Судова етика в діяльності прокурора й адвоката (захисника)

Лекція № 12

Тема: «Психологія судової промови»

План:

1. Психологічні аспекти відносин адвоката (захисника) і прокурора в суді.

2. Загальна характеристика психологічних засобів мови юриста.

3. Психологічні особливості промови судді, прокурора і адвоката в суді.

Ключові слова:  етика, с удова етика, моральна культура, м ова, мовні (вербальні) засоби: слово, немовні (невербальні) засоби: міміка, жести, поза, соціальна дистанція спілкування , закони логіки, п сихотехніка, судова промова

 

 «Вихо­вання мови є завжди вихованням думки».

К.І. Чуковський

Психологічні аспекти відносин адвоката (захисника) і прокурора в суді.

Актуальність дослідження. Захист - це функція, протилежна функції кримінального переслідування, що у кримінальному процесі виступає в двох формах: підозра у вчиненні злочину й обвинувачення.

Участь захисника в кримінальному судочинстві - необхідна умова реалізації принципу змагання, що за своїм змістом має психологічний характер. Принцип змагання означає надання обом сторонам (обвинуваченню і захисту) можливості найбільш повно обґрунтувати свої позиції, надати всі необхідні докази і запобігти можливості зловживання своїми правами якоюсь однією стороною.

Сказане підкреслює різноманітні процесуальні функції прокурора і захисника. Проте, незважаючи на протилежні позиції, між ними можливі й обов'язкові нормальні ділові взаємовідносини. Основу цих взаємовідносин складає загальна для прокурора і захисника мета діяльності - надавати допомогу у здійсненні правосуддя, у встановленні істини в справі. Взаємовідносини, що складаються між адвокатом - захисником і прокурором - державним обвинувачем, повинні будуватися на дотриманні кожним із них наданих прав і обов'язків, на розумінні завдань суду.

Форми спілкування між прокурором і захисником у суді:

·  контакт ситуаційно-діловий, що здійснюється для вирішення конкретного завдання судового розгляду;

·  контакт статусно-рольовий, який підкреслює соціальну роль осіб, що спілкуються.

·  контакт пізнавальпо-оціночний. У судовому розгляді і прокурор І захисник подають суду свої докази, розкривають причини вчинення злочину, дають психологічну характеристику підсудному і т.п.

·  контакт міжособистісний - спілкуються особистості, які певним чином ставляться один до одного, відчувають симпатії або антипатії, намагаються вплинути один на одного і т.д.

Таким чином, спілкування між прокурором - державним обвинувачем і адвокатом - захисником у суді носить складний, багатосторонній характер і є психологічно насиченим актом при якому корисно притримуватися окремих психологічних правил у відношеннях прокурора і захисника в суді.

До сновних правил  належить:

■ правило про постійну підтримку внутрішньої установки на встановлення істини і реалізації принципу соціальної справедливості.

 ■ правило при спілкуванні між зазначеними особами - відмова від демонстрації своєї переваги. Демонстрація переваги одним із них завжди помічається суддями, громадянами, які знаходяться в залі засідань і, як правило, сприймається ними негативно.

Дане правило можна висловити словами «не нашкодь!», тобто не нашкодь своїми висловленнями і поведінкою діловим відносинам, підтримуй гарну психологічну атмосферу судового розгляду навіть тоді, коли далеко не все йде по заздалегідь продуманому плану.

■ правило уваги до співрозмовника і до того, що він говорить. У процесі діалогу прокурора і захисника кожному з них варто чітко виражати - позою, мімікою, поглядом і т.п. показувати готовність сприйняти висловлення, об'єктивно в них розібратися.

■ правило  стримування емоцій безпосередньо впливає на відносини між: прокурором і захисником у суді. Зайва емоційність і нестриманість може розпалити атмосферу у відносинах не тільки між «значеними особами, але й у залі судового засідання в цілому

■ правило активного слухання також обумовлює відносини між: захисником і прокурором. Невміння слухати іншого - дуже часте явище, що різко знижує ефективність ділового спілкування.

■ правило вивчення опонента й врахування у взаємовідносинах його індивідуально-психологічних особливостей. Дане правило дає можливість прокурору і захиснику більш гнучко вести діалог, брати участь у судових суперечках. Спостереження за поведінкою і промовою, наприклад, прокурора дозволяє, захиснику хоч приблизно оцінити його темперамент і окремі риси характеру, що корисно використовувати по ходу спілкування.

