Рекомендовані області й елементи однорівневого бібліографічного опису джерел у студентських роботах
Вищий навчальний заклад Укоопспілки
«Полтавський університет економіки і торгівлі»
Кафедра фінансів
ПРАВИЛА ОФОРМЛЕННЯ
Дипломних і курсових робіт, звітів та інших навчальних текстових матеріалів
для студентів напряму підготовки 6.030508 / спеціальності 7.03050801, 8.03050801
"Фінанси і кредит"
Полтава 2012
Автори: Губачов В.П., доцент кафедри фінансів Вищого навчального закладу Укоопспілки «Полтавський університет економіки і торгівлі», к.е.н.
Рецензенти: Костишина Т.А., завідувач кафедри управління персоналом і економіки праці Вищого навчального закладу Укоопспілки «Полтавський університет економіки і торгівлі», професор, д.е.н.
Фастовець А.А., професор кафедри фінансів Вищого навчального закладу Укоопспілки «Полтавський університет економіки і торгівлі», к.е.н.
Правила оформлення розглянуті та рекомендовані до друку на засіданні кафедри фінансів Полтавського університету економіки і торгівлі 30.11.2011р. протокол № 6
Завідувач кафедри фінансів
___________д.е.н., проф. Чернявська О. В.
"Узгоджено"
Декан факультету фінансів і обліку
Полтавського університету економіки і торгівлі
___________доц. Педченко Н. С.
Декан базового заочного факультету
Полтавського університету економіки і торгівлі
___________доц. Строчихин Ю. Ф.
Начальник науково-методичного центру
управління якістю діяльності
|
|
|
Полтавського університету економіки і торгівлі
___________доц. Огуй Н. І.
Директор навчального центру
Полтавського університету економіки і торгівлі
___________доц. Герман Н. В.
Загальні положення
Правила визначають вимоги до оформлення усіх текстових навчальних матеріалів: дипломних і курсових робіт, звітів з практики, рефератів тощо. У подальшому, якщо відсутня специфіка документа, використовується узагальнена назва «робота».
Усі перераховані роботи є також текстовими науковими документами і тому їх необхідно оформлювати відповідно до державного стандарту України (ДСТУ 3008-95 "Документація. Звіти у сфері науки і техніки. Структура і правила оформлення").
Документи друкують за допомогою принтера на одному боці аркуша білого паперу формату А4 (210 х 297 мм) з використанням шрифту Times New Roman розміром 14 пунктів через півтора інтервали.
Розміри полів: верхнє, нижнє - 20мм, ліве - 30 мм, праве - 10 мм.. Абзацний відступ повинен дорівнювати 10-12 мм.
Текст робіт, залежно від їх структури, поділяють на розділи й підрозділи, які повинні мати заголовки.
Заголовки структурних частин робіт "ЗМІСТ", "ВСТУП", "РОЗДІЛ", "ВИСНОВКИ", "СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ", "ДОДАТКИ" друкують великими літерами симетрично до тексту.
|
|
|
Заголовки підрозділів слід починати з абзацного відступу і друкувати маленькими літерами, крім першої великої. Крапку в кінці заголовка не ставлять. Слова в заголовках переносити не дозволяється.
Відстань між заголовком та наступним чи попереднім текстом має дорівнювати 3-4 інтервалам. Відстань між рядками заголовку, а також між двома заголовками приймають такою, як у тексті.
Кожну структурну частину робіт слід починати з нової сторінки.
Підрозділи з нової сторінки не починаються. Не допускається починати підрозділ в нижній частині сторінки, якщо після його заголовку залишається тільки один рядок тексту.
На останній сторінці тексту, тобто після висновків, автор тексту (студент) ставить свій підпис і дату закінчення роботи.
Нумерація сторінок, розділів, підрозділів
Сторінки, розділи, підрозділи, рисунки, таблиці, формули нумеруються арабськими цифрами без знака №.
Сторінки роботи нумеруються наскрізно впродовж усього тексту, включаючи і додатки. Номер проставляють у правому верхньому куті сторінки без крапки в кінці.
Не включається до загальної нумерації завдання на виконання ДР, відзив наукового керівника, лист-замовлення (за наявності), акт про впровадження (за наявності) - номер сторінки на цих документах відповідно не ставиться. Титульний аркуш включають до загальної нумерації, але номер сторінки на ньому не проставляють.
|
|
|
Ілюстрації й таблиці, розміщені на окремих сторінках, включають до загальної нумерації сторінок роботи. Аркуш формату А3 нумерується як одна сторінка.
Такі структурні частини роботи, як "ЗМІСТ", "ВСТУП", "ВИСНОВКИ", "СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ" не мають порядкового номера. Аркуші, на яких розміщено ці структурні частини, нумерують звичайним чином. Не нумерують лише їх заголовки, тобто не можна друкувати "1. ВСТУП" або "РОЗДІЛ 6. ВИСНОВКИ". Номер розділу ставлять після слова "РОЗДІЛ", після номера крапку не ставлять, потім з нового рядка друкують назву розділу.
Підрозділи нумерують у межах кожного розділу. Номер підрозділу складається з номера розділу і порядкового номера підрозділу, відокремлених крапкою. В кінці номера підрозділу повинна стояти крапка, наприклад, "2.3." (третій підрозділ другого розділу). Потім у тому ж рядку наводять назву підрозділу.
