Відмінність надурочних робіт від ненормованого робочого дня
Лекція по темі 9. Правове регулювання робочого часу і часу відпочинку (2 години)
План.
Поняття робочого часу та його правове регулювання. Види робочого часу: нормальний, скорочений, неповний (питання 6)
Поняття та види режиму робочого часу (питання 6)
Поняття та форми обліку робочого часу
Поняття і порядок застосування надурочних робіт
Поняття та види часу відпочинку
Правове регулювання надання відпусток
A. Щорічна відпустка
B. Додаткові відпустки в зв’язку з навчанням. Відпустка для підготовки та участі в змаганнях
C. Творча відпустка
D. Соціальні відпустки
E. Відпустки без збереження заробітної плати
F. Оплата відпусток
Проблеми правового регулювання відпусток працівників за законодавством України
1. Робочий час є важливою складовою системи трудового права. Саме робочий час є основним реалізатором економічної функції трудового права. Відповідно до ст. 57 КЗпП час початку і закінчення щоденної роботи (зміни) передбачається правилами внутрішнього трудового розпорядку і графіками змінності відповідно до чинного законодавства.
Робочий час — це відрізок календарного часу, протягом яко го працівник відповідно до чинного законодавства, колективного договору, правил внутрішнього трудового розпорядку і графіка ро боти повинен перебувати у визначеному йому місці й виконува ти свої функціональні обов'язки, обумовлені трудовим договором.
Предметом правового регулювання робочий час стає тоді, коли він виступає як міра праці, змістом трудових відносин. Він виступає певним балансом (визначеним в законі) з часом відпочинку.
Робочий час включає:
—встановлену законом норму робочого часу (40 годин на тиждень, яка не повинна порушуватись);
—час, що знаходиться за межами норми, але в межах робочої зміни (зміна триває 10, 12 або 24 години);
—надурочні роботи.
До робочого часу зараховуються також окремі відрізки часу, протягом яких працівник вільний від виконання своїх трудових обов'язків, але йому виплачується за цей період заробітна плата (перерви, передбачені жінкам для годування дитини, для вантажників перерви для відпочинку, перерви для обігріву в холодну пору року окремим працівникам і т. ін.).
Види робочого часу:
—залежно від особливостей режиму робочого часу — нормований, ненормований;
—залежно від тривалості робочого часу — нормальний, скорочений, неповний;
—залежно від часу доби — денний, нічний;
—залежно від порядку застосування (винятковий робочий час) — чергування; надурочна робота; робота у святкові та вихідні дні (якщо це не передбачено режимом роботи підприємства).
Залежно від особливостей режиму роботи робочий час буває нормований і ненормований. Нормований робочий час є нормальної тривалості, скорочений і неповний.
Нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень. Власник або його уповноважений, при укладенні колективного, трудового договору чи контракту можуть встановлювати меншу норму тривалості робочого часу, зберігаючи соціальні гарантії для працівників (статті 9і і 50 КЗпП України).
Скорочена тривалість робочого часу встановлюється такою:
—для працівників віком від 16 до 18 років — 36 годин на тиждень; для осіб віком від 15 до 16 років (учнів віком від 14 до 15 років, які працюють в період канікул) — 24 години на тиждень. Тривалість робочого часу учнів, які працюють протягом навчального року у вільний від навчання час, не може перевищувати половину максимальної тривалості робочого часу, передбаченої для осіб відповідного віку;
—для працівників, зайнятих на роботах із шкідливими умовам праці, — не більш як 36 годин на тиждень.
Крім того, законодавством встановлюється скорочена тривалість робочого часу для окремих категорій працівників (учителів, лікарів та ін.). Скорочена тривалість робочого часу може встановлюватися за рахунок власних коштів на підприємствах і в організаціях для жінок, які мають дітей віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда (ст. 51 КЗпП України).
Напередодні святкових і неробочих днів тривалість роботи працівників, крім працівників, зазначених у ст. 51 КЗпП України (тобто для кого вже встановлено скорочену тривалість робочого часу — для працівників віком від 14 до 18 років, для працівників, зайнятих на роботах із шкідливими умовами праці, та ін.), скорочується на одну годину як при п'ятиденному, так і при шестиденному робочому тижні. Напередодні вихідних днів тривалість роботи при шестиденному робочому тижні не може перевищувати 5 годин. Подібним до скороченого є неповний робочий час. Проте між ними є істотна різниця, так за угодою між будь-яким працівником і власником або уповноваженим ним органом неповний робочий час може встановлюватись як при прийнятті на роботу, так і згодом після цього, на відміну від скороченого, який встановлюється зразу ж.
Неповний робочий час — законодавче або договірне змен шення загальновстановленої норми робочого часу з оплатою пра ці, що пропорційна відпрацьованому періоду або залежна від фак тичного виробітку.
Види неповного робочого часу:
—неповний робочий день (щоденна тривалість роботи зменшується на певну кількість годин);
—неповний робочий тиждень (щоденна тривалість роботи зменшується на кількість робочих днів за нормальної тривалості робочого дня).
На прохання вагітної жінки, жінки, яка має дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, в тому числі таку, що перебуває під її опікуванням, або здійснює догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний встановлювати їй неповний робочий день або неповний робочий тиждень (ст. 56 КЗпП України).
Особи, які працюють неповний робочий час, користуються такими самими правами, як і особи, що працюють на умовах повного нормального робочого часу (вихідні дні, відпустка, робота зараховується в трудовий стаж та ін.). На умовах неповного робочого часу часто працюють сумісники.
Нічним вважається час з 22-ої до 6-ої години доби.
При роботі в нічний час встановлена тривалість роботи (зміни) скорочується на одну годину (ст. 54 КЗпП України). Це правило не поширюється на працівників, для яких уже передбачено скорочення робочого часу (п. 2 ч. 1 і ч. З ст. 51 КЗпП України).
Тривалість нічної роботи зрівнюється з денною в тих випадках, коли цього вимагають умови виробництва, зокрема на безперервних виробництвах, а також на змінних роботах при шестиденному робочому тижні з одним вихідним днем.
Забороняється залучення до роботи в нічний час (ст. 55 КЗпП України):
1) вагітних жінок і жінок, що мають дітей віком до трьох років (ст. 176 КЗпП України);
2) осіб, молодших вісімнадцяти років (ст. 192 КЗпП України);
3) інших категорій працівників, передбачених законодавством.
Робота жінок у нічний час не допускається, окрім випадків, передбачених ст. 175 КЗпП України (за винятком галузей економіки, де це спричинено особливою необхідністю і дозволяється як тимчасовий захід).
Робота інвалідів у нічний час допускається лише за їх згодою і за умови, що це не суперечить медичним рекомендаціям (ст. 172 КЗпП України).
Ненормований робочий час реалізується через ненормований робочий день як особливий режим робочого часу та надурочні роботи.
Ненормований робочий день — це особливий режим робочо го часу, який встановлюється для керівників, спеціалістів, дер жавних службовців та осіб, праця яких за характером виконува них ними функцій не завжди може бути обмеженою нормальною тривалістю робочого дня, не піддається точному обліку внаслі док специфіки роботи, а також для осіб, робочий час яких у зв'яз ку з особливостями організації їх праці розподіляється ними на свій розсуд.
Такий режим робочого часу вводиться для окремих категорій працівників:
—керівного, адміністративно-управлінського, технічного та господарського персоналу;
—осіб, робочий час яких у зв'язку з особливостями праці не піддається точному обліку;
—осіб, які розподіляють час для роботи на свій розсуд.
Ненормований робочий час обмежений не тільки колом функціональних обов'язків чи обсягом роботи по займаній посаді, а й загальновстановленими нормами робочого часу. Особливістю є те, що тут допускається (виходячи з умов виробництва) епізодичний переробіток понад нормальну тривалість робочого часу, який компенсується встановленою підвищеною (а не додатковою) оплатою (як надурочна робота), та наданням додаткової відпустки (до 7 календарних днів).
