Природа літературно-художньої критики

 

Літературна критика в її розвинутій формі — це відносно само­стійна діяльність, спрямована на осягнення й оцінку художньо- естетичної своєрідності та суспільного значення нових творів мистецтва слова. Її посутнє осердя передається терміном, що склався на основі

грецького кгііїсоз — судж ення.

У цьому розумінні критика — найширше за обсягом поняття, що передає сутність аналітично-синтетичного розгляду будь-яких об’єктивних явищ чи суб’єктивних картин (теорії) у всіх сферах науки. Якщо критицизм є невід’ємним компонентом процесу наукової діяльності і так чи інакше від­битий у результатах наукового дослідження (наукових працях), то у мисте- цько-естетичній сфері він виділився з творчого акту митця.

 

,

Поруч з Л-Х критикою основу літературознавства складають: 1) теорія літератури і 2) історія літератури. Теорія літератури виступає узагальненням і філософсько-естетичним осмисленням фактів і відомостей про визначення художніх творах, досліджує специфіку художньої літератури як вид мистецтва, особливості творчого процесу, художньої мови, питання пологів, видів, жанри літератури тощо; наука про літературу розробляє критерії літературознавчого аналізу, що безпосередньо використовуються в літературній критиці

 

історія літератури та

 

історія літературної критики є теоретичним рівнем суспільної свідомості і в

 

межах наукової картини світу розрізняються за своїми предметами, за сту­

 

пенем узагальнення явищ художньої культури, за мірою абстрактного та

 

конкретного, об’єктивного та суб’єктивного у змісті категорій і понять цих

 

наук5, то вже за цими вимірами (параметрами) можемо виділяти, вибирати

 

(навіть цитувати з тексту) думки, ідеї, поняття, що мають філософський, ес­

 

тетичний, теоретико-літературний, історико-літературний, літературно-

 

критичний характер (статус). Для історії літературної критики домінантою і

 

25критерієм відбору виступатиме насамперед оцінність висновків, понять, уяв

 

лень, керованих на явища поточного літературного процесу.

 

Залишившись у своєрідному вигляді як компонент художнього тво­ру, самооцінка задуму автора, оцінний аспект мистецтва є об’єктом уваги, предметом діяльності інших людей (не авторів даного твору). Для того, щоб наголосити, що це має місце в усіх видах художньої творчості, вживається термін «художня критика». Стосовно літератури найчастіше говорять про лі­тературно-художню чи просто літературну критику

Психофізіологічні

передумови

літ критики

Л ітературна критика є самоусвідомленням літератури я к суспі­

 

льного явищ а в усій його різноманітності: національних літератур, літе­

 

ратурних напрям ів, стильових течій (ш кіл), творчості письменників,

 

окремих творів. Вона виявляється як соціяльна діяльність, бо критики сте­

 

жать за літературним процесом, читають нові твори, відбирають найкращі з

 

їх погляду для передруку, організовують дискусії, пишуть власні різножан­

 

рові праці, публікуючи їх у загальній і спеціальній пресі, ведуть навколо та­

 

ких творів полеміку тощо. Все це вимагає затрати значної психофізіологічної

 

енергії, духовних і фізичних зусиль. Зрештою, чутливість лю дини, подраз­

 

ливість її органів чуття, через які вона контактує з довкіллям, розгляда­

 

ють як найзагальніш у основу, передумову здатності судження. Так,

 

А. Луначарський вважав: «Якщо який-небудь примітивний організм відшто­

 

вхується від об’єкта чи притягається до нього, то, по суті, це є вже зародком

 

критики, позитивним чи негативним судженням, хоча, звичайно, в настільки

 

примітивній формі, що воно повністю випадає зі сфери психології»!.

 

У людини як вищої соціобіологічної істоти важливіш у роль у ста­

 

новленні й виокремленні її здатності критичного судження у специфічну

 

окрему діяльність відіграю ть різновиди потреб (пізнавальних, естетич­

 

них, практичних) і особливості (типи) мислення — теоретичне, образне,

 

прагматичне. У процесі філогенезу під впливом суспільної практики інфор­

 

маційно-пізнавальні потреби задовольняються науково-теоретичною діяль­

 

7ністю у формі логічно-понятійного мислення; естетичні потреби — худож­

 

ньо-мистецькою діяльністю на основі образного мислення; практичні потре­

 

би — прагматично-конструктивною діяльністю згідно з набутими канонами,

 

зразками, стандартами. У кожному разі задоволення потреб — це доцільна

 

діяльність, що має ідеальний і матеріяльний аспекти, регулюється індивідуа­

 

льними уподобаннями, суспільними ідеалами, нормами — ціннісними орієн­

 

таціями, об’єктивізуючись у певні структурні форми. Отже, літературна кри­

 

тика — це передусім творча діяльність, основною функцією якої є регуляти-

 

вно-корекційна. К ритика природно супроводжує культурне життя лю д­

 

ських спільнот, а її функції виявляю ться у взаємокореляції творення і

 

сприймання художніх творів^.