Порядок оформлення ілюстративного матеріалу
|
|
|
У наукових роботах широко використовуються ілюстрації (графіки, схеми, діаграми, номограми тощо).
Розміщують ілюстрації безпосередньо після тексту, де вони згадуються вперше, або на наступній сторінці, або у додатках.
На всі ілюстрації мають бути посилання. Не варто здійснювати посилання на ілюстрацію як самостійні фрази, в яких лише повторюється те, що міститься у підписі. У тому місці, де викладається матеріал, пов'язаний з ілюстрацією, і де читачеві треба вказати на неї, розміщують посилання у вигляді виразу у круглих дужках "(рис. 3.1)" або зворот типу : "…як це видно з рис. 3.1" або "…як це показано на рис. 3.1".
Якщо ілюстрації створені не автором, необхідно при поданні їх у роботі дотримуватись вимог чинного законодавства про авторські права.
Креслення, рисунки, графіки, схеми, діаграми, приведені у роботі, мають відповідати вимогам стандартів ЄСКД та ЄСПД.
Під ілюстрацією розміщується її назва, а за необхідності і пояснювальні дані (підрисунковий текст). Назви ілюстрацій розміщують після їх номерів. Після номеру ставиться крапка.
Ілюстрації позначають словом «Рис.» і нумерують послідовно в межах розділу, за винятком ілюстрацій, наведених у додатках. Номер ілюстрації складається з номера розділу і порядкового номера ілюстрації, відокремлених крапкою. Наприклад, Рис. 3.2 (другий рисунок третього розділу).
Ілюстрації відділяють від попереднього та наступного тексту одним вільним рядком.
Якщо ілюстрація не вміщується на одній сторінці, можна переносити її на інші сторінки, вміщуючи назву ілюстрації на першій сторінці, пояснювальні дані — на кожній сторінці, і під ними позначають: «Рис. __ , аркуш __».
Усі ілюстрації, що виносяться на захист (у вигляді ілюстративного матеріалу), повинні бути присутніми в основній частині роботи або у додатках.
Обираючи форму ілюстрації необхідно чітко уявляти собі її особливості.
Графікивикористовуються як для аналізу, так і для підвищення наочності матеріалу: Окрім геометричного образу, графік повинен містити ряд допоміжних елементів:
– загальну назву графіка;
– пояснення умовних знаків і значення окремих елементів графіка;
– осі координат, шкалу з масштабами і числові сітки;
– числові дані, що доповнюють або уточнюють величину нанесених на графік показників.
Числові значення масштабу шкал осей координат пишуть за межами графіка. Найбільш уживаним масштабом є арифметичний.
На осях координат повинні бути вказані умовні позначення і розмірність відкладених величин у прийнятих скороченнях. На графіку потрібно писати тільки прийняті в тексті умовні позначення. Написи, що відносяться до кривих і точок, залишають тільки в тих випадках, коли їх мало і вони є короткими. Багатослівні написи замінюють цифрами, а розшифровку приводять в підрисунковому тексті.
Якщо крива на графіку займає невеликий простір, то для економії місця числові позначки на осях координат можна починати не з нуля, а в межах тих значень, в яких розглядається дана функціональна залежність.
Якщо головна мета графіка – показати загальний характер якого-небудь процесу, характер зміни функціональної залежності в загальних рисах, то доцільно застосувати графік без координатної сітки. Графік з координатною сіткою переважає в тих випадках, коли повинно проводитися інтерполювання.
Кількість параметричних ліній на графіку потрібно вибирати мінімально можливим. Найдоцільніший вигляд параметричних ліній за показниками швидкості і точності сприйняття – прямі, потім ламані і менш доцільні – криві.
Гістограмаза формою являє собою прямокутники, орієнтовані відносно осі ординат або абсцис. Графічна величина, що зображається на гістограмі, представлена площею прямокутного стовпчика і, якщо ширина всіх стовпчиків однакова і незмінна, їх висота є прямо пропорційною зображуваним величинам.
Діаграмахарактеризується більшою наочністю та швидкістю зчитування даних, а також меншою імовірністю помилок.
Переважають наступні типи діаграм.
1. Кругова діаграма,в якій діапазон змінної величини або розмір якого-небудь показника представлений колом (100 %). Сектори кола означають частку того або іншого об'єкта. На круговій діаграмі зручно відображати процеси і явища, що допускають розчленовування за якою-небудь ознакою.
2. Стовпчикова діаграма,в якій розташування прямокутників (стовпчиків) показує відносні розміри досліджуваного явища. Розташування прямокутників може бути горизонтальним, один під одним, починаючи з деякої загальної лінії, або вертикальним, поруч один з одним. У останньому випадку всі прямокутники стоять на загальній горизонталі.
Діаграми не мають координатних осей, а необхідні числові помітки розміщуються, як правило, на самій діаграмі. Частини діаграми можна по-різному заштрихувати. Безпосередньо поблизу діаграми потрібно розшифрувати тип штриховки.
Номограмиоб'єктивно можна розглядати як форму пред'явлення інформації і як засіб знаходження рішення рівнянь без виконання обчислювальних операцій.
