Загальна структура розвиваючого групового заняття
Психокорекція: сутність поняття, основні напрями, мета та завдання.
Психокорекція – область професійної діяльності психолога, пов'язана з виправленням, корекцією різних недоліків в психіці і поведінці людини, що не мають характеру захворювань.
Мета психокорекції: виправлення порушень психічного розвитку, гармонізація особистості, що формується, і профілактика нервово-психічних розладів, обумовлених внутрішніми і зовнішніми чинниками. Предмет психокорекції – психічна реальність, на яку спрямований психокорекційний вплив.
Завдання психокорекції:
1. Всебічне психологічне вивчення особистості.
2. Виявлення і вивчення несприятливих чинників соціального середовища.
3. Корекція негативних дій соціального середовища.
4. Допомога в розв’язанні психотравмуючих ситуацій, у формуванні продуктивних взаємостосунків з оточуючими, в підвищенні соціального статусу.
5.Виховання вищих емоцій і соціальних потреб (пізнавальних, етичних, трудових, естетичних), вдосконалення способів психічної саморегуляції, стимуляція дозрівання і розвитку інтелектуальної, емоційної і вольової сфер і окремих психічних функцій, рівнів спілкування, самосвідомості і діяльності.
Напрями психокорекції:
1. корекція емоційного розвитку дитини;
2. корекція сенсо-перцептивной і інтелектуальної діяльності;
3. психокорекція поведінки дітей і підлітків;
4. корекція розвитку особистості.
Стосовно проблем дітей в школі:
1. корекція недоліків когнітивної діяльності;
2. корекція недоліків емоційно-вольової сфери;
3. корекція поведінки.
Корекційна програма: структура, завдання і вимоги до використання.
Існують стандартизовані і вільні (орієнтовані на поточний момент) корекційні програми. У стандартизованій програмі чітко розписані етапи корекції, необхідні матеріали, вимоги, що пред'являються до учасників даної програми. Вільну програму психолог складає самостійно, визначаючи цілі і задачі етапів корекції, продумувавши хід зустрічей, намічаючи орієнтири результатів досягнень для переходу до наступних етапів психокорекції.
При складанні психокорекційної програми необхідно враховувати наступні моменти: чітко формулювати цілі коректувальної роботи; визначити коло задач, які конкретизують цілі корекційної роботи; вибрати стратегію і тактику проведення корекційної роботи; чітко визначити форми роботи (індивідуальна, групова або змішана) з клієнтом; відібрати методики і техніку корекційної роботи; визначити загальний час, необхідний для реалізації програми; визначити частоту необхідних зустрічей (щодня, 1 раз на тиждень, 2 рази на тиждень, 1 раз в два тижні і т.д.); визначити тривалість кожного коректувального заняття (від 10-15 хв. до 1,5-2 годин); визначити зміст коректувальних занять; планувати форми участі інших осіб в роботі (при роботі з сім'єю – підключення родичів, впливових дорослих і т.д.).
Індивідуальна та групова психокорекція. Переваги та недоліки.
Індивідуальна психокорекція – робота психолога з клієнтом один на один за відсутності сторонніх осіб. Перевагою індивідуальної психокорекції є те, що вона забезпечує конфіденційність, таємницю і за своїм результатом буває глибшою, ніж групова. Вся увага психолога направлена тільки на одну людину. Необхідними умовами індивідуальної психологічної корекції є наступні: добровільна згода на отримання такої допомоги; довіра клієнта до психолога;активність клієнта і його творчо-дослідницьке відношення до власних проблем; право клієнта приймати або не приймати психологічну допомогу; право клієнта самому вирішувати проблеми в своєму житті.
Форма індивідуальної психокорекції вибирається в наступних випадках: 1) коли проблеми клієнта індивідуального, а не міжособистісного характеру; 2) коли клієнт категорично відмовляється працювати в групі або з певних причин його робота в групі неможлива; 3) коли клієнта необхідно постійно тримати під спостереженням і контролем; 4) коли у клієнта виявлена сильна тривожність або загальмованість; 5) при невпевненості в собі; 6) при необґрунтованих страхах; 7) при втраті значення і мети життя.
Основні методи індивідуальної психокорекційної дії: а) переконання; б) навіювання.
Специфіка групової психокорекції полягає в цілеспрямованому використовуванні групової динаміки, тобто всієї сукупності взаємостосунків і взаємодій, що виникають між учасниками групи, включаючи і психолога. Групова психокорекція не є самостійним напрямом психокорекції, а представляє лише специфічну форму, при використовуванні якої основним інструментом дії виступає група клієнтів, на відміну від індивідуальної психокорекції, де таким інструментом є тільки сам психолог.
