Конфлікт у педагогічній взаємодії
Бар'єри педагогічного спілкування
Важливою проблемою педагогічної психології є труднощі (бар'єри) у спілкуванні, характерні для взаємодії вчителя з учнями. Бар'єр – перешкода, етап.
"Бар'єри" спілкування є об'єктом спеціальних досліджень у контексті комунікативноінформаційних теорій, соціальнопсихологічної теорії та когнітивної психології (Д. Катц, Л. Лі, Г. Ласвелл, М. Андерсон, Є. Кузьмін, Б. Паригін, Б. Ломов, Я. Коломінський та ін.). Ці труднощі можна описати як суб'єктивне переживання людиною порушень у здійсненні спланованого спілкування через неприйняття партнера, нерозуміння його дій та слів, зміну комунікативної ситуації або влаеного психоемоційного стану тощо.
У педагогічній діяльності такі труднощі зумовлюються:
• її предметним змістом, тобто рівнем та характером опанування педагогом знань, створення умов для засвоєння яких є основою його діяльності;
• професійнопедагогічними вміннями, тобто способами та засобами педагогічного впливу на учнів.
Типологія педагогічних бяр'єрів
Педагогічні труднощі співвідносяться зі змістом, формами та загальною логікою розвитку педагогічного процесу; із особливостями вчителя як суб'єкта навчання та виховання; із процесом спілкування вчителя з учнями.
Щодо змісту, форм та загальної логіки розвитку педагогічного процесу виникають такі труднощі:
• з постановкою та розв'язанням педагогічних завдань, що проявляються у недостатньо повному та точному плануванні дій, у зневажанні допущених помилок, недостатній гнучкості при перебудові завдань під час уроку, звуженні їх змісту за рахунок ігнорування виховної та розвивальної функцій;
|
|
|
• із впливом на учня, що проявляється у невмінні сприймати його як цілісну особистість, яка перебуває у процесі становлення та роз
витку;
• з визначенням ефективного поєднання продуктивних, творчих форм роботи у навчальному процесі з репродуктивними, а також з організацією активних форм роботи, які забезпечать розвиток пізнавальної активності учнів.
Як свідчать експериментальні дослідження, труднощі такого характеру зумовлюються тим, що вчитель постійно використовує один і той самий метод без урахування його зв'язку з іншими; методи, які використовує вчитель, не пов'язані між собою, не відповідають особливостям і можливостям учнів та індивідуальнопсихологічним особливостям вчителя.
Педагогічні труднощі співвідносяться також з умінням вчителя коригувати власні дії відповідно до особистих суб'єктивних особливостей. Вони можуть, зокрема, породжуватись недоліками самоконтролювання та самокоригування вчителя, що проявляється в його низькій критичності до себе та недостатній рефлексії.
|
|
|
Щодо комунікативної взаємодії вчителя з учнями, на думку В. Кан Каліка, існують такі характерні бар'єри:
• розбіжності в установках учителя та класу (вчитель захоплений планом цікавого уроку, а учні неуважні, байдужі; як результат, недосвідчені вчителі дратуються, втрачають самовладання, приймають неадекватні рішення тощо);
• страх спілкування з класом, що характерно передусім для недосвідчених учителів;
• відсутність контакту з класом (замість того, щоб оперативно організовувати діяльність учнів, учитель починає діяти "автономно": писати на дошці пояснення, читати учням нотації тощо);
• звуження функцій спілкування (вчитель ураховує насамперед інформаційні завдання спілкування, ігноруючи соціальноперцептивні та інтерактивні);
• негативна установка на клас, сформована внаслідок суджень інших вчителів або власних педагогічних невдач;
• попередній негативний досвід спілкування з певним класом або з окремими учнями;
• страх допуститися педагогічної помилки (запізнитися на урок, не вкластися в час, неправильно оцінити знання тощо);
• наслідування (вчитель механічно використовує манери поведінки іншого педагога, не розуміючи, що чужий стиль неможливо перейняти).
|
|
|
Смислові бар'єри
Із труднощами процесу спілкування вчителя з учнями тісно пов'язане поняття "смисловий" бар'єр (Л. Славіна), під яким розуміють явище, коли дитина розуміє і вміє виконувати вимогу дорослого, водночас ігнорує її і не бажає виконувати.