Студентам при виборі графічних методів надання інформації потрібно мати на увазі наступне.
1. Гістограми практично не відрізняються від аналогічних графіків, але їх застосування доцільне в тих випадках, коли потрібно наочно показати характер поведінки дискретних величин, що стрибкоподібно змінюються. Якщо наочність не є обов'язковою умовою пред'явлення інформації, можна застосовувати таблицю.
2. Діаграми потрібно застосовувати у випадках, коли головна мета – наочно показати співвідношення величин, їх питому вагу в більшому показнику або в тих випадках, коли необхідно наочно порівняти які-небудь величини. У першому випадку доцільніші кругові діаграми, у другому – стовпчикові.
3. Якщо застосовується стовпчикова діаграма, то вертикальне розташування стовпців більш доцільне, ніж горизонтальне, оскільки воно дозволяє побачити навіть невелику відмінність у їх висоті.
4. Застосування ілюстрацій – це подання наукової інформації, тому ілюстрація повинна бути простішою, чітко інтерпретуватися, не мати зайвої художності, таких як використання тривимірних геометричних фігур замість двовимірних тощо.
За допомогою можливостей Ехсеl можна побудувати будь-які види графіків і діаграм.
У дипломних роботах часто приводяться схеми (блок-схеми) алгоритмів автоматизації розрахунків на ПК. Головні елементи такого процесу краще зображувати за допомогою стандартного інструменту Word «Малювання», опція «Блок-схема».
Порядок оформлення таблиць
Цифровий матеріал, як правило, оформлюють у вигляді таблиць (рис. 1).
Таблиця (номер)
Назва таблиці
|
|
|
| ||
Рис. 1. Приклад побудови таблиці
Таблицю слід розташовувати безпосередньо після тексту, у якому вона згадується вперше, або на наступній сторінці. На всі таблиці мають бути посилання у роботі.
Кожна таблиця повинна мати назву, яку друкують малими літерами (крім першої великої) і вміщують над таблицею симетрично до тексту. Назву починають з великої літери і виділяють жирним шрифтом.
Над назвою таблиці по правому краю аркуша розміщують слово «Таблиця» (починають із великої букви) із зазначенням її номера. Номер таблиці складається з номера розділу і порядкового номера таблиці, відокремлених крапкою, наприклад, "Таблиця 2.1" (перша таблиця другого розділу). Після номера крапка не ставиться.
Нумерувати таблиці слід арабськими цифрами послідовно в межах розділу, за винятком таблиць, що наводяться у додатках.
Заголовки граф таблиці починають з великої літери, а підзаголовки - з малої, якщо вони складають одне речення з заголовком, і з великої, якщо вони є самостійними. Висота рядків повинна бути не меншою 8 мм.
Графу "№ п/п" у таблицю не включають, за необхідності номери рядків проставляють перед їх назвами.
Підзаголовки, що мають самостійне значення, пишуть з великої літери. В кінці заголовків і підзаголовків таблиць крапки не ставлять. Заголовки і підзаголовки граф указують в однині. Знак % можна ставити тільки після числа, але у заголовку графи потрібно писати словами "проценти". Текст у головці таблиці доцільно друкувати через один інтервал.
Матеріал таблиці можливо набирати із розміром шрифту менше 14.
Якщо одиниця виміру єдина для усіх показників таблиці, то вона вказується над її правим кутом між назвою і самою таблицею. Як варіант, одиниця виміру може вказуватися в кінці назви таблиці у дужках. Якщо розмірність показників в таблиці різна, то одиниці виміру вказують у заголовках граф або рядків.
Числа в таблицях розміщують так, щоб їх класи у графі знаходились один під одним. Числові величини в одній графі повинні мати однакове число десяткових знаків. Неоднорідні дані розміщують посередині графи; лапки використовують тільки замість однакових слів, що стоять одне під одним. Ставити лапки замість повторюваних цифр, символів не дозволяється.
У таблиці не повинно бути пустих клітинок. Тому при її заповненні користуються такими умовними позначками:
… - дані відсутні;
― (тире) - дані не мали місця;
х - показник не має сенсу;
0,0 - дані є, але їх числові значення менше прийнятої у таблиці точності.
Для наочності громіздкі числа слід округлювати до одиниць більшої розмірності (наприклад, тис. грн. замість грн. і т.д.).
Закінченого вигляду таблиці набувають за допомогою підсумків, що можуть бути як горизонтальними так і вертикальними. Підсумок з певної частини сукупності означають словом "Разом", підсумок за сукупністю у цілому - словом "Усього".
Якщо таблиця (ілюстрація) побудована на аркуші у альбомній орієнтації, то вона повинна бути розміщена у роботі так, щоб її можна було читати повернувши аркуш з книжкової орієнтації на 90 градусів за годинником.
Якщо рядки або графи таблиці виходять за межі формату сторінки, таблицю поділяють на частини, розміщуючи одну частину під одною, або поруч, або переносячи частину таблиці на наступну сторінку.
При поділі таблиці на частини допускається її головку або боковик заміняти відповідно номерами граф чи рядків, нумеруючи їх арабськими цифрами у першій частині таблиці.