Перелік професій і посад, для яких допускається робота за ненормованим робочим днем, встановлюється в додатках до колективного договору окремого підприємства, установи чи організації. Ця умова обов'язково доводиться до працівника при укладенні трудового договору чи контракту.
На працівників з ненормованим робочим днем поширюється встановлений на підприємстві режим робочого часу. Тому роботодавець не має права систематично залучати працівників до роботи понад встановленої тривалості робочого часу чи зобов'язувати їх приходити на роботу раніше, відповідно до Рекомендацій про порядок надання працівникам з ненормованим робочим днем щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці, затверджених наказом Мінпраці та соціальної політики України від 10 жовтня 1997 р. № 7 із змінами від 5 лютого 1998 р. №18.
2. Режим роботи — це розподіл праці й відпочинку працівників на підприємстві, в установі, організації протягом доби чи іншого календарного періоду та встановлений порядок організації роботи підприємства.
До елементів режиму роботи відносять: час початку та закінчення робочого дня чи зміни, початок і тривалість перерв, тривалість і, за винятком, порядок чергування змін.
При змінних роботах працівники чергуються в змінах рівномірно в порядку, встановленому правилами внутрішнього трудового розпорядку. Перехід з однієї зміни в іншу, як правило, має відбуватися через кожний робочий тиждень в години, які визначаються графіками змінності (ст. 58 КЗпП).
Кодекс законів про працю України визначає лише загальний порядок встановлення режиму роботи, а також окремі його елементи. Конкретні режими роботи встановлюються самими підприємствами і закріплюються в таких правових формах, як колективний договір, правила внутрішнього трудового розпорядку (затверджуються трудовим колективом за поданням роботодавця і профспілкового представника на підставі типових правил), графіки змінності, графіки робіт, розпорядок робочого дня (зміни). Наприклад, час початку і закінчення роботи і обідньої перерви науково-педагогічних працівників встановлюється Правилами внутрішнього розпорядку конкретного закладу освіти. Для окремих працівників умовами контракту може бути передбачений інший режим роботи.
Режим роботи не слід ототожнювати з режимом робочого часу. Вони співвідносяться як ціле і частина.
Режим робочого часу — це закріплений, як правило, локаль ними нормативними актами та обов'язковий для працівників окремого підприємства порядок розподілу норми робочого часу в межах різних календарних періодів.
Від режиму робочого часу залежить ефективність використання кадрів, техніки, узгоджена діяльність колективу та трудова дисципліна.
Формування режиму робочого часу залежить від:
—характеру виробництва;
—суб'єктного складу працівників;
—роботи громадського транспорту тощо.
Як зазначалось, необхідно відрізняти режим робочого часу, який стосується працівників, від режиму роботи, який стосується підприємства. Підприємства, наприклад, можуть працювати цілодобово, а працівники — позмінно. В окремих випадках ці режими можуть збігатися.
Види режимів робочого часу:
—однозмінний (застосовується на більшості підприємств при фіксованій тривалості робочого дня);
—багатозмінний (при безперервному виробництві);
—особливий (з розподілом часу на частини, наприклад, робота водіїв у години пік, артистів — під час репетицій, концертів, виступів) ст. 60 КЗпП України;
гнучкий (може встановлюватися для окремих працівників (індивідуальний режим) чи структурних підрозділів з урахуванням ст. 91 КЗпП України або особливостей роботи підприємства);
—режим з вахтовим методом роботи (робота проводиться поза місцем постійного проживання працівника на значному віддаленні, коли робота здійснюється в спеціальних вахтових містечках);
—режим ненормованого робочого дня (встановлюється для працівників, коли час їх роботи не піддається точному обліку, наприклад керівників, державних службовців, працівників сільського господарства та ін.).
3. Згідно із законодавством (ст. 50 КЗпП України) нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень, але у зв'язку із застосуванням різних режимів робочого часу не завжди в межах робочого тижня можна цього дотриматися. З метою дотримання норм трудового законодавства застосовуються два види обліку робочого часу — поденний і підсумований. Поденний облік застосовують за однакової тривалості робочого дня протягом певного календарного періоду — тижня, місяця, року. Порядок його введення визначає власник самостійно по окремих структурних підрозділах.
На безперервно діючих підприємствах, в установах, організаціях, де за умовами виробництва не може бути дотримана щоденна однакова тривалість робочого часу, для окремих категорій працівників (наприклад, для працівників метрополітену, залізничного, водного, авіатранспорту, при вахтовому методі організації праці тощо) застосовується підсумований облік робочого часу за певні періоди (місяць, квартал, рік). Встановлюється він спеціальними нормативними актами.
Таким чином, облік робочого часу — це виявлення і фіксація виходів на роботу, отримання даних про фактично відпрацьований час кожним працівником. Метою обліку робочого часу є контроль за виконанням робітниками, службовцями та адміністрацією встановленої законом норми тривалості праці. Він дозволяє виявити втрати робочого часу, їх причини, не допускати незаконного застосування надурочних робіт.
Підсумований облік робочого часу — це фіксація робочого часу при режимі праці, коли тривалість щоденної роботи (робочої зміни) може відхилятися в певних межах від норми робочого дня, однак ця норма дотримується в середньому за певний період (календарний тиждень, місяць, квартал, розрахунковий рік). Переробіток компенсується додатковими днями відпочинку за обліковий період.
4. Надурочними вважаються роботи понад встановлену тривалість робочого дня (статті 50, 52, 53 і 61 КЗпП України).
Власник або уповноважений ним орган може застосовувати надурочні роботи лише у виняткових випадках, що визначаються законодавством, зокрема в ст. 62 КЗпП України:
1) при проведенні робіт, необхідних для оборони країни, а також відвернення громадського або стихійного лиха, виробничої аварії і негайного усунення їх наслідків;
2) при проведенні громадських необхідних робіт по водопостачанню, газопостачанню, опаленню, освітленню, каналізації, транспорту, зв'язку — для усунення випадкових або несподіваних обставин, які порушують правильне їх функціонування;
при необхідності закінчити почату роботу, яка внаслідок непередбачених обставин чи випадкової затримки з технічних умов виробництва не могла бути закінчена в нормальний робочий час, коли припинення її може призвести до псування або загибелі державного чи громадського майна, а також у разі необхідності невідкладного ремонту машин, верстатів або іншого устаткування, коли несправність їх викликає зупинення робіт для значної кількості трудящих;
4) при необхідності виконання вантажно-розвантажувальних робіт з метою недопущення або усунення простою рухомого складу чи скупчення вантажів у пунктах відправлення і призначення;
5) для продовження роботи при нез'явленні працівника, який заступає на зміну, коли робота не допускає перерви; в цих випадках власник або уповноважений ним орган зобов'язаний негайно вжити заходів до заміни змінника іншим працівником.
Забороняється залучення до надурочних робіт (ст. 63 КЗпП України):
1) вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (ст. 176 КЗпП України);
2) осіб, молодших 18 років (ст. 192 КЗпП України);
3) працівників, які навчаються в загальноосвітніх школах і професійно-технічних училищах без відриву від виробництва, в дні занять (ст. 220 КЗпП).
Законодавством можуть бути передбачені й інші категорії працівників, яких забороняється залучати до надурочних робіт. Так, жінки, які мають дітей віком від 3 до 14 років або дитину-інваліда, можуть залучатися до надурочних робіт лише за їх згодою (ст. 177 КЗпП України).
Надурочні роботи можуть провадитися лише з дозволу виборного органу первинної профспілкової організації підприємства, установи, організації (ст. 64 КЗпП України). Для проведення надурочних робіт необхідно видання наказу (розпорядження) власником.
