Закони України, якими забезпечується охорона праці в органах внутрішніх справ

Стр 1 из 3Следующая ⇒

МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ВНУТРІШНІХ СПРАВ

Кафедра фізичного виховання

ЛЕКЦІЯ №3

З дисципліни « Охорона праці в галузі права»

ТЕМА: Законодавчо-нормативне забезпечення охорони праці в Україні

(2 години)

Для студентів юридичного факультету

Дніпропетровськ – 2014

Лекцію підготував: професор кафедри фізичного виховання, доктор біологічних наук, професор Грибан В.Г.

Рецензент:

Д.О. Шаповалов, начальник відділу Медичного забезпечення ГУ МВС України у Дніпропетровській області, полковник міліції

Лекція обговорена та схвалена на засіданні кафедри фізичного виховання 12 серпня 2015 р., протокол № 1

План:

Загальна характеристика нормативно – правового забезпечення охорони праці в Україні.

2. Закони України, якими забезпечується охорона праці

3. Нормативно – правові акти з охорони праці (НПАОП)

4. Реєстр та покажчик НПАОП

5. Стандарти в галузі охорони праці, санітарні та будівельні норми

6. Акти з охорони праці, що діють на окремих об’єктах

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА :

Основні законодавчі та нормативні акти

Конституція України

Закони Украъни:

«Про охорону навколишнього середовища» від 25.06.91.

«Про охорону праці» від 14.10.92.

«Про охорону здоров’я» від 31.12.92.

«Кодекс цивільного захисту України», прийнятий 2 жовтня 2012 року (введення в дію з 1 липня 2013 р.)

«Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» від 24.02.1994 р.

«Про використання ядерної енергії і радіаційної безпеки» від 8.02.95р.

«Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 29.09.1999 р.

«Про рівність прав і можливостей жінок і чоловіків» від 8.02.2005 р.

«Про загалнодержавну прогаму адаптації законодавства України до зауконодавства Є С» від 16 березня 2004 року.

Основна література

1. Охорона прауі в галузі юриспруденції /За редакцією доктора юридичних наук, професора П.Д.Пилипенка.-К.: Ін Юре, 2013.-272 с.

2. Протоєрейський О. С, Запорожець О. І. Охорона праці в галузі: Навч. посіб. – К.: Книжкове вид-во НАУ, 2005. – 268 с.

3. Грибан В.Г.,Негодченко О.В.Охорона праці в органах внутрышных справ: Підручник. – К.: Центр учбової літератури, 2011. -335 с.

Додаткова література

1. Беликов А.С., Касьян А.И.. Дмитрюк С.П. и др. Основы охраны труда. Днепропетровск: Журфонд, 2007. – 494 с.

Інтернет-ресурси

1.http://www.dnop.kiev.ua ‑ Офіційний сайт Державного комітету України з промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду (Держгірпромнагляду).

Мета лекції: опанування студентами нормативно-правовою бази охорони праці в Україні та Міжнародними стандартами з цієї проблеми.

Вступ

Цією лекцією з теми «Законодавчо-нормативне забезпечення охорони праці в Україні » ми знайомимо студентів з нормативно-правовою базою охорони праці в Україні та доносимо основний зміст Положення про систему управління охороною праці в Україні.

Зв'язок лекції з попередніми темами. Лекція грунтується на основних положеннях дисциплінги «Основи охорони праці» та тісно пов’язана із усіма наступними лекціями курсу, має базове теоретичне та методологічне значення для їх опанування студентами.

Зв'язок лекції з іншими навчальними дисциплінами:Охорона праці має тісний зв’язок з такими науками як безпека життєдіяльності, гігієна, санітарія, соціологія, медицина праці, фізіологія людини і фізіологія праці, екологія, технічні науки, фізика та ін. Вона використовує досягнення цих наук для обґрунтування і створення оптимальних умов праці, технічної та пожежної безпеки. Маючи свій науковий метод аналізу і прогнозу, охорона праці використовує наукові методи цих наук при дослідженні умов праці, атестації робочих місць, технологічного устаткування тощо.

Також можна простежити тісний взаємозв’язок дисципліни «Охорона праці в галузі» зі статистикою та з правовими науками, такими, як трудове право, конституційне право, адміністративне право та кримінальне право.

