Адвокатура у Новий час



 

Упродовж XVI—XIX ст. адвокатура поступово набувала іншого вигляду. У цей час вона стала на самостійний шлях і виробила ту станову організацію, яку має і сьогодні. Можна стверджувати, що інтерес до інституту ад­вокатури в період буржуазних революцій у європейсь­ких країнах відродився. Це пов'язано насамперед з роз­витком вчення про права людини. У Франції під час об­говорення Статуту 1670 р. Ламуаньон зазначав, що адво­кат дається обвинуваченому не в силу ордонансів, а зав­дяки природному праву, що є найдавнішим з усіх люд­ських законів. Робесп'єр, відстоюючи вільну адвокатуру, говорив, що право мати захисника спирається на основні начала людського розуму й за сутністю є невідчужуваним та природним правом.

Так, у Франції формування самостійного стану — общини адвокатів — відбулося в результаті розпаду "общини ад­вокатів і повірених", про яку йшлося вище. Органом само­врядування адвокатської общини стали комітет або рада.

В Англії організація судових колегій набула більш стрункого вигляду: вони перетворилися на самоврядні общини з виборними старшинами, членами яких були як ад­вокати, так і кандидати. Вони присвоювали кандидатам звання адвоката, здійснювали нагляд за внутрішньою дис­ципліною, позбавляли звання адвоката та загалом відали всіма справами общини.

У Німеччині за статутом 1878 р. адвокати об'єднувались в адвокатську камеру (колегію) на чолі з виборною радою.

У США за законом 1871 р. адвокати Нью-Йорка об'єд­нувалися в одну самоврядну колегію на чолі з виконавчою комісією і головою.

У Канаді в ті самі роки всі адвокати та повірені також об'єднувалися в єдину самоврядну колегію, яка поділялася на шість відділів (секцій) за округами головних міст країни.

У цей період утвердилася додаткова умова щодо допуску до адвокатської професії — наявність практичного стажу юридичної діяльності або стажування. Наприклад, у Франції згідно з указом 1822 р. вимагали наявність трирічного практичного стажу або п'ятирічне стажування. У Німеччині статут 1878 р. встановив трирічну практичну підготовку до самостійної адвокатської діяльності.

Докорінної зміни зазнала і гонорарна практика. Винагорода за захист у суді або за надання юридичної поради пе­рестала бути платою за особисту послугу і перетворилася на почесний подарунок з боку клієнта, який не можна було ні обумовлювати, ні вимагати судом (зокрема у Франції та Англії). Але і клієнт, сплативши гонорар, не міг вимагати його по­вернення. У Німеччині за законом 1879 р. визначення гоно­рару відбувалося як за домовленістю, так і за таксою. У США та Канаді гонорар обумовлювався договором, на підставі яко­го адвокат міг подати до клієнта судовий позов28.

У підсумку слід зазначити, що, виникнувши на нижчих стадіях розвитку людської культури і проходячи через різно­манітні фази свого розвитку, адвокатура найбільшого розвитку набула в цивілізованих державах Західної Європи. Пер­винною її формою є родинна або сусідська адвокатура, яку ми бачимо як у некультурних народів, так і в Стародавніх Греції та Римі. Поступово в напівцивілізованих державах адвокату­ра переходить до сторонніх осіб і перетворюється на професію. Почався цей перехід у Греції, але там не встиг закінчитися. Відбувся в Римі, а потім і в усіх інших цивілізованих країнах Європи. Перетворившись на професію, адвокатура тривалий час залишалась неорганізованою сферою діяльності, доступною для всіх бажаючих.

З економічним та соціальним розвитком і ускладненням правовідносин у суспільстві почалась організація діяльності адвокатури. У республіканському Римі законодавча діяльність поширювалася лише на обмежені сторони адвокатської професії. Визнаючи її абсолютно вільною, римсь­ке право створило межі допуску до адвокатури та вирішило питання винагородження юристів. Організація римської республіканської адвокатури ґрунтувалася на принципах відокремлення правозаступництва від судового пред­ставництва, абсолютної свободи професії, відносної її безоплатності. Зі зміною форми правління в Римі змінилося і становище адвокатури. Місце вказаних принципів зайняли інші, їм протилежні. Так, правозаступництво злилося із судовим представництвом, професія з вільної перетвори­лася на замкнуту, повна незалежність змінилася підпорядкуванням судово-адміністративній владі, гонорар з добровільного пожертвування перетворився на винагороду, одержувану через суд.

У такому вигляді адвокатура перейшла в середні віки. Протягом цього періоду принципами її організації були: відсутність станової організації, відокремлення правозаступ­ництва від судового представництва, відносна свобода професії, тісний зв'язок із судовими органами та дисциплінарна залежність від останніх, римська система визначення гонорару. У Новий час (XVI—XIX ст.) сталися зміни двох останніх принципів: адвокатура оформилася у стан, знову запроваджу­ється відносна безоплатність праці адвоката.

У XX ст. адвокатура домоглася незалежності та солідарності. Вона стала силою, яка активно використовується в усьому світі для забезпечення демократичних прав і свобод людини.

 


Дата добавления: 2015-12-17; просмотров: 16; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:






Мы поможем в написании ваших работ!