Надурочні роботи не повинні перевищувати для кожного працівника чотирьох годин протягом двох днів підряд і 120 годин на рік. Власник або уповноважений ним орган повинен вести облік надурочних робіт кожного працівника (ст. 65 КЗпП України).
За погодинною системою оплати праці робота в надурочний час оплачується в подвійному розмірі годинної ставки (ст. 106 КЗпП України). За відрядною системою оплати праці за роботу в надурочний час виплачується доплата у розмірі 100 відсотків тарифної ставки працівника відповідної кваліфікації, оплата праці якого здійснюється за погодинною системою, за всі
Відмінність надурочних робіт від ненормованого робочого дня
| Критерії | Надурочна робота | Ненормований робочий день |
| Особи, які залучаються до такої роботи | Будь-які працівники (за деякими винятками) | Лише ті працівники, професії і посади, яких є у списку-додатку до колективного договору |
| Граничні норми застосування | Чітко встановлені законом | Чітко не встановлені законом |
| Застосування | У виключних випадках (ст. 62 КЗпП України) | У разі потреби виробництва (його специфіки) |
| Порядок компенсації | Підвищена подвійна оплата | Надання додаткової відпустки (до 7 днів) |
| Порядок оформлення | Наказ власника за згодою з профспілкою | Затверджується перелік посад у локальних правових актах |
| Попередження про залучення до робіт | Напередодні робіт | Під час укладення трудового договору |
| Тривалість застосування | Періодично | Постійно |
відпрацьовані надурочні години. У разі підсумованого обліку робочого часу оплачуються як надурочні всі години, відпрацьовані понад встановлений робочий час в обліковому періоді, у порядку, передбаченому частинами 1, 2 ст. 106 КЗпП України. Компенсація надурочних робіт наданням відгулу не допускається. У табл. 4 розкрито відмінність надурочних робіт від ненормованого робочого дня.
На окремих підприємствах працівники залучаються до чергувань. Чергування — це перебування працівника за розпорядженням адміністрації на підприємстві, в установі, організації в неробочий час (після закінчення робочого дня, у вихідний чи святковий день) як відповідального за порядок і для оперативного вирішення невідкладних питань. Наприклад, відповідно до п. 24
Типових правил внутрішнього розпорядку для працівників державних навчально-виховних закладів України (затверджених наказом Міністра освіти України від 20 грудня 1993 р. № 455), керівник закладу освіти залучає педагогічних працівників до чер гування в закладі. Графік чергування і його тривалість затверджує керівник закладу за погодженням з педагогічним колективом і профспілковим органом.
Забороняється залучати до чергування у вихідні і святкові дні вагітних жінок і матерів, які мають дітей віком до трьох років. Жінки, які мають дітей-інвалідів або дітей віком від трьох до чотирнадцяти років, також не можуть залучатись до чергування у вихідні і святкові дні без їх згоди.
На чергових не можуть покладатися функціональні обов'язки інших працівників (сторожа, прибиральниці, друкарки тощо). Чергування допускаються у виключних випадках за згодою профспілкового представника не частіше одного разу на місяць і тривалістю не більше встановленого робочого дня (зміни). Чергування у святкові та вихідні дні компенсуються наданням у найближчі десять днів відгулу такої самої тривалості, що й чергування. Зазначені умови поширюються на працівників з нормованим і ненормованим робочим часом.
5. Відповідно до ст. 45 Конституції України кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, оплачуваної щорічної відпустки, скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час. Ці конституційні основи деталізуються в нормах трудового законодавства, зокрема, главі V КЗпП України «Час відпочинку», Закону України «Про відпустки» та інших нормативних актах. Зміст чинних правових норм у цій сфері сформувався в результаті постійної боротьби робітників за свої права та вимог профспілок.
Час відпочинку — це календарний період, протягом якого ро бітники та службовці звільняються від виконання своїх трудо вих обов'язків і можуть його використовувати на свій розсуд.
Види часу відпочинку
1. Перерви протягом робочого дня. Протягом робочого дня повинна бути надана перерва для відпочинку і харчування, яка, як правило, встановлюється через 4 години після початку роботи і тривалістю не більше 2 годин. Мінімальна межа в законі не визначена, тому правилами внутрішнього трудового розпорядку і графіками змінності тривалість перерви встановлюється окремо на кожному підприємстві. На безперервних виробництвах працюючим надається можливість прийняття їжі в будь-який час протягом робочого дня (зміни). Перелік таких робіт, порядок і місце приймання їжі встановлюються роботодавцем за погодженням з профспілковим органом підприємства, установи, організації. Ці перерви не включаються в робочий час, тому працівники можуть використовувати їх на свій власний розсуд, у тому числі залишати на час перерви місце роботи.
Відповідно до ст. 183 КЗпП жінкам, що мають дітей віком до півтора року, крім загальної перерви для відпочинку і харчування, надаються перерви для годування дитини не рідше ніж через три години і тривалістю не менше ЗО хвилин кожна. При наявності двох і більше грудних дітей тривалість перерви встановлюється не менше години. Строки і порядок надання перерв установлюються власником або уповноваженим ним органом за погодженням з профспілковим органом підприємства, установи, організації і з урахуванням бажання матері. Перерви для годування дитини включаються в робочий час і оплачуються за середнім заробітком. Окрім цього є технічні та інші перерви.
Тим робітникам і службовцям, які працюють у холодну пору року на відкритому повітрі або в закритих неопалюваних приміщеннях, надаються за рішенням власника спеціальні перерви для обігріву і відпочинку.
Спеціальні перерви для відпочинку, крім обідньої, встановлюються вантажникам та іншим особам, зайнятим важкою фізичною працею. їх тривалість та періодичність встановлює безпосередній керівник, залежно від інтенсивності праці.
2. Щоденний (міжзмінний) відпочинок (відпочинок, що нада ється після робочої зміни). Тривалість перерви в роботі між змінами має бути не меншою подвійної тривалості часу роботи в попередній зміні (включаючи і час перерви на обід). Призначення працівника на роботу протягом двох змін підряд забороняється (ст. 59 КЗпП).
3. Щотижневий відпочинок (вихідні дні).
При п'ятиденному робочому тижні працівникам надається два вихідних дні на тиждень (в основному субота та неділя), а при шестиденному робочому тижні — один вихідний день (ст. 67 КЗпП). Загальним вихідним днем, як правило, є неділя. Другий вихідний день при п'ятиденному робочому тижні, якщо він не визначений законодавством, визначається графіком роботи підприємства, установи, організації за погодженням з їх профспілковим органом і, як правило, має надаватися підряд. Коли святковий або неробочий день збігається з вихідним днем, вихідний день переноситься на наступний після святкового або неробочого дня.
На підприємствах, в установах, організаціях, де робота не може бути перервана в загальний вихідний день у зв'язку з необхідністю обслуговування населення (магазини, підприємства побутового обслуговування, театри, музеї і т. ін.), вихідні дні встановлюються місцевими держадміністраціями та радами (ст. 68 КЗпП).
Також на підприємствах, в установах, організаціях, зупинення роботи яких неможливе з виробничо-технічних умов або че рез необхідність безперервного обслуговування населення (транспорт, зв'язок та ін.), а також на вантажно-розвантажувальних роботах, пов'язаних з роботою транспорту, вихідні дні надаються в різні дні тижня почергово кожній групі працівників згідно з графіком змінності, що затверджується власником або уповноваженим ним органом за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) підприємства, установи, організації (ст. 69 КЗпП).
Тривалість щотижневого безперервного відпочинку має становити не менш як 42 години.
4. Святкові та неробочі дні.
Законодавством встановлено такі святкові дні: 1 січня — Новий рік; 8 березня — Міжнародний жіночий день; 1 і 2 травня — День міжнародної солідарності трудящих; 9 травня — День Перемоги; 28 червня — День Конституції України; 24 серпня — День незалежності України.
