Правові відносини та система права
Лекція 2 Основи теорії права
Питання теми
1 Поняття, ознаки права, його функції і джерела.
2 Правові відносини та система права.
3 Правопорушення і юридична відповідальність.
Основні терміни теми: право, об’єктивне та суб’єктивне право, джерела права, звичаєве право, нормативно-правовий акт, індивідуально - правовий акт , систематизація нормативно-правових актів, кодифікація, інкорпорація, система права, гіпотеза, диспозиція, санкція, правопорушення, проступок, юридична відповідальність.
Інформаційний блок.
Поняття, ознаки права його функції і джерела
У повсякденній діяльності люди свідомо чи несвідомо приводять свою поведінку у відповідність до певних правил, які впорядковують відносини між ними в суспільстві. Це досягається за рахунок системи нормативного регулювання
 |
|
|
Головне місце в системі нормативного регулювання займають соціальні норми – загальнообов’язкові правила поведінки, що виражають волю певної частини або всього суспільства і забезпечуються засобами соціального впливу.
|
|
|
Соціальні норми регулюють поведінку учасників суспільних відносин шляхом визначення дій, які дозволені, є обов’язковими чи забороненими в тих чи інших життєвих ситуаціях. Вони відрізняються від технічних, медичних, інших норм, які встановлюють порядок поводження людини з штучно створеними об'єктами, з представниками тваринного світу, тим, що регулюють відносини, які складаються між людьми та їхніми об'єднаннями. Без таких норм неможлива ніяка діяльність в суспільстві.
Головне призначення соціальних норм– урегулювання життя суспільства, забезпечення в ньому порядку і стабільності.
Основними видами соціальних норм є:
Норми моралі — правила поведінки людей що формуються в суспільстві у відповідності до уявлень людей про добро і зло, справедливість і несправедливість та інші категорії.
Моральною (позитивною) є поведінка, яка приносить добро, справедливість іншим суб'єктам. І навпаки, аморальна (негативна) поведінка — це поведінка, яка призводить до наслідків, що оцінюються відповідними суб'єктами як зло, несправедливість.
|
|
|
Дотримання вимог моральних норм забезпечується в основному внутрішніми переконаннями кожної людини та силою громадської думки.
Звичаї — правила поведінки, що історично склалися і в результаті багаторазового повторення у певних ситуаціях, стали (перетворились) звичкою людей (весілля, хрестини).
Різновидом звичаїв є традиції. Вони, як правило, охоплюють відповідний тип поведінки, складаються із стилів поведінки.
Корпоративні норми — правила поведінки, що встановлюються і забезпечуються певними об'єднаннями людей (політичними партіями, громадськими організаціями) і є обов'язковими для їхніх членів.
Релігійні норми — правила поведінки людей, які містяться в тих чи інших релігійних ученнях. Ці норми у своїй абсолютній більшості зафіксовані в джерелах, які становлять основу того чи іншого віровчення: Біблія у християн, Коран у мусульман тощо.
Особливим видом соціальних норм є нормаправа.
Норма права– формально - обов’язкове правило поведінки загального характеру, що встановлюється (санкціонується) і забезпечується державою.
|
|
|
Від інших соціальних норм воно відрізняється такими основними ознаками:
1) норми права виникають разом із державою, встановлюються або санкціонуються державою, тоді як більшість інших соціальних норм (звичаї, моральні та релігійні норми) існують у будь - якому суспільстві і встановлюються іншими, ніж держава, органами;
2) норми права виражають волю не всього суспільства, не всього населення держави, а лише його певної частини (більшості населення або панівного класу );
3) норми права мають формально визначений характер, тобто зафіксовані в письмовій формі в офіційному документі, який видається уповноваженим на те державним органом, тоді як інші соціальні норми не завжди мають певні форми зовнішнього вираження;
4) норми права видаються або санкціонуються державними органами у строго визначеному процесуальному порядку;
5) норми права утворюють внутрішню узгоджену цілісність, єдність (систему);
6) норми права мають загальнообов'язковий характер.
Вони обов'язкові для виконання всіма суб'єктами, які перебувають на території держави, незалежно від їхнього бажання, тоді як, наприклад, корпоративні норми обов'язкові лише для членів відповідних об'єднань, а моральні норми виконуються не з обов'язку, а за переконанням людини в їх користі для себе та оточуючих тощо;
|
|
|
7) норми права формулюють правила поведінки у вигляді прав і обов'язків їх конкретних учасників. Інші соціальні норми можуть містити неконкретизовані положення загального характеру.
