Української академії друкарства

Міністерство освіти і науки України

Львівський поліграфічний коледж

Української академії друкарства

Кафедра видавнича справа та редагування

Індивідуальне завдання з дисципліни

«Загальне редагування»

На тему:

«Редакторська діяльність Михайла Павлика»

Виконав студент II курсу

26а групи

Приступа Арсен Андрійович

Львів - 2013

План:

1. «Вступ в доросле життя»

2. Павлик-редактор. Його просвітницька діяльність.

3. Висновок

1. Михайло Павлик народився у небагатій сім'ї землеробів і ткачів у с. Монастирське. Місцевість та, що називалася Гирівкою, — нині околиця районного центра Косів Івано-Франківської області. У рідному селі Михайла Павлика, як і в навколишніх, жив дух опришківства. Із вуст в уста передавалися пісні про Олексу Довбуша. Винятковий вплив на виховання Михайла та його сестри Анни мала мати Марія. Від неї син успадкував кращі риси — лагідність, делікатність, доброту.

Закінчивши Косівську школу, М. Павлик складає іспит за четвертий клас і їде вчитися до Снятина. Продовжує навчання у Коломийській гімназії. По її закінченні вступає до Львівської академічної гімназії, а в 1874р. стає студентом філософського факультету університету.

Навчаючись, він поринає у суспільно-громадське й культурне життя Львова. В середовищі студентів-українців активно виношувалися й обговорювалися ідеї національного визволення Галичини. М. Павлик з ентузіазмом долучився до роботи українофільських гуртків, встано-влюючи тісні контакти з І. Франком. Першою їхньою спільною роботою було редагування науково-літературного часопису «Друг» — органу демократичної молоді Західної України.

2. В журналі друкувалися статті й матеріали про становище українців Галичини, переклади найцікавіших творів зарубіжних письменників, звіти про діяльність студентських товариств, наукові розвідки. Головною метою своєї громадської діяльності в цей час Павлик вважав формування нової концепції вітчизняної літератури, поклика-ної нести просвіту в соціальні низи і виховувати в інтелігенції почуття обов'язку перед власним народом, здатність до самопожертви та безкорисливого служіння загальнолюдським цінностям.

З приходом до редакції «Друга» М. Павлика розпочинаються принципові реорганізації, боротьба за народну мову, проти «язичія». Внаслідок зусиль передової молоді на чолі з М. Павликом з весни 1876 року у «Друзі» остаточно перемагає й утверджується народна мова. Найсильнішим, звичайно, був критико-публіцистичний відділ, що тримався, по суті, на плечах М. Павлика та І. Франка.

М. Павлик був одним з перших редакторів в історії української газетно-журнальної періодики, видавцем, популяризатором наукових знань, художньо-мистецьких цінностей. Він відстоював реалізм у літературі, живу народну мову, наголошуючи на завданнях інтелігенції у літературно-публіцистичних працях «Лихі люди. Один листочок з життя», «Микола Васильович Гоголь», «Потреба етногра-фічно-статистичної роботи в Галичині».

На цьому, ранньому етапі життєдіяльності Павлик допомагає у пересилці заборонених цензурою видань, перекладає зарубіжних філософів, економістів, соціологів. Поліція і влада постійно переслідують його та сестру, а 18 червня 1877 року після тривалого нагляду з'явився привід заарештувати. В його помешканні було зроб-лено обшук, під час якого вилучили чимало літератури, зокрема твори Ю. Федьковича, «Енеїду» І. Котляревського, «Катерину» Т. Шевченка, «Сорочинський ярмарок» М. Гоголя, «Борислав. Картини з життя підгірського народу» І. Франка, статті М. Драгоманова, інші київські та лондонські видання.

Після заборони «Друга» М. Павлику довелося докласти чимало зусиль для виходу в світ «Громадського друга». Перший і другий номери часопису поліція конфіскувала, а М. Павлика як редактора було засуджено до шести місяців ув'язнення. На сторінках цього журналу М. Павлик виступає зі статтями, у яких закликав літературну молодь спрямовувати свій талант на захист народу.

Він перекладав твори І. Тургенєва, Г. Успенського, М. Салтикова-Щедріна, О. Толстого, М. Лєскова, О. Пушкіна, М. Лермонтова, А. Чехова, В. Короленка та ін. Чимало перекладав з європейських літератур, зокрема ті твори, що мали народознавчу основу, могли прислужитися відродженню української культури.

Довгий час М. Павлик брав активну участь у роботі секцій та комісій Наукового Товариства ім. Шевченка у Львові (НТШ), у виданні перек-ладних творів художньої та наукової літератури.