Винятково важливим, на наш погляд, правилом взаємовідносин прокурора - державного обвинувача й адвоката - захисника є підпорядкування спілкування між ними при вирішенні завдань правового виховання. Мають місце також порушення судом норми кримінально-процесуального кодексу про рівність прав учасників судового розгляду по наданню і дослідженню доказів, заяві клопотань. І в подібних ситуаціях адвокат - захисник повинен діяти наполегливо і послідовно, але в рамках наданих йому правом.

Висновок до І питання. Отже, взаємовідносини між прокурором - державним обвинувачем і ад­вокатом - захисником у суді при розгляді кримінальної справи будуються на строгому розумінні ними покладених на них завдань, наданих кожно­му з них прав і на дотриманні норм службової етики і психолого-педагогічної тактовності.

 

 

2. Загальна характеристика психологічних засобів мови юриста.     

  2.1. Судова етика в діяльності прокурора й адвоката (захисника)

2.2. Психологія судової промови

2.2. Психотехніка судової промови

Судова етика в діяльності прокурора й адвоката (захисника)

Юрист поряд із професійними знаннями, навичками й уміннями повинен мати морально-вольові якості, практикувати у своїй діяльності певні принципи і правила поведінки. Етика імушує юриста аналізувати свої вчинки, брати на себе нідповідальність за них, оцінювати власні дії.

 Етика - це наука, об'єктом вивчення якої є мораль, моральність, як фор­ма суспільної свідомості, як одна з найважливіших сторін життєдіяльності людини. Етика забезпечує моральний характер тих взаємовідносин між людьми, що випливають насамперед із їхньої професійної діяльності.

Якісна характеристика етичного розвитку особистості юриста виявляється в її моральній культурі.

Структура моральної культури

►культура моральної свідомості, що виражається в знанні моральних вимог суспільства, у спроможності людини свідомо обгрунтовувати цілі і засоби діяльності;

►культура моральних почуттів, що припускає багатство емоційної сфери особистості, здатність до співчуття, співпереживання;

►культура поведінки, що характеризує здатність особистості до виборуформ і засобів поведінки в різноманітних ситуаціях.

Судова етика як наука про моральні принципи судочинства покликана сприяти моральному вихованню суспільства і посадових осіб, що здійснюють правосуддя. Не викликає сумніву твердження про те, що моральні принципи, що визначають відносини учасників судочинства, є суттєвою гарантією суб'єктивних прав особистості. Це пояснюється тим, що судочинство стосується честі і гідності людини.

Не випадково в працях прогресивних юристів минулого велика увага приділена моральній позиції прокурора й адвоката.

Судовий процес, що проходить в умовах гласності, вимагає від прокурора - державного обвинувача стриманості, коректного і ввічливого відношення до кожного, хто постає перед судом і дає покази. Він не повинен перетворювати судові суперечки в цькування підсудного, збуджувати в нього неприязні почуття, перебільшувати важливість доказів. Виконуючи свій обов'язок перед суспільством, прокурор повинен дотримуватися суворої моральної дисципліни, виявляти однакову турботу про інтереси суспільства і людську гідность.

Уміння прокурора вести себе на судовому процесі, його загальна і професійна культура визначають виховний вплив суду. Обов'язок честі і гідності прокурора - усією своєю поведінкою виявляти повагу до суду як до органу правосуддя і до всіх учасників судового розгляду.

Така ж вимога, безумовно, пред'являється і до адвоката - захисника. Адвокат насамперед є служителем правосуддя, і етика адвоката - одна з важливих складових його професійної майстерності.

Спеціалісти справедливо відзначають, що проблема судової етики в діяльності адвоката має особливу значимість і важливість. Дійсно, як узгодити внутрішнє переконання і професійний обов'язок надати поміч підзахисному, який обрати шлях захисту у випадку повної доведеності злочину або тоді, коли підсудний у довірчій бесіді признається захиснику про ичинений злочин, а на суді усе заперечить? Моральні сумніви адвоката в перерахованих питаннях дуже глибокі і їхнє нирішення опирається на високі моральні принципи.

Головний суддя адвоката - його власна совість. Саме вона повинна підказати йому допустимість тих прийомів, що він використовує, виконуючи свої обов'язки захисту підсудного.

