Міжнародний контроль
ДЕРЖАВНА ПЕНІТЕНЦІАРНА СЛУЖБА УКРАЇНИ
ІНСТИТУТ КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧОЇ СЛУЖБИ
КАФЕДРА
КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧОГО ПРАВА
КУРСОВА РОБОТА
з кримінально-виконавчого права України
на тему: контроль та нагляд за діяльністю органів та установ виконання покарань
Слухача _____ курсу ______ групи
напряму підготовки___________________
спеціальності____________________
____________________________________
(прізвище та ініціали)
Керівник____________________________
____________________________________
(посада, вчене звання, науковий ступінь, прізвище та ініціали)
Національна шкала __________________________
Кількість балів: _________Оцінка: ECTS ______
м. Київ 2015 рік
План
Вступ …………………………………………………………………………..
Розділ 1 Поняття контролю та нагляду за діяльністю органів і установ виконання покарань…………………………………………………………….....
1.1 Соціально-правове призначення контролю та нагляду.………………...
Розділ 2 Види контролю за діяльністю органів та установ виконання покарань………………………………………………………................................
2.1 Міжнародний контроль..………………………………..………………..
2.2 Державний контроль.……….…………………………..............................
2.3 Відомчий контроль…..……………………………………........................
2.4 Громадський контроль…………………………………………………….
Висновки ……………………………………………………………………….
Список використаної літератури ……………...…………………………..
|
|
|
Додатки ……………………………………………………………………….
Об’єктом дослідження є суспільні відносини, які виникають, змінюються і припиняються у сфері діяльності установ виконання покарань. Предметом дослідження є державний контроль за діяльністю установ виконання покарань в Україні. Методи дослідження. Методологічною основою дослідження стали сучасні загальні та спеціальні методи наукового пізнання. Їх застосування обумовлено системним підходом, що дає можливість досліджувати проблеми в єдності їх соціального змісту і юридичної форми. За допомогою логіко-семантичного методу поглиблено понятійний апарат (Розділи 1, 2). Порівняльно-правовий метод використано для визначення особливостей установ виконання покарань як об’єкта державного контролю, уточнення сутності та значення державного контролю за діяльністю установ виконання покарань, характеристики сучасного стану державного контролю за діяльністю установ виконання покарань (підрозділи 1.1- 1.3). Системно-структурний метод використано для уточнення предмету державного контролю за діяльністю установ виконання покарань, характеристики суб’єктів, які здійснюють державний контроль за діяльністю установ виконання покарань, визначення форм та методів державного контролю за діяльністю установ виконання покарань (підрозділи 2.1-2.3). Статистичний і документальний аналіз та метод соціологічного опитування застосовувались для визначення прогалин у правовому та організаційному забезпеченні діяльності установ виконання покарань (підрозділи 1.4, 2.4).
|
|
|
Мета нашого дослідження – з’ясувати особливості змісту контролю й нагляду за діяльністю персоналу ДКВС України щодо дотримання законності під час виконання покарань. Відповідно до цієї мети завданнями курсової роботи є:
1) з’ясування специфіки контролю та нагляду в окресленій сфері;
2) визначення сукупності конкретних форм, способів контролю й нагляду за діяльністю персоналу ДКВС;
3) виявлення прогалин, недоліків у чинному законодавстві та формулювання науково обґрунтованих пропозицій для їх подолання.
Http://www.stattionline.org.ua/histori/113/21098-zaxodi-kontrolyu-j-naglyadu-za-diyalnistyu-personalu-derzhavnoї-kriminalno-vikonavchoї-sluzhbi-ukraїni-shhodo-dotrimannya-zakonnosti.html
http://helsinki.org.ua/index.php?id=1245919834
Система установ і органів виконання покарань є частиною правоохоронних органів України, яка вирішує такі завдання, як боротьба зі злочинністю та її попередження. Оскільки до цього завдання має відношення все суспільство, воно через систему державних і громадських інститутів встановлює постійний соціальний контроль за діяльністю правоохоронних органів. Не є винятком також діяльність персоналу установ та органів виконання покарань, контроль за яким має свої особливості. Насамперед, у процесі контролю забезпечується дотримання законності під час виконання кримінальних покарань. Будь-які протизаконні форми діяльності правоохоронних органів, у тому числі й тих, які виконують покарання, дискредитують державу.
Соціальний контроль має важливе значення в забезпеченні прав і законних інтересів засуджених. Охорона їх правового статусу за допомогою різних форм державного і громадського контролю визнана пріоритетним завданням у ряді міжнародних угод з участю України. Введення міжнародного та розширення національних форм контролю за діяльністю персоналу в місцях позбавлення волі вказує на особливу актуальність цього питання. Соціальний контроль одночасно є засобом виявлення й усунення причин і умов порушень законності в установах і органах виконання покарань. Передусім, він впливає на удосконалення правової бази законності, особливо підзаконних нормативних актів у випадках протиріччя їх діючому законодавству. Інформуючи про те, як застосовуються закони і створені на їх підставі нормативні акти, сощальнии контроль дозволяє судити і про якість самих законів. Виявляючи порушення законності в правозастосовній діяльності установ і органів виконання покарань, визначаючи найдоцільніші заходи стягнення за них, соціальний контроль формує правосвідомість персоналу, орієнтує його на безумовне і точне дотримання законів. У цьому плані він має не тільки профілактичне, а й велике виховне значення. Контроль за діяльністю установ і органів виконання покарань не самоціль, а необхідний засіб підвищення ефективності процесу виконання покарання і застосування заходів виправно-трудового впливу. У процесі контролю стає можливим виявлення і усунення недоліків у роботі персоналу. Значення контролю полягає також у тому, що він дозволяє еко-номно витрачати і перерозподіляти виділені державою на утримання системи виконання покарань матеріальні кошти. Діяльність установ і органів виконання покарань перебуває під пильною увагою засобів масової інформації і всього суспільства. Контроль з використанням громадських форм дозволяє краще інформувати про умови відбування покарання, економічні й інші труднощі, які має виправна система. Це, в свою чергу, сприяє зниженню соціального напруження в суспільстві, спричиненої наявністю різних поглядів на темпи і цілі нинішньої реформи. Діяльність персоналу установ і органів виконання покарань здійснюється на основі положень закону і підзаконних нормативних актів. Виходячи з цього, під контролем за діяльністю персоналу треба розуміти систему спостереження і перевірки відповідності діяльності персоналу вимогам нормативних актів з метою виявлення та запобігання порушень. Контроль може бути класифікований за різними підставами. Залежно від суб'єктів можна виділити міжнародний, державний і громадський контроль.