 

засади літературної критики: 1) літературна критика є специфічним видом творчої діяльності; 2) водночас вона залишається складовою частиною літературознавства; 3) має свою систему жанрів; 4) літературна критика опосередковує функціонування літератури в суспільстві, рефлексію кожної людини з приводу художніх явищ.

 

Л ітературна критика є самоусвідомленням літератури я к суспі­льного явищ а в усій його різноманітності: національних літератур, літе­ратурних напрям ів, стильових течій (ш кіл), творчості письменників, окремих творів. Вона виявляється як соціяльна діяльність, бо критики сте­жать за літературним процесом, читають нові твори, відбирають найкращі з

їх погляду для передруку, організовують дискусії, пишуть власні різножан­рові праці, публікуючи їх у загальній і спеціальній пресі, ведуть навколо та­ких творів полеміку тощо. Все це вимагає затрати значної психофізіологічної енергії, духовних і фізичних зусиль. Зрештою, чутливість лю дини, подраз­ливість її органів чуття, через які вона контактує з довкіллям, розгляда­ють як найзагальніш у основу, передумову здатності судження. Так,

 

Об1єкт критики — література ПРЕдмет — поточний літ процес і нові публікації худ творів

 

 

К ультура, як і

усе створене людьми в процесі їх самореалізації в умовах конкретного

 

довкілля, має діалоговий характер.Рецептивно-комунікативні процеси форму­

 

ють критицизм як екзистенційний умонастрій і, зреш тою, в сфері худо­

 

жньо-мистецького життя породжують смакові оцінки, що поступово з

 

набуттям досвіду, з розвитком освіти оформляються в логічно-

 

розгорнуті судження

Соціяльно стратифіковане (структуроване) суспільство, підтри­

 

муючи систему своїх суспільних відносин, — політичних, економічних, пра­

 

вових, морально-етичних, естетичних — відбивається в гетерогенності (різ­

 

норідності) культури і модифікує критику. Політично-державні, культурно-

 

освітні, церковно-культові інституції, їх представники і проречисті виразни-

 

8кн інституціональних (станових) інтересів накладають на художні твори різ­

 

ні матриці (норми, канони), застосовуючи їх як критерії поцінування естети­

 

чних цінностей, породжують, продукують такі різновиди критики, як-от: ри-

 

горично-стилістична, історична, філософська, релігійно-догматична, етико-

 

дидактична, естетична і т. под. Це зумовлює гостру полеміку між їх адепта­

 

ми, групівщину, активізуючи пошуки сутності справжньої, «істинної крити­

 

ки».

 

К ритика не

може не бути суб’єктивною, бо вона — прояв аксіологічної (оцінної) дія­

 

льності: треба збагнути в її структурі міру об’єктивного й суб’єктивного,

 

описово-констатуючого й оцінно-інтуїтивного; встановити співвідношення

 

аналізу та інтерпретації

 

Кожна оцінка, вираж ена мовою (засобами звичайної мови),

 

складається з чотирьох ком понентів: має свої суб’єкт, предмет, основу і

 

характер. Під суб’єктом оцінки розуміють особу (групу осіб), яка виражає,

 

формулює оцінку, встановлює цінність якогось об’єкта. Предметом оцінки є

 

те, на що спрямовані увага, зацікавленість суб’єкта. Основою оцінки є все, з

 

погляду чого здійснюється оцінка (ідеали, ціннісні орієнтації, позиція, дока­

 

зи, які спонукають суб’єкта до схвалення, заперечення або вираження бай­

 

дужості щодо якихось предметів). За своїм характером оцінки бувають аб­

 

солютні (виражають або позитивну, або негативну, або нульову цінність) і

 

зіставні, порівняльні, що передають ступінь цінності однотипних предметів.

 

Естетична оцінка, виражена в будь-якій формі літературним крити­

 

ком, має своєю найближчою безпосередньою основою естетичне почуття,

 

глибшим духовним підгрунтям — ідеали, світоглядні переконання, архетип-

 

ні образи (взірці) — і вираж ається я к логіко-понятійними засобами (на­

 

самперед літературознавчими термінами), так і з допомогою яскравих опи-

 

сів-аналогій, зіставлення твору з іншими творам и, з оцінками інших

 

кри ти ків, читачів. Отже, на такій широкій, динамічній основі естетична

 

оцінка стає загальнозначимою, хоча ця загальнозначимість проявляється як

 

інваріянтне ядро, осердя численних індивідуально-неповторних сприйнять

 

та інтерпретацій.