8) межі дії норм права завжди точно визначені в просторі (вони діють на території всієї держави чи окремих її частин), у часі (визначаються для набуття і втрати чинності правових норм) та за колом осіб (установлюється їх обов'язковість для всього населення країни чи лише для окремих його категорій — військовослужбовців, пенсіонерів і т. д.);
9) виконання приписів норм права забезпечується державою шляхом застосування тих чи інших засобів примусу, інші соціальні норми забезпечуються звичкою, внутрішнім переконанням, громадським впливом та іншими позадержавними засобами.
Отже, норми права відрізняються від соціальних норм напрямком їхнього впливу на суспільні відносини, їх взаємозв’язком з державою. Вони є частиною права взагалі.
Таким чином, право — це система загальнообов'язкових, формально визначених правил поведінки (соціальних норм), які встановлюються (санкціонуються) державою і забезпечуються її примусом. Воно виникло разом із державою і викликано до життя тими ж самими причинами, що і держава.
Сутність права полягає в тому, що воно є регулятором суспільних відносин, критерієм визначення правомірності або неправомірності поведінки людей та їх об'єднань.
Особливості регулювання правом конкретних суспільних відносин визначаються розвитком суспільства. Зміст права складають правила поведінки тих або інших суб’єктів (конкретні приписи), які формулюються в його нормах.
Ці приписи можуть закріплювати можливу (шляхом установлення конкретних прав) або обов'язкову (шляхом установлення конкретних обов'язків) поведінку суб'єктів.
Правові приписи, якими встановлюються конкретні дії, що їх можуть (права) або повинні (обов'язки) вчиняти певні суб'єкти, утворюють матеріальну сторону змісту права.
Ті ж приписи норм права, які встановлюють порядок, процедуру здійснення конкретних прав і обов'язків або правові наслідки їх невиконання, становлять функціональну сторонузмісту права.
       |
Право може існувати лише як сукупність певних державних приписів (велінь), в яких визначається міра (зразок) можливої або обов'язкової поведінки конкретних індивідів.
У зв'язку з цим юридичне право поділяють на право об'єктивне і право суб'єктивне.
Об'єктивне право — це система формально - обов’язкових правил поведінки (юридичних норм), що забезпечується державою.
Суб'єктивне право — це закріплена правовими засобами можливість (свобода) конкретної особи здійснювати свої юридичні права.
Зміст суб’єктивного права складається з можливості: чинити дії самостійно, відповідно до свого бажання; вимагати певних дій від інших суб’єктів; користуватися соціальним благом, що закріплене суб’єктивним правом; звертатися до держави за захистом свої порушених прав.
Можна сказати, що суб'єктивне право — це повноваження, які належать даному суб'єктові згідно з приписами чинних у державі нормативно-правових актів.
Разом з суб’єктивним правом існує юридичний обов’язок (закріплена правом необхідність певної поведінки суб’єкта). Він полягає в необхідності: здійснювати певні дії; утримуватися від дій, що суперечать інтересам інших осіб; вимагати здійснення або нездійснення певних дій від інших осіб; нести юридичну відповідальність за правопорушення.
|
|
|
|
|
|
Основними принципами права є: гуманізм; рівність громадян перед законом; законність; внутрішня узгодженість; демократизм; єдність прав і обов’язків, верховенство права.
Право має свої функції.Це - основні напрями його впливу на суспільні відносини. Функції права поділяються на дві групи: спеціально-юридичні та загальносоціальні.
|
 |
|
|
До спеціально-юридичних функційправа належать:
1) регулятивна функція (врегульовує суспільні відносини шляхом закріплення юридичних прав і обов'язків їх учасників);
2) охоронна функція (охороняє встановлені норми і примушує суб’єктів права до належної поведінки). Прикладом реалізації охоронної функції права є встановлення конкретних видів юридичної відповідальності за скоєння правопорушень.
До загальносоціальних функцій права належать:
1) інформативна (комунікативна) функція;
2) виховна функція;
3) прогностична функція;
4) гносеологічна (пізнавальна) функція.
