Виробництво і фактори виробництва. Виробнича функція
В мікроекономіці виробництво визначається як діяльність з використання факторів виробництва (ресурсів) з метою досягнення найкращого результату (необхідного обсягу продукту). Змістом виробничої діяльності фірми є перетворення (трансформація) ресурсів на продукт. При цьому, якщо обсяг ресурсів, що використовуються, є відомим, то максимізується результат (продукт), якщо ж результат, якого необхідно досягти, є відомим, то мінімізується обсяг ресурсів.
До факторів виробництва (ресурсів) належить все, що використовується для виробництва продукту, а саме:
– «земля» – природні ресурси;
–«праця» – трудові ресурси;
–«капітал» (інвестиційні ресурси) – створені суспільством засоби виробництва;
–«підприємництво» (підприємницькі здібності), функціями якого є комбінація ресурсів, організація виробництва, контроль над витратами, інновації;
– «інформація».
В умовах формування засад постіндустріального суспільства знання й інформація перетворюються на головні ресурси суспільного виробництва.
Інформація – це повідомлення про щось; відомості про навколишній світ, процеси, які в ньому відбуваються, про події, ситуації, чиюсь діяльність, що їх сприймають людина і живі організми. Основними видами інформації є статистична, адміністративна, масова, про діяльність державних органів влади й органів місцевого й регіонального самоврядування, правова, про особистості, інформація довідково-енциклопедичного характеру, соціологічна. Інформація може бути стратегічною, тактичною, оперативною, прогнозною, нормативною, довідковою тощо. Відносно господарюючого суб’єкта – споживача інформації, остання розділяється на внутрішню і зовнішню.
Знання як форма існування та систематизації пізнавальної діяльності людини виступає продуктом засвоєння й осмислення інформації. Головними формами знання є:
– суб’єктивне (індивідуальне і колективне) знання як система понять, що відображають відношення людини (групи людей) до дійсності та виступають продуктом її пізнавальної діяльності. Ці знання якщо і передаються, то від вчителя до учня ;
– кодифіковане знання, яке є відокремленим від людини, представленим в знаковій формі чи у формі символів;
– об’єктивоване знання – інтелектуальні моделі, які знайшли втілення у об’єктивній формі процесів діяльності, її інструментів та результатів.
Знання розділяються на теоретичні і практичні; спеціалізовані і універсальні; загальні і спеціальні; абстракті і конкретні. Є буденне знання, згідно з яким людина орієнтується у своєму житті та мотивує свою діяльність, і спеціалізоване, яке вона здобуває з метою підвищення і свого соціального статусу, і здатності до високопродуктивної праці. Залежно від сфери діяльності людини знання можуть бути технічними, економічними, соціальними, політичними, юридичними та ін. Це професійні знання чи знання певної предметної області (предметні знання).
За рівнем формалізації знання можуть бути формалізовані (явні) і неформалізовані (неявні), які накопичуються і використовуються, але фактично ніде не формулюються у цілому і повністю. Це навички і особисті напрацювання окремих працівників, корпоративні традиції технічної культури та ін.
Експертами Європейської комісії у доповіді про показники розвитку науки і техніки представлена наступна класифікація знань:
–наукові знання, що формуються в університетах, державних науково-дослідних інститутах і приватному корпоративному секторі досліджень та розробок;
–технічні (технологічні) знання, головними постачальниками яких э компанії підприємницького сектору, що здійснюють власні дослідження і розробки, інститути підприємницького сектору і державні наукові установи, університети, а також дослідницька активність у нових підприємницьких структурах, що виникають як при створенні нового бізнесу, так і у якості побічного продукту досліджень, що здійснюються в існуючих організаціях;
–інновації, що здійснюються компаніями підприємницького сектору і новоствореними підприємствами;
–кваліфікації (компетенції), що отримуються в процесі навчання у вищих навчальних закладах, у корпоративному секторі, на професійних курсах або ті, що є результатом професіонального досвіду працівників у всіх секторах економіки, включаючи дослідницький сектор;
–інформаційно-комунікаційні технології, що створюються у корпоративному секторі і поширюються в результаті їх застосування і діяльності мережевих структур.
Знання й інформація є базовими складовими таких ресурсів, як-то: а) інформаційні, що становлять собою інформацію, зафіксовану на матеріальних носіях, яка зберігається в інформаційних системах; б) інтелектуальні, що приймають форми людського капіталу, інтелектуального капіталу фірми, формують інтелектуальний потенціал суспільства.
Варто пам’ятати, що залежно від змісту виробничої діяльності конкретної фірми фактори виробництва представлені певними видами матеріальних і нематеріальних ресурсів, працівниками, що мають певну спеціальність та рівень кваліфікації.
Інституціональна теорія поділяє ресурси фірми на три головні групи:
– загальні ресурси, цінність яких не залежить від їх знаходження на фірмі;
–специфічні ресурси, цінність яких усередині фірми вища, ніж поза фірмою;
– інтерспецифічні ресурси, максимальна цінність яких досягається тільки у певній фірмі та за допомогою фірми.
Діяльність фірми з перетворення ресурсів на продукт відображає виробнича функція – залежність між максимальним обсягом продукту і кількістю та комбінацією застосованих для його виробництва ресурсів:
Q = f (F1, F 2 ,…, F n ), де
Q – максимальний обсяг продукту, вироблений при певній технології;
F1, F2, …, Fn – кількість ресурсів 1, 2,…,n, що використовувалися для виробництва продукту;
f – функція – залежність обсягу виробництва продукту від кількості та комбінації ресурсів.
Залежність між обсягом виробництва продукту і кількістю використаних ресурсів «капітал», «праця» та матеріалів відображає виробнича функція Р. Солоу:
Q = f (К, L , M), де
Q – максимальний обсяг продукту, вироблений при певній технології;
K– капітал;
L– праця;
M –матеріали ;
f – функція – залежність обсягу виробництва продукту від кількості та комбінації факторів.
Різним видам виробництв характерні різні виробничі функції, але всі вони мають наступні загальні властивості:
– існує межа зростання обсягу продукту, який досягається за рахунок збільшення витрат одного ресурсу за інших рівних умов;
– існує певне взаємне доповнення ресурсів та можливість їх взаємозаміщення, тобто для випуску продукту можливо використовувати різні комбінації факторів виробництва.
Короткострокова виробнича функція демонструє обсяг виробництва, який спроможна досягти фірма шляхом зміни кількості і комбінації перемінних ресурсів при певній кількості постійних ресурсів. У довгостроковому періоді фірма спроможна застосовувати найефективнішу технологію.
Максимальна ефективність виробництва при певній технології досягається за умов максимізації віддачі ресурсів, що використовуються або мінімізації кількості ресурсів, що забезпечують необхідний обсяг продукту.
Дата добавления: 2022-01-22; просмотров: 6; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!