Прилет птицы, поющей о битвах и медоусобицах.
Богумир и три мужа. Легенда о происхождении древлян, кривичей, полян, северян и русов.
А до этого были отцы наши на берегах моря у Ра-реки.
Легенда о даровании Квасуре и Богумиру сурицы.
Видели Орея, по облакам ходящего.
Воспоем славу Сурье!
После Богумира был Орей с сынами.
Орей приказал сыновьям своим быть впереди родов.
Орей и Кисек. Заселение Голуни. Борьба с язами.
Кий, Пащек и Горовато отправляются в земли, где течет мед и молоко.
Кий уселся в Киеве.
Вначале были там, где заходит Солнце. Отход к Днепру. Кий берет Киев. Борьба с язами
Орей шел перед нами: Кий умер, тридцать лет владев нами.
Предрешено было в старые времена, чтобы мы сплотились
Глава 2
РУСИЧИ В СИРИИ И ЕГИПТЕ.
Переселение в Сирию и Двуречье и отход к Карпатским горам. Наречены скифами.
Русичи из-за войн уходят из Сурожа. Русичи в Сирии под Навуходоносором- Набсуром. Поход в Египет.
Рассказ о борьбе с эллинами у Карани.
Исход русичей на восток.
Дошли до Днепра. Видели племена гуннов и языгов.
Глава 3.
СЛАВЯНСКИЕ ПЛЕМЕНА.
I. ЛЕГЕНДА О ПРОИСХОЖДЕНИИ ДРЕВЛЯН, КРИВИЧЕЙ, ПОЛЯН, СЕВЕРЯН И РУСОВ.
II. НОВГОРОДСКИЕ ЛЕГЕНДЫ О СЛОВЕНАХ.
Скифы и словене. Основание Новгорода. Затем о вендах и сколотах. Избрание сколотами вождя Кола (Колаксая).
|
|
|
Словене поселились среди ильмерцев, после того как Русь и Борусь были разбиты.
Пошли к озеру Ильмень и основали Новгород.
III. О ПОТОМКАХ ЩЕКА.
Об исходе чехов к полянам и ильмерцам.
Об исходе чехов к ляхам. Германарех пил вино за дружбу.
IV. ЛЕГЕНДЫ О ТИВЕРЦАХ.
Легенда об отце тиверцев.
Поход тиверцев в Сурож.
О кравенцах: скифах, антах, русах, борусинах и сурожцах. А также о рыбоедах- костобоких, лирах, дулебах и вендах.
Глава 4.
ВОЙНЫ С ГРЕКАМИ И РИМЛЯНАМИ.
Напрасно забываем мы доблесть прошедших времен: О Прави, Яви и Нави.
Борьба с Навью и Боспором.
В Суроже свет будет над нами.
О Квасуре и Богумире. Затем- основание Киева, Голуни и Сурожа.
Греки захватывают Сурож.
В Суроже боги повержены в прах.
Не отдадим землю ни варягам ни грекам!
Пришла Красная Заря. Греки злое говорят, но мы имеем имя славы
Мы имеем истинную веру, которая не требует человеческих жертв. О войнах с греками и римлянами.
Греция пришла на землю ту и не заботилась о Руси. Затем - время Германареха.
Воспоминание о карпатском исходе. Бобрец привел русских в Голунь. Времена Алдореха и Бравлина.
|
|
|
Глава 5
БОРЬБА С ГОТАМИ И ГУННАМИ..
Матерь Сва обороняет землю нашу от дасу и гуннов.
Кий ушел от нас - и притекла беда: Готы усилились
Германарех пришел к нам.
Германарех отступил за малую Калку.
Борьба с Гуларехом.
Гуларех напал с полночи, а гунны - с полдня.
Пришел Германарех, внук Отореха. Войны с варягами и языгами.
Воспоминание о приходе к Готскому морю. О Белояре, жившем за полстолетия до Алдореха.
Глава 6.
АВАРСКОЕ ИГО, ХАЗАРСКИЙ КАГАНАТ И ПРИХОД ВАРЯГОВ..
Аварское иго.
О борьбе с готами, гуннами и обрами: Обры пришли и князя нашего убили.
Хазарский каганат.
Боярин Скотень.
Хазары обратились к Скотеню, но он это отверг. О походе Криворога на Сурож.
Явился каган:
Приход варягов.
После тысячи трехсот лет от Карпатского исхода Аскольд злой пришел к нам.
Аскольд и Рюрик по Днепру ходят.
Отвадьте Рюрика от земель наших!
Аскольд и Дир уселись как непрошеные князья. Греки хотят нас окрестить.
