Німецька класична філософія
І.Кант (1724-1804 рр.) — родоначальник класичної німецької філософії, творець першої системи класичного німецького ідеалізму. Кант поєднував філософію з дослідженнями у галузі природничих наук.
«Зоряне небо наді мною і моральний закон в мені»— цими словами І.Кант виражає два основні напрямки і два основні джерела своєї філософії. Він прагнув дати філософське обґрунтування, з одного боку, законів природного процесу, а з іншого — людської гідності та соціальної рівності. У процесі розв'язання цих питань він піддав критиці стару матафізичну філософію.
Творчість Канта можна умовно поділити на два періоди:
1) докритичний (до 60-х рр. XVIII ст.), коли І. Кант виступає як стихійний матеріаліст,
який обґрунтовує ідею саморозвитку природи. Питання про можливості людського
пізнання Кант вирішує оптимістично. У до критичний період об’єктом дослідження
Канта стає питання виникнення планет Сонячної системи. Кант спирається на праці
Ньютона, Галілея, Кеплера, а також на основні принципи космології Декарта. Але
Кант не повторює ні Декарта, ні Ньютона ні в природонауковому, ні у
філософському плані. Космологічні ідеї Канта були оригінальними і є значним
внеском у розвиток космології і філософії.
На думку Канта, той простір, який нині займає Сонячна система, був заповнений
найдрібнішими частинками речовини, густина яких у просторі була неоднаковою.
|
|
Там, де концентрація частинок була більшою, у результаті дії сил тяжіння і
відштовхування виникали згустки речовини, які потім привели до виникнення
центрів майбутніх планет. При цьому дуже важливо підкреслити, що, з точки зору
Канта, майбутні планети виникають із частинок, яким з самого початку властивий
рух. Отже, Канту не було необхідності апелювати до ідеї першопоштовху, бога для
надання матерії руху, як ми бачимо це в Декарта, Ньютона.
2) критичний (з 70-х рр. XVIII ст.), коли Кант займається «критикою розуму» —
змінюються його погляди на можливості людського пізнання. В цей час він будує
свою систему агностицизму. Крім гносеологічної проблематики розглядає проблеми
релігії, етики, естетики. Свою «критичну філософію» І. Кант виклав у трактатах:
«Критика чистого розуму» (вчення про пізнання), «Критика практичного розуму»
(розкрито етичні погляди філософа), «Критика можливості судження» (вчення про
доцільність у природі, основи кантівської естетики).
Ми пізнаємо світ не таким, яким він є насправді, а таким, яким він перед нами являється. Нашому пізнанню доступні тільки феномени (тобто прояви сутності), а сама сутність — непізнавана («річ в собі»). Кант заперечував безмежні можливості людського розуму. Там, в «світі речей в собі», знаходяться Бог, Душа, Воля. І тому людина не в змозі розкрити всі таємниці людського буття — довести існування Бога, безсмертя душі та інше. Їй це недоступно. Людський розум може пізнати тільки «світ явищ», а «світ речей в собі», тобто світ сутностей, закритий для людського розуму.
|
|
Кант вважає, що наукове пізнання є нескінченим процесом, абсолютного знання ні про що не може бути. Наші знання накопичуються, але сутність речей залишається недосяжним горизонтом. Тому Кант виступає агностиком (від грец.
а-заперечення, gnosis — знання; недоступне пізнанню), оскільки заперечує пізнаваність сутності. Насправді, пізнаючи явище, ми пізнаємо в деякій мірі і сутність речей.
- 1 -
Г. Гегель (1770-1831 рр.) — німецький філософ-ідеаліст, представник німецької класичної філософії, творець ідеалістичної діалектики.
Основні праці Г.Гегеля: «Феноменологія духу», «Наука логіки», «Основи філософії права», «Енциклопедія філософських наук», «Філософія історії». Філософська системи Г.Гегеля уособлює вчення про природу та суспільство як форми існування «абсолютної ідеї».