Міжнародний контроль за діяльністю персоналу установ і органів виконання покарань передбачений міжнародними пактами про права людини, і в першу чергу Загальною декларацією прав людини (1948), Міжнародним пактом про громадянські та політичні права (1966), Конвенцією про запобігання тортурам і нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню (1984). Існує три форми міжнародного контролю. Перша — це періодичне подання державою доповідей про дотримання прав людини (в тому числі при виконанні покарання). Друга — повідомлення іноземних держав про порушення громадянських і політичних прав, застосування тортур, інших жорстоких, нелюдських або принижуючих гідність видів поводження і покарання. Третя — індивідуальні скарги засуджених у вказаних вище випадках. Останні дві форми міжнародного контролю з'явилися після того, як Україна визнала компетенцію комітету ООН з прав людини і комітету ООН проти тортур розглядати повідомлення інших держав і скарги фізичних осіб про порушення прав людини на території України. Державний контроль за діяльністю персоналу установ і органів виконання покарань має кілька видів: контроль органів законодавчої і виконавчої влади, судовий контроль, прокурорський нагляд. Велике значення має відомчий контроль як різновид контролю органів виконавчої влади. Громадський контроль поділяється на певні види. Це — контроль державно-громадських організацій і громадських формувань за порядком і умовами відбування покарання, контроль правозахисних організацій і засобів масової інформації, який здійснюється в специфічних формах. Залежно від виду контролю і сфер, які підлягають контрольній діяльності, розрізняють і форми контролю. До їх числа можна віднести: подання звітності, в тому числі й статистичної, ревізії, запити, інспектування, перевірки виконання, погодження, оскарження незаконних дій посадових осіб, відвідування установ і органів виконання покарань, особистий прийом засуджених, ознайомлення з особовими справами засуджених та іншими документами.
|
|
|
|
|
|
Міжнародний контроль
Міжнародний контроль за діяльністю персоналу установ і органів виконання покарань передбачений міжнародними пактами про права людини та громадянина, і в першу чергу Загальною декларацією прав людини (1948), Міжнародним пактом про громадянські та політичні права (1966), Конвенцією про запобігання тортурам і нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню (1984).
Існує три форми міжнародного контролю. Перша — це періодичне подання державою доповідей про дотримання прав людини (в тому числі при виконанні покарання). Друга — повідомлення іноземних держав про порушення громадянських і політичних прав, застосування тортур, інших жорстоких, нелюдських або принижуючих гідність видів поводження і покарання. Третя — індивідуальні скарги засуджених у вказаних вище випадках. Четверта — відвідування членами Європейського комітету з попередження тортур місць позбавлення волі держави-члена Ради Європи. Друга та третя форми міжнародного контролю з'явилися після того, як Україна визнала компетенцію комітету ООН з прав людини і комітету ООН проти тортур розглядати повідомлення інших держав і скарги фізичних осіб про порушення прав людини на території України.
Відвідин членами Європейського Комітету з попередження тортур місць позбавлення волі в Україні стали можливими після ратифікації Верховною Радою України в 1997 році Європейської конвенції про запобігання катуванням чи нелюдському або принижуючих гідність, поводженню чи покаранню.
В кримінально-виконавчому кодексі України передбачено право засуджених надсилати листи Європейському суду з прав людини, а також іншим відповідним органам міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна, уповноваженим особам таких міжнародних організацій.
Державний контроль
Державний контроль за діяльністю установ виконання покарань можна класифікувати за такими критеріями:
1) залежно від контролюючих суб’єктів: парламентський; президентський; урядовий; спеціалізований; відомчий; міжвідомчий; муніципальний; судовий; громадський;
2) залежно від організаційного зв’язку між контролюючим суб’єктом і підконтрольним об’єктом: зовнішній і внутрівідомчий контроль;
3) залежно від обсягу контрольних повноважень: загальний та спеціальний контроль; 4) за напрямками його здійснення, а саме: за дотриманням умов та порядку виконання покарань (стягнень); за виправленням засуджених; за станом попередження правопорушень, їх виявлення і розкриття в установах виконання покарань, за проведенням дізнання; за дотриманням нормативно визначеної організаційно- штатної структури, вимог підпорядкованості та підвідомчості; за станом соціально- виховної, психологічної, навчально-культурної, виробничо-господарської, медико-14 санітарної, бюджетно-фінансової та інших видів діяльності установ виконання покарань;
5) за відкритістю (гласністю): гласний та негласний (таємний).
Розкриваючи особливості державного контролю найбільш підходящою буде класифікація відповідно до контролюючих суб’єктів, яка включає в себе парламентський, президентський, урядовий, відомчий, судовий.
Парламентський контроль за діяльністю установ і органів виконання покарань здійснюється вищим законодавчим органом України. Верховна Рада України затверджує закони в галузі кримінально-виконавчого законодавства, забезпечує єдність законодавчого регулювання у сфері виконання покарань на всій території України, здійснює безпосередньо і через створювані нею органи контроль за дотриманням законності в діяльності органів і установ виконання покарань. Що стосується останнього, то відповідно до Закону України "Про Уповноваженого Верховної Ради з прав людини" від 23 грудня 1997 р. парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод засуджених та захист їх прав на території України здійснює Уповноважений Верховної Ради України з прав людини (далі — Уповноважений). Метою парламентського контролю, який здійснює Уповноважений, щодо місць позбавлення волі є: 1) захист прав і свобод засуджених, проголошених Конституцією України, законами України та міжнародними договорами України; 2) додержання та повага до прав і свобод засуджених органами державної влади, органами місцевого самоврядування та їх посадовими і службовими особами; 3) запобігання порушенням прав і свобод засуджених або сприяння їх поновленню; 4) сприяння приведенню законодавства України про права і свободи засуджених у відповідність з Конституцією України, міжнародними стандартами у цій галузі; 5) поліпшення і подальший розвиток міжнародного співробітництва в галузі захисту прав і свобод засуджених; 6) запобігання будь-яким формам дискримінації щодо реалізації засудженими своїх прав і свобод; 7) сприяння правовій інформованості населення та засуджених і захист конфіденційної інформації про особу. Уповноважений здійснює свою діяльність незалежно від інших державних органів і посадових осіб. Його діяльність доповнює існуючі засоби захисту конституційних прав і свобод засуджених, не відміняє їх і не тягне перегляду компетенції державних органів, які забезпечують захист і поновлення порушених прав і свобод засуджених. Уповноважений з прав людини має право відвідувати у будь-який час місця тримання затриманих, попереднього ув'язнення, установи відбування засудженими покарань та установи примусового лікування і перевиховання, психіатричні лікарні, опитувати осіб, які там перебувають, отримувати інформацію щодо умов їх тримання, бути присутнім на засіданнях судів усіх інстанцій, у тому числі й на закритих судових засіданнях, за умови згоди суб'єкта права, в інтересах якого судовий розгляд оголошено закритим, направляти у відповідні органи акти реагування Уповноваженого в разі виявлення порушень прав і свобод людини і громадянина для вжиття цими органами заходів. Актом реагування Уповноваженого щодо порушень прав і свобод засуджених є подання, яке вноситься ним до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, їх посадовим і службовим особам для вжиття відповідних заходів у місячний строк щодо усунення виявлених порушень прав і свобод людини і громадянина. Особа, позбавлена волі, може письмово звернутися до Уповноваженого або до його представників. У цьому разі до неї не застосовуються обмеження щодо листування. Звернення такої особи протягом двадцяти чотирьох годин направляються Уповноваженому. Кореспонденція Уповноваженому та його представникам від осіб, які затримані, перебувають під арештом, під вартою, в місцях позбавлення волі та місцях примусового тримання чи лікування, а також інших громадян України, іноземців та осіб без громадянства незалежно від місця їх перебування не підлягає ніяким видам перегляду та перевірок. Органи державної влади й місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, посадові та службові особи, до яких звернувся Уповноважений, зобов'язані співпрацювати з ним і подавати йому необхідну допомогу, зокрема: 1) забезпечувати доступ до матеріалів і документів, у тому числі на засадах, зазначених нормативними актами про охорону державної та службової таємниць; 2) надавати інформацію і давати пояснення стосовно фактичної і правової підстави своїх дій і рішень. Відмова органів державної влади та місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, їх посадових і службових осіб від співпраці, а також умисне приховування або надання неправдивих даних, будь-яке незаконне втручання в діяльність Уповноваженого з метою протидії тягнуть за собою відповідальність згідно з чинним законодавством.