У найзагальнішому виді цілями групової психокорекції являються: аналіз, усвідомлення і опрацьовування проблем клієнта, його внутрішньоособистих і міжособистих конфліктів, корекція неадекватних відносин, установок, емоційних і поведінкових стереотипів на основі аналізу і використовування міжособистої взаємодії.
Основні механізми групової корекційної дії: 1) інформаційний обмін між учасниками групи; 2) навіювання, психічне зараження; 3) відчуття спільності і солідарності з іншими; 4) альтруїзм – можливість в процесі групової психокорекції допомагати один одному; 5) рольова поведінка (імітаційна поведінка); 6) інтерперсональний вплив (вплив групи); 7) емоційне розвантаження (катарсис).
Загальна структура розвиваючого групового заняття
До основних форм розвивального супроводу відносимо такі:
- розвивальні програми, які психолог проводить у вільний від навчання час або під час спеціально визначених для цього годин;
- міні-програми підтримки дітей на „важких” етапах навчання за умови підвищених інтелектуальних і нервових навантаженнях школярів;
- реалізацію розвивальних програм за допомогою змісту традиційних форм впливу, таких, як конкурсів, підготовки виставок, театралізованих ігор тощо.
Розвивальні заняття можуть проводитися як індивідуально, так і в групах (8-12 осіб), у колективній роботі (до 25 дітей) один раз на тиждень. Тривалість занять визначається залежно від віку дитини (від 15 до 45 хвилин). Віковий склад учасників – від 2 до 15 років.
Структура розвивального заняття включає вступну, основну та заключну частини.
Вступна частина заняття передбачає ритуал вітання, з якого починається кожне заняття. Привітання виконує важливу функцію встановлення (на початкових заняттях) або підтвердження (на наступних заняттях) емоційно-позитивного контакту «психолог – дитина», формування в дитини спрямованості на однолітка та інтересу до нього. Вітання має бути адресоване кожному учаснику заняття без винятку, підкреслюючи тим самим його значимість. Ритуали можуть бути вигадані самою групою у процесі обговорення, можуть бути запропоновані психологом. Зазвичай, перевага надається першому варіанту, але у практиці роботи в початковій школі частіше реалізується другий. Далі варто провести розминку, яка є засобом впливу на емоційний стан дітей, рівень їхньої активності, виконує важливу функцію налаштування на продуктивну групову діяльність. Розминка може проводитися не тільки на початку заняття, але й між окремими вправами, якщо виникає потреба змінити актуальний емоційний стан учасників групи.
Основна частина займає більшу частину заняття і за своїм змістом є реалізацією багатофункціональних технік, спрямованих на розвиток пізнавальних процесів, на формування соціальних навичок і на динамічний розвиток групи. Обов’язковим є послідовність вправ з урахуванням чергування видів діяльності, зміни психофізичного стану дитини (від рухливого до спокійного, від інтелектуальної гри до релаксаційної техніки; від простого до складного). Зазвичай, в одне заняття включають від 2 до 4 ігор (вправ). Найбільший розвивальний ефект досягається не за рахунок збільшення розмаїтості психотехнічних прийомів, а за рахунок найбільш повного використання потенційних можливостей кожної з комплексних вправ, включених у заняття. Тобто роботу з учнями варто орієнтувати на використання складних, багатофункціональних вправ, що сприяють вирішенню відразу кількох завдань. Наприклад, вправа на розвиток уваги може одночасно сприяти виробленню навичок спілкування, згуртованості групи, дозволити дитині пізнати ще які-небудь сторони свого «Я». В той же час кожна вправа повинна бути проведена кілька разів: з ускладненнями, з передаванням функцій ведучого від дорослого до кожної бажаючої дитини, іншими можливими варіаціями. Якщо вправа повністю відпрацьована, але імпонує учасникам, її треба включати в роботу групи доти, поки бажання виконувати її зберігається.
Заключна частина заняття – це своєрідне підбиття підсумків, рефлексія на занятті у двох аспектах: емоційному та змістовому (для дітей старшої і середньої ланки школи). Для дошкільників це буде виявлення емоційного стану в кінці заняття. Обговорення заняття проводиться його учасниками, при цьому здійснюється обмін враженнями, думками. Завершальним етапом є момент прощання .
Дата добавления: 2022-11-11; просмотров: 29; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!