Засоби регулювання антропогенного навантаження на ґрунтовий покрив.

Лекція № 24

Тема 24. Регулювання антропогенного навантаження на ґрунти. Засоби регулювання антропогенного навантаження на ґрунтовий покрив.

План

Вступ 5 хв.

1. Регулювання антропогенного навантаження на ґрунти. 35 хв.

2. Засоби регулювання антропогенного навантаження на ґрунтовий покрив. 30 хв.

Висновок 5 хв.

Завдання на самопідготовку 5 хв.

Вступ

Специфіка землекористування в Україні пов’язана з виключно високим рівнем сільськогосподарського освоєння території, зокрема її розораністю, що майже не має аналогів у світі. До цього слід додати значну насиченість посівних площ просапними культурами, які потребують інтенсивного механічного обробітку ґрунту. В результаті ґрунти України втрачають агрономічно цінну структуру, їхня рівноважна щільність підвищується. Зазначені процеси пов’язані також з незворотним погіршенням водного, повітряного, теплового і поживного режимів, різким зростанням загрози ерозії і в цілому – порушенням екологічних і продукційних функцій ґрунтів.

Причина цього очевидна – ігнорування потенційних можливостей ґрунтів, перевищення допустимих рівнів антропогенних навантажень. Перевищення допустимих меж антропогенних навантажень на зрошуваних і осушених землях призвело до підтоплення, осолонцювання, засолення, спрацювання торфу, вітрової ерозії тощо.

Регулювання антропогенного навантаження на ґрунти.

Сучасний екологічний стан ґрунтів залежить від багатьох факторів. Одним із найважливіших є форма і вид власності на землю. Згідно з чинним законодавством в Україні затверджені три форми власності:

1. Право державної власності на землю, де суб'єктом є органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

2. Право колективної власності на землю, де суб’єктом є колективні сільськогосподарські підприємства, сільськогосподарські кооперативи.

3. Право приватної власності, де суб’єктом є громадяни України.

Окрім власності, є також користування землею і оренда землі. Користування може бути постійним , коли землекористувачі не визначають певного строку і тимчасовим (короткостроковим — до 3 років і довгостроковим - від 3 до 25 років). В оренду' земля надається також короткостроково — до 3 років і довгостроково - до 50 років.

Землекористування у будь-якому випадку контролюється з боку державних органів і порушення караються згідно з чинним законодавством:

Органи з земельних ресурсів контролюють правила використання земель, приховування або перекручування даних земельного кадастру, самовільне відхилення від проектів внутрігосподарського землеустрою (ст.ст.53, 53-2, 55, 56 Кодексу України про адміністративні порушення).

Органи охорони водних ресурсів - випадки забруднення і засмічення підземних вод або порушення водоохоронного режиму на водозаборах, яке спричинило забруднення цих вод (ст.ст. 59-61 КУАП).

Органи Міністерства екології та природних ресурсів України - порушення законодавства згідно зі ст.ст. 47, 48, 49, 50, 52-83, 85-88, 90-91-2, 95, 153, 163, 188-5 КУАП.

Земельним кодексом України до Обов’язків землекористувачів належать такі положення, що регулюють ступінь антропогенного навантаження на землю: ефективно використовувати землю відповідно до проекту внутрігосподарського землеустрою, підвищувати її родючість, застосовувати природоохоронні технології виробництва, не допускати погіршення екологічної обстановки на території в результаті своєї господарської діяльності, дотримуватись режиму санітарних зон і територій, що особливо охороняються.

Землі відповідно до цільового призначення поділяються на:

- Землі сільськогосподарського призначення;

- Землі населених пунктів;

-Землі промисловості, транспорту, зв’язку, оборони та іншого призначення;

-Землі природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення;

- Землі лісового фонду;

- Землі водного фонду;

- Землі запасу.

Охорона земель охоплює систему правових, організаційних, економічних та інших заходів, що спрямовані на раціональне використання, попередження необґрунтованого виключення земель із сільськогосподарського обігу, захист від шкідливих антропогенних впливів, а також на відновлення та підвищення родючості ґрунтів, продуктивності земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення.