Уміння поєднати в захисті інтереси суспільства і підзахисного, не протиставляючи їх, важка місія адвоката, що потребує прояву професійної майстерності і моральної культури.

Одним з елементів культури прокурора й адвоката є його зовнішній вигляд. Варто вдягатися просто і пристойно. У костюмі не повинно бути нічого вигадливого і крикливого (різкі кольори, незвичайний фасон). Брудний, неохайний костюм робить неприємне враження. Це важливо пам'ятати, тому що психологічний вплив на тих, що зібралися в залі, починається до промови, із моменту появи перед публікою. Це стосується одягу і суддів, і народних засідателів, і секретаря судового засідання й інших учасників судового процесу.

Психологія судової промови

Мова є втіленняч думки, процесу мислення і засобом передачі думок, ідей, по­ глядів, оцінок іншим людям. Дуже значна частина професійних дій юридичного працівника в суді здійснюється з використанням промови. Такі психологічні фено­мени, як намір, відношення, пропозиція, рішення й ін. передаються суддею, проку­рором і захисником за допомогою мови, через утримання, і форму вираження.

До основних психологічних засобів мови відносяться: власне мовні (вербальні) засоби, що включають слово; немовні (невербальні) засоби - міміка, жести, поза, соціальна дистанція спілкування між юристом і слухачами та ін.

Кожен із засобів певним чином впливає на ефективність мови, а їхнє уміле ви­користання підвищує дієвість мови в тому або іншому конкретному випадку. Успіх приходить тоді, коли вони використовуються юридичним працівником взаємопов'язано, коли враховуються основні психологічні закономірності впливу слова і невербальних засобів.

Мова судового оратора має чітке цільове призначення - переконливо і вірогід­но довести винність або невинність людини. Це покладає на оратора велику відпо­відальність за зміст мови, за ті аргументи, якими він оперує. Основний інструмент мовної діяльності юридичного праців­ника - слово. Оцінюючи його значення, відомий красномовець П.Сергеїч писав: «Слово - велика сила, але треба зауважити, що воно союзник, завжди готовий стати зрадником».

Мова юриста повинна відрізнятися насамперед багатством словникового запасу і словникової чистоти. Якщо в нього бідний словниковий запас, то його промова складається з примітивних і шаблонних слів, йому важко в потрібний момент підібрати саме точне слово.

Мета мови судового оратора - найбільш переконливо освітити суть справи, відповісти на цікавляче людину питання так, щоб воно було зрозуміле будь-кому з присутніх у залі судового засідання. Тому необхідно прагнути до того, щоб кожне слово було доступним для слухачів. Право взагалі і мова юриста зокрема відрізняються достатком спеціальних термінів, виразів, тонкощами і поносних зворотів, які часто невідомі і не цілком зрозумілі багатьом звичай­ним громадянам присутнім на суді. Коли на них обрушуються такі спеціальні терміни і поняття, безумовно відомі для юристів, як превенція, презумпція, промульгація, віндикація і т.п., вони не тільки дивуються «вченості» мови юриста, але і внутрішньо обурюються. Цілком природно, що виключити з юридичної лексики такі терміни і поняття не можна, але користуватися ними потрібно з рахуванням особливостей адресата і конкретної обстановки.

Правильність використання мови - це дотримання норм сучасної рідної мови. Ненормативне, помилкове вживання окремих слів, словосполучень і цілих фраз характерне, як правило, для просторіччя. Тому виступ, що містить багато ненормативних варіантів, сприймається як такий, що має просторове забарвлення, а сам виступаючий - як не володіючий мистецтвом впливати на думки і почуття інших людей. На жаль, ще часто зустрічаються у промовах юристів, у котрих думки одягнені дуже недбало, неохайно. Неправильно вжите слово, помилково побудована фраза викликають у слухачів іронічні зауваження, а часом і здивування: «Як же так може виражати свої думки юридичний працівник?» От декілька прикладів:

· «Можна вважати, що цей факт більш-менш установлений» (факт мав місце, тобто був або є, або відсутній);

· «Стара судимість обвинувачуваного с його негативним мінусом» (але мінус ніколи в природі й у суспільстві не мав позитивного значення);

· «Більша половина шляху нами пройдена» (а хіба половина може бути

· більшою?);

· «Як я сказав вище...» (помилка, яка зустрічається дуже частоу мові: слова вище» і «нижче» вживаються в письмовій мові, а в усній необхідно використовувати слова «раніше» і «пізніше») і т.д.