Продовжуючи традиції «Громадського друга», М. Павлик разом з І.Франком видавали «Дзвін» і «Молот», де 1878 р. опублікували першу частину повісті Павлика «Пропащий чоловік». Працював Павлик у багатьох виданнях, зокрема у львівській польськомовній газеті «Prаса», де видрукував гостропубліцистичні статті та огляди з питань політики, економіки, селянського життя тощо.

Перебуваючи з 1879 по 1881 р. у Швейцарії та на півдні Франції, М.Павлик, М. Драгоманов і С. Подолинський видавали журнал «Громада». Злободенними були дописи М. Павлика «Україна австрійська», «Новини з Австрійської України», його сестер Параски й Анни «От хто робить порядок меж людьми», «Мої і людські гріхи, а панська та попівська правда!».

Упродовж тривалого часу М. Павлик досліджував проблему українського культурницького поступу, зокрема збирав і узагальнював матеріали про роботу читалень, освітніх товариств і спілок, писав про назрілі питання освіти.

На шпальтах демократичних видань він підтримував багатьох письменників: Лесю Українку, П. Грабовського, Л. Мартовича, Ольгу Кобилянську, Наталію Кобринську, Євгенію Ярошинську.

Особливо предметний характер народознавчих зацікавлень проступає у стосунках М. Павлика з М. Драгомановим та І. Франком, у його ставленні та оцінках тих праць учених, що стосуються безпосередньо історико-краєзнавчого, фольклорно-етнографічного пластів соціаль-ного буття. Власне, М. Павлик став учнем Драгоманова і був речником його ідей до самої смерті.

Так, він підготував і видав (1899—1907 рр.) чотиритомне капітальне дослідження «Розвідки Михайла Драгоманова про українську народну словесність і письменство», кілька томів листування М. Драгоманова з передовими представниками науки, літератури, мистецтва, зокрема з І. Франком, М. Бучинським, Лесею Українкою та іншими, дослідження «Михайло Петрович Драгоманов (1841—1895). Його ювілей, смерть, автобіографія і опис творів» (1896), «Пам'яті Михайла Драгоманова», «Михайло Драгоманов як політик» (1911).

Чимало рецензій, відгуків написав М. Павлик на твори І. Франка, нерідко він аналізував його окремі виступи і публікації в періодиці. Значною і понині є бібліографічна праця Павлика «Спис творів Івана Франка за перше 25-ліття його літературної діяльності, 1874—1898. На пам'ять його ювілею 30. ІХ. 1898» (1898).

У дослідницькій фольклористично-етнографічній діяльності М. Павлика чільне місце посідають матеріали, присвячені становищу жінки у тогочасному суспільстві.

У статті «Неволя женщин», дослідженнях «Про жіночу долю», "Причинок до етнографії «любові», «В справі робітних людей і женщин у Галичині», «Дещо про рух русинок», "Товариство руських жінок на Буковині, «Ще із-за товариства руських жінок на Буковині», «Про емансіпацію жінки» та інших матеріалах дослідник обстоює потребу освіти жінок, створення умов для їх незалежності від чоловіків, рівності з ними у суспільному житті та діяльності. Він висуває й обґрунтовує тезу про забезпечення правової свободи і рівності жінок, створення умов для їх незалежності від чоловіків, рівності з ними у суспільному житті та діяльності, гарантування жінці свободи зборів, слова, совісті.

М. Павлику належить провідна роль у справі збирання, публікування, розповсюдження, збереження безцінних пам'яток української, загальнослов'янської та європейської культур. Завдячуючи саме йому, сьогоднішня українська і світова культури мають у своєму розпорядженні чимало із збереженої епістолярної спадщини видатних громадсько-культурних діячів: М. Драгоманова, О. Маковея, І. Франка, Лесі Українки, М. Бучинського, Т. Окуневського, С. Степняка-Кравчинського, Наталії Кобринської, Соломії Крушельницької, П. Карманського, Ф. Ржегоржа, І. Палівки, А. Крушельницького, Г. Грабовського, О. Нижанківського, М. Лисенка, В. Стефаника, Ольги Кобилянської, Л. Мартовича, М. Черемшини.

3. Михайло Павлик чудовий приклад поєднання редакторського професіоналізму та краси людських чеснот. Це редактор-патріот, редактор-гуманіст, редактор-просвітитель. Будучи всебічно розвиненим, Михайло Павлик використовував всі свої глибокі знання в розвитку редакторства як науки. Великою його заслугою є українізація українського редакторства. Він завжди залишався українцем, як в житті, так і на папері. Для мене Михайло Павлик – взірець редактора, патріота, Людини.

Інтернет-Джерела:

http://svit.ukrinform.ua

http://kosivlibrary.if.ua

http://www.ex.ua

http://librar.org.ua

Дата добавления: 2015-12-21; просмотров: 16; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

Мы поможем в написании ваших работ!