ІІ. Домашнє завдання: опрацювати біографію за підручником ст.191-195; підготуватись до самостійної роботи за біографією

           Л.Толстого завжди цікавили питання моралі, він мріяв досягнення ідеалу духовної гармонії. Важливим етапом для Толстого стало захоплення ідеями Ж.Ж. Руссо з його критикою цивілізації, ідеалом «природної людини». Услід за французьким мислителем письменник відзначив необхідність повернення до принципів спонтанності та єдності з тими органічними ритмами, якими живе космос. Протягом другої половини життя письменник розробив спеціальну програму «опрощення», яка передбачала відмову від зайвого, надмірного переобтяження людини здобутками соціального та науково-технічного прогресу.

У романі «Анна Кареніна» (1873-1877),за висловом письменника, він виразив «мисль сімейну», тобто показав проблеми родини, подружнього життя, становище жінки, змалював тогочасний інститут шлюбу. Твір не обмежується сімейним камерним планом. У сюжетній лінії історія К. Левіна (персонажа, близького авторові духовно), що є паралеллю з головною, порушено морально-філософські проблеми. Підсумок його духовних шукань – передчуття світоглядної кризи самого Толстого на початку 1880-х років.

        На початку 1880-х років Толстой переживає духовну кризу. На той час романістові, уже літній людині із великою родиною, було дуже важко щось змінювати в собі, в побуті, до якого він звик. Проте примиритися з неправильним, на його думку , станом речей також не міг. Письменник починає перевиховувати себе в дусі нової етики, яку сам собі розробляє. Він критикує православну релігію і російську державність, переписує Євангеліє, відмовляється від споживання м’яса , культивує «опрощення». Центральною тезою його вчення було непротивлення злу насильством. Основи духовності Толстой закликав шукати в народі й не вірив у авторитет науки: мовляв вона нічим не може зарадити людині через її відокремленість від моральних питань.

       Суперечливими й парадоксальними були погляди письменника на призначення мистецтва і літератури. Толстой вважав прекрасними тільки ті твори, які повчали, показували шляхи спасіння. Він навіть відмовився від власних шедеврів, створених раніше. Естетичні погляди Толстого хибували на крайній утилітаризм, і це призводило до роздвоєння його особистості. Під впливом виступів Толстого сформувався цілий громадський рух – «толстовство». Його прихильники жили в комунах, разом обробляли землю, намагалися очистити релігію, дотримувались ідеалів непротивлення. Царський уряд переслідував їх, і вони втікали до Сибіру, а то й емігрували до Канади та Австралії

       Напередодні нового ХХстоліття у 1899 р., Толстой написав свій останній великий роман «Воскресіння», в якому віддзеркалилися його моральні пошуки та естетичні ідеали після кризи. Останні роки Толстого – не тихий вечірній спокій, а буря і боротьба. Царський уряд вважав його одіозною постаттю. Романіст виступав із пристрасними памфлетами проти несправедливостей. Один з них – «Не можу мовчати» - промова проти смертної кари. Іронічне зображення літургії в романі «Воскресіння» спричинило постанову Синоду, в якій констатувався відхід Толстого від православної церкви. Синод офіційно відлучив всесвітньовідомого романіста від церкви.

         Не меншим був вплив Толстого на європейську й світову культуру. Його популярність і значення не рідко затьмарювали імена таких знакових постатей «кінця ХІХ віку», як Г. Ібсен і Ф. Ніцше. На відміну від них, Толстой сприймався не тільки як апостол нігілізму (хоча пафос заперечення і руйнації у нього очевидний), а й як мислитель, що поставив собі за мету знайти нові критерії моральності і християнської духовності. Не було жодного питання, жодної істотної проблеми, важливої для самоусвідомлення сучасного світу, яку б він не розглянув: комунізм і соціалізм, занепад віри і релігійна свобода, роль насильства в історії і в особистому житті та статеве питання. Отже, перша причина слави Толстого – діяльність як мислителя. Його теорії протягомХХ ст. неодноразово знаходили прихильників у різних кутках земної кулі. Він був одним із учителів Махатми Ганді, а саме його теорії непротивлення злу насильством (борець за незалежність Індії від англійського поневолення, борець за права людини 1869-1948). Толстой рухався у напрямку до універсальної релігії, тобто до створення такого вчення, в якому об’єднувались найкращі риси християнства, буддизму та ін.

   Проте, хоч яким би був внесок у світову культуру Толстого-мислителя, він не може зрівнятися зі значенням Толстого-письменника. Прийоми зображення війни, розроблені романістом, стали вагомими уроками для всіх російських письменників, які писали про Другу вітчизняну та Другу світову війну. Не менш важливі для світового письменства і прийоми зображення Толстим і приватного життя індивіда. Від толстовського внутрішнього монологу як способу розкриття«діалектики душі» лише один крок до «потоку свідомості» Дж. Джойса. Засоби типізації, вивчення середовища приваблювали таких романістівХХ ст., які продовжували традиції соціально-психологічної прози століття ХІХ, зокрема Т. Манна, Р. Роллана. Цінним був і досвід Толстого як творця особливого різновиду великої прозової форми – «романів-потоків» (Р. Роллан, Р. Мартен, Дю Гарта ін.).

ІІ. Домашнє завдання: опрацювати біографію за підручником ст.191-195; підготуватись до самостійної роботи за біографією

Мы поможем в написании ваших работ!