Словникова чистота мови знижується й у тому випадку, коли видозмінюються і руйнуються стійкі словосполучення.

Погане враження робить мова судді, прокурора, захисника, якщо в ній присутні «латки» або, як їх ще називають, слова-паразити. Це такі вставні слова, як «тіпа», «от», «значить», «так сказати», «ну», «взагалі», «розумієте» і ін. Зустрічаються в їхніх виступах звороти, що теж засмічують мову. До них відносяться: «Кажучи відверто...» «Чесно говорячи, я скажу...», «У деякому роді...», «М'яко висловлюючись, варто зауважити...» і ін.

Обов'язкова умова словникової чистоти мови - правильна вимова і наголос. Усне мовлення, як відомо, має звукову форму, і один із її показників - постановка наголосу в слові.

У юридичній практиці достатньо часто роблять помилки у таких словах: феномен (треба феномен), алкоголь (треба алкоголь), та ін. Деякі вважають неправильний наголос ' у словах дрібницею. З цим не можна погодитися з багатьох причин:

- помилки в наголосах знижують увагу слухача (він починає чекати чергового промаху виступаючого, зміст же промови залишається поза його

увагою);

- помилки в наголосах часом не дозволяють правильно «впізнати» слово на слух. Адже наголос створює «фізіономію слова» (порівняйте: 'замок замок,' мука і мука, хлопок і хлопок і ін.);

- помилки в наголосах часто сприймаються слухачами як прояв низької культури оратора, що підриває його авторитет.

Дрібниць у мові судді, прокурора, адвоката не буває. У зв'яз­ку з цим варто завжди пам'ятати слова К.І. Чуковського: «Вихо­вання мови є завжди вихованням думки».

Серйозні вимоги до мови юриста пред'являє логіка як наука про закони і форми мислення. Коли юрист у злагоді із логікою, то висунута ним система аргументів може виявитися неперемож­ною, їй не можна висунути ніяких заперечень. Які вимоги логіки необхідно в обов'язковому порядку вра­ховувати юристу при підготовці і проголошенні промови в суді?

По-перше, чітка структура промови. Навіть нетривалий (5-7 хв.) виступ повинен містити вступ, основну частину і висновок. За раху­нок вступу вирішується проблема встановлення контакту з аудиторією, створення інтересу і залучення уваги (як до змісту промови, так і до особистості юридичного працівника).

По-друге, домогтися логічності викладу матеріалу у промові, що означає забезпечити стрункість і послідовність у викладі своїх думок. Стрункість – це той мозв'язок між елементами інформації, яка повідомляється, а послідовність  - визначений порядок викладу змісту промови, коли кожна наступна думка логічно пов'язана з попередньою, коли новий факт опирається на вже відоме.

По-третє, у промові юриста повинні обов'язково дотримуватися основні закони логіки:

· закон тотожності потребує певності і точності в міркуванні, він не припускає розпливчастості, неконкретності висловлення. Якщо учасники судового розгляду вкладають різний зміст в ті або інші поняття, терміни, фрагмен­ти промови, спотворюється процес сприйняття змісту промови.

· закон протиріччя підтверджує, що два судження, з яких в одному стверджується щось про подію (предмет), а в іншому те ж саме заперечується щодо цієї ж. події (предмета), не можуть бути одночасно правдивими. Цей закон вимагає, щоб у міркуванні юриста не допускалися відповіді -- «так», і «ні» у розмові про те саме питання, у той самий час, у тому самому змісті;

· закон непротиріччя виражає одну з корінних властивостей логічного мислен­ня - несуперечливість, послідовність міркувань. Його використання допомагає виявляти й усувати протиріччя у своїх і чужих висловлюваннях, виробляти кри­тичне ставлення до неточностей, непослідовності в думках і вчинках;

· закон виключеного третього говорить, що якщо є два суперечні одне одному судження про ту саму подію (предмет), то одне і тільки одне з цих тверд­жень обоє 'язково є істинним: ніякого третього судження бути не може (третього не дано). Цей закон близький до закону непротиріччя, але на відміну від нього відноситься до суперечних висловлень (суперечливі висловлення заперечу­ють одне одного, між: ними немає середнього, третього). У даному випадку міркування ведеться по формулі: «або - або»;

· закон достатньої підстави формулюється в такий спосіб: будь-яка думка ви­знається істинною, якщо вона має достатню підставу. Це означає, що коли юрист щось підтверджує, у чомусь переконує людей, то він не повинен робити це голослівно; треба доказувати й обгрунтовувати істинність своїх висловлювань.