Робота також не проводиться в дні релігійних свят (неробочі дні):
7 січня — Різдво Христове; один день (неділя) — Пасха (Великдень); один день (неділя) — Трійця.
За поданням релігійних громад інших (неправославних) конфесій, зареєстрованих в Україні, керівництво підприємств, установ, організацій надає особам, які сповідують відповідні релігії, до трьох днів відпочинку протягом року для святкування їх великих свят з відпрацюванням за ці дні. У зазначені дні допускаються лише роботи, припинення яких неможливе через виробничо-технічні умови (безперервно діючі підприємства, установи, організації), роботи, пов'язані з обслуговуванням населення, а також невідкладні ремонтні й вантажно-розвантажувальні роботи. Робота у зазначені дні компенсується відповідно до ст. 107 КЗпП (у подвійному розмірі).
Правове регулювання роботи у вихідні дні.
Робота у вихідні дні забороняється. Залучення окремих працівників до роботи в ці дні допускається тільки з дозволу виборного органу первинної профспілкової організації підприємств, установ, організацій і лише у виняткових випадках, що визначаються законодавством, зокрема ч. 2 ст. 71 КЗпП, за письмовим наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу.
Залучення окремих працівників до роботи у вихідні дні допускається в таких виняткових випадках:
1) для відвернення або ліквідації стихійного лиха, епідемій, епізоотій, виробничих аварій і негайного усунення їх наслідків;
2) для відвернення нещасних випадків, які ставлять або можуть поставити під загрозу життя чи нормальні життєві умови людей, загибелі або псування державного чи громадського майна;
3) для виконання невідкладних, наперед не передбачених робіт, від негайного виконання яких залежить у подальшому нормальна робота підприємства, установи, організації в цілому або їх окремих підрозділів;
4) для виконання невідкладних вантажно-розвантажувальних робіт з метою запобігання або усунення простою рухомого складу чи скупчення вантажів у пунктах відправлення і призначення.
Робота у вихідний день може компенсуватися, за згодою сторін, наданням іншого дня відпочинку (відгулу) з одноразовою оплатою у грошовій формі або платою у подвійному розмірі (ст. 72 КЗпП).
Відгул — це відпочинок, який надається працівникові як ком пенсація за роботу в неробочий час.
Якщо працівник залучався до роботи у вихідний для нього день, то відгул має бути наданий протягом найближчих двох тижнів. У разі неможливості його надання (звільнення працівника) допускається компенсація шляхом виплати грошової винагороди.
6. Відпустка — це найтриваліший вид часу відпочинку, який передбачає тимчасове оплачуване або безоплатне звільнення роботодавцем працівника від виконання трудових обов'язків протягом встановленої законом або за угодою сторін кількості календарних днів із збереженням за ним місця роботи на цей період.
Право на відпустку мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємством незалежно від форми власності, виду діяльності й галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у роботодавця — фізичної особи. Іноземні громадяни та особи без громадянства, які працюють в Україні на законних підставах, мають право на відпустку на рівні з громадянами України.
Особи, які працюють за договором підряду або за іншими договорами цивільно-правового характеру, за авторським чи видавничим договором, не набувають статусу працівника, а тому права на відпустку не мають.
Право на відпустку надається також позаштатним працівникам, на яких поширено державне соціальне страхування. Законом України «Про відпустки» від 15 листопада 1996 р. вперше передбачено також право на відпустку тимчасовим і сезонним працівникам.
Цим законом встановлено такі види відпусток:
1) щорічні відпустки (їх ще називаються трудовими):
—основна відпустка;
—додаткова відпустка за роботу з шкідливими та важкими умовами праці;
—додаткова відпустка за особливий характер праці та ін.;
2) додаткові відпустки у зв'язку з навчанням; відпустка для підготовки та участі в змаганнях
3) творчі відпустки;
4) соціальні відпустки:
—відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами;
—відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку;
—додаткова відпустка працівникам, які мають дітей;
5) відпустки без збереження заробітної плати.
Законодавством, колективними договорами, угодами та трудовими договорами можуть встановлюватися й інші види відпусток.
Щорічні відпустки, їх види та тривалість. Громадянам, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форми власності, виду діяльності та галузевої належності, а також громадянам, які працюють за трудовим договором у роботодавця — фізичної особи, надаються щорічні (основна та додаткові) відпустки із збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати.
Законом України «Про відпустки» встановлюються такі ви ди щорічних відпусток:
—основна (ст. 6),
—додаткова за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (ст.7),
—додаткова за особливий характер праці (ст.8),
—інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарні дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору (ст. 6 Закону України «Про відпустки»).
Промислово-виробничому персоналу вугільної, сланцевої, металургійної, електроенергетичної промисловості, а також персоналу, зайнятому на відкритих гірничих роботах, на роботах на поверхні шахт, розрізів, кар'єрів і рудників, на будівельно-монтажних роботах у шахтному будівництві, на транспортуванні та збагаченні корисних копалин, надається щорічна основна відпустка тривалістю 24 календарні дні зі збільшенням за кожні два відпрацьовані роки на два календарні дні, але не більш як 28 календарних днів.
Працівникам, зайнятим на підземних гірничих роботах і в розрізах, кар'єрах і рудниках глибиною 150 м і нижче, надається щорічна основна відпустка тривалістю 28 календарних днів незалежно від стажу роботи, а в розрізах, кар'єрах і рудниках глибиною до 150 м — 24 календарні дні зі збільшенням на 4 календарні дні при стажі роботи на даному підприємстві два роки і більше.
Працівникам лісової промисловості та лісового господарства, державних заповідників, національних парків, що мають лісові площі, лісомисливських господарств, постійних лісозаготівельних і лісогосподарських підрозділів інших підприємств, а також лісництв надається щорічна основна відпустка тривалістю 28 календарних днів за списком робіт професій і посад, затверджуваних КМУ (постанова KM України від 9 червня 1997 р. № 570).
Воєнізованому особовому складу гірничорятувальних частин надається щорічна основна відпустка тривалістю 30 календарних днів, працівникам невоєнізованих гірничорятувальних частин — 24 календарні дні зі збільшенням за кожні два відпрацьованих роки на два календарні дні, але не більше 28 календарних днів.
Керівним, педагогічним, науково-педагогічним працівникам освіти та науковим працівникам надається щорічна основна відпустка тривалістю до 56 календарних днів в порядку, затверджуваному KM України (постанова KM України від 14 квітня 1997 р. № 346).
Тривалість щорічної основної відпустки інвалідів І і II груп — 30 календарних днів, а інвалідів III групи — 26 календарних днів.
Особам віком до 18 років надається щорічна основна відпустка тривалістю 31 календарний день (ст. 6 Закону України «Про відпустки»).
Сезонним працівникам та тимчасовим працівникам відпустка надається пропорційно до відпрацьованого ними часу. Список сезонних робіт і сезонних галузей затверджується KM України (постанова KM України від 28 березня 1998 р. № 278).
Положення ст. 6 Закону України «Про відпустки» щодо тривалості щорічної основної відпустки не поширюються на працівників, тривалість відпустки яким установлюється іншими законодавчими актами, проте тривалість їх відпустки не може бути меншою за передбачену законом.
Щорічна додаткова відпустка за роботу зі шкідливими і важкими умовами праці тривалістю до 35 календарних днів надається працівникам, зайнятим на роботах, пов'язаних з негативним впливом на здоров'я шкідливих виробничих факторів, за Списком виробництв цехів, професій і посад, затвердженим KM України (постанова KM України від 17 листопада 1997 р. № 1290).
Конкретна тривалість відпустки встановлюється колективним чи трудовим договором залежно від результатів атестації робочих місць за умовами праці та часу зайнятості працівника в цих умовах.
