Соціальна структура суспільства.
Структура та функції соціології
Будь-яка гуманітарна наука виконує специфічні й універсальні функції, які можна об'єднати у дві групи — пізнавальну (гносеологічну) та соціальну. Завдяки реалізації пізнавальних функцій стають доступнішими відомості про певні сторони життя соціальних об'єктів, їх властивості, відносини, асо ціальна функція дає змогу оптимізувати процеси, відносини, зв'язки.
Зв'язок соціології з життям суспільства реалізується через її основні й допоміжні функції. У соціологічній літературі по-різному підходять до їх тлумачення та визначення кількості. Одні вчені головними функ ціями соціології вважають пізнавальну, практичну та ідеологічну, інші — пізнавальну, прогностичну, соціального проектування і конструювання, організацій но-технологічну, управлінську та інструментальну. Відсутність єдиного погляду на класифікацію функцій соціологічного знання пов'язана насамперед зі складною структурою та значною кількістю завдань, які со ціологія має вирішувати, а також з різноманітністю соціальної дійсності, яку вона вивчає.
Синтезувавши різні підходи, доцільно вести мову про такі найважливіші функції соціології: теоретико-пізнавальну, практико-перетворювальну, світоглядно-ідеологічну, а також специфічні функції — гуманістичну, культурну, описову, інформаційну, прогностичну, критичну, соціального контролю, соціального управління
|
|
|
Теоретико-пізнавальна функція. Спрямована на вироблення нового соціологічного знання і реалізуєть ся у таких аспектах:
1. Соціологія нагромаджує знання, систематизує їх, складає висновки про закономірності еволюції су спільства, розкриває джерела і механізми функціону вання та розвитку соціальних процесів і явищ.
2. Соціологічні теорії наводять науково обґрунтова ні висновки щодо розуміння перспектив розвитку су спільства в цілому і його окремих сфер, визначають реальні шляхи та методи наукової перебудови світу.
3. Соціологія здійснює теоретичний аналіз пізнавальної діяльності суспільства, виявляє нові закономірності й тенденції, виробляє теорію і методологію соціологічного пізнання дійсності.
4. Соціологічні дослідження виконують інформа ційні завдання, що дає змогу одержати первинні дані про індивідів та спільноти, їх потреби, інтереси, цін ності, орієнтації, мотиви, факти реальної поведінки, громадську думку тощо, тобто створюють інформацій ну базу для пізнання соціальної дійсності
Практико-перетворювальна функція. Тісно пов'я зана з теоретико-пізнавальною, позаяк єдність теорії та практики — характерна риса соціології. Сутність її виявляється насамперед у виробленні науково
|
|
|
обґрунтованих прогнозів щодо еволюції суспільства, які є ос новою перспективних планів соціального розвитку, скажімо, держави, регіону, підприємства тощо. Особ ливості соціологічного прогнозування полягають у то му, що воно має цілісний характер і дає змогу визна чити тенденції розвитку суспільства в сукупності всіх структурних елементів.
Об'єктивні соціальні чинники — умови людської життєдіяльності: соціальна структура суспільства, по літичний лад, конкретні умови праці, побуту тощо і реальна поведінка суб'єкта в цих умовах. Вивчаючи вплив цих чинників на систему соціальних відносин, соціолог спирається на конкретну інформацію, здобу ту за допомогою соціологічного дослідження. Суб'єк тивні соціальні чинники — мотиви, прагнення, ін тереси, ціннісні орієнтації, різноманітні уявлення, громадська думка тощо.
Вивчення цих феноменів дає важливу інформацію про світ окремої людини, конкретної спільноти (трудо вого колективу, професійної групи, класу тощо)
Світоглядно-ідеологічна функція. Спрямована на забезпечення наукової дискусії між концепціями, по ширення наукової ідеології, формування соціологічно го стилю мислення, підготовку компетентних спеціа лістів, глибоке та всебічне засвоєння ними наукової ідеології.