Згідно з Законом України «Про прокуратуру» на прокуратуру покладається функція нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян.2. Прокурорський нагляд — це важлива гарантія правильної, такої, що відповідає інтересам української держави, роботи правоохоронних органів, а також належної охорони прав громадян. Відповідно до ст. 121 Конституції України на прокуратуру покладається нагляд за дотриманням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосовуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян. Основними задачами прокурорського нагляду є: забезпечення дотримання законодавства про порядок та умови виконання кримінальних покарань, забезпечення реалізації встановлених законом прав та обов'язків засуджених до цих покарань, нагляд за законністю вироків та своєчасністю їх виконання.3. Предметом нагляду стосовно органів та установ виконання покарань є додержання встановленого кримінально-виконавчим законодавством порядку та умов утримання або відбування покарання особами, їх прав і виконання ними своїх обов'язків. Така діяльність здійснюється Генеральним прокурором України і підлеглими йому прокурорами (ст. 22 КВК України). Зокрема, контролюється: 1) додержання законів про недоторканність особи, соціально-економічні, політичні, особисті права і свободи громадян, захист їх честі і гідності; 2) відповідність актів органів та установ, які виконують кримінальні покарання, вимогам Конституції України та чинним законам. Перевірки проводяться за заявами та іншими повідомленнями про порушення законності, що вимагають прокурорського реагування, а за наявності приводів — також з власної ініціативи прокурора. Прокуратура не підміняє органи відомчого управління та контролю і не втручається в оперативну діяльність, якщо така діяльність не суперечить чинному законодавству.4. При здійсненні прокурорського нагляду за додержанням і застосуванням законів прокурор має право:— безперешкодно за посвідченням, що підтверджує займану посаду, входити в приміщення органів державної влади, підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, підпорядкованості чи приналежності, до військових частин, установ без особливих перепусток, де такі запроваджено;— мати доступ до документів і матеріалів, необхідних для проведення перевірки, у тому числі за письмовою вимогою, і таких, що містять конфіденційну інформацію, письмово вимагати подання в прокуратуру для перевірки зазначених документів та матеріалів, видачі необхідних довідок.— вимагати для перевірки рішення, розпорядження, інструкції, накази та інші акти і документи, одержувати інформацію про стан законності і заходи щодо її забезпечення;— вимагати від керівників та колегіальних органів проведення перевірок, ревізій діяльності підпорядкованих і підконтрольних установ, організацій та інших структур, а також виділення спеціалістів для проведення перевірок;— викликати посадових осіб і громадян, вимагати від них усних або письмових пояснень щодо порушень закону.5. Для виявлення порушень закону прокурор або його заступник у межах своєї компетенції мають право: 1) опитувати осіб, знайомитись з документами, на підставі яких ці особи відбувають покарання; 2) перевіряти законність наказів, розпоряджень і постанов співробітників цих установ, зупиняти виконання таких актів, опротестовувати або скасовувати їх у разі невідповідності законодавству, вимагати від посадових осіб пояснень з приводу допущених порушень; 3) порушувати в установленому законом порядку кримінальну справу, дисциплінарне провадження або провадження про адміністративне правопорушення, передавати матеріали на розгляд громадських організацій; 4) давати приписи про усунення очевидних порушень закону; 5) вносити подання до державних органів, громадських організацій і посадовим особам про усунення порушень закону та умов, що їм сприяли; 6) звертатись до суду з заявою про захист прав і законних інтересів громадян, держави, а також підприємств та інших юридичних осіб.6. Постанови і вказівки прокурора щодо додержання встановлених законодавством порядку і умов виконання покарань є обов'язковими. Вони виконуються невідкладно або в передбачені законом чи визначені прокурором терміни. Невиконання без поважних причин законних вимог прокурора тягне за собою передбачену законом відповідальність. Посадові особи і громадяни зобов'язані з'являтись за викликом прокурора і давати пояснення з обставин, які з'ясовуються прокурорською перевіркою.7. Одними з основних нормативно-правових актів, що регулюють діяльність прокуратури по здійсненню нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах є Закон України «Про прокуратуру» та наказ Генерального прокурора України від 23.04.2004 р. № 8/Гн «Про організацію прокурорського нагляду за додержанням законів у слідчих ізоляторах, при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян» та Методичними рекомендаціями щодо прокурорського нагляду за додержанням законів при виконанні кримінальних покарань, не пов'язаних з позбавленням волі.8. Організацію роботи з нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян, що призначаються судом покладено:— у слідчих ізоляторах управлінь (відділів) Державного департаменту України з питань виконання покарань в Автономній Республіці Крим, областях, м. Києві та Київській області, у тому числі стосовно засуджених до арешту, які до створення арештних домів тимчасово тримаються в окремих секціях (постах) слідчих ізоляторів — на відділи прокуратур Автономної Республіки Крим та областей (старших помічників прокурорів областей і м. Києва) з нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах; у виправних та виховних колоніях, у кримінально-виконавчих установах відкритого типу (виправних центрах), у дільницях слідчих ізоляторів на території виправних колоній, у лікувально-трудових профілакторіях управлінь (відділів) Державного департаменту України з питань виконання покарань в Автономній Республіці Крим та областях — на прокурорів з нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а в разі відсутності таких прокурорів — на відповідних начальників відділів прокуратур областей (старших помічників прокурорів областей).Прокурори Автономної Республіки Крим та областей, де не створені спеціалізовані прокуратури з нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, можуть покладати організацію нагляду за додержанням законів у вказаних установах безпосередньо на міських, районних та міжрайонних прокурорів за місцем їхнього розташування:— у дисциплінарному батальйоні Збройних Сил України — на військових прокурорів регіонів; на гауптвахтах, де відбувають арешт військовослужбовці, — на відповідних військових прокурорів гарнізонів;— у військових частинах щодо службового обмеження для військовослужбовців — на військових прокурорів гарнізонів за місцем дислокації військових частин;— у кримінально-виконавчих інспекціях управлінь (відділів) Державного департаменту України з питань виконання покарань в Автономній Республіці Крим, областях, м. Києві та Київській області, м. Севастополі — на міських, районних та міжрайонних прокурорів за місцем їх розташування.
