Права та обов’язки громадян у сфері державного управління. Форми участі громадян в державному управлінні
Тема 3. Громадяни та їх об’єднання як суб’єкти адміністративного права
Навчальні та виховні цілі: Прищеплення студентам теоретичних знань з цієї теми, акцентування уваги на особливостях адміністративно-правового статусу іноземних громадян та осіб без громадянства.
Час – 2 год.
Навчальні питання:
1. Адміністративно-правовий статус громадян України.
2. Права та обов’язки громадян у сфері державного управління. Форми участі громадян в державному управлінні.
3. Поняття та адміністративно-правовий статус об’єднань громадян.
Адміністративно-правовий статус громадян України
Найбільшою групою суб’єктів адміністративно-правових відносин є громадяни. Конституція України надає перевагу інтересам, правам і свободам громадян перед інтересами, правами і свободами інших учасників правових відносин, виходячи з пріоритету загальнолюдських цінностей. Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність (ст. 3 Конституції України).
Найчастіше особа вступає у відносини з державою у сфері виконавчої влади, де практично реалізуються надані особі Конституцією та законами України права і свободи. Для реалізації деяких прав, свобод та виконання обов’язків важливе значення має громадянство – постійний правовий зв’язок особи та Української держави, що проявляється у їх взаємних правах та обов’язках. Право на громадянство є невід’ємним правом громадянина України, він не може бути позбавлений свого громадянства. Кожна особа має право на громадянство в Україні, яке вона може отримати за певних умов. Громадянство не поєднується з постійними трудовими чи службовими відносинами особи з конкретною організацією.
|
|
|
На всіх осіб, що постійно чи тимчасово перебувають на території України, поширюється юрисдикція Української держави. Проте законодавство у багатьох випадках чітко розмежовує статус громадянина і особи, не ототожнює їх. Громадянин України має більш широкий обсяг прав і обов’язків, ніж особа, яка не пов’язана відносинами громадянства з державою, у тому числі й у сфері захисту (недопустимість видачі громадянина України іноземній державі, захист прав громадян за кордоном та ін.).
Адміністративно-правовий статус громадянина України є складовою частиною його загального статусу, що встановлений Конституцією України, Законом України «Про громадянство України» (у редакції від 16 квітня 1997 р.) та іншими законодавчими актами України.
|
|
|
Громадяни України є рівними перед законом незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, освіти, мови, ставлення до релігії, роду і характеру занять, місця проживання та інших ознак. Рівноправність громадян України забезпечується в усіх галузях економічного, політичного, соціального і культурного життя. Усі ці конституційні положення підтверджуються законами України про власність, про підприємництво, про підприємства, про землю, про об’єднання громадян тощо.
Структура правового статусу громадянина вміщує:
а) основні (невід’ємні) права (або права й свободи людини та громадянина);
б) комплекс прав і обов’язків, закріплених Конституцією України, нормами різних галузей права, у тому числі адміністративно-правовими нормами;
в) гарантії реалізації цих прав і обов’язків, а також механізм їх охорони державою.
До основних прав, крім невід’ємних (на життя, здоров’я, честь, гідність тощо), можна віднести: свободу слова, міграції, зборів, власності, користування засобами транспорту, будовами, політичні права (участь у законодавчій, виконавчій та юрисдикційній діяльності держави) та ін. [7, с. 59].
|
|
|
Розглядати адміністративно-правовий статус громадян доцільніше за допомогою аналізу: а) адміністративної правоздатності; б) адміністративної дієздатності; в) прав, які зумовлені адміністративним законодавством; г) адміністративно-правових обов’язків.
Здатність мати суб’єктивні права та обов’язки, передбачені нормами адміністративного права, називається адміністративною правоздатністю. Вона виникає з народженням громадянина і припиняється з його смертю. Адміністративна правоздатність не може бути відчужена. Громадянин не може навіть добровільно відмовитися від своєї правоздатності, бо така відмова не має законної сили. І лише на основі вироку або постанови суду адміністративна правоздатність може бути обмежена при вчиненні злочину або адміністративного проступку [2, с. 198].
Адміністративна правоздатність може бути повною або обмеженою.
