Судовий контроль за виконанням судових рішень

Лекційне заняття 2 години

 

 

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ВИКОНАВЧОГО   ПРОВАДЖЕННЯ

 

 

Виконання судових рішень як стадія цивільного процесу

Суд у процесі виконання судових рішень

Судовий контроль за виконанням судових рішень

Поворот виконання

 

 

Мета заняття: засвоєння курсантами, студентами та слухачами сутності, цілей і завдань виконавчого прова­дження, видів рішень, які підлягають примусовому виконанню; умов, підстав та порядку виконання судових рішень.

 

Опорні поняття: виконавче провадження, стягувач, боржник,  поновлення пропущеного строку для пред’явлення виконавчого документа до виконання, затвердження мирової угоди та відмови від примусового виконання рішення, дублікат виконавчого листа.

Рекомендована література

1. Конституція України. - К., 1996.

2.  Цивільний процесуальний кодекс України // Відомості Верховної Ради України. 2004. - № 40; 41, 42. – ст.492. 

3.  Закон України “Про виконавче провадження” // Відомості Верховної Ради України . - 1999. - № 24.

4. Закон України „Про ратіфікацію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах”// Голос України від 23 листопада 1994.

5. Закон Украины «О признании и исполнении в Украине решений иностранных судов» // Голос Украины. - 2002. - № 8.

6. Інструкція про провадження виконавчих дій. Затв. наказом Міністерства юстиції України 15.12.99. - № 74/5.

7. Штефан М.Й. Цивільний процес. Підруч. для студ. юрид. спеціальностей вищих навч.закладів . – К.: Концерн «Видавничий дім «Ін Юре», 2005. - 624.

8. Цивільний процес: Навч. посіб./за ред. Ю.Білоусова. – К.: Прецедент, 2005. – 293 с.

9.  Покрещук А., Фурса С. Вопросы имплементации международно-правовых норм в законодательство Украины об исполнительном производстве // Право України. - 2000. - № 3.

10.  Фурса С. Правовий сенс виконавчого провадження // Юридичний вісник України. - 2003.- № 18-19.

11.  Попов Ю. Исполнительное производство по мировому соглашению // Юридическая практика.- 2003.- № 17.

12.  Щербак С. Обжалование действий госисполнителя // Юридическая практика.- 2003.- № 17.

13.  Білоусов Ю. Забезпечення законності виконавчого провадження та захисту прав його учасників // Юридична Україна. - 2003.- № 7.

14.  Солодкий В. Участь прокурора у виконавчому провадженні: суть, генезис і значення // Право України.- 2003. - № 7. – С. 56.

15.  Кислиева. Н. Единый государственный реестр исполнительного производства // Юридическая практика. – 2004. – 35. – С.7.

16.  Рего А.В. Исполнительное производство в системе российского права // Арбитражный и гражданский процесс. – 2004. - № 6. – С. 43-49.

17.  Валеев Д. Правопреемство в исполнительном производстве // Российская юстиция. – 2004. - № 4. – С.57-58.

18.  Размыслович М.В. Судебная защита прав лиц участвующих в исполнительном производстве //Арбитражный и гражданский процесс. – 2004. - № 2. – С. 40-43.

19.  Марданов Д.А. Участие представителей в исполнительном производстве // Правоведение. – 2004. - № 1. – С. 231.

20.  Щербак С. Контроль за исполнением судебных решений по гражданским делам // Юридическая практика. – 2004. - № 45. С. 12-13.

21. Черненок М. Контроль і нагляд у процесі виконавчого провадження // Юридична газета. – 2004. - № 11. – С. 10.

22. Домбурюва А. Особливості здійснення виконавчого провадження // Юридичний Вісник України. – 2005. - № 6. – С. 14-15.

 

 

 1. Виконання судових рішень як стадія цивільного процесу

Виконання рішення — заключний етап юрисдикційної діяль­ності, без реалізації якого втрачається сенс попередньої діяль­ності суду та інших органів (осіб), які уповноважені на здій­снення захисту прав, свобод та законних інтересів фізичних, юридичних осіб, територіальних громад та держави.

Виконанням рішень суду та інших юрисдикційних органів завершується процес захисту суб'єктивних майнових та особи­стих немайнових прав громадян та юридичних осіб шляхом їх фактичної реалізації у спосіб та порядок, визначений Консти­туцією та законами України, відповідними підставами вико­нання (зокрема тими, котрі передбачені у ст. З Закону України "Про виконавче провадження").