Джерела (форми) права — це способи його зовнішнього вираження, за допомогою яких право набуває формальної визначеності та загальнообов'язковості.
| Основнi джерела права |
| Правовий звичай | Правовий прецедент | Нормативний договiр | Нормативно-правовий акт | Iндивiдуальний правовий акт |
Правовий звичай— це звичай, який схвалений державою і виконання вимог якого забезпечується державним примусом.
Правовими стають звичаї, що містять вимоги, які відповідають інтересам і потребам держави.
Сукупність правових звичаїв, що регулюють суспільні відносини в даній країні, називають звичаєвим правом.
Вимоги звичаїв хоча й не закріплюються в законах та інших нормативних актах, але визнаються державою та іншими учасниками суспільних відносин.
Правовий (судовий або адміністративний) прецедент — рішення з конкретної юридичної справи, яке стає обов'язковим зразком при розгляді всіх інших аналогічних справ.
Прецедент є основним джерелом права в країнах, які належать до англо - саксонської правової системи (Англія, США, Індія).
Нормативний договір — обов’язкове правило поведінки, яке встановлюється за взаємною домовленістю кількох суб'єктів і визнається та забезпечується державою. Такими договорами є колективні договори, угоди між державами.
Нормативно-правовий акт — це виданий компетентним державним органом офіційний письмовий документ, у якому закріплюються правила поведінки загального характеру, що забезпечуються державним примусом (норми права).
Нормативно-правовий акт є основним джерелом права в Україні.
Від нормативно-правових актів слід відрізняти офіційні юридичні документи, які не містять загальнообов'язкових правил поведінки (норм права), а тому не вносять змін і доповнень у чинне законодавство.
Індивідуальний правовий акт- це правовий акт, який стосується конкретного випадку чи конкретної справи.
Сукупність нормативно-правових актів, передусім законів, у яких офіційно від імені держави закріплюються загальнообов'язкові правилаповедінки, складає систему законодавства держави. Система законодавства складається з горизонтальної і вертикальної структур.
Горизонтальну структуру системи законодавства утворюють його галузі.
Вертикальна структура системи законодавства України будується у відповідності до юридичної сили чинних нормативно-правових актів. Вона складається з законів України й Автономної Республіки Крим; постанов Верховної Ради України й Верховної Ради Автономної Республіки Крим; указів Президента України; постанов Кабінету Міністрів України й Ради Міністрів Автономної Республіки Крим; нормативних наказів керівників окремих міністерств; наказів та інструкцій, які видаються керівниками державних організацій.
 |
Сукупність нормативних актів, що регламентують однотипні суспільні відносини, складають
галузь законодавства. Підстава об'єднання нормативних актів у галузі законодавства та ж сама, що й об'єднання норм права в галузі права. Тому й назви галузей законодавства збігаються з назвами відповідних галузей права: цивільне право, сімейне право, трудове право тощо. Галузі законодавства поділяються на нормативні інститути, які утворюються нормативно-правовими актами, що регламентують однотипні суспільні відносини.
Нормативний припис — це положення нормативно-правового акта, яке містить конкретне правило поведінки. На практиці один нормативний припис досить чітко відокремлюється від інших і в нормативному акті має вигляд окремої статті (параграфа) або її складових (частин, пунктів, абзаців). Всі нормативно-правові акти поділяються на закони та підзаконні акти.
 |
Закон — це нормативно-правовий акт, який видається законодавчим органом, регулює найважливіші суспільні відносини в державі і має вищу юридичну силу.
До законів належать: конституції, конституційні закони, органічні та звичайні закони.
Конституція — це основний, головний закон держави, який приймається в особливому порядку і в якому регламентуються найважливіші, з її точки зору, суспільні відносини у сфері організації й функціонування державних органів, державного ладу та правового статусу людини й громадянина. Конституція серед законів має найвищу юридичну силу.
Конституційні закони — закони, які вносять певні доповнення, зміни, уточнення до тексту конституції. Як і конституція, ці закони приймаються в особливому, ускладненому порівняно з іншими законами, порядку, а тому мають вишу щодо них юридичну силу.
Органічні закони — закони, на необхідність існування яких прямо вказує конституція.
Кодекси — закони, в яких об'єднуються й систематизуються правові норми, що регламентують певну сферу суспільних відносин. Як правило, кодекси становлять основу певної галузі законодавства.
Звичайні (поточні) закони — це всі інші закони, що приймаються парламентом у межах його компетенції.
Органічні закони, кодекси та звичайні (поточні) закони мають однакову юридичну силу, яка нижча за юридичну силу конституції та конституційних законів.
