ВИМОГИ ДО ОКРЕМИХ ГРУП ПРИМІЩЕНЬ

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ УКРАЇНИ

Донбаська державна академія будівництва та архітектури

Кафедра “Архітектура”

МЕТОДИЧНИЙ ПОСІБНИК

по виконанню курсових проектів

по архітектурному проектуванню

“АРХІТЕКТУРНЕ ПРОЕКТУВАННЯ

МАЛОПОВЕРХОВОГО ЖИТЛОВОГО БУДИНКУ

НА ОДНУ РОДИНУ”

Затверджено на засіданні

кафедри “Архітектура”

Протокол № 10

від “ 17 “ червня 1999 р.

Макіївка 1999 р.

“АРХІТЕКТУРНЕ ПРОЕКТУВАННЯ

МАЛОПОВЕРХОВОГО ЖИТЛОВОГО БУДИНКУ

НА ОДНУ РОДИНУ”

ЛЕКЦІЯ 1.

ТИПИ МАЛОПОВЕРХОВИХ ЖИТЛОВИХ БУДИНКІВ.

1. ВВЕДЕННЯ.

Галузь малоповерхового житла включає різноманітні типи житлових будинків, котрі будуються в сельській місцевості, в селищах міського типу, в невеличких містах. Серед них будинок на одну родину із садибною ділянкою займає особливе місце, тому що він найкращим чином задовольняє вимоги сільських мешканців. Тому, кажучи про вітчизняний досвід, ми можемо вважати будинок на одну родину сільським типом житла. Удосконаленню якості проектування та будівництва таких будинків в нашій країні надається велика увага, про що свідчить Постанова «Про майбутній розвиток будівництва індивідуальних житловихбудинків та закріплення кадрів на селі», а також інші документи, пов^’язані із виконанням Продовольчої програми.

Малоповерховий житловий будинок – первинний елемент усієї системи житла (система житла – ієрархична структура, охоплююча усі типи житлових будинків та планіровчих житлових утворень). У зв’язку з цим в цьому курсі головна увага віддається загальним питанням формування житлового осередку, знання яких необхідно на усіх рівнях проектування житла. Спеціально обумовлюються особливості рішення житлового осередку сільського типу. Обмежаність об^’єму не дозволяє повністю відкрити усі розглянені проблеми. У ряді випадків вони просто не називаються. Більш углублена робота над проектом потребує вивчення спеціальної літератири, наданій в бібліографії, а також вітчизняного та закордонного досвіду проектування.

З позицій всесвітнього досвіду поняття «будинок на одну родину» значно ширше, ніж просто сільський будинок. Воно містить житлові будинки, будинки для краткочасного відпочинку, індивідуальні будинки в забудові невеликих міст та приміських зон агломерацій. Тому не слід копіювати приклади закордонного досвіду, так як вони створені для зовсім інших соціально-економічних умов.

У курсі лекцій не розглядаються специфічні регіональні типи житла (для Півдня, для Крайньої Півночі). Окремі видання по цим типам будинків або вже маються (6), (11), або плануються до випуску. Також не розглядаються питання конструктивних рішень та інженерного обладнання. Класифікація та нормативні данні надаються відповідно типологічним розробкам основних інститутів займаючихся в нащій країні питаннями малоповерхового житла (ЦНІІЕП житла, ЦНІІЕП цівільсельбуд та ін.).

2. ФАКТОРИ ВПЛИВАЮЧІ НА ПРОЕКТУВАННЯ ЖИТЛА.

Типи та форми житлових будинків визначаються соціально-економічними умовами життя та природно-кліматичними особливостями даного регіону. На будь-якому рівні системи житла можна відокремити 3 основні групи факторів, впливаючих на формування житла: природні, соціальні та технічні.

ДО ПРИРОДНИХ ФАКТОРІВ відносяться географічне положення, клімат, елемент зовнішнього середовища. Рельєф місцевості, перепади температур, кількість опадів, переважні вітри та ін. Обумовиле вражаюче різноманіття об^’мно-планіровчих рішень історичних типів житла. Природні фактори об’єктивні, вони меньш усього піддаються змінам. Для їх врахунку в нащій країні розроблена система ПРОЕКТНО-БУДІВНОГО РАЙОНУВАННЯ. Терирорії з однаковими природно-кліматичними умовами об’єднуються в проектно-будівні райони, підрайони, мікрорайони. Подібна територіальна групіровка дозволяє визначити загальні вимоги до планіровчих та фізико-технічних характеристик проектуємих споруд для кожного окремого району. Так, територія Півночі Росії вмикає 1 і 2 проектно-будівельні райони, також Крайня Північ, вітряні та хуртовинні райони із особливо суворими кліматичними умовами. Середня полоса Росії із помірним клімотом об’єднуються у третій проектно-будівний район. Південні території країни (IV район) відрізняються великим різноманіттям окремих підрайонів. Тут високогірні та рівнинні області, район із тяжкими кліматичними умовами (наприклад, області пильових бурь та ін.). Загальні вимоги до проектування житла у цих районах формуються в відповідних нормативних документах (15).

СОЦІАЛЬНІ ФАКТОРИ – це особливості виробничої діяльності та побуту населення, соціально-демографічна структура, характер процесів життєдіяльності. В історично складених типах народного житла великий вплив на його форми мали релігіозні установи, місцеві традиції та звичаї. Найбільш повно життєдіяльність визначається ОБРАЗОМ ЖИТТЯ. Образ життя сільського населення відмінюється від міського. Прогнози соціологів кажуть, що для сільського населення нашої країни на найближчу перспективу характерен образ життя із розвинутим домашнім господарством, активним внутріродинним спілкуванням, значною долею вільного часу проводимого вдома. В побуті сільської родини багато господарчих процесів, особливо в період польових робіт. Тому режим експлуатації, структура та склад сільського житлового осередку будуть відмінні від міського. Так, в міському житлі розуміння “квартира” та “житловий осередок” рівнозначні. В сільському будинку до житлового осередку відносяться також подвірні побудови та ділянка. Перспективною формою сільського розселення вважається збільшення населенних пунктів для приближення їх мешканців до центрів культурно-побутового обслуговування.

ТЕХНІЧНІ ФАКТОРИ визначають економічні та виробничі можливості створення та успадкування житла. До них відносяться нормірований в нашій країні рівень забезпеченості житловою площею, рівень розвитку виробничої бази, можливості організації будівництва та ін. Так як це найбільш змінна група факторів, то задамося рядом основних положень, які будуть діяти на найближчу перспективу. Норма забезпеченості житловою площею на людину складає 11-12 м², корисною – 18-19 м². Враховуючи навчальний характер проектування, пропонується повне інженерне забезпечення проектуємих малоповерхових житлових будинків на основі ценралізованих мереж холодного та гарячого водопосточання, отоплення та вентиляції. Конструктивне рішення будинку та засіб виробництва повинні визначатись тенденціями масового будівництва малоповерхових житлових будинків у нашій країні.

3. ПРИНЦИПИ ФОРМУВАННЯ НАРОДНОГО ЖИТЛА.

Різноманітні типи народного житла склалися під час комплексної взаємодії усіх розглядених вище факторів, при чому визначаючими були природні та соціальні фактори. Оптимальні планіровчі засоби накопичювались століттями, відображуючи систему ПРОСТОРОВОГО МИСЛЕННЯ народу, уклад життя. Принципова структура житла визначалась історично складеними формами розселення та ведіння господарства. В районах, де населення вело мобільний образ життя, пов’язаний із кочувим скотводством, виникли схожі мобільні типи житла не дивлячись на різні природно-кліматичні умови: порівняємо туркменську юрту та ярангу народностей Півночі. В той же час в районах оседлого землеробства виробився стійкий тип стаціонарного будинку на одну родину із земельною ділянкою та надворними побудовами.