При перенесенні частини таблиці на іншу сторінку слово «Таблиця» і номер її вказують один раз над першою частиною таблиці, над іншими частинами по правому краю аркуша пишуть «Продовження табл.» із зазначенням її номера.
Таблиці відділяють від попереднього та наступного тексту одним вільним рядком.
Усі таблиці, що виносяться на захист (у вигляді ілюстративного матеріалу), повинні бути присутніми в основній частині роботи або у додатках.
Переліки
У тексті будь-якої роботи часто використовуються переліки. Такі переліки (списки) допомагають відокремити послідовність важливих елементів або пунктів від іншого тексту. Перед переліком ставлять двокрапку.
Перед кожною позицією переліку слід ставити малу літеру українського алфавіту з дужкою, або, не нумеруючи - дефіс (перший рівень деталізації). Для подальшої деталізації переліку слід використовувати арабські цифри з дужкою (другий рівень деталізації).
Приклад
Внутрішні джерела фінансової санації:
а) збільшення вхідних грошових потоків:
І) збільшення виручки від реалізації;
2) реструктуризація активів;
б) зменшення вихідних грошових потоків.
Переліки першого рівня деталізації друкують малими літерами з абзацного відступу, другого рівня — з відступом відносно місця розташування переліків першого рівня.
Примітки, виноски
Примітки. За необхідності приведення довідкових і пояснювальних даних до тексту, таблиці або ілюстрації користуються примітками, що розташовують безпосередньо після тексту, таблиці, ілюстрації, яких вони стосуються.
Одну примітку не нумерують. Слово «Примітка» друкують з великої літери з абзацного відступу, не підкреслюють, після слова «Примітка» ставлять крапку і з великої літери в тому ж рядку подають текст примітки.
Приклад
Примітка. __________________________________________
Якщо приміток на одному аркушу декілька, то після слова «Примітки» ставлять двокрапку і з нового рядка з абзацу після номера примітки арабськими цифрами з крапкою з великої літери подають текст примітки.
Приклад
Примітки:
1. ________________________________________________
2. ________________________________________________
Виноски. Пояснення ло окремих даних, наведених у тексті або таблицях, допускається оформляти виносками.
Виноски позначають надрядковими знаками у вигляді арабських цифр (порядкових номерів) з дужкою. Нумерація виносок - окрема для кожної сторінки.
Знаки виноски проставляють безпосередньо після того слова, числа, символу речення, до якого дають пояснення, та перед текстом пояснення.
Текст виноски вміщують під таблицею або в кінці сторінки й відокремлюють від таблиці або тексту лінією довжиною 30—40 мм, проведеною в лівій частині сторінки.
Починають текст з абзацного відступу і друкують з мінімальним міжрядковим інтервалом.
Приклад
Цитата в тексті: «Він базується на використанні інтуїтивного прогнозування за методом Дельфи 1)».
Відповідне подання виноски:
___________________
1) У стародавньому місті Дельфи жреці змагались у пророкуванні майбутнього. Метод, який названо ім'ям цього міста, спочатку використовувався для «прорікання» часу настання події, що прогнозувалася. Він не допускає прямих контактів між експертами.
Загальні правила цитування та посилання на використані джерела
При написанні роботи автор повинен посилатися на джерела, матеріали з яких наводяться у тексті, або на ідеях і висновках яких базується його дослідження. Цього вимагає як науковий етикет, так і можливість пошуку документу і перевірки достовірності цитованого.
Посилатися слід на останні видання публікацій. На більш ранні видання можна посилатися лише у тих випадках, коли наявний у них матеріал не включений до останнього видання.
Посилання в тексті на джерела слід зазначати порядковим номером за переліком літератури, виділеним двома квадратними дужками, наприклад, «... у роботах [12, 25, 38] ...». Якщо необхідно послатися на конкретний запозичений факт (цитата, число, таблиця, рисунок тощо), приведений у літературному джерелі на відповідній сторінці, посилання виглядає так: [12, с. 75]
Коли у тексті роботи необхідно вказати на складову частину та конкретні сторінки джерела, то допускається робити посилання у виносках, при цьому номер посилання має відповідати його бібліографічному опису за переліком джерел.
Приклад
Цитата в тексті: «... у загальному обсязі робочого часу частка інформаційної роботи перевищує 70% [39]1)».
Відповідний опис у переліку літературних джерел:
39. Лихота У.П. Фінансова стратегія підприємства: навч. посіб / У.П. Лихота. - К.: Лібра, 2006. - 485с.
Відповідне подання виноски:
_______________________
1)[39] розд. 5. Інформаційне забезпечення управління, С. 403.
При посиланнях на розділи, підрозділи, пункти, підпункти, ілюстрації, таблиці, формули, рівняння, додатки зазначають їх номери.
При посиланнях слід писати: «...у розділі 4...», «...відповідно до 3.3.4...», «...на рис. 1.3...», «.. у табл. 3.2...», «... у рівняннях (1.23) - (1.25) ...», «... у додатку Б ..», «... за формулою (3.1)...».
У повторних посиланнях на таблиці та ілюстрації треба вказувати скорочено слово "дивись", наприклад, "див. табл. 1.5".
