Основи правового статусу особи

Конституція

Поразка Японії у Другій світовій війні та її окупація війська­ми США були основною причиною, яка визначила докорінну лом­ку застарілих конституційних та адміністративних норм. Осно­вою післявоєнної перебудови суспільства стала Декларація, яку підписали глави урядів США, Великобританії, Китаю та Радянсь­кого Союзу в червні 1945 р. у Потсдамі.

У жовтні 1945 р. Прем’єр-міністр Японії Кіндзюро Сідехара сформував спеціальну комісію з вивчення питань конституцій­ної реформи і перед її учасниками поставив завдання – поєднати закладені в Конституції Японської Імперії прусські великодер­жавницькі принципи із вимогами демократизації суспільства. В лютому 1946 р. японський уряд надрукував цей проект, який вно­сив значні зміни до Конституції 1889 р. Однак цей законопроект не відповідав духу Потсдамської декларації, і Далекосхідна комі­сія відхилила його. А вже в березні уряд вніс на розгляд Парла­менту проект генерала Дугласа Макартура, який був розробле­ний в штабі американських окупаційних військ. Нова Конститу­ція була прийнята Парламентом у жовтні 1946 р., промульгована Імператором і надрукована 3 листопада 1946 р. Через шість місяців – 3 травня 1947 р. – вона набула чинності.

Структурно Конституція Японії складається з 11 глав і 103 статей, які послідовно регулюють: статус імператора; відмову від війни; права і обов’язки народу; діяльність Парламенту, Кабінету і судової влади; державні фінанси; місцеве самоврядування; про­цедуру зміни Конституції.

Нова Конституція відрізняється від Конституції Мейдзі з ба­гатьох важливих аспектів. Основними є:

– особа Імператора більше не визнається священною й існує лише як символ держави і об’єднує нації, а єдиним носієм дер­жавного суверенітету стає народ (ст. 1);

– при

нцип розподілу влади здійснюється на більш демокра­тичній основі. Імператор вже не володіє виконавчою владою. Він має право виконувати лише ті державні функції, котрі визначені в Конституції. Наприклад, він лише формально затверджує при­значення Прем’єр-міністра і головного судді Верховного суду (ст. 4). Парламент призначає Прем’єр-міністра, а головного суддю – Ка­бінет міністрів. Тільки із згоди Кабінету міністрів Імператор про­голошує від імені народу закони та договори, скликає сесії Пар­ламенту, присуджує нагороди (гл. 1);

– коло основних прав і свобод людини значно розширилося (гл. 3);

– Японія «відмовляється від війни як суверенного права нації, а також від загрози або застосування збройної сили як засобу ви­рішення міжнародних спорів» (ст. 9);

– ліквідуються всі аристократичні інститути (ст. 14). Колиш­ня Палата перів замінюється Палатою радників, члени якої оби­раються як представники свого народу;

– місцеве самоврядування здійснюється в широких масшта­бах (статті 92–95).

До особливостей Конституції 1947 р. можна віднести більш чітке закріплення трьох принципів: принципу народного сувере­нітету, принципу додержання основних прав і свобод громадян і принципу пацифізму.

Принцип народного суверенітету як основи державної влади в японському конституційному праві з’явився вперше і закріпле­ний в преамбулі та в ст.1 Конституції. Вищим органом державної влади і єдиним законодавчим органом є Парламент (ст. 41).

Конституція містить широкий перелік особистих, політичних і соціально-економічних прав і свобод громадян (статті 10–40).

Особливе значення має ст. 9 Конституції, в якій закладені по­ложення про відмову від війни і створення регулярних збройних сил. Включення до Конституції даної статті мало за мету запобіг­ти відродженню японського мілітаризму. З одного боку, вона є постійним об’єктом критики реакційних сил країни, а з іншого – виступає перешкодою для здійснення Японією своїх міжнарод­них зобов’язань, таких як участь Японії як члена ООН в комплектації міжнародних збройних сил, однак поки це компенсуєть­ся участю у миротворчих місіях (Камбоджа, Мозамбік, Руанда) і в рятувальних операціях. На сьогодні функцію збройних сил ви­конують японські сили самооборони, які були створені в 1950 р. як «резервний поліцейський корпус» після початку війни в Кореї.

Контроль за дотриманням Конституції покладений на суди. Конституція не забороняє нижчим судам проводити конституцій­ний нагляд, однак встановлює, що остаточне рішення з таких пи­тань приймає тільки Верховний суд. Юридичною основою для інституту конституційного нагляду є норма ст. 98, яка проголо­шує, що «Конституція є Верховним законом країни, і ніякі зако­ни, укази, рескрипти або інші державні акти, які суперечать у ціло­му або в частині її положенням, не мають законної сили».