Організація внутрішнього простору визначалась змістом господарчо-побутових процесів, проходячих у житлі. В більш ранніх типах житла практично була відсутня диференціація внутрішнього простору на приміщення різного призначення. Уся життєдіяльність скопичувалась навкруги ОЧАГА, джерела тепла та світа. Відзвуки цього засобу ми бачимо в кавказьських будинках типу “Дарбазі” (мал. 1). З часом відбувся розділ житлових та господарчих приміщень, причому більша частина останніх була віднесена за межу отапливаємого об’єму будинку. Спальні місця в залежності від сезону розташовувались або в отапліваємій, або в неотапліваємій зоні. В російській ізбі, наприклад, літні спальні місця виносились до “горниці”, в південних будинках – на плоский дах або во внутрішнє подвір’я. В двохповерхових будинках спальні приміщення чістіше усього розміщувались на другому поверсі. Кладові та господарчі приміщення займали цокольний поверх та мали безпосередній зв’язок із ділянкою. Так виникло найпростіше ЗОНУВАННЯ сільського будинку (мал. 2).

Великий вплив на об’ємно-планіровче рішення мали особливості клімату та наявність місцевих будівельних матеріалів. У Північних районах головною задачею був захист від низьких температур та снігових заносів. Через це склався характерний тип компактного будинку-комплексу, як будинок Єлізарова в Кіжах. Рублений будинок з колоди великого діаметру та довжини мав високу тепломісткість. Нахилені, частіше асиметричні скати покрівель вдало протистояли сніговій та вітровій навантаженям. Усі приміщення були розташовані під однією кровлею, що давало можливість, не виходячи на вулицю, під час будь-якої погоди виконувати усі господарчі процеси. Мінімальні розміри вікон та дверей, мала висота приміщень забезпечувала мінімум теплозатрат. Для запобігу заносів будинок був піднят на високий підклед (мал. 4).

В південних районах вимагалось захистити приміщення від перегріву влітку, осбливо в екстрімальних умовах напівпустинного клімату. Народні будівники хорошо знали про акумулюючі якості таких матеріалів, як природній камень, цегла-сирець, глина. Масивні кам’яні або глинобитні стіни кавказьких та середньоазіатських будинків збирали лишки сонячного тепла вдень, а вночі поступово віддавали йього в приміщення.

Традиційний узбекський будинок – замкнутий прямокутник із зовсім глухою вуличною стіною та відкритим подвір’ям всередині. Замкнутість об’єму пояснювалась необхідністю захисту від агресивного впливу оточюючого середовища. Літні орієнтувалися на північ та захищались критими лоджіями – АЙВАНАМИ; зимні звичайно розміщувались на другому поверсі та орієнтувались на південь для обогріву в холодний час. Внутрішній дворик був центром життя будинку. Звичайно в ньому розташовувся невеликий басейн, який зволожував повітря. Вплив природних факторів в цьому типі будинку тісно переплітався із соціальними, так як подібне рішення відповідало замкнутому укладу родини із авторитарними внутріродинними стосунками. (мал. 4)

Планіровчі засоби розміщення основних приміщень кругом внутрішнього дворику характерен для всіх районів з м’яким теплим кліматом. Достатньо вспам’ятати перистильні подвір’я древньої Греції, італійський атриумний домус, складні структури римських пригородних віл (мал. 5).

Вже в середині віку в більшості європейських країн склалися традиційні типи сельських жилищ, які виявились найбільш стійкими елементами житлового середовища з ХІІ ст. (мал. 6). В ХV-XVI ст. трудомісцьке будівництво із природнього каменя було вижите цегельною кладкою. Широкого розповсюдження набули фахверкові конструкції (дерев’яний каркас із заповненням). В районах, багатих лісом, господували рублені дерев’яні конструкції. Поруч із рядовою забудовою, характерною для поселкового будівництва, розвивався тип будинку-усадьби, дотого ж в об’ємно-просторовому будівництві дворянської та сілянської усадьоб було багато спільного (мал. 7).

Традиційною формою сільського будинку в північній та середній Європі став компактний об’єм з високою двоскатною покрівлею, із живописним пластичним сілуетом, збагаченим камінними та пічними трубами, з міцними площами стін, прорізаних редкими вікнами. Взагалі житло минулого мало ярко виражену територіальну приналежність. В сучасному будівництві регіональні признаки значно знівеліровані в зв’язку з розвитком будівельної техніки та інженерного обладнання. Таким чином, атриумні будинки, які виникли на Півдні, зараз будуються в Англії, Скандинавії, Канаді та ін. Північних країнах. Проте виключно виросло значення “соціального заказу” при проектуванні житла.

В нашій країні розвиток архітектури малоповерхового житла сьогодні визначається вимогами Державної політики. Однією з важливіших установ програми перебудови в галузі малоповерхового житла є створення умов для ведіння приусадебного господарства та поширення будівництва індивідуальних житлових будинків. Існуючою задачею при цьому є зберігання та розвиток всіх тих принципів побудови народного житла, котрі в наших умовах зберігають свою коштовність.

4. ТИПИ МАЛОПОВЕРХОВИХ ЖИТЛОВИХ БУДИНКІВ.

Системний підхід до процесу проектування та необхідність ознайомлення із ПРИНЦИПАМИ КЛАСИФІКАЦІЇ, прийнятими в сучасній типології, вимогають визначення міста одноквартирного будинку в загальній структурі малоповерхового житла.

По ЗАСОБУ ПРОЖИВАННЯ всі житлові будинки поділяються на БУДИНКИ ДЛЯ ПОСТІЙНОГО та ТИМЧАСОВОГО ПРОЖИВАННЯ. В даному курсі нас цікавить лише перша категорія, інакше названа КВАРТИРНІ БУДИНКИ.

Квартирні будинки, в свою чергу, підрозділяються на ряд типів, відрізнених по ОБ’ЄМНО-ПЛАНІРОВЧІЙ СТРУКТУРІ. Це поняття багатозначне, до нього входять: поверховість, кількість квартир, протяжність, засіб групування квартир, характер зв’язку із ділянкою, рішення внутрішнього простору та ін. В даному випадку нас цікавить кількість квартир, засіб їх групування та зв’язок із ділянкою. По цим ознакам можна відокремити БАГАТОКВАРТИРНІ та ОДНОКВАРТИРНІ будинки. Багатоквартирні будинки мають загальні вертикальні або горізонтальні комунікації (сходи, галереї, коридори), навколо яких групуються квартири. Одноквартирні будинки мають вихід прямо на ділянку. Проміжутні положення займають БЛОКІРОВАНІ будинки, в яких декілька квартир об’єднані до одного блоку, маючи із кожної квартири безпосередній вихід на ділянку. Саме завдяки цьому загальному признаку, дуже важливому для сільського будинку, одноквартирний та блокірований будинки об’єднані до одної групи, існуючій ніби первинною ланкою в системі житла.

В перспективній структурі сільського житлового будівництва ці типи будинків рекомендуються як основні. Причому в індивідуальному будівництві, яке к 1983 р. складало 80% всього об’єму сільського житлового будівництва перевага надається одноквартирним будинкам, а в державному – блокірованим як більш економним.