До основних видів прояву смислового бар'єру належать:
• різне розуміння вчителем і дітьми суті вимог, що висуваються перед останніми. Так, учень не може зрозуміти, чому не можна битися, адже треба бути хоробрими та мужніми, чому не можна підказувати, коли потрібно допомагати друзям тбщо.
• неприйняття учнем форми подання тієї чи іншої вимоги з боку вчителя;
• неприйняття з якихось причин учнем особистості вчителя. Існує багато причин появи та розвитку смислового бар'єра. Розглянемо деякі з них.
1. Невміння вчителя зрозуміти справжні мотиви поведінки та вчинків учня, а отже, неадекватні реакції на ці вчинки. Як правило, вчитель ігнорує, що зовнішньо однакові вчинки детермінуються різними мотивами, часто кількома. Інколи й учень не усвідомлює справжніх мотивів своїх вчинків. Однак щодо дій вчителя, які не відповідають таким невиявленим мотивам, чиниться внутрішній опір з боку учнів, вони оцінюють дії вчителя як несправедливі.
|
|
|
2. Постійне використання вчителем одних і тих самих методів та прийомів навчальновиховної роботи, особливо якщо вони не призводять до позитивного ефекту. Насамперед це стосується ситуацій, коли педагог використовує методи словесного впливу (нотації, переконання, догани тощо). Учні звикають до таких впливів, не розуміючи їх смислу, у результаті виникає бар'єр між ними і педагогом через різне розуміння цих методів та засобів.
3. Негативні психоемоційні стани учнів, зумовлені несправедливими (з їхньої точки зору) покараннями та судженнями вчителя.
4. Судження про вчителя, що сформувалися у найближчому до нього соціальному оточенні.
Конфлікт у педагогічній взаємодії
Дотримання педагогічного такту, вміння вдало обирати тактику поведінки, встановлювати зворотний зв’язок, впливати на учнів та ставити перед ними коректні вимоги, на жаль, не гарантує того, що в процесі взаємодії зі школярами у педагога не виникатимуть конфліктні ситуації.
Конфлікт – це зіткнення протилежно спрямованих, несумісних одна з одною тенденцій у свідомості окремого індивіда, у міжособистісних відносинах або взаємодіях індивідів чи груп людей, пов’язане з гострими негативними емоційними переживаннями.
Загалом, класифікація та типологізація конфліктів має важливу методологічну функцію. Вона не тільки визначає та впорядковує накопичені емпіричні факти, а й відіграє важливу роль у розв’язанні конфліктних ситуацій. Класифікувати конфлікти можна за такими ознаками: видом, тривалістю, змістом, ступенем впливу, типом вирішення, формами прояву, психологічним ефектом, наслідками, мотивами тощо.
А. Єршов пропонує при проведенні соціально-психологічних досліджень класифікувати конфлікти за такими ознаками: за джерелом, за змістом, за значущістю, за типами вирішення, за типом структури взаємин та інше.
Основною ознакою для класифікації конфліктів за М. Дойчем є співвідношення між об’єктивним станом справ та тим станом, який реально склався у конфліктуючих сторін. М. Дойч виділяє шість типів конфлікту:
1. "Реальний конфлікт” - це конфлікт, який об’єктивно існує й адекватно сприймається.
2. "Випадковий, або умовний конфлікт” - залежить від обставин, що можуть змінюватися, але ці обставини не усвідомлюються конфліктуючими сторонами.
3. "Зміщений конфлікт” - реальний конфлікт, за яким приховується інший, що є справжнім чинником конфліктної ситуації.
4. "Помилково дописаний конфлікт” - конфлікт, що помилково тлумачиться.
5. "Латентний конфлікт” - конфлікт, який має відбутися, але не виникає тому, що не усвідомлюється.
6. "Хибний конфлікт” - у цьому випадку реальних підстав для конфлікту не існує, об’єктивно його немає, але він виникає у свідомості конфліктуючих сторін через помилкове сприймання та розуміння ситуації.