Підзаконні акти — це правові акти, які видаються уповноваженими на те державними органами (Президентом, Кабінетом Міністрів України, міністерствами, відомствами, державними адміністраціями тощо) на основі й на виконання законів. Всі без винятку підзаконні акти мають меншу юридичну силу, ніж будь-який закон, і не можуть суперечити йому. В іншому разі підзаконні акти визнаються недійсними з моменту свого прийняття й підлягають скасуванню.
Система законодавства держави складається з багатьох нормативних актів, які потребують систематизації.
 |
Систематизація нормативно - правових актів - це спосіб упорядкування чинного законодавства, об'єднання його в певну внутрішньоузгоджену систему.
Шляхом систематизації усуваються повторення, застарілі правові норми, інші недоліки.
Формами систематизації нормативно-правових актів є:
Інкорпорація — об'єднання за певним критерієм групи нормативних актів в одному збірнику без зміни їх змісту. Інкорпорація може бути офіційною та неофіційною.
Кодифікація— це спосіб об'єднання нормативного матеріалу зі змінами його змісту в єдиний нормативно - правовий акт.
Кодифікація здійснюється тільки компетентними державними органами й може бути лише офіційною. В результаті кодифікації створюється єдиний систематизований нормативно-правовий акт, як правило, кодекс.
Крім кодексів, шляхом кодифікації створюються статути, положення, які здебільшого є відомчими актами.
Консолідація - це об'єднання кількох окремих нормативних актів в один без зміни їх змісту.
Правові відносини та система права
У суспільстві існують різні за своїм змістом відносини, які регулюються різними видами соціальних норм.
Суспільні відносини, що врегульовані нормами права, учасники яких є носіями взаємних суб’єктивних прав і юридичних обов’язків, забезпечених державою, називаються правовими відносинами (правовідносинами).
До найважливіших ознак правовідносин належать :
1) правовідносини нерозривно пов'язані з нормами права. Вони виникають лише на їх основі;
2) правовідносини — це особлива форма взаємозв'язку між суб'єктами через їх права й обов'язки, закріплені в правових нормах;
3) у правовідносинах реалізація суб'єктивних прав і юридичних обов'язків контролюється і забезпечується державою;
4) правовідносини — це вольові відносини. Це означає, що для їх виникнення потрібне волевиявлення відповідних суб'єктів (декількох або одного).
Структуру правовідносин становлять: суб’єкти, об’єкти і зміст правовідносин.
Суб'єкти правовідносин – це встановлене нормами права коло учасників, які є носіями суб’єктивних прав та юридичних обов’язків.
Для того щоб той чи інший суб'єкт мав можливість стати учасником (стороною) конкретного правовідношення, він повинен володіти правосуб'єктністю.
Правосуб'єктність — це здатність суб'єкта бути учасником (стороною) конкретного правовідношення. Правосуб'єктність державних і громадських організацій виявляється в компетенції їх органів, тобто в сукупності тих прав і обов'язків, що надаються їм для виконання відповідних функцій.
Правосуб'єктність індивідів складається з правоздатності, дієздатності та деліктоздатності.
Правоздатність — це передбачена нормами права здатність суб'єкта мати суб'єктивні права та юридичні обов'язки. Вона виникає в людини з моменту народження і припиняється з її смертю.
Дієздатність — це передбачена нормами права здатність суб'єкта своїми діями набувати і здійснювати суб'єктивні права та юридичні обов'язки.
Дієздатність поділяють на угодоздатність (здатність суб’єкта правовідносин особисто своїми діями здійснювати і укладати цивільно правові угоди) іделіктоздатність (здатність особи нести юридичну відповідальність за скоєні правопорушення).
Розрізняють повну, неповну (часткову) та обмежену дієздатність і деліктоздатність.
Лише повна дієздатність дає особі можливість набувати й реалізувати своїми діями будь-які законні права й обов'язки.
Відповідно повна деліктоздатність особи дає можливість притягувати її до всіх передбачених законом видів і мір юридичної відповідальності.
У відповідності до чинного законодавства суб'єктами (сторонами) правовідносин можуть бути:
1 Фізичні особи, серед яких можна виділити такі їх групи: а) громадяни даної держави;
б) іноземці (громадяни інших держав); в) біпатриди (особи, що мають громадянство двох або більше держав); апатриди (особи, що не мають громадянства будь-якої держави).