Слід звернути увагу, що Конституція 1947 р. ще жодного разу не переглядалася, хоча питання про відміну або перегляд окре­мих її статей стояло вже з перших днів її прийняття. Критика, в основному, стосувалася «імпортного», нав’язаного країні харак­теру Конституції. Дуже гостра боротьба розгорнулася навколо відміни або зміни «мирної» ст. 9, щодо котрої застосовується роз­ширене тлумачення Конституції.

Зауважимо, що однією з причин конституційної стабільності Японії – є «жорсткий» порядок змін основного закону, який вста­новлює ст. 96: «Зміни Конституції здійснюються з ініціативи Пар­ламенту та зі згодою не менш як двох третин загальної кількості членів обох палат і далі представляються на затвердження наро­ду». Затверджені таким чином зміни виносяться на спеціальний референдум або на розгляд Парламенту після його нових виборів (можливість ратифікації визначається рішенням Парламенту). Треба пояснити, що існуючий в Японії баланс політичних сил не дозволяє партіям, які виступають за внесення змін до Конституції, досягти в Парламенті необхідного для цього кворуму.

Основи правового статусу особи

Важливим чинником у становленні нового конституційного порядку в Японії було визнання нової ролі особистості як актив­ного носія прав і свобод. Після капітуляції в 1945 р. в Японії скла­лася система цінностей, яка поєднувала її власні традиції із захід­ною концепцією цивільних прав і свобод, причому в галузі прав людини японська концепція запозичила теорію природного пра­ва із західноєвропейської. Всі державні інститути і закони базу­ються на ідеї гідності і цінностей людської особистості. Однак у Конституції підкреслюється, що «...народ повинен утримуватися від будь-яких зловживань свободами і правами і несе постійну відповідальність за виконання їх в інтересах суспільного добро­буту» (ст. 12).

Відповідно до ст. 11 Конституції «народ безборонно корис­тується всіма основними правами людини», котрі, будучи гаран­товані Конституцією, «надаються сучасному і майбутнім поколін­ням як непорушні вічні права». Із цього формулювання можна зробити висновок про те, що Конституція виходить із концепції «наданих прав».

У певній кількості статей говориться, що вказані в них права не належать, а гарантуються, причому невизначеному колу суб’єктів. І останнє, суб’єктом цілого ряду прав Конституція вва­жає не окремих індивідів, а народ. Наприклад, саме за народом визнається «невід’ємне право обирати публічних посадових осіб і звільняти їх від посади». Всі публічні посадові особи є слугами всього суспільства, а не певної її частини (ст.15, частини 1 та 2).

Основні права і свободи громадян розглядаються як абсолютні і притаманні людині від народження, які не можуть бути пору­шені навіть шляхом видання Парламентом відповідних законів. Конституція встановила, що «всі люди повинні поважатися як особистості» (ст. 13), вони «рівні перед законом і не можуть підля­гати дискриміна

ції в політичному, економічному і соціальному відношеннях за мотивами раси, релігії, статі, соціального поло­ження, а також походження» (ст. 14). Великим завоюванням де­мократичних сил Японії стало включення до Конституції поло­жень про свободу думки, совісті, віросповідання, зборів, об’єднань, слова, друку й інших способів прояву особистості (статті 19–23). Особливе місце займає положення про рівність чоловіка та жінки, рівність у шлюбі (ст. 24) та рівність при заміщенні державних по­сад (ст. 44).

Важливе значення в Конституції набуває ст. 10 про умови гро­мадянства, які визначаються законом. Таким законом був Закон про підданство Японії від 4 травня 1950 р., який замінив Закон про підданство 1900 р. Особливість чинного закону полягає в тому, що, вживаючи термін «підданство», він вступає у формальне протиріччя із вказаною статтею Конституції та конституційним прин­ципом народного суверенітету. Адже навіть у Великобританії та Канаді, які не пройшли через такі радикальні конституційні пе­ретворення і формально не наголошували на принципі народно­го суверенітету, діє закон про громадянство, а не про підданство, як в Японії.

Громадянство набувається головним чином за народженням на основі дії принципу крові, якщо навіть дитина народилася поза шлюбом, а мати дитини є піддана Японії.

Право підстави застосовується у двох випадках: коли дитина народилася на території Японії, а батько і мати невідомі, а також коли вони не мали громадянства.

Натуралізація відповідно до японського закону – набуття підданства з дозволу влади – стає чинною тільки після того, як в офіційному віснику з’явиться повідомлення про рішення міністра юстиції на прохання повнолітнього іноземного громадянина. Але до цього громадянин повинен прожити в Японії не менш ніж п’ять років.

Припинення підданства також може мати місце навіть після появи надрукованого повідомлення міністра юстиції. Як ми ба­чимо, і в цьому є особливість Японії, в питаннях набуття та при­пинення громадянства особливу роль відіграють міністр юстиції і апарат міністерства. Ті питання щодо громадянства, які в Японії вирішує міністр юстиції, в інших державах вирішує глава дер­жави.