Відповідно до ст. 8 Закону України «Про відпустки» щорічна додаткова відпустка за особливий характер праці надається:
1) окремим категоріям працівників, робота яких пов'язана з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або виконується в особливих природних географічних і геологічних умовах та умовах підвищеного ризику для здоров'я, тривалістю до 35 календарних днів за Списком виробництв, робіт, професій і посад, затверджуваним KM України. Конкретна тривалість щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці встановлюється колективним чи трудовим договором залежно від часу зайнятості працівника на цих умовах та з урахуванням характеру виконуваної роботи;
2) працівникам з ненормованим робочим днем тривалістю до 7 календарних днів згідно зі списками посад, робіт та професій, визначених колективним договором, угодою.
Конкретна тривалість щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці встановлюється колективним або трудовим договором залежно від часу зайнятості працівника в цих умовах.
Щорічна додаткова відпустка надається понад щорічну основну відпустку за однією підставою, обраною працівником. Порядок надання додаткової відпустки з кількох підстав може встановлюватись KM України.
Щорічні відпустки за бажанням працівника можуть надаватись одночасно з щорічною основною відпусткою або окремо від неї. Загальна тривалість щорічних основної та додаткових відпусток не може перевищувати 59 календарних днів, а для працівників, зайнятих на підземних гірничих роботах, — 69 кален дарних днів.
Щорічні основна та додаткові відпустки надаються працівникові з таким розрахунком, щоб вони були використані, як правило, до закінчення робочого року. Право працівника на щорічні основну й додаткові відпустки повної тривалості у перший рік роботи настає після закінчення шести місяців безперервної роботи на даному підприємстві (ст. 10 Закону України «Про відпустки»). У разі надання працівникові зазначених щорічних відпусток до закінчення шестимісячного терміну безперервної роботи їх тривалість визначається пропорційно до відпрацьованого часу, за винятком окремих випадків, зазначених далі.
Щорічні відпустки повної тривалості до настання шестимі сячного терміну безперервної роботи у перший рік роботи на даному підприємстві за бажанням працівника надаються:
1) жінкам — перед відпусткою у зв'язку з вагітністю та пологами або після неї, а також жінкам, які мають двох і більше дітей віком до 15 років або дитину-інваліда;
2) інвалідам;
3) особам віком до 18 років;
4) чоловікам, дружини яких перебувають у відпустці у зв'язку з вагітністю та пологами;
5) особам, звільненим після проходження строкової військової або альтернативної (невійськової) служби, якщо після звільнення зі служби вони були прийняті на роботу протягом трьох місяців, не враховуючи часу переїзду на постійне місце проживання;
6) сумісникам — одночасно з відпусткою за основним місцем роботи;
7) працівникам, які успішно навчаються в закладах освіти та бажають приєднати відпустку до часу складання іспитів, заліків, написання дипломних, курсових, лабораторних та інших робіт, передбачених навчальною програмою;
8) працівникам, які не використали за попереднім місцем роботи повністю або частково щорічну основну відпустку і не одержали за неї грошову компенсацію;
9) працівникам, які мають путівку (курсівку) для санаторно-курортного (амбулаторно-курортного) лікування;
10) батькам — вихователям дитячих будинків сімейного типу;
11) в інших випадках, передбачених законодавством, колективним або трудовим договором.
Щорічні відпустки за другий та наступні роки роботи можуть бути надані працівникові в будь-який час відповідного робочого року. Черговість надання відпусток визначається графіками, що затверджуються власником або уповноваженим ним органом за погодженням з профспілковим чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом, і доводиться до відома всіх працівників. При складанні графіків ураховуються інтереси виробництва, особисті інтереси працівників і можливості для їх відпочинку. Конкретний період надання щорічних відпусток у межах, встановлених графіком, узгоджується між працівником і роботодавцем, який зобов'язаний повідомити працівника про дату початку відпустки не пізніш як за два тижні до встановленого графіком терміну. Власник або уповноважений ним орган зобов'язаний вести облік відпусток, що надаються працівникам.
Щорічні відпустки за бажанням працівника у зручний для нього час надаються:
1) особам віком до 18 років;
2) інвалідам;
3) жінкам перед відпусткою у зв'язку з вагітністю та пологами або після неї;
4) жінкам, які мають двох і більше дітей віком до 15 років або дитину-інваліда;
5) одинокій матері (батьку), що виховує дитину без батька (матері), опікунам, піклувальникам або іншим самотнім особам, які фактично виховують одного або більше дітей віком до 15 років за відсутності батьків;
6) дружинам (чоловікам) військовослужбовців;
7) ветеранам праці та особам, які мають особливі трудові заслуги перед Батьківщиною;
8) ветеранам війни, особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, а також особам, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»;
9) батькам — вихователям дитячих будинків сімейного типу;
10) в інших випадках, передбачених законодавством, колективним або трудовим договором.
Керівним, педагогічним, науковим, науково-педагогічним працівникам, спеціалістам закладів освіти щорічні відпустки повної тривалості у перший і наступні робочі роки надаються у період літніх канікул незалежно від часу прийняття їх на роботу.
Працівникам, які навчаються в закладах освіти без відриву від виробництва, щорічні відпустки за їх бажанням приєднуються до часу проведення настановних занять, виконання лабораторних робіт, складання заліків та іспитів, часу підготовки і захисту дипломного проекту та інших робіт, передбачених навчальною програмою. Працівникам, які навчаються в середніх загальноосвітніх вечірніх (змінних) школах, класах, групах з очною, заочною формами навчання при загальноосвітніх школах, щорічні відпустки за їх бажанням надаються з таким розрахунком, щоб вони могли бути використані до початку навчання в цих закладах. Працівникам художньо-постановочної частини і творчим працівникам театрів щорічні відпустки повної тривалості надаються в літній період у кінці театрального сезону незалежно від часу прийняття їх на роботу.
До стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку (ст. 6 Закону України «Про відпустки»), зараховуються:
1) час фактичної роботи (у тому числі на умовах неповного робочого дня) протягом робочого року, за який надається відпустка;
2) час, коли працівник фактично не працював, але за ним згідно із законодавством зберігалися місце роботи (посада) та заробітна плата повністю або частково, в тому числі час оплаченого вимушеного прогулу, спричиненого незаконним звільненням або переведенням на іншу роботу;
3) час, коли працівник фактично не працював, але за ним зберігалося місце роботи (посада) і йому виплачувалася допомога по державному соціальному страхуванню, за винятком частково оплачуваної відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку;
4) час, коли працівник фактично не працював, але за ним зберігалося місце роботи (посада) і йому не виплачувалася заробітна плата у порядку, визначеному ст. 25 і ч. 2 ст. 26 Закону України «Про відпустки», за винятком відпустки без збереження заробітної плати для догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку;
5) час навчання з відривом від виробництва тривалістю менше десяти місяців на денних відділеннях професійно-технічних закладів освіти;
6) час навчання новим професіям (спеціальностям) осіб, звільнених у зв'язку зі змінами в організації виробництва та праці, у тому числі з ліквідацією, реорганізацією або перепрофілю-ванням підприємства, скороченням чисельності або штату працівників;
7) інші періоди роботи, передбачені законодавством.
До стажу роботи, що дає право на щорічні додаткові відпустки (статті 7 і 8 Закону України «Про відпустки»), зараховуються:
1) час фактичної роботи із шкідливими, важкими умовами або з особливим характером праці, якщо працівник зайнятий у цих умовах не менше половини тривалості робочого дня, встановленої для працівників даного виробництва, цеху, професії або посади;
2) час щорічних основної та додаткових відпусток за роботу із шкідливими, важкими умовами і за особливий характер праці;
3) час роботи вагітних жінок, переведених на підставі медичного висновку на легшу роботу, на якій вони не зазнають впливу несприятливих виробничих факторів.
