Оповідання «Горобець – моряк»
В.В. БИЧКО
(Народився 1912 – помер 1994р.)
1. Короткі біографічні відомості.
2. Вірші для найменших.
3. Прозові твори.
У 1925 році в піонерській газеті «На зміну» було надруковано перший вірш тринадцятирічного Валентина Бичка «Червоній Армії». З тих пір на полицях бібліотек з’явилося чимало збірок талановитого поета. Їх назви, ліричні і хвилюючі, сонячні і дзвінки, часто короткі, як заклик, привертають увагу читачів: «Біля серця близько», «Сонце зустрічаю», «Літа дзвінкоголосі», «То не маки цвітуть», «Вогнище»…….
Валентин Васильович Бичко народився 17 червня 1912 року в Харкові. Тут, на робітничій околиці міста, пройшло його раннє дитинство. В пам’яті залишилися картини вуличних боїв у роки громадянської війни, червоногвардійці з патронташами й гвинтівками – товариші батька, який з перших днів Жовтневої революції пішов добровольцем у Червону Гвардію. Після закінчення громадянської війни сім`я переїхала в с. Манжосівку Полтавської губернії, де батько одержав наділ землі. Тут майбутній поет прилучився до селянської праці, назавжди закохався у зелене привілля, у пахощі квітів і трав. Вечорами хлопчик поринав у книжки. Особливо хвилювала поезія. Скоро він сам почав складати вірші і надсилати дописи у газети. Один з його віршів потрапив до рук Павла Григоровича Тичини і дістав схвальну оцінку. Безмежною була радість юного автора. «Поезію Павла Тичини я дуже любив, - згадує Бичко в автобіографії, - а сам її автор здавався мені якоюсь неземною істотою, яку я, «грішний», не достоїш навіть бачити. І раптом отаке!». Закінчивши Харківський інститут народної освіти, Бичко деякий час вчителював, проте його більш приваблювала робота в газету, журналах, видавництві. Під час Великої Вітчизняної війни Валентин Бичко за станом здоров’я не міг потрапити на фронт, він вчителював в Оренбурзькій області. Після війни був відповідальним редактором журналу «Піонер».
|
|
|
З творів В.Бичка видно, з якою відповідальністю ставиться він до проблем виховання підростаючого покоління. Характер людини починає складатися змалку, і поет уважно стежить за розвитком дитини. Він розуміє інтереси, нахили, прагнення малят, проникає в їх думки. У багатьох віршах В.Бичка відтворено життєві ситуації, в яких виявляються і типові для певного віку дітей якості, і індивідуальні риси їх характерів («Лелека», «Сонечко і Хмаринка» та ін..).
Зворушливий образ малої дівчинки постає з рядків вірша «Я хоч невеличка». Написаний від першої особи, вірш доносить до читача гаряче бажання крихітної людини бути сильною і корисною. Дівчинка мала, але не слаба і не безпомічна. Вона і зараз багато чого вміє:… Посуд помию, платтячко зашию». А коли виросте, обов’язково здійснить свою мрію – «на само льоті неба дістане». Вірш окрилює малюків, які, звичайно ж, з часом зможуть і за хмари полетіти, і охоронятимуть кордони Батьківщини, і відкриватимуть нові планети.
|
|
|
Глибоко гуманістичний характер мають вірші про Мариську («Шкода», «Вже Мариська наша ходить» та ін..). Маленька «шкода» подобається поету своєю невгамовністю й допитливістю. Скориставшись з того, що мама на хвилинку відвернулася, Мариська починає активно освоювати предмети, які її оточують: нагодувала медом кота, пустила черевички плавати у воді, покуштувати глину. Зростає дівчинка – і ширшими стають обрії її життя: ось вона вже «легко, вільно, рівненько» ходить у дворі. Та скоро тісним стає для неї і двір: «Усе далі від колиски їй дорога стелиться»…
Збагачують дитячу літературу і прозові твори В.Бичка. Серед них – казка з фантастично-пригодницькими сюжетами, оповідання для маленьких. Різні за жанрами і композиційними особливостями, ці твори висвітлюють важливі моральні проблеми.