Велесова книга[ред. • ред. код]
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
1 зміна в цій версії очікує на перевірку. Стабільну версію було перевірено 12 квітня 2014.
|
|
|
Ве́лесова Кни́га (Влес-Книга, Влес книга, Vles Book, Veles Book, скорочено ВК) — збірник молитов, легенд, оповідань про давню слов'янську історію. Датування пам'ятки спірне. Деякі вчені вважають її найдавнішим язичницьким писемним трактатом 10 століття, але більшість науковців — підробкою кінця 19 — середини 20 століття[1]. Книга має популярність серед послідовників неоязичництва, які вважають її язичницьким писемним трактатом 10 століття. Події, що описані у Велесовій книзі, охоплюють період приблизно від 7 ст. до н. е. до кінця IX ст. н. е. Назва книги пов'язана з іменем слов'янського бога Велеса (бога достатку, худоби і торгівлі).
Зміст
Історія тексту[ред. • ред. код]
Усі відомості про історію тексту до моменту публікації виходять від емігранта, автора художніх творів та творів зі слов'янського фольклору Юрія Миролюбова.Згідно з його розповідями, Велесову книгу було знайдено 1919-го року полковником Добровольчої армії Алі Ізенбеком у розгромленій поміщицькій садибі у селі Великий Бурлук на Харківщині. Текст ВК був вишкрябаний шилом чи випалений на березових (за іншими даними дубових) дощечках розміром 38 на 22 см, товщиною до 1 см, після чого покриті лаком чи маслом та нанизані на ремінець. У 1925 Ізенбек оселився у Брюсселі, де познайомився з Юрієм Петровичем Миролюбовим — білоемігрантом з України. За освітою Миролюбов був інженером-хіміком, але дуже цікавився слов'янськими старожитностями. Подальша доля Велесової книги тісно пов'язана саме з цією постаттю.Миролюбов так викладає обставини знахідки:Ізенбек знайшов їх у розграбованій садибі чи то князів Задонських, чи то Донських або Донцових, не пам'ятаю, так як сам Ізенбек точно не знав їхнього імені. Це було на Курському чи Орловському напрямку. Господарів перебили червоні бандити, їхню численну бібліотеку пограбували, подерли, а на підлозі валялися розкидані дошки, по яких ходили неосвічені солдати і червоногвардійці до приходу батареї Ізенбека.З 1925 р. по 1939 р. Миролюбов намагався реставрувати дощечки, переписувати їх, розшифровувати і фотографувати. Ізенбек не дозволяв виносити дощечки зі свого приміщення та відхилив пропозиції бельгійських вчених, які хотіли зайнятися вивченням дощечок. Миролюбову вдалося переписати більшу частину і зберегти достатньо чітке зображення однієї з табличок і ще кілька (до шести) менш чітких. Якісне фото було зроблено лише з 16-ї дощечки, яка й дала назву книзі (текст цієї дощечки починається словами: «Влес книгу сію»). Під час Другої світової війни, у 1940 р. у Брюссель прийшли німці, а у серпні 1941 року Ізенбек помирає, і таблички безслідно зникають.Окрім Миролюбова, дощечок ВК ніхто не бачив.У 1954-59 рр. частину ВК було опубліковано в журналі «Жар-птица» у Сан-Франциско. Редактор журналу А. А. Куренков отримав тексти ВК від Миролюбова. Після цього дослідженням книги почав займатись М.Ф.Скрипник, який також отримав копії переписаних Миролюбовим текстів. Він опублікував тексти ВК у Канаді у 70-х роках 20 ст. Саме це видання Скрипника вважається найбільш повним та точнимНаукові експертизи Велесової книги[ред. • ред. код]
|
|
|
Перша експертиза[ред. • ред. код]За посередництва Мельбурнського університету (Австралія) емігрант з Києва Сергій Леснойнаприкінці 50-х рр. надіслав до Академії наук СРСР і Слов'янського Комітету свої статті про ВК і фотографію прорисів 16-ої дощечки, закликавши спеціалістів визнати важливість вивчення «дощечок Ізенбека», в яких він бачив оригінал давньоруського рукопису ІХ ст. Але С. Лесной не зробив ні палеографічного, ні лінгвістичного аналізу тексту, а його міркування мали лише загальний оглядовий характер. Він підкреслив, перш за все, оригінальність і неповторність як техніки написання ВК, так і її змісту. На його думку, виготовлення дерев'яних книг — особливе мистецтво. І фальсифікатор не наважився би на таку підробку, та ще й в обсязі понад три друковані аркуші; алфавіт своєрідний, схожий на кирилицю, але без грецизмів; мова теж неповторна, але в усьому має чіткі слов'янські форми; вражають й історичні знання авторів.На початку 1959 року С. Лесной отримав з Москви відповідь, що ВК — підробка. Експертний висновок Академії наук СРСР про ВК, як підробку, був підготовленийпалеографом Лідією Жуковською. Відзначивши, що палеографія накреслень досить давня, докирилівська, вона все ж зауважила, що вимова звуків, окремі морфологічніриси «свідчать про явища, співіснування яких, з погляду сучасного слов'янського мовознавства, абсурдне». Тобто, у тексті д. 16 було зафіксовано немало таких форм, які виникли у слов'янських мовах після ІХ ст. На цій підставі було зроблено висновок про підробку.Згодом, аналізуючи результати цієї експертизи, С. Лесной дещо змінив свою позицію і зауважив, що пам'ятка могла дійти до нас у пізніших копіях, як і майже всі іншідавньоруські пам'ятки. Але і ця думка не була взята до уваги у наукових колах.