Судовий контроль за роботою персоналу установ і органів виконання покарань є двох видів. Перший — з розгляду спорів, які випливають із цивільних, сімейних, трудових і адміністративних правовідносин і справ особливого провадження, що здійснюється за правилами цивільного судочинства.
Діяльність персоналу може бути безпосереднім предметом спору сторін за цивільною справою. Наприклад, при розгляді позову особи, яка втратила працездатність під час відбування позбавлення волі, про компенсацію шкоди, заподіяної їй з вини виправно-трудової установи (ст. 51 ВТК); або, навпаки, збитку, заподіяного засудженим під час відбування покарання і не стягнутого в повному обсязі до його звільнення. І в першому, і в другому випадках судом може бути оцінена діяльність персоналу виправно-трудової установи з дотримання трудових прав засуджених.
Діяльність персоналу може бути предметом судового дослідження, оцінки і відповідного реагування при розгляді цивільних справ у порядку особливого провадження (наприклад, при вирішенні питання про визнання засудженого обмежено дієздатним внаслідок зловживання спиртними напоями і наркотичними речовинами), у справах, які виникають з адміністративно-правових відносин.
При розгляді позову громадянина про відшкодування збитку, завданого йому засудженим, який відбуває покарання, наприклад у колонії-поселенні, суд зобов'язаний дослідити і питання діяльності адміністрації щодо забезпечення режиму відбування покарання, і якщо будуть виявлені суттєві недоліки, то відреагувати на них конкретною ухвалою.
Крім того, існує ще один різновид судового контролю при розгляді цивільних справ. Діяльність персоналу може бути предметом дослідження при оцінці судом письмових доказів: довідок, рішень, наказів, постанов та інших документів, вихідних від установ і органів виконання покарань. Визнання судом поданих документів як доказів у справі — це підтвердження їх законності, не визнання — навпаки. Судовий контроль має місце і при виконанні покарань, не пов'язаних із заходами виправно-трудового впливу на засуджених (контроль за діями державного виконавця при виконанні штрафу, конфіскації майна).
Суддя, який контролює дії державного виконавця, вправі при виникненні відповідних обставин призупинити чи відновити виконавче провадження. Крім того, на дії державного виконавця може бути подана скарга засудженим. Така скарга розглядається в судовому засіданні, на якому може бути присутнім прокурор і засуджений, який подав скаргу.
Другий вид судового контролю за діяльністю персоналу — це контроль при провадженні з кримінальних справ. Його можна поділити на два підвиди: а) контроль при розгляді кримінальних справ у суді; б) контроль при розгляді судом питань виконання вироку суду.
Контрольні функції суду проявляються при розгляді кримінальних справ про грубе порушення законності з боку посадових осіб установ і органів виконання покарань, інших суб'єктів, які беруть участь в процесі виконання покарання. Це, в першу чергу, зловживання владою або службовим становищем (ст. 364 КК), перевищення влади або службових повноважень (ст. 365 КК), службова недбалість (ст. 367 КК) та інші службові злочини.
Судовий контроль має місце при розгляді кримінальних справ про злочини, вчинені засудженими під час відбування покарання. Так, згідно з вказівками вищих судових органів, при розгляді кримінальних справ про відповідальність за дії, що дезорганізовують роботу виправних установ (ст. 392 КК), злісну непокору вимогам адміністрації виправної установи (ст. 391 КК) суди зобов'язані перевіряти, чи не пов'язані протиправні дії з ущемленням прав засуджених або перекрученням персоналом дисциплінарної практики. Наприклад, при дослідженні дій засуджених, які інкримінуються їм як злісна непокора вимогам адміністрації виправної установи, судом належить перевірити законність вимоги, якій злісно не підкорявся засуджений, і обгрунтованість накладення на нього стягнення у вигляді переведення в приміщення камерного типу чи одиночну камеру. Якщо при цьому буде встановлено, що це стягнення накладено з порушенням вимог кримінально-виконавчого законодавства, особа підлягає виправданню за ст. 391 КК у зв'язку з відсутністю складу злочину.
Суд після виявлення порушень з боку адміністрації виправно-трудової установи зобов'язаний відреагувати на них конкретною ухвалою, мета якої — попередити подібні дії у майбутньому. Рішення ж суду, в даному разі виправдувальний вирок, за суттю є відміною незаконного рішення персоналу. Компетентні посадові особи після набрання вироком суду чинності повинні оформити рішення про незаконність застосованого стягнення в особовій справі засудженого.
Контроль суду за діяльністю персоналу здійснюється і на стадії виконання вироку, що включає в себе звернення вироку до виконання, а також вирішення блоку питань, які торкаються різних аспектів виконання покарання. Для вирішення цих питань адміністрація виправно-трудової установи направляє в суд подання, а також необхідні інші матеріали.
Судовий контроль спрямований на досягнення трьох завдань. Перше — контроль за діяльністю адміністрації з метою попередження корисливих чи інших службових зловживань, а також захоплення як каральним, так і лібералізованим підходом до засуджених. Суди зобов'язані пунктуально перевіряти матеріали, які подані адміністрацією виправно-трудової установи, тому що в них зустрічається фальсифікація чи неповне відображення даних про поведінку засудженого, інших обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
Друге — контроль за діяльністю адміністрації з метою охорони прав і законних інтересів засуджених (наприклад, прав на умовно-дострокове звільнення від відбування покарання).
Третє — контроль за діяльністю адміністрації щодо забезпечення належного виконання засудженими своїх обов'язків. Рішення суду про пом'якшення покарання чи зміну його виду, як правило, базується на оцінці виконання засудженими покладених на них обов'язків.
Крім того, контрольна діяльність суду має місце при дослідженні причин і умов, які сприяють порушенням законності в роботі персоналу. Верховний Суд України орієнтує суди на виявлення зазначених фактів і належне реагування на них за допомогою конкретних ухвал, інформацій і повідомлень суду.
Зміст кримінально-процесуальної стадії виконання вироку суду досить різнобічний. Відповідно різний і судовий контроль. При цьому він не обмежується вирішенням питань умовно-дострокового звільнення чи заміни одного виду покарання іншим. Судовий контроль має місце при розгляді судом ширшого кола питань, які стосуються різних аспектів виконання покарання. Сюди входять питання, пов'язані з наданням відстрочки виконання вироку на підставі вказаних у законі обставин. Наприклад, тяжка хвороба засудженого, яка перешкоджає відбуванню покарання, вагітність засудженої чи наявність у засудженої жінки малолітніх дітей; коли відбуття покарання може призвести до особливо тяжких наслідків для засудженого чи його сім'ї у зв'язку з пожежею чи іншим стихійним лихом, смерті єдиного працездатного члена сім'ї (ст. 405 КПК України). Судом може бути відстрочена виплата штрафу, якщо його виплата є неможливою для засудженого.