|
|
|
Важливу роль у реалізації даної функції мають со ціологічні дослідження. Наукове знання, здобуте за їх допомогою, сприяє політологічній та соціологічній освіті населення, допома 00:49:47
допомагає людям виконувати свої трудові та громадські функції. Винятково важливу роль відіграють при цьому соціологічні дослідження громадської думки, ефективності функціонування за собів масової інформації, політичних і правових інсти тутів суспільства тощо
Гуманістична та культурна функції. Пов'язані з роллю соціології в культурному житті суспільства та гуманізації суспільних відносин. Соціологія є чинни ком, що сприяє гуманізації суспільства. Гуманістична установка, центром якої є людина, супроводжує реалі зацію всіх інших функцій соціології. Попри те, що со ціологія має справу з великими масами людей та опе рує статистичною інформацією, дедалі актуальнішим стає положення, що соціолог повинен мати «гуманіс тичний нерв», тобто ставитися до людських проблем, драм, трагедій, які він вивчає, не як пасивний спосте рігач, а зі щирим співчуттям і увагою. Ніколи загальне не повинно затінювати особисте й індивідуальне. Тому сучасного соціолога характеризують загострене почуття соціальної дійсності, відповідальність, альтруїзм, вико ристання своїх знань на благо людства
|
|
|
Описова функція. Зумовлена необхідністю система тизації, опису та нагромадження одержаного дослідно го матеріалу у вигляді аналітичних нотаток, різнома нітних звукових звітів, статей, книг, комп'ютерних матеріалів тощо. Вивчення їх дає змогу відтворити картину життєдіяльності тих соціальних об'єктів, що вивчаються. На основі цих досліджень складаються висновки та приймаються відповідні рішення щодо управління різними галузями суспільства. Ці матеріа ли є також джерелом виміру, відліку та порівняння, основою для прогнозування розвитку соціальних явищ і процесів, дають змогу простежити динаміку їх функ ціонування
одержаної під час соціоло гічних досліджень. Соціологічна інформація — один з найоперативніших видів соціальної інформації. Вона засновується: соціологами — для з'ясування динаміки, тенденцій розвитку соціальних процесів; замовниками дослідження — для прийняття науково обґрунтованих управлінських рішень, встановлення зворотного зв'яз ку з колективом (якщо замовником є керівництво під приємства), населенням конкретного регіону (якщо за мовником є місцева влада). У зв'язку з ускладненням соціального життя значення соціологічної інформації в управлінні суспільством зростатиме. її використан ня повинно стати невід'ємним елементом державної політики
Прогностична функція. Реалізується через со ціальні прогнози. За сучасних умов соціологічне дослі дження завершується не просто рекомендаціями щодо управління процесами, а виробленням та обґрунтуван ням прогнозу (короткострокового або довгострокового) щодо досліджуваного об'єкта. Короткостроковий прог ноз спирається на встановлені тенденції розвитку соціального явища, довгостроковий — на ті самі тен денції плюс зафіксовані закономірності й відкриті чинники, які вирішальним чином впливають на прог нозований об'єкт. Виявлення таких чинників і наступ не моделювання досліджуваного процесу — один з найскладніших видів наукової праці [2;76].
Критична функція. На Заході давно існує своєрід ний напрям — соціальна критика. Соціологія, даючи об'єктивне знання, покликана попереджувати соціаль ну політику про відхилення від соціального ідеалу, сигналізувати про можливі негативні соціальні явища і наслідки
Функція соціального контролю. Полягає у вироб ленні і науковому обґрунтуванні ефективних рекомендацій, спрямованих на боротьбу з девіантною поведінкою, вдосконалення моральних відносин, під вищення рівня політичної культури і правової свідо мості. Реалізується через участь соціології в системі «зворотного зв'язку», забезпечення достовірної інфор мації про соціальні явища і процеси, аналіз дії меха нізмів соціального контролю, санкцій, соціальних норм тощо [2;77].
Функція соціального управління. Виявляється у свідомій, цілеспрямованій дії щодо соціальних систем, інститутів, процесів з метою оптимізації напряму, темпів їх розвитку і функціонування. Соціальне уп равління тим ефективніше, чим більше воно спираєть ся на знання законів розвитку суспільства та об'єкта управління.
Структура соціологічного знання - це певна впорядкованість знань про суспільство як динамічно функціонує і розвивається соціальній системі.
Увага соціолога може бути направлено на будь-яке явище суспільного життя.
Це може бути суспільство в цілому з його різноманітними зв`язками і відносинами між людьми, матеріальної і духовної культурою.