Обмеження правоздатності полягає в тому, що в результаті дії адміністративно-правових норм відбувається:
1) звуження кола прав. У такому випадку конкретний громадянин повністю або частково позбавляється деяких прав, наданих йому особисто. Наприклад, позбавлення права керування транспортними засобами в результаті здійснення правопорушення, передбаченого ст. 130 КпАП (управління транспортними засобами в стані сп’яніння);
|
|
|
2) покладання на громадян додаткових обов’язків. У цьому випадку на громадянина, поза його волею, в адміністративному порядку органом управління покладаються додаткові обов’язки. Такі обов’язки можуть бути персоніфікованими, тобто зверненими до конкретної особи, наприклад, обов’язок відбувати таке адміністративне стягнення, як виправні роботи. Можуть мати загальний характер, наприклад, обов’язок дотримуватися певних правил при перебуванні в районах епідемій, епізоотій, екологічних катастроф;
3) обов’язок дотримуватися режимних вимог при роботі з літературою обмеженого використання тощо.
У будь-якому випадку обмеження правоздатності має винятково тимчасовий характер і може бути викликане лише однією з двох обставин:
1) виникнення особливих умов здійснення державного управління (стихійні лиха, епідемії, епізоотії, умови цивільної оборони), коли на громадян в адміністративно-правовому порядку покладаються додаткові обов’язки і коли немає можливості реалізовувати певні права, передбачені нормами адміністративного права. Так, на підставі Закону України «Про правовий режим надзвичайного стану» від 16 березня 2000 p. можуть встановлюватися тимчасові обмеження прав і свобод громадян (ст. 1) [15];
2) скоєння конкретним громадянином правопорушення, у зв’язку з чим на нього покладаються додаткові обов’язки або він позбавляється окремих прав. Громадянин, притягнений до адміністративної відповідальності, зобов’язаний виконати рішення компетентного державного органу про застосування до нього санкції, наприклад, сплатити штраф. Щодо певної категорії громадян (звільнених з місць позбавлення волі та визнаних особливо небезпечними рецидивістами; тих, хто відбуває покарання за тяжкі злочини; засуджених два і більше разів до позбавлення волі за будь-які навмисні злочини, звільнених від відбуття строку покарання з обов’язковим залученням до праці тощо) встановлюється адміністративний нагляд, який становить собою систему обов’язків та обмежень щодо піднаглядних, які ґрунтуються на адміністративно-правових нормах.
Громадянин, що вчинив правопорушення, може бути позбавлений певних прав (прав, зловживання чи порушення яких призвело до правопорушення). Так, порушення водіями транспортних засобів правил дорожнього руху (ст. 122), перевезення людей (ст. 122), проїзду залізничних переїздів (ст. 123) тощо можуть спричинити позбавлення водіїв прав на керування транспортними засобами. Громадянин, позбавлений в адміністративному порядку свободи (підданий адміністративному арешту), через істотне обмеження свободи пересування та особистої свободи взагалі не має можливості здійснювати свої окремі права в державному управлінні.
Адміністративна дієздатність є другою складовою частиною адміністративної правосуб’єктності. При цьому адміністративна правоздатність є основою адміністративної дієздатності громадян, оскільки вона складає умови, за яких реалізуються їх суб’єктивні права та обов’язки.
Адміністративна дієздатність – це визнана законом спроможність громадян своїми діями набувати та здійснювати права і виконувати обов’язки адміністративно-правового характеру. У повному обсязі адміністративна дієздатність виникає з досягненням 18-річного віку. Разом з тим вона виникає і по досягненні 16-річного віку – отримання паспорта та дотримання правил паспортної системи, охорона природи та ін. Адміністративна дієздатність може наставати у деяких випадках і до досягнення 16-річного віку – право на працю.
За своїм змістом права громадян можна поділити на три групи:
1) на участь у державному управлінні та соціально-політичну активність: право на державну службу, внесення пропозицій, отримання необхідної інформації та документів у встановленій формі, проведення зборів, мітингів, демонстрацій, створення громадських об’єднань чи належність до них тощо;
2) на отримання допомоги від відповідних компетентних організацій: право на медичну, санітарно-епідеміологічну допомогу, безкоштовне користування благами (бібліотеками, парками тощо), користування транспортом, отримання оплатних та інших послуг;
3) на права, які захищають: в адміністративному порядку (адміністративна скарга, адміністративно-юрисдикційне провадження), у судовому порядку (скарга, позов), громадянин особисто (необхідна оборона).