Судова мова повинна відрізняться виразністю, яка покликана підвищити дієвість її сприйняття. Поняття «виразність мови» достатньо широке і містить у собі:

· емоційну виразність (експресивність), прояви почуттів. Слово юриста несе не тільки думки, але і почуття, що виступають у єдності. Слово, яке вимовляється безпристрасно і байдуже втрачає свій вплив. У «Правилах вищого красномовства» відомий державний діяч і оратор М.М.Сперанський (1772-1839р.) відзначав, що «основа красномовства... суть пристрасті, Сильне відчуття і жива уява для оратора необхідні цілком

· лексичну промовистість – використання образних слів і словосполучень, словесних зворотів, яскраво сформульованих виразів, застосування  прислів'їв і приказок і ін.;

· фонетичну промовистість - чітка і ясна вимова, зміна гучності і ритму. Інто­нація збагачує зміст слова, забезпечує краще його сприйняття. Промова на
одній ноті втомлює не тільки слухачів, але і його самого  (працюють ті самі м'язи мовного апарату). Зміна гучності і ритму по­силюють промову, але не можна переходити на крик, тому що як говорить східна мудрість: «Якщо ти кричиш, значить ти не правий і слабкий».

Промова юриста може бути часом стриманою або піднесеною емоційно, усе зале­жить від того, які завдання вона покликана вирішити. Наприклад, промова у справі про навмисне убивство цілком припускає неоднозначність емоційної виразності і стрима­ності до вираження співчуття й обурення.

Стислість і жвавість - теж важливі складові якісної промо­ви. Замилування викликають адвокати і прокурори, судді й екс­перти, що вміють говорити жваво і коротко. Навпаки, втомлюють водянисті промови, багатослівні виступи.

Говорити коротко - велике мистецтво, і воно не приходить само по собі. Треба навчитися скорочувати тексти, на яких бу­дується усний виступ, відсівати зайве, непотрібне. Хорошу допомогу оратору надає кількаразове повторення тих або інших місць майбутнього виступу, щораз в усе більш стиснутому вигляді. Необ­хідна завзята робота над кожною фразою, «щоб словам було тісно, а думкам просторо».

Говорячи про лаконізм слід зазначити: утрудняє сприйняття промови лексична надмірність, використання так званих - виразів, що містять зайві слова. Наприклад:

- «головна суть» (але суть - це саме головне, суттєве);

- «устаткування, що марно простоює»» (а може устаткування простоювати корисно?);

- «передчувати заздалегідь» (але передчувати - це очікувати майбутнє);

- «невикористані резерви» (резерви - це те, що не використано).

Зайве слово, багатослівність у судовій промові свідчать не тільки про недбалість промови юриста, але і вказують також на нечіткість його думок, непевність уявлень про предмет висловлення.

Народна муд­рість говорить: «Живе слово наполовину належить тому, хто його слухає».

Живе слово у відмінності від читаного або заученого народжується в той час, коли оратор викладає чергову думку. Про таких юристів гово рять: очевидно, що він думає і говорить, говорить і думає; а коли він зупиняється, обдумуючи свої фрази, то змушує думати й іншим учасників судового розгляду. На цій основі базується увага слухачів до промови юриста: їх зв'язують загальні думки.

Іноді суддя (прокурор, адвокат, експерт у суді прибігає до простого прочитання заздалегідь написаного тексту. Така промова погано сприймається оточуючими. Психологи встановили, що півгодинне читання з листа сприймається тільки 17% інформації. Іншими словами, через недбалість юриста, в перші півгодини, коли увага в слухачів найактивніша, втрачається 83% інформації. Такий стан справ не може не позначитися на усвідомленні  інформації. Вис­туп з листка не навчає самого юридичного працівника думати і міркувати. Найцінне в усному виступі - міркування вголос.

Нарешті, судова промова залежить і від тембру, гучності, тону. Загальновизнано, що хрипкий, глухий голос псує сприйняття навіть сильних за змістом слів, а баритон або бас завжди пестять слух. Голос повинен бути достатньо голосним, щоб слова були добре чутні в будь-якому місці залу судового засідання. Справедлива також думка, що тихі промови сприйма­ються багатьма як боязкі, як прояв непевності самого юриста.