Загальна характеристика нормативно – правового забезпечення охорони праці в органах внутрішніх справ

Охорона праці осіб, що знаходяться на службі або працюють за договорами, потребує юридичної регламентації. Слід зазначити, що в цій галузі працюють як атестовані особи, так і цивільні, а тому нормативно-правова база, яка використовується для регулювання відносин з охорони праці у цій сфері, є доволі розвиненою. Крім міжнародно-правових актів, які виступають своєрідними стандартами з охоро:ни праці, визначальну роль у правовому забезпеченні відповідних· відносин відіграють законодавчі та інші нормативно-правові акти, ухвалені компетентними органами.

Аналізуючи нормативно-правові акти з охорони праці в органах внутрішніх справ, можна виокремити два основних види таких актів, а саме: акти загального характеру та спеціальні нормативно-правові акти. До загальних належать акти, які стосуються регулювання суспільних відносин з охорони праці у всіх галузях і поширюють свою чинність на усі види трудових правовідносин, зокрема і на ОВС. Натомість спеціальні законодавчі та інші нормативно-правові акти регулюють правовідносини безпосередньо у сфері охорони праці в ОВС і поширюються лише на працівників міліції, слідчий апарат, виправно-трудові установи, внутрішні війська.

Серед як загальних, так і спеціальних нормативно-правових актів можна виокремити передусім закони України та підзаконні нормативно-правові акти. При цьому останні поділяються на акти централізованого характеру та локальні нормативно-правові акти.

Для охорони праці як комплексного інституту трудового права характерним є також широкий спектр так званого відомчого законодавства. Це передусім акти профільних міністерств і відомств, що спрямовані на виконання вимог законів та підзаконних нормативноправових актів, які покликані забезпечувати дотримання вимог з охорони праці у відповідній сфері людської діяльності. Подекуди ці акти мають міжвідомчий характер. Наприклад, акти Державної служби з надзвичайних ситуацій, які стосуються пожежної безпеки або акти Міністерства охорони здоров’я, які стосуються питань виробничої санітарії, застосовуються для регулювання відносин у різних галузях суспільно корисної діяльності.

Дещо меншого значення у правовому забезпеченні відносин охорони праці в органах внутрішніх справ мають норми договірного характеру. Колективні договори тут, як правило, не укладаються, а на рівні індивідуальних договірних стосунків питання охорони праці фігурують хіба що в умовах трудового договору, де йдеться про обов'язки роботодавця «забезпечити працівнику належні умови праці».

Загалом рівень нормативно-правового забезпечення охорони праці в органах внутрішніх справ цілком адекватно відображає стан суспільних відносин у цій сфері і сприяє досягненню максимальної ефективності правового регулювання їх.

Висновок: Усі нормативні акти поділяються на загальні та спеціальні. Серед як загальних, так і спеціальних нормативно-правових актів можна виокремити передусім закони України та підзаконні нормативно-правові акти. При цьому останні поділяються на акти централізованого характеру та локальні нормативно-правові акти.

Закони України, якими забезпечується охорона праці в органах внутрішніх справ.

Законодавство України про охорону праці - це система взаємопов’язаних нормативно-правових актів, що регулюють відносини у галузі реалізації державної політики щодо правових, соціально-економічних, технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження здоров’я і працездатності людини в процесі праці. Згідно Закону України «Про охорону праці» воно складається із загальних законів України та спеціальних (підзаконних) законодавчих актів.

До загальних законів відносяться: Закон України «Про охорону праці», Кодексу законів про працю України, Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.

Якщо міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про охорону праці, застосовуються норми міжнародного договору.

Базується законодавство України про охорону праці на конституційному праві всіх громадян України на належні, безпечні і здорові умови праці, гарантовані статтею 43 Конституції України. Ця ж стаття встановлює також заборону використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров’я роботах. Стаття 45 Конституції гарантує право всіх працюючих на щотижневий відпочинок та щорічну оплачувану відпустку, а також встановлення скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скорочену тривалість роботи в нічний час.

Інші статті Конституції встановлюють право громадян на соціальний захист, що включає право забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності (ст. 46); охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування (ст. 49); право на безпечне для життя і здоров я довкілля (ст. 50), право знати свої права та обов’язки (ст. 57) й інші загальні права громадян, у тому числі право на охорону праці.

