілізації” було запропоновано Є.З. Маймінасом [7] і під ним розуміють “явно відстежувану історичну тенденцію, яка пов’язана з виробленням стійкої реакції на потреби та умови розвитку суспільства”. Ці потреби і умови сприймаються як суворо детерміновані для кожного типу розвитку суспільства, що закріплюється в процесі історичного розвитку у певних соціальних інститутах, відтворюється через систему цих інститутів і обумовлює поведінку системи за нових обставин.
|
|
|
В економічній літературі існують різні думки щодо типів розвитку людської цивілізації. Так, виділяють застійний, еволюційний, мобілізаційний та інноваційний типи розвитку [6, с. 9]; традиційний та інноваційний [12]; екстенсивний, інтенсивний та інноваційний [8]тощо.
На думку О. Лапко поняття “тип розвитку” не слід змішувати з поняттям “характер розвитку”, який може бути застійним, еволюційним, революційним та мобілізаційним.
При застійному характері розвиток майже відсутній. Так до 1780 р. темп технологічних змін за всі роки разом не перевищив 10% [13, т. 4, с. 502]; для порівняння – у наступні роки такі темпи приросту спостерігалися щорічно до початку 20-го століття, а потім були значно вищими [2, 5].
За еволюційного характеру розвиток здійснюється послідовно внаслідок поступового формування і закріплення необхідних соціально-економічних факторів без цілеспрямованого втручання людини. Він проявляється в поступовому насиченні виробництва традиційною технікою, що з часом вдосконалюється. Процес вдосконалення триває протягом достатньо тривалого історичного періоду, в межах якого не спостерігається якісних змін у розвитку продуктивних сил. Поступове вдосконалення ґрунтується на використанні відомих науково-технічних досягнень і наукових принципів [6, с. 10].
|
|
|
Революційний характер розвитку проявляється у технологічних проривах, що характеризуються принципово новими технологічними процесами і новими принципами функціонування техніки. Ін виникає тоді, коли вичерпуються можливості вдосконалення знарядь праці шляхом використання відомих наукових принципів, коли за допомогою існуючих засобів праці сучасні суспільні потреби не можуть бути задоволені. У певній галузі науки чи техніки виникає революційна ситуація, що вирішується через перехід до виготовлення принципово нової техніки (технічний переворот) або відкриття нових наукових теорій і зміни методологічного підґрунтя (законів) тієї чи іншої науки (науковий переворот). Якщо технічні або наукові перевороти охоплюють не одну або декілька галузей техніки чи науки, а усю їх сукупність, тоді можна говорити про технічну або наукову революцію.
До середини 20-го століття не спостерігалося співпадінь наукових і технічних революцій. Відомі такі технічні революції: а) у зв’язку з винаходом парового двигуна перехід від окремих машин до системи машин, що приводяться в дію двигуном-машиною (кінець 18 – початок 19 ст.); б) велика електротехнічна революція, пов’язана з виникненням електродвигунів та двигунів внутрішнього згорання (кінець 19 – початок 20 ст.). Наука у названі періоди розвивалася ще недостатньо високими темпами, а деякі галузі науки були або мало відомими, або ще й не виникли. Використання наукових знань у матеріальному виробництві за таких обставин було утруднено. Наукова революція розпочалася наприкінці 19-го століття і розвинулась у 20-ому, зокрема у фізиці, математиці, біології. З’явилися нові наукові напрями (генетика, кібернетика та інші), розвинулися технічні сфери – волоконна оптика, супутниковий зв’язок тощо. З 50-х років 20-го століття прийнято вважати, що у світі відбувається науково-технічна революція. Це означає, що перетворення у науці і техніці мають революційний характер.
|
|
|
Мобілізаційний характер розвитку виникає у країнах, економіка яких функціонує відносно відокремлено від світової, де домінують переважно політичні мотиви розвитку, орієнтовані перш за все на укріплення влади і могутності держави. При цьому досягнення такої мети не забезпечується відповідними економічними та соціально-політичними можливостями країни. Прикладом здійснення нововведень за умов мобілізаційного характеру розвитку може бути конверсія оборонної промисловості.
Л.С.Бляхман досліджуючи науково-технічний прогрес вивів три форми взаємодії науки і техніки в залежності від ступеню, характеру і форми впливу науки на розвиток суспільства. Перша форма взаємодії, коли наука відставала від техніки (17-18 ст.); друга – коли наука наздоганяє техніку під час промислового перевороту; третя – коли наука стає орієнтиром для розвитку техніки у сучасних умовах.
Зростання економіки спричиняється двома групами факторів: екстенсивними та інтенсивними. Вони можуть переважати одна другу, проте у чистому вигляді не проявляються. Переважання однієї з груп означає перевагу певного типу розвитку: 1) переважно екстенсивного, що ґрунтується на традиційних малоефективних для певних умов виробничо-технологічних способах; 2) переважно інтенсивного, що базується на концепції науково-технічного прогресу (для західних країн такий тип розвитку був характерним у 60-ті роки 20-го ст.); 3) інноваційного, що характеризується перенесенням акценту з науково-технічних рішень на використання нових прогресивних технологій, переходом до випуску високотехнологічної продукції, прогресивними організаційними та управлінськими рішеннями в інноваційній діяльності, що стосується як мікро-, так і макроекономічних процесів розвитку – створення технопарків, технополісів, проведення політики ресурсозбереження, інтелектуалізації всієї виробничої діяльності, сервізації економіки.
Нова модель економічного зростання, що ґрунтується на інноваційному типі розвитку, передбачає зміну самого поняття науково-технічного прогресу і науково-технічного розвитку. З’являються нові пріоритети: добробут, інтелектуалізація виробничої діяльності, використання високих і інформаційних технологій, екологічність. Ця модель потребує нової фінансово-кредитної політики, ефективного стимулювання інновацій, розвитку наукомістких та скорочення природо експлуатуючих галузей – на макрорівні; зміни типу підприємницької діяльності, активного залучення до виробництва малого та середнього приватного бізнесу – на мікрорівні. Характерною ознакою нової моделі економічного зростання є широкий розвиток венчурного підприємництва, залучення ризикового капіталу до фінансування інноваційного бізнесу. Причому форми і методи такого залучення можуть бути абсолютно різними: від спонсорської допомоги до спільної участі в прибутках через викуп або внески до статутного фонду. Поширеним є також створення цільових фондів науково-інноваційного розвитку.
Дата добавления: 2018-04-05; просмотров: 260; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!