Друга експертиза.Новий етап у дослідженні ВК розпочався з публікаціями Олега Вікторовича Творогова, який опрацював матеріали по ВК, надіслані в Інститут російської літературиБорисом Ребіндером (Франція). Це були тексти з архіву Ю. Миролюбова, надруковані М. Скрипником в українських виданнях Лондона та Гааги. О. Творогов не повертався вже до тексту д.16, лише зазначив, що лінгвістам (тобто Л. Жуковській) виявилося достатнім і незначного уривку тексту, щоб серйозно й обґрунтовано сумніватися в автентичності «Велесової книги». Він робив вже аналіз всього тексту, але доволі поверхневий, з тієї причини, що, як він сам зазначив, висновки очевидні і при поверхневому аналізі тексту. Він також прийшов до висновку, що ВК фальсифікат, також на основі морфології та фонетики пам'ятки, як і Л. Жуковська. Думка про те, що це пізніша копія, була також не врахована, пояснивши це тим, що якби пам'ятка була переписана у 16-17 ст., то вона неодмінно була б переписана на папері, а не на дощечках.З кінця 80-х років 20 ст. дослідженням ВК почав займатись український вчений — Борис Яценко, який намагався опонувати Творогову та Жуковській і доводив, що ВК не фальсифікат. Морфологічні та фонетичні недоліки тексту він пояснював тим, що до рук Ізенбека потрапила копія кінця 17 ст., яка в свою чергу була зроблена з копії 15 ст.Аналіз Велесової книгиЛ. Жуковська, розглянувши графіку Велесової книги, зазначила, що алфавіт близький до кирилиці, але відсутні літери, які позначають носові голосні, а також літери ч, и, ъ, ь, ю. Немає й специфічних букв грецького алфавіту.У тексті фотокопії прорисів 16-ї дощечки використано 27 букв, причому, нема жодної специфічної грецької літери. Порівнявши абетку Велесової книги з абеткою зСофійського собору, датованою 9 ст., а також з новгородськими абетками 11-13 ст. можна зробити висновок, що абетка Велесової книги молодша за софійську абетку, але старша за новгородські абетки. Отже графіка Велесової книги датується кінцем 9 — початком 10 ст.Потрібно зазначити, що у софійській абетці 4 слов'янських літери, в абетці Велесової книги — 9, в новгородській абетці 11 ст. — 12, а в новгородській абетці 13 ст. — 14, у повній кирилиці — 19.Палеографія[ред. • ред. код]Текст Велесової книги написаний так званим «підвішеним» письмом, в якому літери ніби підвішуються до лінії рядка, а не розташовуються на ній. Схоже на це у«Київських глаголичних листках» на кількох аркушах літери вирівнюються по верхній лінії. Суттєвою різницею є те що Київські глаголичні листки на відміну від Велесової книги написані глаголицею.У тексті порівняно добре витримана сигнальна лінія, що проходить у всіх знаків по середині їхньої висоти.Літери Р, Х, ять розташовані в рядку і не виходять за міжрядкові поля. Літера Щ у деяких випадках теж розміщена в рядку. Древніми є симетричне Ж і буква М з овалом, який провисає до середини висоти літери, що зближує її з відповідною літерою в написі царя Самуїла 993 р. Накреслення літери Д відповідає грецьким уставним формам. Накреслення літери С схоже з латинським S. Накреслення літери Н з горизонтальною лінією. Накреслення літери Л схоже на грецьке лямда і зустрічається також в ранніх болгарських пам'ятках (наприклад напис на могилі Мостича). Дуже цікаве накреслення літери, що позначала обидва редукованих: вона зображається як О з двома «рогами» зверху (так інколи зображалась потім літера ОУ), ця графема також використовувалась з І для позначення літери Ы. Таке накреслення для позначення редукованих зустрічається на давньоруських монетах кінця X ст.