В японській Конституції знайшли своє відображення всі три основні групи прав, свобод та обов’язків громадян: особисті (цивільні), політичні та економічні, соціальні і культурні.

Особисті права і свободи надають конституційного захисту приватному життю громадян, свободу людині від втручання дер­жави. Право на «життя, свободу і прагнення до щастя» закріплює ст. 13. Також Конституційне право на життя ми знаходимо в ст. 36, яка забороняє застосування катувань та жорстких покарань: «Ніхто не може бути позбавлений життя або свободи або підда­ний покаранню інакше як відповідно до процедури, встановленої законом». Право на життя включає в себе також право на безпеку і право на сприятливе навколишнє середовище, що належить до так званого «нового права».

Право на свободу думки та совісті (ст. 19) відображене в осо­бистих правах у духовній сфері і передбачає свободу від ідеолог­ічного нагляду. Японія є світською державою, і тому Конститу­ція визнає свободу релігії, і крім того, «держава і її органи повинні утримуватися від проведення релігійного навчання та будь-якої релігійної діяльності» (ст. 20).

Конституція закріплює «право кожного на недоторканність житла, документів і майна..,таємницю особистого життя і кому­нікацій» (ст. 35). Стаття 22 надає кожному право вільного пере­сування, поселення, а також вибору професії. «Свобода виїзду для всіх за кордон і свобода відмови від свого громадянства не повин­на порушуватися» – так записано в цій статті.

Конституція Японії в достатньо широкому обсязі встановлює кримінально-правові й процесуальні гарантії особистих прав і сво­бод. За американським зразком Конституція проголошує прин­цип «привілеїв проти самозвинувачення»: «Ніхто не може бути примушений давати свідчення проти себе. Визнання, зроблене під примусом, під катуванням або під загрозою.., не може розгляда­тися як доказ» (ст. 38). Ніхто не може бути заарештованим без достатньої підстави (ст. 34). Арешт може проводитися тільки «за наявності наказу компетентного працівника органів юстиції», на­казу, в котрому вказано причини злочину за який особу заареш­товують (ст. 33). Стаття 39 забороняє «притягнення до криміналь­ної відповідальності двічі за один і той самий злочин». Право на неупереджений суд, розгляд і захист у судовому процесі сформу­льовано в ст. 37 Конституції.

Політичні права пов’язані з участю в політичному житті дер­жави і управлінні державними справами. Японська Конституція надає громадянам виборче право (статті 15, 44, та 93) і право по­дання «мирної петиції» (ст. 16), причому Основний закон визна­чає коло питань, з котрих може бути подана петиція. До них нале­жать: відшкодування шкоди, зміщення публічних посадових осіб, введення, відміна або внесення змін до законів, указів або розпо­ряджень. До політичних свобод належать також свобода зборів і об’єднань, свобода слова, друку і всіх інших форм висловлення думок (ст. 21).

З’ясування соціально-економічних прав і свобод тісно пов’яза­но із концепцією соціальної держави, ядром якої є принцип відпо­відальності держави за забезпечення розвитку суспільного добробуту, соціального забезпечення та народного здоров’я. Ці ідеї знай­шли відображення в ст. 25 японської Конституції. Важливими еле­ментами правового статусу індивіда є приватна власність, яка вклю­чає право володіти, користуватися, наслідувати та мати прибуток. Право приватної власності визнається в Японії як соціально обу­мовлене, тобто, воно не повинно вступати в суперечність із сус­пільним добробутом (ст. 29). Конституція також передбачає право громадян на працю (ст. 27), заборону примусової праці (ст. 18), право на підтримання мінімального рівня здоров’я і культурного життя (ст. 25), право на освіту, в тому числі і на обов’язкову безоп­латну освіту (ст. 26), свободу наукової діяльності (ст. 23).

Конституційні обов’язки громадян знаходяться в тісному кон­такті із конституційними правами і свободами. Інколи обов’язки сформульовані не прямо, наприклад, обов’язок працювати (ч. 1 ст. 27), а побічно, наприклад, обов’язок сплачувати податки сфор­мульований в Конституції таким чином: «Населення підлягає опо­даткуванню у відповідності із законом» (ст. 30), забезпечення обо­в’язковою освітою дітей, які знаходяться на піклуванні (ст. 26).

Конституція Японії також містить і гарантії додержання ос­новних прав і свобод. Основою юридичної гарантії є контроль за конституційністю нормативних актів і відповідальність за пору­шення конституційних прав і свобод, що здійснює судова влада.

---

Дата добавления: 2015-12-18; просмотров: 12; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

---

---

Мы поможем в написании ваших работ!