Основоположним документом у галузі охорони праці є Закон України «Про охорону праці», що був ухвалений Верховною Радою України 14 жовтня 1992 року з наступними змінами та доповненнями до нього. Цей Закон визначає основні положення щодо реалізації конституційного права працівників на охорону їх життя і здоров’я у процесі трудової діяльності, на належні, безпечні і здорові умови праці. Його дія розповсюджується на всі заклади, підприємства, організації незалежно від форми власності і діяльності, і на всіх громадян, які працюють у цих організаціях. Основними положеннями Закону України «Про охорону праці» є:

- встановлення норм прямої дії щодо порядку організації охорони праці безпосередньо на підприємстві, в установі, організації будь-якої форми власності, чітке визначення функцій, обов’язків, прав, відповідальності власника і конкретних посадових осіб та працівників;

- зміцнення позиції та підтвердження вагомого статусу служб охорони праці щодо прав і повноважень працівників цих служб, їх підпорядкування безпосередньо керівникові та прирівнення до основних виробничо-технічних служб підприємства, необхідність створення служб охорони праці як на підприємствах, так і в усіх органах управління, включаючи місцеві державні адміністрації;

- визначення вагомого місця та ролі колективного договору підприємства у вирішенні завдань охорони праці, забезпечення прав і соціальних гарантій працівників;

- визначення курсу на забезпечення неперервного якісного навчання населення з питань охорони праці, впровадження у всіх навчальних закладах системи освіти відповідної дисципліни;

- забезпечення активної участі професійних спілок та інших громадських формувань у роботі щодо покращення охорони праці, створення можливостей щодо формування нових комісій з питань охорони праці підприємства, уповноважених трудового колективу з цих питань.

Особливу увагу в Законі звернено на гарантії прав громадян на охорону праці:

- право працівників на охорону праці при укладенні трудового договору (ст. 5);

- право працівників на охорону праці під час роботи (ст. 6);

- соціальне страхування від нещасних випадків і професійних захворювань (ст. 5);

- право працівників на пільги і компенсації за важкі та шкідливі умови праці (ст. 7);

- видача працівникам спецодягу, інших засобів індивідуального захисту, змиваючих та знешкоджуючих засобів (ст. 7);

- відшкодування шкоди у випадку ушкодження здоров’я працівників або у разі їх смерті (ст. 11, 12).

Закон України «Про охорону праці» визначає соціально-економічні, організаційно-технічні, санітарно-гігієнічні та лікувально-профілактичні заходи щодо охорони праці. У ст. 4 цього закону виписані основні принципи державної політики України в галузі охорони праці

Важливим нормативним ним актом, який визначає засади правового регулювання охорони праці, є Кодекс законів про працю України (далі – КЗпП України). Його затверджено Законом Української РСР від 10 грудня 1971 р. і введено в дію з 1 червня 1972 р. До нього неодноразово вносилися зміни і доповнення. Він регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи ефективності суспільного виробництва і зростанню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни. Законодавство про працю встановлює високий рівень умов праці, всебічну охорону трудових прав працівників. Право на працю реалізується укладанням трудового договору. КЗпП передбачає цілу низку правил з охорони праці, які містяться у главі ХІ, що так і називається «Охорона праці» та розділ «Нагляд і контроль за дотриманням законодавства про працю». Норми, що стосуються цих відносин, містяться також у багатьох статтях інших глав КЗпП України: «Трудовий договір», «Робочий час», «Час відпочинку», «Праця жінок», «Праця молоді», «Професійні профспілки».

Право громадян на соціальний захист, яке проголошується Конституцією України (ст. 46), зокрема в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності гарантує Закон України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності». Окрім того, він створює правове поле, фінансові й організаційні механізми для успішного розв’язання триєдиного завдання: запобігання нещасним випадкам і професійним захворюванням, відновлення здоров’я та працездатності потерпілих на виробництві, компенсації потерпілим матеріальних збитків внаслідок ушкодження здоров’я.

