Місцеве управління у зарубіжних країнах. но-територіальної одиниці комісар, який також призначається губернатором за вказівкою уряду штату;



209

но-територіальної одиниці комісар, який також призначається губернатором за вказівкою уряду штату;

б) органи місцевого державного управління існують, як пра­вило, лише на регіональному рівні. Зокрема Італія складається з 20 областей, 103 провінцій та понад 8000 комун. Однак органи місцевого державного управління існують лише на рівні області – це урядовий комісар, та на рівні провінції – це префект. Дані по­садові особи очолюють та координують діяльність державних служб на території області та провінції, здійснюють нагляд за ро­ботою місцевих представницьких органів, які створені на рівні усіх адміністративно-територіальних одиниць (обласної ради, про­вінційної ради та комунальної ради);

в) навпаки, у деяких зарубіжних країнах місцеві представ­ницькі органи створюються не у кожній адміністративно-терито­ріальній одиниці. Наприклад, у ФРН 16 земель розподіляються на округи, округ – на повіти, а повіт – на громади. Уся повнота адміністративної влади в окрузі належить посадовій особі – реги-рунгс – президенту, який призначається урядом землі. У повіті функції державної адміністрації виконує ландрат, який формує місцевий бюджет, встановлює податки та керує комунальним гос­подарством. Паралельно з ландратом у повітах діють і виборні органи – крайстаги, які представляють інтереси населення повіту. Основний Закон ФРН 1949 р. – Глава 2 «Федерація і землі», ст. 28 визначає право громади у межах закону під свою відповідальність регулювати усі справи місцевого співтовариства;

г) у країнах англосаксонської правової системи, з одного боку, на місцях відсутнє пряме державне управління, а з іншого – місцеві представницькі органи управління утворюються на всіх рівнях адміністративно-територіального поділу. Більше того, мож­ливе формування різних видів органів місцевого самоврядуван­ня в однопорядкових адміністративно-територіальних одиницях. Так, в американських графствах формуються два основних типи місцевих представницьких органів управління: комісіонерна рада та рада контролерів. Комісіонерні ради (існують у 80% графств) обираються безпосередньо населенням у складі 3–5 осіб, які пра­цюють на професійній основі. Рада контролерів (Нью-Йорк, Нью-Джерсі, Мічиган та ін.) формується із виборних посадових осіб муніципалітетів і тауншипів, які входять до складу графства.

Як правило, система місцевого самоврядування складається з наступних структурних елементів: а) виборний колегіальний

210

Розділ 16

орган, який має різноманітні назви – муніципальна рада, асамб­лея, комунальна рада, рада графства, генеральна рада та ін.; б) виконавчий орган виборного колегіального органу.

Невеликі місцеві представницькі органи управління обираються за єдиним виборчим округом, а крупніші – за окремими округами. Наприклад, в Угорщині за єдиним виборчим округом обираються члени муніципальних рад населених пунктів, число мешканців яких не перевищує 10 тис. осіб. Залежно від кількості членів місцевих представницьких органів управління на виборах можуть викорис­товуватися різні різновиди виборчих систем. Так, у Словенії вибо­ри муніципальних рад, які складаються не більш ніж із 12 членів, здійснюються за мажоритарною системою. Якщо ж у складі більше 12 членів, то використовується пропорційна система.

Найчастіше місцеві представницькі органи управління фор­муються прямим голосуванням громадян певної території. На­приклад, Конституція Литви 1992 р. – Глава 10 «Місцеве само­врядування та управління», ст. 119 визначає, що Члени Рад само­врядувань обираються населенням адміністративної одиниці – громадянами Литовської Республіки на основі загального, рівно­го та прямого виборчого правам шляхом таємного голосування. Водночас місцеві представницькі органи регіонального рівня мо­жуть формуватися і непрямим шляхом. Зокрема, в Угорщині чле­ни обласних рад обираються на зборах делегатів селищних і міських представницьких органів, за принципом: один член від 10 тисяч мешканців. Наприклад, в Іспанії провінційна рада скла­дається з депутатів, які обираються муніципальними радниками.

Кількісний склад місцевих представницьких органів безпосе­редньо залежить від чисельності мешканців адміністративно-те­риторіальної одиниці. Так, у Болгарії чисельність муніципальних рад коливається від 9 до 65 членів, у Бельгії – від 5 до 55, в Італії – від 15 до 80, у Латвії – від 7 до 15, у Німеччині – від 20 до 90 тощо. У Бразилії загальні межи кількісного складу муніципальних рад встановлюються у Федеральній Конституції 1988 р., ст. 29 «Мун­іципалітети», п. 4: «число членів Міської Ради пропорційно насе­ленню муніципалітету, враховуючи наступні ліміти: мінімум 9 і максимум 21 у муніципалітетах з населенням до 1 мільйона; мінімум 33 і максимум 41 у муніципалітетах з населенням більш 1 мільйона та менше 5 мільйонів; мінімум 42 і максимум 55 у му­ніципалітетах із населенням більш 5 мільйонів».


Дата добавления: 2018-02-28; просмотров: 311; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:






Мы поможем в написании ваших работ!