Класифікацію конфліктів на підставі виділення причинно-мотиваційних зв’язків провела Н. Гришина. Вона виділяє типи конфліктів залежно від стосунків, визначених спільною діяльністю, потребою у спілкуванні та належності до певної виробничої структури. По-перше, це конфлікти, що є реакцією на перепони щодо досягнення соціально корисних цілей; по - друге, конфлікти, що виникають як реакція на перепони в досягненні особистих цілей (реалізація особистого потенціалу, прагнення до професійного зростання); по-третє, це конфлікти протидії окремих людей соціальним нормам, і, нарешті, по-четверте, конфлікти особистісні, зумовлені несумісністю індивідуальних психологічних рис. З функціональної точки зору класифікація конфліктів може будуватися за принципом доцільності - недоцільності . Згідно з цим принципом виділяють позитивні (конструктивні) та негативні (деструктивні) конфлікти. Конфлікт, є одним із яскравих проявів протиріччя, сам внутрішньо суперечливий. При з’ясуванні ролі конфлікту необхідно виходити з конкретної ситуації. Один і той самий конфлікт може бути деструктивний в одному плані та конструктивний в іншому, відігравати негативну роль на одному етапі та позитивну на іншому.
Також однією з численних характеристик конфліктів є його структурні та динамічні характеристики. Структурні характеристики конфлікту є статичними елементами, які могли б бути знайдені на "зрізі” конфлікту, а його динамічні характеристики пов’язані з тим які саме події відбуваються в конфлікті.
Розрізняють конфлікти: внутрішньоособистісний, міжособистісний та міжгруповий.
Насамперед слід з’ясувати причини виникнення конфліктних ситуацій у педагогічній діяльності. Школярі усі різні, і потребують – хтось більше уваги, піклування, а до когось слід застосовувати більш жорсткі вимоги. Тому педагогу важливо вміти бути гнучким під час встановлення взаємодії з учнями, що йому не завжди вдається. Ще однією причиною виникнення педагогічних конфліктів є різниця соціальних статусів учителя й учня. Якщо педагог орієнтується тільки на виконання школярем своєї соціальної ролі, не враховує змін у його поведінці і вчинках, а сам постійно наголошує на перевагах власного соціального статусу, то це теж призводить до порушення стосунків між ними.
Складність становить і публічний характер педагогічної діяльності: тобто встановлення взаємин відбувається прилюдно. Діти, звичайно, очікують мудрих рішень від педагога. Якщо ці очікування справджуються, то це сприймається учнями як природне явище, якщо ж ні – авторитет вчителя падає. У процесі публічної взаємодії педагог часто втрачає здатність діяти творчо, боїться йти на ризик, інколи йому просто не вистачає часу на розмірковування. А якщо врахувати ще й нервове напруження у гострій ситуації, то годі чекати мудрих рішень. Загалом причинами конфліктів у педагогічній діяльності можуть бути:
- мала можливість вчителя прогнозувати на уроці поведінку учнів, несподіваність їхніх вчинків часто порушує запланований хід уроку, викликає у педагога роздратування і прагнення будь-що усунути ”перешкоди”;
- свідками ситуації стають інші учні, тому вчитель прагне будь-що зберегти свій соціальний статус і тим самим часто доводить ситуацію до конфліктної;
- учитель, як правило, оцінює не окремий вчинок школяра, а його особистість; така оцінка часто визначає ставлення до учнів інших вчителів та однолітків;
- оцінка учня нерідко будується на суб’єктивному сприйманні його вчинку і недостатній інформованості про його мотиви, особливості особистості, умови життя в сім’ї і т.п.;
- важливе значення має характер стосунків, які склалися між вчителем і окремими дітьми;
- особисті якості школярів і педагога (роздратованість, грубість);
- нестандартна поведінка учнів. В загальному, потенційні конфліктні ситуації можна поділити на такі типи:
1) ситуації та конфлікти діяльності, які виникають з приводу виконання учнем навчальних завдань, успішності, позанавчальної діяльності;
2) ситуації та конфлікти поведінки, тобто, вчинки, які виникають з приводу порушення учнем правил поведінки в школі (частіше на уроках) і поза школою;
3) ситуації та конфлікти відносин, які виникають у сфері емоційно-особистісних відносин педагога та дітей, у сфері їхнього спілкування в процесі навчальної діяльності.
