Особливості архітектури: UNIX і Linux
Базова архітектура UNIX
UNIX є прикладом досить простої архітектури ОС. Більша частина функціональності цієї системи міститься в ядрі, ядро спілкується із прикладними програмами за допомогою системних викликів. Базова структура класичного ядра зобжена на рис. 2.3 (див., наприклад, [33, 59]).
Система складається із трьох основних компонентів: підсистеми керування процесами, файлової підсистеми та підсистеми введення-виведення.
Підсистема керування процесами контролює створення та вилучення процесів, розподілення системних ресурсів між ними, міжпроцесову взаємодію, керування пам’яттю.
Файлова підсистема забезпечує єдиний інтерфейс доступу до даних, розташованих на дискових накопичувачах, і до периферійних пристроїв. Такий інтерфейс є однією з найважливіших особливостей UNIX. Одні й ті самі системні виклики використовують як для обміну даними із диском, так і для виведення на термінал або принтер (програма працює із принтером так само, як із файлом). При цьому файлова система переадресовує запити відповідним модулям підсистеми введення-виведення, а ті – безпосередньо периферійним пристроям. Крім того, файлова підсистема контролює права доступу до файлів, які значною мірою визначають привілеї користувача в системі.
Підсистема введення-виведення виконує запити файлової підсистеми, взаємодіючи з драйверами пристроїв. В UNIX розрізняють два типи пристроїв: символьні (наприклад, принтер) і блокові (наприклад, жорсткий диск). Основна відмінність між ними полягає в тому, що блоковий пристрій допускає прямий доступ. Для підвищення продуктивності роботи із блоковими пристроями використовують буферний кеш – ділянку пам’яті, у якій зберігаються дані, зчитані з диска останніми. Під час наступних звертань до цих даних вони можуть бути отримані з кеша.
|
|
|
Рис. 2.3. Архітектура UNIX
Сучасні UNIX-системи дещо відрізняються за своєю архітектурою.
· У них виділено окремий менеджер пам’яті, відповідальний за підтримку віртуальної пам’яті.
· Стандартом для реалізації інтерфейсу файлової системи є віртуальна файлова система, що абстрагує цей інтерфейс і дає змогу організувати підтриму різних типів файлових систем.
· У цих системах підтримується багатопроцесорна обробка, а також багатопотоковість.
Базові архітектурні рішення, такі як доступ до всіх пристроїв введення-виведення через інтерфейс файлової системи або організація системних викликів лишаються незмінними в усіх реалізаціях UNIX.
Архітектура Linux
В ОС Linux можна виділити три основні частини:
· ядро, яке реалізує основні функції ОС (керування процесами, пам’яттю, введенням-виведенням тощо);
|
|
|
· системні бібліотеки, що визначають стандартний набір функцій для використання у застосуваннях (виконання таких функцій не потребує переходу в привілейований режим);
· системні утиліти (прикладні програми, які виконують спеціалізовані задачі).
Призначення ядра Linux і його особливості
Linux реалізує технологію монолітного ядра. Весь код і структури даних перебувають в одному адресному просторі. У ядрі можна виділити кілька функціональних компонентів [63].
· Планувальник процесів – відповідає за реалізацію багатозадачності в системі (обробка переривань, робота з таймером, створення і завершення процесів, перемикання контексту).
· Менеджер пам’яті – виділяє окремий адресний простір для кожного процесу і реалізує підтримку віртуальної пам’яті.
· Віртуальна файлова система – надає універсальний інтерфейс взаємодії з різними файловими системами та пристроями введення-виведення.
· Драйвери пристроїв – забезпечують безпосередню роботу з периферійними пристроями. Доступ до них здійснюється через інтерфейс віртуальної файлової системи.
· Мережний інтерфейс – забезпечує доступ до реалізації мережних протоколів і драйверів мережних пристроїв.
|
|
|
· Підсистема міжпроцесової взаємодії – пропонує механізми, які дають змогу різним процесам у системі обмінюватися даними між собою.
Деякі із цих підсистем є логічними компонентами системи, вони завантажуються у пам’ять разом із ядром і залишаються там постійно. Компоненти інших підсистем (наприклад, драйвери пристроїв) вигідно реалізовувати так, щоб їхній код міг завантажуватися у пам’ять на вимогу. Для розв’язання цього завдання Linux підтримує концепцію модулів ядра.
Модулі ядра
Ядро Linux дає можливість на вимогу завантажувати у пам’ять і вивантажувати з неї окремі секції коду. Такі секції називають модулями ядра (kernel modules) [ЗО] і виконують у привілейованому режимі.
Модулі ядра надають низку переваг.
· Код модулів може завантажуватися в пам’ять у процесі роботи системи, що спрощує налагодження компонентів ядра, насамперед драйверів.
· З’являється можливість змінювати набір компонентів ядра під час виконання: ті з них, які в цей момент не використовуються, можна не завантажувати у пам’ять.
· Модулі є винятком із правила, за яким код, що розширює функції ядра, відповідно до ліцензії Linux має бути відкритим. Це дає змогу виробникам апаратного забезпечення розробляти драйвери під Linux, навіть якщо не заплановано надавати доступ до їхнього вихідного коду.
|
|
|
Підтримка модулів у Linux складається із трьох компонентів.
· Засоби керування модулями дають можливість завантажувати модулі у пам’ять і здійснювати обмін даними між модулями та іншою частиною ядра.
· Засоби реєстрації драйверів дозволяють модулям повідомляти іншу частину ядра про те, що новий драйвер став доступним.
· Засоби розв’язання конфліктів дають змогу драйверам пристроїв резервувати апаратні ресурси і захищати їх від випадкового використання іншими драйверами.
Один модуль може зареєструвати кілька драйверів, якщо це потрібно (наприклад, для двох різних механізмів доступу до пристрою).
Модулі можуть бути завантажені заздалегідь – під час старту системи (завантажувальні модулі) або у процесі виконання програми, яка викликає їхні функції. Після завантаження код модуля перебуває в тому ж самому адресному просторі, що й інший код ядра. Помилка в модулі є критичною для системи.
Дата добавления: 2018-04-05; просмотров: 2027; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!