Або одна зі сфер суспільного життя - економічна, соціальна, духовна, політична.
Це можуть бути великі і малі соціальні групи, спільності людей (класи, нації, молодіжні групи, політичні партії, виробничі колективи, профспілки, творчі організації.
Також предметом уваги соціології можуть бути окремі особистості: їх потреби, ціннісні орієнтації, інтереси.
Це можуть бути сім`ї як осередку суспільства і як малі групи.
Як бачимо, коло інтересів соціології як науки широкий і різноманітний, що значною мірою визначає структуру соціологічного знання. Це зумовило існування в соціології різних галузей: соціологія знання, соціологія культури, соціологія політичних процесів, соціологія сім`ї, соціологія праці, соціологія спорту, соціологія мови, соціологія міста і т. д. У соціології, також як і в інших науках розвивається спеціалізація. У кожній галузі можна виділити рівні соціологічного знання.
Наукова картина світу - сукупність загальнотеоретичних і філософських категорій, що описує реальність, яка вивчається даною наукою
Загальна теорія - сукупність логічно взаємопов`язаних теоретичних понять і суджень, що пояснюють великий фрагмент реальності, що вивчається даною наукою.
Приватна теорія - логічно взаємопов`язана система конкретно-наукових понять і суджень, що описують окреме явище (групу явищ) або процес (сукупність процесів), які отримали підтвердження в результаті емпіричного (фундаментального) дослідження.
Емпіричне (фундаментальне) дослідження - безпосереднє дослідження об`єкта, проведене за допомогою конкретних соціологічних методів (опитування, спостереження, експеримент і т.д.) і спрямоване на перевірку приватної теорії. Основна мета - приріст нових знань.
Прикладне дослідження - оперативне дослідження, проведене в короткий термін і на одному конкретному об`єкту з метою соціальної діагностики ситуації, виявлення причин певних процесів і підготовки практичних рекомендацій. Основна мета - вирішення практичної проблеми.
Методологія - вчення про принципи, способи, правила, прийоми та операціях. В методологію входять, наприклад, питання про те, як будуються гіпотези і відбувається їх емпіричне підтвердження, як будувати вибіркову сукупність, робити логічний аналіз понять.
Методика і техніка - конкретні прийоми і процедури побудов вибірки, розробки анкет, збору та аналізу даних.
Соціалогічне дослідження
Соціологічне дослідження — система логічних і послідовних методологічних, методичних та організаційно-технічних процедур для отримання наукових знань про соціальне явище, процес.
За метою соціологічні дослідження поділяються на фундаментальні та прикладні. Фундаментальні спрямовані на встановлення та аналіз соціальних тенденцій, закономірностей розвитку і пов'язані з вирішенням найскладніших проблем суспільства. Прикладні - націлені на вивчення конкретних об'єктів, вирішення певних соціальних проблем..
За тривалістю
довгострокові - від 3 років і больше;
середньострокові - від 6 місяців до 3 років;
короткострокові - від 2 до 6 місяців;
експрес-дослідження - від 1—2 тижнів до 1—2 місяців.
За глибиною аналізу
Пошукові дослідження — за своїми параметрами є найпростішими, вирішують прості за змістом завдання. Застосовують їх тоді, коли проблема, об'єкт або предмет дослідження належить до маловивчених або взагалі не вивчених. Охоплюють невеликі сукупності, мають спрощені програму та інструментарій. Найчастіше використовують як попередній етап більш глибокого масштабного дослідження, орієнтуючи їх на збирання інформації щодо об'єкта та предмета дослідження, уточнення гіпотез тощо.
Описові дослідження — покликані створити відносно цілісну уяву про досліджувані явища, процеси. Проводять відповідно до повної програми, застосовуючи чіткий, детально опрацьований інструментарій, здебільшого тоді, коли об'єктом аналізу є відносно велика спільнота людей, з певними соціальними, професійними і демографічними характеристиками. За структурою, набором процедур є значно складнішими від пошукових досліджень.
Аналітичні дослідження — полягають не тільки в описуванні соціальних явищ та їх компонентів, а й у встановленні причин їх виникнення, механізмів функціонування, виокремленні факторів, що забезпечують їх. Підготовка аналітичного соціологічного дослідження потребує значних зусиль, професійної майстерності дослідника — аналітичних здібностей, вміння інтерпретувати та аналізувати складну соціологічну інформацію, робити виважені висновки.