В основі світу лежить ідеальне начало — «абсолютна ідея», основними рисами якої є активний і діяльний характер, постійний рух і розвиток. В процесі свого становлення «абсолютна ідея» породжує природу, життя людини та суспільство і культуру. Людська історія є найвищим етапом втілення «абсолютної ідеї». Мета існування «абсолютного духу» — пізнання самого себе. Зробити це він може за допомогою людської свідомості, мислення, філософії. Цю ціль «абсолютний дух» реалізує через діяльність людських поколінь на протязі всієї всесвітньої історії.
|
|
Гегель робив спроби створення грандіозної філософської системи. Філософська система Гегеля складається з трьох розділів:
1) логіка;
2) філософія природи;
3) філософія духу.
Абсолютна ідея, а саме вона є центральною категорією гегелівської філософії, пройшовши шлях розвитку в сфері логіки чи чистого мислення, відчужує себе, тобто, переходить у свою протилежність, і реалізується в природі. Таким чином, філософія природи - друга частина гегелівської філософської системи. Пройшовши шлях розвитку в природі, збагатившись у процесі цього розвитку, абсолютна ідея ніби перетворюється у вихідне положення на якісно вищому рівні, оскільки вона пройшла розвиток у сфері природи. Філософія духу - третя частина філософської системи німецького мислителя. Тут Гегель розглядає питання історії філософії, філософії історії, естетики, етики, антропології, психології.
|
|
Л.Фейєрбах (1804-1872 рр.) — філософ, який здійснив поворот до матеріалізму в німецькій класичній філософії після Канта і Гегеля. Основні положення філософії Фейєрбаха викладені у працях: «До критики філософії Гегеля», «Сутність християнства» і «Основні положення філософії майбутнього».
Цікава еволюція філософських ідей Л.Фейєрбаха, який починав з вивчення теології, потім став учнем Гегеля, викладав гегелівську філософію в університеті і, нарешті, прийшов до матеріалістичних поглядів на природу людини. Сам Фейєрбах про це так писав: «Моєю найпершою думкою був бог, другою — розум, третьою і останньою — людина».
Критикуючи Гегеля, Фейєрбах довів, що його абсолютна ідея — це не що інше, як людський розум, відірваний від людини і перетворений в щось надприроднє. Він вважає, що мислення не може існувати поза людиною і незалежно від неї, тому що воно нерозривно зв'язане з діяльністю людського мозку, з матеріальними процесами. Звідси, мислення не первинне, як доказував Гегель, а вторинне, похідне від матерії.
Нова філософія, яку пропонує створити Фейєрбах, повинна бути філософією людини, це антропологічна філософія, в ній Бог і теологія повністю розчиняються у вченні про людину.
Вважає, що філософія і релігія — протилежні за своєю суттю. В основі релігії лежить віра в догмати, в основі філософії — знання, прагнення розкрити суть речей. Тому своє завдання Фейєрбах вбачає в критиці релігії, пропонує аргументоване
- 2 -
розуміння причин виникнення релігії. Зокрема, він вважає, що незадоволення людини суперечностями, злом і несправедливістю, які існують в реальному світі, приводить до того, що в неї виникає думка про існування ідеального світу — Неба, де людська доброчесність завжди винагороджується і приносить щастя.
Фейєрбах стверджує, що релігія виникає тому, що людина починає приписувати свої кращі риси Богові і замість того, щоб любити іншу людину, вона починає любити Бога. Релігія є неістинною формою самосвідомості людини.
Антропологія ліквідує поняття Бога і ставить на його місце людину. Якщо релігія — це любов до Бога, то нова філософія пропагує любов до людини. Любов, як унікальне почуття зв'язку між людьми, утворює сутність антропології і перетворює її у нову релігію.
Людина розглядається ним, як природна істота, як вищий щабель природного саморозвитку: якраз через людину природа відчуває, сприймає, пізнає себе. Фейєрбах підкреслює біологічну природу людини. Почуття і свідомість людини є теж природними явищами. Тому він говорить про людину як щось незмінне, абсолютне, а не про конкретну історичну людину. У сферу досліджень Фейєрбаха не потрапляє ні дійсний світ людини, ні її реальні стосунки з іншими людьми, ні духовна, ні виробнича діяльність. Людина, в тлумаченні Фейєрбаха, виступає як позаісторична і позасуспільна істота. В цьому полягає суттєвий недолік філософії Фейєрбаха.
- 3 -
Дата добавления: 2015-12-16; просмотров: 14; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!