Психотехніка судової промови

Слово «техніка» походить від старогрецького - мистецтво, майстерність. У сучасній психології в зв'язку з цим говорять про психотехніку, психотехнологію - науково обгрунтовані психологічні засоби і прийоми при виконанні певних дій в цілому. Психотехніка мови - це такі деталі, тонкощі в професійній діяльності людини, що відрізняють справжнього майстра від дилетанта. Готуючи себе до юридичної діяльності, не можна ставитися зневажливо до вирішення питання «як говорити?» Помиляються ті молоді юристи, яким здається це простим і не заслуговуючим уваги. Наприклад, 30 відсотків опитаних потерпілих, свідків і підозрюваних, із якими робітники органів прокуратури, і слідства, міліції не змогли встановити контакт, до числа причин віднесли і низьку культуру промови юридичних працівників, невміння володіти мовою, мімікою, жестами й ін.

Які ж основні психологічні правила, прийоми і вимоги, які практично обов'язкові до застосування в судовій промові юриста?

Насамперед - забезпечення змістовно-смислової і композицій­ ної цілісності промови. Головне в промові юридичного працівни­ка - її зміст, який повинен відрізнятися глибиною, багатством ар­гументів і доказів, чіткою адресою. Думки - головна гідність і окраса мови юриста. їй повинна бути властива залізна логіка фактів і доказів, а не хаотична багатослівність і базікання.

Забезпечити змістовно-смислову і композиційну цілісність промови можна тоді, коли юрист при її підготовці спирається на такі елементи психотехніки:

■ правило всебічного урахування факторів при відборі змісту. Відбирати шіст для свого виступу необхідно завжди продумано, обгрунтовано, всебічно виважено, щоб він відповідав специфіці даної юридичної ситуації і приніс про­курору, адвокату, слідчому, інспектору митного органу, нотаріусу і будь-кому іншому успіх.

■  правило пріоритетності мети промови. Основна мета промови юриста - юридичний, правоохоронний результат, пов'язаний із розв'язуваним ним завданням. Наприклад, мета судової промови - допомогти суду і всім учасникам судового розгляду повніше і глибше усвідомити матеріали справи, зробити з них правильні, на думку виступаючого, висновки;

■ правило змістовного і смислового опрацювання промови. Вибір змісту промови можна вважати правильним, якщо він строго підпорядковується меті і наміченим психологічним завданням (серед завдань можуть бути такі: для досягнення порозуміння і прагнення до встановлення істини, зняття можливих психологічних бар'єрів у спілкуванні, правомірний психологічний вплив на ок» рему людину або на аудиторію й ін.). Варто продумати, знайти і сформулювати основну ідею виступу, при цьому кожна пропозиція повинна мати визначений зміст у контексті всієї промови.

■ правило структурного опрацювання змісту промови. Загальна структура судової промови задається процесуальними вимогами і містить у собі фактичні обставини справи, аналіз і оцінку доказів, юридичну оцінку - кваліфі­кацію злочину, характеристику особистості підсудного, а при необхідності й інших учасників процесу, питання, пов'язані з застосуванням покарання, і ін. Старанно опрацювавиш зміст, юрист домагається суворої логічної структу­ри промови;

■ правило доказовості визначає одну з важливих відмінностей судової промови і вимагає насичувати зміст промови конкретними фактами, обставинами, документами, положеннями закону і т.п. Для прокурора й адвоката найістотнішим є висвітлення фактичної сторони справи і формулювання висновку, що випливає з доказів. Саме встановлені в справі факти, відповідним чи­ном згруповані й висвітлені під кутом зору обвинувачення або захисту, скла­дають змістовну основу судової промови. Тому їх потрібно продумано підібрати, розташувати так, щоб вони найкраще відповідали логіці промови і її доказовості;

■ правило психологічного аналізу: Правильне вирішення кримінальної справи, визначення найбільш доцільних форм і засобів правового впливу на винного неможливо без глибокого і усебічного вивчення особистості підсудного.