Судовий контроль може здійснюватися і при розгляді питання звільнення від відбування покарання у випадках:
— умовно-дострокового звільнення від покарання у вигляді позбавлення волі, виправних робіт, направлення в дисциплінарний батальйон (ст. 407 КПК України);
— звільнення від подальшого відбування покарання засуджених, які захворіли на тяжку хворобу (ст. 408 КПК України);
— звільнення засудженої, якій була надана відстрочка відбування покарання у зв'язку з вагітністю і наявністю дітей віком до трьох років, від відбування частини строку покарання, що лишилася (ст. 4083 КПК України).
Контрольні функції суду мають місце і при розгляді ним заміни покарання іншим його видом як з урахуванням зразкової поведінки засудженого, так і в зв'язку з ухиленням від відбування призначеного покарання. До числа перших варто віднести заміну позбавлення волі, виправних робіт за підставами і в порядку, встановленому ст. 82 КК України і ст. 407 КПК України. До числа останніх — заміну громадських чи виправних робіт арештом або обмеженням волі (ч. 2 ст. 389 КК України і ст. 410 КПК України), штрафу або позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на виправні роботи або обмеження волі (ч. 1 ст. 389 КК України і ст. 410 КПК України).
Враховуючи поведінку засуджених у місцях позбавлення волі, суд також вирішує питання зміни умов утримання засуджених шляхом переведення з одного виду виправно-трудової установи до іншої, з меншим чи суворішим режимом (статті 45, 46, 47 ВТК України, ст. 410 КПК України).
Судовий контроль за діяльністю персоналу не вичерпується сферою виконання кримінального покарання. Стосовно виправно-трудової установи він здійснюється при розгляді судом (у тому числі й господарським) майнових, господарських, земельних спорів, позовів вільнонайманих працівників і атестованих співробітників персоналу про відновлення на роботі.
Відомчий контроль
Ст. 23 КВК України встановлює, що за діяльністю органів виконання покарань здійснюється відомчий контроль органами управління і посадовими особами Державного департаменту України з питань виконання покарань та його регіональних управлінь. Контроль за загальним значенням полягає у перевірці та обліку діяльності органів та установ, що безпосередньо виконують кримінальні покарання; це спостереження, перевірка, оцінка і порівняння суб'єктом керування контрольованих параметрів з нормативно встановленими, здійснення планомірного систематичного впливу на керовані об'єкти для того, щоб попередити або вчасно виявити й усунути відхилення в їхньому розвитку і функціонуванні, забезпечити єдність рішення і виконання, досягнення поставлених соціально-економічних і виховних цілей і задач.2. Державний департамент України з питань виконання покарань вказує на необхідність вирізнення трьох видів контролю: попередній або превентивний, поточний або активний та заключний. Попередній контроль здійснюється в процесі підготовки управлінських рішень (планів роботи, наказів, вказівок). Він покликаний забезпечити своєчасність розроблення і прийняття рішення, обґрунтованість і відповідність його законам і підзаконним актам, чіткість і конкретність викладення, забезпеченість людськими та матеріально-технічними ресурсами, відповідною підготовкою кадрів, оперативність доведення рішення до виконавців. Поточний контроль здійснюється безпосередньо в ході проведення робіт, передбачених управлінським рішенням. Його предметом є регулярна перевірка практичної діяльності служб і підрозділів, окремих працівників з реалізації прийнятого рішення, виявлення труднощів, усунення недоліків і оцінка фактичного стану виконавчої дисципліни. Він дозволяє вносити необхідні корективи в рішення, не порушуючи при цьому режиму роботи. Заключний або наступний контроль здійснюється після закінчення виконання рішення і виявляється в перевірці отриманих результатів. Завдяки йому оцінюється ступінь реалізації поставлених завдань, ефективність прийнятого рішення, його вплив на конкретні результати діяльності, фіксуються проблеми, які виникли при цьому, що дозволяє намітити шляхи їх усунення в майбутньому, виробити заходи щодо недопущення виявлених недоліків у подальшій роботі.3. До основних методів організації і здійснення контролю у спеціальній літературі відносять:— метод ведення, який припускає жорсткий контроль за виконавцями і постійне внесення поправок в їх діяльність. Його реалізація виявляється при повсякденному оперативному контролі фактичного виконання рішення;— метод стеження, тобто періодичний контроль. Він використовується під час різних перевірок, не сковує ініціативи виконавців. Його реалізацією є, зокрема, цільові і разові перевірки.4. Контрольна діяльність завжди проходить декілька стадій: 1) збирання інформації (шляхом отримання різноманітних статистичних звітів, проведенні комплексного або інших видів інспектування, звернення громадян та інших органів чи установ тощо); 2) аналіз зібраної інформації (отримана інформація являє собою перелік відомостей, що потребують обробки за напрямками, які цікавлять контролюючі органи. Аналіз інформації проходить декілька стадій узагальнення, що обумовлено потребами боротьби зі злочинністю); 3) вживання заходів по запобіганню порушенням (одержання й аналіз інформації спрямовано на виявлення порушень порядку виконання-відбування покарання засудженими і виконавцями вимог вироку. Можна сказати, що виявлення порушень і відповідне на них реагування є основною метою всієї контрольної діяльності. Відразу після отримання і перевірки інформації про порушення порядку виконання-відбування покарання контролюючий орган повинен вжити заходів до їх запобігання. Реагування має бути оперативним, тому що протиправна діяльність засуджених чи співробітників може спричинити значні збитки); 4) виявлення винних і притягнення їх до відповідальності (це заключний етап контрольної діяльності. Після припинення порушення порядку виконання-відбування покарання контролюючий орган ініціює розгляд питання про притягнення до відповідальності винних у цьому порушенні. Ця стадія дозволяє не лише відновити правопорядок і соціальну справедливість, але і досягти мети спеціальної превенції, як однієї з цілей покарання).5.3а визначенням Державного департаменту України з питань виконання покарань, в органах і установах виконання покарань контролюється виконання законів, актів вищих органів державної влади та управління з питань діяльності кримінально-виконавчої системи, відомчих нормативно-правових актів, доручень керівництва, планових заходів, комплексних програм та інших документів. Персональну відповідальність за стан виконавської дисципліни несуть керівники підрозділів, на які покладено виконання відповідних документів. Для забезпечення чіткості та усунення дублювання у цій роботі здійснюється розмежування функцій контролю між структурними підрозділами органів і установ виконання покарань у межах їх компетенції.6. Основними формами контролю, що використовуються у кримінально-виконавчій системі, називаються: поточний або оперативний контроль, зональний контроль, інспекторський контроль. Поточний (оперативний) контроль — це щоденна попередня, поточна або подальша перевірка виконання управлінських рішень. Це постійний контроль за фактичним виконанням законів, актів і доручень Президента України, Кабінету Міністрів України, відомчих нормативно-правових актів, програм, планів, рішень колегії та оперативних нарад Державного департаменту України з питань виконання покарань. Іншими словами — це щоденна організаційна робота керівників органів і установ виконання покарань.