В нашій країні в співвідношені із планами капітального будівництва на кожний конкретний період часу складається НОМЕНКЛАТУРА (перелік будь-яких об’єктів, класифіцованих по загальним основам) типів житлових будинків. Наданий в ній набір будинків повинен задовольняти споживанням всіх груп родин по всіх районах нашої країни, тобто зокрема перелічених ознак, враховуючи також КІЛЬКІСТЬ ЧЛЕНІВ РОДИНИ та РЕГІОНАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ. Легко уявити, яку огромну кількість типів вмикає подібна номенклатура!

Для учбового проектування ми обераємо більш характерні типи. Застосовно до одноквартирних та блокірованих будинків укладена учбова номенклатура, яка може послужити студентам орієнтиром на стадії вибору типу будинку (мал. 8). Для зберігання єдиного рівня складності пропонується для розробки будинку із більшими квартирами (трьох-, шостикімнатними). Відокремлюються три характерні варіанта об’ємно- планіровчих рішень, рекомендованих на основі вимог територіальної групировки:

1. Житловий будинок для середньої полоси.

2. Житловий будинок-комплекс для північних районів.

3. Житловий будинок для Півдня (можливо із використанням сонячної енергії).

ЛЕКЦІЯ 2.

ФУНКЦІОНАЛЬНО-ПЛАНІРОВЧА ОРГАНІЗАЦІЯ ОДНОКВАРТИРНОГО ЖИТЛОВОГО БУДИНКУ.

1. РОЗМІЩЕННЯ ОДНОКВАРТИРНОГО БУДИНКУ В СТРУКТУРІ СЕЛИЩА.

Кожний житловий будинок є елементом будь-якої мвстобудівної структури (квартала, вулиці, групи будинків, селища). Взаєзв’язок різноманітних елементів цієї структури фіксується ГЕНПЛАНОМ. Сільські типи житла формувалися історично в залежності від характеру розселення. В районах із традиційним хуторським господарством склався замкнутий тип УСАДІБНОГО БУДИНКУ із великою кількістю подвірних побудов навколо внутрішнього подвір’я (мал. 7). В селах та селищах сілянські будинки розташовувались лінійно впродовж вулиці, із більшими розривами. Таке розташування ускладнює інженерний благоустрій сільських населених міст через розтягнення комунікацій на малу плотність забудови.

Один із засобів підвищення економності забудови одноквартирними будинками – об’єднання їх в блоки із 4-6 квартир (при блокіровці більш 8 квартир значного економічного ефекту не виявилось). В забудові селища блокіровані будинки можуть розташовуватись ЛІНІЙНО (впродовж вулиці), ПЕРИМЕТРАЛЬНО (по кордонах кварталу чи мікрорайону), ПЕРПЕНДИКУЛЯРНО вулиці чи місному проїзду – рядкова забудова (мал. 9).

Існують різноманітні засоби блокіровки окремих будинків: рядкова, двохрядкова, крістова, терасна та ін. (мал. 10). На перших етапах вивчення житла бажано користуватися засобами простішої рядкової блокіровки.

Застосування блокірованих будинків характерно для більшості європейських країн. В вітчизняній практиці цей тип житлового будинку не зазнав ще відповідного розвитку, не дивлячись на явні переваги.

2. ПРИУСАДІБНА ДІЛЯНКА ТА ПОБУДОВИ ПОДВІР’Я.

Розміри та планіровка ділянки визначається об’ємом особистого підсібного господарства. Розвинуте господарство передбачає утримання крупного та дрібного домашнього скота, птиці, садка, города. При скороченому господарстві передбачається тільки утримання домашнього птаха, садка та города. В деяких випадках ділянка може призначатися лише для садоводства та відпочинку.

По діючим в існуючий час рекомендаціям (10), (8), (5), ПЛОЩА ДІЛЯНКИ при розвинутому господарстві повинна складати 1000-1200 м²; при скороченому – 600-800 м²; ділянка для садівництва може бути зменшеною до 400 м². Вся територія ділянки розподіляється на 3 основні зони: господарчу із подвірними побудовами, гаражом та із вимощенним подвір’ям; садково-городну зону власного будинку із містом відпочинку. До будинку, гаражу подвірними побудовами повинен бути організован під’їзд. Під’їзд до будинку та гаражу завжди влаштовується із головної вулиці. При великому розмірі ділянки, крім під’їзду з вулиці, влаштовується спеціальний господарчий під’їзд із протилежного боку ділянки (так званий “скотопрогін”). Він існує для проходу скота, підвозу кормів та палива. Поруч з ним, в зоні господарчого подвір’я знаходиться огороджена площадка для випаса молодняка. На мал. 11 показані варіанти рішення генплану усадібного будинку при різноманітних засобах під’їздів та зв’язку із господарчими побудовами.

Ділянки при блокірованих будинках (в силу обмеження ширини фронту будинку) звичайно мають витягнуті пропорції. Рішення генплану в цьому випадку ускладнено необхідністю організації сквозного проходу через і без того вузьку ділянку, особливо при двох під’їздах (мал. 12). Через це в блакірованих будинках рекомендується проектувати невеличкі ділянки із одним під’їздом з головної вулиці та мінімальним набором надвірних побудов.

Надвірні побудови звичайно групуються в один господарчий блок. До нього входять: приміщення для домашнього скота та птаха; кладові для палива, кормів, сільськогосподарчої продукції; гараж; різноманітні навіси та відкриті простори. Господарчі побулови звичайно возводяться в відповідності із місними будівельними традиціями та звичаями і в різних районах значно відрізняються по розмірам та складу. В наш час розроблені типові побудови господарчих блоків із МАКСИМАЛЬНИМ, СЕРЕДНІМ та МІНІМАЛЬНИМ СКЛАДОМ приміщень (мал 13).

Господарчі блоки максимального складу призначені для усадібного будинку із розвинутим підсібним господарством. До нього передбачається самостійний під’їзд. Враховуючи тенденцію до розвитку нових форм ведення сільського господарства (в тому числі “родинні ферми”), подібний тип господарства може стати ведучим в сільській місцевості. Для блокірованих будинків переважне проектування господарчих блоків середнього та мінімального складу. Якщо ділянка призначена лише для садівництва, при будинку розташовують лише гараж, кладову, склад палива та інвентаря.

В відповідності із прийнятими типами будинків можна відокремити 2 основні засоби зв’язку господарчих побудов із будинком:

1. Розміщення господарчого блоку окремо від будинку, по нормам не ближче 15 м. Цей засіб характерен для середньої полоси та південних районів. В цьому випадку раціонально проектування господарчого блоку розвинутого складу. Гараж звичайно розташовують поруч з будинком із під’їздом з головної вулиці.

2. Безпосереднє примикання господарчого блоку до будинку в районі господарчого входу. Прототипи такого об’єднання ми бачимо в русійських будинках-комплексах (мал. 4), де із сіней хід веде прямо до критого подвір’я із прирубом для скота із сіновалом. При примиканні до будинку господарчого блоку розвинутого складу повинна биту забеспечена ізоляція житлових та господарчих приміщень. Таке рішення характерне для житла північних районів.

ОРІЄНТАЦІЯ визначається вимогаючою подовженістю інсоляції окремих приміщень. Основні житлові приміщення повинні мати подовженість інсоляції не менш 3 годин. Одночасно не бажано орієнтувати ці приміщення (особливо спальні) на південно-західну та західну сторони горизонту. Для кухні, санвузлів, господарчих приміщень переважна північна орієнтація.