Зміст Велесової книги]Велесова книга викладає історію східних слов'ян (іменованих, зокрема, русами та русичами) від міфологічних пращурів до варяга Ерека (деякими коментаторами ототожнюється з Рюриком). Власне історія викладається нібито непослідовно, народи різних епох начебто зводяться в один час, складається враження що ігноруються західна і південна гілки слов'янських племен, використовуються літературні назви історичних персонажів (відомі за римсько-візантійськими джерелами боспорський царМітрідат, готський вождь Германаріх, вождь антів Мезамір). Імена давніх героїв мають пізньослов'янську етимологію, відмінну від ранньослов'янських імен (відомих з синхронних римсько-візантійських джерел), у текстах також використовуються історико-географічні терміни, що виникли в пізнішому часі. Географія представлена в розпливчастих межах, поєднуючи віддалені один від одного місцевості в єдиний театр дії. Таким чином можна припускати, що давні слов'яни мали інше обчислювання часу та простору.Більшу частину текстів займає прославляння самих русичів з протиставленням їм візантійців і готів, перераховуються язичницькі боги, поверхово описуються обряди русів.«Релігія ВК» не є ні політеїстичною, ні монотеїстичною, а сприймає «слов'янських богів» як «єдину групу богів, які нерозривно об'єднані в Сварозі-небі»; тобто забороняється й «улещувати» = «підвищувати в статусі» окремих богів, і відділяти їх від Сварога-неба :аще боть іе блоудень інь іакове олещашеть бозе тоіл одіеліащете о свргы ізверзждень буде із рды іако ніе міахомь бозіа развіе вышень і сврг і іноі соуте множествоі іако бгі е іединь и мнъжествень да сен не разділіащеть нікіе тоа множьства і не рещашеть якожде іміахомь богы много а се бо свент ыре іде до ноі і да боудіемь достіщеноі овіащо в перекладі Г. С. Лозко значить:Якщо ж трапиться якийсь блудень, що рахуватиме Богів і відділятиме їх від Сварги, то вигнаний буде з Роду! Бо не мали Богів різних: Вишень і Сварог і іні суть множеством, бо Боги — єдине і множествене. І нехай ніхто не розділяє того множества і не говорить, що мали Богів многих. Се бо світло Іру йде до нас, і будьмо достойні Його! (30 дощечка)Важливим божеством був Триглав, який єдиний в трьох особах — бог Сварог, бог Перун і бог Світовид. Крім Триглава в «Велесовій книзі» згадуються численні слов'янські божества, а також вводиться вчення про Яв, Прав і Нав, яке отримало значний розвиток в сучасному рідновірстві. Деякі сюжети перегукуються з відомими записами з XVI–XVIII ст., наприклад «Сказання про Славеня і Руса», а також із «Словом о полку Ігоревім».Образи «Велесової книги», які не мають пояснень в сучасній науці[ред. • ред. код]«Велесова книга» має безліч уривчастих розповідей (та образів), які не мають інтерпретації-пояснень в сучасній науці. Це:
1) Невідомі науці «міста Велесової книги» : Ворензенць, Іронь, Карань, Голунь (вона ж РусьКолунь та РусаГрад).
Відомі науці міста (Київ, Новгород, Корсунь-Херсонес) постають на тисячоліття древнішими, аніж це загальновизнано.
2) Історичні події та їх датування :
— похід русів у війську Набусара;
— прихід слов'ян на Дніпро — з «гори Ірської» (в районі Індії);
— датування періоду слов'яно-готських воєн; та періоду «приходу варягів на Русь».
3) Згадуються невідомі історіографії «історичні лідери Русі» : Орій, Кісько, Свентояр, Скотень, Криворіг, Сегеня, Барвлень, та інші.