Зональний контроль — це контроль за діяльністю підпорядкованих установ на основі територіального принципу обслуговування з урахуванням оперативної обстановки та інших факторів. Ця форма контролю здійснюється на основі закріплення певних груп співробітників за зоною обслуговування. Інспекторський контроль, як правило, здійснюється планово шляхом всебічного аналізу діяльності органів та установ виконання покарань регіону або окремої установи, структурного підрозділу, окремого питання. Залежно від мети інспекторський контроль має більш конкретні форми: комплексна інспекторська перевірка, контрольна перевірка, цільова перевірка тощо.Головними завданнями комплексної інспекторської перевірки Державний департамент України з питань виконання покарань визнає:— визначення спроможності керівництва виконувати покладені на нього функціональні обов'язки;— вивчення діяльності органів та установ виконання покарань за усіма напрямками, а також громадської думки про їх роботу;— підготовка плану заходів щодо усунення виявлених недоліків у роботі, негативних тенденцій тощо, розповсюдження позитивного досвіду. Державний департамент України з питань виконання покарань звертає увагу, що останнього часу набуває актуальності автоматизований контроль з використанням комп'ютерної техніки та спеціальних програм. Він дозволяє своєчасно і систематично отримувати інформацію про реалізацію управлінських рішень, забезпечує керівництво і галузеві служби оперативною інформацією про зміст і строки виконання заходів. Він також визначає, що система контролю — це певна для даного рівня управління сукупність суб'єктів та об'єктів контрольної діяльності, що взаємодіють як єдине ціле на основі встановлених форм, методів і засобів контролю в інтересах досягнення цілей та розв'язання завдань системи.7. Періодичність комплексних та контрольних перевірок визначається графіком, який складається Державним департаментом України з питань виконання покарань та його управліннями на рік.Правилами внутрішнього розпорядку установ виконання покарань передбачено, що правом інспектування установ виконання покарань користуються Голова Департаменту, його заступники, начальники територіальних органів управління Департаменту та їх заступники. Інші працівники кримінально-виконавчої системи користуються правом перевірки установ виконання покарань на підставі приписів або завдань на відрядження, затверджених посадовими особами, зазначеними в частині першій цього пункту. Комплексне інспектування установ виконання покарань проводиться один раз на п'ять років Департаментом і один раз на два роки його територіальним органом управління. У кожній установі виконання покарань ведеться книга зауважень і пропозицій, яка зберігається у канцелярії і до якої особи, які інспектують, уносять свої зауваження і пропозиції.
Громадський контроль
| Згідно зі ст.25 КВК України при виконавчих Комітетах міських (за винятком міст районного значення) рад, місцевих Держадміністраціях створюються спостережні комісії, їх основним завданням є організація громадського контролю за дотриманням прав і законних інтересів засуджених та осіб, звільнених від відбування покарання. Задля цього спостережні комісії: 1) погоджують постанови і подання, які приймаються і вносяться установами виконання покарань, щодо: - зміни умов тримання засуджених у межах однієї кримінально-виконавчої установи закритого типу (далі - колонія) або у зв'язку з переведенням їх до колонії іншого рівня безпеки; - надання дозволу на проживання за межами полонії засудженим жінкам на час звільнення від роботи у зв'язку з вагітністю і пологами, а також до досягнення дитиною трирічного віку та скасування цього дозволу; 2) на підставі інформації органів і установ виконання покарань ведуть облік осіб, умовно-достроково звільнених від відбування покарання, організовують громадський контроль за поведінкою цих осіб за місцем їх роботи (навчання) і проживання протягом невідбутої частини покарання. Згідно зі ст. 1 Закону України “Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх” здійснення соціального захисту і профілактики правопорушень серед неповнолітніх покладається на служби у справах неповнолітніх обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, виконавчих органів міських і районних у містах рад. Окрім іншого, їх завданням є здійснення контролю за умовами утримання і виховання неповнолітніх у спеціальних установах для неповнолітніх. Для цього служби у справах неповнолітніх мають право: - перевіряти умови утримання і виховання осіб, які не досягай повноліття, у спеціальних установах; - приймати з питань, віднесених до їх компетенції, рішення, які є обов'язковими для виконання органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності, посадовими особами і громадянами; - звертатися у разі порушення прав та інтересів неповнолітніх, а також з питань працевлаштування, надання їм іншої допомоги до відповідних органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності. Згідно із законодавством засоби масової інформації України мають право висвітлювати усі аспекти діяльності органів державної влади, в тому числі і тих, які виконують кримінальні покарання. Органи державної влади зобов’язані надавати їм відомості про свою діяльність через відповідні інформаційні служби, забезпечувати журналістам вільний доступ до неї, не чинити на них будь-якого тиску і не втручатися в їх иробничий процес. Засоби масової інформації можуть проводити власне розслідування і аналіз діяльності органів державної влади, їх посадових осіб, давати їй оцінку, коментувати. Згідно зі ст. 24 КВК України представники засобів масової інформації можуть відвідувати установи виконання покарань за спеціальним дозволом адміністрації цих установ або органів управління зазначеними установами. Контроль органів державної влади та місцевого самоврядування. За забезпеченням прав громадян при виконанні кримінальних покарань здійснюється контроль вищих органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Президент України є гарантом забезпечення прав і свобод особи і громадянина (ст. 102 Конституції України). Кабінет Міністрів України вживає заходів з забезпечення прав і свобод людини і громадянина (ст. 116 Конституції України). Парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина в процесі виконання покарань на постійній основі здійснює Уповноважений Верховної Ради України з прав людини (ст. 1 Закону України “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини”). Органи місцевого самоврядування здійснюють контроль виконання покарання на відповідній території самостійно або через свої органи (спостережні комісії та служби у справах неповнолітніх обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, виконавчих органів міських і районних у містах рад). Згідно зі ст. 24 КВК України для здійснення контролю без спеціального дозволу відвідувати установи виконання покарань мають право: - Президент України; Прем'єр-міністр України; - Уповноважений Верховної Ради України з прав людини; - Голова Ради міністрів Автономної Республіки Крим, голови місцевих державних адміністрацій, на території яких вони розташовані; - народні депутати України, а також депутати, уповноважені на це Верховною Радою Автономної Республіки Крим, місцевими радами; - сільський, селищний, міський голова — на території відповідної місцевої ради. |