3. НОРМУВАННЯ ЖИТЛОВОГО ОСЕРЕДКА.

Існуючі нормативи на проектування житла (СНиП ІІ-Л., 1.71) введені в дію в 1971 р. Нормування зосноване на існуючій системі розподілу житлової площі та можливості розставлення стандартного обладнання та меблі. Зпочатку не було практичної різниці між нормуванням міської та сільської квартири. Але в 1978 р. були введені зміни та доповнення до СНиП ІІ-Л., 1-71 для сільських індивідуальних забудов, майже на 20% підвищуючи верхній рівень житлової площі квартир, в 1983 р. – нові норми проектування сільських будинків для державного будівництва: Була збільшена кількість господарчих побудов на ділянці, в квартирі введені приміщення для господарчих робіт (домашня майстерня) та пральня; дозволено прибудовувати до будинку (але не до житлових приміщень) гараж.

Параметри основних приміщень та обладнання житлового осередку регламентується “Нормами планіровчих елементів житлових та суспільних будинків”, введеними в дію в 1975 та 1978 рр. (8).

Характер використання приміщень та розташування обладнання і меблі диктується рівнем забеспеченості житловою площею. В умовах існуючої забеспеченості житловою площею (9,0 м² на людину) заселення виконується таким чином, що спальні міста розміщуються во всіх кімнатах, що, звичайно, недостатньо комфортно. Враховуючи учбовий характер проекту, програма складена по перспективним нормам забеспеченості житловою площею (11-12 м² на людину). Це дає можливість звільнити одну кімнату від спальних місць, обернувши її в “кімнату денного перебування”.

Склад та площі приміщень житлового будинку на одну родину.

Назва приміщень	Площі приміщень квартир (м²)
Назва приміщень	2 кімн	3 кімн	4 кімн	5 кімн	6 кімн
Загальна кімната 1 спальня 2 спальня 3 спальня 4 спальня 5 спальня	18 14 - - - -	19 14 10 - - -	20 14 10 10 - -	22 14 12 10 10 -	24 14 12 10 10 10
Мінімальна житлова площа квартир	32	43	54	68	88
Кухня-їдальня Кладові та шафи Передня та коридори Майстерня Шафа для сушки Холодна кладова	8 2,5 8-10 6 0,4 4	10 3 10-12 6 0,6 6	12 3 11-13 8 0,6 6	12 3,5 12-14 8 1 8	14 3,5 13-15 10 1 8
Санітарні вузли в співвідношенні із розтановкою обладнвння
Підсібна площа	33	38	43	44	47
Загальна площа (верхня межа)	65	81	97	112	127

Примітки:

1. Для квартир в двох рівнях припускається збільшення загальної площі на 2 м².

2. Холодні кладові та тераси не включаються в загальну площу квартири.

3. В північних та південних районах припускається збільшення площі кімнат чи підсібних приміщень.

Сума всіх житлових приміщень складає ЖИТЛОВУ ПЛОЩУ будинку; площа передньої, коридорів, кухні, санітарних вузлів, кладової – ПІДСІБНУ. Сума житлової та підсібної площі складає КОРИСНУ (загальну) площу житлового будинку. При порівнянні економічності різноманітних типів житлових будинків звичайно використовують ці показники.

4. ФУНКЦІОНАЛЬНЕ ЗОНУВАННЯ ЖИТЛОВОГО ЗОСЕРЕДКУ.

Під житловим зосередком розуміється комплекс планіровчих елементів, які служать для задоволення всіх індивідуальних та колективних потреб родини. В сільському житлі розуміння “житловий зосередок” вмикає особисто квартиру, приусадібну ділянку та господарчі надвірні побудови.

ФУНКЦІОНАЛЬНА СХЕМА є основою проектного рішення житлового зосередка. Вона складається на базі вивчення побутових процесів, проходячих в тих чи інших приміщеннях. Ці процеси (сон, особиста гігієна, приготування та прийом їжи, відпочинок, прання, прибирання) визначають характер рішення внутрішнього простору, режим експлуатації приміщень та їх взаємозв’язок. Приміщення, в котрих відбуваються спільні процеси, об’єднуються в ФУНКЦІОНАЛЬНІ ЗОНИ.

Функціональне зонування житлового будинку не є новим засобом. Воно характерне усім кращім зразкам народного житла. Принципи, по яким відбувається зонування, можуть мінятися. В наш час найбільш розповсюджене ДВОХЧАСОВЕ ЗОНУВАННЯ на ДЕННУ (загально-господарчу) та НІЧНУ (спальну) зони, яке ми і використаємо.

ДЕННА зона вмикає приміщення, які не потребують ізоляції та які використовуються усіма членами родини, частіше колективно. Це вхідна частина (тамбур, прихожа, веранді), загальна кімната, кухня, господарчі приміщення (холодна кладова, санвузел, пральня), комунікаційні простори, відкриті літні приміщення.

НІЧНА зона складається із приміщень, які використовуються, як правило, індивідуально та які вимогають ізоляції. Це спальні кімнати, санітарний вузел із ванною, шафи для зберігання одягу, білизни, взуття.

Приміщення денної зони розташовуються в першому, частково цокольному поверхах. На різницю від міських квартир сільський житловий будинок має 2 входи: головний, орієнтований на вулицю, та господарчий із своїм подвір’ям. Комунікаційним центром будинку є прихожа, в котру потрапляють через тамбур або засклянену веранду. Із прихожої повинен бути організован рух у трьох напрямках: до ЗАГАЛЬНОЇ КІМНАТИ (основний), до СПАЛЕНЬ та господарчих приміщень. Зв’язок із загальною кімнатою – безпосередній, домінуюче значення його повинно бути підкреслено планіровочними засобами (розміром пройому, його формою та фактурою, використанням трансформуємих елементів). Зв’язок із спальними кімнатами та кухнею – через коридори, в які виходять вспоміжні приміщення цих зон. Якщо до будинку примикає гараж, вхід в нього може бути організован через тамбур головного входу.

Центром господарчого життя будинку є КУХНЯ. Вона повинна мати безпосередній зв’язок із загальною кімнатою (через пройом або сервировочне вікно) та знаходитися з нею в одному рівні. На стикі кухні та загальної кімнати може відокремлюватись спеціальне приміщення їдальні. Одночасно кухня повинна бути зручно пов’язана із пральнею, санвузлом, майстернею та господарчим входом. Холодна кладова та спуск до підвала також повинні розташовуватися поблизу кухні, але поза теплого об’єма будинку.

Господарчий вхід в літній час може стати основним, тому що частина господарчо-побутових процесів переноситься влітку на ділянку. При господарчому вході слід запроектувати сушильну шафу із вентиляцією для робочого одягу та взуття.

СПАЛЬНА (НІЧНА) зона повинна пов’язуватися із прихожою комунікаційним коридором та розташовуватися в ізольованій частині будинку, орієнтованій на садок. Всі спальні кімнати повинні бути НЕПРОХІДНИМИ. В 4-5 кімнатних квартирах припускається влаштування допоміжного виходу із спальні в загальну кімнату. Шафи для зберігання білизни та сезонного одягу можуть розташовуватися в кожній кімнаті у вигляді вбудованих щаф або виноситися в гардеробну. При спальнях повинен знаходитися санітарний вузел із ванною. Приміщення спальної зони можуть розташовуватися як в першому, так і в другому поверхах. Використання показали, що розміщення всіх спальних кімнат на другому поверсі некомфортно для таких груп населення, як діти, особи літнього віку. Тому в великій квартирі хоча б одна спальня повинна бути в рівні першого поверха.