 

2. Основні жанри літературно-художньої думки

 

Сама структура оцінок витворила систему жанрових форм літературознавчої критики

основні жанровотворчі чинники: а) предмет естетичного судж ення, б) мета, завдання, ставлення критика до предмета оцінки, в)

орієнтація критика на адресата критики — читача і тип друкованого

органу (ш ирш е — засобу мас-медіа)

 

Р.Гром’як виділяє жанри:

-аннотація

-рецензія

-літ-критична стаття

-огляд

-ессе

-літ.портрет

-монографія

Рецензія-наймобільніший жанр критики, що реалізується у числених різновидах залежно від роду, жанрових вимірів художнього твору, його худ-естетичних якостей, ставленн до нього критика, що представляє певний літ напрям, чи літ групу

Рецензія — переказ стосується худож прозових творів

рецензія відгук -прочит. Твір особисті враження

рецензія-памфлет(сусп-пол критика)

рецензія-фейлетон

рецензія-стаття

 

Літ-критична стаття — один із найтиповіших жанрів журналістської критики

вимагає найбільше простору на сторінках журналів

Стаття-огляд (оцінюється за відрізок часу чи огляд певного жанру чи явища за певний період)

-проблемно-оглядова стаття (проблема, яка аналізується, може бути про тенденції суч літ розвитку)

-стаття-портрет (стосується конкретної творчої особистості)

Репортаж — точне відтворення картини дійсності через безпосереднє сприйняття автора

що створює враження присутності читача радіослухача чи глядача

ще використовують

інтерв’ю

літ.фейлетон

літ.портрет- розповідь про творче обличчя якогось письменника, його життєвий шлях, літ діяльність та значення творчості

великі жанри:

-трактат

-могографія

-літ.портрет

монографія — (монос — один, графо — пишу) — може мати кілька авторів і одного. Це науковий твір, у якому глибоко і всебічно висвітлене якесь питання, одна тема, при цьому даються посилання на джерела, додаються певні бібліографічні відомості про теми

 

трактат — розгляд елементи судження, це наукова праця, присвячена висвітленню глибокому теоретичному висвітленню, розгляду якогось важливого пит або проблеми

ЖАНРИ НА МЕЖІ

-ессе (нарис, очерк) — невеликий за обсягом твір з довільною композицією і висловлю індивідуальні думки та враження з конкретного питання і не претендує на вичерпне і визначальне трактування теми

 

-ювілейна промова

-лист-звернення

-дискусійна стаття-

пародія

 

 

3.Літературна критика і ЗМІ

У меншій мірі, ніж з наукової природою літературної критики пов'язано відношення Л.-Х. К. до публіцистики. Дійсно, літературно-художня критика буквально пронизана публицистичностью. Більшість спеціалізованих або громадських видань обов'язково має критичний розділ. Властивість публіцистичності і буде відрізняти критику від власне літературознавства. Критика - це журналістика, але журналістика іншої властивості. З журналістикою критику об'єднує така її властивість, як социологичность. Тут головну роль грає "активний" характер критики. Критика безпосередньо пов'язана з життям і розвитком того йди іншого суспільства, з боротьбою різних ідеологічних і естетичних напрямів, які ведуться в цьому суспільстві. Таке социологичность властивість феномена критики дозволяє їй судити про поточну літературі цього суспільства з позицій логіки життя і виробити відповідно до цього потрібні громадські критерії для оцінки художніх творів.

Процес взаємодії критики та журналістики - це динамічно активний процес, це процес взаємного збагачення. У критики існує своя система художньо-публіцистичних принципів і стильових форм для того чи іншого виду журналістської діяльності за допомогою яких відбувається і оцінка сучасної журналістики, і формування читацьких смаків, і формування культурних характеристик суспільства. т.а., література як вид мистецтва продовжує створювати вічні цінності, про які будуть говорити і писати по-своєму. наступні покоління критиків і читачів. Критика, не дивлячись на свій багато в чому науковий фундамент, набагато більшою мірою прив'язана до фактору часу. Тому оцінка твору критикою відбувається виходячи з конкретних історичних умов і виходячи з конкретного розвитку культурного та гуманітарного знання в даному суспільстві. З цього випливає, що можливо як галузь знання, критика менш довговічна в порівнянні з літературою, оскільки вона занурена в процес обслуговування сьогохвилинних, насущних літературних проблем. У цьому аспекті критика найбільш наближена до журналістики, яка володіє схожими якостями і характеристиками (журналістика обслуговує запити і завдання суспільства в даний час, в конкретний історичний проміжок часу). Тому з цих позицій критика є найважливішою стороною журналістської діяльності, так як надає її певну ідеологічну оформленість, стійкість, дозволяє "скорегувати" напрями розвитку, відійти можливо від якихось застарілих форм і методів подачі матеріалу. Журналістика виявилася руслом критики, в якому виникає вся її історія. Сьогодні критика виконує для журналістики роль якогось соціального контролера, який має право пред'являти вимоги до журналістики від імені товариства. Критика має право вказати на неетичність та необ'єктивність інформації, на неправдивість або упередженість у висвітленні та оцінці якихось подій і явищ. То., Нам важко буде виявити "золоту середину не тільки в діалектиці об'єктивного і суб'єктивного в критиці, але і навіть при визначенні основних функцій і завдань літературно художньої критики. Будь формулювання і визначення будуть" вислизати ", віддалятися від чітких дефініцій, і все буде в кінцевому підсумку залежати від ракурсу бачення.

 

---

Дата добавления: 2016-01-04; просмотров: 13; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

---

---

Мы поможем в написании ваших работ!