Якщо працівник, переведений на роботу на інше підприємство, повністю або частково не використав щорічні основну та додаткові відпустки, то до стажу роботи, що дає право на щорічні основну та додаткові відпустки, зараховується час, за який він не використав ці відпустки за попереднім місцем роботи.
Відкликання працівника з відпустки та поділ її на частини.
Щорічну відпустку на прохання працівника може бути поділено на частини будь-якої тривалості за умови, що основна безперервна її частина становитиме не менше 14 календарних днів. Невикористану частину щорічної відпустки має бути надано працівникові, як правило, до кінця робочого року, але не пізніше 12 місяців після закінчення того року, за який надається відпустка.
Відкликання із щорічної відпустки допускається за згодою працівника лише для відвернення стихійного лиха, виробничої аварії або негайного усунення їх наслідків, для відвернення нещасних випадків, простою, загибелі або псування майна підприємства з додержанням вимог частини першої ст. 12 Закону України «Про відпустки» та у випадках, передбачених іншим законодавством України. Відкликання з відпустки оформляється наказом власника, з подальшим наданням працівнику невикористаних днів.
Перенесення щорічної відпустки.
Відпустка на вимогу працівника повинна бути перенесена на інший період у разі:
1) порушення власником або уповноваженим ним органом терміну повідомлення працівника про час надання відпустки (ч. 10 ст. 10 Закону України «Про відпустки»;
2) несвоєчасної виплати власником чи уповноваженим ним органом заробітної плати працівникові за час щорічної відпустки.
Щорічна відпустка повинна бути перенесена на інший період або продовжена у разі:
1) тимчасової непрацездатності працівника, засвідченої у встановленому порядку;
2) виконання працівником державних або громадських обов'язків, якщо згідно із законодавством він підлягає звільненню на цей час від основної роботи із збереженням заробітної плати;
3) настання строку відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами;
4) збігу щорічної відпустки з відпусткою у зв'язку з навчанням.
Щорічна відпустка за ініціативою роботодавця, як виняток, може бути перенесена на інший період тільки за письмовою зго дою робітника та за погодженням з профспілковим або іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом у разі, коли надання щорічної відпустки в раніше зумовлений період може несприятливо відбитися на нормальному ході роботи підприємства, та за умови, що частина відпустки тривалістю не менше 24 календарних днів буде використана в поточному робочому році.
Перенесення щорічної відпустки та новий термін її надання встановлюються за згодою між працівником і власником або уповноваженим ним органом. Якщо причини, що зумовили перенесення відпустки на інший період, настали під час її використання, то невикористана частина щорічної відпустки надається після закінчення дії причин, які її перервали, або за згодою сторін переноситься на інший період з додержанням вимог ст. 12 Закону України «Про відпустки».
Забороняється ненадання щорічних відпусток повної тривалості протягом двох років підряд, а також ненадання їх протягом робочого року особам віком до 18 років і працівникам, які мають право на щорічні додаткові відпустки за роботу із шкідливими й важкими умовами чи з особливим характером праці.
Відповідно до ст. 13 Закону України «Про відпустки» учням, які здобувають загальну середню освіту в середніх загальноосвітніх вечірніх (змінних) школах, класах, групах з очною та заочною формами навчання при загальноосвітніх школах, надається додаткова оплачувана відпустка на період складання:
1) випускних іспитів в основній школі тривалістю 10 календарних днів;
2) випускних іспитів у старшій школі — тривалістю 23 календарні дні;
3) перевідних іспитів в основній і старшій школах — від 4 до 6 календарних днів без урахування вихідних.
Працівникам, які складають іспити екстерном за основну або старшу школу, надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю відповідно 21 та 28 календарних днів.
Відповідно до ст. 14 Закону України «Про відпустки» працівникам, які успішно навчаються на вечірніх відділеннях професійно-технічних закладів освіти, надається додаткова оплачувана відпустка для підготовки та складання іспитів загальною тривалістю 35 календарних днів протягом року.
Відповідно до ст. 15 Закону України «Про відпустки» працівникам, які успішно навчаються без відриву від виробництва у вищих закладах освіти з вечірньою та заочною формами навчання, надаються такі додаткові оплачувані відпустки:
1) на період настановних занять, виконання лабораторних робіт, складання заліків та іспитів для тих, хто навчається на І та II курсах у вищих закладах освіти: першого та другого рівнів акредитації з вечірньою формою навчання — 10 календарних днів щорічно, третього та четвертого рівнів акредитації з вечірньою формою навчання — 20 календарних днів щорічно, незалежно від рівня акредитації з заочною формою навчання — ЗО календарних днів щорічно;
2) на період настановних занять, виконання лабораторних робіт, складання заліків та іспитів для тих, хто навчається на III і наступних курсах у вищих закладах освіти: першого та другого рівнів акредитації з вечірньою формою навчання — 20 календарних днів щорічно, третього та четвертого рівнів акредитації з вечірньою формою навчання — 30 календарних днів щорічно, незалежно від рівня акредитації з заочною формою навчання — 40 календарних днів щорічно;
3) на період складання державних іспитів у вищих закладах освіти незалежно від рівня акредитації — ЗО календарних днів;
4) на період підготовки та захисту дипломного проекту (роботи) студентам, які навчаються у вищих закладах освіти з вечірньою та заочною формами навчання першого та другого рівнів акредитації — два місяці, і у вищих закладах освіти третього і четвертого рівнів акредитації — чотири місяці.
Працівникам, допущеним до складання вступних іспитів в аспірантуру з відривом або без відриву від виробництва, для підготовки та складання іспитів надається один раз на рік додаткова оплачувана відпустка з розрахунку 10 календарних днів на кожний іспит. Працівникам, які навчаються без відриву від виробництва в аспірантурі та успішно виконують індивідуальний план підготовки, надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю ЗО календарних днів, а також за їх бажанням протягом чотирьох років навчання — один вільний від роботи день на тиждень з оплатою його в розмірі 50 відсотків середньої заробітної плати працівника.
Для працівників, які навчаються у вищих закладах освіти з вечірньою та заочною формами навчання, де навчальний процес має свої особливості, законодавством може встановлюватись інша тривалість відпусток у зв'язку з навчанням.
Творча відпустканадається працівникам для закінчення дисертаційних робіт, написання підручників та в інших випадках, передбачених законодавством.
Творча відпустка для закінчення дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата наук тривалістю до трьох місяців та на здобуття наукового ступеня доктора наук — до шести місяців надається працівникові, який успішно поєднує основну діяльність з науковою роботою.
Ця творча відпустка надається на підставі заяви працівника та рекомендації наукової (науково-технічної) ради центрального органу виконавчої влади або вченої ради вищого навчального закладу III-IV рівня акредитації чи науково-дослідного інституту відповідного профілю (далі — вчена рада) про доцільність надання творчої відпустки.
Для отримання рекомендації про доцільність надання творчої відпустки здобувач наукового ступеня повинен зробити наукову доповідь на засіданні кафедри, відділу або лабораторії, де виконується наукова робота. За результатами доповіді кафедра, відділ, лабораторія подають вченій раді мотивований висновок з обґрунтуванням тривалості творчої відпустки.
Творча відпустка не надається для закінчення дисертацій на здобуття наукового ступеня кандидата і доктора наук особам, які закінчили відповідно аспірантуру чи докторантуру, а також здобувачеві одного й того самого наукового ступеня повторно.
Творча відпустка для написання підручника чи наукової праці тривалістю до трьох місяців надається працівникові, який успішно поєднує основну діяльність із творчою роботою. Ця творча відпустка надається на підставі заяви працівника та довідки видавництва про включення підручника чи наукової праці до плану випуску видань на поточний рік.
Якщо підручник чи наукова праця створюється авторським колективом, творча відпустка надається одному з його членів за письмовою заявою, підписаною всіма членами авторського колективу.