Для підтвердження власних аргументів посиланням на авторитетне джерело або для критичного аналізу друкованого твору слід наводити цитати. Науковий етикет потребує точно відтворювати цитований текст, бо найменше його скорочення може викривити зміст, закладений автором.
Загальні вимоги до цитування такі:
а) текст цитати починається і закінчується лапками і наводиться у тій граматичній формі, в якій він поданий у джерелі, із збереженням особливостей авторського написання. Наукові терміни, запропоновані іншими авторами не виділяються лапками, за винятком тих, що викликали загальну полеміку. У цих випадках використовується вираз "так званий";
б) цитування повинно бути повним, без довільного скорочення авторського тексту та без перекручень думок автора. При цитуванні допускається пропуск слів, речень, абзаців, що позначається трьома крапками. Вони ставляться у будь-якому місці цитати. Якщо перед випущеним текстом або за ним стояв розділовий знак, то він не зберігається;
в) кожна цитата обов'язково супроводжується посиланням на джерело;
г) при непрямому цитуванні (переказі, викладі думок інших авторів своїми словами), що дає значну економію тексту, слід бути гранично точним у викладенні думок автора і коректним в оцінці його результатів і відповідно посилатися на джерело;
д) цитування не повинно бути ні надмірним, ні недостатнім, бо і одне і інше знижує рівень роботи: надмірне цитування створює враження компілятивності праці, а недостатнє – знижує наукову цінність викладеного матеріалу.
е) якщо необхідно виявити ставлення автора до окремих слів або думок з цитованого тексту, то після них у круглих дужках ставлять знак оклику чи питання;
е) коли автор, наводячи цитату, виділяє в ній деякі слова, то робиться спеціальне застереження. Після тексту, що пояснює виділення, ставиться крапка, потім дефіс і вказуються ініціали автора ДР. Текст застереження вміщується у круглих дужках, типу: (курсив наш. - Г.П.), (підкреслено мною. - Г.П.), (розбивка моя. - Г.П.).
Формули та рівняння
Формули та рівняння розташовують безпосередньо після тексту, в якому вони згадуються.
Довгі й громіздкі формули розміщують на окремих рядках посередині сторінки. Вище і нижче кожної формули залишають не менше одного вільного рядка. Це стосується також і усіх нумерованих формул. Для економії місця кілька коротких однотипних формул, відокремлених від тексту, можна подати в одному рядку, а не одну під одною.
Невеликі і нескладні формули, що не мають самостійного значення, розміщують всередині рядків тексту.
Пояснення значень символів і числових коефіцієнтів слід наводити безпосередньо під формулою у тій послідовності, що і у формулі. Значення кожного символу і числового коефіцієнта записують з нового рядка. Перший рядок пояснення починають зі слова «де» без двокрапки.
Приклад
«Відомо, що
(3.1)
де M1, М2 - математичне очікування;
σ1, σ2 - середнє квадратичне відхилення [23]».
Переносити формули на наступний рядок допускається після знаків рівності (=), плюс (+), мінус (–), множення (×) і ділення (:) Знаки виконуваних операцій необхідно повторювати на початку наступного рядка.
Примітка. Знак множення у формулах набирається у вигляді "×", а не "*". Знак множення не ставиться між числами, між числами й буквами, між дужками.
Формули і рівняння у тексті (за винятком формул і рівнянь, наведених у додатках) нумерують у межах розділу. Номер формули складається з номера розділу і порядкового номера формули в розділі, між якими ставлять крапку.
Нумерувати слід лише ті формули, на які є посилання у наступному тексті. Інші формули нумерувати не рекомендується.
Номери пишуть у круглих дужках по правому краю сторінки в одному рядку з відповідною формулою без крапок від формули до її номера. Номер, що не вміщується у рядку з формулою, переносять у наступний нижче формули. Номер формули при її перенесенні вміщують на рівні останнього рядка. Номер формули-дробу подають на рівні основної горизонтальної риски формули.
Двокрапку перед формулою ставлять лише у випадках, передбачених правилами пунктуації: а) у тексті перед формулою є узагальнююче слово; б) цього вимагає побудова тексту, що передує формулі.
Розділовими знаками між формулами, що йдуть одна за одною і не відокремлені текстом, можуть бути кома або крапка з комою безпосередньо за формулою до її номера.
Особливості оформлення додатків
Допоміжні або додаткові матеріали, які ускладнюють текст основної частини роботи, вміщують у додатках.Їх слід оформлювати як продовження роботи на її наступних сторінках, розміщуючи їх у порядку появи посилань на них у тексті роботи.
Кожний додаток повинен починатися з нової сторінки і мати заголовок, надрукований посередині вгорі малими літерами з першої великої симетрично відносно тексту сторінки. Посередині рядка над заголовком малими літерами з першої великої друкується слово «Додаток___» і велика літера, що позначає додаток.
Додатки слід позначати послідовно великими літерами українського алфавіту за винятком літер Ґ, Є, І, Ї, Й, О, Ч, Ь,. Для використання залишаються: А, Б, В, Г, Д, Е, Ж, З, И, К, Л, М, Н, П, Р, С, Т, У, Ф, Х, Ц, Ш, Щ, Ю, Я. Навіть один додаток позначається як додаток А.