У врегулюванні правовідносин між суб’єктом та об’єктом у процесі трудової діяльності, і зокрема з охорони праці, мають суттєве значення і інші законодавчі акти України. До них належать Основи законодавства України про охорону здоров’я, які регулюють суспільні відносини у цій сфері з метою забезпечення гармонійного розвитку фізичних і духовних сил, високої працездатності і довголітнього активного життя громадян, усунення чинників, які шкідливо впливають на їхнє здоров’я, попередження і зниження захворюваності, інвалідності та смертності, а також передбачають встановлення єдиних санітарно-гігієнічних вимог до технічного устаткування та технологічних процесів, до будинків та таких об’єктів, що можуть шкідливо впливати на здоров’я людей. Вони встановлюють вимоги щодо проведення обов’язкових медичних оглядів осіб певних категорій, зокрема працівників, зайнятих на роботах зі шкідливими та небезпечними умовами праці, а також закладають правові основи медико-соціальної експертизи втрати працездатності.

Важливе значення для забезпечення охорони праці має Кодекс цивільного захисту України (далі – КЦЗ України), ухвалений 2 жовтня 2012 р. Це комплексний акт законодавчого органу держави, який регулює відносини, пов’язані із захистом населення, територій, навколишнього природного середовища та майна від надзвичайних ситуацій та порядок реагування на них Кодексом передбачено функціонування єдиної державної системи цивільного захисту, визначено повноваження органів державної влади, органів місцевого самоврядування, права та обов’язки громадян України, іноземців і осіб без громадянства, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності. Із прийняттям цього кодексу втратили чинність деякі законодавчі акти, котрі традиційно використовувалися для регулювання відносин з охорони праці. Одним із таких актів став Закон України «Про пожежну безпеку». Замість цього законодавчого акта усі відносини з приводу забезпечення пожежної безпеки на території України, відносини державних органів, юридичних і фізичних осіб у цій галузі незалежно від виду їхньої діяльності та форм власності врегульовуються тепер КЦЗ України.

Право на життя і діяльність в умовах, що відповідають вимогам безпеки, на охорону здоров¢я та медичну допомогу забезпечене працівникам права (як і усім громадянам) Конституцією України, Законом України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів».

У Законі України «Про об'єкти підвищеної небезпеки» визначено правові, економічні, соціальні та організаційні основи діяльності, пов'язаної з об'єктами підвищеної небезпеки. Він спрямований на захист життя і здоров'я людей та довкілля від шкідливого впливу аварій на цих об'єктах шляхом запобігання їхньому виникненню, обмеження (локалізації) розвитку і ліквідації наслідків.

До нормативних актів, які побічно стосуються охорони праці в галузі, можна віднести й Закон України «Про охорону навколишнього середовища», який регламентує відносини в галузі охорони праці, захист природних ресурсів, ефективне використання їх, забезпечення екологічної безпеки, попередження і ліквідації негативного впливу господарської діяльності людини на навколишнє середовище. Цей закон наголошує на підвищенні екологічної культури населення, а також передбачає підготовку кваліфікованих фахівців через обов'язкову освіту і виховання у сфері охорони навколишнього природного середовища в навчально-виховних закладах.

Закон України «Про захист людини від впливу іонізуючих випромінювань» направлений на забезпечення захисту здоровя, життя людей від шкідлливого впливу іонізуючих випромінювань, спричинених практичною діяльністю, а також у випадок радіаційних аварій, шляхом виконання запобіжних та ратувальних заходів. Важливими законами України, що стосубться радіаційної безпеки населення є: Закон «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку» (від 8.02.1993 р.) та Закон «Про поводження з радіоактивними відходами» (від 30.06.1995 р.).

Питання юридичної відповідально за порушення законодавства про охорону праці загалом і в галузі права зокрема знайшли своє відображення у Кримінальному кодексі України та Кодексі України про адміністративні правопорушення. Кримінальний кодекс Украіни, наприклад, містить розділ Х, присвячений злочинам проти безпеки виробництва. Статті 271, 275 передбачають кримінальну відповідальність за порушення вимог законодавства про охорону праці, правил, що стосуються безпечного використання промислової продукції або безпечної експлуатації будівель і споруд. У Кодексі про адміністративні правопорушення передбачено адміністративну відповідальність за порушення вимог законодавства про працю та охорону праці.

Закон України «Про міліцію» визначає, що міліція в Україні – це державний озброєний орган виконавчої влади, який захищає життя, здоров'я, права і свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань. Міліція бере участь також у наданні соціальної та правової допомоги громадянам (ст. 2). Закон окреслює обов'язки і права працівників міліції з питань, що стосуються безпеки, охорони здоров'я і праці, гарантує соціальний захист працівників ОВС (ст. 22).