Тому в судовій промові повинен знайти відбиток психологічний аналіз усього комп­ лексу соціально значимих внутрішніх і зовнішніх властивостей підсудного: особливості його характеру, інтелекту, потреб, здібностей, волі, схильностей та ін. Необхідність психологічного аналізу обумовлена вимо­гою закону враховувати особистість при вирішенні правових питань;

■ правило загальних думок, під якими розуміються визнані, доведені твердження. Вони явні, не викликають заперечень, у зв'язку з чим їхнє використання посилює зміст промови, його доказовість і аргументованість

Психотехніка переконання, доведення і спростування заперечень є найважливим елементом судової промови. Судовий розгляд проходить у змагальній формі, у напруженій обстановці, що відзначається протистоянням, протиборством, суперечкою. Доказувати, переконувати, обгрунтовувати, спростовувати доводиться і прокурору, і захиснику, і експерту-психологу, і судді. При­чому такі ситуації для прокурора і захисника - не виняток, а норма. (стверджуючи, переконуючи опонента й інших учасників судового про­цесу, юристу корисно враховувати такі правила:

      ■ правило обгрунтованої повноти висловлень. Недостатня повнота
у освітленні питання, доведення дають опоненту привід говорити «про недогляди» юриста, «про недооцінку» ним чогось, домагаючись при цьому кращої позиції. Говорити багато зовсім не означає говорити усе, що знаєш. Більш того, можна з розрахунком пропустити щось, залишивши частину аргументів на кінець.

  ■ правило «опуклої» подачі головного. Це правило має на меті - дове­сти до свідомості опонента головне, суть доказів, домогтися , щоб почув навіть той, хто не хоче слухати і розуміти. Досягається це інтонацією, повторенням, роздільним і чітким проголошенням слів і фраз, уповільненим темпом, деталізацією, прямим звертанням уваги слухача на головні елементи формулювань або доказів (часто використовуються такі звороти: «таким чином, перше..,, друге...»; «із того, що я тільки що виклав, випливає...» і т.д.). Прокурор, захисник повинен скористатися будь-яким випадком, щоб коротко повторити раніше, використані докази, які важко спростувати опоненту в суперечці. Це зміцнює його позицію і посилює доказовість тверджень;

♦ правило фундаментальності припускає звертання в процесі доказів
до положення тієї або іншої науки. Наприклад, доречно і вагомо звучать аргументи, що базуються на дослідженнях криміналістики, кримінології, психології, педагогіки та ін. наук, на встановлених закономірностях тієї або іншої наукової дисципліни. Подібне можливо тоді, коли юрист компетентний у даній науковій галузі і добре підготувався до суперечок у суді. Факти, як відомо, займають головне місце в комплексі всіх юридичних доказів. І чим вагоміша база фактів, тим вище їхня психологічна переконливість

♦ правило відтворення подій і дій. Застосування цього правила сприяє
росту доказової сили фактів. Перехід від словесного розгляду подій і дій до їхнього відтворення дає можливість усунути окремі неточності і протиріччя в показах потерпілого, підсудного, свідків, що підвищує доказовість висновків юриста;

♦ правило апеляції до розуму, логіки і досвіду. Практика показує,
що багато людей не сприймають положення правових документів, які нерідко
написані складною для розуміння непідготовленою юридично людиною мовою.
Тому при побудові доказів доцільно звертатися до логіки міркувань, розуму,
справедливості і до особистого досвіду людини.

Ефективність спростовування заперечень багато в чому визначається успішністю використання юристом таких психологічних правил, як:

♦ правило недопущення втрати ініціативи. Почуваючи силу у доказі
опонента і своєї нездатності що-небудь заперечити по суті, деякі юристи намага­ються повести розмову вбік, повернути її в таке русло, де вони можуть відчути себе більш сильним і вагомо заперечувати. Необхідно дуже уважно стежити за дія­ми опонента і не піддаватися на цей викрут. Варто не втрачати ініціативу у розмові і продовжувати обговорення саме того питання, у якому опонент слабкий;

♦ правило озвучування розбіжностей. Щоб можна було конкретно і чітко розглянути суть розбіжностей, необхідно їх уточнити і сформулювати. У противному випадку не виключена гаряча суперечка лише тому, що кожна сторона по-різному зрозуміла той самий факт або висловлювання;

■ правило визнання права того, хто суперечить своїм думкам.
Дане правило розраховане на попередження надмірної емоційності того, хто
сприяє суперечкам, і переходу розмови на крик. Додамо до сказаного: опонент може наговорити різне, причому й таке, що часом зачіпає самолюбство; не треба вступати у дискусію по всім нападкам, корисно залишити опонента при своїй думці і заперечити лише найбільш суттєві положення;