Коли для нумерації додатків не вистачає літер алфавіту, пропонується використовувати загальноприйнятий спосіб: за додатком Я слідують додатки АА, АБ, АВ і т.д.
Додатки повинні мати спільну з рештою звіту наскрізну нумерацію сторінок.
Ілюстрації, таблиці, формули та рівняння, що є у тексті додатку, слід нумерувати в межах кожного додатку, наприклад, рисунок Г.3 — третій рисунок додатку Г; таблиця А.2 — друга таблиця додатку А; формула (А.1) — перша формула додатку А.
Якщо в додатку одна ілюстрація, одна таблиця, одна формула, одне рівняння, їх нумерують, наприклад, рисунок А.1, таблиця А.1, формула (В.1).
В посиланнях у тексті роботи на ілюстрації, таблиці, формули, рівняння, розміщені у додатках, рекомендується писати: «...на рисунку А.2…», «… в таблиці Б.3...», або «...в табл. Б.3...»; «... за формулою (В.1)…».
Якщо додаток являє собою документ, що має самостійне значення і оформлюється згідно з вимогами до документу даного виду, то його копію вміщують у звіті без змін в оригіналі. Перед копією документу вкладають аркуш, на якому посередині друкують слово «ДОДАТОК __» і його назву (за наявності), праворуч у верхньому куті аркуша проставляють порядковий номер сторінки. Сторінки копії документу нумерують, продовжуючи наскрізну нумерацію сторінок роботи (незважаючи на власну нумерацію сторінок документа).
Оформлення списку використаних джерел
У студентських роботах усі опрацьовані джерела включаються до списку з поєднанням алфавітного, хронологічного та систематичного принципів у такій послідовності:
1. Нормативно-правові акти України (Конституція України, Кодекси України, Закони України, Укази Президента України, Постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України).
2. Документи і матеріали Національного банку, міністерств і відомств України.
3. Статистичні збірники Державної служби статистики України, далі – обласних статистичних органів.
4. Матеріали соціологічних досліджень.
5. Джерела українською та російською мовами (наукові та навчальні видання, електронні ресурси та ін.).
6. Праці іншими мовами.
В переліку джерел застосовується суцільна нумерація, назви вищенаведених тематичних груп не вказуються. Джерела 1-4 груп однакової юридичної сили та відповідальності приводяться в хронологічному порядку, в 5 і 6 групах - в алфавітному порядку.
Основні правила алфавітного розміщення документів:
– праці одного автора розміщують у хронологічному порядку;
– праці одного автора одного року видання розміщують за алфавітом першого (другого) слова назви;
– праці авторів з однаковими прізвищами розміщують за алфа-вітом їх ініціалів, у разі збігу прізвищ і ініціалів – за алфавітом праць.
Дані про використані джерела повинні приводитися згідно з цілим рядом нормативних документів, основним серед яких є ДСТУ ГОСТ 7.1:2006 "Система стандартів з інформації, бібліотечної та видавничої справи. Бібліографічний запис. Бібліографічний опис. Загальні вимоги та правила складання".
Бібліографічний опис містить відомості про документ, наведені за установленими правилами щодо їх складу й послідовності розміщення і призначені для ідентифікації й загальної характеристики документа.
Складається опис із обов’язкових та факультативних елементів, систематизованих за наступними областями:
1. Заголовок і дані про відповідальність.
2. Область видання.
3. Специфічні дані.
4. Вихідні дані.
5. Фізичні характеристики.
6. Серії.
7. Примітки.
8. Стандартний номер і умови доступності.
Обов’язкові елементи містять бібліографічні відомості, що забезпечують ідентифікацію документу, їх приводять у будь-якому опису. Факультативні містять додаткову інформацію про документ.
Бібліографічний опис складають безпосередньо за друкованим твором чи електронним носієм мовою оригіналу за правилами сучасної орфографії.
Бібліографічні відомості приводять в опису у тому вигляді, у якому вони надані у джерелі інформації. Джерелом інформації для бібліографічного опису є документ у цілому. Тому, якщо оригінальний опис складений не за сучасними вимогами або частини відомостей не вистачає, необхідні дані формулюють на основі самостійного аналізу документу.
Якщо при складанні бібліографічного опису використовуються відомості, що розміщені не на титульній сторінці чи в оригінальному бібліографічному опису джерела, а, наприклад, на обороті аркуша чи в різних містах документу, і виявлені вони шляхом самостійного аналізу документу, то такі відомості приводять у квадратних дужках.
Важливу роль в бібліографічному опису відіграє пунктуація. Вона виконує дві функції – звичайних граматичних розділових знаків і знаків приписної пунктуації, тобто знаків розпізнавального характеру для областей і елементів бібліографічного опису.
Для чіткішого поділу областей й елементів, а також для розпізнавання приписної та граматичної пунктуації застосовують пропуски в один друкований знак до і після приписного знаку. Виняток становлять крапка та кома – пропуски залишають тільки після них. Знак крапка з комою (;) та три крапки (…) до винятку не відносяться.
Приписна пунктуація передує елементам і областям або завершує їх. Її використання не пов’язано із мовними нормами. У якості приписної пунктуації використовують розділові й математичні знаки. У кінці бібліографічного опису ставиться крапка.