Методоло́гія та ме́тоди соціологі́чного дослі́дження — сфера соціологічної науки, яка вивчає способи методологічного обґрунтування соціологічного дослідження, принципи формування програми дослідження, зміст та характеристики методів збирання первинної соціологічної інформації а також специфіку застосування методів та комп'ютерних технологій для збору та аналізу соціологічних даних.
За методом, застосовуваним у соціологічному дослідженні, виокремлюють метод опитування, метод аналізу інформації, метод експерименту соціологічне спостереження, метод експертної оцінки.
Суспільство
Поняття "суспільство" в соціології посилається на зв'язки і співвідношення між окремими людьми. Отже, об'єднує не одні лиш просторові, кількісні показники індивідів, але і їхню соціальність. Таким чином, завдяки неперервним зразкам поведінки наміченими є структури, які одержують своє походження з міжлюдських вчинків і реалізують свій вплив в цій сфері. В соціології не існує єдності щодо специфічних прикмет для суспільства. Найзагальніше визначення суспільства визначається як "відповідна щонайосяжніша система людського співжиття".
Процеси, які роблять з індивідів членів суспільства, називають усуспільненням.
Такі інститути як держава, сім'я, право чи виховання сьогодні вважаються підкатегоріями (субсистемами) суспільства. Різниця між "державою" і "суспільством" на початках соціології була однією з її показових прикмет.
Поняття "соціальне" чи "соціальність" мають на увазі дослідницький предмет соціології і відповідають у своєму значенні поняттю "суспільство".
Соціальний факт
Соціальним фактом (fait social) є (за Емілем Дюркгаймом) "кожен більш чи менш визначений тип дії, який володіє здатністю чинити зовнішній тиск (примус) на індивідів, а також виникає відокремлено в сфері даного суспільства, при цьому володіючи власним життям, яке не залежить від індивідуальних виявів".
Соціальна структура суспільства.
Будь-яке суспільство – це не просто група окремих індивідів, а певна система соціальних зв'язків, відносин, тенденцій та закономірностей розвитку.
Сукупність соціальних спільностей і груп, що певним чином взаємодіють між собою, становить соціальну структуру суспільства.
Соціальна структура суспільства поєднує насамперед соціально-класові елементи (класи і суспільні прошарки). До неї належать також такі структури, як соціально-етнічна (рід, плем'я, народність, нація), соціально-демографічна, яка пов'язана з розподілом людей на групи за віком, статтю та іншими демографічними ознаками (молодь, жінки, пенсіонери). До важливих елементів соціальної структури суспільства належать також трудові колективи, населення міста і населення села, працівники фізичної і працівники розумової праці, сім'я.
Залежно від кількісного складу соціальні спільності поділяються на:
– великі (класи, нації, професійні та галузеві групи тощо);
– середні (територіальні спільності, виробничі колективи тощо);
– малі (сім'я та інші).
Соціальна структура суспільства – поняття історичне. Кожний тип суспільства залежно від характеру і способу виробництва має певну соціальну структуру.
Соціальна структура в остаточному результаті залежить від економічної основи суспільства, але вона має відносну самостійність і певним чином впливає на економічні відносини, політичну, духовну та інші сфери життя людей.
Визначальним елементом соціальної структури виступають класи. Це найбільш важливий елемент структури. Класове розмежування має вирішальний вплив на всі суспільні відносини та елементи соціальної структури. Воно обумовлює характер інших соціальних груп і спільностей, накладає свій відбиток на їх розвиток.
Основним критерієм при диференціації класових спільностей є їх ставлення до власності (володіння, користування, розпорядження).
Виникнення класів відбувається в період становлення рабовласницького суспільства, коли внаслідок росту продуктивних сил стало можливим одержання додаткового продукту, становлення приватної власності і системи економічної нерівності між людьми.
При переході від однієї суспільно-економічної формації до іншої відбувалася трансформація класових утворень. Але безперечним було те, що клас, який володів засобами виробництва і левовою часткою національного багатства і посідав монопольне становище в системі організації й управління суспільством і виробництвом, був не тільки економічно, а й політично панівним класом.