Творчі відпустки надаються працівникам поряд з іншими відпустками, передбаченими законодавством, і оформлюються наказом роботодавця.
На час творчих відпусток за працівниками зберігається місце роботи (посада) та заробітна плата. Порядок обчислення середньої заробітної плати визначається згідно із законодавством.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про відпустки» на підставі медичного висновку жінкам надається оплачувана відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами такою тривалістю:
1) до пологів — 70 календарних днів;
2) після пологів — 56 календарних днів (70 календарних днів — у разі народження двох і більше дітей та у разі ускладнення пологів), починаючи з дня пологів.
Жінкам, які усиновили новонароджених дітей безпосередньо з пологового будинку, надається відпустка з дня усиновлення тривалістю 56 календарних днів (70 календарних днів — при усиновленні двох і більше дітей).
Відповідно до ст. 18 Закону України «Про відпустки» після закінчення відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами за бажанням жінки їй надається відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.
Підприємство за рахунок власних коштів може надавати жінкам частково оплачувану відпустку та відпустку без збереження заробітної плати для догляду за дитиною більшої тривалості. Ця відпустка може бути використана повністю або частинами також батьком дитини, бабою, дідом чи іншими родичами, які фактично доглядають за дитиною, або особою, яка усиновила чи взяла під опіку дитину. За бажанням жінки або осіб, зазначених у ч. З ст. 18 ЗУ «Про відпустки», у період перебування їх у відпустці для догляду за дитиною вони можуть працювати на умовах неповного робочого часу або вдома. При цьому за ними зберігається право на одержання допомоги в період відпустки для догляду за дитиною.
Відповідно до ст. 182і КЗпП та ст. 19 Закону України «Про відпустки» жінці, яка працює і має двох і більше дітей віком до 15 років, або дитину-інваліда, або яка усиновила дитину, одинокій матері щорічно надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю 7 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів. Батьку, який виховує дитину без матері (в тому числі й у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також особі, яка взяла під опіку дитину, ця відпустка надається на аналогічних умовах.
Відповідно до ст. 20 Закону України «Про відпустки» тривалість відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами обчислюється сумарно і становить 126 календарних днів (140 календарних днів — у разі народження двох і більше дітей та у разі ускладнення пологів). Вона надається повністю незалежно від кількості днів, фактично використаних до пологів. До відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами власник або уповноважений ним орган зобов'язаний за заявою жінки приєднати щорічну відпустку незалежно від тривалості її роботи в поточному робочому році.
Відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається за заявою жінки або інших осіб, зазначених у Законі України «Про відпустки», повністю або частково в межах установленого періоду та оформляється наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу.
Особам, зазначеним у ч. З ст. 18 Закону України «Про відпустки» (крім осіб, які усиновили чи взяли дитину під опіку у встановленому законодавством порядку), відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається на підставі довідки з місця роботи (навчання, служби) матері дитини про те, що вона вийшла на роботу до закінчення терміну цієї відпустки і виплату допомоги по догляду за дитиною їй припинено (із зазначенням дати). Відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею віку трьох років не надається працівникові, якщо дитина перебуває на державному утриманні. Додаткові відпустки працівникам, які мають дітей, надаються понад щорічні відпустки, передбачені статтями 6, 7 і 8 Закону України «Про відпустки». Якщо дитина за станом здоров'я потребує домашнього догляду, жінці надається відпустка без збереження заробітної плати тривалістю, визначеною у медичному висновку, але не більше як до досягнення дитиною шестирічного віку (ст. 179 КЗпП, п. З ст. 25 Закону України «Про відпустки»).
Відпустка без збереження заробітної плати може надаватися в обов'язковому та договірному порядку.
Відповідно до ст. 25 Закону України «Про відпустки» відпустка без збереження заробітної плати за бажанням працівника надається в обов'язковому порядку:
1) матері або батьку, який виховує дітей без батька (матері), в тому числі й у разі тривалого перебування матері в ліку вальному закладі), що має двох і більше дітей віком до 15 років або дитину-інваліда, — тривалістю до 14 календарних днів щорічно;
2) чоловікові, дружина якого перебуває у післяпологовій відпустці, — тривалістю до 14 календарних днів;
3) матері або іншим особам, зазначеним у ч. З ст. 18 та ч. 2 ст. 19 Закону України «Про відпустки», якщо дитина потребує домашнього догляду, тривалістю, визначеною у медичному висновку, але не більш як до досягнення дитиною шестирічного віку;
4) ветеранам війни, особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, та особам, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», — тривалістю до 14 календарних днів щорічно;
5) особам, які мають особливі трудові заслуги перед Батьківщиною, — тривалістю до 21 календарного дня щорічно;
6) пенсіонерам за віком та інвалідам III групи — тривалістю до ЗО календарних днів щорічно;
7) інвалідам І та II груп — тривалістю до 60 календарних днів щорічно;
8) особам, які одружуються, — тривалістю до 10 календарних днів;
9) працівникам у разі смерті рідних по крові або по шлюбу: чоловіка (дружини), батьків (вітчима, мачухи), дитини (пасинка, падчерки), братів, сестер — тривалістю до 7 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду до місця поховання та назад, інших рідних — тривалістю до трьох календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду до місця поховання та назад;
10) працівникам для догляду за хворим, рідним по крові або по шлюбу, який за висновком медичного закладу потребує постійного стороннього догляду, — тривалістю, визначеною у медичному висновку, але не більше ЗО календарних днів;
11) працівникам для завершення санаторно-курортного лікування — тривалістю, визначеною у медичному висновку;
12) працівникам, допущеним до вступних іспитів у вищі заклади освіти, тривалістю 15 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду до місцезнаходження навчального закладу і назад;
13) працівникам, допущеним до складання вступних іспитів в аспірантуру з відривом або без відриву від виробництва, а також працівникам, які навчаються без відриву від виробництва в аспірантурі та успішно виконують індивідуальний план підготовки, — тривалістю, необхідною для проїзду до місцезнаходження іншого закладу освіти або закладу науки і назад;
14) сумісникам на термін до закінчення відпустки за основним місцем роботи;
15) ветеранам праці — тривалістю до 14 календарних днів щорічно;
16) працівникам, які використали за попереднім місцем роботи щорічну основну та додаткові відпустки, тривалість яких була меншою від 24 календарних днів, і одержали за них грошову компенсацію, — тривалістю до 24 календарних днів у перший рік роботи на даному підприємстві, до настання шестимісячного терміну безперервної роботи.
Працівникам, які навчаються без відриву від виробництва в аспірантурі, протягом четвертого року навчання надається за їх бажанням один вільний від роботи день на тиждень без збереження заробітної плати.
Відповідно до ст. 26 Закону України «Про відпустки» за сімейними обставинами та з інших причин працівникові може надаватися відпустка без збереження заробітної плати на термін, обумовлений угодою між працівником та власником або уповноваженим ним органом, але не більше 15 календарних днів на рік. У порядку, визначеному колективним договором, власник або уповноважений ним орган у разі простою підприємства з не залежних від працівників причин може надавати відпустку без збереження заробітної плати або з частковим її збереженням.
Порядок оплати відпусток регулюється ст. 21 Закону України «Про відпустки». Заробітна плата працівникам за час відпустки виплачується не пізніше ніж за три дні до її початку. Порядок обчислення заробітної плати працівникам за час щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, та компенсації за невикористані відпустки, встановлюється KM України (постанова KM України від 8 лютого 1995 р. № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати»).
Працівникам, які мають право на соціальні відпустки, передбачені статтями 17 і 18 Закону України «Про відпустки», виплачується державна допомога на умовах, передбачених Законом України »Про державну допомогу сім'ям з дітьми» та іншими нормативно-правовими актами України.