Дітям молодшого шкільного віку адресована казка «Лісова перепустка». Своєрідно поєднуючи фантастичну і реальність, вона не тільки відкриває дітям багатства і красу природи, не тільки вчить по-дружньому ставитись до всього живого, а ще й виховує віру в перемогу добра, готовність змагатися з силами зла.
|
|
|
Невеличка збірка «Горобець-моряк» (1964) включає оповідання на різні теми, але близькі за своєю проблематикою. Здебільшого знаходимо в них цікаві спостереження за життям тварин і птахів і лише в одному об’єктом уваги стають людські стосунки. Написані дохідливо і образно. Оповідання зацікавлюють читачів своїм безпосереднім змістом, в то й же час якось непомітно, невимушено повертають думку від тварині птахів до людей. Читаючи про сніданок синиць («Пташина черга»), діти відчувають: яка ж смачна їжа, коли вона здобута працею. І, може, читачам буде приємно і на свою адресу почути характеристику: «Працьовитий, як пташка». Посміявшись над котом (« Сальто-мортале»). Діти зроблять висновок: не можна відступати перед труднощами, наполегливість долає будь-які перешкоди. Історія садівника («У нашому садку») закладає у свідомість читачів думку про те, що найвища радість – працювати на користь людям. Уявивши крихітного горобчика («Горобець-моряк»), що наважився викупатися в морських хвилях, діти погодяться з письменником, який наприкінці оповідання не утримався від схвильованого вигуку: «…яка то чудесна річ сміливість! Вона навіть маленького безпомічного горобця не спиняє перед величезним, неозорим, незмірним морем».
|
|
|
Піклуючись про розвиток дитячої літератури, Валентин Бичко багато уваги приділяє роботі з літературною молоддю. Чимало письменників, які стали улюбленцями дітей, саме від нього одержали перші поради і настанови. Серед них Юрій Збанацький і Платон Воронько, Марія Познанська і Богдан Чалий, Всеволод Нестайко і Борис Комар.
Валентин Васильович Бичко виступає і як критик і як дослідник дитячої літератури. В його працях (статті, книга «Наталя Забіла. Риси літературного портрета») проникливий аналіз творчості окремих письменників поєднується з роздумами над теоретичними питаннями дитячої літератури, з прагненням визначити шляхи її розвитку.
Я хоч невеличка
Я хоч невеличка,
Менша ж від мене
Навіть травичка
У саду зеленім.
Я хоч невеличка, -
Там під горою
Квітка – ромашка
Рівна зі мною.
Я хоч невеличка,
На пеньочок стану, -
Зайчик – стрибайчик
І той не дістане.
Я хоч невеличка,
А як підскочу, -
Вишеньку вирву,
Яку я захочу.
Я хоч невеличка,
А робить умію, -
Посуд помию.
Платтячко зашию.
Я хоч невеличка, -
Великою стану,
На само льоті
Неба дістану.
Вже Мариська наша ходить
Вже Мариська наша ходить!
Рік їй. Іменинниця!
Лиш очима хитро водить.
Туп-туп! - І не спиниться…
Вже Мариська добре ходить -
Легко, вільно, рівненько –
І усіх за лапку водить:
Цюцьку,
кицьку,
півника.
І березоньку за кіску
Тягне –
крекче, топчеться,
Їй ходить не хочеться!
Порятунок
Як старий чорногуз
У болоті загруз,
Чорногузиха тягла,
Та не вилізла з багна.
Ось летять бусоленята
Рятувати маму й тата.
Вони хитрі, не дурні, -
Не чвалають по багні.
Змайстрували вертоліт,
Прилетіли до боліт :
- Ось мотузка! Все як слід!
Вилізайте-но на світ!
Мариська Мандрує
Не впізнають уже Мариськи –
Наче та метелиця…
Усе далі від колиски
Їй дорога стелиться.
Із стільця бабах додолу, -
В одну хвилю звадиться.
От стояла біля столу, -
Вже по східцях котиться.
Їй усе набридло в домі.
Що уздриш навлежачки?
Манять в мандри невідомі
Від порога стежечки.
Там далеко, за сараєм,
Стільки дива – невиді.
Жук гуде, не замовкає
В павутині – неводі.