Зважаючи на специфіку педагогічної діяльності, виділяють типові конфліктогенні ситуації в школі:
1) встановлення першого контакту з класом;
2) ситуації та конфлікти з учнями початкових класів:
- недостатня саморегуляція дітьми своїх емоцій, неврівноваженість нервової системи;
- труднощі адаптації дітей до школи;
- нерозуміння дорослими дитячої психіки (дитина хоче гратися з вчителем, допомогти йому і т.п.);
3) перехід учнів у середню школу (контакт з різними вчителями);
4) ситуації й конфлікти з підлітками:
- небажання вчителя визнавати зміну вікового статусу учня і його прагнення самовиразитися;
- “важкі”, невстигаючі діти;
- пустощі від надлишку невитраченої енергії;
- чутливість учнів до власного зовнішнього вигляду та його оцінок іншими;
- діти з неблагополучних сімей;
5) особливості конфліктів з учнями старших класів:
- прагнення до особистої неповторності та оригінальності;
- ставлення до них, як до підлітків;
- образа їхньої гідності викликає захисну реакцію.
Звичайно, найоптимальніший варіант розвитку педагогічної взаємодії – безконфліктний. Але уникнути суперечностей між учителем і учнями неможливо: вони існують об’єктивно і є рушійною силою розвитку. Виходячи з того, що конфлікт, як правило, супроводжується гострими негативними емоційними переживаннями, найчастіше говорять про його негативні (деструктивні) функції. До таких, зокрема, належать:
- порушення системи комунікацій та взаємовідносин між людьми;
- зниження групової єдності;
- перешкода для досягнення мети;
- підривання авторитету і позбавлення підтримки оточуючих;
- виникнення ефекту “снігового клубка” (коли кожен крок у конфлікті викликає появу нових конфліктів);
- виникнення ворожості;
- акцентування уваги більшою мірою на досягненні “перемоги” у конфлікті, ніж на розв’язанні проблеми;
- зниження ефективності виконання завдань і планів;
- поява почуття незадоволення та негативного емоційного стану. Але аналіз лише негативних функцій конфлікту не висвітлює всебічно його суті. Тому в науковій літературі згадуються також позитивні функції конфліктів. А саме:
- роль “випускного клапану”, що дозволяє учасникам конфлікту звільнитися від негативних емоцій;
- сприяння осмисленню та обговоренню скарг, претензій, існуючих між людьми;
- можливість виявити свої думки, що сприяє самореалізації та самоствердженню людей.
Отже, конфлікт характеризується, як правило, двома аспектами, двома полюсами. Як буде розгортатися конфліктна ситуація у кожному конкретному випадку залежить від того, наскільки вчитель усвідомлює значимість конфлікту у подоланні протиріч і наскільки він готовий до керівництва конфліктом.
При невмілому керівництві конфлікт може призвести до розриву стосунків, а при конструктивному розв’язанні – до позитивних змін у взаємовідносинах вчителя та учнів. Тому постає запитання: як педагогу будувати свою взаємодію з дітьми у конфліктній ситуації? Який найефективніший спосіб розв’язання педагогічного конфлікту?
Виділяють п’ять стратегій педагогічної взаємодії у конфліктах та конфліктних ситуаціях.
1. Уникнення конфлікту. В такому випадку людина намагається не зважати на конфліктну ситуацію, відсунути пов’язану з нею проблему якомога далі, сподіваючись, що все владнається само по собі. Але така поведінка не знімає суперечностей, які з часом можуть загостритися. Уникати конфлікту можна, коли: проблема не дуже важлива; учитель розуміє слушність позиції іншої людини; немає достатньої інформації для розв’язання проблеми; напруженість дуже велика і потрібно зняти негативні емоції.