Кожній області опису (крім першої) передує знак крапка і тире. Кожний елемент приводять з попереднім знаком приписної пунктуації. Якщо елемент повторюється, то повторюють і знак приписної пунктуації, що передує йому, за винятком знаку похила риска (/). У середині елементів зберігають пунктуацію, що відповідає мовним нормам.
При поєднанні граматичного і приписного розділових знаків в опису приводять обидва знаки.
При складанні опису для забезпечення його компактності застосовують скорочення слів і словосполучень, пропуск частини елемента тощо.
Великі літери застосовують відповідно до сучасних граматичних правил використовуваної мови незалежно від того, які букви у джерелі інформації. З великих літер починають перше слово кожної області, а також перше слово наступних елементів: загального позначення матеріалу й будь-яких заголовків у всіх областях опису.
Числівники у бібліографічному описі, як правило, подають у тому вигляді, у якому вони приведені в джерелі інформації, тобто римськими чи арабськими цифрами.
За структурою розрізняють однорівневий і багаторівневий бібліографічний опис. Перший складають на будь-який цілісний документ з однієї частини; на документ із багатьох частин у цілому, видання якого завершено; окрему фізичну одиницю з багаточастинного документу.
Багаторівневий бібліографічний опис містить два або більше ієрархічно пов’язаних між собою рівнів. Складається на багатотомне видання, серіальне видання, що має кілька випусків, які становлять єдине ціле.
У студентських роботах при бібліографічному опису джерел кафедра фінансів рекомендує використовувати переважно розширений однорівневий їх опис за такими областями й елементами (табл. 1), що містять як обов’язкові так і факультативні (курсивом) відомості.
Таблиця 1
Рекомендовані області й елементи однорівневого бібліографічного опису джерел у студентських роботах
| Область | Елемент |
| Заголовок і дані про відповідальність | Основний заголовок [ ] Загальне позначення матеріалу * : Відомості щодо заголовку Відомості про відповідальність / Перші відомості * ; Наступні відомості |
| .–Область видання | Відомості про видання |
| . –Специфічні дані | |
| . –Вихідні дані | Місто видання, поширення Перше місце видання * ; Наступне місце видання * : Ім’я видавця, поширювача і т.п. , Дата видання, поширення |
| . –Фізичні характеристики | Специфічне позначення матеріалу й обсяг * + Відомості про супроводжувальний матеріал |
| . –Серії | ( Основний заголовок серії або підсерії * : Відомості, що відносяться до заголовку серії чи підсерії Відомості про відповідальність, що відносяться до серії чи підсерії / Перші відомості ; ) Номер випуску серії чи підсерії |
| . –Примітки | |
| . –Стандартний номер і умови доступності | У студентських роботах не використовується |
Примітки:
1. Таблиця містить приписні знаки перед областями й елементами.
2. Позначені зірочкою (*) елементи й приписні знаки, що передують ним, можуть повторюватися в опису.
Основний заголовок вказують у тому ж вигляді, в якому він приведений у джерелі інформації, у тій самій послідовності і з тими ж знаками. Він може складатися з одного чи декількох речень.
Загальне позначення матеріалу визначає клас, до якого належить об’єкт опису. Кафедра рекомендує використовувати цей елемент опису тільки у випадку, якщо матеріал представлений у вигляді електронного ресурсу. В іншому разі цей елемент опису рекомендується пропустити.
Відомості щодо заголовку містять пояснювальну інформацію, що розкриває й пояснює основний заголовок. Це може бути другий заголовок, відомості про вид, жанр, призначення документу, вказівка на те, що документ перекладений з іншої мови, тощо. Наприклад,
Інформатика [Електронний ресурс] : підручник
Управління витратами на забезпечення якості промислової продукції : автореф. дис. … канд. екон. наук. : спец. 07.00.04 « »
Офшорний світ : довідник
Екологія землекористування : тези допов. всеукр. конф. (Київ, 11-12 верес. 2010р.)
Вступ до психоаналізу : лекції : пер. з фр.
Відомості про відповідальність містять інформацію про осіб й організації, що приймали участь у створенні змісту документу.
Інформатика [Електронний ресурс] : підручник / О. П. Юхно
Управління витратами на забезпечення якості промислової продукції : автореф. дис. … канд. екон. наук. : спец. 07.00.04 « » / І. Я. Новосад
Першим відомостям про відповідальність передує знак похила риска; наступні групи даних (редактор, перекладач тощо) відокремлюють одну від одної крапка з комою. Однорідні дані в межах групи відокремлюють комою.
Офшорний світ : довідник / упорядник П. М. Логно ; за заг. ред. проф. В. І. Сомова
История крестовых походов : пер. с фр. / Г. Мишо ; с грав. Г. Доре.
Дані про відповідальність із найменуванням головної організації та її підрозділів або підпорядкованої організації приводять у тому ж вигляді, що і у документу, і відокремлюють комою. Наприклад:
/ Полтав. ун-т екон. і торг., Факультет фінансів і обліку, Кафедра фінансів; Полт. держ. аграр. акад.
Відомості про видання приводять у формулюваннях і у послідовності джерела інформації. Наприклад:
. – 10-е вид. . – Вид. 6-е, випр. і доп.