Система раціонального використання земель повинна мати природоохоронний, ресурсозберігаючий, відновлюючий характер та передбачати збереження ґрунтів, обмеження шкідливого впливу на них, що можуть забезпечити:

· власники землі та землекористувачі, у тому числі орендарі, здійснюючі раціональну організацію території, збереження і підвищення родючості ґрунтів, захист земель від водної та вітрової ерозії, заболочення, вторинного засолення, забруднення відходами виробництва, хімічними та радіоактивними речовинами, рекультивацію земель;

· нормативи гранично допустимих концентрацій хімічних, радіоактивних та інших речовин у ґрунті (табл.1 - 4);

· екологічні та санітарно-технічні вимоги щодо розміщення нових і реконструйованих об’єктів, будівель і споруд, нових технологій.

Згідно Закону України “Про охорону земель”, нормування в галузі охорони земель полягає у забезпеченні екологічної та санітарно-гігієнічної безпеки громадян шляхом визначення вимог до якості земель, родючості ґрунтів і допустимого антропогенного навантаження та господарського освоєння земель.

Екологічному нормуванню підлягає антропогенне навантаження, що здійснює вплив на стан земель (ґрунтів), на характер їх використання та різноманітні екологічні функції.

Таблиця 1. Валовий фоновий зміст і ГДК важких металів у ґрунтах

Таблиця 2. Орієнтовно допустимі концентрації (ОДК) валового вмісту важких металів у ґрунтах з різними фізико-хімічними властивостями

Таблиця 3. Гранично допустимий рівень рухливих форм важких металів у ґрунтах

Таблиця 4. Нормативи оцінок забруднення ґрунтів важкими металами

Засоби регулювання антропогенного навантаження на ґрунтовий покрив.

При вирішенні проблем землекористування доводиться виходити з визнання неможливості повного запобігання зараз, а також у близькому майбутньому антропогенному навантаженню на земельні ресурси, ґрунтовий покрив, навіть за умови відповідного вдосконалення агротехнологій.

Необхідність наукового обґрунтування допустимої межі антропогенного впливу на ґрунтовий покрив, яка б гарантувала його благополуччя та оптимальне виконання ним своїх екологічних функцій, висуває на передній план завдання екологічного нормування антропогенного навантаження.

На сьогодні Закон України «Про охорону земель» регламентує державний, самоврядний та громадський контроль за використанням та охороною земель.

Державний контроль здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі, а за додержанням вимог законодавства про охорону земель - центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища. Державний контроль за додержанням вимог законодавства про охорону земель здійснює центральний орган виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів. Порядок здійснення державного контролю за використанням та охороною земель встановлюється законом. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, проводить моніторинг родючості ґрунтів та агрохімічну паспортизацію земель сільськогосподарського призначення.

Самоврядний контроль за використанням та охороною земель здійснюють сільські, селищні, міські, районні та обласні ради.

Громадський контроль за використанням та охороною земель здійснюють громадські інспектори, які призначаються відповідними органами місцевого самоврядування, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, і діють на підставі положення, затвердженого центральними органами виконавчої влади, що забезпечують формування державної політики у сферах земельних відносин, охорони навколишнього природного середовища.

Згідно цього Закону система заходів у галузі охорони земель включає:

· державну комплексну систему спостережень;

· розробку загальнодержавних і регіональних (республіканських) програм використання та охорони земель, документації із землеустрою в галузі охорони земель; створення екологічної мережі;

· здійснення природно-сільськогосподарського, еколого-економічного, протиерозійного та інших видів районування (зонування) земель;

· економічне стимулювання впровадження заходів щодо охорони та використання земель і підвищення родючості ґрунтів;

· стандартизацію і нормування.

Але сучасна нормативна база охорони ґрунтів та раціонального використання земельних ресурсів в Україні не становить єдиної цілісної системи. Вона не враховує еколого-географічної та економічної ситуації, що склалася в країні, не забезпечує регулювання землекористування, не гарантує охорони ґрунтів і не повною мірою відповідає вимогам чинного законодавства України, а також міжнародному рівню в цій галузі. Вказані обставини зумовлюють необхідність коригування та подальшого вдосконалення нормативного забезпечення контролю за станом та охороною ґрунтів і взагалі землекористування в державі. Одним з шляхів вирішення цього завдання є створення цілісної державної системи екологічного нормування (СЕН), яка повинна забезпечити коригування існуючих нормативних документів і розробку нових екологічних нормативів, правил, регламентів та вимог.