2. Конфронтація (суперництво) у конфлікті. Це активний, майже агресивний наступ, коли людина, прагнучи задовольнити власні інтереси, не
- виявлення різних точок зору на проблему;
зважає на інших. Така поведінка може використовуватися, коли: педагог впевнений, що правий і поліпшить ситуацію; обмеження дій одного з учнів сприятиме захисту іншого учня чи групи; у критичній ситуації, що потребує миттєвого реагування; треба прийняти нестандартне рішення.
3. Стратегія пристосування. У цьому випадку людина прагне взаємодіяти з іншою людиною, не відстоюючи своїх інтересів. Корисна, коли: учителя не дуже хвилює результат; він прагне зберегти добрі стосунки з іншою людиною; впевнений, що інша людина має більшу рацію, або що для неї дуже важливий відповідний результат.
4. Компроміс. Це схильність не загострювати конфліктну ситуацію і частково поступатися своїми інтересами у конфлікті. Така стратегія є ефективною, коли: педагог прагне швидше розв’язати проблему; інші підходи до проблеми виявилися неефективними; потрібно зберегти стосунки.
5. Співробітництво. Це пошук взаємовигідних результатів і шляхів їх досягнення. Вчителю потрібно не лише самому прагнути до взаємодії, але й вчити цьому учнів, створювати умови для подолання їхнього невміння чи небажання взаємодіяти. Дана стратегія використовується, коли: розв’язання проблеми є справою дуже важливою для обох сторін; є необхідність встановити тривалі хороші стосунки; педагог має досить часу для розв’язання проблеми; обидві сторони прагнуть досягти найкращого результату; особи мають однакові владу, сили і можливості, і тому можуть разом шукати шляхи розв’язання проблеми.
Таким чином, будь-який варіант ефективний лише у відповідних ситуаціях, тому вчитель повинен враховувати конкретні обставини під час вибору стратегії педагогічної взаємодії. Розв’язання конфлікту, вибір способу вирішення проблеми, необхідно починати з уважного аналізу ситуації – виявити обставини і причини, що призвели до загострення стосунків, продумати свою поведінку і дії школяра. Це допоможе вчителеві не лише знайти варіанти рішення, але й можливі шляхи попередження або погашення конфліктів. Аналізуючи ситуацію, основна увага повинна приділятися не вчинку, а особистості учня, пошуку шляхів налагодження взаємин з ним.
Оптимальний варіант розв’язання конфлікту, який потребує справжньої педагогічної майстерності, – це його попередження, відвернення, нестандартне вирішення педагогічної ситуації. Першим кроком тут може бути зняття психічного напруження. Способів є багато: прохання та вибачення, демонстрація симпатії, жарт, відволікання, переключення на інші об’єкти чи види діяльності. Під час обговорення проблеми слід пам’ятати про правила активного слухання, намагатися зрозуміти іншу сторону, дати їй відчути, що її думки і почуття сприймаються як справжні, серйозні.
В окремих випадках для розв’язання конфлікту використовується посередник – третя, незалежна особа. У школі це найчастіше директор чи завуч. Але, на жаль, адміністративний вплив найчастіше не знімає суперечностей, тому конфлікт не розв’язується.
Використовуючи позитивну роль конфлікту у формуванні особистості, педагог може за необхідності спеціально створювати конфлікти. Створення конфлікту – це не штучне привнесення суперечностей, а стимулювання розвитку вже існуючої суперечності до її критичного стану. Приймаючи рішення про створення конфлікту, необхідно враховувати ряд умов: наявність суперечності, впевненість вчителя, що він матиме підтримку з боку учнів, висловлення протилежних думок обох сторін, володіння педагогом технологією розв’язання конфлікту, вдалий вибір моменту для створення і розв’язання конфлікту.
Важливо пам’ятати про те, що зважаючи на вік та багатший життєвий досвід педагога, він несе більшу відповідальність за розв’язання конфлікту. Крім цього, поведінка вчителя у конфліктній ситуації теж має виховний вплив на школярів, оскільки педагог завжди є зразком для дітей. Професійна позиція зобов’язує вчителя взяти на себе ініціативу у розв’язанні конфлікту і зуміти на перше місце поставити інтереси учнівської особистості.
Дата добавления: 2023-01-08; просмотров: 16; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!