При розміщенні спалень на 2 поверсі сходи бажано розташовувати в прихожій, тому що по нормах усі кімнати в квартирі повинні бути непрохідними. Але в учбовому проекті припускається розташування в загальній кімнаті відкритих сходів на другий чи антресольний поверх. Подібні засоби широко зустрічаються в вітчизняній та світовій практиці. Це пов’язано з тим, що загальні приміщення – найбільш “відкрита частина” будинку, в котрій доцільне максимальне об’єднання просторів, використання різноманітних засобів трансформації та візуального збільшення внутрішнього простору. Ці сходи повинні розташовуватися поблизу від входу в загальну кімнату, щоб не заважати розстановці меблів та руху мешканців.

Просторовий розділ функціональних зон може здійснюватися як по горизонталі, так і по вертикалі. Припущена модель функціонального зонування (мал. 14) – не єдино можлива. Наприклад, в сільському будинку для мешканців Півночі доцільне використання схеми зонування по принципу “яранги” (із загальною залою в центрі). Але для розглядаємих регіонів та при наданому складі приміщень ця модель оптимальна. Її доцільність перевірена досвідом як вітчизняного, так і закордонного масового житлового будівництва останніх десятиріч.

ВИМОГИ ДО ОКРЕМИХ ГРУП ПРИМІЩЕНЬ

ВХІДНА ЧАСТИНА. Вхід в будинок влаштовується лише через тамбур або осклянену веранду. Розмір тамбура (120х120 см). двері тамбура відчиняються зовньо, за виключенням будинків Крайньої Півночі. В останніх вимогається подвійний тамбур, бажано із заворотом. Перед входом до будинку повинна бути площадка на 10 см нижче підлоги першого поверха. Відмітка землі – на 40-50 см нижче цього рівня.

ПРИХОЖА повинна мати периметр стін, достатній для розміщення дзеркала, міста для верхнього одягу, взуття (оптимально влаштована шафа). Ширина прихожої – не менш 1,4 м. Найбільш зручні наближені до квадрату пропорції. Бажане природнє освітлення прихожої, можливе освіщення другим світом. При розташуванні в прихожій сходів останню кращє проектувати відкритою без обгороджуючих стін.

ЖИТЛОВІ КІМНАТИ повинні бути не прохідними та мати природнє освітлення. Пропорції кімнати при освітлені їх з одного боку не повинні підвищувати двох квадратів для досягнення вимогаємої норми освітлення. ЗАГАЛЬНА КІМНАТА має параметри, які визначаються загальним об’ємно-планіровчим рішенням будинку. В зв’язку з цим висота її може бути збільшеною та навіть перемінною. В загальній кімнаті слід розмістити об’єднане місце, шафи для книг та посуду, місто для телевізора, крісла та диван для відпочинку. При розташуванні обладнання слід добиватися, щоб основні напрямки руху не перехрещувались.

СПАЛЬНІ КІМНАТИ можуть бути на одну чи дві людини. Мінімальна площа спальні на одну людину – 10 м²; максимальна (спальня батьків) – 14 м². Висота спалень 2,7 –2,8 м. При розташуванні спалень в мансардному поверсі висота стіни до скоса потолка повинна бути не менш 1,6 м. В кожній спальні, крім спальних та робочих місц, повинні бути передбачені вбудовані шафи глибиною 0,6 м.

КУХНЯ. Основною та найбільш розповсюдженою є кухня-їдальня. Площа її 8-14 м². Обладнання кухні вмикає кухонну пліту, мойку, холодильник, кухонний стіл (загальна протяжність фронту не менш 2,7 м), шафа та обіденне місце. При розміщенні обладнання впродовж однієї стіни ширина її повинна бути не менш 1,9 м; при розміщенні обладнання по двох протилежних сторонах – не менш 2,4 м. Якщо в будинку є спеціальне приміщення їдальні, то в кухні обіденне місце не влаштовується. Площа такої “робочої” кухні може бути змінена до 6-8 м².

САНІТАРНІ ВУЗЛИ. В проектах житлових будинків зустрічаються 3 типи санвузлів: СПОЛУЧЕНИЙ (ванна, унітаз та умивальник в одному приміщенні), ОКРЕМИЙ (ванна кімната із умивальником та окремо унітаз із умивальником), “ГОСТЕВИЙ” (унітаз із умивальником). В 1- 2-кімнатних квартирах може бути один окремий або сполучений санвузел; в 3- 4-кімнатних – один сполучений санвузел в спальній зоні та “гостевий” – при кухні. В 5- 6-кімнатних квартирах в спальній зоні санвузел проектується окремий, не вважаючи на існування “гостевого” санвузла при кухні. Розміри приміщень визначаються влаштуванням стандартного обладнання. В сільському будинку бажано забеспечити природнє освітлення та провітрювання санвузлів. В проекті слід відмітити міста розташування вертикальних стояків. Санвузли треба максимально блокувати з іншими приміщеннями, маючими санітарно технічне обладнання. При поверховому розташування санвузлів бажано розміщувати їх один під одним. Забороняється розміщувати санвузли над житловими кімнатами. Повинна бути забеспечена звукова ізоляція санвузлів від житлових кімнат (не менш ніж дві двері).

ПРАЛЬНЯ передбачається в 4- 5-кімнатних будинках та розташовується в районі кухні та господарчого входу. В пральні слід передбачити місце для пральної машини, ящик для брудної білизни, душевий піддон (90х90 см). Загальна площа пральні – близько 4 м².

КЛАДОВІ для продуктів – важливий елемент сільського будинку. Для зберігання сухих продуктів служать шафи в кухні. Для довгого зберігання продуктів підпідлога (висотою 1,4 м) та холодна кладова (площа 8-9 м²), обладнана полицюми.

МАЙСТЕРНЯ (кіната для господарчих занять) площа 6-8 м² повинна проектуватися поблизу від господарчого входу.

КОМУНІКАЦІЇ – коридори, внутрішні сходи, холи для об’єднання різноманітних зон. Ширина коридорів до житлових кімнат повинна бути не менш 1,1 м, до кухні та санвузлів – 0,85 м. При розташуванні вздовж коридору вбудованих шаф ширина його збільшується на 55-60 см. можливе влаштування антрисолів в коридорах. Висота коридору під антрисоллю не менш 2,1 м. ХОЛ – поширена частина коридору, бажано із природнім освітленням, котра може використовуватися для відпочинку. При розміщенні спалень на другому поверсі вхід до них бажано влаштовувати із холу.

ВНУТРІШНІ СХОДИ – важливий елемент одноквартирного будинку. Ширина її марша не менш 90 см; нахил від 1:2 до 1:1,5. Внутрішні сходи можуть бути одномаршевими, двохмаршевими, із забіжними сходами. Сходи малоповерхового будинку недоцільно огорожувати глухими стінами. Найбільш ефектно з точки зору організації внутрішнього простору вільне розміщення відкритих сходів у прихожій та холі. О варінті використання сходів в загальній кімнаті розповідалось вище.

ЛЕКЦІЯ 3.

ОБ’ЄМНО-ПРОСТОРОВА ОРГАНІЗАЦІЯ ЖИТЛОВОГО БУДИНКУ НА ОДНУ РОДИНУ.