Враховуючи, що захист прав здійснює ще цілий ряд орга­нів та осіб, лише у виконавчому провадженні він набуває ре­ального змісту.

За взаємозв'язком із набранням юрисдикційним рішенням законної сили:

— виконання за загальними правилами;

— негайне виконання.

Виконання за загальними правиламизастосовується у разі, якщо не встановлено підстав для застосування негайного вико­нання.

Негайне виконання— це виконання рішення ще до набран­ня ним законної сили. Його застосовують, як правило, за ре­зультатами попередньої судової діяльності у формі відправ­лення правосудця (вирішення цивільної справи) або запобіжної діяльності суду (забезпечення позову).

Підставидля застосування негайного виконання чітко пере­дбачені у чинному законодавстві, їх поділяють на:

— підстави для обов'язкового (імперативного) застосування негайного виконання;

— підстави для факультативного (імперативно-диспозитивно­го) застосування негайного виконання.

Відповідно до ст. 367 ЦПК та ст. 25 Закону України "Про виконавче провадження" (далі у цій главі — Закон) рішення суду підлягає обов'язковому негайному виконанню у справах про:

1) стягнення аліментів — у межах суми платежу за один місяць;

2) присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць;

3) відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушко­дженням здоров'я або смертю фізичної особи, — у межах суми стягнення за один місяць;

4) поновлення на роботі незаконно звільненого або переведе­ного на іншу роботу працівника;

5) відібрання дитини і повернення її тому, з ким вона прожи­вала;

6) розкриття банком інформації, яка містить банківську таєм­ницю, щодо юридичних та фізичних осіб.

Підставами для застосування факультативного негайного виконання є можливість стягнення з відповідача усієї суми за­боргованості у справах, де обов'язковим є стягнення лише пе­вної її частини (ч. 1 ст. 367 ЦПК).

Залежно від суб'єкта здійснення виконання (дій, спрямова­них на реалізацію юрисдикційного рішення):

— рішення, які не вимагають виконання (рішення про визнан­ня, конститутивні рішення), якщо предметом судової діяль­ності є встановлення наявності чи відсутності правовідно­син між сторонами або судової їх трансформації (зміни чи припинення). Ці рішення, як правило, мають преюдиційний характер;

— рішення, які судами направляються для виконання, вони ви­магають реєстрації певного факту, стану, інших правових позицій, які встановлені у відповідному рішенні. У випадку виконання окремої ухвали вона направляється для виконан­ня судом безпосередньо відповідним органам державної влади, місцевого самоврядування, службовим чи посадовим особам, котрі, своєю чергою, зобов'язані її виконати і по­відомити суд про результати виконання;

— рішення, які виконуються органами державної виконавчої служби або іншими, передбаченими законом, органами та особами (наприклад, щодо виконання рішень про стягнення коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти Державно­го бюджету України та місцевих бюджетів або з бюджет­них установ). Як правило, такими є рішення про присуд­ження.

 

 2. Суд у процесі виконання судових рішень

 

Зважаючи на те, що рішення суду, яке набрало законної сили, вимагає виконання сторонами та іншими особами, щодо яких воно ухвалене, суд не завжди є суб'єктом цих правовідносин, а останні не завжди є цивільними процесуальними.

Відповідно до ст. 368 ЦПК за кожним рішенням, яке наб­рало законної сили або допущене до негайного виконання, за заявою особи, на користь якої воно ухвалене, видається один виконавчий лист. Підставою для виконання є також ухвали про забезпечення позову, визнання мирової угоди. Силу вико­навчого документа має і судовий наказ.

Якщо на підставі ухваленого рішення належить передати майно, що є в кількох місцях, або якщо рішення ухвалено на користь кількох позивачів чи проти кількох відповідачів, суд має право за заявою стягувачів видати кілька виконавчих лис­тів, точно зазначивши, яку частину рішення треба виконати за кожним листом. Виконавчі документи про стягнення виконав­чого збору направляються до органів податкової служби, які у подальшому виступають стягувачами.