Умови відрахування із заробітної плати за час відпустки визначені в ст. 22 Закону України «Про відпустки». У разі звільнення працівника до закінчення робочого року, за який він уже одержав відпустку повної тривалості, для покриття його заборгованості роботодавець провадить відрахування із заробітної плати за дні відпустки, що були надані в рахунок невідпрацьованої частини робочого року.
Відрахування, передбачене ч. 1 ст. 22 Закону України «Про відпустки», не провадиться, якщо працівник звільняється з роботи з таких причин:
1) призов або прийняття (вступ) на військову службу чи направлення на альтернативну (невійськову) службу;
2) переведення працівника за його згодою на інше підприємство або перехід на виборну посаду у випадках, передбачених законами України;
3) відмова від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, а також відмова від продовження роботи у зв'язку зі зміною істотних умов праці;
4) зміни в організації виробництва та праці, у тому числі ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, скорочення чисельності або штату працівників;
5) виявлення невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров'я, що перешкоджає продовженню даної роботи;
6) нез'явлення на роботу понад чотири місяці підряд внаслідок тимчасової непрацездатності, не рахуючи відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами, якщо законодавством не встановлено більш тривалий термін збереження місця роботи (посади) при певному захворюванні;
7) поновлення на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу;
8)направлення на навчання;
9)вихід на пенсію.
Відрахування із заробітної плати за невідпрацьовані дні відпустки у разі смерті працівника також не провадиться.
Порядок фінансування оплати відпусток встановлений у ст. 23 Закону України «Про відпустки».
Витрати, пов'язані з оплатою відпусток, передбачених статтями 6, 7, 8, 13, 14, 15, 16 і 19 Закону України «Про відпустки», здійснюються за рахунок коштів підприємств, призначених на оплату праці, або за рахунок коштів роботодавця—фізичної особи, в якої працюють за трудовим договором працівники. В установах та організаціях, що утримуються за рахунок бюджетних коштів, оплата відпусток провадиться з бюджетних асигнувань на їх утримання. Оплата інших видів відпусток, передбачених колективним договором та угодами, трудовим договором, провадиться з прибутку, що залишається на підприємстві після сплати податків та інших обов'язкових платежів до бюджету, або за рахунок коштів фізичної особи, в якої працюють за трудовим договором працівники. В установах і організаціях, що утримуються за рахунок бюджетних коштів, оплата цих відпусток провадиться в межах бюджетних асигнувань та інших додаткових джерел. Фінансування допомоги по вагітності та пологах, а також допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку провадиться з коштів державного соціального страхування.
Грошова компенсація за невикористані щорічні відпустки виплачується у випадках, встановлених ст. 24 Закону України «Про відпустки», а саме:
1) у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткові відпустки працівникам, які мають дітей;
2) у разі звільнення керівних, педагогічних, наукових, науково-педагогічних працівників, спеціалістів закладів освіти, які до звільнення пропрацювали не менш як 10 місяців, грошова компенсація виплачується за не використані ними дні щорічних відпусток з розрахунку повної їх тривалості;
3) у разі переведення працівника на роботу на інше підприємство грошова компенсація за не використані ним дні щорічних відпусток за його бажанням повинна бути перерахована на рахунок підприємства, на яке перейшов працівник;
4) за бажанням працівника частина щорічної відпустки замінюється грошовою компенсацією. При цьому тривалість наданої працівникові щорічної та додаткових відпусток не повинна бути меншою від 24 календарних днів. Особам віком до 18 років заміна всіх видів відпусток грошовою компенсацією не допускається;
5) у разі смерті працівника грошова компенсація за не використані ним дні щорічних відпусток, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, виплачується спадкоємцям.
7. Процес правотворення, повязаний із кодифікацією і підготовкою проекту ТК України, вимагає аналізу всіх глав цього проекту. Нормами глава 3 книги третьої проекту ТК УКраїни буде здійснюватися регулювання порядку надання відпусток працівникам.
Проблемам правового регулювання відпусток приділялося достатньо уваги в юридичній літературі, зокрема такими вченими, як Н. Болотіна, В. Венедиктов, В. Венедиктова, Л. Гаращенко, Г. Гончарова, В. Жернаков, І. Зуб, Д. Карпенко, О. Процевський, В. Ротань, Б. Стичинський, Т. Чанишєва та ін. Проте, не приметуншуючи значення досліджень з цієї тематики вчених у галузі трудового права, слід зазначити, що проблемні питання регулювання відпусток у проекті ТК України ще не були предметом ґрунтовного наукового дослідження.
Насамперед слід звернути увагу на неправильну методологічну побудову проекту ТК щодо розташування та використання категоріального апарату, яким оперує законодавець.
Деякі глави містять поняття основних категорій (з чого, цілком логічно, і мають починатися глави), зокрема, «трудові правовідносини», «трудовий договір», «працівник», «роботодавець», «сумісництво», хоча визначення цих та інших понять у проекті є дискусійними і не завжди однозначними, на що вже зверталася увага в юридичній літературі.
Щодо глави «Відпустки», то в проекті нового Трудового кодексу України існує достатньо широка класифікація відпусток, яка передбачає поділ всієї маси відпусток на такі види:
а) щорічні трудові відпустки:
- основна трудова відпустка мінімальної тривалості;
- основна трудова відпустка продовженої тривалості;
- додаткова трудова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці;
- додаткова трудова відпустка за особливий характер праці;
- додаткова трудова відпустка за роботу на умовах ненормованого робочого часу;
- додаткова трудова відпустка за стаж роботи;
- інші додаткові трудові відпустки, передбачені законом;
б) творча відпустка;
в) заохочувальні відпустки;
г) відпустки в зв'язку з навчанням у:
- загальноосвітніх навчальних закладах;
- професійно-технічних навчальних закладах;
- вищих навчальних закладах, навчальних закладах післядипломної освіти та аспірантурі;
д) соціальні відпустки:
- у зв’язку з вагітністю та пологами;
- для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку;
- працівникам із сімейними обов'язками, які мають дітей;
- інші соціальні відпустки (особам, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, одному з батьків дитини, якій встановлено інвалідність, пов'язану з Чорнобильською катастрофою тощо);
е) відпустки без збереження заробітної плати, які надаються:
- в силу суб'єктивного права працівника;
- за згодою сторін.
Однак, незважаючи на це ні загального визначення, що таке «відпустка», ні жодного з визначень видів відпусток («основна трудова відпустка», «додаткова трудова відпустка», «творча відпустка», «заохочувальна відпустка», «навчальна відпустка», «відпустка без збереження заробітної плати») законодавцем не подається. Відсутність цих понять призводить до неточностей при віднесенні тієї чи іншої відпустки до окремого виду, зокрема: чи є соціальною відпустка, що надається особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастро 
фи? У зв'язку з цим в окремій статті проекту ТК України доцільно було б дати загальне визначення відпустки та кожного з її видів. При цьому слід зазначити, що понятійний апарат відпусток вже розроблений в юридичній літературі та може бути використаний законодавцем.
Стаття 2 Європейської соціальної хартії (переглянутої) від 3 травня 1996 р., ратифікована Верховною Радою України, закріплює право на щорічну оплачувану відпустку тривалістю не менше чотирьох тижнів (п. 3). Проте згідно з ч. 1 ст. 171 проекту щорічна основна трудова відпустка встановлюється тривалістю не менш як 24 календарних дні за кожний робочий рік. Отже, ч. 1 ст. 171 проекту не відповідає п. З ст. 2 Європейської соціальної хартії (переглянутої), оскільки 4 тижні — це 28 календарних днів, а не 24. Для порівняння наведемо таблицю тривалості щорічної оплучуваної відпустки в деяких країнах (Таблиця 3.1).
Таблиця 3.1
Дата добавления: 2022-01-22; просмотров: 6; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!