1. РОЗВИТОК РОЗУМІННЯ “ЖИТЛОВИЙ ПРОСТІР”

У СУЧАСНІЙ АРХІТЕКТУРІ.

На межі ХІХ та ХХ ст. традиційно складені типи житла вже не задовольняли потреб збільшеного населення. Навіть забеспечені слої суспільства не задовольнялися псевдокласичним ідеалом будинку – палацу із симетричною побудовою анфіладних просторів. Функціональні потреби більшої зручності зливалися із соціальними та філософськими – зробити житло більш “природнім”, повернути людину до життя у природньому оточені. Не дивовижно, що багато житлових будинків, які будувалися в той час в Росії та ОША, Германії та Франції, Голандії та Австрії, стали вехами в історії світової архітектури.

Новий підхід до внутрішньої організації житлового простору ми бачимо вже в особняках стилю “модерн”, які широко будувалися у Москві на початку століття: асиметричність композиції, вільне розташування приміщень, їх більш тісний просторовий взаємозв’язок. В особняку Рябушинського (зараз будинок-музей О.М. Горького), наприклад, динамічно вирішені відкриті парадні сходи служать композиційним центром будинку, немов “збирая” решту приміщень.

Америконський архітектор Ф.Л. Райт у серії житлових особняків, побудованих у Чікаго у 1898-1908 рр. (так звані “будинки прерій”), втілив принципи “органічної архітектури”, тісно пов’язаної із оточенням природи. У побудованому вже 1936 р. видатному “Будинку над водоспадом” білі горизонтальні пояси залізобетонних перекрить підкреслюють горизонтальність ізломів скал та ліній водозбору; гранітне основання переклікається із площинами гранітних стін та вертикального об’єму. Внутрішній простір ніде не замкнут, крізь легке остіклення він проходить на відкриті балкони (мал. 16). ПІДХІД ДО ЖИТЛОВОГО БУДИНКУ ЯК ДО ЄДИНОЇ ПРОСТОРОВОЇ СИСТЕМИ СТАВ ВЕДУЧИМ У СУЧАСНІЙ АРХІТЕКТУРІ.

Тенденція до максимального об’єднання житлових просторів знайшла своє крайнє втілення в концепції “універсального житлового простору” іншого великого архітектора першої половини нашого століття – Людвіга Міс ван дер Рое. У приміських будинках, побудованих у 50-ті рр. по проекту Міса ван дер Рое та його учня Ф. Джонсона (будинок Фернсуорт, Скляний будинок), матеріальність побудови повністю зникає. Всередині легкого повністю оскляненого павільйону відокремлюється лише сантехнічний блок (мал. 17). Спальні місця відокремлюються від решти приміщень меблею. Згідно із задумом авторів, подібний будинок повинен розчинятись в оточуючому середовищі. Але такі рішення у чистому вигляді не отримали подальшого розвитку.

Видатний зразок скульптурного рішення житлового будинку із внутрішнім простором, який розвивається по вертикалі, - приватний будинок архітектора К. Мельникова у Москві, побудований у 1929 р. Зовнішній простір будинку формується символичним перехрестям двох циліндрів. Приміщення 2 та 3 поверхів (гостина та майстерня) з складними криволінійними обрисами стін, системою антрисолів та переходи з одного рівня на інший складають живописний внутрішній простір для родини, немов обгорожуючи її від напруженого життя сучасного міста (мал. 18).

Во всіх цих будинках широко використовуються останні досягнення будівельної техніки та інженерного обладнання. Металеві та залізобетонні конструкції надавали можливості складати сміливі консолі та великі навіси, підіймати будинок над землею на тонких опорах; великі дзеркальні скляні пройоми руйнували зовнішні стіни та ін. Так нова технологія перетворювалася в нову естетику.

Але ми досі, в основному, розмовляли про унікальні будинки, які будувались для відокремленого кола забеспечених замовників. В той же час, починаючи з 20 рр. нашого століття, як радянські, так і передові західно-європейські архітектори активно розробляли принципи побудови масового житла, житла для робітників, для малозабеспечених наслоїв населення.

В роки першої п’ятирічки проектуванням нових соцміст займалися І. Голо-сов, брати Весніни, І. Леонідов та багато інших крупних радянських архітекторів. Поруч із багатокількісними пропозиціями по новим формам організації побуту (будинку-комуни та ін.) будувались малоповерхові будинки традиційного типу. Велику зацікавленість досі надають малоповерхові будинки досвідно-показного селища “Сокіл” в Москві (архітектор М.В. Морковников).

Архітектурно-просторова концепція формування нового житла розроблялась в Будкомі під керівництвом М.Я. Гінзбурга на прикінці 20-х рр.

Запропонований цією групою принцип невеликої економічної квартири із успіхом використовувався як в багатоповерхових так і в малоповерхових будинках. Об’єктивна необхідність утворення такого типу житла підтверджується аналогичними дослідженями в інших країнах. Це відомі роботи Ле Корбюзьє (будинок-мінімум, будинок Сітроен, будинок ІNO та багато ін.), селища для робітників В. Гропіуса та П. Ауда, різноманітні варіанти житлових будинків на виставці в Штудгарті та багато інших.

Для масових житлових будинків того часу характерне використання простих геометричних форм, аскетизм та лаконічність об’ємів, відсутність деталей та прикрас. Послідовне використання залізобетону дозволило відокремити несучі та огороджуючі функції стіни, вільно вирішувати внутрішню планіровку, необмежано примінювати сплошні “лінточні” осклянення.

Основою побудови житлового зосередку стало чітке зонування приміщень. Наприклад, в зосередку на 1-му поверсі розміщується загальна кімната та кухня, на 2-му – невеличкі спальні та санвузли (мал. 19). В житлових кімнатах Ле Корбюзьє найбільш поширена трьохрівнева побудова: рівень землі – газон, вхідна частина, сходи вгору, стоянка для машини; 2-ий поверх – загальна кімната, кухня; 3-ій (антресольний) поверх - спальні та санвузли.

Закликаяючи до економії площі житлового будинку, архітектори того часу враховували необхідність утворення певного психологічного комфорту для мешканців. Для задоволення “просторового голоду” було запропоновано зменшувати висоту вспоміжних приміщень до 2,20-2,25 та за рахунок цього зменшення звеличувати висоту головного житлового приміщення до 4-5 м. Спальні при цьому часто розташовувалися на антрисольному поверсі. Інтер’єр двохсвітної загальної кімнати був збагачен відкритими сходами, рівнем антресолів. Перехід від низьких приміщень до високих, різноманітність точок зору з антрисолі на нижче розташовані приміщення та через лінточні вікна на вулицю – все це складало у мешканців невеликої квартири відчуття простору.

Дотепний принцип компоновки таких різнорівневих квартир був запропонован М.Я. Гінзбургом в будинку на Новінському бульварі в Москві. Різноманітні варіанти рішень двосвітових просторів із виходячими в них антрисольними рівнями можна побачити в проектах малоповерхових житлових будинках Ле Корбюзьє, побудованих в 20-30-х рр.

В цей саме час були видвинуті пропозиції про розробку системи стандартизації елементів обладнання для малогабаритних житлових зосередків. Пропонувалось врахувати досвід вагоно- та автомобілебудівництва в цій галузі. Згадаємо лозунг Ле Корбюзьє “Будинок – машина для житла!”. Подальші пошуки в галузі багатоповерхового житла були зупинені другою світовою війною.