. – Вид. 7-е . – Вид. 7-е, стер.
. – 2-а ред. . – Вид. 6-е, перероб. і доп.
Область вихідних даних містить відомості про місце і час публікації, дистриб’юції, а також про видавця, дистриб’ютора.
. – Д. : БББ, 2011.
У бібліографічних описах допускається скорочення таких українських географічних назв місць видання до першої букви: Дніпропетровськ – Д., Київ – К., Львів – Л., Одеса – О., Тернопіль – Т., Харків – Х. Російська столиця Москва позначається літерою М, Санкт-Петербург – СПб.
Дані про організаційно-правову форму видавця, як правило, не приводять.
| В джерелі інформації | В опису |
| Видавництво «Наука» | Наука |
| Видавничий дім «ІНЖЕК» | ІНЖЕК |
| ПАТ «ЄВРО-АДРЕС» | ЄВРО-АДРЕС |
| Видавництво Київського національного економічного університету | КНЕУ |
Область специфічних даних застосовується у студентських роботах при опису серій та інших продовжуваних видань.
Якщо видавцем є фізична особа, то у бібліографічному опису приводять його прізвище й ініціали за формою і відмінком джерела інформації.
За наявності декількох груп відомостей щодо місця видання і відповідного видавця їх вказують послідовно й відокремлюють крапкою з комою.
. – М. : Эксмо ; СПб. : Домино ; К. : Знак
Час видання вказують арабськими цифрами, йому передує кома.
Область фізичної характеристики містить позначення фізичної форми об’єкта у сполученні з зазначенням кількості фізичних одиниць та, за потреби, розмірів документа, його ілюстрацій і супроводжувального матеріалу.
. – 8 т.
. – 2 електр. опт. диски.
Дані про нумерацію сторінок приводять тими цифрами, що використані в об’єкті опису.
. – 186 с.
. – С. 11–46.
Останнім елементом області є дані про супроводжувальний матеріал, яким передує знак плюс.
. – 186 с. + 2 електр. опт. диски.
Область серії містить відомості про складний документ, окремим випуском якого є об’єкт опису. Наприклад:
. – (Підручник ХХІ століття)
. – (Серія «Золотий фонд психотерапії»)
. – (Пам’ятки стародавньої письменності : дослідження, тексти)
. – (Доклады Института Европы / Рос. акад. наук)
. – (Автомобильный транспорт. Серия 1. Безопасность движения на автомобильном транспорте : обзор. информ. / М-во трансп. Рос. Федерации).
Номеру випуску серії передує знак крапка з комою.
Відомості про підсерію розміщують після даних про основну серію.
. – (Труды института / Второй Моск. гос. мед. ин-т им. Н. И. Пирогова ; т. 139. раздел «Клиническая медицина». Серия «Терапия» ; вып. 13).
Примітки містять додаткову інформацію, що не була вказана в інших елементах опису. Примітки обов’язкові для опису депонованих наукових робіт та електронних ресурсів (системні вимоги чи режим доступу). Кожній примітці передує знак крапка і тире.
. – Деп. в ВИНИТИ 18.05.09, № 14432.
. – Режим доступу : www.un.org.
На багатотомний документ в цілому або окремий том із багатотомного документу рекомендується складати однорівневий опис за вище наведеними правилами. Наприклад:
Сказки и истории : в 2 т. : пер. с дат. / Ханс Кристиан Андерсен ; рис. Г. А. В. Траугот. – СПб. : Светлячок, 2000. – 2 т. – (Серия «Библиотека библиофила»).
Окремий том може бути описано як під загальним заголовком багатотомного документу так і під поодиноким заголовком тому.
Опис під загальним заголовком багатотомного документу.
Деньга С. М. Екаунтинг ефективності вкладення капіталу в торговельну сферу : монографія. В 2 ч. Ч. 2. Категорії та методологія оцінювання / С. М. Деньга. – Полтава : РВЦ ПУСКУ, 2005. – 301 с.
Опис під поодиноким заголовком тому.
Деньга С. М. Категорії та методологія оцінювання : монографія / С. М. Деньга. – Полтава : РВЦ ПУСКУ, 2005. – 301 с. – (Екаунтинг ефективності вкладення капіталу в торговельну сферу : в 2 ч. / С. М. Деньга ; ч. 2).
Дані про багатотомний документ у цілому приводять у розділі серії.
У студентських роботах часто виникає потреба в аналітичному бібліографічному опису. Об’єктом аналітичного бібліографічного опису є частина документу, для ідентифікації й пошуку якої потрібні відомості про документ, у якому вона розміщена. До складових частин відносять:
– самостійний твір;
– частину твору, що має самостійний заголовок;
– частину твору, що не має самостійного заголовку, але виділена у цілях бібліографічної ідентифікації
Джерелами інформації про складову частину є перша, остання й інші сторінки складової, якщо вони містять дані про заголовок складової частини, її авторах, інших особах чи організаціях, що приймали участь у створенні, публікації, виготовленні складової.
Мови бібліографічних описів складової й документу, у якому вона розміщена, можуть не співпадати.
Аналітичний бібліографічний опис складається за такою схемою:
Дата добавления: 2018-04-05; просмотров: 158; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!