♦ правило використання протиріч опонента. Уважний і з доброю пам'ятю  юрист обов'язково помітить протиріччя в опонента (вони майже завжди будуть присутні у людини, що хвилюється або щось приховує). Професіонал використовує ті протиріччя для посилення своєї позиції, а також для того, щоб викликати розгубленість в опонента;

♦ правило пастки. Іноді корисно «упіймати на слові» брехливу і вертку
людину, забезпечити її самовикриття. Можна навести приклад із практики проведення судового  розгляду, коли свідок заперечив своє знайомство з підсудним. Раптом прокурор почав ста­вити такі, запитання: «Скажіть, з якого приводу у Вас була сутичка з ним у літку?» Свідок задумався: «Ні, ніякої сутички в мене з ним не було». «Пригадайте краще... Літо, Кафе... » Свідок знову думає і відповідає: «Ні, у нас усе було нормально»;

♦ правило часткової згоди з запереченнями опонента. Цінність його в свідомому прагненні юриста зрозуміти й оцінити заперечення опонента, які можуть привести до істини. Психологічна доцільність цього правила полягає в тому, що воно демонструє опоненту справедливе ставлення до його заперечень, а це у свою чергу зобов'язує останнього погоджуватися хоча б у чомусь з іншою стороною, із її спростуваннями. Доречно використовувати прийом «так, але...». Виявляється, що … «так» це те, що здається правильним, якщо не враховувати інших суттєвих обставин. Виходить, що «так» - це більше, ніж «але», і тільки підтверджує слабість заперечень;

♦ правило «Я на Вашому місці». Воно теж досить часто використовується в судовій практиці і нерідко сприяє успіху в діяльності юриста. Зміст правила: з одного боку, продемонструвати опоненту, що його положення зрозуміло, а з іншого -- показати, до яких висновків треба прийти, якщо міркувати чесно. Це дозволяє вияв­ити лукавство опонента, фальшивість його міркувань і заперечень;

♦ правило контрзапитань відноситься до поширених прийомів у судовій практиці. Чим чіткіші контрзапитання, чим точніше вони «б'ють» по слабкостях запере­чень опонента, тим вони більш дієві і тим більше сприяють торжеству своїх доказів;

♦ правило перефразування, утрирування, доведеній до абсурду. Брехливі заперечення і відпирання опонента відповідно до цього правила переказуються юристом у перебільшеній формі. У цьому випадку стає очевидною слабкість по­зиції опонента. Іноді це може бути ланцюжок міркувань, у яких усе більше і більше виявляється хибність заперечень і ін.

Психотехніка використання немовних засобів у судовій промові -істотний елемент її дієвості. Ефективність привселюдного висту­пу визначається не тільки за допомогою слова, але і невербальних засобів, що посилюють думку того, хто говорить. Серед правил використання немовних засобів коротко розглянемо такі: правило пози зобов'язує прийняти ту позу, що відповідає наміченому впливу. Поза може бути владною, рішучою, шанобливою, загрозливою, такою, що запрошує до спільного пошуку істини й ін.;

♦ правило жесту говорить про доцільність у необхідних випадках супроводжувати мовні висловлення відповідним жестом («січний» рух руки, рух перед грудьми стиснутої в кулак кисті, «удар» кулаком або долонею по по­вітрю, рух витягнутої вперед долонею, що сигналізує «Почекайте! » і т.д.);

♦ правило міміки, яка впливає, супроводжує мовне висловлення зміною виразу обличчя у особи (виразу доброзичливості, щирості, сумніву, іронічності, строгості, незгоди, непримиренності й ін.). Міміка може ствердити, підсилити зміст слів  фраз, але вона ж може і послабити і навіть додати їм інший зміст;

♦ правило незмінного самовладання. На будь-якого слухача завжди створює сильне враження самовладання того, хто говорить, що виявляється й у мовній формі, і у відповідних жестах, позі, міміці. Спокійна поза, помірні жести, відкрита міміка - свідчення сили, впевненості і гідності прокурора, захисника.

Контрольні запитання:

1. Які з відомих психотехнік мовних і не мовних засобів використовуються у судовій промові?

2. У яких ситуаціях для прокурора і захисника найважливим елементом судової промови є психотехніка переконання, доведення і спростування заперечень?

 

 

---

Дата добавления: 2022-01-22; просмотров: 20; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

---

---

Мы поможем в написании ваших работ!