Стале екологічно безпечне землекористування може стати реальністю за таких головних умов:

– коли ґрунт функціонує за принципом розширеного або навіть простого відтворення (розмір повернення відібраних у ґрунту ресурсів неменше за відчужену частину), тобто врожай отримується за рахунок частини ефективної родючості, якнайповнішої окупності ресурсів, що додатково вкладаються, а потенційна родючість не зменшується;

– коли ступінь впливу на ґрунт відповідає здатності ґрунту до саморегуляції, тобто здатності відновлювати характеристичні параметри без додаткових заходів після усунення впливу;

– коли біоекологічні, біоенергетичні, гідрологічні, газово-атмосферні та інші функції ґрунтів виконуються в межах природних режимів, природної геохімічної міграції, наслідком яких є отримання екологічно безпечної сільськогосподарської продукції.

Одним з шляхів вирішення цього завдання є створення цілісної державної системи екологічного нормування, яке повинне забезпечити екологізацію існуючих нормативних документів і розробку нових екологічних норм і правил.

Першим кроком на шляху створення цілісної державної системи екологічного нормування повинна стати розробка концепції, як системи поглядів, що визначають засіб розуміння та напрямки вирішення проблеми.

Екологічні норми мають бути орієнтовані на вирішення завдань оптимального функціонування як продуктивних, так і екологічних функцій ґрунтів, забезпечення сталості ґрунтів, відновлення їхньої родючості, збереження ґрунтового покриву і земельних ресурсів, мінімізації негативного впливу на ґрунти.

Для цього встановлюються наступні нормативи:

– гранично допустимого забруднення ґрунтів, які включають гранично допустимі й орієнтовно допустимі концентрації у ґрунтах хімічних речовин, залишкових кількостей пестицидів і агрохімікатів, важких металів, нафти та нафтопродуктів, радіонуклідів. Строкатість промислових викидів і просторова неоднорідність властивостей ґрунтів зумовлюють досить велику строкатість рівня забруднення ґрунтів – від майже абсолютно чистих заповідних земель до територій, непридатних для життя і будь-якого використання. Строкатість забруднення потребує налагодженого контролю вмісту забруднювачів у ґрунтах, рослинницькій і тваринницькій продукції, поверхневих і підґрунтових водах. Саме тому потрібне детальне нормування не тільки забруднення ґрунтів, але й тісно пов’язаних з ним компонентів довкілля;

– якісного стану ґрунтів – рівень забруднення ґрунтів, вміст поживних речовин, гумусу, біологічні, фізичні та фізико-хімічні властивості ґрунтів. Для їх опрацювання необхідно критично переглянути і регіоналізувати фізичні, хімічні, біологічні та інші параметри ґрунтів, що визначають умови вирощування сільськогосподарських культур;

– нормативи оптимального співвідношення земельних угідь – оптимальне співвідношення земель сільськогосподарського та іншого призначення, оптимальне співвідношення ріллі та багаторічних насаджень, луків, сіножатей, оптимальне співвідношення меліорованих (зрошувані, осушувані) та богарних угідь. Оптимізацію необхідно здійснити насамперед поступовим зменшенням площі ріллі і відповідного збільшення екологостабільних угідь (пасовища, луки, лісонасадження). Цей захід сприятиме зменшенню інтенсивності ерозії, суттєво призупинить замулення річок, збільшить біологічне різноманіття;

– показники деградації земель та ґрунтів, які встановлюються для кожної категорії земель з метою запобігання погіршення їхнього стану і застосовуються для здійснення контролю за використанням та охороною земель. Основні причини деградації ґрунтів – надмірна розораність, дефіцит органічних і мінеральних добрив, недостатня захищеність ґрунтів агролісомеліоративними заходами і невисока якість технологій використання ґрунтів. В Україні найбільш розповсюдженими видами деградації є втрата ґрунтами гумусу, зменшення вмісту поживних речовин, переущільнення, ерозія, підтоплення. Інші види деградації (підкислення, підлуження, засолення, осолонцювання, забруднення тощо – всього близько 17 видів) поширені на менших площах. Основна мета розробки нормативів – точна упереджувальна діагностика стану ґрунтів і об’єктивне планування інвестицій на їхню охорону відповідно до цього стану;

– інтенсивності використання земель сільськогосподарського призначення. До цих нормативів належать перелік сільськогосподарських культур, вирощування яких обмежується або забороняється, а також технології та окремі агротехнічні операції щодо їхнього вирощування, нормативи екологічно безпечного сільського господарства;

– обмеження діяльності, які включають вимоги до агротехнологій, режимів і норм зрошення та осушення, агрохімікатів і пестицидів, питомого тиску ходових частин техніки на ґрунт тощо.