У порядку, встановленому цивільним процесуальним зако­ном, можуть розглядатися справи з приводу:

• видачі дубліката виконавчого листа або судового наказу (ст. 370 ЦПК, ст. 11^і Закону);

• поновлення пропущеного строку для пред'явлення виконав­чого документа до виконання (ст. 371 ЦПК, ст. 23 Закону);

•   відстрочки або розстрочки виконання, зміни чи встановлен­ня способу і порядку виконання (ст. 373 ЦПК, ст. 33 Зако­ну);

• розгляду питання про затвердження мирової угоди та від­мови від примусового виконання рішення (ст. 372 ЦПК, ст.ст. 11^і, 37 Закону);

• вирішення питання про тимчасове влаштування дитини до дитячого або лікувального закладу (ст. 374 ЦПК, ст. 78 За­кону);

• вирішення питання про оголошення розшуку боржника або дитини (ст. 375 ЦПК, ст. 42 Закону);

• вирішення питання про примусове проникнення до житла чи іншого володіння особи (ст. 376 ЦПК, ч. З ст. 5 Закону);

• вирішення питання про звернення стягнення на грошові ко­шти, що знаходяться на рахунках (ст. 377 ЦПК);

• заміни сторони виконавчого провадження (ст. 378 ЦПК, ст. 11 Закону);

• визначення частки майна боржника у майні, яким він воло­діє спільно з іншими особами (ст. 379 ЦПК, ч. 6 ст. 50 За­кону);

• роз'яснення судового рішення (ст. 221 ЦПК, ст. 28 Закону);

• розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця (судового контролю за виконанням судових рі­шень) (розд. VII ЦПК, ст. 85 Закону);

• вирішення питання про поворот виконання (ст.ст. 380-382 ЦПК).

Втрачений оригінал виконавчого листа чи судового наказу може бути поновлений шляхом видачі дубліката за заявою стягувача або державного виконавця. Справа розглядається су­дом, який видав виконавчий документ, з викликом сторін та заінтересованих осіб, причому їхня неявка у судове засідання не є перешкодою для вирішення питання. За видачу дубліката виконавчого документа справляється плата (ст. 370 ЦПК).

У разі пропуску строку пред'явлення виконавчого докумен­та до примусового виконання (виконавчої давності) стягувач може звернутися до суду із заявою про його поновлення. Зая­ва про поновлення пропущеного строку подається до суду, який видав виконавчий лист, або до суду за місцем виконання і розглядається в судовому засіданні з повідомленням сторін, які беруть участь у справі, проте їх неявка не є перешкодою для вирішення питання про поновлення пропущеного строку. Суд розглядає таку заяву в десятиденний строк (ст. 371 ЦПК).

За наявності обставин, що ускладнюють або унеможливлю­ють виконання рішення за заявою державного виконавця або за заявою сторони суд, який видав виконавчий документ, у де­сятиденний строк розглядає питання про відстрочку або розст­рочку виконання, зміну чи встановлення способу і порядку ви­конання рішення в судовому засіданні з викликом сторін і, у виняткових випадках, може відстрочити або розстрочити вико­нання, змінити спосіб і порядок виконання рішення (ст. 373 ЦПК).

Мирова угода, укладена між сторонами, або відмова стягу­вача від примусового виконання в процесі виконання рішення подається в письмовій формі державному виконавцеві, який не пізніше триденного строку передає її до суду за місцем вико­нання рішення для визнання.

Суд має право перевірити і не визнати мирову угоду або не прийняти відмову стягувача від примусового виконання, якщо це суперечить закону або порушує права чи свободи інших осіб.

За результатами розгляду мирової угоди або відмови від примусового виконання суд постановляє ухвалу відповідно до загальних правил щодо розпорядження матеріальними правами сторін цивільного процесу (ст.ст. 174—175, 372 ЦПК).

Питання щодо тимчасового влаштування дитини до дитячо­го або лікувального закладу вирішується судом за поданням державного виконавця у десятиденний строк з викликом в су­дове засідання сторін та за обов'язковою участю представни­ків органів опіки та піклування. Проте неявка сторін не є пе­решкодою для вирішення питання про тимчасове влаштування дитини до дитячого або лікувального закладу (ст. 374 ЦПК).

Розшук у виконавчому провадженні оголошується за міс­цем виконання рішення або за останнім відомим місцем про­живання (перебування) боржника чи місцезнаходженням його майна, або за місцем проживання (перебування) стягувача.

Суд має право витребувати від державного виконавця всі необхідні документи для вирішення питання про оголошення розшуку. Подання державного виконавця розглядається у де­сятиденний строк (ст. 375 ЦПК).

Для забезпечення конституційного принципу недоторканос­ті житла державний виконавець у разі проведення виконавчих дій, пов'язаних із примусовим проникненням до житла чи ін­шого володіння особи, повинен звернутися до суду. Заявником у справі виступає державний виконавець, який подає до суду заяву, погоджену із начальником відділу державної виконавчої служби. Ці питання вирішуються судом негайно за участю дер­жавного виконавця, без виклику чи повідомлення сторін або інших заінтересованих осіб (ст. 376 ЦПК).

