Вищі органи державної влади



Імператор. Імператорська династія Японії вважається однією з найстаріших спадкових династій в світі. Як стверджують істо­ричні джерела, перший імператор вступив на японський трон в 660 р. до н. е., а сучасний імператор – 125-й. Царювання кожного імператора представляє собою еру, котра починається з дати всту­пу на трон нового імператора (з 1989 р. починається ера Хейсей – ера правління Імператора Акіхіто).

Після Другої світової війни статус Імператора змінився. Відсутність у післявоєнній Конституції положень про форму правління створює основу для існування різних поглядів із цього питання. Найбільш поширене сьогодні міркування, що сучасна Японія – парламентська салічна монархія.

Статус Імператора в Японії має свої особливості. Для того щоб найкраще уявити собі його реальну владу, необхідно звернутися не тільки до юридичних повноважень – статей Конституції, а й до фактичної діяльності Імператора. За Конституцією (ст. 1) Імпера­тор є символом держави і єдності народу, його статус визначається волею всього народу, котрому належить суверенна влада.

Відповідно до статей 3 та 4 Конституції Імператор не наділе­ний повноваженнями, пов’язаними із державною владою. Всі його дії щодо державних справ можуть бути започатковані тільки зі згоди і схвалення Кабінету міністрів, котрий несе за них відпові­дальність. За поданням Парламенту Імператор призначає Прем’єр-міністра, а за рекомендацією останнього – інших членів Кабінету; за поданням Кабінету призначається головний суддя Верховного суду (ст. 6).

Зі згоди і схвалення Кабінету Міністрів Імператор від імені народу здійснює наступні дії, які належать до справ державних (ст. 7):

– промульгацію поправок та змін до Конституції, законів, уря­дових указів та договорів

– скликання Парламенту, розпуск Палати представників і об’являє про загальні вибори до Парламенту;

– підтвердження відповідно до законів призначення та звільнення державних міністрів й інших посадових осіб, а також повноважень і вірчих грамот послів та посланників;

– підтвердження загальних і приватних амністій, пом’якшен­ня та відстрочка покарання, відновлення в правах;

– дарування нагород;

– підтвердження відповідно до закону ратифікаційних грамот й інших дипломатичних документів, прийом іноземних послів та посланників;

– здійснення церемоніалу.

Відповідно до Закону про Імператорське прізвище 1947 р. ди­настичний порядок наслідування престолу оберігає Рада імпера­торського двору, яка складається із двох членів імператорської сім’ї, Прем’єр-міністра, головуючих та їх заступників у палатах Парламенту, головного судді і одного члена Верховного суду.

Повсякденні справи замість скасованого міністерства імпера­торського двору тепер вирішує управління імператорського дво­ру, яке діє при канцелярії Прем’єр-міністра. Начальник управ­ління призначається Прем’єр-міністром, а його кандидатура узгод­жується з Імператором, який і керує роботою персоналу, чисельність котрого на початку 80-х років складала 1 тис. чоловік.

У випадках коли встановлювалося регентство Регент діяв від Імені Імператора. Крім того, Імператор відповідно до закону може доручити іншим особам здійснювати свої повноваження.

Однак на практиці у Імператора ще менше повноважень, ніж у Монарха Великобританії, тому що йому заборонено здійснювати навіть такі традиційні для глави уряду права, як право на вето, вплив на формування уряду, верховне головнокомандування збройними силами держави. Імператор – це символ єдності наро­ду, а в повсякденному житті виконує церемоніальні функції зов­нішньополітичного характеру.

Парламент. У 1874 р. перша політична партія Японії предста­вила уряду декларацію про створення представницького законо­давчого органу. Перші загальні вибори пройшли 1 липня 1890 р., а перша сесія Парламенту була скликана 29 листопада 1890 р.

Відповідно до положень ст. 41 Конституції Японії «Парламент є вищим органом державної влади і єдиним законодавчим органом держави». Компетенція Парламенту в Конституції спеціально не визначена, якщо не вважати окремих її положень, які передбача­ють регулювання тих чи інших питань законом. Однак слід зау­важити, що японський Парламент користується невизначеною компетенцією. У всякому разі він здійснює законодавчу владу, за­тверджує бюджет, контролює діяльність уряду, здійснює суд у по­рядку імпічменту щодо тих суддів, проти котрих відкрита справа про зміщення з посади.

Порядок роботи Парламенту регулюється Конституцією Японії, Законом про Парламент 1947 р., Регламентом Палати представників 1947 р., а також Регламентом Палати радників 1949 р.


Дата добавления: 2015-12-18; просмотров: 13; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:






Мы поможем в написании ваших работ!