Кропива їй путь встеляє,
Непомітно жалючи…
Мама доню повертає
З отакої далечі.
Ходить Бусол
Ходить бусол в окулярах
По лугах зелено ярих.
Йде по свіжому покосу,
Позирає в трави скоса,
Задивляється у плеса.
Він вичитує адреси:
Де живуть ящеренята,
Де стоїть вужева хата,
Де прописані у лузі
Жабенята жовтопузі.
І вже лине вість:
Гість іде до наших місць,
Та такий нежданий гість.
Що й господарів поїсть….
Нема зайвого скафандра
Летить лелека за ракетою.
А у ракеті я із Петею.
Взяли б ми й бусола у мандри.
Та в нас всього лиш два скафандри,
Немає зайвого для птаха.
Як він нам заздрить, бідолаха!
Півники
За віщо посварилися,
Не знаю я того,
А тільки стрілись півники:
- Ти чого?
Круг шиї пір’я дибиться,
Стирчить сюди – туди.
Дзьобами в землю вткнулися:
- Ось підійди…
А гребені у півників
Розжеврілись, мов жар,
Стоять і не ворушаться:
- Ану вдар!
Обоє враз підскочили,
Аж курява знялась.
І знов стоять надиблені:
- Зась!
Тут з вулиці почулося –
Кричала тітка: - Киш! –
Розбіглися два півники:
- Гляди ж!
Розбіглися два півники
Курчатам всім на сміх…
Як схожі й ми буваємо
На півників таких.
Оповідання «Горобець – моряк»
Взагалі усяка «сухопутна» пташка оминає воду. На що вже водолюб голуб, а й той ніколи не ступить у морську хвильку бодай скраєчку. Ніколи мені не доводилось бачити й інших лісових чи садових пташок у морському купанні, яке ми любимо так усі. Звісно, тут не мовиться про водоплавну птицю – качок гусей тощо. Ті дуже люблять море. І багато з них навіть зимує на чорноморських та каспійських берегах.
А от цього літа я спостерігав таку картину. Зграйка горобців літала морським берегом і, як завжди, живилася тим, що трапиться, - хлібними крихтами, виноградним насінням. Стояла спека. Люди майже не вилазили з води. Жарко було й горобцям. Їм, мабуть дуже хотілося пити, бо вони широко роззявляли дзьоби і важко дихали. Одначе прісної води ніде не було, а море їх не вабило.
Раптом один з горобців, найменший з усіх, худий і дуже жвавий, зупинився біля самої морської крайки, за якийсь сантиметр від тієї лінії, якої сягав невеликий морський прибій. Інші горобці на хвилину завмерли, ніби спостерігаючи – що буде далі. За якусь мить сміливець уже кублився у залишках піни. А коли нова хвилька прибилась до того місця, горобець не поворухнувся. Він гойднувся на хвильці, але вона так скоро відхлинула, що птах знову залишився на землі, підмочений знизу і від того якийсь смішний.
Горобці зацвірінькали. Я не дуже добре розумію гороб’ячу мову, але думаю, що вони остерігалися свого товариша, бо море лежало перед ними велике і безкрає, і хтозна, що могло трапитися, коли б він іще раз опинився у пінявій хвильці.
Але горобець осмілився. Він уже купався у цілющій морській воді, як купаються завжди усі горобці у калюжах, міських фонтанах та інших маленьких водоймах. Він явно був задоволений. Бризки летіли від нього на всі боки, пір’я на ньому настовбурчилось. Видно було, що він уже не відчував спеки, йому було приємно у воді так само, як і усім курортникам, що прибули сюди за тисячі кілометрів.
Я довго чека, що приклад сміливого птаха наслідують його товариші. Одначе цього не сталося. Вони пострибали-пострибали над берегом, поцвірінчали, мовляв, що ти зробиш з отаким «ненормальним», і полетіли кудись у своє бездумне мандрів’я. За ними полетів і горобець-моряк, бо як йому не було у орі добре, та все ж відставати від товариства не хотілось.
А я подумав – яка то чудесна річ сміливість! Вона навіть маленького безпомічного горобця не спиняє перед величезним, неозорим, незмірним морем.
Дата добавления: 2018-04-05; просмотров: 1634; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!