Законом допускається можливість звернення стягнення на належні боржникові від інших осіб грошові кошти, що знахо­дяться на поточних, депозитних чи інших рахунках цих осіб.

Вирішення такого питання, а також можливості звернення стя­гнення на грошові кошти, які знаходяться на рахунках самого боржника, здійснюється судом за поданням державного вико­навця, погодженим з начальником відділу державної виконав­чої служби, за участю державного виконавця без виклику чи повідомлення сторін чи інших заінтересованих осіб (ст. 377 ЦПК).

Питання про правонаступництво у виконавчому проваджен­ні судом розглядається у десятиденний строк за поданням дер­жавного виконавця або за заявою особи, яка бажає вступити правонаступником. Суду повинні бути представлені докумен­ти, що підтверджують правонаступництво у матеріальних пра­вовідносинах (ст. 378 ЦПК).

У разі звернення стягнення на майно, яке перебуває у спільній власності, постає потреба визначення у ній частки бор­жника. Тому державний виконавець повинен звернутися до су­ду із відповідним поданням, яке розглядається судом у десяти­денний строк з повідомленням сторін та заінтересованих осіб, їхня неявка не перешкоджає вирішенню питання (ст. 379 ЦПК).

 

Судовий контроль за виконанням судових рішень

 

Низкою норм законодавства про виконавче провадження (ст.ст. 7, 8³, 11^і, 17, 24, 26, 32, 36, 37, 40, 40^і, 42, 45, 46, 57, 59, 87, 88 Закону) передбачене право на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця та інших посадо­вих осіб Державної виконавчої служби. Процесуальний поря­док розгляду та вирішення цієї категорії справ визначений розд. VII (ст.ст. 383- 389) ЦПК.

Предметом оскарження є рішення, дії або бездіяльність дер­жавного виконавця чи іншої посадової особи державної вико­навчої служби з виконання лише судових рішень у цивільних справах, однак відповідно до ст. 85 Закону до судової юрис­дикції належать справи за скаргами на будь-які рішення, дії чи бездіяльність державних виконавців, незалежно від того, що є підставою виконання. У такому разі слід керуватися положен­нями ст. 15 ЦПК щодо цивільної юрисдикції суду. Отже, не належать до цивільної юрисдикції суду справи щодо контролю за виконанням рішень господарських та адміністративних судів, оскільки щодо них встановлений інший порядок судового вирішення (ст. 121² ГПК, ст.ст. 181, 267 КАС).

Правом на звернення до суду наділені учасники виконавчо­го провадження та особи, які залучаються до проведення вико­навчих дій, якщо вони вважають, що їх права порушені (ст. 383 ЦПК).

Цивільним процесуальним законом встановлено правила альтернативної юрисдикції у цій категорії справ, тобто відпо­відно до ст. 384 ЦПК скаргу може бути подано до суду безпо­середньо або після оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної ви­конавчої служби до начальника відповідного відділу держав­ної виконавчої служби. Однак інколи рішення державного ви­конавця можуть оскаржуватися виключно до суду, як, наприк­лад, постанова державного виконавця про стягнення виконав­чого збору (ст. 46 Закону).

Право на звернення до суду строкове. Скаргу може бути

подано до суду:

• у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або по­винна була дізнатися про порушення її прав чи свобод;

• у триденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав чи свобод, у разі ос­карження постанови про відкладення провадження виконав­чих дій.

Пропущений з поважних причин строк для подання скарги може бути поновлено судом (ст. 385 ЦПК).

Скарга на дії (бездіяльність) державного виконавця або на­чальника відділу державної виконавчої служби з виконання судових рішень подається до суду, який видав виконавчий до­кумент. Скарги на виконання інших рішень подаються до суду за місцем знаходження відповідного відділу державної вико­навчої служби, крім скарг на дії (бездіяльність) державних ви­конавців та посадових осіб Департаменту державної виконав­чої служби Міністерства юстиції України та відділів держав­ної виконавчої служби Головного управління юстиції Мініс­терства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласного, Київського та Севастопольського міських управлінь юстиції, які подаються до апеляційного суду за місцем знахо­дження відповідного органу державної виконавчої служби (ст. 85 Закону).

Про подання скарги суд має повідомити відповідний відділ державної виконавчої служби не пізніше ніж наступного після прийняття її судом.

Скарга розглядається у десятиденний строк у судовому за­сіданні за участю заявника і державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби, рішення, дія чи бездіяльність якої оскаржується.