4) В галузі міфології є ряд образів, які невідомі «в загальновизнаних джерелах по міфології слов'ян» :
— птиця-блискавка, богиня перемоги «Матір Слава» (вона ж «Матір Сва») — є «найпопулярнішим божеством Велесової книги», згадується у «Велесовій книзі» 63 рази (частіше за будь-яке інше божество);
— бог «Влес» у Велесовій книзі — має зовсім інші функції (він вчитель землеробства, ремесел, заповідей моралі), аніж «скотій бог Велес» в традиції Київської Русі;
— божественні поняття «Яво, Право, Наво» — з яких в «рідновір'ї» виводять поняття «православ'я».Прихильники та противники справжності книги[Противники справжностіПротивники справжності книги вважають її або підробкою Сулакадзєва А. І. початку 19 століття (Л. П. Жуковська), або творчістю самого Миролюбова (О. В. Творогов). До цієї думки схиляється більшість науковців-славістів.Окрім зазначених вище д.ф.н. Творогова О. В. та Жуковської Л. П. фальсифікацією Велесову книгу вважає низка спеціалістів зі слов'янських мов: лінгвіст і джерелознавець, спеціаліст у області давнослов'янських мов А. А. Алєксєєв; член-кореспондент РАН В. І. Буганов;[2] академік Борис Рибаков; історик Н. Н. Данилевський; дослідниця слов'янської писемності І. В. Уханова; історик та архівіст, член РАН В. П. Козлов; автор дисертації «„Велесова книга“ у світлі історіографії фальсифікацій та видавничої практики XX століття» В. А. Соболев; Ф. П. Філін; д.ф.н. Грабович Григорій; академік НАНУ Григорій Півторак; Л. Шульман; І. Лучук; історик і академік НАНУПетро Толочко; журналіст Юрій Рудницький та інші.За словами академіка А. А. Залізняка, «Велесова книга» являє собою особливу гілку аматорської лінгвістики зі створення текстів на уявній прадавній мові, що прямо зображує велич предків, і спроба видати такий текст за древній. Груба і примітивна підробка цього твору не викликає у професійних лінгвістів ніякого сумніву, бо автор уявляв собі мову древніх слов'ян просто як суміш сучасних мов, довільно спотворював слова, замінюючи в них літери, додаючи зайві склади, обрубуючи закінчення в наївному переконанні, що все це створить враження давнини[3].Михайло Брайчевський у своїй книзі «Походження слов'янської писемності» зазначає:[4]«Велесова книга» спочатку не справила серйозного враження, але згодом набула неабиякої популярності, особливо серед білянаукової публіки. Більшість учених вважають пам'ятку фальсифікатом Сулакадзевського кшталту, хоча і деякі поважні дослідники схильні ставитися до неї з належною увагою та пієтетом.Прихильники справжності[ред. • ред. код]Зі спеціалістів автентичність текстів підтримують: доктор філологічних наук, Бєгунов Юрій Констянтинович (Росія), професор Радивой Пєшич, переклад сербохорватською мовою якого був виданий у 1997 р. у Белграді (Сербія); доктор філологічних наук Радоміл Міроєвіч (Сербія), філолог-славіст Борис Яценко (Україна).Сьогодні основна підтримка справжності Велесової книги виходить від ентузіастів. Це наприклад, професор філософії Володимир Шаян; доктор історичних наук Петро Панченко; доктор філологічних наук, професор Олесь Білодід; доктор філологічних наук, професор Григорій Клочек; доктор філологічних наук, професор Василь Яременко; професор-філолог Іван Ющук; письменники Валерій Шевчук, Володимир Коломієць, Микола Костенко, Микола Карпенко, Богдан Сушинський, Сергій Піддубний; філолог сходознавець-санскритолог С. Наливайко; кандидат філософських наук Галина Лозко; кандидат технічних наук Олексій Шпоть.На думку Олексія Шпотя, твердження про те, що Велесова книга є результатом підробки Сулакадзєва або Миролюбова, некоректні, оскільки Василь Татищев, пишучи свою «Историю Российскую», вже користувався інформацією з дощечок Велесової книги[5], свідомо перейменувавши «ільмерців» на «ільменців»[6]. Проте сучасна історіографія не вбачає таких запозичень.В Україні Велесова книга протягом десяти років містилася в програмі з української літератури для середніх та вищих навчальних закладів[7][8].З метою відновлення статусу Велесової книги, як наукового джерела, 30 листопада 2013 року в Київському міжнародному університеті на Кафедрі слов'янської філології і загального мовознавства відбулася наукова конференція на тему «Велесова книга — елемент культури українського народу», організована Іваном Ющуком. Учасники наукової конференції, серед яких були біофізик Зоя Сорокіна, письменник Олексій Шпоть, директор видавництва Богдан Фенюк, філософ Галина Лозко, одностайно ухвалили Резолюцію, в якій, зокрема сказано, що ми "ставимо під сумнів висновки офіційної історичної науки Радянського Союзу про фальшування «Велесової книги»[9]Інші дерев'яні письмові пам'ятки[ред. • ред. код]В Кореї відомі тексти, які звуться Трипітака Кореана. Вони написані на 80 тисячах дерев'яних табличок в 13-му столітті.Античні воскові табличкиНовгородські берестяні грамоти.
Дата добавления: 2022-06-11; просмотров: 23; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!