^Х_Х^Х

В наш час архітектура малоповерхового житла активно розвивається і в нашій країні і за кордоном. В багатьох розвинутих капіталістичних країнах індивідуальні будинки досі вважаються оптимальною формою житла (ОША, Японія). Не маючи можливості повністю розкрити цю обширну тему, відмітемо лише, що в зв’язку із зміною стілистичного напрямку архітектури в 60-70-ті рр. (критика “інтернаціонального стилю”, тенденція до використання історичного наслідку та зберіганню в спадщини розвитку житлового середовища) політра композиційних можливостей архітектора значно поширилась.

Малоповерхові будинки втратили аскетизм архітектури 20-30-х рр., широко використовуються дрібні членіння об'ємів, франтони, еркери, скатні покрівлі, котрі відповідають традиційній забудові, складні форми внутрішнього простору із нішами, антрисолями, фонарями верхнього світу. Упровадження до структури будинків нових технологічних елементів (наприклад тих, які використовують сонячну енергію) збагатило їх об’ємне та просторове рішення.

Принципи побудови внутрішнього простору житлового зосередку, які розглянуті вище, застосовуються у всіх типах житлових квартир. Як вони реалізуються в сільському одноквартирному будинку показано в наступному розділі.

2. ВІТЧИЗНЯНИЙ ДОСВІД МАСОВОГО БУДІВНИЦТВА ОДНОКВАРТИРНИХ БУДИНКІВ.

Будівництво сільського житла в нашій країні до останнього часу відбувалось індивідуальними забудовами традиційними ручними методами із місцевих будівельних матеріалів – цегли, каменя, глини, деревини. Основними напрямками є будівництво по типовим проектам із індустріальних деталей заводського виготовлення. Типові проекти складаються центральними та зональними організаціями. К 1983 р. в країні діяло близько 1300 типових проектів 78 серій, різноманітних конструктивних рішень, технології виробництва, районам будівництва. Постійно відбуваються конкурсу на різноманітні типи сільських будинків, будуються експериментальні селища – еталони.

Серйозні роботи по переустрою сел, відродженю усадібної забудови на новій соціальній основі проводиться останнім часом. В Підмосков’ї, наприклад, робляться спроби організації житлово-будівельних кооперативів (в селищі Софіно Нарофомінського району, в селищах Кашино та Вельяміново). На Уралі (села Балтим, Патруши та ін.) розвивається сільське будівництво на базі виробів міських будинкобудівельних комбінатів. Широко використовуються гіпсобетон та арбаліт, які виробляються в регіоні. Експериментальне показне будівництво відбувається в Горківській області (село Запрудне); Красноярському краї (селища Синьоборськ та Ільїчово); Ростовській області; Саратовській області та ін.

Таким чином, в селищі Пушкінському останнім часом побудовано більш 20 повністю упорядкованих 1- 2-квартирних житлових будинків із різними варіантами квартир. Усі вони запроектовані по новим нормам для індивідуальних забудівників. При будинках маються ділянки площею до 1200 м²та надвірні побудови. Об’єднуючим для усіх будинків є використання сілікатного цегла, локанічність об’ємів, використання скатних покрівель, тактичне використання дерев’яних деталей на фасадах (вітрові дошки, налічники, навіси над кровлею).

Цікаве об’ємне та планіровче рішення групи усадібних спарених будинків в селищі “Ніва”. Генплан цього комплексу вирішен із використанням дубліруючої господарчої вулиці-скотопрогону. В спарених житлових будинках із арбаліта внутрішній простір організован в різних рівнях кругом двохмар-шових сходів. Відсутність господарчого виходу погіршує функціональний зв’язок житлового будинку із надвірними побудовами (мал. 20).

Блокіровані житлові будинки возводяться в значно меншій кількості. Лише в окремих районах почалось їх будівництво.

В наш час можна відокремити три основні напрямки в виробництві одноквартирних житлових будинків:

1. традиційне будівництво із місцевих матеріалів, цегли, каміння, деревини;

2. будівництво збірних будинків на основі деревини;

3. будівництво повнозбірних будинків на базі легких бетонів.

Для учбового проекту розгляденого рівня складності звичайно рекомендується використовувати мілкорозмірні елементи (цегла, деревина), які не вимогають складної будівельної техніки. Але спеціалісти гадають (12), що в майбутньому основна маса сільських будинків буде вироблятися індустріальними методами на основі повної збірності. Щоб зрозуміти, як тип конструкції та засіб виробніцтва впливають на об’ємно-планіровчу структуру будинку, коротко охарактеризуємо кожне з цих напрямків.

ЖИТЛОВІ БУДИНКИ ІЗ ЦЕГЛИ на обзорове майбутнє досі складали значну частину сільського будіництва. В них звичайно використовуються безкаркасні конструктивні схеми із продольними або поперічними несучими стінами. Остання схема найбільш характерна для блокірованих будинків. Крок поперічних стін дорівнюється 6,0 м; продольних – 3,0; 4,2; 6,0 м. Товщина зовнішніх стін із пустотілої цегли для середньої полоси дорівнює 51 см, внутрішніх – 25 см, відгородок – 10 см. для підвищення ступені індустриальності використовуються збірні залізобетонні пліти перекриття, віконні та дверні блоки заводського виробництва. Дахи проектуються із горищами, скатні, із дерев’яними стропілами. Внутрішні сходи дерев’яні. Для будівництва на Україні предназначені серії “12” та “16”. Приклади на малюнку 21 показують, що навіть при жорсткому нормуванні площ приміщень в цих проектах вдається досягнути цікавих об’ємно-планіровчих рішень.

В учбових проектах в цеглових будинках бажається використовувати дрібнорозмірні перекриття по дерев’яним або залізобетонним балкам. Дахи без горищ можуть використовуватися лише тоді, коли цього вимагає нестандартне рішення внутрішнього простору.

РУБЛЕНІ ДЕРЕВ’ЯНІ БУДИНКИ виникають від традиційної для середньої та північної полоси “зруленої” конструкції. Зрублені конструкції повинні мати замкнутий контур, тому що саме в цьому випадку забеспечується просторова жорсткість споруди. Тому дерев’яні конструкції в дуже значному ступені визначають архітектуру будинку: геометрично вірну форму плану, жорстко закріплені вугли, переважність площини стіна над пройомами. В сучасному будівництві використовуються не деревина, а брусья – лінейні елементи, яуі мають прямокутний переріз. Не бажано використовувати прольоти більш ніж 5-6 м, при товщині стіни 20 см. рублені будинки прочні, теплостійкі, але дорогі та трудомісткі. В типових та конкурсних проектах образне та об’ємно-планіровче рішення компактних масивних будинків із високими скатними покрівлями та прибудованим господарчим блоком часто викликає асоціації із північним будинком-комплексом (мал. 25).

СБОРНІ ЖИТЛОВІ БУДИНКИ НА ЗОСНОВІ ДЕРЕВИНИ займають ведуче положення в будинкобудівництві багатьох закордонних країн. В наш час найбільш поширене будівництво із дерев’яних панелей. ПАНЕЛЬ (повністю виготовлений на заводі елемент будинку) – це каркасний прямокутник, обшитий з двох боків будь-яким матеріалом із утеплінням всередині. Панель може бути розміром “на стіну” (шириною 300, 480 см) або на частину стіни (із модулем 120 см). найбільш ефективні клеєні панелі, обліцовані водостійкою фанерою із теплоізоляцією із деревинноволокняних або мінераловатних пліт.