Система екологічних норм повинна забезпечити стале функціонування ґрунту, нормативну основу досягнення балансу між рівнями шкідливого впливу на ґрунти і їхньої спроможності до відновлення. Сталість ґрунту необхідно розглядати як комплексну властивість, що забезпечує його фізичну, хімічну та біологічну буферність, здатність до трансформації (перш за все процесів розкладу і синтезу), оновлення складу, саморегуляції і детоксикації. Сталість ґрунту зберігається за умови, що антропогенне навантаження не перевищує певний пороговий рівень, інакше розвиваються процеси деградації і неможливим буде стале екологічно безпечне землекористування та розвиток.

Оцінка інтенсивності впливу повинна спиратися на класифікацію антропогенних чинників, які мають специфіку, не менш складну, ніж природні комплекси. Необхідно використати можливі варіанти інтегральної оцінки екологічних функцій ґрунтів за будь-яким методом. Оскільки кожна екологічна функція ґрунту представлена певним набором показників і залежить від їх кількісних значень саме їх необхідно контролювати.

Зовнішні впливи на ґрунти поділяють передусім за їхніми географічними масштабами на локальні, регіональні та глобальні. При цьому можна виділити такі типи впливів: механічні, гідрологічні, хімічні, теплові та біологічні.

Подальший поділ впливів проводиться за їх амплітудою (сильний, помірний, слабкий), періодичністю (короткочасний, періодичний, довготривалий) та за походженням (природний, антропогенний).

Відповідно до основних типів впливів можна умовно виділити такі типи екологічного нормування: нормування механічного, гідрологічного, хімічного, радіохімічного, теплового та біологічного впливів.

Найбільш пріоритетним завданням екологічного нормування в наш час є виявлення та нормування тих видів антропогенних навантажень, які насамперед можуть призвести до деградації земель (ґрунтів), загострення екологічної ситуації в країні, її регіонах, а також чітке визначення категорій і типів ґрунтів, які зазнають найбільших змін та регіонів, найбільш нестійких до навантажень. Особливо ретельно необхідно виявити ті фактори впливу, які забезпечують різку інтенсивність переводу окремих хімічних елементів з нерухомої до рухомої форми і навпаки.

Іншим важливим завданням, враховуючи нові земельні відносини, є виявлення тих видів антропогенного впливу, які можуть виникнути в сучасних умовах, породити нову динаміку та спричинити територіальні зрушення навантажень (співвідношення земельних угідь, сівозміни, норми застосування агрохімікатів і пестицидів) для того, щоб забезпечити необхідні превентивні заходи.

Для практичної реалізації екологічного нормування допустимого антропогенного навантаження на ґрунтовий покрив необхідно вирішити такі основні завдання:

– розробити цільову державну науково-технічну програму з екологічного нормування допустимого антропогенного навантаження на ґрунтовий покрив, де визначити, обґрунтувати та затвердити пріоритетні напрямки цієї діяльності;

– створити цілісну систему законодавчих та нормативно-правових основ впровадження та застосування екологічних норм; відобразити питання екологічного нормування в Загальнодержавній програмі використання та охорони земель і в Національній програмі охорони родючості ґрунтів;

– розробити фінансово-економічні та організаційні механізми функціонування в країні системи екологічного нормування;

– розробити комплекс стандартів, пов’язаних з екологічним нормуванням, в тому числі ДСТУ “Система екологічного нормування. Основні положення”;

– розробити план із розширення міжнародного співробітництва у галузі екологічного нормування.

Висновок

Таким чином, забруднення ландшафтів в цілому, а також окремих їх компонентів (ґрунтів) важкими металами, пестицидами, радіонуклідами тощо, є невід’ємною частиною комплексу проблем, пов’язаних з охороною навколишнього природного середовища.

В умовах, що склалися, подальший стійкий прогрес значною мірою залежить від ефективності вжитих заходів щодо попередження та мінімізації негативних екологічних наслідків господарської діяльності.

Успішне вирішення зазначених агроекологічних проблем, розробка нормативів і регламентів сталого землекористування, державний моніторинг за станом земельно-ресурсного потенціалу створять надійний фундамент для запровадження екологічно безпечної, адаптованої до навколишнього середовища землеробської культури, високопродуктивного використання ґрунтів та формування сталого і прогнозованого рівня їхньої ефективної родючості.

Дата добавления: 2022-01-22; просмотров: 21; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

Мы поможем в написании ваших работ!