Якщо заявник, державний виконавець або інша посадова особа державної виконавчої служби не можуть з'явитися до суду з поважних причин, справу може бути розглянуто за уча­стю їхніх представників.

Якщо суд встановить, що особа, рішення, дія чи бездіяль­ність якої оскаржуються, не працює на попередній посаді, він залучає до участі в справі посадову особу, до компетенції якої належить вирішення питання про усунення порушення прав чи свобод заявника (ст. 386 ЦПК).

За результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржу­вані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу державної ви­конавчої служби задовольнити вимогу заявника та усунути по­рушення або іншим шляхом поновлює його порушені права чи свободи.

Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прий­няті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби і права чи свободи заявника не було пору­шено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скар­ги (ст. 387 ЦПК).

Окрім вирішення справи по суті, судове рішення має дати відповідь на питання про розподіл судових витрат у справі. Суд покладає їх на заявника, якщо було ухвалене судове рішення про відмову в задоволенні його скарги, або на відділ державної виконавчої служби, якщо було ухвалене судове рішення про задоволення скарги заявника (ст. 388 ЦПК).

Про виконання такого судового рішення відповідний орган державної виконавчої служби повідомляє суд і заявника не пізні­ше місячного строку з дня одержання ухвали суду (ст. 389 ЦПК).

 

Поворот виконання

Поворот виконання— це спосіб захисту майнових прав від­повідача, який полягає у поверненні позивачем (стягувачем) відповідачеві (боржникові) всього одержаного за скасованим рішенням.

Загальних правил, які б передбачали поворот виконання, немає, що примушує знову звертатися до процесуального, про­цедурного чи іншого законодавства, яке регламентує винесен­ня і виконання юрисдикційного рішення, що підлягає виконан­ню у порядку ст. З Закону.

Питання про поворот виконання вирішує суд, який перегля­дає судові рішення (постанови) і до компетенції якого нале­жить скасування рішення, закриття провадження в справі, за­лишення позову без розгляду, відмова у позові повністю або частково, зміна рішення (ст. 380 ЦПК). Якщо питання не було вирішене цим судом, то його може вирішити місцевий суд, в якому перебуває справа, у межах позовної давності. Така заява розглядається у судовому засіданні з повідомленням сторін і вирішується постановленою ухвалою (ст. 381 ЦПК).

Якщо рішення після його виконання скасовано і справу по­вернено на новий розгляд, а при новому розгляді справи в по­зові відмовлено або позовні вимоги задоволено в меншому роз­мірі, суд, ухвалюючи рішення, повинен зобов'язати позивача повернути відповідачеві безпідставно стягнене з нього за ска­сованим рішенням. У разі неможливості повернути майно в рішенні чи ухвалі суду передбачається відшкодування вартості цього майна в розмірі суми, одержаної від його реалізації (ст. 380 ЦПК).

Чинним цивільним процесуальним законом встановлено спеціальні правила про поворот виконання в окремих катего­ріях справ.

Наприклад, у разі скасування у зв'язку з нововиявленими обставинами рішень у справах про відшкодування шкоди, зав­даної каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи, поворот виконання допускається, якщо скасо­ване рішення було обґрунтоване повідомленими позивачем не­правдивими відомостями або поданими ним підробленими до­кументами. Відповідно до ст. 382 ЦПК та ст. 238 КЗпП у справах про стягнення аліментів, а також у справах про стяг­нення заробітної плати чи  інших виплат, що випливають з трудових правовідносин, поворот виконання не допускається незалежно від того, у якому порядку ухвалене рішення, за ви­нятком випадків, коли рішення було обґрунтоване підроблени­ми документами або на завідомо неправдивими відомостями позивача.

 

      Питання для самоконтролю:

1. Які види судових рішень звертаються до примусового виконання?

2. На яких стадіях і у яких видах провадження цивільного судочинства вирішується питання про негайне виконання судового рішення?

3. Яку форму і зміст має виконавчий лист?

4. Чи має право державний виконавець затвердити мирову угоду сторін?

5. Яким чином і у яких випадках вирішується питання про примусове проникнення до житла чи іншого володіння особи?

6. Який суд вирішує питання, пов’язані з поворотом виконання?

7. У яких випадках поворот виконання є неможливим?

8.  Який суд вирішує питання, пов’язані з виконанням судового рішення?

9.  Які особи мають право звернутися до суду з скаргою на рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця?

10.  При наявності яких умов судами України не виконуються рішення іноземних судів?

 

---

Дата добавления: 2018-04-04; просмотров: 888; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

---

---

Мы поможем в написании ваших работ!