Взаємодіючи з органами виконавчої влади, громадяни реалізують насамперед права: на участь в управлінні; на об’єднання; на проведення мітингів, демонстрацій, зборів; на особисті або колективні звернення до державних органів; на свободу й особисту недоторканність; на недоторканність житла; на пересування; на інформацію; на відшкодування шкоди, заподіяної незаконними діями державних організацій, а також посадових осіб під час виконання ними службових обов’язків [3, с. 53; 7, с. 60].
Права та обов’язки громадян у сфері державного управління. Форми участі громадян в державному управлінні
Права та обов’язки громадян реалізуються у трьох сферах державного управління – економіці, соціально-культурному будівництві й адміністративно-політичній діяльності та їх окремих галузях (наприклад, на транспорті, у будівництві, у галузі освіти та науки тощо).
Юридична наука поділяє всі права, надані громадянинові, на особисті (право на життя, честь і гідність, особисту недоторканість та ін.), соціально-економічні (право на працю, на заняття підприємницькою діяльністю та ін.) та політичні (право на участь в управлінні державними справами, об’єднуватись у політичні партії та громадські організації та ін.). Окрему групу складають основні, конституційні права і свободи, закріплені у розділі II Конституції України. Конкретизують їх права та обов’язки, закріплені в інших законодавчих та підзаконних актах. Наприклад, конституційне право на участь в управлінні державними справами може реалізовуватися через право звертатися зі зверненнями до державних органів, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб, детально регламентоване Законом України «Про звернення громадян» від 02.10.1996 р. [25]; конституційне право на освіту громадяни реалізують, використовуючи свої права користування бібліотекою, учбовими приміщеннями, технічними засобами навчання, закріплені в законодавстві про освіту; реалізація права на працю неможлива без здійснення робітниками своїх прав на охорону праці, на відпочинок та ін., врегульованих законодавством про працю. Конституційний обов’язок охороняти навколишнє природне середовище деталізується нормами екологічного (земельного, лісового, водного) законодавства. Наприклад, землекористувачі зобов’язані використовувати надані їм у користування земельні ділянки тільки за їх прямим призначенням [8, с. 62].
Крім того, виділяють соціально-економічні, політичні й особисті права і свободи. Соціально-економічні права стосуються основ життя людей – право на працю, матеріальне забезпечення, право на освіту, на охорону здоров’я. Вони становлять основу правового становища громадян. Політичні права і свободи – це права на свободу думки, совісті, релігії, зібрань, мітингів, демонстрацій, об’єднання в політичні партії; право вносити пропозиції до державних органів і критикувати недоліки, оскаржувати в суді дії посадових осіб; право на судовий захист. Сюди також належать: право обиратися і бути обраним у ради будь-якого рівня; право на користування досягненнями культури, свободу наукової, технічної, художньої творчості. Особисті права і свободи – це права, пов’язані з виконанням громадянами дій, спрямованих на задоволення особистих потреб [2, с. 199].
Розрізняють дві групи обов’язків громадян у сфері державного управління:
1) так звані абсолютні обов’язки, які не залежать від конкретних обставин і випливають із норм Основного Закону та законодавчих актів держави. До них належать обов’язки: дотримуватися Конституції та законів України, державної дисципліни; охороняти інтереси держави, сприяти зміцненню її могутності й авторитету; захищати Батьківщину; оберігати природу, охороняти її багатства; сплачувати податки; сприяти охороні громадського порядку; оберігати історичні пам’ятки та інші культурні цінності;
2) відносні обов’язки, що виникають з правомірних, а в деяких випадках – неправомірних дій, спрямованих на придбання будь-яких прав чи їх збереження. Такі обов’язки не є постійними – права абітурієнта, власника транспортних засобів, читача бібліотеки тощо. До обов’язків громадян належать і такі, що виникають у зв’язку з правопорушенням (наприклад, сплатити штраф, відшкодувати збитки).
Деякі обов’язки громадян виникають у зв’язку з видом їх діяльності – державні службовці, члени громадських об’єднань та ін. Конкретний обсяг обов’язків регулюється багатьма нормативними актами адміністративно-правового характеру, у тому числі статутами, положеннями, кваліфікаційними характеристиками. Невиконання їх обумовлює застосування до винних громадян юридичної відповідальності [7, с. 60-61].
Дата добавления: 2022-01-22; просмотров: 18; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!