ВИСНОВКИ У дисертації наведене теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової задачі, що виявляється в тому, що на основі аналізу чинного законодавства України та відповідних підзаконних нормативно-правових актів, узагальнення практики їх реалізації визначено сутність та особливості державного контролю за діяльністю установ виконання покарань в Україні, сформульовано ряд пропозицій і рекомендацій, спрямованих на його удосконалення. 1. Насамперед акцентовано увагу на тому, що дотримання законності в діяльності установ виконання покарань є необхідною умовою, режимом та правовою нормою їх функціонування, а для дотримання (забезпечення) законності, як основного принципу діяльності установ виконання покарань та запобігання будь-яким можливим порушенням прав і законних інтересів як засуджених, так і персоналу у порядку визначеному Конституцією та законами України, здійснюється державний контроль за їх діяльністю, який є основним способом забезпечення законності й дисципліни в державному управлінні. 2. Державний контроль за діяльністю установ виконання покарань визначено як один із видів соціального контролю, що має лише йому характерну мету, завдання, об’єкт та предмет, здійснюється законодавчо передбаченим колом загальних та спеціалізованих суб’єктів, стосується усіх напрямів діяльності установ виконання покарань та їх персоналу, і зміст якого полягає у перевірці виконання (додержання) ними вимог законодавчих та підзаконних актів, що регламентують їх діяльність. 3. До особливостей державного контролю за діяльністю установ виконання покарань віднесено такі: 1) є різновидом соціального контролю, його підвидом; 2) має спеціальну загальну мету - удосконалення діяльності установ виконання13 покарань та загальне завдання – виявлення фактичного стану функціонування установ виконання покарань, як негативних, так і позитивних аспектів їх діяльності; 3) його об’єктом є установи виконання покарань та їх персонал, а предметом - окремі напрями їх діяльності, які об’єднано у дві групи: основні та допоміжні; 4) отримав законодавче закріплення; 5) передбачає наявність спеціалізованих громадських суб’єктів, які його здійснюють, а саме - спостережних комісій; 6) передбачає спеціальні форми та методи його здійснення, які, насамперед, залежать від: суб’єкту державного контролю, об’єму наданих йому повноважень та предмету державного контролю, тобто напрямку діяльності установ виконання покарань, який перевіряється; 7) є механізмом участі держави та громадських організацій в управлінні діяльністю установ виконання покарань, що є позитивно апробованою практикою більшості демократичних країн. 4. Державний контроль за діяльністю установ виконання покарань класифіковано за такими критеріями: 1) залежно від контролюючих суб’єктів: парламентський; президентський; урядовий; спеціалізований; відомчий; міжвідомчий; муніципальний; судовий; громадський; 2) залежно від організаційного зв’язку між контролюючим суб’єктом і підконтрольним об’єктом: зовнішній і внутрівідомчий контроль; 3) залежно від обсягу контрольних повноважень: загальний та спеціальний контроль; 4) за напрямками його здійснення, а саме: за дотриманням умов та порядку виконання покарань (стягнень); за виправленням засуджених; за станом попередження правопорушень, їх виявлення і розкриття в установах виконання покарань, за проведенням дізнання; за дотриманням нормативно визначеної організаційно- штатної структури, вимог підпорядкованості та підвідомчості; за станом соціально- виховної, психологічної, навчально-культурної, виробничо-господарської, медико-14 санітарної, бюджетно-фінансової та інших видів діяльності установ виконання покарань; 5) за відкритістю (гласністю): гласний та негласний (таємний). 5. Установи виконання покарань як об’єкт державного контролю визначено як систему структурних організацій кримінально-виконавчої системи, якій притаманна єдність, побудова за принципами субординації, чітко визначеної компетенції, підпорядкованості та координації, відкритості для громадськості, і які мають властиву лише їм мету утворення та діяльності, що спрямована на виконання покарань шляхом створення умов для виправлення і ресоціалізації засуджених, яка реалізується у відповідних завданнях, функціях та повноваженнях установ виконання покарань, і персонал якої проходить службу в особливому порядку. 6. Обґрунтовано, що на відміну від Державного департаменту України з питань виконання покарань та його територіальних органів управління, які беззаперечно, є керівними (управлінськими) органами, а не установами виконання покарань, оскільки безпосередньо покарання не виконують, кримінально-виконавчі інспекції є не лише органом а й установою виконання покарань, позаяк відповідно до ст.13 КВК України вони виконують покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, громадських робіт, виправних робіт. 7. До особливостей установ виконання покарань як об’єкта державного контролю віднесено такі: 1) основною ознакою установ виконання покарань як об’єкта державного контролю є виконання ними покарань (у більшій мірі кримінальних, у меншій – окремих видів адміністративних стягнень); 2) мету їх утворення та діяльності яка полягає у забезпеченні безпеки населення, суспільства і держави шляхом ізоляції засуджених та (або) здійсненні контрольно-15 наглядових заходів за їх поведінкою, у виконанні покарань шляхом створення умов для виправлення і ресоціалізації засуджених, запобіганні вчиненню ними правопорушень, а також у приведенні умов тримання осіб, узятих під варту, та які відбувають покарання, у відповідність із вимогами міжнародних актів; 3) загальні завдання, які вони виконують, до яких запропоновано віднести: дотримання передбаченого законодавством порядку і умов виконання та відбування покарань; захист інтересів населення, суспільства і держави шляхом ізоляції та контролю за засудженими; створення умов для виправлення і ресоціалізації засуджених; запобігання вчиненню злочинів і дисциплінарних проступків засудженими і особами, узятими під варту, та щодо них, їх припинення; виявлення і розкриття злочинів, учинених в установах виконання покарань, проведення дізнання у справах про такі злочини, здійснення оперативно- розшукової діяльності; 4) функції, які вони виконують, основними серед яких є такі: правоохоронна, яка полягає у забезпеченні безпеки населення, суспільства та держави від певної категорії осіб, нагляді та контролі за їх поведінкою, притягненні винних до відповідальності; правозастосовна, що полягає у виконанні норм законодавчих та підзаконних нормативно-правових актів з питань виконання покарань; виконавча, що полягає у виконання судових рішень; адміністративна, яка полягає у визначені організаційно-штатної структури установ виконання покарань, їх підпорядкованості та підвідомчості; профілактична, яка полягає у запобіганні вчиненню злочинів і дисциплінарних проступків засудженими і особами, узятими під варту; оперативно-розшукова – реалізується під час оперативно-розшукової діяльності; кримінально-процесуальна – реалізується під час проведення дізнання; соціально-виховна та психологічна, яка реалізується під час соціально-виховної та психологічної роботи з особами, що16 утримуються в установах виконання покарань; навчально-культурна, яка реалізується під час загальноосвітнього та професійно-технічного навчання засуджених, організації їх культурно-масової роботи; виробничо-господарська, яка полягає у створенні умов для праці засуджених; медико-санітарна, яка полягає у здійсненні медичного, санітарного та епідеміологічного нагляду за станом здоров’я засуджених до позбавлення волі і осіб, узятих під варту, наданні їм медичної допомоги, а також у додержанні вимог щодо охорони навколишнього природного середовища і раціонального використання природних ресурсів; 5) властиву лише їм організаційну структуру, їх підпорядкованість та підконтрольність; 6) спеціальну компетенцію установ виконання покарань. 