Друга половина XX ст. внесла певні корективи в систему критеріїв визначення соціальної структури суспільства. Факти свідчать, що поряд із фактором власності необхідно використовувати й інші критерії класового визначення. Серед них суттєвого значення набувають фактори влади і контролю.
Сьогодні існує множинність теоретичних моделей бачення класової структури. Найбільш відомими є такі:
– класово-статусна модель М. Вебера: клас власників, клас робітників, дрібна буржуазія, інтелігенція і білокомірцеві службовці. Причому, класами називаються групи, що мають доступ до ринку і пропонують ті чи інші послуги. Є також групи, які не пов'язані з ринковою ситуацією і відрізняються за способом життя;
– дихотомна класова модель К. Маркса: буржуазія і пролетаріат, між якими розміщається дрібна буржуазія, виокремлюють ще селянство, інтелігенцію. Еволюція класової структури йде в напрямку посилення антагонізму між двома основними класами (буржуазія і пролетаріат), що зумовлює соціалістичну революцію, яка знищує поділ суспільства на класи;
– класова модель Р. Дарендорфа: панівний клас, підлеглий клас, безкласові групи, диференційовані на основі ставлення до влади. Класові відносини постійно поєднують у собі конфліктуючі інтереси;
– класова модель Е. Гідденса: вищий клас, середній клас, нижчий, або робітничий, клас. Критерій поділу – відмінності ринкових можливостей індивідів, що визначаються відносинами власності, освітньою та технічною кваліфікацією, становищем у владних структурах;
– класова модель Е. Райта: буржуазія, дрібна буржуазія, робітничий клас. Критерій поділу – власність, обмін та влада. Поряд із класами існують так звані суперечливі соціальні утворення, що посідають проміжне становище в соціальній структурі, а саме: дрібні підприємці, напівсамостійні працівники, менеджери і контролюючі особи;
– класова модель Д. Девіса: вищий клас, середній клас, робітничий клас і нижчий клас. Критерій поділу – рівень освіти, професійний престиж, власність і прибуток;
– класова модель Дж. Голдорпа: клас послуг, що об'єднує професіоналів, менеджерів і адміністративних працівників; робітничий клас; проміжний клас, що включає службовців, дрібних підприємців і самостійних працівників, а також технічний персонал.
Як бачимо, існує розмаїтість теоретичних підходів до тлумачення сутності класової структури. Але провідним напрямком дослідження соціальної належності індивідів все більш стає комплексне використання різних критеріїв і відповідно зближення різних методологій. Це – і майновий стан, і позиція на ринкові праці, фактори контролю, влади, прибутків, рівень освіти тощо.
В інформаційному суспільстві в кінці XX ст. в економічно розвинених країнах сформувалися такі основні класи: вищий, або правлячий клас, клас виробничих і невиробничих працівників (наймана робоча сила) і середній клас.
Вищий, або правлячий, клас об'єднує власників основних засобів виробництва і капіталу, а також осіб, що посідають важливе становище в управлінні фірмами, державними структурами і т. д.
Клас виробничих і невиробничих працівників, що об'єднує осіб найманої праці, які не мають власності на засоби виробництва або мають її в обмеженій кількості і зайнятих переважно виконавчою працею. Раніше ця спільність називалася "робітничим класом" або "пролетаріатом" і об'єднувала найманих працівників, зайнятих фізичною працею в матеріальному виробництві. У наш час до 75% складу цього класу є нижчі службовці, зайняті "виробництвом" послуг. Суттєвою тенденцією розвитку цієї спільності є постійне і значне її кількісне зростання.
Середній клас. Це насамперед дрібні підприємці. До нього належить також більша частина інтелігенції та середня група службовців. В останні десятиріччя характерним для розвитку середніх прошарків є:
– збільшення кількості дрібних підприємців, зайнятих у сфері послуг, економіки;
– зменшення кількості фермерів;
– значне кількісне зростання інтелігенції й ускладнення її соціального складу;
– зростання мобільності всіх прошарків.
Значне поширення малих форм бізнесу та інтелектуалізація всіх сфер суспільного життя дають змогу прогнозувати як подальше кількісне зростання проміжних груп, так і зростання їх значимості в соціальній структурі сучасного суспільства.
Дата добавления: 2022-01-22; просмотров: 29; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!