Закон України «Про соціальний діалог в Україні» визначає правові засади організації та порядку ведення соціального діалогу в Україні з метою вироблення та реалізації державної соціальної і економічної політики, регулювання трудових, соціальних, економічних відносин та забезпечення підвищення рівня і якості життя громадян, соціальної стабільності в суспільстві. Згідно закону соціальний діалог здійснюється на принципах:

- законності та верховенства права;

- репрезентативності і правоможності сторін та їх представників;

- незалежності та рівноправності сторін;

- конструктивності та взаємодії;

- добровільності та прийняття реальних зобов'язань;

- взаємної поваги та пошуку компромісних рішень;

- обов'язковості розгляду пропозицій сторін;

- пріоритету узгоджувальних процедур;

- відкритості та гласності;

- обов'язковості дотримання досягнутих домовленостей;

- відповідальності за виконання прийнятих зобов'язань.

Соціальний діалог здійснюється на національному, галузевому, територіальному та локальному (підприємство, установа, організація) рівнях на тристоронній або двосторонній основі.

До сторін соціального діалогу належать:

- на національному рівні – профспілкова сторона, суб'єктами якої є об'єднання професійних спілок, які мають статус всеукраїнських; сторона роботодавців, суб'єктами якої є об'єднання організацій роботодавців, які мають статус всеукраїнських; сторона органів виконавчої влади, суб'єктом якої є Кабінет Міністрів України;

- на галузевому рівні – профспілкова сторона, суб'єктами якої є всеукраїнські профспілки та їх об'єднання, що діють у межах певного виду або кількох видів економічної діяльності; сторона роботодавців, суб'єктами якої є всеукраїнські об'єднання організацій роботодавців, що діють у межах певного виду або кількох видів економічної діяльності; сторона органів виконавчої влади, суб'єктами якої є відповідні центральні органи виконавчої влади;

- на територіальному рівні – профспілкова сторона, суб'єктами якої є профспілки відповідного рівня та їх об'єднання, що діють на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці; сторона роботодавців, суб'єктами якої є організації роботодавців та їх об'єднання, що діють на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці; сторона органів виконавчої влади, суб'єктами якої є місцеві органи виконавчої влади, що діють на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці. На території відповідної адміністративно-територіальної одиниці стороною соціального діалогу можуть бути органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законодавством;

- на локальному рівні – сторона працівників, суб'єктами якої є первинні профспілкові організації, а в разі їх відсутності – вільно обрані для ведення колективних переговорів представники (представник) працівників; сторона роботодавця, суб'єктами якої є роботодавець та/або уповноважені представники роботодавця.

Для участі у колективних переговорах з укладення колективних договорів і угод, тристоронніх або двосторонніх органах та у міжнародних заходах склад суб'єктів профспілкової сторони та сторони роботодавців визначається за критеріями репрезентативності.

Соціальний діалог здійснюється між сторонами відповідного рівня шляхом обміну інформацією, консультаціями, узгоджувальнням процедур, колективних переговорів з укладення колективних договорів і угод.

Законодавство України про охорону праці за роки незалежності України суттєво обновилося. Водночас зберігають чинність нормативні акти СРСР з питань, не врегульованих законодавчими актами України, за умови, що відповідні акти СРСР не суперечать законодавству України.

Значна робота проводиться з удосконалення законодавчої бази з питань охорони праці, адаптації українського законодавства з охорони праці до витмог Європейського Союзу. Законом Українои «Про загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Євросмоюзу» від 16 березня 2004 року закріплена мета адаптації законодавства України, яка полягає в досягненні відповідності правової системи України до рівня з урахуванням критеріїв, що висуваються Євросоюзом до держав, які мають намір вступити до нього.

Висновок: На сьогодні при створенні національного законодавства України з охорони праці широко використовуються Конвенції і Рекомендації МОП, Директиви Евросоюзу, міжнародні стандарти, досвід нормотворення Великобританії, Німеччини, Японії, США, Росії, Скандінавських країн та інших країн світу.

Дата добавления: 2018-04-04; просмотров: 128; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

12 3 Следующая ⇒

Мы поможем в написании ваших работ!