Існує значне число ДСК, випускаючих різноманітні типи збірних дерев’яних будинків на базі серії “209”, “139” та ін. Однак зрівняно із масштабом індустрії повнозбірного будинкобудівництва на основі деревини за кордоном, у нас цей напрямок ще не набув достатнього поширення. Мало засвоєно виробництво будинків із об’ємних блоків, які виготовляються на заводському конвеєрі.

ПОВНОЗБІРНІ БУДИНКИ НА БАЗІ ЛЕГКИХ БЕТОНІВ в вітчизняній практиці вважаються найбільш перспективним напрямком виробництва сільських житлових будинків. Крупнопанельні та крупноблочні будинки виробляються на будинкобудівельних комбінатах (ББК), котрих в наш час в сільській місцевості ще не достатньо. Для того щоб компенсувати цю невистачу в багатьох районах проводяться спроби використовувати для будівництва сільських малоповерхових житлових будинків частину виробів міських ББК. Як зразок крупнопанельних сільських будинків можна надати серії “25” та “135” із стінами із легких бетонів. Припускається, що будинки цих серій будуть виробляти більш 200 заводів. Розробляються покращенні варіанти із серії.

Серйозна робота проводиться по покращенню естетичних якостей усіх типів будинків заводського виробництва, зв'язки архітектури цих будинків із історично укладеним обрисом сел і селищ, можливості використання традицій народного зодчества.

3. ВАРІНТИ ОБ’ЄМНО-ПЛАНІРОВЧИХ РІШЕНЬ ОДНОКВАРТИРНИХ БУДИНКІВ.

При розробці об’ємно-планіровчого рішення слід пам’ятати, що функціональна організація тісно пов’язана із рішенням композиційно-художніх задач та часто коректується останніми. Головними параметрами, котрі характеризують об’ємно-планіровче рішення є засоб організації внутрішнього простору та формування об’єму, місто в загальній структурі забудови, поверховість.

Деякі характерні риси будинку визначаються вже на стадії ПЕРЕДПРОЕКТНОГО АНАЛІЗУ, коли студент задається певною МОДЕЛЛЮ майбутньої соціально-побутової організації житла: регіоном будівництва та відповідним образом життя, формами ведення приусадібного господарства, чисельністю родини. Ця модель багато в чому визначає напрямки композиційних пошуків. Так, при проектуванні північного будинку доцільно звернутися до різноманітних варіантів компактних планіровчих схем, котрі об’єднують житло та господарчі приміщення; будинку для південних районів – до рішень з розчліненним об’ємом та внутрішнім подвір’ям. Обраний регіон будівництва багато в чому визначає конструктивне рішення та матеріали. Зрозуміло, що в районах, багатих лісом, раціональне використання конструкції з деревини – місцеві будівельні матеріали на основі гліни , котрі не вимогають кваліфікованої робочої сили.

РІШЕННЯ ВНУТРІШНЬОГО ПРОСТОРУ. Основна композіційна задача, яка визначає МЕТОДИ ПРОЕКТУВАННЯ, аналіз відчизняного та закордонного досвіду дозволяє відокремити два основні засоби такої організації: 1)традиційне проектування замкнутих просторів по заданій функціональній схемі; 2) створення єдиного житлового простору, в якому функціональні зони схеми відокремлюються обладнанням або будь-якими іншими засобами. В першому випадку будинк має мілкоосередкову структуру, кожне ізольоване приміщення призначається для будь-якого визначеного процесу. Окремі приміщення можуть збільшуватися або зменшуватися в залежності від вимог програми. У другому випадку внутрішній простір будинку являє собою єдиний механізм, в якому зміни деталей ведуть до зміни цілого ці два засоби на практиці частіше об’єднуються: суспільні приміщення вирішуються як єдиний простір, а спальні та господарчі – у вигляді мілкоосередкових структур.

Домінуючим принципом проектування є ВИЯВЛЕННЯ ГОЛОВНОГО ПРОСТОРУ різноманітними планіровчими засобами та відображення його в побудові загального об’єму будинку. Головним простором житлового будинку є загальна кімната, до якої наближуються приміщення вхідної групи. У планіровці будинку вони звичайно займають центральне положення, яке частіше підкреслюється анфіладною побудовою, що складає КОМПОЗИЦІЙНУ ОСЬ: прихожа – хол – загальна кімната – відкриті зовнішні простори. Центральне положення загальної кімнати також підкреслюється збільшенням розміру вхідного пройому, застосування розсувних перегородок та ін. прийомів ТРАНСФОРМАЦІЇ та обєднання просторів (наприклад, головна кімната та хол, головна кімната та кухня). Створення з загальної кімнати зорової перпективи на багато влаштований простір внутрішнього подві’ря, терасу складає психологічне відчуття простору.

Росповсюджен захід виявлення головного простору при допомозі ЗВЕЛИЧЕННЯ його висоти. Це звеличення може бути досягнено різноманітними засобами (мал. 28): частковим збільшенням одного об’єму, використанням скатних та покрівель без горищ, зменшенням висоти сусідніх допоміжніх приміщень, використанням рельєфу та ін. при покрівлях без горищ головний простір має змінну висоту. Бажано, щоб у підвищенний простір виходили антрисольні рівні верхнього поверху для збагачення пластичного рішення інтер’єрів.

КІЛЬКІСТЬ РІВНІВ у будинку визначається як поверховістю так і спільним розташуванням поверхів. При присутності рельєфу частіше використовують різницю рівнів в пів марша внутрішніх сходів. Така ж саме здвижка рівнів може виникнути при двосвітловій або півторасвітловій загальній кімнаті. Кількість поверхів в значній мірі визнача рівень компактності об’єму. Перехід з рівня на рівень виконується за допомогою внутрішніх сходів. Вона є важливим композиційним елементів, об’єднуючим обидва рівні.вертикальний простір сходів противоставиться горизонтальному просторові сходів або об’єднується з ним. При цьому об’єм поверхів може вирішуватися як самостійний елемент або вмикається до житлового простіру.

По ОБ’ЄМНОМУ РІШЕННЮ житловий будинок може бути КОМПАКТНИМ або складатися із ОКРЕМИХ ОБ’ЄМІВ. Для компактного рішення характерна цільність композиції, використання крупних форм покрить, ярко виражений сілует, що дуже важливо для сільського будинку. Компактні житлові будинки часто мають об’ємну, близьку до куба форму, яка осоціюється з традиційними типами житла. Приєднання до об’єму будинка господарчих побудівель збільшує відчуття монументальності композиції.

У другому випадку планіровче рішення робиться більш вільним, виникають вспоміжні комунікації, значно більше розвинута система зовнішніх просторів. Зовнішні форми більш дрібні, виникає можливість виявлення окремих приміщень у об’ємів. Композиційне рішення дуже часто носе характер розробки та виявлення простору. Ще більше ускладнюється об’ємне рішення у блокірованих будинках. З’являється можливість виявити рітмічну побудову композиції при допомозі здвижків, півторення виступаючмих об’ємів та ін.

Важливою задачею проекту є об’єднання усіх елементів сільської усадьби (саме до будинку, господарчих побудівель ділянки) у СТИЛІСТИЧНО-ЦІЛЬНУ КОМПОЗИЦІЮ.

Дата добавления: 2018-02-28; просмотров: 636; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

Мы поможем в написании ваших работ!