2 Організації та об'єднання громадян: а) державні (державні органи, установи, підприємства, їх посадові особи);
б) громадські (організації, рухи, партії, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та їх посадові особи).
Юридичні особи - це організації, що мають відокремлене майно, можуть від свого імені набувати майнових і особистих немайнових прав і нести обов’язки, бути позивачами і відповідачами в суді, арбітражі або третейському суді.
3 Соціальні спільноти: а) держава в цілому; б) народ, нація; в) адміністративно-територіальні одиниці, виборчі округи і т. п.; г) трудові колективи.
Об'єкти правових відносин - це матеріальні, духовні та інші соціальні блага, з приводу яких суб'єкти вступають у правовідносини і здійснюють свої суб'єктивні права та юридичні обов'язки.
 |
Коло можливих об'єктів правовідносин визначається законом. Їх поділяють на матеріальні, духовні блага, дії суб’єктів правовідносин, результат їх діяльності.
Об'єктами конкретних правовідносин можуть бути:
а) засоби виробництва (інструменти, устаткування тощо);
б) предмети особистого й домашнього вжитку (одяг, продукти харчування, меблі) ;
в) продукти духовної (інтелектуальної) творчості людей (твори літератури, образотворчого мистецтва, наукові твори тощо);
г) особисті немайнові блага людини (здоров'я, життя, честь, гідність);
д) поведінка певних суб'єктів (вона розглядається в даному разі в аспекті визначення в ній складу правопорушення);
е) результати діяльності суб'єктів (ремонт побутової техніки, будівництво дому);
є) гроші та цінні папери (облігації, акції, заставні розписки тощо);
ж) стан природних об'єктів.
Розрізняють юридичний і фактичний зміст правовідносин.Юридичний зміст правовідносин— це зафіксовані в нормах права суб’єктивні права та юридичні обов'язки їх учасників.
Фактичний зміст правовідносин — це сама поведінка суб’єктів , їх діяльність, в якій реалізуються суб’єктивні права та юридичні обов’язки сторін, тобто те, як правовідношення фактично відбулося в реальній дійсності.
Юридичний зміст правовідносин відповідає на питання про те, що має статися в даній ситуації з точки зору права, а фактичний зміст правовідносин показує, що насправдісталося в межах даних відносин.
Юридичні факти — це конкретні життєві обставини, з якими норми права пов'язують виникнення, зміну або припинення правових відносин.
Без юридичних фактів правовідносини неможливі. Юридичними фактами є, наприклад, угода, призначення на посаду, досягнення повноліття, народження та смерть людини.
За різними ознаками юридичні факти поділяються на різні видові групи:
1 За юридичними наслідками: а) правоутворюючі — на основі яких в суб'єктів виникають певні права й обов'язки;
б) правозмінюючі — ті, що тягнуть за собою збільшення або зменшення обсягу певних прав чи обов'язків;
в) правоприпиняючі — ті, що ліквідують певні права й обов'язки, носієм яких суб'єкт був до виникнення цих фактів .
2 За складом:
а) прості, що складаються з одного факту, якого досить для настання юридичних наслідків;
б) складні, що являють собою певну сукупність окремих фактів, необхідних для настання юридичних наслідків.
3 За належністю до волі суб'єктів:
а) події — явища, які відбуваються незалежно від волісуб'єктів (стихійне лихо, природна смерть людини, досягнення певного віку);
б)дії— явища, які відбуваються з волі суб’єкта (подання заяви про приймання на роботу, правопорушення). Дії поділяються на правомірні (відповідають приписам правових норм) і неправомірні (суперечать приписам правових норм).
Правомірні юридичні факти поділяються на:
- юридичні акти (угоди, скарги, заяви громадян);
- юридичні вчинки (знахідка скарбу).
Неправомірні юридичні факти поділяються на проступки і злочини.
 |
Право складається з багатьох конкретних загальнообов'язкових норм (правил поведінки). Ці окремі норми за певними ознаками об'єднуються в ті чи інші групи, які у своїй сукупності утворюють цілісну систему загальнообов'язкових приписів — систему права.
Система права — це внутрішня організація права. Вона, як будь-яка система, складається з певних елементів (галузей права, правових інститутів та правових норм).
| Система права– сукупність норм права правових інститутів і галузей права |
Дата добавления: 2018-04-04; просмотров: 208; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!