8. Предметом державного контролю за діяльністю установ виконання покарань, на нашу думку, є такі: обґрунтованість рішень державних органів з питань правоохоронної діяльності установ виконання покарань з точки зору відповідності їх засадам внутрішньої і зовнішньої політики, міжнародним зобов’язанням України за укладеними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України; хід виконання концепцій та програм реформування установ виконання покарань; формування і реалізація кадрової політики в установах виконання покарань; стан забезпечення та дотримання установами виконання покарань прав засуджених; умови та порядок виконання покарань; стан (підстави, умови, порядок тощо) застосування установами виконання покарань до засуджених обмежень, які визначені законом і встановлені вироком суду; забезпечення особистої безпеки засуджених; медичне обслуговування засуджених; матеріально-побутове забезпечення засуджених; соціально-виховна робота із засудженими до обмеження волі; порядок17 застосування заходів заохочення і стягнення до осіб, засуджених до обмеження волі; праця засуджених; оперативно-розшукова діяльність в установах виконання покарань; припинення відбування покарання і порядок звільнення; порядок дострокового звільнення від відбування покарання; надання допомоги засудженим у трудовому і побутовому влаштуванні; встановлення адміністративного нагляду за особами, звільненими з місць позбавлення волі; дотримання прав і свобод громадян, які працюють (проходять) службу в установах виконання покарань (правовий та соціальний захист персоналу); організація й діяльність органів і установ виконання покарань; дотримання основних принципів діяльності установ виконання покарань; структура та чисельність установ виконання покарань; діяльність підприємств установ виконання покарань; дотримання обмежень політичної діяльності та інших законодавчо визначених обмежень в установах виконання покарань, дотримання інших вимог, які висуваються до персоналу установ виконання покарань; застосування сили персоналом установ виконання покарань; фінансування діяльності установ виконання покарань; господарська діяльність установ виконання покарань; дотримання бюджетного законодавства установами виконання покарань; дотримання законності при розгляді установами виконання покарань звернень громадян. 9. Поняття „суб’єкти державного контролю”, охарактеризовано у вузькому та широкому значенні (розумінні). Зокрема, перше (вузьке) значення стосується лише суб’єктів, які: по-перше, мають статус державних органів; по-друге, такого статусу не мають, але наділенні державою делегованими контрольними повноваженнями. Друге (широке) розуміння суб’єктів державного контролю стосується усіх суб’єктів, що наділені контрольними повноваженнями, у зв’язку з18 чим мова повинна йти про міжнародних, державних, муніципальних та громадських суб’єктів контролю. В дисертації використано саме вузьке розуміння (тлумачення) державного контролю за діяльністю установ виконання покарань, у зв’язку з чим охарактеризовані суб’єкти, які: по-перше, мають статус державних органів; по-друге, такого статусу не мають, але наділенні державою делегованими контрольними повноваженнями з питань діяльності установ виконання покарань. 10. Виокремлено три групи суб’єктів державного контролю за діяльністю установ виконання покарань: надвідомчих, внутрівідомчих та комплексних. До перших віднесено: Верховну Раду України; Президента України; Кабінет Міністрів України; центральні та місцеві органи виконавчої влади; судові органи України. До другої: Державний департамент України з питань виконання покарань та його територіальні та локальні органи управління. Треті – комплексні суб’єкти державного контролю за діяльністю установ виконання покарань, які складаються як з представників державних органів, так і з представників самоврядних та громадських органів. 11. Формами державного контролю за діяльністю установ виконання покарань визначено: перевірку; спостереження; опитування; моніторинг; інспектування; ревізію; огляд; інвентаризацію; аудит; ознайомлення із статистичною звітністю; одержання пояснень; вивчення та аналіз матеріалів, які містяться в засобах масової інформації або у зверненнях громадян. 12. Доведено, що організація державного контролю за діяльністю установ виконання покарань включає такі елементи (напрями): аналітичну роботу; прогнозування; планування; підготовку та інструктаж; забезпечення контрольної діяльності (інформаційне, документаційне, методичне, кадрове, матеріально- технічне, фінансове); взаємодію та координацію.19 13. Особливість контрольних процедур залежить від багатьох обставин: компетенції суб’єкту державного контролю; об’єкту та предмету державного контролю; форми та методу державного контролю; правової регламентації його стадій. Сутність та зміст контрольних процедур визначається їх стадійністю. У зв’язку з чим, визначено три альтернативні стадії здійснення державного контролю за діяльністю установ виконання покарань: підготовчу; безпосередню та заключну. 14. Беручи до уваги особливості правового статусу суб’єктів контролю за діяльністю установ виконання покарань, Главу 4 КВК яка називається „Нагляд i контроль за виконанням кримінальних покарань. Участь громадськості у виправленні i ресоцiалiзацiї засуджених”, запропоновано доповнити чотирма статтями із такими назвами: „Міжнародний контроль за діяльністю установ виконання покарань”, „Державний контроль за діяльністю установ виконання покарань”, „Самоврядний контроль за діяльністю установ виконання покарань”, „Громадський контроль за діяльністю установ виконання покарань”, які визначали б особливості зазначених видів контролю за діяльністю установ виконання покарань, насамперед, їх суб’єктний склад та загальні повноваження. 15.Запропоновано п. 2.1 Положення про управління кримінально- виконавчої інспекції Державного департаменту України з питань виконання покарань, затвердженого наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань від 30 березня 2007 р. № 68 доповнити нормою про те, що основними завданнями кримінально-виконавчої інспекції є забезпечення виконання кримінальних покарань та передбачених законом адміністративних стягнень. Відповідні зміни та доповнення запропоновано внести до Положення про Державний департамент України з питань виконання покарань,20 затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10 червня 2009 р. № 587 та цілої низки інших нормативно-правових актів, які регламентують його діяльність. 16. Беручи до уваги так званий „усічений” характер контрольних повноважень громадських суб’єктів, запропоновано створити інститут громадських інспекторів, які мали б право перевіряти: стан забезпечення та дотримання установами виконання покарань прав засуджених; умови та порядок виконання покарань; стан (підстави, умови, порядок тощо) застосування установами виконання покарань до засуджених обмежень; забезпечення особистої безпеки засуджених; медичне обслуговування засуджених; матеріально-побутове забезпечення засуджених; соціально-виховну роботу із засудженими до обмеження волі; порядок застосування заходів заохочення і стягнення до осіб, засуджених до обмеження волі; умови праці засуджених; діяльність підприємств установ виконання покарань; застосування сили персоналом установ виконання покарань; дотримання законності при розгляді установами виконання покарань звернень засуджених
Дата добавления: 2015-12-17; просмотров: 12; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!